іменем України
15 квітня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 729/1441/24
Головуючий у першій інстанції - Бойко В. І.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/987/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.,
суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,
із секретарем - Зеляк Ю.Г.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 14 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів,-
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з відповідача на користь позивача пеню за прострочення сплати аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 65731,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 04.07.2023 рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та стягнуто з останнього на користь позивачки аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частки його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення нею повноліття. Дане рішення набрало законної сили 04.08.2023. Для примусового виконання рішення, судом 27.07.2023 видано виконавчий лист, який в подальшому пред'явлено позивачкою до Ніжинського ВДВС у Ніжинському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Зазначала, що 04.08.2023 головним державним виконавцем Пархоменком Є.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 72433172. На сьогодні виконавче провадження ВП № 72433172 здійснює головний державний виконавець Ніжинського відділу державної виконавчої служби у м. Ніжин Ніжинського району Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, який вжив передбачені законом заходи для забезпечення повного фактичного виконання рішення та виніс постанову про арешт коштів боржника.
Вказувала, що 09.09.2024 вона державному виконавцю направила заяву про видачу довідки щодо розміру заборгованості відповідача по сплаті аліментів. У відповідь на заяву, державний виконавець направив розрахунок заборгованості зі сплати аліментів станом на 13.08.2024, за яким розмір заборгованості ОСОБА_2 , що за період з квітня 2023 року по липень 2024 року складає 215 729,18 грн, останнім не вживалися жодні заходи щодо її погашення.
Стверджувала, що пеня за заборгованість по сплаті аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Відповідно до розрахунку, сума пені розрахована у зв'язку з несплатою ОСОБА_2 аліментів за період з квітня 2023 року по липень 2024 року і складає 65 731,00 грн.
Рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 14.01.2026 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 65731,00 грн та стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати у розмірі 1211,20 грн.
В обґрунтування рішення суд першої інстанції зазначив, що позивачка надала належні, допустимі та достатні докази того, що станом на момент пред'явлення позову відповідач без поважних причин не сплачував аліменти на утримання дитини. Вина відповідача у простроченні сплати аліментів об'єктивно наявна та вбачається з матеріалів справи, оскільки останній був обізнаний про існування, як судового рішення про стягнення з нього на користь позивачки аліментів на утримання сина, так і виконавчого провадження про стягнення з нього аліментів, однак аліментів належним чином не сплачував.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачці в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тим обставинам справи, якими позивач обґрунтовував позовні вимоги та заперечення. Судом розглянуто дану справу однобічно та не об'єктивно, не прийнято до уваги документи сторони відповідача, що підтверджують доводи відповідача про не знання про наявність виконавчого провадження. При поданні відзиву на позовну заяву представником ОСОБА_2 подано до суду документи, що підтверджують незнання відповідача про наявність виконавчого провадження про стягнення з нього аліментів на утримання сина.
Вказує, що він не перебував за місцем своєї реєстрації з 06.06.2023, оскільки призваний на військову службу, що підтверджується документами (військовим білетом, відпускним квитком), а тому не мав можливості отримати ні повістки суду, ні судове рішення, ні постанову про відкриття виконавчого провадження. Крім того, відповідач разом з позивачкою зареєстровані за однією адресою, після мобілізації відповідача позивачка по справі разом із сином проживають на даний час, за адресою реєстрації, тому остання могла без перешкод отримати поштову кореспонденцію, яка адресувалась ОСОБА_2 , навіть враховуючи той факт, що вони перебували в зареєстрованому шлюбі.
Зауважує, що рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини ухвалено судом 04.07.2023, тобто після мобілізації відповідача, також постанова про відкриття виконавчого провадження ухвалена державним виконавцем 04.08.2023, що теж відбулось після мобілізації ОСОБА_2 , тому останній дізнався про наявність виконавчого провадження лише після направлення представником адвокатського запиту до ДВС, після відкриття судового провадження про стягнення пені за несплату аліментів, тобто наприкінці серпня 2024 року.
Звертає увагу на те, що судом першої інстанції не враховано докази, які об'єктивно підтверджують перешкоджання ОСОБА_2 знати про наявність судового рішення та виконавчого провадження, вказавши, що надані до суду документи не підтверджують неможливість дізнання про факт примусового стягнення, тобто перебування боржника у лавах ЗСУ, несення служби, не з'явлення за місцем реєстрації довгий час, не отримання поштової кореспонденції - не є належними доказами не отримання постанови про відкриття виконавчого провадження.
Вважає, що судом залишено поза увагою платіжні інструкції ОСОБА_2 про перекази ним на банківську карту позивачки грошових коштів, в розмірі 147 600,00 грн, тому суд не надав належної оцінки вказаним доказам, не зазначив мету надсилання грошових коштів на карту ОСОБА_1 , при тому, що сама позивачкою в судовому засідання визнано отримання грошових коштів на свою карту від відповідача, підтвердження наявності інших заборгованостей ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 не надано до суду та відсутні в матеріалах справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на висновки Верховного Суду у справі № 199/2951/21 від 17.05.2023, у справі № 642/6906/16-ц від 01.08.2019, у справі № 648/1102/19 від 18.11.2020 та у справі № 569/11466/20 від 26.05.2021.
Наголошує на тому, що він попри не знання про наявність виконавчого провадження про стягнення з нього аліментів на утримання сина, добровільно виконував свій батьківський обов'язок з утримання дитини та відправляв грошові кошти на рахунок ОСОБА_1 . Відсутність призначення платежу «аліменти» обумовлено тим, що ОСОБА_2 перебував на бойових позиціях, виконував військові завдання та не мав технічної можливості це зазначати, при цьому відсутність призначення платежу не є причиною не врахування даних грошових коштів, як добровільна сплата аліментів на утримання спільної дитини.
Зазначає, що після вирішення спору про стягнення аліментів судом видано судовий наказ про стягнення з відповідача судового збору на користь держави, а відповідно дане стягнення жодним чином не відноситься до виконавчого провадження про стягнення аліментів на користь ОСОБА_1 . В постанові про відкриття виконавчого провадження, яка наявна в матеріалах справи про стягнення аліментів на користь ОСОБА_1 не вказано про стягнення з ОСОБА_2 судового збору по справі № 729/573/23, тобто свідчення державного виконавця про те, що з ОСОБА_2 стягнуто судовий збір по вказані справі та він дізнався про наявність стягнення аліментів - не заслуговують на увагу. Крім того, державним виконавцем не вчинені жодні дії, спрямовані на стягнення заборгованості по аліментах та стягнення регулярних платежів (аліментів), тим більше якщо останній знав про стягнення судового збору з ОСОБА_2 , який мобілізований з червня 2023 року, а тому отримував офіційно матеріальне забезпечення військовослужбовця і регулярні пошуки джерел його доходів надали б інформацію ДВС куди потрібно направляти документи про стягнення з нього аліментів.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.
У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення районного суду без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.
Стверджує, що посилання відповідача на те, що він з 06.06.2023 призваний на військову службу та не знав про розгляд справи щодо стягнення аліментів на утримання дитини є безпідставними, як і твердження про неможливість отримання повістки до суду, судове рішення, постанову про відкриття виконавчого провадження. Крім того, відповідача в місті бачила позивачка та їх син, з 2024 року по теперішній час ним жодного разу не ініційовано зустрічі з дитиною. Також в Бобровицькому районному суді Чернігівської області перебуває справа № 729/285/26 про самовільне залишення військової частини без дозволу командування і поважних причин, в якій обвинуваченим є ОСОБА_2 .
Вказує, що позовна заява про стягнення аліментів на утримання дитини надійшла до суду 24.04.2023, тобто до дати мобілізації, тому відповідач мав можливість реалізувати свої процесуальні права.
Стверджує, що перебування на військовій службі не звільняє особу від сплати аліментів відповідно до постанови КМУ від 16.02.2022 № 122 «Про внесенні змін до постанови Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 р. № 146», якою встановлено, що військовослужбовці ЗСУ, інших утворених відповідного до законів України військових формувань, Держзв'язку, Держприкордонслужби, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів внутрішніх справ, НАБУ, ДБР, БЕБ, служби цивільного захисту та Державної кримінально-виконавчої служби, співробітників Служби судової охорони утримання аліментів провадиться з усіх видів грошового забезпечення, крім грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та інших випадків передбачених законом.
Зауважує, що станом на даний час відповідач не перебуває на військовій службі, однак рішення суду належним чином не виконує, оскільки при встановленому розмірі аліментів 4286,90 грн сплачує близько 1000,00 грн, не кожного місяця.
Вважає, що показання свідка ОСОБА_4 не можуть вважатися достовірним доказом у справі через наявність родинних зв'язків із відповідачем та відсутність письмових підтверджень факту передачі коштів.
Звертає увагу суду на те, що 25.06.2024 за адресою місця свого проживання вчинив домашнє насильство фізичного характеру (справа № 729/1134/24).
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Пунктами 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що сторони у справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.11, т. 1).
На примусовому виконанні у Ніжинському ВДВС у Ніжинському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження № 72433172 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина в розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення нею повноліття, починаючи з 24.04.2023 (а.с.8, т. 1).
Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, станом на 13.08.2024 у боржника ОСОБА_2 у виконавчому провадженні ВП №72433172 наявна заборгованість по аліментах за період з квітня 2023 року по липень 2024 року в сумі 215 729,18 грн (а.с.10, т. 1).
Відповідно до розрахунку, сума пені за несвоєчасну сплату відповідачем аліментів визначена позивачкою у позовній заяві - 65 731,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачка надала належні, допустимі та достатні докази того, що станом на момент пред'явлення позову відповідач без поважних причин не сплачував аліменти на утримання дитини. Вина відповідача у простроченні сплати аліментів об'єктивно доведена наданими доказами, оскільки ОСОБА_2 був обізнаний про існування, як судового рішення про стягнення з нього на користь позивачки аліментів на утримання сина, так і виконавчого провадження, однак не вживав заходів щодо сплати аліментів вчасно.
Проте з висновком суду першої інстанції не погоджується апеляційний суд, враховуючи наступне.
Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов'язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.
Зазначений висновок підтверджується і наявністю відповідальності за ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків, як передбачено у частині четвертій статті 155 СК України.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третя статті 182 СК України у редакції, чинній на час ухвалення рішення про стягнення аліментів).
У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.
Тобто, у разі несплати аліментів у поточному місяці, з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки.
Частинами першою та другою статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
У разі застосування до особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 вказано, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тобто відповідач зобов'язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.
При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
Враховуючи викладене, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.
Так, відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов'язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника.
Оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред'явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується.
Відповідний висновок здійснено у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21).
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційним судом встановлено, що заочним рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 04.07.2023 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/3 частки його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення нею повноліття, починаючи з 24.04.2023 (а.с. 50-52, т. 1). На підставі вказаного рішення 27.07.2023 Бобровицьким районним судом Чернігівської області видано виконавчий лист (а.с. 3-4, т. 1).
За матеріалами справи, на примусовому виконанні у Ніжинському ВДВС у Ніжинському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження № 72433172 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина в розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення нею повноліття, починаючи з 24.04.2023 (а.с.8, т. 1).
Статтею 71 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" визначено порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду.
За змістом норми частини 1 статті 196 СК України необхідною умовою для відповідальності платника аліментів за прострочення сплати аліментів є вина особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду.
Разом з тим, судом першої інстанції залишено поза увагою, що відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 зараховано 06.06.2023 до військової частини НОМЕР_3 (а.с. 47, т. 1).
Таким чином, висновки суду про не доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів, оскільки ОСОБА_2 був обізнаним про заочне рішення та відкриття виконавчого провадження, зроблені на припущеннях, враховуючи наступне.
Так за висновком суду першої інстанції, з досліджених матеріалів цивільної справи № 729/573/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, встановлено, що відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.
Проте, ч. 8 ст. 128 ЦПК України передбачає, що днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому, суд першої інстанції залишив поза увагою, що ОСОБА_2 в поданому відзиві (а.с. 46-47, т. 1) повідомив про проходження військової служби (фактичну зміну місця знаходження) та надав копію повістки на відправку датовану 06.06.2023 та копію військового квитка, тому суду було відомо, що відповідач об'єктивно міг бути відсутнім за місцем реєстрації чи за місцем проживання під час розгляду справи про стягнення аліментів.
За матеріалами справи, 27.07.2023 ОСОБА_1 видано виконавчий лист, який в подальшому пред'явлено позивачкою до Ніжинського ВДВС у Ніжинському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Також встановлено, що заяви про перегляд заочного рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області у цивільній справі №729/573/23; 2/729/215/23 від 04.07.2023 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини від ОСОБА_2 не надходило.
Таким чином, суд першої інстанції мав врахувати обставини проходження відповідачем військової служби, також відсутність даних про повідомлення ОСОБА_2 , що відповідно до постанови Головного державного виконавця Ніжинського відділу державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Пархоменка Є.О. від 04.08.2023 відкрито виконавче провадження № 72433172 за виконавчим листом № 2/729/215/23, виданим 27.07.2023 Бобровицьким районним судом Чернігівської області (а.с. 8, т. 1).
З огляду на вказане та враховуючи положення статті 128 ЦПК України, якими врегульовані питання вручення судової повістки, які суд ототожнив з обізнаністю ОСОБА_2 про стягнення аліментів з нього, обставини встановлені судом першої інстанції, не свідчить про доведення обізнаності про винесення рішення про стягнення аліментів, так і звернення до виконання виконавчого листа ОСОБА_1 .
Не враховано судом першої інстанції також, що ухвалою Бобровицького районного суду Чернігівської області від 06.06.2023 позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу залишено без розгляду (а.с. 54-57, т. 1).
У вищевказаній ухвалі судом зазначено, що у зв'язку з неявкою позивача до суду, судове засідання було відкладене до 06.06.2023, про час та місце якого позивача повідомлено належним чином. Позивачеві було відомо про два судові засідання в справі, однак до суду він не з'явився і заяви про розгляд справи без його участі не подав.
Ігнорування судом відомостей про проходження відповідачем військової служби, як наслідок вплинуло на встановлення обставин по справі.
Крім того, відповідно до довідки про доходи з Державного реєстру фізичних осіб від 14.04.2026 № 2599051 ОСОБА_2 за спірний період з січня 2023 року по квітень 2024 року мав постійний дохід (заробіток), які б вказували на те, що його матеріальний стан дозволяв сплачувати своєчасно та в повному обсязі щомісячні платежі по аліментах.
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів ВП 72433172 станом на 13.08.2024 заборгованість ОСОБА_2 за виконавчим листом за період з 04.2023 по 07.2024 складала 215729,18 грн, проте вказана довідка не містить даних про жоден платіж за період перебування на виконанні виконавчого листа (а.с. 10, т. 2).
Відповідно до даних Інформації про виконавче провадження по виконавчому листу № 27.07.2023 № 2/729/215/23 з боржника стягнуто витрати виконавчого провадження 22.11.2023, отже станом на листопад 2023 року державний виконавець звернув стягнення на дохід (заробіток) ОСОБА_2 в частині, що стосуються витрат понесених відділом ДВС, проте відсутні будь-які дані відрахування з доходу (заробітку) ОСОБА_2 аліментів згідно виконавчого провадження.
До матеріалів справи додані квитанції, за якими ОСОБА_2 перераховано на рахунок ОСОБА_1 грошові кошти, з 14.07.2023 по 25.09.2024, загальною сумою 178735,39 грн (а.с. 26-42, 45, т. 1), а саме: 14.07.2023 на суму 7000,00 грн; 09.09.2023 на суму 7000,00 грн; 16.10.2023 на суму 7000,00 грн; 24.10.2023 на суму 19806,08 грн; 10.12.2023 на суму 7000,00 грн; 19.12.2023 на суму 2000,00 грн; 20.12.2023 на суму 15000,00 грн; 31.12.2023 на суму 4000,00 грн; 11.01.2024 на суму 2000,00 грн; 26.01.2024 на суму 20000,00 грн; 26.02.2024 на суму 20000,00 грн; 16.03.2024 на суму 15000,00 грн; 30.03.2024 на суму 15000,00 грн; 08.04.2024 на суму 15000,00 грн; 27.07.2024 на суму 3000,00 грн; 22.08.2024 на суму 18329,31 грн; 25.09.2024 на суму 1600,00 грн.
З врахуванням викладеного, обґрунтованими є доводи апеляційної скарги, щодо не врахування судом першої інстанції наданих доказів про сплату на користь ОСОБА_1 коштів починаючи з 14.07.2023 по 25.09.2024, в тому числі із зазначенням в деяких платіжних документів призначення платежу, як сплата аліментів, що спростовує висновки суду першої інстанції, що ОСОБА_2 , усвідомлюючи свій обов'язок з утримання дитини, яка протягом тривалого часу проживає та перебуває на утриманні матері, невиконання ним такого обов'язку у будь-який спосіб, мав можливість та не мав перешкод для вжиття заходів для отримання інформації, яка є у вільному доступі (веб-портал Судової влади, Єдиний державний реєстр судових рішень, Автоматизована система виконавчого провадження, Єдиний реєстр боржників тощо), не вжив заходів для перевірки інформації щодо можливого стягнення з нього аліментів та не надання доказів щодо сплати аліментів за період, коли виконавчий лист був пред'явлений до виконання.
Судом апеляційної інстанції враховано, що з 06.06.2023 ОСОБА_2 зараховано до військової частини НОМЕР_3 , тому він був позбавлений можливості отримувати судову кореспонденцію, бути обізнаним про ухвалення заочного рішення суду від 04.07.2023 про стягнення з нього аліментів та про відкриття 04.08.2023 виконавчого провадження № 72433172, отже ігнорування судом першої інстанції відомостей про проходження відповідачем служби, яке прямо впливає на встановлення обставин справи, порушує принципи змагальності та рівності сторін.
Правосуддя вимагає збалансованого та справедливого судового провадження, яке ґрунтується на дотриманні принципів верховенства права, диспозитивності і пропорційності, а також має відповідати стандартам Конвенції.
З врахуванням викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для нарахування пені за прострочення сплати аліментних платежів за період з квітня 2023 року по липень 2024 року, не відповідає встановленим обставинам справи, оскільки матеріали справи не мають належних та допустимих доказів вини відповідача у виникненні заборгованості, а також не доведений умисел його ухилення від сплати заборгованості за аліментами.
Враховуючи, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального права, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Позивачка відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, тому сплачений ОСОБА_2 судовий збір за апеляційний розгляд справи у розмірі 1453,44 грн підлягає компенсації за рахунок держави, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. 141, 367, 374, 376 ч. 1 п. 3, 4, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 14 січня 2026 року скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів - відмовити.
Компенсувати за рахунок держави, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України на користь ОСОБА_2 1453,44 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 20.04.2026.
Головуючий Судді: