Справа № 520/10072/18
Провадження № 2-др/947/47/26
(додаткова)
20.04.2026 року м. Одеса
Київський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Скриль Ю.А.,
за участю секретарі Остапчук О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі заяву представника ОСОБА_1 адвоката Бєліка Андрія Сергійовича про ухвалення додаткового рішення по справі 520/10072/18 за скаргою ОСОБА_1 на дії Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в особі начальника Саламахи Вадима Володимировича та заступника начальника Фішер Віти Валеріївни, боржник: ОСОБА_2 ,
В провадженні суду перебувала цивільна справа 520/10072/18 за скаргою ОСОБА_1 на дії Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в особі начальника Саламахи Вадима Володимировича та заступника начальника Фішер Віти Валеріївни, боржник: ОСОБА_2 .
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 17.03.2026 задоволено скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: боржник ОСОБА_2 , начальник Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Саламаха Вадима Володимирович, заступник начальника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Фішер Віти Валеріївни:
- визнано протиправними дії начальника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Саламахи Вадима Володимировича, які полягали у винесенні Постанови №65951749/2025 від 09.02.2026 про результати перевірки законності виконавчого провадження, відповідно до якої дії заступника начальника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м.Одеса) Фішер В.В. визнані такими, що при примусовому виконанні виконавчого листа у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 проведені з відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень;
- визнано протиправними дії заступника начальника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Фішер Віти Валеріївни щодо винесеного Розрахунку суми індексації аліментів у ВП № НОМЕР_3 від 26.01.2026, в якому вчинено неправильний розрахунок індексації аліментів;
- визнано розрахунок заборгованості зі сплати індексації аліментів у виконавчому провадженні № НОМЕР_3, проведений 26.01.2026 за період з грудня 2024 року грудень 2025 року, на суму 1 367,66 гривень неправомірним;
- зобов'язано заступника начальника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Фішер Віту Валеріївну здійснити вказаний розрахунок повторно, з чітким дотриманням норм законодавства та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 та усунути виявлені судом недоліки.
23.03.2026 представник ОСОБА_1 адвокат Бєлік А.С. звернувся до суду з заявою про стягнення з Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) судових витрат в сумі 25 000,00 грн, які складаються з витрат на правничу допомогу.
Заява обґрунтована тим, що 17.03.2026 року ухвалою Київського районного суду м. Одеси задоволено скаргу ОСОБА_1 у повному обсязі. Представник скаржниці зазначає, що при зверненні до суду з даною скаргою, заявницею понесені витрати на оплату послуг з професійної правничої (правової) допомоги адвоката у розмірі 25 000,00 гривень та вказав, що Згідно з п.1. Договору адвокат зобов'язується надати клієнту комплексну правову допомогу в суді першої інстанції. Відповідно до п.7 Договору №19/02-26 про надання правової допомоги від 19.02.2026, за домовленістю Сторін, вартість виконаних робіт визначена у розмірі 25 000 грн., і повинна бути сплачена клієнтом двома платежами не пізніше 19.03.2026 року включно. Сума може бути змінена шляхом укладання додаткової угоди при зміні обставин справи. Відповідно до акту виконаних робіт згідно з договором №19/02-26 про надання правової (правничої) допомоги від 19.02.2026, адвокатом Бєлік А.С. виконані такі роботи: вивчення обставин справи та збір доказів; відпрацювання правової позиції клієнта на підставі діючих правових висновків Верховного Суду, дослідження судової практики; надання клієнту неодноразових консультацій, підготовку скарги на дії державного виконавця, підготовку додаткових пояснень, участь у судовому засіданні. У зв'язку з чим, представник скаржниці просить стягнути з Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь стягувача: ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 25 000 гривень.
Представник стягувача - адвокат Бєлік А.С. подав до суду заяву, в якій просить розглянути заяву про стягнення судових витрат без участі скаржника та його представника на підставі поданих доказів, заяву підтримує та просить задовольнити.
01.04.2026 до суду від представника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Анісімов А.В. надійшли заперечення (відзиві на позовну заяву) щодо стягнення додаткових витрат. В обґрунтування заперечень зазначив, що заявлені витрати на правову допомогу не відповідають критерію розумності, співмірності та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову в розумінні статей 137,141 ЦПК України. Заява містить загальні обґрунтування та посилання на норми Закону без надання аналізу щодо того, як такі норми, на думку заявника, мають застосовуватись до правовідносин, що склались у цій справі. Тобто наведена в документах позиція є універсальною та може бути використана заявником і в інших справах практично без внесення змін до відповідних документів. Крім того, покладення на Відділ судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом скарги у розмірі 25 000 гривень є надмірною, завищеною та нерозумною, враховуючи те, що спір по суті не вирішувався, а лише надавалась оцінка діям/бездіяльності виконавчої служби під час виконання судового рішення, що не потребує вчинення тих чи інших процесуальних дій, як під час розгляду спору по суті.
Суд відповідно до ч. 3 ст. 270 ЦПК України ухвалює додаткове рішення без повідомлення сторін.
Перевіривши матеріали справи, дослідивши письмові докази, що стосуються відшкодування витрат на професійну (правничу) допомогу, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до п. 3 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, в тому числі, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з ч.3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Змістом ст. 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Згідно зі ст. 452 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
Згідно із ч. 1 ст.134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до вимог ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як передбачено ч.4, ч.5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг; 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19)).
Згідно із частиною третьою статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Таким чином, у змісті вказаної норми визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).
Подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи. Аналогічні висновки викладені у змісті постанов Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24), від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) та додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22).
При вирішенні питання визначення суми відшкодування витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з фінансового стану обох сторін, поведінки сторін під час судового процесу тощо.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі № 910/12876/19).
Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником заявниці надано суду такі докази: свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю адвоката Бєлік А.С., ордер на надання правничої допомоги, договір №19/02-26 про надання правової (правничої) допомоги від 19.02.2026, акт виконаних робіт відповідно до договору №19/02-26 про надання правової (правничої) допомоги від 19.02.2026, копію платіжної інструкції №2.571459673.1 від 13.03.2026, з якої вбачається, що ОСОБА_1 сплатила ФОП ОСОБА_3 5 000 гривень за правову допомогу у суді, копію платіжної інструкції №2.581266273.1 від 19.03.2026, з якої вбачається, що ОСОБА_1 сплатила ФОП ОСОБА_3 25 000 гривень за правову допомогу у суді.
Суд зазначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони.
При визначенні суми відшкодування суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002, де зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до постанови Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі №922/445/19, встановлено, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Судом встановлено про те, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником заявниці суду надано відповідні та допустимі докази надання послуг з правничої допомоги та платіжні інструкції на підтвердження відповідної їх сплати скаржницею адвокату за виконання робіт.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, в питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об'єднаної Палати Верховного Суду у справі №922/445/19, в якому, серед іншого наголошено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо не співмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи; суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) з врахуванням критеріїв ч. ч. 5-7, 9 ст.129 ГПК України, може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Подібні висновки можна також зустріти в ряді постанов Верховного Суду, зокрема, у справі № 922/3436/20, у справі № 910/7586/19, у справі № 910/16803/19.
Таким чином, суд при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу перевіряє чи подавалось від іншої сторони клопотання про зменшення витрат і наскільки таке клопотання є обґрунтованим відносно критерію не співмірності заявленого розміру витрат.
У клопотанні (відзиві на позовну заяву від 01.04.2026, на заяву про ухвалення додаткового рішення, представник Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - Анісімова А.В. просила відмовити представнику скаржниці у стягненні витрат на правову допомогу посилаючись на те, що заявлені представником скаржниці адвокатом Бєлік А.С. витрати на правову допомогу не відповідають критерію розумності, співмірності та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову в розумінні статей 137,141 ЦПК України. Заява містить загальні обґрунтування та посилання на норми Закону без надання аналізу щодо того, як такі норми, на думку заявника, мають застосовуватись до правовідносин, що склались у цій справі. Тобто наведена в документах позиція є універсальною та може бути використана заявником і в інших справах практично без внесення змін до відповідних документів. Крім того, покладення на Відділ судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом скарги у розмірі 25 000 гривень є надмірною, завищеною та нерозумною, враховуючи те, що спір по суті не вирішувався, а лише надавалась оцінка діям/бездіяльності виконавчої служби під час виконання судового рішення, що не потребує вчинення тих чи інших процесуальних дій, як під час розгляду спору по суті.
Суд не приймає до уваги заперечення представника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - Анісімової А.В. щодо відсутності підстав для стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки представником скаржниці адвокатом Бєлік А.С. суду надано відповідні та допустимі докази надання послуг з правничої допомоги та відповідної їх сплати скаржницею адвокату (вивчення обставин справи та збір доказів; відпрацювання правової позиції клієнта на підставі діючих правових висновків Верховного Суду, дослідження судової практики; надання клієнту неодноразових консультацій, підготовку скарги на дії державного виконавця, підготовку додаткових пояснень, участь у судовому засіданні, що відповідає Договору №19/02-26 про надання правової допомоги,видів надання послуг з правничої допомоги відповідно до ст.19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що також підтверджується актом виконаних робіт, виконаних адвокатом за договором про надання правової допомоги від 19.02.2026 №19/02-26 та платіжними інструкціями на підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу: копію платіжної інструкції №2.571459673.1 від 13.03.2026, з якої вбачається, що ОСОБА_1 сплатила ФОП ОСОБА_3 5 000 гривень за правову допомогу у суді, копію платіжної інструкції №2.581266273.1 від 19.03.2026, з якої вбачається, що ОСОБА_1 сплатила ФОП ОСОБА_3 25 000 гривень за правову допомогу у суді.
Натомість представником Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) жодних доводів та аргументів на підтвердження надмірності витрати на правничу допомогу (окрім зазначення, що представник скаржника навів загальні обґрунтування та посилання на норми Закону без надання аналізу щодо того, як такі норми, на думку заявника, мають застосовуватись до правовідносин, що склались у цій справ) не наведені.
Також суд бере до уваги, що представник Київського ВДВС у відзиві не заперечував щодо «діяй/бездіяльності виконавчої служби під час виконання судового рішення», та зауважує, що у даному випадку виконувалось рішення щодо стягнення аліментів на утримання дитини.
Суд при вирішенні вказаного питання керувався позиціями викладених у постанові Верховного Суду України від 09.11.2022 року по справі 753/11909/21, додатковій постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 року по справі 755/9215/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 року по справі 910/12876/19 у якій сказано: «Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини».
Також суд зазначає, що за результатами розгляду справи скаржник підтвердив обґрунтованість своєї правової позиції щодо протиправності дій з боку Київського ВДВС. З огляду на задоволення скарги в повному обсязі, суд вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат пропорційно задоволеним вимогам, а саме стягнути витрати на правничу допомогу в повному обсязі.
При цьому суд вважає, що надані скаржником документи належним чином підтверджують факт надання адвокатом правничої допомоги у даній справі, обсяг наданих послуг та їх вартість, які відповідають вимогам частини третьої статті 137 ЦПК України.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що понесені заявницею ОСОБА_1 витрати пов'язані з наданням професійної правничої допомоги є співмірними, обгрунтованими та доведеними, які слід покласти на Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)у розмірі 25 000 гривень.
Керуючись ст.ст. 137,141, 270, 354 ЦПК України, суд
Заяву представника заявниці задовольнити.
Стягнути з Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь стягувача: ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 25 000 гривень.
Додаткове судове рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Додаткове судове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Скаржниця (стягувач): ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Заінтересовані особи:
Боржник: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 .
Начальник Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Саламаха Вадим Володимирович, адреса Одеська область, Одеса, вул. Євгена Танцюри, 1, 65065, ел. пошта kv2.dvs.od@gmail.com.
Заступник начальника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Фішер Віта Валеріївна, адреса Одеська область, Одеса, вул. Євгена Танцюри, 1, 65065, ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_2
Додаткове судове рішення складене та підписане 20.04.2026.
Суддя Ю. А. Скриль