20.04.26
22-ц/812/681/26
Єдиний унікальний номер судової справи №489/6122/25
Провадження №/812/681/26
Іменем України
20 квітня 2026 року місто Миколаїв
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого Серебрякової Т.В.,
суддів Коломієць В.В., Тищук Н.О.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи заяву ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Румянцевим Олександром Геннадійовичем, про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , про стягнення безпідставно набутих грошових коштів,
У серпні 2025 року ОСОБА_1 пред'явив позов до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.
В позовній заяві зазначено, що 04 липня 2016 року між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ОСОБА_3 , як позичальником, було укладено договір позики, згідно якого грошові кошти надаються позикодавцем у безготівковій формі окремими частинами, розмір (сума) яких визначається сторонами у додаткових угодах, шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника та/або на поточний рахунок дружини позичальника ОСОБА_4 , шлюб між якими зареєстрований 07 листопада 2014 року.
За умовами договору позика підлягає поверненню в строк до 25 листопада 2018 року в повному обсязі, якщо інше не встановлено додатковими угодами.
Загалом позивачем було перераховано грошові кошти в розмірі 9 921 020 грн., з яких: 4 147 500 грн. окремими частинами було перераховано на рахунки позичальника ОСОБА_3 , а 5 773 520 грн. на рахунок дружини позичальника ОСОБА_4 .
Однак, всупереч умов договору у встановлений строк позика не була повернута, в зв'язку із чим позивач звернувся до суду із позовом про стягнення грошових коштів з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Остаточно постановою Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року у справі №523/7796/19, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 10 липня 2024 року, в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики відмовлено та роз'яснено право позивача звернутись до суду за захистом його прав в інший спосіб захисту.
Враховуючи викладені обставини, приймаючи до уваги, що факт отримання відповідачем грошових коштів підтверджено належними доказами та не спростовується нею особисто, і останній було достеменно відомо про наявність боргу та отримання грошових коштів без належної правової підстави, однак вона відмовляється від їх повернення, враховуючи преюдиційний характер вищевказаного судового рішення, позивач звернувся із даним позовом до суду.
При цьому, оскільки ОСОБА_4 не було повернуто грошові кошти у встановлений строк та вони використовувались нею протягом тривалого часу, позивач просив суд стягнути з неї також інфляційні втрати, 3 % річних та проценти за користування чужими коштами (пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань).
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_4 на його користь безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 5 773 520 грн., інфляційні втрати в сумі 6 857 694 грн. 98 коп., 3 % річних у сумі 1 377 939 грн. 36 коп., проценти за користування чужими коштами у сумі 4 214 954 грн. 84 коп.
Ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва від 05 серпня 2025 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , а також на квартиру АДРЕСА_2 , які належать на праві власності ОСОБА_2 .
Рішенням Інгульського районного суду міста Миколаєва від 18 грудня 2025 року в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Також ухвалено скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва від 05 серпня 2025 року , а саме: скасувати арешт на квартиру АДРЕСА_1 , а також на квартиру АДРЕСА_2 , які належать на праві власності ОСОБА_2 , з дня набрання законної сили цим рішенням.
Не погодившись із судовим рішенням, позивач ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Румянцева О.Г., подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 09 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Румянцевим О.Г.
Наступною ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 26 березня 2026 року справу призначено до розгляду в апеляційній інстанції на 12 травня 2026 року.
17 квітня 2026 року на адресу апеляційної інстанції надійшла заява ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Румянцевим О.Г., про забезпечення позову.
В заяві про забезпечення позову заявник просить вжити заходи забезпечення шляхом заборони відповідачу ОСОБА_2 , як власнику нерухомого майна, державним та приватним виконавцям, ДП «Сетам», державним реєстраторам прав на нерухоме майно, нотаріусам та іншим особам, які у межах своєї компетенції або повноважень можуть вчиняти дії щодо відчуження, реалізації, реєстрації переходу права власності або іншого розпорядження майном, вчиняти будь-які дії, спрямовані на реалізацію або відчуження квартири АДРЕСА_1 , а також квартири АДРЕСА_2 , посилаючись на те, що існує реальна загроза відчуження спірного нерухомого майна у зв'язку з відсутністю обтяжень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Розглянувши зазначену заяву про забезпечення позову, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Так, інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Разом з тим у Цивільному процесуальному кодексі встановлено систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; можливість суду вимагати від заявника пропозиції щодо зустрічного забезпечення; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову.
За змістом ст.ст.149-153 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.
За змістом ч.3 ст.150 цього Кодексу заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Про забезпечення позову виноситься ухвала, яку може бути оскаржено в установленому порядку.
Процесуальним законом визначено обов'язок заявника вказати предмет позову та обґрунтувати необхідність забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів інших осіб, які можуть отримати статус учасника справи; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, яку заявник має намір пред'явити, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2024 року у справі №405/2886/23 (провадження № 61-13530св23) зазначено, що адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку. Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі №201/9686/23.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 (провадження №14-88цс20) виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Аналогічні положення зазначені також у роз'ясненнях, викладених у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», в яких звернуто увагу на те, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) вказано, що «…під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку.
Таким чином питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.
Окрім вищевказаного, колегія суддів зазначає, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після задоволення рішення суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість відчуження спірного майна без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18.
Так, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_1 , а також квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної часткової власності по 1/2 частки як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_3 .
Колегія суддів зазначає, що будь-яких доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження належного їй нерухомого майна заява про забезпечення позову не містить. Само по собі посилання заявника на те, що на 1/2 частку квартири, яка належить ОСОБА_3 , у межах іншого виконавчого провадження було накладено арешт та передано на реалізацію ДП «Сетам» не є підставою для застосування заходів забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які дії щодо вищевказаних квартир.
Будь-яких інших доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на ймовірне відчуження нерухомого майна заява про забезпечення позову не містить.
Також колегія суддів звертає увагу на те, якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, вжиті заходи забезпечення позову (наприклад, арешт майна) зберігають свою дію протягом усього строку апеляційного оскарження. Тобто, у разі подання апеляційної скарги, вжиті ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва від 05 серпня 2025 року заходи продовжують діяти доти, доки апеляційний суд не ухвалить нове судове рішення.
При цьому, колегія суддів зауважує, що арешт майна і заборона на відчуження майна (заборона вчиняти дії) є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право особи розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування для вирішення справи та способу забезпечення позову немає, однак їх одночасне застосування не відповідає вимогам закону.
До того ж арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (постанова Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 504/3408/22 (провадження № 61-18041св23)).
У постанові Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у справі №908/2382/21 вказано, що «за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Отже накладення арешту на майно не завдасть шкоди та збитків відповідачу, не позбавить його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам».
За таких обставин, враховуючи предмет спору у цій справі, не є необхідним і співмірним додатково забороняти вчиняти будь-які дії щодо нерухомого майна, що зазначено в заяві про забезпечення позову, враховуючи, що ухвала Інгульського районного суду міста Миколаєва від 05 серпня 2025 року до ухвалення судового рішення апеляційною інстанцією є чинною, тобто такою, що набрало законної сили та не була скасована у встановленому законом порядку.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що заява ОСОБА_1 , від імені якого діє його представник - адвокат Румянцев О.Г., про забезпечення позову у даній справі, з підстав зазначених у заяві, задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.149,158, 365 ЦПК України, колегії суддів
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Румянцевим Олександром Геннадійовичем, про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з дня її постановлення і з цього часу протягом тридцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий Т.В. Серебрякова
Судді: В.В. Коломієць
Н.О. Тищук