справа № 492/545/26
Провадження № 2/492/695/26
про залишення позовної заяви без руху
20 квітня 2026 року м. Арциз
Суддя Арцизького районного суду Одеської області Черевата В.І.,
ознайомившись з позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
До Арцизького районного суду Одеської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Ознайомившись з позовною заявою, поданою представницею позивачки, та документами, доданими до неї, вважаю, що зазначена позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки подана з порушенням Закону України «Про міжнародне приватне право», статей 175, 177 ЦПК України.
З оригіналу свідоцтва про шлюб вбачається, що позивачка є громадянкою України, а відповідач є громадянином Турецької Республіки. Шлюб був зареєстрований Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Оскільки відповідач є громадянином Турецької Республіки, позивачка є громадянкою України, то правовідносини між сторонами обтяжені ознакою «іноземний елемент», а тому вирішення спору між ними щодо розірвання шлюбу та наслідків розірвання шлюбу в судових органах України необхідно здійснювати відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право», з урахуванням вимог ЦПК України та інших законів України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Порядок звернення до суду за судовим захистом урегульований Цивільним процесуальним кодексом України. Подання позовної заяви має відбуватись з дотриманням певних умов.
Відповідно до частини 1, частини 2 статті 3 ЦПК України, судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право», іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм, зокрема, хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 2 Закону України «Про міжнародне приватне право», цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема, підсудність судам України справ з іноземним елементом.
Статтею 63 Закону України «Про міжнародне приватне право», передбачено, що припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє в даний час щодо правових наслідків шлюбу.
Визначаючи підсудність справ судам України слід керуватися загальними правилами, визначеними у статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право».
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.
Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів, відсутні підстави для визначення підсудності даного позову Арцизькому районному суду Одеської області за частиною 1 статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», оскільки угоди про підсудність справи з іноземним елементом судам України представницею позивачки до позову не додано та посилання представниці позивачки у позові на підсудність справи Арцизькому районному суду Одеської області відповідно до вимог статті 28 ЦПК України через відсутність місця проживання, місця реєстрації відповідача та знаходження майна відповідача на території юрисдикції Арцизького районного суду Одеської області жодним доказом не підтверджено, тому представниці позивачки необхідно зазначити у позові та додати до позову відповідні докази про зазначене.
Викладені вище обставини, позбавляють суддю можливості вирішити питання про підсудність справи Арцизькому районному суду Одеської області.
Відповідно до статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.
Як роз'яснив до Пленум Верховного суду України в п. 4 постанови №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» суди повинні вимагати від осіб, що подали заяву про розірвання шлюбу, повного викладення обставин, якими обґрунтовуються дані вимоги, й посилання на засоби їх доказування. Наприклад, у заяві про розірвання шлюбу має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, мотиви його розірвання, чи є від шлюбу неповнолітні діти, при кому з батьків вони перебувають, пропозиції щодо участі подружжя в утриманні та вихованні дітей після розірвання шлюбу, чи заявляються інші вимоги, які може бути вирішено одночасно з позовом про розірвання шлюбу.
Стаття 187 ЦПК України регламентує дії судді перед вирішенням питання про відкриття провадження у справі, в тому числі суддя має перевірити належність справи до юрисдикції та підсудності суду.
Як вбачається з позовної заяви подружжя не має від шлюбу дітей.
Відповідно до ч. 1 ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Дана норма закону стосується випадків, коли один із подружжя заперечує проти розірвання шлюбу, у зв'язку з чим полегшений спосіб розірвання шлюбу є неможливим, або коли він не заперечує проти розірвання шлюбу, але ухиляється від подання відповідної спільної заяви до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Згідно вимог ст. 106 СК України, подружжя, яке не має дітей, має право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу.
Порядок державної реєстрації розірвання шлюбу передбачений Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18.10.2000 року, а також Порядком ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1064 від 22.08.2007 року.
Відповідно до п. 3 Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі за заявою про розірвання шлюбу між подружжям, що не мають неповнолітніх дітей, суди мають враховувати, що воно проводиться органами РАЦС незалежно від наявності між подружжям майнового спору. Розірвання шлюбу судом відбувається: за наявності в подружжя спільних неповнолітніх дітей; за відсутності згоди одного з подружжя на розірвання шлюбу, та за спільною заявою подружжя, яке має дітей.
Використані можливості щодо розірвання шлюбу між подружжям, які не мають дітей в порядку, визначеному СК України та вищевказаними підзаконними нормативно-правовими актами, зазначаються у відомостях про вжиття заходів досудового врегулювання спору, згідно вимог п. 6 ч. 3 ст. 175 ЦПК України.
Проте, позивачем в позовній заяві таких відомостей не вказано.
Тому, для розгляду даного позову в судовому порядку і підтвердження наявності спору необхідно надати до суду докази звернення позивача до відповідного державного органу реєстрації актів цивільного стану щодо розірвання шлюбу та ухилення відповідача від розірвання шлюбу в органах реєстрації актів цивільного стану.
Так, зі змісту позовної заяви вбачається, що в шлюбі з відповідачем дітей немає, проте позивач не зазначає позицію відповідача щодо розірвання шлюбу. Однак, у позовній заяві не викладено жодних обставин, які свідчать про те, що між сторонами виник спір щодо розірвання шлюбу, зокрема, не вказується, чи позивач звертався до відповідача із вимогою подати заяву до органу державної реєстрації актів цивільного стану про розірвання шлюбу, чи було ним відмовлено в цьому, та що зумовило звернення до суду з цього приводу.
Порядок розірвання шлюбу, укладеного між громадянином України та іноземцем, має ряд особливостей. Основним у цьому питанні є визначення закону, відповідно до якого буде проводитися розірвання шлюбу.
Статтею 63 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє в даний час щодо правових наслідків шлюбу.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 вищевказаного Закону, правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а при його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання (за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання в цій державі). При відсутності спільного місця проживання - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
Таким чином, якщо подружжя є громадянами різних держав, спільно проживали на території України, і на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує проживати на її території, то розірвання шлюбу провадиться за законодавством України. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої він є (стаття 16 Закону України Про міжнародне приватне право).
Як вбачається зі змісту позовної заяви подружжя не має спільного проживання в Україні.
Згідно з ч. 2 і 3 ст. 60 Закону України "Про міжнародне приватне право", подружжя, будучи громадянами різних держав, можуть обрати право, яке буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу. Таке можливо, тільки якщо вони не мають спільного місця проживання або якщо особистий закон кожного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання.
Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11 ВСУ зазначає, що в разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, один з яких проживає на Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами.
Приписами ст. 497 ЦПК України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Загальні правила підсудності цивільних справ судами України визначаються стосовно іноземців так само, як і стосовно громадян України.
Відповідно до ст. 497 ЦПК України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Тобто, при визначенні підсудності цивільних справ за участю іноземної особи може мати місце загальна територіальна підсудність, альтернативна, виключна та договірна підсудність.
Статтею 27 ЦПК України передбачено, що позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених ст. 77 цього Закону (виключна підсудність, яка на спори про розірвання шлюбу не розповсюджується). Такої угоди для визначення підсудності до матеріалів позову не надано.
Так, обґрунтовуючи звернення до Арцизького районного суду Одеської області представник позивачки вказує, що позивачка на сьогоднішній день виїхати до місця проживання відповідача не може за станом здоров'я, тому подає позовну заяву за зареєстрованим місцем проживання позивача.
Також суд звертає увагу, що ст. 80 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у разі якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому процесуальним законом України або міжнародним договором України.
За правилом ст. 498 ЦПК України, у разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Доручення суду України надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
Згідно з п. 1.7. Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України 27.06.2008 № 1092/5/54, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 липня 2008 р. за № 573/15264 (далі Інструкція), суди України з питань надання міжнародної правової допомоги в цивільних справах взаємодіють з іноземними компетентними органами через міжрегіональні управління та Міністерство юстиції України.
Відповідно до п. 2.1., 2.1.1. Інструкції, у разі, якщо при розгляді цивільної справи в суду України виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд України складає доручення про надання правової допомоги за кордоном.
Доручення складається судом України, який розглядає цивільну справу, і повинно містити інформацію та документи, передбачені міжнародним договором України. Доручення адресується компетентному суду запитуваної держави.
Згідно з п. 2.3. Інструкції доручення та документи, що до нього додаються, складаються мовою, передбаченою відповідним міжнародним договором України.
Якщо доручення чи документи, що до нього додаються, складено українською мовою, слід додавати завірений переклад на мову запитуваної держави або на іншу мову, передбачену міжнародним договором України.
Переклад здійснюється фахівцем, запрошеним до відповідного суду України згідно зі ст. 75 ЦПК України або засвідчується уповноваженим перекладачем, або нотаріально.
Виходячи з цього, для вручення відповідачеві копії позовної заяви з додатками на території його проживання, необхідно подати до суду офіційний переклад на турецьку мову копії позовної заяви разом з доданими документами, та засвідчити нотаріально та зазначити точну адресу місця проживання відповідача на території Турецької Республіки.
Відповідно до статті 29 ЦПК України, підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченому статтею 33 цього Кодексу, одноособово.
Для цілей статті 29 ЦПК України, під проживанням за межами України потрібно розуміти постійне проживання. Тимчасове проживання учасника справи за межами України не може вважатися підставою для визначення підсудності в порядку статті 29 ЦПК України.
Згідно зі статтею 497 ЦПК України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Аналіз наведеної норми процесуального права дає підстави для висновку, що підсудність справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем визначається ухвалою Верховного Суду виключно у тому разі, якщо обидві сторони проживають за межами України.
Як вже зазначалось, з долученої до позовної заяви оригіналу свідоцтва про шлюб вбачається, що відповідач ОСОБА_2 , є громадянином Турецької Республіки, є іноземцем.
У статті 26 Конституції України закріплено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Згідно ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (надалі по тексту Закон № 3773 VI) іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Суди вирішуючи питання про належність справи до їх компетенції, зобов'язані з'ясувати в судах якої країни відповідно до міжнародних зобов'язань України підлягає розгляду справа з міжнародним елементом.
Лише у разі, якщо спір підлягає вирішенню в судах України, підсудність справ визначається за правилами, встановленими статями 27, 28 ЦПК України. Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 26.04.2022 у справі № 200/421/19. У вказаній постанові колегія суддів також зазначила, що ані ст. 76 Закону № 2709-IV, ані інші законодавчі акти не передбачають, що національні суди можуть приймати до свого провадження і розглядати справи про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, відповідачем за яким є громадянин іншої держави, який не має місця проживання або місцезнаходження в Україні.
Відповідно до ст. 16 Закону № 2709-IV, особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.
Право на шлюб визначається особистим законом кожної з осіб, які подали заяву про укладення шлюбу. У разі укладення шлюбу в Україні застосовуються вимоги Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу (ст. 55 Закону № 2709-IV).
Згідно з ст. 60 Закону № 2709-IV, правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
До позовної заяви не додано доказів, з яких можливо було б встановити спільний особистий закон подружжя або встановити, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню право України, зокрема докази спільного проживання подружжя в Україні, або докази того, що обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок з правом держави Україна, або що подружжя обирало право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, у порядку, визначеному ст. 60 Закону № 2709-IV.
Позивачем не надано суду доказів того, що відповідач має місце проживання в Україні, і, зокрема, у Болградському районі; не надано відомостей та відповідних доказів щодо останнього спільного місця проживання подружжя та не наведено обставин з наданням відповідних доказів щодо наявності підстав для розгляду справи судами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч. 9 ст. 28 ЦПК України, позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).
А відповідно до ч. 10 ст. 28 ЦПК України, позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.
Тобто, позовна заява про розірвання шлюбу подається до суду за місцем реєстрації відповідача. У разі наявності на утриманні неповнолітніх дітей, така позовна заява може бути подана за місцем реєстрації позивача, а у разі відсутності даних про місце реєстрації чи відсутності реєстрації відповідача, позовна заява може бути подана за місцем знаходження майна відповідача чи останнім відомим місцем його проживання чи перебування, однак, позивачкою та її представником не надано суду доказів місцезнаходження майна відповідача та не зазначено останнє відоме зареєстроване місце його проживання чи перебування в Україні.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити зокрема місце проживання чи перебування відповідача, відомі номери засобів зв'язку відому та адреси електронної пошти, однак представницею позивачки в порушення зазначеної норми права у позовній заяві не зазначено місце проживання чи перебування відповідача, зареєстрованого відповідно до вимог Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2002 року № 265, тому представниці позивачки необхідно зазначити точне місце проживання чи перебування відповідача, зареєстрованого у встановленому законом порядку, або зазначити місцезнаходження та докази місцезнаходження майна відповідача з метою визначення підсудності наявної справи Арцизькому районному суду Одеської області. Якщо відповідач не зареєстрований в установленому законом порядку та не має майна на території України, представниці позивачки необхідно зазначити точне місце проживання відповідача поза межами України, оскільки відповідач є громадянином Турецької Республіки.
Згідно з пунктом 5 частини 3 статті 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини, однак представницею позивачки в порушення зазначеної норми права у позовній заяві не зазначено обставин та доказів, що свідчать про: відсутність згоди чи ухилення відповідача від розірвання шлюбу в органі державної реєстрації актів цивільного стану, оскільки у позовній заяві зазначено, що сторони не мають спільних дітей; факти, які свідчать, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення для розгляду справи (захворювання відповідача хронічним алкоголізмом, відсутності між подружжям близьких відносин, окреме проживання подружжя протягом тривалого часу, подружня невірність, жорстоке поводження тощо); факт окремого проживання подружжя протягом тривалого періоду часу.
Суддя звертає увагу на те, що від змісту позовної заяви залежить позиція відповідача, який як і позивачка має право на судовий захист, а для реалізації цього права має бути обізнаним з тим, які вимоги до нього заявлені та з яких підстав і якими доказами це підтверджується.
Крім того, звертаю увагу на те, що відповідно до частини 5 статті 177 ЦПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні у нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви (частина 3 статті 83 ЦПК України).
Також, як вже зазначалось, зі змісту позовної заяви вбачається, що відповідач є громадянином Турецької Республіки. Представниця позивачки у позовній заяві не зазначила адресу місця проживання відповідача на території України, або на території Турецької Республіки, що буде перешкоджати виклику відповідача у судове засідання відповідно до вимог статті 130 ЦПК України та вплине на неможливість розгляду справи, оскільки відповідно до вимог частини 5 статті 128 ЦПК України, судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб відповідач мав достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання.
Звертаю увагу на те, що у випадку проживання відповідача за межами України, то, відповідно до частини 8 статті 130 ЦПК України, йому необхідно вручити судову повістку в порядку, визначеному міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, тобто з дотриманням вимог Конвенції про правову допомогу і правові відносини по цивільним, сімейним і кримінальним справам, тому представниці позивачки необхідно зазначити у позовній заяві місце проживання відповідача, зареєстроване в установленому порядку.
Перелічене вище дає підстави зробити однозначний висновок, що позовна заява подана позивачкою та її представником в порушення правил про підсудність та положень Закону України «Про міжнародне приватне право», а також в порушення статей 175, 177 ЦПК України, зокрема з вищезазначеними недоліками, що унеможливлює вирішення питання про відкриття провадження по справі та подальший розгляд справи і ухвалення законного та обґрунтованого рішення.
Таким чином, вищевказані недоліки позовної заяви унеможливлюють вирішення питання про відкриття провадження по справі та подальший розгляд справи і ухвалення законного та обґрунтованого рішення.
Вважаю за необхідне звернути увагу на роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, які викладені у пункту 7 постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», відповідно до яких позовна заява подається до суду в письмовій формі і за змістом повинна відповідати вимогам статті 175 ЦПК України, у зв'язку з цим суди мають звертати особливу увагу, зокрема, на те, що у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.
Згідно з вимогами статті 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статті 175 ЦПК України, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху з наданням строку для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення позивачу ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи викладене, вважаю, що позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків, вказаних вище протягом десяти днів з дня отримання позивачкою чи її представницею копії наявної ухвали.
Крім того, вважаю за необхідне попередити позивачку та її представницю, що у разі не усунення порушень закону, допущених при подачі позовної заяви до встановленого законом строку, позовна заява буде вважатися не поданою, та повернута.
Спосіб усунення недоліків позовної заяви полягає в поданні позовної заяви у вигляді окремого документу з виправленими недоліками, зазначеними в наявній ухвалі суду з наданням її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, для відповідача.
Також, вважаю за необхідне роз'яснити позивачці, що термін «зазначення доказів» слід розуміти як робити якусь позначку; позначати, записувати з метою указати, пишучи, указувати, висловлювати думку, звертати увагу на що-небудь, та в жодному разі не слід розуміти як «надання доказів», оскільки надання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, про що також зазначив Пленум Верховного суду України в своїй Постанові від 12 червня 2009 року № 2.
Керуючись статтями 175, 177, 185, 353 ЦПК України, суддя -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - залишити без руху.
Повідомити про необхідність виправити недоліки позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання копії наявної ухвали позивачкою чи її представницею.
Роз'яснити позивачці та її представниці, що інакше позовна заява буде вважатися неподаною та повернута.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України http:/court.gov.ua/fair/sud1502/.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя В.І. Черевата