Справа № 120/16923/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Свентух Віталій Михайлович
Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.
20 квітня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
позивач звернувся із позовом до Вінницького окружного адміністративного суду в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення, зобов'язати вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26.06.2025 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №025750011186 від 06.11.2024.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 31.10.2024, з урахування правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти вимог, а саме щодо зарахування до страхового стажу та призначення пенсії - відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач та відповідач подали апеляційні скарги, у яких просили суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позивач просив задовольнити позов повністю, а відповідач - у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційних скарг апелянти послались на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на їх думку, призвело до неправильного вирішення спору.
До суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що 31.10.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26, пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності заяву позивача було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області та прийнято рішення №025750011186 від 06.11.2024, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26, пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
До страхового стажу не зараховано:
- період навчання з 26.06.1995 по 25.07.1995 згідно диплому від 26.07.1995 №790774, оскільки прізвище містить виправлення;
- період роботи згідно з трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_1 від 21.10.1992 року у фермерському господарстві з 15.03.1993 по 01.08.1993, оскільки відсутня довідка про сплату страхових внесків на застраховану особу;
- період роботи з 02.08.1993 по 22.06.1995, оскільки запис про звільнення не засвідчено підписом відповідальної особи;
- період отримання компенсації як фізичній особі, яка надає соціальні послуги з 02.08.2018 по 31.12.2018, згідно з довідкою від 22.07.2024 № 207, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні будь-які дані про нарахування доходу та сплату страхових внесків;
- період підприємницької діяльності з 01.01.1995 по 31.12.2007, оскільки в довідці від 23.07.2024 № 474/02-32-24-15, виданої Головним управлінням Державної податкової служби України у Вінницькій області зазначено про неможливість надання інформації про сплату податків за період ведення підприємницької діяльності протягом січня 1995 року - грудня 2007 року, у зв'язку з відсутністю таких показників в інформаційному фонді ГУ ДПС у Вінницькій області. Період з 01.01.1996 по 28.02.2003 зараховано частково згідно довідки Головного управління ПФУ в Житомирській області від 03.10.2024 № 0600-0503-9/125164.
Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з наявності правових підстав для зарахування спірних періодів до трудового стажу позивача, проте оскільки процедура вирішення питання про призначення пенсії не закінчена, суд не може обрати спосіб захисту визначений позивачем.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 31 рік з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року.
За правилами пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20, 21 і 25 частини першої статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12, 13 і 16 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (крім працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів), особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12, 13 і 16 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (крім працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів), особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до пунктів 3 і 4 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, пункту 5 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, а також пункту 6 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до "Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 року у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 року у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 року у справі №446/656/17, від 21.05.2020 року у справі №550/927/17, від 25 лютого 2021 року у справі № 683/3705/16-а.
Стосовно не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 02.08.1993 по 22.06.1995, оскільки запис про звільнення не засвідчено підписом відповідальної особи, суд вказує наступне.
Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.6 Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Згідно з пунктами 2.11. та 2.12. Інструкції, відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).
Системний аналіз вищезазначених положень, дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірних періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Більше того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Одночасно, слід зазначити, що відповідальність за правильність ведення трудових книжок покладена на власника підприємства, установи чи організації або уповноважений ним орган, а не на працівника.
У даному випадку слід застосувати правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 04 липня 2023 року у справі №580/4012/19, який полягає у тому, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
При цьому, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.
Таким чином, доводи відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду трудової діяльності з 02.08.1993 по 22.06.1995 із підстав недотримання правил ведення трудової книжки (запис про звільнення не засвідчено підписом відповідальної особи) є необґрунтованими.
Разом з тим, слід зазначити, що навіть за наявності вказаних дефектів ведення трудової книжки, відповідні у ній відомості не викликають сумнівів щодо достовірності трудової діяльності позивача у спірний період.
Водночас, доказів які б спростовували спірні періоди трудової діяльності позивача відповідачі не надали.
Судом першої інстанції правильно враховано, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а, від 10 грудня 2020 року у справі №195/851/17.
Щодо незарахування до страхового стажу періоду навчання з 26.06.1995 року по 25.07.1995 року на підставі диплома від 26.07.1995 року №790774 у зв'язку з тим, що прізвище в документі містить виправлення, то такі доводи є безпідставними.
Суд враховує, що наявність виправлення в документі не є підставою для визнання його недійсним, особливо за умови, що диплом містить усі необхідні реквізити - підпис, печатку, дату видачі та дозволяє ідентифікувати особу, якій він виданий.
Крім того, відповідачами не надано жодних доказів фальсифікації чи підробки зазначеного документа.
Таким чином, диплом підтверджує факт навчання, а відтак період з 26.06.1995 року по 25.07.1995 року підлягає включенню до страхового стажу відповідно до чинного законодавства.
Стосовно не зарахування до страхового стажу періоду роботи у фермерському господарстві з 15.03.1993 по 01.08.1993 з підстав відсутності довідки про сплату страхових внесків на застраховану особу, суд зазначає наступне.
Згідно із частиною першою статті 15 Закону №1058 платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Відповідно до частини 2 статті 20 Закону №1058 обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Як передбачено частинами 4-6, 9, 10 статті 20 Закону №1058 сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення.
Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків.
Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць.
Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
При цьому виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.
Судом першої інстанції правильно враховано, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
При цьому, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Суд зазначає, що, фактично, внаслідок невиконання роботодавцем позивача обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на зарахування такого періоду до страхового стажу.
Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 30.09.2019 у справі №414/736/17 та від 30.07.2019 у справі №373/2265/16-а, від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а.
Одночасно з цим, факт роботи позивача у фермерському господарстві з 15.03.1993 по 01.08.1993 відповідачами не спростовується, натомість підтверджений записами трудової книжки. Записи внесені відповідно до вимог законодавства, засвідчені печаткою, вказані протоколи про призначення та звільнення. Зважаючи на це, не зарахування до страхового стажу вказаного вище періоду трудової діяльності позивача з наведених відповідачем причин є не обґрунтованим.
Щодо незарахування до стажу позивача періоду отримання компенсації як фізичній особі, яка надає соціальні послуги з 02.08.2018 по 31.12.2018, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні будь-які дані про нарахування доходу та сплату страхових внесків, слід зазначити наступне.
Судом встановлено, що за змістом довідки Управління праці та соціального захисту населення Хмільницької міської ради Вінницької області №207 від 22.07.2024 року ОСОБА_1 перебував на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Хмільницької міської ради та отримував компенсацію як фізична особа, яка надає соціальні послуги, зокрема з 02.08.2018 по 31.12.2018.
Як вже зазначалося судом, відповідно до вимог чинного законодавства, обов'язок щодо нарахування та сплати страхових внесків покладено саме на страхувальника, а не на застраховану особу.
Відтак, відсутність у реєстрі застрахованих осіб інформації про нарахування доходу та сплату страхових внесків за цей період не може бути підставою для позбавлення особи права на зарахування відповідного періоду до страхового стажу.
В даному випадку, позивач виконував соціально значиму функцію, а саме надавав соціальні послуги, за що отримував компенсацію, що підтверджено довідкою Управління праці та соціального захисту населення Хмільницької міської ради Вінницької області №207 від 22.07.2024 року.
Тому він не повинен нести негативних наслідків через можливу бездіяльність або неналежне виконання обов'язків відповідним органом чи іншим суб'єктом, відповідальним за сплату внесків.
Отже, пенсійним органом безпідставно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоду з 02.08.2018 по 31.12.2018, протягом якого позивач отримував компенсацію як фізична особа, яка надає соціальні послуги, з мотивів відсутності у реєстрі застрахованих осіб даних про нарахування доходу та сплату страхових внесків.
Стосовно не зарахування періоду здійснення підприємницької діяльності, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 Порядку №637 час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 1 травня 1993 р., а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (додаток №1).
Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затверджений постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно абзацу 3 підпункту 2 пункту 2.1 Порядку №22-1, період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно надається довідка про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності.
Отже, порядок підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності залежить від системи оподаткування, на якій перебувала особа, що звертається за призначенням пенсії.
Відповідно до підпункту 1 пункту 3-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Таким чином, системний аналіз наведених правових норм законодавства дає суду підстави для висновку, що у період з 1993 по 01.07.2000 на законодавчому рівні було передбачено зарахування до страхового (трудового) стажу для обчислення пенсій період здійснення підприємницької діяльності за умови сплати підприємцями страхових внесків до Пенсійного фонду України, які підлягали обов'язковій реєстрації як платники внесків в органах пенсійного фонду.
При цьому, суд враховує, що період з 10.06.1994 року по 05.09.1996 року діяла Інструкція про порядок обчислення і сплати страхових внесків підприємствами, установами, організаціями, громадянами до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженою Постановою Пенсійного фонду України №5-5 від 10.06.1994 року (далі - Інструкція №5-5).
Згідно з пунктом 1 Інструкції №5-5 відповідно до Закону України від 5 листопада 1991 року "Про пенсійне забезпечення" та змін до цього закону Інструкція визначає на території України порядок обчислення, сплати та обліку надходження обов'язкових внесків на державне соціальне страхування, та обов'язкових страхових внесків до Пенсійного фонду підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності і господарювання, виду діяльності та галузевої належності, об'єднаннями громадян, особами, які використовують найману працю громадян (у тому числі підприємствами та особами, що використовують працю громадян за угодами цивільно-правового характеру), а також громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно їхній праці, адвокатами, працюючими громадянами.
Підпунктом 5.2.2 Інструкції №5-5 для громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та на виключно їхній праці, а також для адвокатів встановлено тарифи обов'язкових внесків до Пенсійного фонду у розмірі 9 відсотків суми доходу.
Відповідно до пункту 20 Інструкції №5-5 громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно їхній праці, адвокати подають до 1 лютого наступного року органам Пенсійного фонду копію Декларації про доходи, одержані від заняття підприємницькою діяльністю, і копію платіжного доручення про сплату внесків.
Згідно з пунктом 24 Інструкції №5-5 після закінчення встановлених строків сплати внесків не внесена сума вважається недоїмкою і стягується в безспірному порядку за розпорядженням відповідних органів Пенсійного фонду з нарахуванням пені в розмірі 0,3 відсотка суми недоїмки.
Пунктом 21 Інструкції №5-5 передбачено, що облік внесків та доходів, на які вони нараховуються, ведеться органом Пенсійного фонду на особових рахунках і включається до квартального звіту форми № 4-ПФ.
Таким чином, по 05.09.1996 року сплата внесків до Пенсійного фонду була обов'язковою для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність. Несплата таких внесків у встановлений Інструкцією №5-5 строк була підставою для їх стягнення в безспірному порядку. При цьому обов'язок щодо ведення обліку сплачених внесків покладався на органи Пенсійного фонду України.
З 06.09.1996 року набрала чинності Інструкція про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України № 11-1 від 06.09.1996 року (далі - Інструкція №11-1).
Відповідно до пункту 2.7 Інструкції №11-1 платниками обов'язкових страхових внесків до Пенсійного фонду є, зокрема, громадяни, які займаються індивідуальною підприємницькою діяльністю, а також адвокати, їх помічники, приватні нотаріуси та інші громадяни, діяльність яких заснована на приватній власності фізичної особи та виключно її праці (в редакції Інструкції №11-1, чинній з 29.07.97 - фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, адвокати, приватні нотаріуси).
Пунктом 4.7 Інструкції №11-1 передбачено, що тариф обов'язкових страхових внесків до Пенсійного фонду для платників, зазначених у пункті 2.7 цієї Інструкції - 33,6 відсотка суми доходу (в редакції Інструкції №11-1, чинній з 29.07.97 - 32 відсотки від суми оподатковуваного доходу (прибутку), яку обчислено в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України).
Відповідно до пункту 7.2 Інструкції №11-1 страхові збори сплачуються платниками, зазначеними в пункті 2.7 цієї Інструкції, щоквартально із сум фактично одержаного доходу за звітний період (квартал) не пізніше як 20 квітня, 20 липня, 20 жовтня і 1 лютого наступного року за звітним. При цьому сплата зборів за четвертий квартал календарного року проводиться авансом до 15 грудня із суми очікуваного (оцінного) доходу за цей період.
Згідно з пунктом 18.4 Інструкції №11-1 платники внесків, зазначені в підпунктах 2.2, 2.3, 2.4, 2.7 цієї Інструкції, зобов'язані зберігати облікові дані про нарахування, утримання та сплату страхових внесків до Пенсійного фонду протягом трьох років.
Пунктом 19 Інструкції №11-1 визначено відповідальність платників внесків.
Відповідно до пункту 17.1 контроль за правильним нарахуванням, своєчасним і повним перерахуванням та надходженням внесків, інших платежів, а також витрачанням коштів Пенсійного фонду здійснюється органами Пенсійного фонду.
Згідно з пунктом 7.7 Інструкції №11-1 орган Пенсійного фонду видає довідку про сплату страхових зборів (додаток №4 цієї Інструкції) платникам, що припинили підприємницьку діяльність або змінили місце проживання, а також для подання її до органів соціального захисту населення при призначенні або перерахунку пенсії.
Таким чином, у період з 06.09.1996 року сплата внесків до Пенсійного фонду була обов'язковою в тому числі для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність та не використовують працю найманих працівників. За порушення порядку сплати внесків до Пенсійного фонду Інструкцією №11-1 передбачено відповідальність. При цьому обов'язки щодо видачі довідки згідно з додатком №4, контролю за правильним нарахуванням, своєчасним і повним перерахуванням та надходженням внесків покладався на органи Пенсійного фонду України.
З урахуванням законодавства про порядок сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України, яке діяло у період здійснення позивачем підприємницької діяльності, суд дійшов висновку про те, що відомості про страховий стаж за вказаний період можуть бути враховані на підставі довідки за формою, передбаченою додатком №4 до Інструкції №11-1, або на підставі облікових даних про сплату страхових внесків, ведення яких віднесено до функцій органів Пенсійного фонду України.
При цьому обов'язок щодо перевірки відомостей про сплату позивачем внесків до Пенсійного фонду України покладається на відповідачів.
Таким чином, під час вирішення питання щодо наявності або відсутності підстав для врахування до страхового стажу позивачу спірного періоду пенсійний орган був зобов'язаний перевірити облікові дані та звітність про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України за такий період.
Крім того, відповідно до частини 3 статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Натомість, відповідачі не надали докази, що підтверджують або спростовують сплату позивачем страхових внесків до Пенсійного фонду України у спірний період, зокрема, документи, які щокварталу подавалися платниками, або інші письмові докази щодо сплати страхових внесків за вказаний період.
На підтвердження здійснення підприємницької діяльності позивачем надано копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності.
Разом з тим перевірка відомостей про сплату страхових внесків особою під час здійснення підприємницької діяльності відноситься до повноважень пенсійного фонду і не вчинення відповідачем дій щодо належного з'ясування таких обставин не може позбавляти позивача його конституційного права на соціальний захист в питанні обрахунку пенсії.
Водночас, судом враховано відсутність доказів вчинення відповідачами дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б підтвердити чи спростувати трудовий стаж позивача у період з 01.01.1995 по 31.12.1995 та з 01.03.2003 по 31.12.2007.
Посилання в оскаржуваному рішенні на відсутність інформації про сплату страхових внесків не може братись судом до уваги, як доказ належної та обґрунтованої поведінки суб'єкта владних повноважень при перевірці відповідних відомостей.
Таким чином, пенсійний орган під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком не використав наявну у нього інформацію про суми сплачених страхових внесків.
Відтак, враховуючи встановлені у справі обставини, наявні у матеріалах докази, пенсійний орган дійшов передчасного висновку щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду здійснення ним підприємницької діяльності.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова позивачу в призначенні пенсії за віком є передчасною, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №025750011186 від 06.11.2024 року не обґрунтоване, в зв'язку з чим наявні підстави для визнання його протиправним та як наслідок скасування.
Щодо зарахування до страхового стажу вказаних періодів та призначення пенсії, то суд першої інстанції правильно вказав про те, що приймаючи рішення №025750011186 від 06.11.2024 року про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком, пенсійний орган не надав належної правової оцінки періодам трудової діяльності, навчання, отримання компенсації як фізичній особі, яка надає соціальні послуги та підприємницької діяльності, не запропонував надати уточнюючі довідки щодо спірних періодів та не перевірив інформацію про сплату внесків до Пенсійного фонду України, у зв'язку з чим зробив передчасний висновок про неможливість зарахування позивачу до страхового стажу спірних періодів та призначення пенсії за віком.
При цьому у межах спірних правовідносин адміністративним судом не здійснюється призначення пенсії, а перевіряється виключно законність рішення органу пенсійного фонду про відмову в призначенні пенсії, за наслідками чого суд може визнати протиправними такі рішення, дії чи бездіяльність, а як наслідок - зобов'язати вчинити певні дії.
Слід звернути увагу, що функції органів Пенсійного фонду України щодо обчислення страхового стажу особи та призначення пенсії за віком відносяться до виключної компетенції відповідача.
Пенсійним органом не було надано належної оцінки в оскаржуваному рішенні відомостям страховий стаж позивача, не запропоновано надати уточнюючі довідки, що позбавляє можливість суду здійснити контроль дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та прийняти рішення зобов'язального характеру про призначення пенсії за віком. Протилежний підхід призведе до втручання в дискреційні повноваження відповідача.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.
Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Отже, суд не може перебирати на себе функції, які відносяться до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, зокрема здійснювати розрахунок страхового стажу та нарахування пенсії.
Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Судом першої інстанції правильно вказано, що оскільки процедура вирішення питання про призначення пенсії не закінчена, суд не може обрати спосіб захисту визначений позивачем.
Відтак, враховуючи, що тим обставинам, які були встановлені судом належна оцінка відповідачем як органом, до виключних повноважень якого належить призначення пенсії заявнику, не надавалася, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення заявлених позивачем вимог шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача щодо призначення пенсії за віком, з урахування правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Курко О. П. Боровицький О. А.