Справа № 120/498/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернюк А.Ю.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
20 квітня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , Житлової комісії військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року позов задоволено.
Визнано незаконним та скасовано рішення (об'єднаної) житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 від 04.12.2024 року, оформленим протоколом №7, в частині зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку при Військовій частині НОМЕР_1 .
Визнати незаконним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 04.12.2024 року №296 "Про затвердження рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 " в частині зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку при Військовій частині НОМЕР_1 .
Зобов'язано житлову комісію військової частини НОМЕР_1 поновити ОСОБА_1 разом з членами родини в складі трьох осіб (син ОСОБА_2 , 2002 року народження та донька ОСОБА_3 , 2005 року народження) на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов при Військовій частині НОМЕР_1 для отримання житла за рахунок житлового фонду в загальній черзі - з 10.05.1999 року, першочерговій - з 28.02.2018 року.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, позивач проходив військову службу у Збройних Силах України в період з 01.06.1991 року по 16.06.2010 року.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.06.2010 року №128 позивача виключено зі списків особового складу частини з 16.06.2010 року як такого, що звільнений з військової служби у "запас" за пунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту) ч.6 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 14.05.2010 року № 42-пм, з набуттям права на призначення пенсії за вислугу років.
Окрім іншого, в наказі вказано, що на день звільнення вислуга років позивача у Збройних Силах складає: календарна - 17 років 11 місяців, пільгова - 23 роки 3 місяці.
Відповідно, рішенням житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 від 29.02.2012 року, оформленим протоколом № 4, позивача залишено на квартирному обліку при Військовій частині НОМЕР_1 в загальній черзі у зв'язку із звільненням в запас за п. "а" (із закінченням строку контракту) ч.6 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
06.07.2016 року позивач призваний на військову службу під час мобілізації та наразі проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України.
Рішенням засідання (об'єднаної) житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 від 04.12.2024 року, оформленим протоколом №7, знято з квартирного обліку штаб-сержанта ОСОБА_1 , на підставі наданої ним довідки під час щорічного оновлення документів, що містяться в обліковій справі (довідка про проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України №498 від 27.10.2024 року), відповідно до п.17, 18, 21 розділу VI "Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей житловими приміщеннями", затвердженої наказом Міністра оборони України від 31.07.2018 року №380, зі змінами.
На підставі вказаного рішення житлової комісії, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.12.2024 року № 296 знято з квартирного обліку штаб-сержанта ОСОБА_1 .
Вважаючи вказані рішення в частині зняття з квартирного обліку при військовій частині НОМЕР_1 позивача та наказ командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зняття з квартирного обліку позивача незаконними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з абзацом 1 частини першої статті 12 цього Закону держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу 4 частини першої статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла.
Згідно з частиною дев'ятою статті 12 вказаного Закону військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас за станом здоров'я або якщо вони на час звільнення мають вислугу військової служби не менше 20 років, або у відставку, а також у зв'язку зі скороченням штатів чи проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості їх використання на військовій службі, залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки і відповідних квартирно-експлуатаційних органах та користуються правом позачергового одержання житла. Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення.
На виконання приписів статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" постановою Кабінету Міністрів України від 3.08.2006 №1081 затверджено Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (далі - Порядок).
Цей Порядок визначає механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців осіб офіцерського (у тому числі осіб, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі - військові частини) після звільнення (далі - військовослужбовці) та членів їх сімей (пункт 1 Порядку).
Згідно з пункту 3 даного Порядку військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.
Військовослужбовці, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України та визнані в установленому законодавством порядку особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), пов'язаних з безпосередньою участю в антитерористичній операції, забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів, та члени сімей військовослужбовців, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів, та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, у забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів, забезпечуються житловими приміщеннями для постійного проживання, що збудовані (придбані) за рахунок коштів державного бюджету та інших передбачених законодавством джерел, чи грошовою компенсацією за належне їм для отримання житлове приміщення з урахуванням пільг, установлених законами.
Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
Пунктом 29 Порядку передбачено, що військовослужбовці, які перебувають на обліку при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду, а в разі розформування військової частини у військовому комісаріаті і квартирно-експлуатаційному органі та користуються правом позачергового одержання житла.
Порядок передбачає також і випадки, коли військовослужбовці знімаються з обліку, а саме у разі: 1) поліпшення житлових умов, внаслідок чого відпала потреба в наданні житла; 2) засудження військовослужбовця до позбавлення волі на строк понад шість місяців, крім умовного засудження; 3) звільнення з військової служби за службовою невідповідністю у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем; 4) подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік; 5) в інших випадках, передбачених законодавством (пункт 30 Порядку).
Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та члени їх сімей мають право на отримання житла, а, отже, і на залишення на обліку до отримання ними житла.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24.09.2021 у справі №748/303/20.
Як свідчать матеріали справи, рішенням житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 від 29.02.2012 року, оформленим протоколом № 4, позивача залишено на квартирному обліку при Військовій частині НОМЕР_1 в загальній черзі у зв'язку із звільненням в запас за п. "а" (із закінченням строку контракту) ч.6 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
При цьому, як слідує з наказу Повітряних Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 14.06.2010 року № 128, яким позивач звільнений з військової служби, на день звільнення вислуга років позивача у Збройних Силах складає: календарна - 17 років 11 місяців, пільгова - 23 роки 3 місяці.
06.07.2016 року позивач призваний на військову службу під час мобілізації та наразі проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України, у зв'язку з чим, рішенням засідання (об'єднаної) житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 від 04.12.2024 року, оформленим протоколом №7, знято з квартирного обліку капітана ОСОБА_1 , на підставі наданої ним довідки під час щорічного оновлення документів, відповідно до п.17, 18, 21 розділу VI "Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей житловими приміщеннями", затвердженої наказом Міністра оборони України від 31.07.2018 року №380, зі змінами.
Однак, судом першої інстанції обґрунтовано зауважено, що зняття військовослужбовців з обліку проводиться у разі: поліпшення житлових умов до встановлених норм забезпечення житловою площею громадян у відповідному населеному пункті; подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на квартирний облік, включення до списків осіб, що мають право першочергового та позачергового одержання житлових приміщень, або неправомірних дій посадових (службових) осіб при вирішенні питання про прийняття на квартирний облік; в інших випадках, передбачених законодавством (п.21 розділу VІ Інструкції №380).
В той же час, військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та члени їх сімей мають право на отримання житла, а отже і на залишення на обліку до отримання ними житла, в тому числі і у разі звільнення в запас чи відставку, крім випадків, передбачених п.30 Порядку №1081.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що призов позивача на військову службу у 2016 році до Національної гвардії України не є "переміщенням військовослужбовця", а відтак не створює підстав для його зняття з квартирного обліку у військовій частині НОМЕР_1 .
Як вбачається зі змісту оскаржуваного наказу, він прийнятий відповідно до п. 17, 18, 21 Розділу VI Інструкції №380.
Так, п.17 Інструкції регулює порядок виключення з обліку у випадках службового переміщення на підставі наказу про переведення до іншої військової частини. У ситуації позивача жодного такого переведення не відбулося, натомість мав місце мобілізаційний призов, що не охоплюється сферою дії зазначеної норми.
Посилання відповідача на п. 18 Інструкції також є безпідставними. Дана норма стосується осіб, звільнених з військової служби, які після цього направляються на військовий облік до іншого гарнізону.
Необґрунтованим є й посилання відповідача на п. 21 Інструкції, який визначає вичерпний перелік підстав для зняття з обліку: поліпшення житлових умов, подання недостовірних відомостей чи інші випадки, передбачені законодавством.
Жодна з цих підстав до ситуації позивача не відноситься, а спеціальних норм, які б передбачали можливість зняття з обліку у зв'язку з мобілізаційним призовом до іншого військового формування, законодавство не містить.
Також, судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що за правилами, визначеними ст.ст.36, 37 ЖК Української PCP, облік громадян, що потребують поліпшення житлових умов, здійснюється, як правило, за місцем проживання.
Облік потребуючих поліпшення житлових умов громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, що мають житловий фонд і ведуть житлове будівництво або беруть пайову участь у житловому будівництві, здійснюється за місцем роботи, а за їх бажанням - також і за місцем проживання.
Згідно з Iнструкцiєю з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членiв їx сiмей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони №380 вiд 31.07.2018 року, зняття військовослужбовців з обліку проводиться у разі:
- поліпшення житлових умов до встановлених норм забезпечення житловою площею громадян у відповідному населеному пункті;
- подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на квартирний облік, включення до списків осіб, що мають право першочергового та позачергового одержання житлових приміщень, або неправомірних дій посадових (службових) осіб при вирішенні питання про прийняття на квартирний облік;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
Водночас у ст.40 ЖК Української PCP закріплено, що громадяни знімаються з обліку потребуючих поліпшення житлових умов у випадках:
1) поліпшення житлових умов, внаслідок якого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення;
1-1) одноразового одержання за їх бажанням від органів державної влади або органів місцевого самоврядування грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення у встановленому порядку;
2) виїзду на постійне місце проживання до іншого населеного пункту;
3) припинення трудових відносин з підприємством, установою, організацією особи, яка перебуває на обліку за місцем роботи, крім випадків, передбачених законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР;
4) засудження до позбавлення волі на строк понад шість місяців, заслання або вислання;
5) подання відомостей, що не відповідають дійсності, які стали підставою для взяття на облік, або неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про взяття на облік.
Таким чином, зняття з квартирного обліку у зв'язку з призовом на військову службу під час мобілізації не передбачена чинним законодавством.
При цьому, в ході апеляційного розгляду справи відповідачем не спростовано позицію суду першої інстанції про те, що відповідачем не надано жодних належних і допустимих доказів того, що позивача було зараховано на квартирний облік на підставі недостовірних відомостей, поданих ним особисто, або внаслідок неправомірних дій посадових (відповідальних) осіб під час розгляду питання про взяття на облік.
Між тим, колегія суддів погоджується з доводами відповідача щодо неможливості одночасного перебування позивача на квартирному обліку у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України та у Військовій частині НОМЕР_1 . Однак вказує на те, що як слідує з довідки військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України №70 від 09.10.2025 року, штаб-сержант ОСОБА_1 за період проходження служби у відповідній військовій частині не перебував на квартирному обліку при ВЧ НОМЕР_2 НГУ.
З даного приводу суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що саме по собі проходження ОСОБА_1 військової служби у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України, без доказів постановки його на квартирний облік у відповідній частині, не може слугувати підставою для знаття позивача з квартирного обліку, на якому він перебуває з 1999 року.
Крім того, слід звернути увагу на те, що за змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Отже, розгляд даної справи має відбуватися, зокрема, у контексті рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України", в якому викладені загальні принципи тлумачення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до свого житла.
Європейський суд з прав людини констатував, що "згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем" (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 40, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Суд зазначає, що втручання у право на повагу до житла відповідача буде відповідати Конвенції не лише тоді, коли таке втручання здійснюється згідно із законом, але й якщо для такого втручання існують легітимні цілі, вичерпний перелік яких наведений у п.2 ст.8 Конвенції.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання незаконними та скасування рішення (об'єднаної) житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 від 04.12.2024 року, оформленим протоколом №7, в частині зняття з квартирного обліку при військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_1 та наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.12.2024 року №296 "Про затвердження рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 " в частині зняття з квартирного обліку при Військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_1 .
Як наслідок, порушене право позивача належним чином відновлене у спосіб зобов'язання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 поновити ОСОБА_1 разом з членами родини в складі трьох осіб (син ОСОБА_2 , 2002 року народження та донька ОСОБА_3 , 2005 року народження) на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов при військовій частині НОМЕР_1 для отримання житла за рахунок житлового фонду в загальній черзі - з 10.05.1999 року, першочерговій - з 28.02.2018 року.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно із п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.