Справа № 541/53/26
Номер провадження 2/541/613/2026
іменем України
17 квітня 2026 року м. Миргород
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді - Городівського О.А.,
секретаря судового засідання - Ніколаєнко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
07 січня 2026 року представник ТОВ «Споживчий центр» звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 02.07.2025-100002789 від 03 липня 2025 року станом на момент пред'явлення позову у сумі 34060 грн. 00 коп., що включає: 12000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 14060,00 грн. - заборгованості за процентами; 200,00 грн. - заборгованість за комісією (пов'язаною з наданням кредиту); 1800,00 грн. - заборгованість за додатковою комісією (за обслуговування кредитної заборгованості); 6000,00 грн. - неустойка, посилаючись на те, що між сторонами був укладений кредитний договір та два додаткових договори, зобов'язання за якими відповідач не виконує, тому за ним утворилася заборгованість, яку позивач просив стягнути у судовому порядку.
Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09 січня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, у позовній заяві просив проводити розгляд справи за його відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечував (а.с. 11 на звороті).
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, місце та час розгляду справи належно повідомлений. Причину своєї неявки суду не повідомив, як і не надіслав заяв чи клопотань про розгляд справи у його відсутність або перенесення розгляду. Відзив на позовну заяву не направив, однак надав до суду копію військового квитка, що підтверджує проходження ним військової служби у період з 13 лютого 2025 року по сьогоднішній день (а.с. 83-88).
У зв'язку з неявкою в судове засідання сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Ухвалою від 17 квітня 2026 року суд вирішив провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Суд, дослідивши докази по справі кожний окремо та в їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 03 липня 2025 року укладено кредитний договір (кредитної лінії) (оферти) № 02.07.2025-100002789 строком на 168 днів зі сплатою відсотків: процентна ставка «Економ» - 0,5% за 1 день користування кредитом; процентна ставка «Стандарт» - 1% за 1 день користування кредитом, комісії, пов'язаної з наданням кредиту - 5% від суми кредиту, що становить 400,00 грн. та неустойки в розмірі 120,00 грн., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання. Дата повернення кредиту 17 грудня 2025 року. Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі - 8000,00 грн. Умови кредитування також передбачені паспортом споживчого кредиту, який підписаний відповідачем.
Згідно з п. 3.1. договору, за цим договором кредитодавець зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію.
Пунктом 3.2. договору встановлено, що кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Крім того, позивач зазначає, що 21 липня 2025 року між сторонами було укладено додатковий договір до кредитного договору (шляхом акцепту пропозиції кредитодавця), яким за ініціативою відповідача було збільшено суму кредиту. Згідно з умовами додаткового договору, відповідачу було надано другий транш кредиту у розмірі 2000,00 грн., у зв'язку з чим загальна сума кредиту становила 10000,00 грн. Умовами додаткового договору також було змінено розмір комісії, пов'язаної з наданням кредиту, комісії за обслуговування кредитної заборгованості та розмір неустойки.
24 липня 2025 року між сторонами було укладено другий додатковий договір до кредитного договору (шляхом акцепту пропозиції кредитодавця), яким за ініціативою відповідача було збільшено суму кредиту. Згідно з умовами додаткового договору, відповідачу було надано третій транш кредиту у розмірі 2000,00 грн., у зв'язку з чим загальна сума кредиту становила 12000,00 грн. Умовами додаткового договору також було змінено розмір комісії, пов'язаної з наданням кредиту, комісії за обслуговування кредитної заборгованості та розмір неустойки.
Позивач зобов'язання за вищевказаними договорами виконав належним чином перерахувавши на банківський рахунок відповідача кредитні кошти у сумі 12000,00 гривень трьома траншами, що підтверджується договором про надання послуг з переказу коштів від 04 січня 2024 року № ФК-П-2024/01-2, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення», листами ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 18 грудня 2025 року за вих. № 1-1812.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 02.07.2025-100002789 від 03 липня 2025 року, внаслідок не виконання відповідачем своїх зобов'язань, утворилась заборгованість у розмірі 34060,00 грн., з яких: 12000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 14060,00 грн. - заборгованості за процентами; 200,00 грн. - заборгованість за комісією (пов'язаною з наданням кредиту); 1800 грн. - заборгованість за додатковою комісією (за обслуговування кредитної заборгованості); 6000 грн. - неустойка.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу положень статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі статями 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до статей 5, 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа. У разі створення електронного документа з використанням більш як одного електронного підпису та/або більш як однієї електронної печатки його створення завершується накладанням електронного підпису або електронної печатки останнім підписувачем чи створювачем електронної печатки відповідно до технології створення такого електронного документа. Суб'єкти електронного документообігу використовують електронні підписи та електронні печатки у випадках, встановлених законодавством, або за домовленістю між відповідними суб'єктами.
Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до положень статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно зі статтею 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, судом встановлено, що 03 липня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 02.07.2025-100002789, а 21 та 24 липня 2025 року - додаткові договори. У свою чергу, відповідач отримав кредитні кошти у сумі 12000,00 грн. трьома траншами.
Сторони в основному та додаткових договорах погодили розмір та порядок нарахування, сплати відсотків за користування кредитом та комісії, пов'язаної з наданням кредиту.
Однак, відповідач умови договорів порушив, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі: 12000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 200,00 грн. - заборгованість за комісією (пов'язаною з наданням кредиту).
Враховуючи факт отримання відповідачем кредитних коштів, та узгодженням сторонами розміру комісії, пов'язаної з наданням кредиту, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині вказаних сум є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за процентами у розмірі 14060,00 гривень суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 був призваний у Збройні Сили України на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2025 «Про загальну мобілізацію» та з 13 лютого 2025 року проходить військову службу у складі військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_2 від 10 лютого 2025 року.
У відповідності до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції чинній станом на день укладення кредитного договору), військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією російської федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.
Таким чином, станом на день укладення спірного кредитного договору (02 липня 2025 року) відповідач був військовослужбовцем і є ним на даний час, відтак на нього розповсюджуються положення п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а заборгованість за процентами у розмірі 14060,00 гривень стягненню не підлягає.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за додатковою комісією (за обслуговування кредитної заборгованості) у розмірі 1800,00 гривень суд зазначає наступне.
Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначаються Законом України «Про споживче кредитування».
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Згідно з ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).
Водночас пунктом 9 заявки кредитного договору № 02.07.2025-100002789 встановлена комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 400 грн. у кожному з 3 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Комісія за обслуговування нараховується кредитором та обліковується в перший день кожного з 3 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, сплачується згідно графіку платежів. Комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено кредитодавцем та пов'язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. До комісії за обслуговування кредитної заборгованості не включено послуги, які кредитодавець зобов'язаний надавати позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства, зокрема, за надання один раз на місяць на вимогу споживача інформації про споживчий кредит.
Водночас п. 1.4 примірної пропозиції про укладення додаткового договору (оферта) до кредитного договору (кредитної лінії), примірної відповіді кредитодавця про прийняття пропозиції (акцепт) про укладення додаткового договору до кредитного договору (кредитної лінії) від 21 липня 2025 року встановлено, що комісія за обслуговування з дати укладення даного додаткового договору встановлюється у розмірі 500 грн. 00 коп., починаючи з комісії за обслуговування, яка сплачується у тому черговому періоді (у черговому періоді № 2) , у якому надається транш.
А пунктом 1.4 примірної пропозиції про укладення додаткового договору (оферта) до кредитного договору (кредитної лінії), примірної відповіді кредитодавця про прийняття пропозиції (акцепт) про укладення додаткового договору до кредитного договору (кредитної лінії) від 24 липня 2025 року передбачено, що комісія за обслуговування з дати укладення даного додаткового договору встановлюється у розмірі 600 грн. 00 коп., починаючи з комісії за обслуговування, яка сплачується у тому черговому періоді (у черговому періоді № 2) , у якому надається транш.
У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку. З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.
З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» не підлягає стягненню додаткова комісія за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 1800,00 грн., оскільки перелік послуг з обслуговування кредитної заборгованості, що міститься у заявці кредитного договору, відповідають економічним потребам лише самого кредитодавця та вчиняються на його користь, а також позивачем не подано жодних доказів на підтвердження факту надання цих послуг.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача неустойки у сумі 6000,00 грн. суд дійшов наступного висновку.
У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.
Свобода договору як одна із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України) є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Однак останні у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий у силу прямої вказівки акта законодавства, а також, якщо ці відносини врегульовані імперативними нормами.
Тому сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов'язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті).
Виходячи з вищезазначеного, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 дійшла висновку про те, що домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням.
Статтями 546, 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно з ч.ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до п. 17 заявки кредитного договору № 02.07.2025-100002789 від 03 липня 2025 року, неустойка становить 120 грн. 00 коп. та нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання.
Водночас п. 1.7 примірної пропозиції про укладення додаткового договору (оферта) до кредитного договору (кредитної лінії), примірної відповіді кредитодавця про прийняття пропозиції (акцепт) про укладення додаткового договору до кредитного договору (кредитної лінії) від 21 липня 2025 року, а також паспортом споживчого кредиту встановлено, що сторони домовились за взаємною згодою з дати укладення даного додаткового договору викласти пункт договору, який встановлює розмір та порядок нарахування неустойки, в наступній редакції: «Неустойка: 150 грн. 00 коп., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання.».
Пунктом 1.7 примірної пропозиції про укладення додаткового договору (оферта) до кредитного договору (кредитної лінії), примірної відповіді кредитодавця про прийняття пропозиції (акцепт) про укладення додаткового договору до кредитного договору (кредитної лінії) від 24 липня 2025 року, а також паспортом споживчого кредиту передбачено, що сторони домовились за взаємною згодою з дати укладення даного додаткового договору викласти пункт договору, який встановлює розмір та порядок нарахування неустойки, в наступній редакції: «Неустойка: 180 грн. 00 коп., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання.».
Згідно з пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який триває дотепер.
З огляду на зазначене, неустойка не підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» підлягають частковому задоволенню, тому необхідно стягнути з відповідача на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 02.07.2025-100002789 від 03 липня 2025 року станом на 31 грудня 2025 року у сумі 12200 гривень 00 копійок, з яких: 12000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 200,00 грн. - заборгованість за комісією (пов'язаною з наданням кредиту).
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн. (а.с. 12), тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати за сплату судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 867,70 грн. (35,82 %).
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 82, 89, 141, 263, 264, 265, 273, 280, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 525, 526, 527, 530, 626, 628, 629, 1048, 1049, 1054 ЦК України, суд -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (р/р НОМЕР_3 , код МФО: 305299) заборгованість за кредитним договором № 02.07.2025-100002789 від 03 липня 2025 року станом на 31 грудня 2025 року у сумі 12200 (дванадцять тисяч двісті) гривень 00 копійок, з яких: 12000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 200,00 грн. - заборгованість за комісією (пов'язаною з наданням кредиту).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (р/р НОМЕР_3 , код МФО: 305299) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 867 (вісімсот шістдесят сім) гривень 70 копійок.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місцезнаходження: вулиця Саксаганського, будинок 133-А, місто Київ, 01032, код ЄДРПОУ 37356833.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 .
Суддя О. А. Городівський