Справа № 357/1322/26
Провадження № 2/357/3153/26
20 квітня 2026 року місто Біла Церква
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді - Бондаренко О. В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (письмовому провадженні) без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради Житлово-експлуатаційна контора №1, третя особа: Білоцерківська міська рада, про зобов'язання вчинити певні дії,
28.01.2026 представник позивача, адвокат Кабула Ірина Юріївна, звернулася до суду з даним позовом, мотивуючи тим, що ОСОБА_1 , починаючи з 27.08.1993 і по даний час (протягом 32 років) проживає в однокімнатній службовій квартирі АДРЕСА_1 . У службову квартиру позивач вселилась згідно ордера серії БЦВ №1253, виданого 27.08.1993 виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради на підставі рішення №317, оскільки працювала двірником в ЖЕК №4 і мала право на службове житло. У даному ордері стоїть відмітка, службове приміщення ЖЕУ-4. Інше житло, окрім службового, у «позивачки» відсутнє. 07.09.2012 статус юридичної особи КП БМР ЖЕК №4 припинено в результаті реорганізації. За даними з податкових реєстрів України юридична особа КП БМР ЖЕК №4 припинено (ліквідовано, закрито, реорганізовано) та правонаступником після КП БМР ЖЕК №4 визначено КП БМР ЖЕК №1. 20.06.2013 рішенням голови Білоцерківської міської ради №1008-43-VI житловий будинок АДРЕСА_2 знято з балансу КП БМР ЖЕК №1, як таке, що в ньому відпала потреба. У пункті 2 вказаного рішення зазначено: «зняти з балансу комунальних підприємств ЖЕК №1; ЖЕК №6, ЖЕК №7 одноповерхові житлові будинки, в яких всі квартири приватизовані (додаток 2)». У пункті 50 додатку 2 до рішення голови Білоцерківської міської ради №1008-43-VI зазначено - зняти з балансу КП БМР ЖЕК №1 одноповерховий житловий будинок по АДРЕСА_2 / залишковою балансовою вартістю 38062,56 грн. 05.03.2025 ОСОБА_1 звернулась із письмовою заявою до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради з проханням виключити квартиру АДРЕСА_3 з числа службових. Листом від 13.03.2025 №Д-721 за підписом заступника міського голови А. Кравець їй було роз'яснено, що «виключення житлового приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті ради». 25.11.2025 ОСОБА_1 звернулась з письмовою заявою до Начальника КП БМР ЖЕК №1 з проханням подати клопотання до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області про виключення з числа службових житлового приміщення квартири АДРЕСА_3 . Листом-відповіддю від 02.12.2025 №758 за підписом начальника КП БМР ЖЕК-1 О.Ящука було повідомлено наступне: «повідомляємо, що будинок АДРЕСА_2 не перебуває на балансі та в управлінні КП БМР ЖЕК №1, а також підприємство не є стороною, яка надавала зазначене житло як службове та не здійснює його облік. Оскільки ви не перебуваєте у трудових відносинах із КП БМР ЖЕК №1, а квартира не закріплена за нашим підприємством, підстави для подання клопотання від імені КП БМР ЖЕК №1 відсутні. Процедура виключення службового житла вимагає клопотання лише того підприємства, яке користується приміщенням або його надало. Рекомендуємо звернутися до органу, яким було видано ордер на службове житло». Тобто, КП БМР ЖЕК №1 відмовлено позивачу у наданні клопотання про зняття з квартири статусу службового житла.Така бездіяльність відповідача, має наслідком унеможливлення реалізації позивачем права на житло шляхом приватизації квартири, у якій проживає, та порушує гарантії, передбачені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», де зазначено, що квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, не підлягають приватизації.Лише після вирішення питання про зняття з даного житла статусу службового, воно може бути приватизоване на умовах і в порядку, передбаченому цим Законом.Докази того, що позивач чи його члени сім'ї реалізовували раніше права на приватизацію державного (комунального) житла відсутні та вказана квартира є єдиним житлом на яке претендує позивач і має намір його приватизувати. Так, питання виключення квартири з числа службового житла має вирішуватися виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради, але відповідач повинен лише подати клопотання згідно заяви ОСОБА_1 про розгляд цього питання. Не подаючи відповідне клопотання, відповідач порушує конституційні права позивача на житло та гарантії, передбачені ст.47 Конституції України та Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Тому, просила зобов'язати Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради Житлово-експлуатаційна контора №1 подати клопотання до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради про виключення зі складу службових жилих приміщень квартиру АДРЕСА_3 .
03.02.2026 судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позову заяву, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
03.02.2026 судом постановлено ухвалу, якою витребувано у Комунального підприємства Білоцерківської міської ради Житлово-експлуатаційна контора №1 належним чином звірену копію журналу реєстрації службових житлових приміщень та належним чином завірену копію рішення Білоцерківської міської ради №1008-43-У1 від 20.06.2013 з додатками №1 та №2.
03.02.2026 судом постановлено ухвалу, якою внесено виправлення до ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області про витребування доказів від 03.02.2026 у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради Житлово-експлуатаційна контора №1, третя особа: Білоцерківська міська рада, про зобов'язання вчинити певні дії, зазначивши дату постановлення ухвали «03 лютого 2026 року».
11.02.2026 представник відповідача, КП БМР Житлово-експлуатаційна контора №1, керівник Ящук Олександр Іванович, подав до суду пояснення, у відповідь на ухвалу від 03 лютого 2026 року про витребування доказів, у яких зазначив наступне. Щодо журналу реєстрації службових житлових приміщень, то відповідно до п. 5 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37, облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється виконавчим комітетом районної, міської, районної у місті ради, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових. Крім того, згідно з п.п. 5 п. «б» ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить облік відповідно до закону житлового фонду та здійснення контролю за його використанням. Отже, ведення журналу реєстрації службових житлових приміщень віднесено законодавством до компетенції виконавчих органів місцевих рад та не належить до повноважень комунального підприємства як суб'єкта господарювання. КП БМР ЖЕК №1 не здійснює функцій з ведення зазначеного журналу, не є його розпорядником та не володіє відповідним документом. Щодо рішення Білоцерківської міської ради №1008-43-VI від 20.06.2013 з додатками № 1 та № 2 Рішення міської ради є актом органу місцевого самоврядування, прийнятим у межах його повноважень, та перебуває у володінні відповідної ради як суб'єкта владних повноважень. КП БМР ЖЕК №1 не є суб'єктом прийняття зазначеного рішення, не володіє його оригіналом та не є належним розпорядником цього документа, а тому не має можливості надати належним чином завірену копію рішення № 1008-43-VI від 20.06.2013 з додатками №1 та №2. Належним розпорядником зазначеного документа є Білоцерківська міська рада. Тому, витребувані ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.02.2026 у справі № 357/1322/26 документи не перебувають у володінні КП БМР ЖЕК №1, підприємство не є їх розпорядником та об'єктивно не має можливості надати їх суду. З урахуванням наведеного, просив суд врахувати зазначені обставини та, у разі необхідності, витребувати відповідні документи у належного розпорядника.
16.02.2026 представник третьої особи: Білоцерківської міської ради - Ротаєнко Нінель Валентинівна, подала до суду письмові пояснення, у яких зазначила, що відповідно до рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 27 серпня 1993 року № 317 на підставі клопотання адміністрації ЖЕД-4 було надано двірнику ОСОБА_1 ордер на службове житло: квартиру АДРЕСА_3 , з однієї кімнати, житловою площею 24,4 кв.м. Сім'я складалася з 2 осіб. Рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 27 серпня 1993 року № 317 вказана квартира закріплювалася службовою за ЖЕД - 4 та на підставі вказаного рішення ОСОБА_1 та чоловікові ОСОБА_2 було видано спеціальний ордер № 001253 з поміткою «Службовий ЖЕК-4». Відповідно до Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04 лютого 1988 р. № 37 (чинного на сьогодні) (далі - Положення), а саме пункту 5: облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових. Згідно з пунктом 15 Положення службове жиле приміщення надається робітникам, службовцям на час виконання ними обов'язків, які потребують проживання в такому приміщенні. Згідно з пунктом 6 Положення жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових. Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті ради. Відповідно до пункту 34 Положення робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення. Згідно з пунктом 35 Положення без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у пункті 34 цього Положення, не може бути виселено осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років. За даними трудової книжки ОСОБА_1 (серія НОМЕР_1 ) вказана громадянка не пропрацювала в КП ЖЕК-4 10 років, а лише 7 років 11 місяців 16 днів. В інших комунальних підприємствах Білоцерківської міської ради ОСОБА_1 стажу ніякого не має. ОСОБА_1 зверталася до Білоцерківської міської ради із заявою від 05.03.2025 про виключення службового жилого приміщення з числа службових та передачі у власність (реєстраційний №Д-721 від 06.03.2025), але чинним законодавством України не передбачено виключення з числа службових будь-якого житла на підставі заяви фізичної особи - заявника, оскільки п. 6 Положення встановлено лише право підприємства, установи, організації на надання клопотання про виключення житла з числа службового до виконавчого комітету відповідної ради з метою прийняття виконавчим комітетом відповідного рішення. Тому, просила врахувати дані пояснення при розгляді справи та прийняти рішення в межах та в спосіб за наявними матеріалами справи.
23.02.2026 представник відповідача, КП БМР Житлово-експлуатаційна контора №1, керівник Ящук Олександр Іванович, подав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що не згоден з позовними вимогами та вважає їх безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на таке. КП БМР ЖЕК №1 є неналежним відповідачем. У даному випадку встановлено, що будинок АДРЕСА_2 рішенням органу місцевого самоврядування від 20.06.2013 №1008-43-VІ знято з балансу КП БМР ЖЕК №1; підприємство не здійснює управління, облік чи розпорядження квартирою АДРЕСА_4 у зазначеному будинку; позивач не перебуває у трудових відносинах із відповідачем; квартира надана позивачці у 1993 році іншим підприємством (ЖЕК-4) на підставі рішення виконавчого комітету та ордера. Факт правонаступництва юридичної особи не означає автоматичного переходу функцій балансоутримувача конкретного житлового фонду, якщо такий фонд у подальшому знято з балансу підприємства рішенням органу місцевого самоврядування. Отже, КП БМР ЖЕК №1 не є суб'єктом, який має повноваження щодо ініціювання зміни статусу житлового приміщення. Також, зазначив, про відсутність у відповідача законодавчо встановленого обов'язку подавати клопотання. Так, позивач посилається на п. 6 Положення «Про службові жилі приміщення», затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 №37, але вказана норма передбачає, що виключення жилого приміщення з числа службових здійснюється на підставі клопотання підприємства, установи чи організації. З аналізу змісту норми випливає, що клопотання подає підприємство, яке використовує або за яким закріплено відповідне житлове приміщення; йдеться про суб'єкта, що є фактичним балансоутримувачем або роботодавцем. КП БМР ЖЕК №1: не є балансоутримувачем квартири АДРЕСА_3 ; не користується ним; не веде його облік; не приймало рішення про надання житла як службового. Так, суд не може зобов'язати особу вчиняти дії поза межами її компетенції, адже подання клопотання є правом підприємства, а не його безумовним обов'язком. Фактично позов спрямований на примушення відповідача вчинити дії, які не входять до його компетенції. Обраний спосіб захисту є неналежним, оскільки навіть у разі подання клопотання остаточне рішення приймає виконавчий комітет Білоцерківської міської ради. Таким чином, відповідач не є суб'єктом, який приймає остаточне рішення; подання клопотання не гарантує виключення житла із числа службових; позов не спрямований на належного суб'єкта. Отже, обраний спосіб захисту не гарантує відновлення права позивача та є непропорційним щодо відповідача. Також, зазначає, про відсутність порушення права позивача з боку відповідача КП БМР ЖЕК №1, оскільки підприємство не відмовляло у приватизації; не перешкоджало у користуванні житлом; не приймало рішення про надання чи збереження статусу службового. Відсутність клопотання з боку підприємства не є протиправною бездіяльністю, оскільки обов'язок подання такого клопотання законом не встановлено. Враховуючи вищезазначене, вимоги позивача є необґрунтованими, не підтвердженими належними доказами та ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм чинного законодавства. Дії КП БМР ЖЕК №1 є правомірними, здійснюються в межах повноважень та не порушують прав позивача. Тому, просив відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі та судові витрати покласти на позивача.
Сторони у встановлений строк клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не подали, а тому, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини, спірні правовідносини, з посиланням на докази та норми права.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (ст. 10 ЦПК України).
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_5 , що підтверджується копією паспорта.
27.08.1993 ОСОБА_1 разом з сім'єю у складі двох чоловік: ОСОБА_1 та її чоловіку ОСОБА_2 , виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради, на підставі рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 27 серпня 1993 року № 317, було видано ордер серії БЦВ №001253 на службове житло, а саме: квартиру АДРЕСА_3 , яка складається з однієї кімнати, житловою площею 24,4 кв.м.
Отже, ОСОБА_1 було видано спеціальний ордер № 001253 з поміткою «Службовий ЖЕК-4», на заселення у житлове приміщення, яке має статус службового, на підставі рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 27 серпня 1993 року № 317.
Згідно відповіді №2302504 від 03.02.2026 на запит з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 07.09.2012 статус юридичної особи КП БМР ЖЕК №4 припинено в результаті реорганізації та правонаступником даної юридичної особи є КП БМР Житлово-експлуатаційна контора №1.
20.06.2013 рішенням міського голови Білоцерківської міської ради №1008-43-VI житловий будинок АДРЕСА_2 знято з балансу КП БМР ЖЕК №1, оскільки у даному будинку всі квартири приватизовані (додаток 2).
05.03.2025 ОСОБА_1 зверталася із письмовою заявою до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради з проханням виключити квартиру АДРЕСА_3 з числа службових та листом від 13.03.2025 №Д-721 за підписом заступника міського голови А. Кравець їй було роз'яснено, що «виключення житлового приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті ради».
25.11.2025 ОСОБА_1 звернулась із письмовою заявою до Начальника КП БМР ЖЕК №1 з проханням подати клопотання до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області про виключення з числа службових житлового приміщення квартири АДРЕСА_3 .
02.12.2025 начальник КП БМР Житлово-експлуатаційна контора №1 О.Ящук надав відповідь №758 на заяву ОСОБА_1 від 25.11.2025, у якій повідомив, що будинок АДРЕСА_2 не перебуває на балансі та в управлінні КП БМР ЖЕК №1, а також підприємство не є стороною, яка надавала зазначене житло як службове та не здійснює його облік. Оскільки ОСОБА_1 не перебуває у трудових відносинах із КП БМР ЖЕК №1, а квартира не закріплена за нашим підприємством, підстави для подання клопотання від імені КП БМР ЖЕК №1 відсутні. Процедура виключення службового житла вимагає клопотання лише того підприємства, яке користується приміщенням або його надало. Також, було рекомендовано звернутися до органу, яким було видано ордер на службове житло.
Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та не заперечуються учасниками справи.
При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).
Згідно із ч.1 ст. 15, ч.1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Нормативно-правовими актами, які визначають правовий статус службового житла, є ЖК України та Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 року № 37 (далі - Положення № 37).
У положеннях чинного житлового законодавства відсутнє визначення поняття «службового житла» або «службового житлового приміщення», яке б враховувало усі його істотні ознаки. У законах та підзаконних нормативно-правових актах здебільшого фрагментарно зосереджено увагу на видах службового житла або на окремих його ознаках, наприклад, на меті надання службових жилих приміщень.
Якщо проаналізувати норми зазначених нормативно-правових актів, під службовим житловим приміщенням треба розуміти житлове приміщення, що перебуває у державній чи комунальній власності, а в окремих випадках і в приватній власності (але крім житлових приміщень, що перебувають у приватній власності фізичних осіб), яке у зв'язку із характером трудових відносин призначене для проживання працівників.
Службові жилі приміщення призначені для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього (пункт 2 розділ I «Загальні положення» Положення). Через це зазначені приміщення повинні знаходитись у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця).
Ст. 118 ЖК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку із характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Порядок надання службових жилих приміщень передбачений ст. 121, 122 ЖК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), згідно з якими службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, на підставі якого виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для заселення у надане службове жиле приміщення. Форма ордера встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 2 Положення № 37 службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні знаходитися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця).
П. 3 Положення № 37 визначено, що жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. В тих випадках, коли підприємство, установа, організація розташована на території одного населеного пункту (району в місті), а жиле приміщення на території іншого, рішення про його включення до числа службових приймається виконавчим комітетом Ради народних депутатів за місцем знаходження приміщення.
Облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових (п. 5 Положення № 37).
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ЖК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) порядок користування службовими жилими приміщеннями встановлюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України.
Позивач обґрунтовуючи позовну заяву зазначає, що подальше перебування спірної квартири на обліку в якості службової, порушує її право на приватизацію житла, оскільки вона не може реалізувати своє право відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», 20.06.2013 рішенням голови Білоцерківської міської ради №1008-43-VI житловий будинок АДРЕСА_2 знято з балансу КП БМР ЖЕК №1, як таке, що в ньому відпала потреба, а тому просить у судовому порядку зобов'язати відповідача подати до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області клопотання про виключення спірної квартири з числа службових.
Відповідач заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що будинок АДРЕСА_2 рішенням органу місцевого самоврядування від 20.06.2013 №1008-43-VІ знято з балансу КП БМР ЖЕК №1; підприємство не здійснює управління, облік чи розпорядження квартирою АДРЕСА_4 у зазначеному будинку; позивач не перебуває у трудових відносинах із відповідачем; квартира надана позивачці у 1993 році іншим підприємством (ЖЕК-4) на підставі рішення виконавчого комітету та ордера. Отже, КП БМР ЖЕК №1 не є суб'єктом, який має повноваження щодо ініціювання зміни статусу житлового приміщення. Також, зазначає, про відсутність у відповідача законодавчо встановленого обов'язку подавати клопотання, оскільки КП БМР ЖЕК №1: не є балансоутримувачем квартири АДРЕСА_3 ; не користується ним; не веде його облік; не приймало рішення про надання житла як службового. Крім того, суд не може зобов'язати особу вчиняти дії поза межами її компетенції, адже подання клопотання є правом підприємства, а не його безумовним обов'язком.
Суд критично оцінює твердження позивача та враховує твердження відповідача виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації квартири, визнані у встановленому порядку службовими житловими приміщеннями.
У зв'язку з цим, для того, щоб житло можна було приватизувати, першим кроком має бути його виведення з числа службових.
Згідно з п. 6 Положення № 37, жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.
Аналізуючи наведене вище вбачається, що підставами для виключення квартири з числа службових є: 1) відсутність потреби у подальшому використанні житла у якості службового; 2) виключення у встановленому порядку житла з числа службових.
Законодавчо перелік підстав за яких така потреба може відпасти не визначений, а тому при вирішенні питання про наявність умов за яких відпадає потреба у використанні житла як службового слід керуватись роз'ясненнями Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 02.04.2013, і до таких умов можна віднести: 1) скорочення посад, яким відповідно до переліку може бути надано службове житло; 2) особи, які працюють на посадах, яким відповідно до переліку може бути надано службове житло, забезпечені власним житлом, що дозволяє їм належним чином виконувати свої трудові обов'язки.
Однак, жодну з наведених умов не покладено в обґрунтування правової підстави позову.
Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. У будинках, належних колгоспам, жиле приміщення виключається з числа службових за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Про виключення жилого приміщення з числа службових у журналі обліку службових жилих приміщень робиться відповідна відмітка.
Отже, вирішення питання про виключення житлового приміщення із числа службових можливо лише при наявності клопотання адміністрації підприємства, яке використовує вказане житлове приміщення як службове.
Особа, яка бажає приватизувати службове житло, повинна звернутися до керівництва підприємства, установи чи організації, яке надавало службове приміщення, з проханням виключити житло із службового житлового фонду у зв'язку з відсутністю потреби в його використанні в статусі службового.
При цьому вирішення питання про виключення жилого приміщення із числа службових є правом, а не обов'язком відповідного органу, за яким житло закріплене як службове.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №760/31360/19, від 03.10.2022 у справі № 643/15613/19 та від 29.01.2026 у справі №344/16855/24.
Тобто, прийняття рішення про виключення квартири зі складу службових відноситься до дискреційних повноважень відповідача, що передбачає йому визначену законодавчими положеннями свободу розсуду при виборі одного із можливих управлінських рішень, в який суд втручатись не вправі.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
У постанові від 22.09.2021 у справі № 463/3724/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Також, Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 14.09.2021 у справі №910/14452/20, від 25.06.2020 у справі №924/233/18 та від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
Отже, суд не може вважати доведеними обставини, про які стверджує одна сторона і заперечує інша, якщо вони не підтверджені належними та допустимими доказами, а згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Як зазначено вище у рішенні, згідно рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 27 серпня 1993 року № 317 двірнику ОСОБА_1 було видано ордер на службове житло: квартиру АДРЕСА_3 , яка складається з однієї кімнати, житловою площею 24,4 кв.м., на сім'ю, яка складалася з 2 осіб.
Вказаним рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 27 серпня 1993 року № 317 квартира АДРЕСА_3 закріплювалася за ЖЕК - 4, як службове житло, та на підставі вказаного рішення ОСОБА_1 було видано спеціальний ордер № 001253 з поміткою «Службовий ЖЕК-4».
Як свідчать матеріали справи та не заперечується учасниками справи, позивач, на момент видачі їй ордера, дійсно працювала двірником у КП БМР Житлово-експлуатаційна контора №4, водночас, станом на час розгляду справи, позивач у трудових відносинах з КП БМР Житлово-експлуатаційна контора №1, яке є правонаступником КП БМР Житлово-експлуатаційна контора №4, не перебуває, однак продовжує на власний розсуд користуватися квартирою, наданою їй у користування як службове житло.
Разом з тим, проживання позивача в службовому приміщенні після припинення трудових відносин не є підставою для виключення його з числа службових.
Також, посилання позивача у позовній заяві на те, що не подаючи відповідне клопотання, відповідач порушує її конституційні права на житло та гарантії, передбачені ст.47 Конституції України та Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», є безпідставними з огляду на наступне.
Ст. 47 Конституції України гарантує кожному мати право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У даному випадку встановлено, що при отриманні у користування службової квартири АДРЕСА_3 , позивач була обізнана про її статус та могла усвідомлювати тимчасовий характер користування житлом, наданого у період її перебування у трудових відносинах із її роботодавцем (КП БМР ЖЕК №4), з урахуванням гарантій, передбачених ст. 125 ЖК України.
Так, положеннями ст. 125 ЖК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено коло осіб, коли без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у ст. 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема, осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.
Однак, у матеріалах справи відсутні докази, що позивач ОСОБА_1 пропрацювала в КП БМР ЖЕК №4 чи в КП БМР ЖЕК №1 більше 10 років та відсутні докази того, що відповідач ставить питання про виселення позивача із займаного нею службового житла чи створює перешкоди у користуванні нею вказаною квартирою.
Отже, враховуючи вищевикладене, право позивача на житло не порушено, оскільки її не позбавляють можливості проживати у спірному житловому приміщенні та користуватися ним, не ставиться питання і про виселення позивача зі спірної квартири, а доказів протилежного суду не надано, а отже помилковими є доводи позивача про наявність порушення її права на житло в аспекті положень ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Також, у матеріалах справи відсутні докази, що позивач раніше не мала можливості реалізувала своє право безоплатної приватизації житла, передбаченого Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та відсутні докази того, що вказана квартира є єдиним житлом, на яке претендує позивач, і має намір її приватизувати.
Крім того, суд враховує, що згідно рішення міського голови Білоцерківської міської ради №1008-43-VI від 20.06.2013 житловий будинок АДРЕСА_2 знятий з балансу КП БМР ЖЕК №1, оскільки у даному будинку всі квартири приватизовані (додаток 2), що не узгоджується з вищенаведеним твердженням позивача.
Також, слід зазначити, що за клопотанням позивача, ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.02.2026 було витребувано у КП БМР ЖЕК №1 копію журналу реєстрації службових житлових приміщень та належним чином завірену копію рішення Білоцерківської міської ради № 1008-43-VI від 20.06.2013 з додатками № 1 та № 2, однак, вказані документи не були надані до суду, оскільки не перебувають у володінні КП БМР ЖЕК №1 та підприємство не є їх розпорядником.
Водночас, позивач клопотання про витребування вказаних доказів у належного розпорядника, які мають значення для встановлення обставин справи, до суду не подала.
Також, як вбачається із наявних матеріалів справи, у відповідача відсутні правові підстави для виведення спірної квартири з числа службових, як і відсутні правові підстави для звернення з відповідним клопотанням до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивача не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст. 118, 121, 122, 125 ЖК України, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. 15, 16 ЦК України, ст. 4-13, 76 - 81, 141, 258, 259, 264 - 265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради Житлово-експлуатаційна контора №1, третя особа: Білоцерківська міська рада, про зобов'язання вчинити певні дії, відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 .
Відповідач - Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради Житлово-експлуатаційна контора №1, ЄДРПОУ: 19420176, місцезнаходження: вулиця Підвальна, будинок 28, місто Біла Церква, Київська область, 09117.
Третя особа - Білоцерківська міська рада, ЄДРПОУ: 26376300, місцезнаходження: вулиця Ярослава Мудрого, будинок 15, місто Біла Церква, Київська область, 09117.
Рішення складено 20.04.2026.
Суддя О. В. Бондаренко