Справа № 355/548/26
Провадження № 2/355/780/26
14 квітня 2026 року Баришівський районний суд Київської області
у складі: головуючого-судді Чехова С.І.
за участю секретаря Котенко Л.О.
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду селища Баришівка цивільну справу за позовом представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвоката Куценко Наталії Володимирівни до Баришівської селищної ради, про визнання права власності на майно.
До суду звернувся представник позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвокат Куценко Н.В. з позовною заявою у якій просить визнати за позивачем ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку квартири загальною площею 53.6 кв.м. розташовану по АДРЕСА_1 (на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 29 травня 1996 року видане на квартиру АДРЕСА_2 ). Також просить визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частку квартири загальною площею53.6 кв.м. розташовану по АДРЕСА_1 (на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 29 травня 1996 року видане на квартиру АДРЕСА_2 ).
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 ) було реалізоване право на приватизацію квартири розташованої по АДРЕСА_1 . 29 травня 1996 року ними було отримано свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 виготовленого Госпрозрахунковим бюро «Альтернатива». Згідно даного свідоцтва співвласниками квартири являються позивачка ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , позивачка ОСОБА_4 (після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 ). Дане свідоцтво в подальшому ними було зареєстровано в органах БТІ. 27 липня 1999 року ОСОБА_3 свою 1/3 частку належної йому квартири подарував ОСОБА_4 (після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 ). Нещадавно звернувшись до нотаріальної контори з наміром посвідчити договір купівлі-продажу квартири нотаріусом їм було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії та повідомлено, що в свідоцтві №1635 від 29 травня 1999 року виданого на квартиру АДРЕСА_2 орган приватизації зазначений Госпрозрахункове бюро «Альтернатива», яке не являється органом приватизації з правом видачі свідоцтва про право власності на житло, цій організації делегувались повноваження щодо проведення технічних робіт, а саме: підготовка для приватизації, виготовлення технічної документації, проведення розрахунків, свідоцтво про право власності на об'єкт приватизації відповідно до Закону України «Про малу приватизацію » повинно було бути видане органом приватизації, який виніс відповідне розпорядження. В розпорядженні органу приватизації №65 від 09 квітня 1996 року печатка органу приватизації міститься «Баришівське колективне промислове комерційне підприємство «Молнія», отже й орган приватизації в свідоцтві про право власності на житло повинно бути зазначений «Баришівське колективне промислове комерційне підприємство «Молнія». В зв'язку з зазначеними невідповідностями в нотаріальної конторі сторонам було відмовлено та рекомендовано звернутися до суду з позовом про визнання права власності на квартиру на відповідні частки за всіма співвласниками для можливості в подальшому реалізації співвласниками прав на розпорядження квартири.
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до судового засідання не з'явились, передали свої повноваження представнику4 адвокату Куценко Н.В..
Представник позивачів ОСОБА_6 до судового засідання не з'явилась, однак повідомила про можливість розгляду справи за її відсутністю позовні вимоги підтримує просить задовольнити.
Представник відповідача від Баришівської селищної ради до судового засідання не з'явився, однак повідомив про можливість розгляду справи за його відсутністю і не заперечує проти визнання права власності на майно. Відзиву стосовно заявлених позовних вимог надано не було.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання усіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження, суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
За таких обставин, керуючись ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Дослідивши матеріали справи у повному обсязі, суд приходить до думки про можливе задоволення заявлених позовних вимог, оскільки:
З копії паспортів позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 слід, що вони є громадянами України.(а.с.5-8)
З копії заяви від наймачів квартири АДРЕСА_3 слід, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 звернулись до керівника органу приватизації про оформлення передачі в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність квартиру, що займають разом з членами сім'ї на умовах найму. При оформленні квартири у спільну часткову власність просили передбачати розподіл долі між членами сім'ї у слідкуючому співвідношенні ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а.с.14)
З копії розпорядження органу приватизації №2 від 19 березня 1996 року керівником Баришівського колективного промислово-комерційного підприємства «Молнія» Єфановим В.М. було задоволено прохання ОСОБА_1 , яка мешкає в квартирі АДРЕСА_2 і передано в приватну спільну власність..(а.с.13)
З копії свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 29 травня 1996 року слід, що Госпрозрахункову бюро «Альтернатива» засвідчило, що квартира яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 загальною площею 51.20 кв.м.(а.с.12)
З копії свідоцтва про шлюб слід, що ОСОБА_7 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб 25 червня 2005 року, актовий запис №668. Після реєстрації шлюбу прізвище чоловіка ОСОБА_5 , дружини ОСОБА_5 . Шлюб зареєстровано Лівобережним відділом реєстрації шлюбу м. Києва з державним центром розвитку сім'ї Лівобережного відділу реєстрації шлюбів м. Києва з державним центром розвитку сім'ї. (а.с.11)
З копії договору дарування від 27 липня 1999 року слід, що ОСОБА_3 подарував своєї дочці ОСОБА_4 , 1/3 частину квартири, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності на житло № НОМЕР_1 виданого Госпрозрахунковим бюро «Альтернатива», 29 травня 1996 року і зареєстрованого в Переяслав-Хмельницькому БТІ за №1311.(а.с.15)
З копії технічного паспорту слід, що позивачу ОСОБА_1 згідно її замовленню була виконана еплікація приміщень квартири АДРЕСА_2 складений план квартири. (а.с.16-19)
З копій довідки директора ТОВ «Баришівський районний центр нерухомості» Крамаренка А.В. слід, що інвентаризаційна вартість квартири АДРЕСА_2 становить 135737,00 гривень.(а.с.20)
З копії довідки від 26 лютого 2026 року №022601787 заступника генерального директора комунального підприємства Київської обласної ради «Київське обласне бюро технічної інвентаризації» Каліщук С.П. слід., що ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на житло видане Госпрозрахунковим бюро «Альтернатива» 26 травня 1996 року на підставі розпорядження №2 від 19 березня 1996 року зареєстроване Переяслав-Хмельницьким МБТІ в книзі №4 реєстровий №733 мають частки 1/3.(а.с.21)
З листа завідуючої Баришівської державної нотаріальної контори Малиновської Н.В. слід, що позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було відмовлено у посвідченні договору-купівлі продажу квартири по АДРЕСА_1 у зв'язку з тим, що свідоцтво №1635 від 29 травня 1996 року виданого на квартиру АДРЕСА_2 органом, який не є органом з правом видачі свідоцтва про право власності на житло, цьому органу делегувались повноваження щодо проведення технічних робіт, а саме: підготовку документів для приватизації, виготовлення технічної документації, проведення розрахунків.(а.с.22)
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Відповідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України слід, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України слід, що кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 13 ЦПК України слід, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За ст. 76 ЦПК України «Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються в тому числі і показаннями свідків.»
Відповідно до ст. 89 ЦПК України «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).»
Докази які слід вважати належними та допустимими, а саме:
Як слід з ч.1 ст.316 ЦК України « Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.»
За ч.1 ст.319 ЦК України «Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.»
За ч.1 ст.317 ЦК України «Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.»
За ч.1 ст. 321 ЦК України «Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.»
За ч.1 ст.328 ЦК України «Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.»
За ст. 392 ЦК України слід, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності
За правилами статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.
ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону №475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Як слід з ч.3 ст. 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Відповідно до ч.4 ст. 5 Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" слід, що право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.
За ч.5 ст.5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" слід, що кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.
Згідно з ч.11 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.
У ч.10 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" закріплено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.
Перелік таких випадків визначений у законодавстві є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (ч.2 ст.1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків"), заборона приватизувати конкретне приміщення (ч.4 ст.1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", ч.2 ст.2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду").
Схожий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц, а також постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 755/17528/17, від 24 травня 2021 року у справі № 296/2566/18, від 31 серпня 2022 року у справі № 758/9406/19, від 19 червня 2023 року у справі № 295/2637/20.
У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" судам роз'яснено, що у разі непередання квартири (будинку) у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї лише в тому разі, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири наймачеві.
Право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутись до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою, яка підлягає розгляду названим органом у строк, передбачений чинним законодавством.
У тому разі, коли громадянин, який висловив волю на приватизацію займаної ним квартири, помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, але після збігу встановленого ч.3 ст.8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" строку, до його спадкоємців у порядку спадкування переходить право вимагати визнання за ними права власності на таку квартиру.
Вказаний правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 11 грудня 2013 року у справі № 6-121цс13.
Отже, як було встановлено судом позивачі отримали розпорядження від органу приватизації №2 від 19 березня 1996 року погоджене керівником Баришівського колективного промислово-комерційного підприємства «Молнія» Єфановим В.М. на приватизацію квартири, обов'язки по оформленню документів покладено на госпрозрахункове бюро «Альтернатива». В подальшому госпрозрахункове бюро «Альтернатива» видало свідоцтво згідно цього розпорядження в яке було вписані, мати, дочка, які є позивачами та батько. Батько за свій час свою частину квартири 1/3 подарував дочці. Як потім стало відомо госпрозрахункове бюро «Альтернатива» є орган, який не був уповноважений проводити приватизацію, йому тільки було делеговано повноваження щодо проведення технічний робіта, а саме підготовку документів для приватизації, виготовлення технічної документації, проведення розрахунків. Позивачі не змогли використати на свій розсуд частками квартири отримали відмову у нотаріуса на укладення договору купівлі продажу підстави були орган, який не був уповноважений проводити приватизацію квартири.
Однак, на той час вписані у свідоцтво про право власності на житло позивачка ОСОБА_1 , позивачка ОСОБА_2 яка на той час мала дошлюбне прізвище ОСОБА_8 , та ОСОБА_3 отримали як їм здавалось належний документ, належним на приватизацію. Проживали у спірній квартирі довгий час використовували як єдине житло мали, права на її приватизацію, здійснили належні та добросовісних дій щодо оформлення своїх прав, позивачі мають право вимагати визнання за ними право власності на квартиру відповідно своїх часток в цьому майні. З урахуванням наведеного, було встановлено відсутність передбачених законом підстав для відмови наймачам квартири у приватизації займаного ними житла. Вказаний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 09 серпня 2023 року по цивільній справі №523/20890/21.
Позовні вимоги представника позивача правомірні та підлягають задоволенню.
Стосовно розподілу судових витрат позивачем питання не ставились і судом вони не розглядались.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2,4,12, 13,81,141, 200,229,247, 263-265,315 ЦПК України, ст.ст.317,319,321,328,392 ЦК України,-
Позовну заяву представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвоката Куценко Наталії Володимирівни до Баришівської селищної ради, про визнання права власності на майно, задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (картка платника податків НОМЕР_2 ) право власності на 1/3 частку квартири загальною площею 53,6 кв.м. розташовану по АДРЕСА_1 (на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 29 травня 1996 року видане на квартиру АДРЕСА_2 )
Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (картка платника податків НОМЕР_3 ) право власності на 1/3 частку квартири загальною площею 53,6 кв.м. розташовану по АДРЕСА_1 (на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 29 травня 1996 року видане на квартиру АДРЕСА_2 ).
На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів до Київського апеляційного суду.
Повний текст рішення складено17 квітня 2026 року.
Суддя Баришівського
районного суду С. І. Чехов