Справа № 240/12453/25
Головуючий у 1-й інстанції: Шувалова Тетяна Олександрівна
Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.
20 квітня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та щодо невиплати компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати індексації;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 184 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 12.10.2018 по 29.04.2024 включно, обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої індексації 76 780,33 грн за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати 30.04.2025.
Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 16.09.2025 позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
Стягнув з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.10.2018 по 18.07.2022 в сумі 15 000,00 грн, з 19.07.2022 по 18.01.2023 в сумі 59 288,48 грн, що остаточно до стягнення підлягає 74 288 (сімдесят чотири тисячі двісті вісімдесят вісім) грн 48 коп.
Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення - 30.04.2025. У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
Не погоджуючись з рішенням суду в частині визначення суми , позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Аргументами скарги зазначає, що суд першої інстанції невірно застосував істотність частки невиплаченої суми до суми до розміру заробітної плати за тривалий час та має становити 3524284,79 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначає, що судом повинні бути враховані обставини щодо складної організації виконання функцій держави в умовах воєнного стану.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач - ОСОБА_1 з 08.06.2015 по 11.10.2018 проходив військову службу у відповідача, що підтверджується витягами з наказів, які містяться в матеріалах справи.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 08.08.2024 у справі № 240/7681/24, зокрема, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, а за період з 01 березня 2018 року по 11 жовтня 2018 року з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, як різницю між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання зазначеного рішення суду, 30.04.2025 відповідачем виплачена позивачеві індексація грошового забезпечення у розмірі загальному розмірі 76780,33 грн, призначення платежу - виконання рішення суду № 240/7681/24 від 08.08.2024, індексація грошового забезпечення, що підтверджується випискою по картковому рахунку Ощадбанк.
Ця обставина не є спірною між сторонами.
На думку позивача, відповідач в порушення статті 117 КЗпП України не провів з ним повного розрахунку за затримку виплати належних йому сум.
Отже, позивач вважає вказані дії відповідача протиправними і такими, що порушують його конституційні права, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Так, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеної в постановах від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, від 13.05.2020 у справі №810/451/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, буквальний аналіз норми статті 116 КЗпП України у взаємозв'язку з нормами Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, дає підстави для висновку, що у день звільнення з військової служби з військовослужбовцем має бути проведений повний розрахунок, затримка проведення якого зумовлює правові наслідки згідно зі статтею 117 КЗпП України, а саме виплату середнього заробітку за увесь час затримки проведення розрахунку.
Отже, не проведення відповідачем у день звільнення позивача з військової служби виплати належних при звільненні сум доводить протиправність такої бездіяльності та обґрунтованість застосування наслідків згідно зі статтею 117 КЗпП України.
Відповідачем не заперечується, що остаточний розрахунок не був проведений з позивачем у день його звільнення. Остаточний розрахунок при звільненні, на виконання рішення суду, здійснений з позивачем 30.04.2025.
Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ так і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що у цій справі період з 12.10.2018 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 по 30.04.2025 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Таку правову позицію підтримано Верховним Судом в постанові від 14.03.2024 у справі № 560/6960/23.
Водночас у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Так, матеріалами справи встановлено, що згідно з Витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.10.2018 № 244 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 11.10.2018.
При цьому, враховуючи зазначені вище висновки Верховного Суду, суд першої інстанції обґрунтовано розділяє на 2 періоди позовні вимоги наступним чином:
- з 12.10.2018 по 18.07.2022 (в редакції статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців);
- з 19.07.2022 по 30.04.2025 (в редакції статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями).
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції щодо періоду з 12.10.2018 по 18.07.2022, колегія суддів враховує наступне.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Судом першої інстанції встановлено, що кількість днів затримки розрахунку при звільненні за цей період складає 1377 днів.
Відповідно до довідки від 13.05.2025 № 1881, наданої відповідачем, середнє грошове забезпечення позивача за 1 день складає 322,22 грн.
Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 322,22 грн х 1377 = 443 696,94 грн.
Загальна сума отриманих позивачем виплат, які були виплачені відповідачем на виконання рішення суду у справі № 240/7681/24, а саме індексація грошового забезпечення позивача у загальному розмірі становить 76780,33 грн.
При цьому, суд першої інстанції враховував, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Тобто, суд першої інстанції обґрунтовано застосував у цій справі принцип співмірності, однак невірно з'ясував істотність частки своєчасно невиплаченого грошового забезпечення у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, з метою повного та всебічного з'ясування обставин у справі, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23, а також враховуючи відсутність в матеріалах справи документів, які необхідні для правильного вирішення справи та з урахуванням доводів апеляційних скарг, колегія суддів витребувала у відповідача відомості про всі належні позивачу виплати на момент звільнення з служби із зазначенням дати здійснення відповідного остаточного розрахунку, в тому числі на виконання рішень судів, що набрали законної сили із зазначенням дати та суми здійснення відповідного розрахунку по кожній виплаті.
Судом апеляційної інстанції також враховується, що Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, відступаючи від попередніх позицій Верховного Суду щодо можливості зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення після 19.07.2022, зазначила, необхідно враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Отже, розрахована судом сума середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.10.2018 по 18.07.2022 в сумі 443696,94 грн є неспівмірною і непропорційною у порівнянні з розміром заборгованості відповідача з виплати належних позивачу при звільненні сум (76780,33 грн перерахованого грошового забезпечення).
Так, із наданих відповідачем довідок, розмір належних позивачу при звільненні виплат, з урахуванням рішення суду у справі 240/7681/24 складає 100504,50 грн., а сума недоплачених коштів при звільненні склала 76780,33 грн.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зменшення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 12.10.2018 по 18.07.2022 з урахуванням істотності частки 76,39 % та стягнення на користь позивача суми, яка дорівнює 338940,09 грн.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції щодо періоду затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 по 30.04.2025 колегія суддів враховує наступне.
Так, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 дійшла висновку що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Отже, задоволенню підлягають вимоги за шість місяців - з 19.07.2022 по 18.01.2023 з урахуванням істотності частки 76,39 %.
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за цей період складає 184 календарних днів.
Відповідно до довідки від 13.05.2025 № 1881, наданої відповідачем, середнє грошове забезпечення позивача за 1 день складає 322,22 грн.
Отже, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 76,39% розраховується наступним чином: 322,22 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 183 (днів затримки розрахунку) х 76,39 % = 45290,47 грн.
Зважаючи на вищевикладене, позов підлягав частковому задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.10.2018 по 18.07.2022 в сумі 338940,09 грн, з 19.07.2022 по 18.01.2023 в сумі 45290,47 грн, що остаточно до стягнення підлягає 384230,56 грн.
Отже рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку за спірний період.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 16 лютого 2023 року у справі №420/20192/21 зазначив, що стягнення з роботодавця на користь працівника конкретної суми середнього заробітку є належним й ефективним способом захисту його порушених трудових прав, який застосовується при вирішенні й інших трудових спорів (про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за час невиконання рішення суду тощо) та покликаний забезпечити належне виконання рішення суду, в тому числі його примусове виконання державною виконавчою службою, й запобігти виникненню нового спору щодо суми відшкодування.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому, керуючись статтею 315 КАС України, рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року змінити виклавши абзац третій рішення суду наступного змісту:
"Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.10.2018 по 18.07.2022 в сумі 338940,09 грн, з 19.07.2022 по 18.01.2023 в сумі 45290,47 грн, що остаточно до стягнення підлягає 384230 (триста вісімдесят чотири тисячі двісті тридцять) грн 56 коп."
В іншій частині рішення суду залишити без змін .
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.