Коростишівський районний суд Житомирської області
Справа № 935/482/26
Провадження № 1-кп/935/192/26
Іменем України
16 квітня 2026 року м.Коростишів
Коростишівський районний суд Житомирської області у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , потерпілого ОСОБА_6 , розглянувши у судовому засіданні, в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 2025060650000362 від 23.11.2025, стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який утримується в Державній установі «Житомирська установа виконання покарань (№8)», у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 125 КК України,
встановив:
Прокурор ОСОБА_3 звернулась з клопотання про продовження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 125 КК України, строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на строк 60 днів, без визначення розміру застави. В обґрунтування клопотання зазначила, що на підставі зібраних матеріалів кримінального провадження, відповідно до ст. 178 КПК України, враховано вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 125 КК України; тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких він обвинувачується (позбавлення волі на строк від 7 до 15 років); вік та стан здоров'я обвинуваченого (повних 65 років, інвалід III групи); міцність соціальних зав'язків обвинуваченого в місці його постійного проживання (за місцем проживання характеризується позитивно, до затримання працював на посаді начальника бурового участку КП «Кіровгеологія»), що свідчить про те, що обвинувачений в будь-який момент може залишити фактичне місце проживання з метою уникнення притягнення до кримінальної відповідальності та переховуватися від суду, оскільки суворість покарання за інкриміновані кримінальні правопорушення, наслідки та ризики втечі для обвинуваченого в цьому випадку можуть бути визнанні як менш небезпечні ніж покарання і процедура виконання покарання. Враховуючи тяжкість кримінальних правопорушень, в яких обгрунтовано обвинувачується ОСОБА_4 , зухвалість та резонансність кримінальних правопорушень, з метою запобігання наявних вищевказаних ризиків, не існує передумов у застосуванні обвинуваченому менш суворого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні клопотання підтримала, надала пояснення, які наведені в клопотанні про продовження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на строк 60 днів, без визначення розміру застави.
Потерпілий ОСОБА_6 в судовому засіданні клопотання про продовження ОСОБА_4 запобіжного заходу підтримав.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник ОСОБА_5 проти задоволення клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не заперечили.
Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали клопотання, кримінального провадження, дійшов таких висновків.
Відповідно до частини 1 статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ, що узгоджується з вимогами ч. 5 ст. 9 КПК України.
У справі "Волосюк проти України" (рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини наголосив, що «національні судові органи мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи. Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов'язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою»
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» (рішення від 23 лютого 2012 року) наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, зазначено, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня («Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватись в світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бакчиєв проти Молдови).
Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Суд, вирішуючи питання щодо продовження запобіжного заходу враховує наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 115, ч. 1 ст. 125 КК України, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, враховуючи його вік, соціальні зв'язки, здоров'я, які дозволяють йому переховуватись від органів досудового розслідування та суду, підозрюється у вчиненні умисного злочину, вичненого проти життя та здоров'я особи, може впливати на свідків, потерпілих, які проживають разом з ним в населеному пункті та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, з метою запобігання вищевказаних ризиків, не існує передумов у застосуванні обвинуваченій менш суворого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою. Докази та обставини, на які посилається прокурор у своєму клопотанні дають достатні підстави вважати, що обвинуваченому слід продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
Встановлені ризики на цій стадії судового розгляду переважають над принципом поваги до особистої свободи. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Продовження строку тримання під вартою не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу та який не зважаючи на презумпцію невинуватості переважає принцип поваги до особистої свободи.
Керуючись ст. 176-178, 183, 291, 314-316 КПК України, суд,
постановив:
Клопотання прокурора щодо запобіжного заходу задовольнити та продовжити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, терміном на шістдесят днів, тобто до 14 червня 2026 року включно.
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Ухвала може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_7