20 квітня 2026 р. Справа № 440/319/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Бегунца А.О. , П'янової Я.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 (головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба) у справі №440/319/26
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулась з позовом, в якому просила суд:
- визнати протиправними дії ГУПФ України в Полтавській області щодо не застосування при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2022-2024 роки;
- зобов'язати ГУПФ України в Полтавській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 28.10.2025 відповідно до ч.2 ст.40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в подальшому Закон № 1058-IV, у редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії за віком) із застосуванням показника середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, тобто за 2022-2024 роки, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 адміністративний позов задоволено.
ГУПФ України в Полтавській області не погодившись із рішенням суду, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення даної справи, просило скасувати таке рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги залишити без задоволення.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що при переведенні позивача з пенсії за вислугу років на пенсію за віком, пенсія правомірно обрахована з урахуванням страхового стажу 40 років 05 місяців 12 днів, коефіцієнт стажу 0,40417, середньомісячної заробітної плати 11 042,63 грн. із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні за 2014-2016 роки, коефіцієнт 1,23882, а тому, як на думку скаржника, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
Також посилається на дискреційні повноваження пенсійного органу щодо призначення/перерахунку пенсії, в якості підстав для відмови у задоволенні вимог зобов'язального характеру.
Крім того, зазначає, що ГУПФ України в Полтавській області не є належним відповідачем по даній справі, оскільки останнім не розглядалися подані позивачем заява та документи, а відтак не приймалося рішень та не вчинялося дій щодо позивача.
Позивач правом на надання відзиву не скористався.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що позивач перебуває на обліку у відповідача.
З 12.09.2017 позивачу призначена пенсія за вислугу років, як працівнику освіти, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі по тексту - Закон №1788-ХІІ).
Позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком згідно норм Закону №1058-IV.
З 28.10.2025 позивача переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком та здійснено перерахунок пенсії з урахуванням показника середньої заробітної плати працівників у галузі економіки України за 2014-2016 роки (3764,40 грн.), збільшеного на індекс інфляції за 2019-2025 роки (3764,40 грн. х 1,17 х 1,11 х 1,11 х 1,14 х 1,197 х 1,0796 х 1,115 = 8913,83 грн).
ОСОБА_1 звернулась до ГУПФ України в Полтавській області із заявою про перерахунок пенсії за віком з урахуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2022-2024 р.р.
Листом від 15.12.2025 відповідач повідомив, що при розрахунку розміру пенсії за віком з 28.10.2025 застосовано збільшений показник середньої заробітної плати, з якої сплачено страхові внески, за 2014-2016 роки у розмірі 8913,83 грн. Підстав для врахування при розрахунку заробітку для призначення пенсії середньої заробітної плати в Україні у 2022-2024 роках немає, оскільки до призначення пенсії за віком позивачці у 2017 році призначалась пенсія за вислугу років.
Позивач, вважаючи, що відповідачем допущено протиправними дії ГУПФ України в Полтавській області щодо не застосування при призначенні їй пенсії за віком середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2022-2024 роки, звернулася з позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що при обчисленні позивачці пенсії за віком на підставі норм Закону №1058-IV пенсійний орган мав врахувати показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням саме цього виду пенсії, тобто, за 2022-2024 роки.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно із ч.1 ст.9 Закону № 1058-IV, за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 2 Закону №1788-ХІІ передбачено призначення трудових пенсій: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до п."е" ст.55 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мали працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Відповідно до ст.10 Закону №1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Частиною другою статті 40 Закону №1058-IV визначено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики.
Згідно з абз.2 ч.3 ст.45 Закону №1058-IV при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Отже, наведеною вище нормою встановлений порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший та показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, - таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV.
У випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону №1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно з ч.3 ст.45 Закону № 1058-IV.
Судом встановлено, що позивачці з 12.09.2017 призначена пенсія за вислугу років, як працівнику освіти, відповідно до Закону №1788-ХІІ.
На підставі поданої ОСОБА_1 заяви, останню з 28.10.2025 переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком та здійснено перерахунок пенсії з урахуванням показника середньої заробітної плати працівників у галузі економіки України за 2014-2016 роки (3764,40 грн.), збільшеного на індекс інфляції за 2019-2025 роки (3764,40 грн. х 1,17 х 1,11 х 1,11 х 1,14 х 1,197 х 1,0796 х 1,115 = 8913,83 грн).
Разом з тим, колегія суддів вважає, що при обчисленні пенсії за віком у 2025 році відповідач мав урахувати показник середньої заробітної плати за три календарних роки, що передують року призначення нового виду пенсії (за 2022, 2023 та 2024 р.р.), оскільки пенсія за віком передбачена іншим законом, ніж пенсія за вислугу років.
Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 13.09.2018 у справі 127/16610/17, від 13.02.2019 у справі №334/917/17(2-а/334/267/17), від 23.10.2020 у справі №528/196/17, від 16.06.2020 у справі № 127/7522/17, від 28.09.2022 у справі №184/886/17, від 29.03.2023 по справі № 240/4170/19, від 08.02.2024 року по справі № 500/1216/23 та від 27.11.2024 у справі №560/11681/23.
Крім того, колегія суддів враховує, що Верховний Суд у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, встановивши, що позивачу з 11.02.2013 було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №1788-ХІІ, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV він звернувся вперше 11.01.2023, дійшов висновку про наявність у нього права на нарахування та виплату територіальним органом Пенсійного фонду України пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, з огляду на те, що має місце призначення іншого виду пенсії за іншим законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-IV.
Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 27.11.2024 у справі №560/11681/23, від 16.01.2025 у справі №580/4901/22, від 31.01.2025 у справі №200/1478/24, від 20.02.2025 у справі №380/4842/24, від 27.02.2025 у справі №380/21644/23, від 11.03.2025 у справі №560/15252/23, від 25.03.2025 у справі №380/3740/24.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при обчисленні позивачу пенсії за віком на підставі норм Закону №1058-IV пенсійний орган мав врахувати показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням саме цього виду пенсії, тобто, за 2022-2024 р.р., чого протиправно не зроблено відповідачем, про що правильно зазначив суд першої інстанції.
Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено (доказано) правомірність власних дій (відмови).
З урахуванням наведеного вище, доводи апеляційної скарги про те, що відповідач діяв з дотриманням норм чинного законодавства України, не допустивши протиправних дій у відношенні позивача, є необґрунтованими.
Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає правильними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу у проведенні перерахунку пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Щодо посилання в апеляційній скарзі на дискреційні повноваження пенсійного органу щодо призначення/перерахунку пенсії та неможливість у зв'язку з цим задоволення вимог позивача зобов'язального характеру, колегія суддів зазначає наступне.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Дискреційними є повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
В контексті спірних правовідносин законодавець установив у межах, які визначені законом, відповідач має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення, або встановити податкову пільгу зі сплати місцевих податків та зборів щодо земельної ділянки або ні, спираючись на надану заяву.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до Рекомендацій Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Проте, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24.03.1988), встановлено, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців.
Закон вимагає, щоб він був доступний для особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї, та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. В національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Гавенда проти Польщі від 14.03.2002).
Колегія суддів зазначає, що у правовідносинах щодо призначення/перерахунку пенсійних виплат органи пенсійного фонду не наділені дискреційними повноваженнями, оскільки зобов'язані прийняти одне з рішень, яке відповідає закону.
У ході судового розгляду, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо порушення відповідачем права на позивача перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 у належному розмірі.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії за віком позивачу з 28.10.2025 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії (2022, 2023, 2024 р.р.) у розмірі 15057,09 грн., та провести виплату з урахуванням фактично сплачених сум.
Доводи апелянта щодо розгляду справи за участі неналежного відповідача, посилаючись на те, що ГУПФ України в Полтавській області не розглядалися подані позивачем заява та документи, а відтак не вчинялося дій щодо позивача, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Так, позивачка звернулася до ГУПФ України в Полтавській області з заявою про перерахунок пенсії, яка розглянута по суті відповідачем та за результатами її розгляду повідомлено про відмову у проведенні перерахунку пенсії позивача із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Отже, саме відмова відповідача є предметом спору в даній справі, отже судом справу розглянуто за участі належного відповідача.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі №440/319/26 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді А.О. Бегунц Я.В. П'янова