16 квітня 2026 року м. ПолтаваСправа №440/15476/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Кукоби О.О.
за участю:
секретаря судового засідання - Лазебної А.В.
та представників сторін:
від позивача - Мельнікова І.Г.,
від відповідача - Самойлова В.К.,
розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Карлівський машинобудівний завод" до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
Приватне акціонерне товариство "Карлівський машинобудівний завод" (надалі - позивач, ПрАТ "КМЗ") звернулось до суду з позовом до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (надалі - відповідач, Управління), у якому позивач просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.08.2025 №№ 401/3500070123, 402/3500070123, 403/3500070123 та від 28.10.2025 № 556/3500070123.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на протиправність спірних податкових повідомлень-рішень з огляду на безпідставність висновків податкової перевірки про порушення позивачем вимог податкового законодавства.
2. Позиція відповідача.
Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність /т. 1, а.с. 40-45/. Свою позицію мотивував посиланням на висновки документальної планової виїзної перевірки ПрАТ "КМЗ", відображені в акті від 04.07.2025 №293/35-00-07/14311169.
3. Процесуальні дії у справі, заяви учасників справи.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, а її розгляд призначено за правилами загального позовного провадження /т. 2, а.с. 36/.
У підготовчому засіданні 24.02.2026 суд постанови ухвалу (без оформлення окремого документа) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.
У судовому засіданні 02.04.2026 представник позивача позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, а представник відповідача наполягала на відмові у задоволенні позовних вимог.
У судовому засіданні 16.04.2026 проголошено скорочене рішення.
Обставини справи
ПрАТ "КМЗ" у визначеному законом порядку зареєстроване як юридична особа, ідентифікаційний номер 14311169; як платник податків перебуває на обліку в Управлінні.
Управлінням у період з 19.05.2025 по 04.07.2025 проведена планова виїзна документальна перевірка ПрАТ "КМЗ", результати якої відображені в акті від 04.07.2025 №293/35-00-07/14311169 /т. 1, а.с. 10-117/.
Перевіркою встановлені порушення позивачем вимог:
- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з ПДВ на загальну суму 12 547 340 грн, у тому числі: за грудень 2021 року - 2 120 412 грн, червень 2023 року - 1 698 978 грн, березень 2024 року - 2 256 750 грн, червень 2024року - 6 471 200 грн;
- пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163, пп. 164.1.1 п.164.1, пп. 164.2.17 "ґ" п. 164.2 ст. 164, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, п. 176.2 "а" ст. 176 Податкового кодексу України, а саме: неутримання, неперерахування податку па доходи фізичних осіб на суму 212 391,73 грн, в тому числі: за грудень 2019 року - 13 933,44 грн; за березень 2020року - 7 548,19 грн; за червень 2020 року - 5 842,44 грн; за вересень 2020 року - 10 692,00 грн; за грудень 2020 року -13 208,40 грн; за грудень 2023 року - 2 556,00 грн; за грудень 2024 року -158 611,26 грн;
- пп. 1.2, пп. 1.4 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення", п. 163.1 ст. 163, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, а саме: неутримання, неперерахування військового збору на загальну суму 48 540,39 грн, в тому числі: за грудень 2019 року 1 161,12 грн; березень 2020 року - 629,02 грн; червень 2020року - 486,87 грн; вересень 2020 року - 891,00 грн; грудень 2020 року - 1100,70 грн; грудень 2023 року - 213,00 грн; грудень 2024 року - 44 058,68 грн;
- пп. 266.1.1 п. 266.1, пп. 266.2.1 п. 266.2, пп. 266.3.3 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України, встановлено заниження податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загальну суму 320 769,53 грн, в тому числі: за 4 квартал 2019 року на суму 12 147,08 грн, за 1-4 квартали 2020 року на суму 84 670,40 грн, за 1-4 квартали 2021 року на суму 47 481,00 грн, за 1-4 квартали 2022 року на суму 51 437,75 грн, за 1-4 квартали 2023 року на суму 53 020,45 грн, за 1-4 квартали 2024 року на суму 56 185,85 грн, за 1 квартал 2025 року на суму 15 827,00 грн.
22.07.2025 ПрАТ "КМЗ" подано заперечення №20250722/1-1 до Акта перевірки від 04.07.2025 №293/35-00-07/14311169 (вх. від 23.07.2025 №1950/6), за результатами розгляду яких листом від 04.08.2025 №2631/6/35-00-07-02-10 "Про розгляд заперечень від 22.07.2025 №20250722/1-1 (вх. від 23.07.2025 № 1950/6)" позивача повідомлено про залишення заперечень без задоволення, а висновків Акта перевірки без змін /т. 1, а.с. 118-140, 141-155/.
На підставі висновків Акта перевірки Управлінням 06.08.2025 сформовані та надіслані платнику податків податкові повідомлення-рішення:
- № 401/3500070123, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податків та зборів, пені з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 279 032,84 грн, з яких: за основним платежем - 212 391,73 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 43 775,18 грн та 22 865,93 грн пені /т. 1, а.с. 156-160, 161/;
- № 402/3500070123, яким збільшено суму грошового зобов'язання податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості на суму 364 709,22 грн, з яких: за основним платежем - 320 769,53 грн; за штрафними (фінансовими) санкціями - 43 939,69 грн /т. 1, а.с. 162-167, 168/;
- № 403/3500070123, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податків та зборів, пені з військового збору на суму 64 204,62 грн, з яких: за основним платежем - 48 540,39 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 11 358,20 грн та 4 306,03 грн пені /а.с. 169-172, 173/;
- № 404/3500070123, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених товарів (робіт, послуг) на суму 15 684 175,00 грн, з яких: за основним платежем 12 547 340,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 3 136 835 грн.
Зазначені податкові повідомлення-рішення позивач оскаржив до ДПС України /т. 1, а.с. 174-212/, яка рішенням від 22.10.2025 №30549/6/99-00-06-01-01-06 скасувала податкове повідомлення-рішення від 06.08.2025 №404/3500070123, залишила без змін податкові повідомлення-рішення від 06.08.2025 №№ 401/3500070123, 402/3500070123, 403/3500070123, а також зобов'язала Управління сформувати податкове повідомлення-рішення на суму збільшення штрафних (фінансових) санкцій зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 3 801,05 грн з урахуванням приписів п. 52-1, п. 69.2 підрозд. 10 розд. XX ПК України) /т. 1, а.с. 213-229/.
На виконання рішення ДПС України від 22.10.2025 №30549/6/99-00-06-01-01-06 відповідач сформував та надіслав платнику податків податкове повідомлення-рішення від 28.10.2025 №556/3500070123, яким збільшив суму грошового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за штрафними (фінансовими) санкціями на 3 801,05 грн /т. 1, а.с. 233-235, 236/.
Не погодившись з правомірністю прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з позовом про визнання їх протиправними та скасування.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються нормами Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Відповідно до пункту 163.1 статті 163 ПК України об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
За змістом пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом /підпункт 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 ПК України/.
У силу підпункту "ґ" підпункту 164.2.17 пункту 164.1 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми безповоротної фінансової допомоги (крім суми процентів умовно нарахованих на таку допомогу).
Відповідно до абзацу першого підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом "а" пункту 176.2 статті 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, та платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.
У силу пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються в порядку, встановленому розділом IV цього Кодексу, з урахуванням особливостей, визначених підрозділом 1 цього розділу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.
Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.
У силу статті 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Відповідно підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
За змістом підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України).
Відповідно до підпункту 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.
Підпунктом 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 ПК України визначено, що платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і не пізніше 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта/об'єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.
За змістом підпункту “є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України в редакції, чинній до 22 травня 2020 року, не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
З 23 травня 2020 року підпункт “є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в редакції, відповідно до якої не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
З 16 березня 2024 року підпункт “є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в редакції, за якою не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі промисловості, віднесені до класу "Промислові та складські будівлі" (код 125) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Оцінка судом обставин справи
Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень Управління про визначення (донарахування) позивачу сум податкового (грошового) зобов'язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Виходячи з приписів частини другої статті 2 КАС України, суд перевіряє відповідність спірних рішень критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, а саме, чи прийнято це рішення: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Щодо правомірності податкових повідомлень-рішень Управління ДПС від 06.08.2025 №№ 401/3500070123, 403/3500070123, за якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
Перевіркою встановлено, що позивач у спірний період списував безнадійну дебіторську заборгованість за перерахованими авансовими платежами фізичним особам-підприємцям на загальну суму 1 179 954,06 грн, зокрема: у грудні 2019 року - 77 408,00 грн; у березні 2020 року - 41 934,40 грн; у червні 2020 року - 32 458,00 грн.; у вересні 2020 року - 59 400,00 грн; у грудні 2020 року - 73 380,00 грн; у грудні 2023 року - 14 200,00 грн; у грудні 2024 року - 881 173,66 грн /т. 1, а.с. 246/.
За змістом підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 ПК України безповоротна фінансова допомога - це, зокрема, сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності.
У силу підпункту "ґ" підпункту 164.2.17 пункту 164.1 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку віднесено дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми безповоротної фінансової допомоги (крім суми процентів умовно нарахованих на таку допомогу).
З покликанням на наведені вище приписи підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту "ґ" підпункту 164.2.17 пункту 164.1 статті 164, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України відповідач вважав, що під час списання (прощення) заборгованості фізичним особам, така сума заборгованості для фізичної особи визначається, як безповоротна фінансова допомога.
Зокрема, відповідач вважав, що сума дебіторської заборгованості, визнана підприємством як безнадійна та списана на інші витрати підприємства, що обліковувалась по рахунку 3711 "Розрахунки за виданими авансами" щодо контрагента ФОП ОСОБА_1 у розмірі 494 900,00 грн, кваліфікується як додаткове благо фізичної особи за безоплатно отримані кошти та є об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором зазначеної фізичної особи у грудні 2024 року.
Так само сума дебіторської заборгованості, що визнана підприємством як безнадійна та була списана у періоді, який підлягав перевірці, облікована на рахунку 3711 "Розрахунки за виданими авансами" щодо інших контрагентів - фізичних осіб-підприємців (відображено у додатку №16 до акта перевірки - т. 1, а.с. 246-248) загалом у розмірі 1 179 954,06 грн, кваліфікується як додаткове благо таких фізичних осіб за безоплатно отримані кошти та є об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.
А тому позивач, як податковий агент у спірних відносинах, був зобов'язаний нарахувати та сплатити до бюджету податок на доходи фізичних осіб у розмірі 18% та військовий збір у розмірі 1,5% від суми списаної дебіторської заборгованості.
Суд не погоджується з наведеними доводами податкового органу з таких підстав.
Поняття додаткового блага наведене у підпункті 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України, за яким додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).
Поняття податкового агента визначене у статті 18 ПК України, відповідно до якої податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.
Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов'язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.
За обставин справи, що розглядається, податковий орган у ході перевірки ПрАТ "КМЗ" встановив, що останнім списана дебіторська заборгованість, що облікована підприємством за операціями щодо вартості непоставленого і раніше оплаченого товару (робіт, послуг) в рамках виконання договірних відносин з фізичними особами - підприємцями.
Суд зауважує, що фізична особа - підприємець у силу ПК України визначена окремим платником податків та самостійно відповідає за обчислення і сплату, зокрема, податку на доходи фізичних осіб і військового збору.
Представник позивача слушно зауважила, що у ході перевірки не досліджувалось, а за її результатами не встановлено припинення відповідними ФОП підприємницької діяльності у визначеному законом порядку.
А тому дії податкового органу щодо кваліфікації операцій зі списання дебіторської заборгованості, як надання додаткового блага відповідним фізичним особам, та покладання на позивача обов'язку з нарахування і сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору є безпідставним.
При цьому суд врахував доводи позивача про виконання ним податкового обов'язку за операціями зі списання дебіторської заборгованості шляхом відображення відповідного фінансового результату у податковій звітності із податку на прибуток.
Так, відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 139.2.1 пункту 139.2 статті 139 ПК України фінансовий результат до оподаткування збільшується: на суму витрат на формування резерву сумнівних боргів або резерв очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів) відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму витрат від списання дебіторської заборгованості понад суму резерву сумнівних боргів або понад резерв очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів).
За змістом абзацу першого підпункту 140.5.10 пункту 140.5 статті 140 ПК України фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму перерахованої безповоротної фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг) особам, що не є платниками податку (крім фізичних осіб, які є платниками податку на доходи фізичних осіб), платникам податку, які є пов'язаними особами (у разі якщо отримувачем фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг) задекларовано від'ємне значення об'єкта оподаткування за податковий (звітний) рік, що передує року, в якому отримано таку безповоротну фінансову допомогу (безоплатно надані товари, роботи, послуги), за умови що така допомога була врахована у складі витрат при визначенні фінансового результату до оподаткування), та платникам податку, які оподатковуються за ставкою 0 відсотків відповідно до пункту 44 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" цього Кодексу, крім безповоротної фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг), перерахованої неприбутковим організаціям, внесеним до Реєстру неприбуткових установ та організацій на дату такого перерахування коштів, передачі товарів, робіт, послуг, для яких застосовується положення підпункту 140.5.9 цього пункту.
У додаткових поясненнях від 23.02.2026 представник позивача зазначила, що ПрАТ "КМЗ" виконало свої податкові зобов'язання щодо нарахування та сплати податку на прибуток з суми списаної дебіторської заборгованості, а саме: в податковій звітності - Декларації з податку на прибуток за періоди 2019 рік, 1 кв. 2020 року, півріччя 2020 року, 9 міс. 2020 року, 2020 рік, 2023 рік, 2024 рік задекларувало збільшення фінансового результату до оподаткування на суму 1 478 734 грн через рядки додатку РI до декларації з податку на прибуток та не показано зменшення фінансового результату до оподаткування.
Таким чином, з суми списаної заборгованості позивач у повному розмірі обчислив та сплатив до бюджету податок на прибуток, що відповідач не заперечував.
Крім того, на виконання приписів пункту 198.5 статті 198 ПК України позивач відкоригував раніше відображені суми податкового кредиту шляхом нарахування компенсуючих податкових зобов'язань.
Позивач зауважував, що у відповідності до Довідника ознак доходів фізичних осіб, наведених у додатку 2 до Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 №4, дохід, виплачений самозайнятій особі, відображається у додатку 4ДФ до Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за ознакою доходу "157".
На виконання зазначених вимог позивач на дату прощення боргу задекларував суми доходу ФОП у податковій звітності - додатку 4ДФ з ознакою доходу "157" в момент перерахування передплати, про що зазначено у Додатку 16 до Акта перевірки.
Позивач звертав увагу на те, що Управлінням не проводились камеральні перевірки за результатами поданих додатків 4ДФ та не висловлювались зауваження щодо відображення відповідних сум у податковій звітності.
ПК України передбачено, що незалежно від обраної системи оподаткування, на дату отримання авансового платежу від покупця, ФОП має відобразити дохід у момент отримання грошових коштів та задекларувати ці суми.
Згідно з пунктами 177.1, 177.2 статті 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
З урахуванням наведеного, кошти, отримані ФОП як передоплата від позивача, мали бути включені такими ФОП до доходів відповідних періодів та оподатковані з дотриманням вимог ПК України.
Виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, формування податкової звітності, негативні наслідки, зокрема будь-які зауваження щодо декларування сум доходу ФОП та притягнення його до відповідальності, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх допустив, а не до іншої особи, зокрема позивача.
За вищевикладених обставин, суд дійшов висновку про безпідставність донарахування позивачу грошового зобов'язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору.
А тому, податкові повідомлення-рішення Управління від 06.08.2025 №№ 401/3500070123, 403/3500070123 належить визнати протиправними та скасувати, а позов в цій частині - задовольнити.
Надаючи правову оцінку податковим повідомленням-рішенням від 06.08.2025 №402/3500070123 та від 28.10.2025 №556/3500070123, суд виходить з таких міркувань.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ПрАТ "КМЗ" 12.08.2013 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 02.07.2008, серія САС № 028008 зареєстровано право власності про об'єкт речових прав, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 184108353216, а саме: промислові будівлі та споруди загальною площею 21724,2 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 з /т. 1, а.с. 241-245/.
У ході перевірки встановлено, що до складу об'єкта нерухомого майна "промислові будівлі та споруди" загальною площею 21724,2 кв.м. відносяться: оранжерея заводу (теплиця); прохідна №2 з прибудовою відділу кадрів; гараж для автобусів; гараж легкових автомобілів; будівля медпункту, воєнблок, які за своїм функціональним призначенням не відносяться до класу "Промислові та складські будівлі" (код 125) Класифікатора будівель та споруд НК 018:2023, тобто є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Спір в цій частині між сторонами точиться щодо визначення об'єкта з метою застосування пільги, передбаченої підпунктом “є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Зокрема, позивач вважає, що таким об'єктом є загальна площа об'єкта нерухомого майна "промислові будівлі та споруди", що становить 21724,2 кв.м.
Натомість відповідач переконаний, що звільняється від оподаткування виключно частина вищезгаданого об'єкта, що безпосередньо є будівлями промисловості та використовується позивачем за призначенням у господарській діяльності, до яких не належать: оранжерея заводу (теплиця); прохідна №2 з прибудовою відділу кадрів; гараж для автобусів; гараж легкових автомобілів; будівля медпункту, воєнблок.
Суд враховує, що норма підпункту “є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України у спірний період діяла у трьох редакціях:
- до 22.05.2020 не були об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств;
- з 23.05.2020 по 15.03.2024 не були об'єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку;
- з 16.03.2024 не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до класу "Промислові та складські будівлі" (код 125) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 17.02.2020 у справі № 806/2676/17 Верховний Суд вказав, що застосування підпункту “є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (у редакції, чинній до 22.05.2020) можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
У постанові від 02.07.2025 у справі №580/5008/24 Верховний Суд, аналізуючи положення підпункту “є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України у редакції, чинній з 23.05.2020 по 15.03.2024, виснував, що сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості, не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Обираючи за вихідне поняття “промисловість», у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, в яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
За обставин справи, що розглядається, питання статусу позивача, як промислового підприємства, не оспорюється.
Щодо класифікації об'єкта нерухомого майна, як будівель промисловості, спір стосується лише частини приміщень: оранжерея заводу (теплиця); прохідна №2 з прибудовою відділу кадрів; гараж для автобусів; гараж легкових автомобілів; будівля медпункту, воєнблок.
Основний довід позивача зводиться до того, що вищезгаданий об'єкт нерухомого майна загальною площею 21742,2 кв.м. є цілісним майновим комплексом промислових будівель, розташованих на землях для промислового призначення, а тому з нього не можливо виділити окремі складові для цілей оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Суд враховує, що у вступі до Національного класифікатора ДК 018-2000 "Державний класифікатор будівель та споруд" було зазначено, що одиницею класифікації в класифікаторі в основному є окрема будівля чи інженерна споруда (будинок, дорога, трубопровід тощо). Для комплексних будівель, що складаються з декількох будівель, кожна будівля може класифікуватися окремо. Якщо, наприклад, комплекс професійно-технічного навчального закладу складається з будинку для навчання та гуртожитку, то будинок для навчання в цьому випадку буде позначений кодом 1263, тоді як гуртожиток слід позначити кодом 1130. Проте, якщо дані не деталізовані чи відсутні, то комплекс відносять до класифікаційного угруповання за кодом 1263.
Аналогічні положення наведені у розділі 4 Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що застосовується з 01.01.2024.
Суд, дослідивши Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.10.2013 №11053918 /т. 1, а.с. 241-245/, встанови, що у ньому наведені відомості про складові частини об'єкта нерухомого майна, зокрема: оранжерея заводу (теплиця) площею 319,7 кв.м.; прохідна №2 з прибудовою відділу кадрів площею 194,8 кв.м.; гараж для автобусів площею 661,3 кв.м.; гараж легкових автомобілів площею 175,4 кв.м.; будівля медпункту, воєнблок площею 231,5 кв.м.
Тож з об'єкта нерухомого майна "промислові будівлі та споруди" загальною площею 21724,2 кв.м. можливо виділити окремі об'єкти нерухомого майна, що за функціональним призначенням не належать до будівель промисловості для цілей звільнення від оподаткування податковим на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Наявність єдиного реєстраційного номера об'єкта нерухомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та цільове призначення земельної ділянки, на якій такий об'єкт розташований, у силу підпункту “є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не визначено, як кваліфікуючу ознаку для звільнення позивача від оподаткування.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що податковими повідомленнями-рішеннями Управління від 06.08.2025 №402/3500070123 та від 28.10.2025 №556/3500070123 правомірно збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, загалом у розмірі 368510,27 грн, з них: 320 769,53 грн за основним зобов'язанням та 47 740,74 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
Тож у задоволенні позову ПрАТ "КМЗ" в цій частині належить відмовити.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
У силу частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Зважаючи на встановлені вище фактичні обставини справи та беручи до уваги норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ПрАТ "КМЗ" частково.
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 12917,48 грн, що зарахований до спеціального фонду Державного бюджету України /т. 2, а.с. 34, 35/.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на задоволення позовних вимог ПрАТ "КМЗ" частково, судові витрати зі сплати судового збору належить розподілити шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Управління на користь позивача коштів у розмірі 4118,85 грн пропорційно до задоволених позовних вимог.
Також представника позивача просила стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 35000,00 грн.
Суд враховує, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 134 КАС України).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 у справі №200/14113/18-а.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
На підтвердження понесених позивачем у цій справі витрат з правничої допомоги до матеріалів справи надано копії: договору від 03.11.2025 №03/11-2025 про надання правової допомоги, платіжної інструкції від 03.11.2025 №22352 /т. 2, а.с. 22-24/.
У пункті 3.1 Договору визначено, що оплата праці адвоката встановлюється у розмірі 35000,00 грн без ПДВ та включає повний юридичний супровід процедури судового оскарження податкових повідомлень-рішень в суді першої інстанції, без врахування додаткових витрат, пов'язаних із відрядженням адвоката до відповідного суду /т. 2, а.с. 22 - зі звороту/.
Статтею 19 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Велика Палата Верховного Суду вказує на те, що при визначенні суми судових витрат, на відшкодування якої має право позивач, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
При цьому для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).
Виходячи з вищеописаних обставин справи, суд, оцінивши надані представником позивача докази у їх сукупності, враховуючи заперечення відповідачем обґрунтованості розміру витрат ПрАТ "КМЗ" на професійну правничу допомогу, зважаючи на задоволення позовних вимог частково та беручи до уваги принципи обґрунтованості, співмірності й пропорційності судових витрат, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі до 12000,00 грн, які належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Управління.
Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 132, 134, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Карлівський машинобудівний завод" задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 06.08.2025 №№ 401/3500070123, 403/3500070123.
У задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 06.08.2025 №402/3500070123 та від 28.10.2025 №556/3500070123 відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на користь Приватного акціонерного товариства "Карлівський машинобудівний завод" судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4118,85 грн (чотири тисячі сто вісімнадцять гривень вісімдесят п'ять копійок) та 12000,00 грн (дванадцять тисяч гривень) витрат на професійну правничу допомогу.
Позивач: Приватне акціонерне товариство "Карлівський машинобудівний завод" (код ЄДРПОУ 14311169; вул. Сергія Нагояна, 2, м. Карлівка, Полтавський район, Полтавська область, 39500).
Відповідач: Північне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків (код ЄДРПОУ ВП 44131658; вул. Благовіщенська, 30, м. Харків, Харківська область, 61052).
Рішення набирає законної сили у порядку та строки, визначені статтями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 20 квітня 2026 року.
Суддя Олександр КУКОБА