17 квітня 2026 року м. ПолтаваСправа №440/6155/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області про визнання протиправними та скасування рішень,
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області (надалі - відповідач, ГУ Держпродспоживслужби в Полтавській області) про визнання протиправними та скасування рішень від 24.04.2024 №№ 81, 82.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на протиправність спірних рішень від 24.04.2024 №№ 81, 82, оскільки рекламний монітор позивача змонтовано на підставі договору оренди та відповідного дозволу, виданого органом місцевого самоврядування. Поряд з цим, дії відповідача при прийнятті рішень про накладення штрафу не відповідали законодавству, оскільки здійснювалися поза межами Закону України "Про основні засади здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".
2. Позиція відповідача.
Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 26-30/. Свою позицію мотивував посиланням на правомірність та обґрунтованість спірних рішень, зазначивши, що Держпродспоживслужба та її територіальні органи при здійсненні контролю за дотриманням законодавства про рекламу здійснюють контроль за розповсюдженням саме інформації, а не перевіряють господарську діяльністю рекламодавців, розповсюджувачів та виробників реклами. Норми Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" не поширюються на норми Закону "Про рекламу" в частині проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю). Вказував що підставою для прийняття спірних рішень послугувало те, що при виконанні повноважень у сфері здійснення контролю за дотриманням вимог Закону України "Про рекламу" Головним управлінням Держпродспоживслужби в Полтавській області встановлено та зафіксовано факт порушення позивачем законодавства, а саме, встановлено факт освітлення зовнішньою рекламою, що розміщена на фасаді будівлі ТЦ "МЕГА" за адресою: АДРЕСА_1 , квартир житлових будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , а також житлового будинку АДРЕСА_4 , чим порушено абз. 3 ч. 2. ст.16 Закону України "Про рекламу". Поряд з цим, на звернення відповідача листом №01-27/07.3/1091 від 01.03.2024 до позивача з вимогою надати в термін до 13.03.2024 необхідні документи, останній разом з поясненнями від 13.03.2024 не надав запрошувані документи в повному обсязі, як не надав такі документи й на лист відповідача №01-27/07.3/1360 від18.03.2024.
3. Процесуальні дії у справі, заяви учасників справи.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду провадження у справі за цим позовом відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників (у письмовому провадженні).
Згідно з частиною п'ятою статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
Обставини справи
ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця 17.04.2006, номер запису про державну реєстрацію 2 585 000 0000 005948, що підтверджено свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серія В01 №351842 та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /а.с. 5-8/.
07.04.2021 на підставі рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 02.04.2021 №440 за заявою ФОП ОСОБА_1 видано дозвіл № НОМЕР_2 на розміщення зовнішньої реклами за адресою: АДРЕСА_5 , на буд. №15/42 довжиною 7 м., висотою 4 м, загальна площа 28 м.кв. /а.с. 9/.
При виконанні повноважень по контролю за дотриманням вимог законодавства про рекламу у сфері захисту прав споживачів реклами фахівцями Управління захисту прав споживачів ГУ Держпродспоживслужби в Полтавській області встановлено наявність зовнішньої реклами, що розміщена на фасаді будівлі ТЦ "МЕГА" за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: розміщення зовнішньої реклами на електронному табло (LED-екран).
ГУ Держпродспоживслужби в Полтавській області на адресу ФОП ОСОБА_1 направлено лист №Вих-01-27/07.3/1091 від 01.03.2024 з вимогою надати в термін до 13.03.2024 наступні документи: - належним чином завірені свідоцтво про державну реєстрацію або витяг з ЄДРПОУ підприємства, документи на право власності або оренди площини, на якій розміщено вищевказаний рекламний засіб; - дозвільні документи на спеціальні конструкції, дозволи на розміщення зовнішньої реклами; - документи, які підтверджують вартість рекламних засобів виходячи з договірної (контрактної) вартості без урахування суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), які встановлені Податковим кодексом України; - письмові пояснення з приводу виявлених порушень. У випадку відсутності дозволу на розміщення зовнішньої реклами надати підтвердження усунення порушення шляхом демонтажу зовнішньої реклами в термін до 13.03.2024 з наданням фотозвіту /а.с. 35-36/.
Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0600095245118 вищевказаний лист вручено позивачу 13.03.2024 /а.с. 36 зі звороту/.
У подальшому, ГУ Держпродспоживслужби в Полтавській області на адресу позивача направлено лист №Вих-01-27/07.3/1360 від 18.03.2024, в якому зазначено, що у зв?язку з порушенням вимог частини 2 статті 16 Закону України "Про рекламу" від 03.07.1996 №270/96-ВР (далі - Закон) при розміщенні ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , рекламного засобу та розповсюдження реклами (встановленням факту освітлення зовнішньою рекламою квартир житлових будинків №№26/37, АДРЕСА_3 та житлового будинку АДРЕСА_4 ) існує необхідність встановлення вартості реклами, розповсюдженої з порушенням вимог Закону тому, що пояснення від 13.03.2024 надані ФОП ОСОБА_1 не в повному обсязі. Для встановлення вартості реклами прохання у термін до 28.03.2024 надати наступну інформацію: - вартість оренди місця для розміщення рекламного засобу (світлодіодний екран), який розміщено на будівлі за адресою АДРЕСА_1 з 02.04.2021 по теперішній час; - технічний паспорт на виріб - світлодіодний екран (технічні характеристики), вартість світлодіодного екрана розміром 7000*4000 мм, розміщеного на будівлі за адресою АДРЕСА_1 ; - суми коштів, отримані від замовників реклами, які розміщували рекламу на рекламному засобі (світлодіодний екран), який розміщено на будівлі за адресою АДРЕСА_1 , з 02.04.2021 по теперішній час; - суми коштів, витрачені на живлення світлодіодного екрану, який розміщено на будівлі за адресою АДРЕСА_1 , його технічне обслуговування, прибирання, ремонт та інші витрати, пов'язані з його утриманням з 02.04.2021 по теперішній час /а.с. 37/.
Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0600900919686 вищевказаний лист вручено позивачу 28.03.2024 /а.с. 38/.
Відносно реклами, що розміщена на фасаді будівлі ТЦ "МЕГА" за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, вул. Соборна, буд. 15/42, посадовою особою головним спеціалістом відділу контролю за регульованими цінами Управління захисту прав споживачів та контролю за регульованими цінами Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області Мирною Н.М. був складений протокол про порушення законодавства про рекламу №74 від 08.04.2024 за недотримання встановлених законом вимог щодо порядку розповсюдження реклами, а саме: встановлено факт освітлення зовнішньою рекламою, що розміщена на фасаді будівлі ТЦ "МЕГА" за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, вул. Соборна, буд. 15/42, квартир житлових будинків АДРЕСА_2 та №28/40 по вул. Соборній, а також житлового будинку №13/39 по вул. Шевченка, чим порушено абзац 3 частини 2 статті 16 Закону України "Про рекламу" /а.с. 33/.
На підставі протоколу про порушення законодавства про рекламу №74 від 08.04.2024 та доданих до нього матеріалів (відео реклами) щодо наявних ознак порушень законодавства про рекламу, було вирішено у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок накладання штрафів за порушення законодавства України про рекламу" №693 від 26.05.2004 розпочати розгляд справи про порушення законодавства про рекламу за недотримання встановлених Законом України "Про рекламу" вимог щодо порядку розповсюдження реклами та винесено рішення про початок розгляду справи про порушення законодавства про рекламу №74 від 08.04.2024 /а.с. 34/.
Листом №Вих-01-27/07.3/1956 від 11.04.2024 відповідач повідомив позивача про те, що розгляд справи про порушення вимог законодавства про рекламу відбудеться 24.04.2024 о 10 год. 00 хв. в приміщенні Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області за адресою: вул. Воскресенський узвіз, 7, м. Полтава, 36020, а також роз'яснив, що відповідно до частини 3 статті 26 Закону України "Про рекламу" рекламодавці, виробники та розповсюджувачі реклами під час розгляду питання про порушення цього Закону мають право: бути присутніми на засіданні державного органу під час розгляду питання про порушення ними цього Закону; подавати необхідні документи, давати пояснення; отримувати копію протоколу засідання та рішення державного органу, прийнятого щодо них; оскаржувати дії чи бездіяльність зазначеного державного органу та його посадових осіб до суду /а.с. 38 зі звороту, 39/.
Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0600909324375 вищевказаний лист вручено позивачу особисто 17.04.2024 /а.с. 39 зі звороту/.
24.04.2024 посадовими особами Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області складено протокол №73 засідання стосовно справи про порушення законодавства про рекламу, за змістом якого рекламодавцем та розповсюджувачем реклами, що розміщена на фасаді будівлі ТЦ "МЕГА" за адресою: Полтавська область, місто Кременчук, вулиця Соборна, б.15/42 (зовнішня реклама на електронному табло (світлодіодний екран) є фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_6 . Під час проведення засідання фізична особа-підприємець ОСОБА_1 присутній. На дату проведення засідання до Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавські області не надійшла відповідь на запитувану інформацію від ФОП ОСОБА_1 . Таким чином в ході розгляду справи про порушення законодавства про рекламу ФОП ОСОБА_1 неможливо встановити вартість рекламного засобу та вартість реклами, розповсюдженої з порушенням вимог Закону. При огляді реклами 24.04.2024, в день запланованого засідання робочої групи, встановлено, що рекламний засіб працює. З огляду на викладене, вирішено: 1. Прийняти рішення про накладання штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 ін.код НОМЕР_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_6 ), за неподання інформації про вартість розповсюдженої реклами та/або виготовлення реклами, та/або вартість розповсюдження реклами, а також інформації, передбаченої частиною другою статті 26 Закону, центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, необхідної для здійснення ними передбачених цим Законом повноважень в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1700 (тисячу сімсот) гривень; 2. Прийняти рішення про накладання штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 ін.код НОМЕР_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_6 ), за недотримання встановлених законом вимог щодо порядку розповсюдження реклами. Визначити суму штрафних санкцій в розмірі 299 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 5083 грн /а.с. 40-42/.
Рішенням про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу №81 від 214.04.2024 на підставі матеріалів справи та протоколу засідання №73 від 24.04.2024 ГУ Держпродспоживслужи в Полтавській області на підставі статті 27 Закону України "Про рекламу" на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 5083,00 грн за порушення частини 2 статті 16 Закону України "Про рекламу", а саме: - встановлено факт освітлення зовнішньою рекламою, що розміщена на фасаді будівлі ТЦ "МЕГА" за адресою: АДРЕСА_1 , квартир житлових будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , а також житлового будинку АДРЕСА_4 , чим порушено абзац 3 частини 2 статті 16 Закону України "Про рекламу" /а.с. 42 зі звороту, 43/.
Рішенням про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу №82 від 24.04.2024 на підставі матеріалів справи та протоколу засідання №73 від 24.04.2024 на підставі статті 27 Закону України "Про рекламу" на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 1700,00 грн за порушення частини 6 статті 27 Закону України "Про рекламу", а саме: - на вимогу органу державної влади, на який згідно із законом покладено контроль за дотриманням вимог законодавства про рекламу не надано документи, усні та/або письмові пояснення, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення ними передбачених цим Законом повноважень /а.с. 43 зі звороту, 44/.
Згідно листа №Вих-01-27/07.3/2477 від 29.04.2024, чеку поштового відправлення та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0600916274197 /а.с. 44 зі звороту, 45/ відповідач направив позивачу за адресою: АДРЕСА_6 , рішення про накладання штрафу за порушення законодавства про рекламу №81 та №82 від 24.04.2024, в яких зобов'язав ФОП ОСОБА_1 у 15-денний строк після отримання рішення сплатити в установленому порядку штрафи у зазначених розмірах до Державного бюджету.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0600916274197 /а.с. 45/ спірні рішення отримані позивачем особисто 09.05.2024.
Не погодившись із вказаними рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 №667 /надалі Положення №667/, Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який реалізує державну політику у галузі ветеринарної медицини, сферах безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, карантину та захисту рослин, ідентифікації та реєстрації тварин, санітарного законодавства, санітарного та епідемічного благополуччя населення (крім виконання функцій з реалізації державної політики у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження) та у сфері гігієни праці та функцій із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників), з контролю за цінами, попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров'я населення, метрологічного нагляду, ринкового нагляду в межах сфери своєї відповідальності, насінництва та розсадництва (в частині сертифікації насіння і садивного матеріалу), реєстрації та обліку машин в агропромисловому комплексі, державного нагляду (контролю) у сфері агропромислового комплексу, державного нагляду (контролю) у сферах охорони прав на сорти рослин, насінництва та розсадництва, державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів і рекламу в цій сфері, за якістю зерна та продуктів його переробки, державного нагляду (контролю) за додержанням заходів біологічної і генетичної безпеки щодо сільськогосподарських рослин під час створення, дослідження та практичного використання генетично модифікованого організму у відкритих системах на підприємствах, в установах та організаціях агропромислового комплексу незалежно від їх підпорядкування і форми власності, здійснення радіаційного контролю за рівнем радіоактивного забруднення сільськогосподарської продукції і продуктів харчування.
Пунктом 7 Положення №667 передбачено, що Держпродспоживслужба здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи.
Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держпродспоживслужби в Полтавській області, затвердженого наказом Держпродспоживслужби від 24.02.2020 №160, Головне управління Держпродспоживслужби в Полтавській області є територіальним органом Держпродспоживслужби та їй підпорядковане.
В силу вимог абзацу четвертого підпункту 8 пункту 4 цього Положення Головне управління Держпродспоживслужби в Полтавській області відповідно до покладених на нього завдань забезпечує реалізацію державної політики, а саме: у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням законодавства про захист прав споживачів (у тому числі споживачів виробів з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння): здійснює контроль за дотриманням вимог Законів України Про рекламу та Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення в межах наданих повноважень; здійснює контроль за дотриманням законодавства про рекламу в частині захисту прав споживачів реклами, приймає рішення про визнання реклами недобросовісною, прихованою, про визнання порівняння в рекламі неправомірним з одночасним зупиненням її розповсюдження.
Згідно з підпунктом 22 пункту 6 цього ж Положення Головне управління має право складати в установлених законом випадках протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати відповідно до закону справи про адміністративні правопорушення і приймати за результатами розгляду рішення про накладення штрафів та застосування інших санкцій, передбачених законом.
Статтею 3 Закону України "Про рекламу" від 03.07.1996 №270/96-ВР /надалі - Закон №270/96-ВР/ встановлено, що законодавство України про рекламу складається з Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Закону та інших нормативно-правових актів. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про рекламу, застосовуються правила міжнародного договору.
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону №270/96-ВР:
- зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг;
- реклама - інформація про особу, ідею та/або товар, розповсюджена за грошову чи іншу винагороду або з метою самореклами в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена, щоб сформувати або підтримати у прямий (пряма реклама, телепродаж) або непрямий (спонсорство, розміщення товару (продакт-плейсмент) спосіб обізнаність споживачів реклами та їхній інтерес щодо таких особи, ідеї та/або товару;
- рекламні засоби - засоби, що використовуються для доведення реклами до споживачів реклами;
- розповсюджувач реклами - особа, яка здійснює розповсюдження реклами.
Відповідно до частини першої статті 16 Закону №270/96-ВР розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Під час видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст зовнішньої реклами забороняється.
Розміщення зовнішньої реклами у межах смуги відведення автомобільних доріг здійснюється відповідно до цього Закону на підставі зазначених дозволів, які оформляються за участю центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами, або їх власників та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки дорожнього руху.
Згідно із частинами другою третьої, п'ятою вказаної статті зовнішня реклама повинна відповідати таким вимогам:
- розміщуватись із дотриманням вимог техніки безпеки та із забезпеченням видимості дорожніх знаків, світлофорів, перехресть, пішохідних переходів, зупинок транспорту загального користування та не відтворювати зображення дорожніх знаків;
- освітлення зовнішньої реклами не повинно засліплювати учасників дорожнього руху, а також не повинно освітлювати квартири житлових будинків;
- фундаменти наземної зовнішньої реклами, що виступають над поверхнею землі, можуть бути декоративно оформлені;
- опори наземної зовнішньої реклами, що розташована вздовж проїжджої частини вулиць і доріг, повинні мати вертикальну дорожню розмітку, нанесену світлоповертаючими матеріалами, заввишки до 2 метрів від поверхні землі;
- нижній край зовнішньої реклами, що розміщується над проїжджою частиною, у тому числі на мостах, естакадах тощо, повинен розташовуватися на висоті не менше ніж 5 метрів від поверхні дорожнього покриття;
- у місцях, де проїжджа частина вулиці межує з цоколями будівель або огорожами, зовнішня реклама може розміщуватися в одну з фасадами будівель або огорожами лінію.
Забороняється розташовувати засоби зовнішньої реклами:
на пішохідних доріжках та алеях;
у населених пунктах на висоті менш ніж 5 метрів від поверхні дорожнього покриття, якщо їх рекламна поверхня виступає за межі краю проїжджої частини;
поза населеними пунктами на відстані менш ніж 5 метрів від краю проїжджої частини.
Перелік обмежень та заборон щодо розміщення зовнішньої реклами, встановлений цим Законом, є вичерпним.
Частинами першою та другою статті 26 Закону №270/96-ВР передбачено, що контроль за дотриманням законодавства України про рекламу здійснюють у межах своїх повноважень, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, - щодо захисту прав споживачів реклами (у тому числі щодо спорудження житлового будинку), а також щодо виконання вимог частини десятої статті 8 цього Закону, крім випадків, якщо зазначена реклама є рекламою азартних ігор та організаторів азартних ігор.
На вимогу органів державної влади, на які згідно із законом покладено контроль за дотриманням вимог законодавства про рекламу, за фактом виявлення такими органами порушення або в ході розгляду повідомлення (звернення, скарги, заяви тощо) третіх осіб про порушення вимог законодавства про рекламу рекламодавці, виробники та розповсюджувачі реклами зобов'язані надавати документи, усні та/або письмові пояснення, відео- та аудіозаписи, а також іншу інформацію, що стосуються виявленого порушення чи повідомлення про нього та необхідні для здійснення такими органами повноважень щодо державного контролю.
Частиною першою статті 27 Закону №270/96-ВР встановлено, що особи, винні у порушенні законодавства про рекламу, несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність відповідно до закону. Дія положень цієї статті не поширюється на порушення, зазначені у статтях 24, 24-1 та 25 цього Закону.
Відповідно до частини другої статті 27 Закону №270/96-ВР відповідальність за порушення законодавства про рекламу несуть: 1) рекламодавці, винні: у замовленні реклами продукції, виробництво та/або обіг якої заборонено законом; у наданні недостовірної інформації виробнику реклами, необхідної для виробництва реклами; у замовленні розповсюдження реклами, забороненої законом; у недотриманні встановлених законом вимог щодо змісту реклами та у замовленні розповсюдження реклами (у тому числі користувацького контенту, який визнається рекламою), в якій не дотримано встановлені законом вимоги щодо її змісту; у порушенні порядку розповсюдження реклами, якщо реклама розповсюджується ними самостійно; 2) виробники реклами, винні у порушенні прав третіх осіб при виготовленні реклами; 3) розповсюджувачі реклами, винні у порушенні встановленого законодавством порядку розповсюдження та розміщення реклами.
Відповідно до частини четвертої статті 27 Закону №270/96-ВР центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, за поданням державних органів, зазначених у статті 26 цього Закону, або самостійно у випадках, передбачених цією статтею, крім тих, які віднесено виключно до компетенції Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Антимонопольного комітету України, Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей, а також крім тих, які віднесено до компетенції Національного банку України, накладає штрафи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, на: рекламодавців за вчинення дій, передбачених пунктом 1 частини другої цієї статті, - у розмірі п'ятикратної вартості розповсюдженої реклами; виробників реклами за вчинення дій, передбачених пунктом 2 частини другої цієї статті, - у розмірі п'ятикратної вартості виготовлення реклами; розповсюджувачів реклами за вчинення дій, передбачених пунктом 3 частини другої цієї статті, - у розмірі п'ятикратної вартості розповсюдження реклами. Повторне вчинення перелічених порушень протягом року тягне за собою накладення штрафу у подвійному від передбаченого за ці порушення розмірі.
Згідно з частиною п'ятою статті 27 Закону №270/96-ВР вартість розповсюдженої реклами визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості без урахування суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), які встановлені Податковим кодексом України.
За неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірної інформації про вартість розповсюдженої реклами та/або виготовлення реклами, та/або вартість розповсюдження реклами, а також інформації, передбаченої частиною другою статті 26 цього Закону, центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, необхідної для здійснення ними передбачених цим Законом повноважень, на рекламодавців, виробників реклами та розповсюджувачів реклами накладається штраф у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (частина шоста статті 27 Закону №270/96-ВР).
За приписами частини сьомої статті 27 Закону №270/96-ВР у разі неможливості встановлення вартості реклами, розповсюдженої з порушенням вимог цього Закону, на рекламодавців та розповсюджувачів реклами рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, накладається штраф у розмірі до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Частиною одинадцятою статті 27 Закону № 270/96-ВР встановлено, що рішення у справах про порушення законодавства про рекламу можуть бути оскаржені до суду.
Механізм накладення Держпродспоживслужбою та її територіальними органами на рекламодавців, виробників реклами та розповсюджувачів реклами (далі - суб'єкт реклами) штрафів за порушення законодавства про рекламу (крім штрафів, накладення яких належить виключно до компетенції Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Антимонопольного комітету, КРАІЛ, Національного банку) врегульовано Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 №693 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.11.2023 №1178) /надалі Порядок №693 (у відповідній редакції)/.
Відповідно до пункту 2 Порядку №693 підставою для розгляду справи про порушення законодавства про рекламу (далі - справа) та накладення штрафу є протокол, що складається посадовими особами Держпродспоживслужби або її територіальних органів..
Згідно з положеннями пунктів 16 та 20 Порядку №693 у разі наявності підстав для накладення штрафу за результатами розгляду справи уповноважена особа приймає рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу.
Рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу може бути оскаржено в адміністративному порядку, передбаченому Законом України Про адміністративну процедуру, або у судовому порядку.
Оцінка судом обставин справи
Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі предметом спору є правомірність рішень ГУ Держпродспоживслужби в Полтавській області №81 від 24.04.2024 про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу, яким на позивача накладено штраф у розмірі 5083,00 грн за порушення частини 2 статті 16 Закону України "Про рекламу", та №82 від 24.04.2024 про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу, яким до позивача за порушення частини 6 статті 27 Закону України "Про рекламу" накладено штраф у розмірі 1700,00 грн.
Виходячи з приписів частини другої статті 2 КАС України, суд перевіряє відповідність такого рішення критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, а саме: чи прийнято це рішення: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Держпродспоживслужба є органом, уповноваженим здійснювати державний контроль за додержанням законодавства про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення.
Водночас, питання про застосування права в цій справі полягає у тому, чи поширюються на правовідносини у сфері контролю за дотриманням законодавства України про рекламу приписи Закону України "Про основні засади здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" №877-V.
У постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №826/24133/15, предметом спору у якій було питання правомірності рішення Держспоживінспекції України від 21.09.2015 №0005 про накладення штрафу за порушення статті 22 Закону України "Про рекламу", Верховний Суд дійшов такого висновку: спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України "Про рекламу" від 03.07.1996 №270/96-ВР (далі - Закон №270/96-ВР), "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" від 19.12.1995№481/95-ВР, "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 №877-V (далі - Закон № 877-V), Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004№693 (далі - Порядок №693).
Таким чином, Верховний Суд визнав, що на правовідносини у сфері контролю реклами та накладення штрафу за порушення статтею 22 Закону України "Про рекламу" поширюється, зокрема, Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 №877-V (далі Закон №877-V).
Суд вважає цей висновок застосовним до справи, що розглядається за суб'єктним, об'єктним та змістовним критеріями.
Відповідно до судової практики Великої Палати Верховного Суду, подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).
Велика Палата Верховного Суду розглядає під судовими рішеннями в подібних правовідносинах такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (див. постанови від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц; 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19).
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду застосовує критерії подібності справ і відносин на підставі правових позицій Великої Палати Верховного Суду. У постановах від 22 липня 2020 року у справі № 910/15044/17, від 05 серпня 2020 року у справі № 910/10225/18 і від 11 серпня 2020 року у справі № 910/13193/19 Касаційний господарський суд у складі у складі Верховного Суду щодо критеріїв подібності правовідносин і рішень у подібних справах звертається до підходів об'єднаної палати (див. ухвалу від 27 березня 2020 року у справі № 910/4450/19) і Великої Палати (див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16; 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц; 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19).
Для встановлення подібності справ і відносин касаційні суди, зокрема, звертаються до таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб'єктний склад, об'єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.
Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що правові відносини у справі, правова позиція якої порівнюється, а також фактичні обставини є подібними. Розходження фактичних обставин у деяких деталях не може впливати на висновок про подібність правовідносин, (постанова від 19 червня 2020 року у справі № 140/388/19).
Велика Палата Верховного Суду зорієнтована на такі критерії, як наявність аналогічних предметів спору, підстав позову, змісту позовних вимог і встановлених фактичних обставин, а також однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин, що у загальному можна звести до трьох критеріїв: суб'єктного, об'єктного та змістовного.
Згідно з преамбулою Закону України №877-V він визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).
Відповідно до статті 2 цього Закону його дія поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Таким чином, предметом правового регулювання цього Закону є відносини у сфері здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Незважаючи на те, що іншими законами та підзаконними актами, що діяли раніше, врегульовані наглядові та контрольні правовідносини, з дня набрання чинності Законом №877-V саме він підлягає застосуванню як спеціальний.
Водночас, Закон №877-V у статті 2 передбачає коло правовідносин, на які його дія не поширюється.
Перелік наглядових та контрольних правовідносин, на які не поширюється дія Закону №877-V, є вичерпним.
Суд звертає увагу, що норми вказаного Закону не містять обмежень щодо поширення його дії на перевірки у сфері контролю за додержанням законодавства про рекламу.
Закон №270/96-ВР не регулює відносини щодо виявлення та запобігання порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, а визначає засади рекламної діяльності, а саме, відносини, що виникають в процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами.
Також цей Закон не містить правових норм, що встановлюють спосіб, порядок та форми здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням законодавства про рекламу.
Суд зазначає, що діяльність відповідача з контролю за дотриманням позивачем законодавства про рекламу і виявлені відповідачем в процесі цієї діяльності порушення є формою державного нагляду (контролю), а відповідач є державним органом, який підпадає під сферу дії та зобов'язаний дотримуватися приписів вищезазначеного Закону.
Наведене свідчить про те, що на відносини, які виникають під час здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері контролю за додержанням законодавства про рекламу, що здійснюються Держпродспоживслужбою та її територіальними органами, зокрема, відповідачем, поширюється дія Закону № 877-V.
Крім того, суд звертає увагу, що Порядок №693 лише визначає механізм накладення Держпродспоживслужбою та її територіальними органами на рекламодавців, виробників реклами та розповсюджувачів реклами (далі - суб'єкт реклами) штрафів за порушення законодавства про рекламу (крім штрафів, накладення яких належить виключно до компетенції Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Антимонопольного комітету, КРАІЛ, Національного банку), однак саму процедуру проведення такого державного контролю не встановлює та відповідно не врегульовує порядку здійснення заходів державного нагляду (контролю).
У зв'язку з цим, застосування відповідачем у спірних правовідносинах Порядку №693 не виключає обов'язку відповідача дотримуватися при цьому вимог Закону №877-V.
Наведене вище спростовує доводи відповідача про нерозповсюдження норм Закону №877-V на спірні правовідносини, оскільки вони ґрунтуються на помилковому розумінні норм чинного законодавства України.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених зокрема у постанові від 23.09.2021 у справі № 826/24133/15, від 22.06.2022 у справі № 810/3148/17, від 17.01.2023 у справі № 826/9936/17, на правовідносини у сфері контролю реклами та накладення штрафу за порушення Закону України "Про рекламу" поширюється, зокрема, Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" №877-V.
Таким чином, діяльність відповідача з контролю за додержанням законодавства про рекламу є видом державного нагляду (контролю), а отже відповідач зобов'язаний дотримуватися вимог Закону №877-V.
Також суд зазначає, що положеннями частини 1 статті 4 Закону №877-V передбачено, що державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.
Нормами частини 1 статті 6 Закону №877-V встановлено підстави для здійснення позапланових заходів.
Суб'єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю) (частина 3 статті 6 Закону №877-V).
На виконання частин 1 та 2 статті 7 Закону №877-V для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.
На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові і засвідчується печаткою.
За результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт (частина 6 статті 7 Закону №877-V).
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу на підставі спірних рішень відбулося всупереч вищенаведеним нормам Закону №877-V, зокрема, за відсутності наказу (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки. Посадові особи Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області не пред'явили представнику позивача перед початком здійснення заходу посвідчення (направлення), яке повинно містити передбачену законом інформацію, у тому числі підстави для здійснення заходу, та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу. Такий захід проведений за відсутності уповноваженої позивачем особи. За результатами заходу не складено акту з використанням його уніфікованої форми.
Наведені обставини свідчать як про не оформлення контролюючим органом розпорядчих документів на здійснення контролю у цій сфері, так і відсутністю взагалі матеріалів відповідної перевірки.
Невиконання або порушення вимог Закону №877-V при призначені та проведенні заходу державного контролю (нагляду) призводить до визнання такого заходу незаконним та відсутності правових наслідків такого, оскільки такий захід державного контролю не може породжувати будь-яких правових наслідків, окрім наслідків не легітимності усіх дій/рішень, які вчинені/прийняті у межах та за наслідками такого заходу контролю.
До подібного висновку у схожих правовідносинах прийшов і Другий апеляційний адміністративний суд у постанові від 29.07.2025 у справі №440/2367/25.
Верховний Суд звернув увагу, що норми вказаного Закону не містять обмежень щодо поширення його дії на перевірки у сфері контролю за додержанням законодавства про рекламу.
Закон України "Про рекламу" не містить правових норм, що встановлюють спосіб, порядок та форми здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням законодавства про рекламу.
Такі правовідносини врегульовані виключно законом (п. 4 ст. 1 Закону № 877-V). Верховний Суд погодився із доводами про те, що діяльність з контролю за додержанням законодавства про рекламу є видом державного нагляду (контролю), а отже орган Держпродспоживслужби зобов'язаний дотримуватися вимог Закону №877-V.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 11 липня 2024 року у справі №620/4425/23.
За змістом постанови від 04.10.2022 у справі №420/1842/21, Верховний Суд вказав, що положення ч. 11 ст. 4 Закону №887-V про те, що плановий чи позаплановий захід повинен здійснюватися у присутності керівника або уповноваженої особи суб'єкта господарювання слід розуміти так, що посадові особи контролюючого органу повинні вжити усі можливі заходи для встановлення особи керівника суб'єкта господарювання або його уповноваженої особи, повідомлення його про проведення перевірки будь-яким доступним способом, зокрема, письмово, телефонограмою, через електронну пошту тощо, та вжити інших заходів, необхідних для забезпечення присутності керівника або іншої уповноваженої особи суб'єкта господарювання під час проведення перевірки та їх поінформованості про час та місце проведення перевірки, коло питань, що виносяться на перевірку.
У будь-якому випадку рішення, що приймаються суб'єктом владних повноважень, або дії, які вживаються у процесі реалізації своєї компетенції, можуть вважатися правомірним лише за умови, що вони відповідають всім критеріям, які визначені частиною 2 статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Це, зокрема, означає, що орган контролю (суб'єкт владних повноважень) повинен довести в адміністративному суді те, що його рішення (дії) прийняте (вчинене) добросовісно та розсудливо, а також обґрунтоване, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
У свою чергу, суди не повинні допускати надмірного формалізму при наданні правової оцінки правомірності прийнятих рішень або вчинених дій (бездіяльності) суб'єктів владних повноважень під час проведення планових чи позапланових заходів контролю, та враховувати явно недобросовісну поведінки суб'єкта господарювання, яка унеможливила дотримання встановленого порядку здійснення перевірки.
Натомість, спірні рішення про накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу на підставі Закону України "Про рекламу", Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 №693, прийняті без дотримання вимог, встановлених Законом №877-V, що Головним управлінням Держпродспоживслужби в Полтавській області не спростоване під час розгляду цієї справи.
Як встановлено судом вище та не спростовано доводами органу контролю, рішення про застосування штрафу винесені не за наслідками проведення планового або позапланового заходу державного ринкового нагляду, результати якого відображаються у відповідному акті контролю, який у розумінні ст. 72 та 74 КАС України є доказом, що містить інформацію щодо предмета доказування, а внаслідок збирання відповідачем інформації про виявлене порушення у спосіб не встановлений законом з порушенням права особи бути обізнаною про здійснюваний захід контролю з правом подання нею відповідних доказів, міркувань та заперечень щодо предмету контролю.
Суд констатує, що рішення про застосування штрафів ґрунтуються на доказах, які одержані відповідачем з порушенням порядку, встановленого законом, а відтак не можуть визнаватися допустимими доказами у цій справі.
Вищенаведене у сукупності свідчить про те, що Головне управління Держпродспоживслужби в Полтавській області допустило суттєві процедурні порушення під час здійснення заходу державного контролю та збирання доказів, які не можна вважати формальними.
Як наслідок, рішення, на підставі яких стягуються штрафи, є такими, що винесені з порушенням процедури, встановленої законом, що є саме по собі достатнім для висновку про їх протиправність без надання правової оцінки по суті виявленого порушення.
Інші доводи сторін не спростовують висновків суду про протиправність винесення та необхідність скасування спірних рішень.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spai№), серія A, 303-A, п. 29).
Таки чином, в контексті обставин даної справи судом надана оцінка та відповідь на всі доводи позивача та відповідача, які можуть вплинути на правильне вирішення спору.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову ФОП ОСОБА_1 повністю.
Розподіл судових витрат
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач при зверненні до суду сплачетив судовий збір у розмірі 3028,00 грн.
Враховуючи наведене, а також з огляду на те, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати у сумі 3028,00 грн.
Щодо витрат на правничу допомогу.
У позовній заяві представником позивача заявлено до відшкодування на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000 грн.
Разом з тим, до матеріалів справи наданий лише ордер адвоката на представництво інтересів позивача адвокатом, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та складену і підписану адвокатом квитанцію про оплату гонорару у розмірі 4000 грн.
При цьому, будь-якого договору про надання професійної правничої допомоги, що укладений між позивачем та адвокатом, акту виконаних робіт, опису та змісту наданої правничої допомоги, які б надавали можливість суду встановити понесені судові витрати в цій частині, не надані, як і докази неможливості їх надання.
Суд звертає увагу на правовий висновок колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 25 липня 2023 року по справі №340/4492/22. Згідно з ним безперечно, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб не дає особі цілковитого розуміння, у який саме день розгляд справи буде закінчено, однак, не позбавляє особу права подати відповідну заяву зокрема одночасно із поданням позову, відповіді на відзив, особливо після отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, у якій зазначено про обрану форму адміністративного судочинства - спрощене позовне провадження без виклику осіб або з таким викликом.
Це обґрунтовується тим, що вже на цьому етапі, виходячи, навіть, з умов договору про надання правничої допомоги, сторона вже має бути обізнана про те, які докази вона має можливість подати, а які - ні через наявність певних причин.
Водночас, як вже зазначалося, саме висловлений стороною намір подати певні докази на підтвердження вартості заявлених судових витрат після ухвалення судового рішення є обставиною, яка дозволяє суду не вирішувати відповідне питання у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи.
Представник позивача не повідомив причин, з яких він, знаючи про розгляд справи в порядку спрощеного провадження, не повідомив суд про неможливість подання доказів розміру судових витрат у повному обсязі до ухвалення судового рішення.
Також суд відмічає, що у позовній заяві відсутні будь-які посилання представника позивача на частину 7 статті 139 КАС України щодо надання доказів правничої допомоги протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Відповідно, суд вважає, що в межах цієї справи відсутні правові підстави для відкладення розгляду питання про судові витрати відповідно до вимог частин третьої-п'ятої статті 143 КАС України.
Враховуючи наведене, беручи до уваги те, що до матеріалів справи представником позивача не надано належних доказів понесення позивачем витрат на правничу, а також не вказано про наявність поважних, об'єктивних причин, які б перешкоджали поданню таких доказів на підтвердження заявленого розміру понесених судових витрат (щодо правничої допомоги), суд дійшов висновку про відсутність підстав про відшкодування витрат на правничу допомогу позивачу.
Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Позовні вимоги фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області про визнання протиправними та скасування рішень задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області від 24 квітня 2024 року №81 про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу у сумі 5083,00 грн.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області від 24 квітня 2024 року №82 про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу у сумі 1700,00 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень нуль копійок).
Позивач: фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_7 )
Відповідач: Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області (вул. Воскресенський узвіз, буд. 7, м. Полтава, Полтавська область, 36020)
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Олександр КУКОБА