Справа № 420/2568/25
20 квітня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 дивізіон надводних кораблів) Військово-морських сил України, Військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 27.01.2025 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 дивізіон надводних кораблів) Військово-морських сил України, у якому просить суд:
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 дивізіон надводних кораблів) Військово-морських сил України щодо невиплати ОСОБА_2 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 23.10.2024 по 21.12.2024 включно на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 дивізіон надводних кораблів) Військово-морських сил України сплатити ОСОБА_2 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 23.10.2024 по 21.12.2024 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що військова частина НОМЕР_1 порушила вимоги ст. 116 КЗпП України, не провівши повний розрахунок у день його звільнення (22.10.2024). Позивач зазначає, що фактична виплата грошового забезпечення та компенсацій за невикористані відпустки відбулася лише 21.12.2024, тобто з двомісячною затримкою. Він наголошує, що спеціальне військове законодавство не регулює питання відповідальності за несвоєчасний розрахунок, тому до спірних відносин мають застосовуватися норми ст. 117 КЗпП України.
Ухвалою судді Каравана Р.В. 10.03.2025 відкрито провадження по справі.
24.06.2025 до суду від в/ч НОМЕР_3 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, спеціальне військове законодавство має пріоритет над трудовим, що, на думку відповідача, виключає застосування норм КЗпП України до військовослужбовців. Відповідач стверджує, що оскільки позивач надав згоду на виключення зі списків частини до проведення повного розрахунку, його права не були порушені. У відзиві наголошується, що військова служба є державною службою особливого характеру, а грошове забезпечення не є заробітною платою в розумінні трудового права. Також зазначено, що спеціальне законодавство передбачає інший механізм захисту право продовжувати службу до розрахунку, яким позивач не скористався. На випадок застосування судом ст. 117 КЗпП, відповідач просить врахувати принципи розумності та співмірності для значного зменшення розміру відшкодування.
07.07.2025 до суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив.
Розпорядженням керівника апарату ООАС від 16.12.2025 у зв'язку з довготривалою відсутністю головуючого судді Каравана Р.В. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Ухвалою судді Завальнюка І.В. від 22.12.2025 справу № 420/2568/25 прийнято до розгляду; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України в період з 27 лютого 2020 року по 22 жовтня 2024 року.
Протягом служби позивач був закріплений за різними підрозділами: з 11 липня 2020 року по 26 травня 2022 року він проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , а з 26 травня 2022 року по день звільнення у складі військової частини НОМЕР_4 .
Позивач є ветераном війни та учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_5 від 01.10.2020), що підтверджується його участю у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони в Донецькій та Луганській областях у 2020-2022 роках.
3 серпня 2022 року під час виконання бойових завдань військовослужбовець потрапив у полон до держави-агресора, де перебував майже два роки - до моменту звільнення 17 липня 2024 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 22 жовтня 2024 року №305 матроса ОСОБА_1 було звільнено з військової служби в запас на підставі пункту «д» частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із звільненням з полону).
Згідно з наказом про звільнення, станом на 5 червня 2024 року загальна вислуга років позивача становила 15 років 00 місяців 06 днів (у пільговому обчисленні), а календарна - 4 роки 07 місяців 24 дні.
Наказом про звільнення було передбачено виплату грошового забезпечення за жовтень 2024 року (включаючи премію 544% та надбавку 65%), а також грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період з 2020 по 2024 роки (загалом 138 днів).
Крім основних відпусток, наказом було підтверджено право позивача на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за п'ять років (з 2020 по 2024 рік включно).
У день виключення зі списків особового складу (22 жовтня 2024 року) відповідач не провів з позивачем повного розрахунку та не виплатив належні йому суми грошового забезпечення та компенсацій.
Остаточний розрахунок з ОСОБА_4 було проведено лише 21 грудня 2024 року шляхом виплати грошових коштів у сумі 146 481,60 грн, що свідчить про затримку виплати тривалістю 60 днів.
25 грудня 2024 року позивач звернувся до військової частини з письмовою заявою про виплату йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, проте відповіді на своє звернення не отримав.
Зважаючи на неправомірну бездіяльність військової частини, яка полягає у несвоєчасному розрахунку при звільненні та невиплаті середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню у зв'язку з наступним.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» тощо.
Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Отже, в даному випадку до застосування підлягають норми ст. ст. 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 року (справа №240/11214/19), від 24.12.2020 року (справа №340/401/20), від 05.08.2020 року (справа №826/20350/16), від 15.07.2020 року (справа №824/144/16-а), від 31.10.2019 року (справа №2340/4192/18), від 26.06.2019 року у справі №826/15235/16, від 18.11.2022 року у справі №1.380.2019.005781.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст.117 КЗпП України в чинній редакції (з 01.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Згідно із позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
За обставин розглядуваної справи, позивача було виключено зі списків особового складу з 22.10.2024 (останній день служби/роботи); початок періоду затримки 23.10.2024), а останню виплату відповідачем здійснено 21.12.2024, тобто остаточний розрахунок відбувся не при звільненні, а із затримкою 60 днів.
Верховний Суд надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП неодноразово наголошував на обов'язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а та інші.
Так, у постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.
Суд зазначає, що оскільки відповідач несвоєчасно виплатив належні грошові суми при звільненні позивача з 22.10.2024, а остаточний розрахунок здійснено 21.12.2024, вказане є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При цьому звертає увагу на те, що стаття 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року містить застереження, що компенсація за несвоєчасний розрахунок не може перевищувати середній заробіток за час вимушеного прогулу за шість місяців.
Таким чином, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Щодо визначення суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок № 260).
Тобто Порядок № 260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
Положеннями Порядку № 260, серед іншого, визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
З урахуванням викладеного, Порядком № 100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком № 260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців.
Відтак, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, зокрема з 22.10.2024 по 21.12.2024 (60 днів).
Згідно довідки в/ч НОМЕР_3 про основні та додаткові види грошового забезпечення від 23.01.2025 № 470/2/107, грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням становить:
серпень 2024 р. - 21291,45 грн;
вересень 2024 р. - 21291,45 грн (за виключенням грошової допомоги на оздоровлення).
Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 698,08 грн.
Відтак, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, зокрема з 22.10.2024 по 21.12.2024, що складає 41 884,80 грн (60 х 698,08 грн).
При цьому, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача у даних правовідносинах є саме стягнення з відповідача суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а не зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити таку суму, оскільки обов'язок щодо визначення розміру відповідного відшкодування прямо покладений законом на суд, який вирішує спір по суті, що узгоджується з приписами статті 117 КЗпП України та усталеною правовою позицією Верховного Суду.
При цьому розмір середнього заробітку за час затримки є похідним від установлених судом обставин, визначається за правилами Порядку № 100 з урахуванням спеціальних норм Порядку № 260 і не потребує додаткового адміністративного розсуду чи вчинення окремих дій з боку суб'єкта владних повноважень, а тому ухвалення рішення про стягнення конкретної грошової суми забезпечує реальне, повне та остаточне поновлення порушеного права позивача, виключає ризик повторного невиконання або затягування його реалізації та відповідає принципам ефективності судового захисту і верховенства права.
Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.
Судові витрати сторонами не понесені.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 дивізіон надводних кораблів) Військово-морських сил України ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_7 ), Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_3 щодо ненарахаування та невиплати (відповідно до фінансової компетенції) ОСОБА_2 середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 23.10.2024 по 21.12.2024.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 , Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити (відповідно до фінансової компетенції) ОСОБА_2 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 23.10.2024 по 21.12.2024 в розмірі 41 884,80 грн (сорок одну тисячу вісімсот вісімдесят чотири грн 80 коп.).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк