20 квітня 2026 р. справа № 400/753/26
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін, в письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаГоловного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Героїв Рятувальників, 6, м. Миколаїв, 54005,
провизнання протиправним та скасування вимоги від 14.11.2025 р. № Ф-Ф-5321-13у
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі - відповідач або ГУ ДПС у Миколаївській області), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу № Ф-Ф-5321-13у від 14.11.25 р. від ГУ ДПС у Миколаївській області щодо сплати недоїмки у розмірі 3 300 грн. відповідно до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що нею було отримано сповіщення від Інтернет-Банку Приват24 про блокування рахунків у зв'язку з відкриттям виконавчого провадження щодо стягнення податкового боргу відповідно до вимоги № Ф-Ф-5321-13у від 14.11.25 р. від ГУ ДПС у Миколаївській області щодо сплати недоїмки у розмірі 3 300 грн. відповідно до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Зазначену вимогу вважає протиправною, оскільки нарахування відповідачем єдиного внеску є протиправним. Так, 21.02.18 р. позивачку, як адвоката було взято на облік платника податків, відомості щодо якого не підлягають включення до Єдиного державного реєстру. При цьому, з 2012 р. та по теперішній час позивачка є застрахованою особою і єдиний внесок за неї регулярно нараховують та сплачують роботодавці в розмірі не менше мінімального, що виключає виникнення обов'язку по сплаті єдиного внеску як особою, що має право провадити адвокатську діяльність у зазначених періодах, враховуючи те, що вона не отримувала дохід від такої діяльності.
Відповідач подав відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позову та зазначає, що позовні вимоги є безпідставними зважаючи на те, що платниками єдиного внеску є, зокрема, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, у тому числі адвокатську. Закон покладає на позивачку обов'язок своєчасно і в повному обсязі нараховувати і сплачувати єдиний внесок, але позивачка такий внесок не сплатила, що і послугувало підставою для прийняття вимоги. За нею рахується заборгованість із сплати ЄСВ, яка становить 3 300 грн. і нею не сплачена. Відтак, оскаржувана податкова вимога є правомірною.
Від відповідачки надійшла відповідь на відзив, в якій вона не погодилась з доводами відзиву та вважає, що вони ґрунтуються на хибному тлумаченні законодавства, що регулює спірні правовідносини.
Вирішуючи спір, суд враховує наступне.
Позивачка перебуває на обліку в ГУ ДПС у Миколаївській області як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю з 2012 р.
Відповідно до наявної в матеріалах справи скан копії електронної трудової книжки позивачки вона 02.09.13 р. була прийнята на роботу ФГ «Інтегровані агросистеми», 01.12.14 р. була переведена на посаду юриста ФГ «Інтегровані агросистеми», 25.10.22 р. була прийнята на посаду директора юридичного департаменту в ТОВ «Хімагромаркетинг», з 17.03.23 р. повторно прийнята на посаду директора юридичного департаменту та працює по теперішній час.
14.11.25 р. ГУ ДПС у Миколаївській області прийняло вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-Ф-5321-13у, якою позивачці нарахована недоїмка з єдиного внеску в сумі 3 300 грн (далі - Вимога).
Положеннями статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем (за виключенням випадку, передбаченого пунктом 65.9 статті 65 цього Кодексу) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Статтею 13 вказаного Закону визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку врегульовані Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.10 р. № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до ст. 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або осіб, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених в абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму грошового забезпечення кожної застрахованої особи, оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами; допомоги, надбавки або компенсації відповідно до законодавства;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частина 2 ст. 6 Закону № 2464-VI передбачає, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність про нарахування єдиного внеску в розмірах, визначених відповідно до цього Закону, у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки та порядку, встановлені Податковим кодексом України. Форма, за якою подається звітність про нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку), встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
З аналізу наведених норм вбачається, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування, є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можливо зробити висновок, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, для досягнення мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.
В іншому ж випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Як встановлено судом, позивачка 02.09.13 р. була прийнята на роботу ФГ «Інтегровані агросистеми», 01.12.14 р. була переведена на посаду юриста ФГ «Інтегровані агросистеми», 25.10.22 р. була прийнята на посаду директора юридичного департаменту в ТОВ «Хімагромаркетинг», з 17.03.23 р. повторно прийнята на посаду директора юридичного департаменту та працює по теперішній час. Зазначене підтверджується скан копією електронної трудової книжки позивачки.
Отже, саме на вищезазначені товариства у спірний період були покладені обов'язки щодо сплати єдиного внеску з заробітної плати позивачки.
При цьому, відповідно до інформаційної бази даних ІС «Податковий блок» в інтегрованій картці платника щодо позивачки відповідачем нараховано внесок за 4 кв. 2020 р., строк сплати 19.01.21 р. в сумі 3 300 грн.
Згідно довідки форми ОК-7 у 4 кварталі 2020 р. страхувальником (роботодавцем) за позивачку сплачувались ЄСВ.
Таким чином, у спірний період за позивачку сплачувались суми ЄСВ.
Водночас, матеріали справи не містять, а відповідачем не надано жодних відомостей, які б свідчити про отримання позивачкою доходу від здійснення незалежної професійної діяльності адвокатом, що узгоджується з висновком, що наявність у позивачки свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27.11.19 р. у справі № 160/3114/19.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зважаючи на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що ГУ ДПС у Миколаївській області безпідставно здійснено нарахування позивачці єдиного внеску, а тому вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-Ф-5321-13у від 14.11.25 р. в сумі 3 300 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судовим витратами у справі є судовий збір, який позивачка сплатила у розмірі 1 331,20 грн. Доказів понесення інших судових витрат учасники справи суду не подавали.
З урахування задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в сумі 1 331,20 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246, 262 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Героїв Рятувальників, 6, м. Миколаїв, 54005, ЄДРПОУ 44104027), задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-Ф-5321-13у від 14.11.25 р. на суму 3 300 грн.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Героїв Рятувальників, 6, м. Миколаїв, 54005, ЄДРПОУ 44104027) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 1 331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня двадцять копійок).
4. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А. О. Мороз