20 квітня 2026 рокусправа № 380/20890/25
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Карп'як Оксана Орестівна, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Флексорес" до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, -
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Флексорекс» (вул. Л. Українки, 53, с. Чишки, Львівський район, Львівська область, код ЄДРПОУ - 38953610) до Львівської митниці (вул. Костюшка, 1, м. Львів, 79000, код ЄДРПОУ - 43971343) про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості №UA209000/2025/100164/2 від 12.04.2025.
Позов обґрунтований тим, що до митної декларації від 11.04.2025 №25UA209230033967U9 декларантом під час митного оформлення товарів для підтвердження митної вартості (за ціною контракту) Львівській митниці надано усі основні документи, які передбачені ч. 2 ст. 53 МК України. Ці документи повністю підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, не містять розбіжностей чи ознак підробки. Однак, всупереч положенням ч. 3 ст. 53 МК, відповідач витребував додаткові документи, вказавши на наявність надуманих розбіжностей та не підтвердження усіх складових митної вартості. Позивач вважає, що Львівською митницею не наведено причини неможливості проведення митного оформлення за заявленою позивачем митною вартістю товарів, тому така скоригована вартість не може братися судом до уваги при вирішенні справи по суті. Позивач стверджує, що всі надані до митного оформлення документи у сукупності дають можливість однозначно дійти висновку про правильність визначення митної вартості імпортованого товару за основним методом. З огляду на вказане, вважає позовні вимоги обґрунтованими, просить суд позов задовольнити, рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/100164/2 від 12.04.2025 визнати протиправним та скасувати.
Представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти заявленого позову заперечував та зазначив, що подані декларантом документи до митного оформлення містять суперечності та розбіжності. Відповідач вказує, що оскаржуване рішення винесене на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначений нормами МК України та інших підзаконних нормативних актів, а також з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення, а тому підстави для його скасування відсутні.
Представник позивача надав до суду відповідь на відзив, в якій просив позов задовольнити та зазначив, що згідно з усталеною практикою Верховного Суду, наявність інформації про те, що інші імпортери декларували подібний товар за вищою ціною, не свідчить про заниження вартості конкретним декларантом. Ціна договору є індивідуальною та залежить від вільної домовленості сторін, що відповідає принципу свободи договору. Згідно з ч.2 ст.53 МК України, надання таких документів не є обов'язковим. Декларант зобов'язаний підтвердити ціну договору, а не виправдовувати її ринкову доцільність перед митним органом. Обов'язок доведення того, що ціна була сформована під впливом обставин, які не дозволяють застосувати перший метод, покладається саме на митний орган, чого в даному випадку зроблено не було. Таким чином, використання відповідачем цінових показників інших імпортерів як єдиної підстави для сумніву у вартості товару позивача є неправомірним та таким, що порушує встановлену законом послідовність методів визначення митної вартості.
Ухвалою від 21.10.2025, вказану позовну заяву залишено без руху, а особі, що звернулась, надано строк для усунення недоліків. Вимоги ухвали судді від 21.10.2025 позивачем виконано повністю.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 17.11.2025 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
Суд, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
Для забезпечення потреб ринку матеріалів для друку та ламінації упакування харчових продуктів позивачем ввезено на територію України:
Товар № 1 - Поліуретани у первинних формах ТЕХACOTE SF 301, TЕХАСОТЕ F;
Товар № 2 - Складні насичені поліефіри у первинних формах ТЕХАСОТЕ CR 332 та TEXACOTE CR 395;
Товар № 3 - Розчин суміші полімерів на основі складних поліефірів- ТЕХАСОТЕ 655 А та ТЕХАСОТЕ 890 С.
На вказану поставку товару для його Митного Оформлення (МД 25 А209230033967U9) позивачем надано пакет документів: інвойс (фактуру) VAT 194/MG4/2025 від 08.04.2025, CMR SK № 015855 від 08.04.2025, сертифікат № EUR 1 Е № 876679, рахунок за виконання транспортних послуг № 04094 від 10.04.2025, довідка вартості транспортних послуг від 10.04.2025, контракт № 03102023 від 03.10.2023 з доповненнями, Специфікація- додаток №0804/2 від 08.04.2025.
На вимогу відповідача додатково подавались: інвойс посередника від 07.04.2025 №156/E/25, прайс-листи виробника, цінова пропозиція від 04.04.2025, замовлення на перевезення від 07.04.2025 № Тех0204; Договір перевезення від 15.07.2019 № ЗУТ1468, митна декларація країни відправлення від 08.04.2025 № 25ITQ3J01CP03665B8.
12.04.2025 відповідачем було видано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2025/001104 та повідомлено про відмову у митному оформленню товарів.
Відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/100164/2 від 12.04.2025, де в графі 33 зазначено, що за результатами опрацювання документів, наданих для підтвердження заявленої митної вартості товару, митна вартість не може бути визнана.
Не погоджуючись із рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.4 ч.3 ст.2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Митний Кодекс України (далі - МК України) визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Частиною першою статті 246 МК України визначено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію (частина перша статті 248 МК України).
Частиною першою статті 257 МК України визначено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.
Відповідно до частини шостої статті 257 МК України умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Приписами статті 49 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частинами першою, другою статті 51 МК України визначено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та главою 8 розділу ІІІ.
Відповідно до частини четвертої статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця. Платежі необов'язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно). Такі платежі можуть бути здійснені шляхом акредитива, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо) (частини п'ята, сьома статті 58 МК України).
Відповідно до частини другої статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Стаття 53 МК України визначає перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості. У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина перша статті 53 МК України).
Згідно з частиною другою статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Частина п'ята статті 53 містить норму, відповідно до якої забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Відповідно до частини третьої статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Частиною першою статті 55 МК України визначено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/ або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Під час митного оформлення при прийнятті митним органом письмового рішення про коригування митної вартості товарів декларант або уповноважена ним особа може здійснити коригування заявленої митної вартості у строк, встановлений частиною другою статті 263 цього Кодексу. Декларант може провести консультації з митним органом з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в митного органу (частина четверта, п'ята статті 55 МК України).
Відповідно до частини першої статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Частиною восьмою статті 57 МК України визначено, що у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Частиною другою статті 64 МК України визначено, що митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.
Як зазначено в частині четвертій статті 64 МК України у разі якщо ця стаття застосовується митним органом, він на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи зобов'язаний письмово поінформувати їх про митну вартість, визначену відповідно до положень цієї статті, та про використаний при цьому метод.
Частиною другою статті 57 МК України визначено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (частина третя статті 57 МК України). Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина четверта статті 57 МК України).
Згідно з частиною другою статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:
1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
Наказом Міністерства фінансів України № 598 від 24.05.2012 затверджено Правила заповнення рішення про коригування митної вартості товарів. В пункті 2.1 цих Правил у розділі заповнення графи 33 «Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» зазначено, що у графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59-61 Кодексу. Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі. Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.
В графі 33 оскаржуваного рішення про коригування митної вартості вказано номер та дата митної декларації, що слугувала джерелом інформації для прийняття рішення про коригування митної вартості.
Суд констатує, що митний орган не навів жодних пояснень чи розрахунків щодо здійснених коригувань, а також детальної інформації про товари, які було використано в якості джерела інформації, про числові значення митної вартості таких товарів, фактурну вартість, діапазон декларованих цін за ідентичні чи подібні товари тощо. Тому зазначення лише номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, без будь-якого обґрунтування їх вибору, без пояснення критеріїв відбору, а також докладної інформації щодо номенклатури, характеристик товару тощо не підтверджує обґрунтованість визначеної відповідачем митної вартості товару та свідчить про протиправність оскарженого рішення.
Проаналізувавши положення ст. 53 МК України та подані позивачем до митного оформлення документи на підтвердження митної вартості, судом встановлено, що подані декларантом позивача для митного оформлення документи відповідали вимогам ч.2 ст.53 МК України. В той же час, відповідачем не наведено обставин, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного декларантом позивача розрахунку митної вартості товару за ціною договору, а інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару не встановлено, тобто основні документи містили всі необхідні числові дані, необхідні для визначення вартості, зазначеної в митній декларації.
Проаналізовано, що майже у випадку, де посадові особи митниці брали за основу попередньо оформлену митну декларацію, у графі 43 відповідної митної декларації вказувався код методу визначення вартості 6 (резервний), що свідчить про коригування митницею відповідної вартості. Відповідачем жодним чином не було спростовано згадану невідповідність в декларації, використаній ним як джерело інформації.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При вирішенні цього спору суд враховує такі висновки Верховного Суду:
- «…приписи вказаних статей зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності» (постанова від 02.07.2020 у справі №826/23118/15);
- «… Суть виявлених митним органом недоліків знайшла своє відображення безпосередньо у рішеннях про коригування митної вартості, які у процедурі митного оформлення є кінцевими та позбавляють декларанта можливості подавати додаткові документи. В той же час у вимогах про надання додаткових документів відповідач не зазначив законодавчо визначених підстав для цього та не вказав, чому з наданих до митного оформлення документів неможливо визначитись з правильністю (неправильністю) визначення декларантом митної вартості товару, а виключно наведено пропозицію надання додаткових документів за переліком, встановленим частиною третьої статті 53 МК України.
… встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника. Натомість, у цій справі декларант фактично був позбавлений можливості зрозуміти, які саме складові митної вартості викликали сумнів у митного органу та які належить усунути додатковими документами» (постанова від 28.10.2020 у справі №1.380.2019.000724).
- «…органи доходів і зборів мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає органу доходів і зборів право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів» (постанова від 18.12.2018 у справі № 821/110/18);
- « … витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України […] Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації» (постанова від 17.07.2019 у справі №809/872/17);
- «… у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, рішення про коригування заявленої митної вартості, окрім обов'язкових відомостей визначених частиною другою статті 55 Митного кодексу України, має також містити порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод. При цьому, сама лише інформація з бази даних ЄАІС ДФС про вантажну митну декларацію, яка була взята митним органом за основу при коригуванні митної вартості товару, не може бути достатнім доказом ціни, за якою відповідну партію товару, за такою декларацією, дійсно було імпортовано до України. При здійсненні контролю за коригуванням митної вартості товару, проведеним органом доходів і зборів за другорядним методом (за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; за резервним методом), суд повинен вимагати від відповідача доведення того, що товар за певною митною вартістю дійсно був увезений до України, що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) було оскаржене до суду та скасоване судом» (постанова від 05.02.2019 у справі №816/1199/15);
- «… у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів», (постанова від 05.03.2019 у справі №815/143/17);
- «… в силу частини другої статті 55 Митного кодексу України та вимог наказу Міністерства фінансів України №598 від 24 травня 2012 року «Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору» - рішення про коригування митної вартості товару повинно містити обґрунтування причин, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, а також обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування. Зазначення в рішенні лише формальних посилань на неможливість перевірки задекларованої митної вартості суперечить наведеним вимогам законодавства» (постанова від 21.12.2018 у справі № 815/1670/17). У цій постанові Верховний Суд зазначив, що відсутність в рішеннях обґрунтувань розрахунку скоригованої митної вартості є самостійною підставою для їх скасування.
Суд зазначає, що в своїй судовій практиці Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (ToscutaandOthers v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Крім того, Резолюцією Комітету Міністрів Європи 77 (31) від 28.09.1977 «Про захист особи відносно актів адміністративних органів» урядам держав-членів рекомендовано керуватися у своєму праві й адміністративній практиці принципами, які наводяться у додатку до цієї резолюції. Ці принципи застосовуються для захисту осіб, як фізичних, так і юридичних, в адміністративних процедурах відносно будь-яких індивідуальних заходів або рішень, які були прийняті в ході здійснення публічної влади і які за своїм характером безпосередньо впливають на їхні права, свободи або інтереси (адміністративні акти).
Такими принципами, згідно з додатком до Резолюції, зокрема, є: - право бути вислуханим, що означає, що щодо будь-якого адміністративного акта, який за своїм характером може несприятливо впливати на права, свободи або інтереси особи, така особа може пред'явити факти й аргументи та, у відповідних випадках, докази, що будуть враховані адміністративним органом; - виклад мотивів, що означає, що якщо адміністративний акт є таким, що за своїм характером несприятливо впливає на права, свободи або інтереси особи, така особа отримує інформацію про мотиви, на яких він ґрунтується. Інформація про мотиви зазначається в акті або передається відповідній особі, за її запитом, у письмовій формі протягом розумного строку.
Перелічені принципи частково імплементовані у нормах Митного кодексу України, які передбачають проведення консультацій між митним органом та декларантом, вимогами цього кодексу щодо належного мотивування при витребуванні додаткових документів під час контролю правильності визначення митної вартості, щодо вичерпного роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів. До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у своїй постанові від 12 квітня 2018 року у справі №820/2014/17.
Здійснюючи оцінку аргументів сторін та досліджених письмових доказів щодо правомірності рішення про коригування митної вартості товарів в частині обґрунтування сумніву в заявленій декларантом митній вартості, суд керується такими міркуваннями:
Системний аналіз наведених вище норм МК України дозволяє зробити такі висновки:
- основним методом визначення митної вартості товарів є метод «за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)»;
- закон визначає вичерпний перелік документів, що подаються декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення, а також забороняє вимагати будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в статті 53 МК України;
- митний орган має повноваження витребувати додаткові документи лише за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
- закон визначає чіткий перелік обставин, які зумовлюють виникнення обґрунтованого сумніву щодо визначеної декларантом митної вартості товару.
Отже, посадова особа митного органу для прийняття рішення про витребування в декларанта додаткових документів (з метою підтвердження заявленої митної вартості) зобов'язана встановити та чітко викласти обставини, що свідчать про:
- обґрунтованість сумніву щодо вказаної декларантом митної вартості;
- причини, що унеможливлюють перевірку заявленої митної вартості на підставі наданих декларантом документів.
При цьому посадова особа повинна витребувати документи, що реально необхідні для перевірки «сумнівних» відомостей, а не вимагати в декларанта надання невичерпного переліку усіх можливих документів.
Основним способом реалізації повноважень митного органу в цій ситуації є процедура консультацій з декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.
При цьому єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за другорядними методами є наявність сукупності наступних умов:
1) подання суб'єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у статті 53 Митного кодексу України;
2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації на підтвердження саме числового значення заявленої митної вартості;
3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення безпосередньо митної вартості товару за основним методам (за ціною договору);
4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують тому який застосований.
У цій справі суд встановив, що заявник визначив митну вартість товару за ціною договору/контракту, яка зазначена у рахунках-фактурах (інвойсах). На підтвердження заявленої митної вартості товару декларант надав митному органу документи, визначені частиною другою статті 53 МК України. Натомість відповідач вказав у оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості ряд зауважень до поданих декларантом позивача документів на підтвердження заявленої митної вартості.
Щодо рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/100164/2 від 12.04.2025.
Відповідач наводить свої застереження стосовно оформлення аналогічних товарів (враховуючи його ідентичну назву) із вищою фактурною та відповідно митною вартістю.
З цього приводу Верховний Суд неодноразово вказував, що наявність у названій системі інформації про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення митним органом контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за другорядними методами, оскільки торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, сезонність, наявність знижок тощо), і сама по собі така інформація не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.05.2022 у справі №2040/6019/18, від 19.02.2019 № 805/2713/16-а, від 30.06.2022 № 280/1824/19.
Розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості та, як наслідок, коригування митної вартості за другорядними методами.
Відповідач не надав детального аналізу ринкових цін щодо конкретного товару на ринку від різних виробників або висновок експерта, який б підтвердив цю обставину.
Відповідач також наводить свої застереження щодо витрат з навантаження, а також складських зборів.
Відповідно до довідки про транспортні витрати від 10.04.2025 вартість транспортних послуг за маршрутом Cerano (Італія) - Чишки (Україна) 86539,00 грн, в тому числі навантажувальні роботи 200 грн.
Отже, усі витрати на перевезення товару (навантаження, зберігання та переміщення товару) понесені позивачем відповідно до довідки про транспортні витрати від 10.04.2025.
Матеріали справи не містять доказів покладення на позивача чи перевізника складських зборів. Зворотного відповідачем не доведено.
З наведеного переліку вбачається, що позивач надав митному органу документи, які містять інформацію про розмір транспортних витрат, що впливають на розмір митної вартості товарів.
Суд відзначає, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
Вказана позиція суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 31.05.2019 у справі № 804/16553/14.
З таких підстав, суд відхиляє вказане твердження відповідача як підставу для коригування митної вартості товару.
Відповідач також наводить свої застереження щодо договору перевезення від 15.07.2019 №1468.
Як встановив суд, відповідно до оскарженого рішення на вимогу митного органу декларантом надано наступні додаткові документи - Договір перевезення від 15.07.2019 №ЗУТ1468.
Відтак, вказане твердження відповідача спростоване ним самостійно.
Відповідач також наводить свої застереження щодо якісних характеристик товару.
Суд з цього приводу зазначає, що відповідно до статті 53 МК України у випадках, передбачених Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є: декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару. Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України (ст. 53) заборонено. Аналогічна правова позиція наведена в рішенні Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №815/5791/17.
Суд висновує про те, що відповідно до вимог Митного кодексу України документи, що підтверджують виробника товару та ТМ, не є документами, що підтверджують митну вартість.
Також слід зазначити, що відповідно до умов контракту ціна товару не поставлена в залежність від якості товару.
Тож ненадання продавцем документів, що підтверджують виробника товару та ТМ, може свідчити про невиконання продавцем умов контракту, проте не може свідчити про заниження митної вартості.
Слід зазначити, що виконання чи не виконання умов договору виходить з договірних правовідносин між позивачем як покупцем та продавцем.
В свою чергу, Львівська митниця не є тим органом на якого законодавством покладено обов'язок здійснювати контроль за виконанням цивільно-правових угод. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.10.2018 №815/137/17. До того ж, обставини щодо ненадання сертифікату якості та документів, що підтверджують виробника товару та ТМ, можуть свідчити про виконання (неналежне виконання) продавцем умов договору. Разом з цим, вони не повинні сприйматись як безумовне свідчення про наявність розбіжностей чи неповноти документів, доданих до митної декларації. Суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22.08.2019 у справі № 810/2784/18.
Щодо митної декларації країни відправлення суд зазначає наступне.
Так, митна декларація країни відправлення в розумінні частини другої статті 53 Митного кодексу України не є документом, який підтверджує митну вартість товарів, натомість відповідно до частини шостої статті 53 Митного кодексу України її декларант може подати за власним бажанням.
Крім того, згідно з пунктом 7 частини третьої статті 53 Митного кодексу України копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, що подається (за наявності) декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів.
Більше того, позивач не може впливати на заповнення експортної декларації і тому подає її митниці в такому вигляді, в якому отримує від відправника.
З огляду на викладене, суд вважає, що вказане зауваження митного органу жодним чином не впливає на числові значення митної вартості товару.
Окрім цього, суд відхиляє твердження відповідача, відповідно до яких Інвойс посередника від 07.04.2025 № 156/Е/25 (незначна різниця у фактурній вартості з фактурною вартість яка наведена у інвойсі 08.04.2025 № VAT194/MG4/2025 на погляд митного органу не покриває витрати по навантаженню та складськими зборами при застосуванні умов поставки EXW), оскільки як вже зазначав суд, усі витрати на перевезення товару (навантаження, зберігання та переміщення товару) понесені позивачем відповідно до довідки про транспортні витрати від 10.04.2025.
Матеріали справи не містять доказів покладення на позивача чи перевізника складських зборів. Зворотного відповідачем не доведено.
Ще одним доказом неправомірності дій відповідача є те, що згідно з п.2 ч.3 ст.64 МК України митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей. У даному ж випадку з наведених документів чітко випливає, що фактично митницею при визначенні митної вартості відповідного товару обрано значно вищу митну вартість, ніж мінімальну, що була наявна у відповідача.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи зазначену позицію Європейського суду з прав людини, суд надав відповідь на всі аргументи, які мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, суд дійшов висновку щодо безпідставності та неправомірності коригування відповідачем заявленої декларантом митної вартості товарів, а відтак наявності законодавчо передбачених підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що спірне рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/100164/2 від 12.04.2025 не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до положень ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, при цьому сумніви відповідача щодо митної вартості імпортованого товару ґрунтуються на його припущеннях та документально не підтверджені, на противагу чому позивачем доведено подання ним всіх необхідних достовірних документів згідно з вимогами Митного кодексу України для підтвердження митної вартості товарів, містять об'єктивні дані про нього, що піддаються обчисленню, підтверджують усі заявлені складові митної вартості імпортованого товару.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
Враховуючи наведене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до статті 139 КАС України з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір у розмірі 3028,00 гривень.
Щодо відшкодування витрат на правничу правову допомогу.
Стаття 132 КАС України визначає види судових витрат, відповідно до частини 1 якої, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 3 статті 132 даного Кодексу до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зі ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1. Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи: -підготовку до її розгляду,
- збір доказів тощо,
- а також вартість послуг помічника адвоката
визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
2. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1. Складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
2. Часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).
3. Обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
4. Ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд зазначає, що представником позивача на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи надано:
- договір № 01-08-25/Ф про надання правової допомоги від 01.08.2025;
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 03-26/Ф від 02.03.2026.
Про подання відповідних доказів у строки, визначені КАС України, та про орієнтовний розмір таких витрат позивач зазначив у позовній заяві.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року №5076-VI.
Згідно з положеннями статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Згідно з частинами 6, 7 статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона зобов'язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.
У той же час, судом з наданого акту надання правової допомоги № 03-26/Ф від 02.03.2026, який підписав також і позивач, а саме з детального опису наданих послуг, встановлено, що Адвокатським бюро «Кульчицький та Партнери» надано позивачеві наступну правничу допомога:
- Опрацювання наданих клієнтом (позивачем) документів, на підставі яких підготовлено позов - 2 години - 1500,00 грн;
- Вивчення судової практики, що регулює питання визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів - 1 година - 750,00 грн;
- Збір доказів, ксерокопіювання документів, формування та підготовка позовної заяви - 7 годин - 5250,00 грн;
- Підготовка додаткових пояснень - 2 години - 1500,00 грн.
Тобто, розмір витрат, які сторона сплатила у зв'язку з розглядом даної справи становить 9000, 00 грн.
Верховний Суд в постанові від 05.06.2018 р. по справі № 904/8308/17 дійшов висновку про те, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.
Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумним та виправданим, що передбачено у ст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, надані послуги, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Проаналізувавши подані документи та матеріали справи, заперечення відповідача, суд зазначає, що заявлені вимоги щодо стягнення витрат на правничу допомогу не є співмірними та розумними зі складністю наданих адвокатом обсягом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання таких послуг.
Крім того, позивачем не доведено, що вивчення, підготовка матеріалів у цій справі потребувало значного обсягу часу, що зумовило значну частину витрат на правову допомогу, що слідує з наданих документів.
Враховуючи вищезазначене, визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не є обґрунтованою, тому суд приходить до висновку про стягнення судових витрат на правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн, яка підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - відповідача у справі.
Таким чином, суд дійшов висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань призначених для відповідача Львівської митниці витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 90, 139, 241-246, 250, 251, 255, 295, КАС України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Флексорекс» (вул. Л. Українки, 53, с. Чишки, Львівський район, Львівська область, код ЄДРПОУ - 38953610) до Львівської митниці (79000, вул. Костюшка Т., буд. 1, м. Львів; код ЄДРПОУ 43971343) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати Рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/100164/2 від 12.04.2025.
Стягнути з Львівської митниці (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1; код ЄДРПОУ 43971343) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Флексорекс» (вул. Л. Українки, 53, с. Чишки, Львівський район, Львівська область, код ЄДРПОУ - 38953610) судовий збір у сумі 3028,00 гривень.
Стягнути з Львівської митниці (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1; код ЄДРПОУ 43971343) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Флексорекс» (вул. Л. Українки, 53, с. Чишки, Львівський район, Львівська область, код ЄДРПОУ - 38953610) витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000,00 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
СуддяКарп'як Оксана Орестівна