20 квітня 2026 року м. Київ справа №320/27543/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Парненко В.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНТІС Т» до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, третя особа: Державна податкова служба України про визнання протиправними та скасування податкової вимоги та рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРАНТІС Т» (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - відповідач), третя особа: Державна податкова служба України (далі - третя особа) в якому просить суд:
- визнати протиправними та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Київській області від 09.01.2025 №0000005-1310-1036 та рішення Головного управління ДПС у Київській області про опис майна у податкову заставу від 13.01.2025 №1674/6/10-36-13-10;
- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати (судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу).
В обґрунтування вимог позову позивач зазначає, що що оскаржувана податкова вимога та рішення про опис майна у податкову заставу є похідними від помилкового висновку контролюючого органу про наявність у позивача податкового боргу з податку на додану вартість. Позивач зазначає, що ним дійсно були подані податкові декларації з ПДВ, у яких задекларовано податкові зобов'язання за жовтень та листопад 2024 року на загальну суму 476 898 грн, однак така сума не могла набути статусу податкового боргу, оскільки існували об'єктивні перешкоди для її сплати, які виникли виключно з вини контролюючих органів. Позивач наголошує, що у зв'язку з протиправним рішенням ГУ ДПС у Київській області від 05.04.2023 про анулювання його реєстрації платником ПДВ, у системі електронного адміністрування ПДВ було зменшено реєстраційний ліміт у розмірі 8 291 767,58 грн, що суттєво вплинуло на можливість здійснення господарської діяльності та виконання податкових обов'язків. Зазначене рішення було скасовано судом у справі №320/30420/23, яким одночасно зобов'язано ДПС України поновити реєстрацію платника ПДВ та відновити облікові дані, включаючи показники СЕА ПДВ. Вказані судові рішення набрали законної сили 12.12.2024 та є обов'язковими до виконання. Разом з тим, позивач зазначає, що контролюючими органами такі рішення суду не були виконані у встановлений законом строк, зокрема, не відновлено реєстраційний ліміт у СЕА ПДВ, який повинен був бути поновлений протягом трьох робочих днів після набрання рішенням законної сили. У зв'язку з цим позивач був позбавлений можливості використати зазначений ліміт як джерело погашення податкових зобов'язань з ПДВ, що, на його думку, свідчить про відсутність його вини у несплаті задекларованих сум. Позивач також вказує, що контролюючий орган, достеменно знаючи про наявність судового рішення та обов'язок відновити показники СЕА ПДВ, все ж сформував податкову вимогу від 09.01.2025 та прийняв рішення про опис майна у податкову заставу, чим порушив принципи правової визначеності та обґрунтованих сподівань.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду справа №320/27543/25 передана до розгляду судді Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.06.2025 адміністративну справу №320/27543/25 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
В матеріалах справи наявні:
-відзив на позовну заяву, відповідно до якого податковий орган заперечує проти задоволення позову, зазначаючи, що у позивача наявний податковий борг з податку на додану вартість, який виник у зв'язку з несплатою самостійно задекларованих податкових зобов'язань. Вказує, що відповідно до Податкового кодексу України такі зобов'язання є узгодженими та не підлягають оскарженню, а у разі їх несплати у встановлений строк контролюючий орган зобов'язаний сформувати податкову вимогу. Відповідач зазначає, що податкова вимога від 09.01.2025 була сформована автоматично на підставі даних інформаційних систем ДПС у зв'язку з наявністю податкового боргу, а рішення про опис майна у податкову заставу прийнято відповідно до статей 88- 89 Податкового кодексу України як спосіб забезпечення виконання податкового обов'язку. Також відповідач вказує, що часткова сплата позивачем грошових зобов'язань не призвела до повного погашення боргу, а сплачені кошти були зараховані в порядку черговості відповідно до статті 87 ПК України. Крім того, відповідач наполягає, що станом на момент формування податкової вимоги податковий борг обліковувався в установленому порядку, не був погашений чи скасований, а тому підстав для відкликання податкової вимоги або визнання її протиправною не існує;
-додаткові пояснення позивача, згідно яких останній підтримує свою правову позицію та додатково зазначає, що отримана від відповідача інформація підтверджує відсутність належної деталізації підстав виникнення податкового боргу, що свідчить про формальний характер його визначення. Позивач також звертає увагу, що навіть після звернення з адвокатськими запитами контролюючий орган фактично визнав наявність проблем із відновленням облікових даних у СЕА ПДВ та невиконання судового рішення у справі №320/30420/23. Позивач підкреслює, що протиправна бездіяльність контролюючих органів щодо відновлення реєстраційного ліміту у СЕА ПДВ є безпосередньою причиною неможливості виконання ним податкового обов'язку, а отже, податковий борг не міг виникнути за відсутності вини платника податків. У зв'язку з цим позивач вважає, що податкова вимога та рішення про опис майна у податкову заставу є незаконними та підлягають скасуванню.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРАНТІС Т» (код ЄДРПОУ 39814963), зареєстроване як суб'єкт господарювання - юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є платником податків та перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Київській області.
З матеріалів справи встановлено, що позивачем подано податкові декларації з податку на додану вартість, зокрема, за жовтень та листопад 2024 року, в яких самостійно визначено податкові зобов'язання, що підлягають сплаті до державного бюджету, у загальному розмірі 476 898 грн.
Надалі, контролюючим органом встановлено наявність у позивача податкового боргу з податку на додану вартість у сумі 477 188,81 грн, який виник у зв'язку з несплатою у встановлені строки узгоджених податкових зобов'язань, визначених у податкових деклараціях.
У зв'язку з наявністю податкового боргу, Головним управлінням ДПС у Київській області сформовано податкову вимогу від 09.01.2025 №0000005-1310-1036, яку направлено позивачу засобами поштового зв'язку.
Крім того, у зв'язку з несплатою позивачем податкового боргу, відповідачем відповідно до вимог статті 89 Податкового кодексу України прийнято рішення від 13.01.2025 №1674/6/10-36-13-10 про опис майна у податкову заставу, що перебуває у власності позивача.
Вважаючи свої права порушеними даними вимогою та рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.
У відповідності до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Відповідно до підпунктів 14.1.152 та 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України погашення податкового боргу - зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом. Податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з підпунктом 14.1.155 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом.
У разі невиконання платником податків грошового зобов'язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави.
Пунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до п. 88.1, п. 88.2 ст. 88 ПК України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.
За приписами пункту 89.1 статті 89 ПК України право податкової застави виникає: у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.
Згідно з пунктом 89.2 вказаної статті з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.
У разі якщо балансова вартість майна, на яке поширюється податкова застава, є меншою ніж сума податкового боргу платника податків, право податкової застави поширюється на таке майно.
У разі якщо балансова вартість такого майна не визначена, його опис здійснюється за результатами оцінки, яка проводиться відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".
У разі збільшення суми податкового боргу складається акт опису до суми, відповідної сумі податкового боргу платника податків, у порядку, передбаченому цією статтею.
Право податкової застави не поширюється на майно, визначене підпунктом 87.3.7 пункту 87.3 статті 87 цього Кодексу, на іпотечні активи, що належать емітенту та є забезпеченням відповідного випуску іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, на грошові доходи від цих іпотечних активів до повного виконання емітентом зобов'язань за цим випуском іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, а також на склад іпотечного покриття та грошові доходи від нього до повного виконання емітентом зобов'язань за відповідним випуском звичайних іпотечних облігацій.
Право податкової застави не застосовується, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує ста вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Враховуючи приписи підпункту 87.3.7 пункту 87.3 статті 87 ПК України не може бути предметом застави майно, визначене Законом України "Про заставу".
Пунктом 89.3 статті 89 ПК України передбачено, що майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.
Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг.
Пунктом 93.3 статті 93 ПК України порядок застосування податкової застави встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Відповідно до пунктів 4-5, 9-11 Розділу І Порядку застосування податкової застави, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 16.06.2017 №586 (далі - Порядок) з метою забезпечення виконання платником податків обов'язків, визначених Кодексом, майно такого платника податків у випадках, встановлених Кодексом, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з Кодексом та не потребує письмового оформлення.
Право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 статті 89 глави 9 розділу II Кодексу, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.
У разі якщо балансова вартість майна, на яке поширюється податкова застава, є меншою, ніж сума податкового боргу платника податків, право податкової застави поширюється на таке майно.
Право податкової застави не поширюється на майно, визначене підпунктом 87.3.7 пункту 87.3 статті 87 глави 9 розділу II Кодексу, на іпотечні активи, що належать емітенту та є забезпеченням відповідного випуску іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, на грошові доходи від цих іпотечних активів до повного виконання емітентом зобов'язань за цим випуском іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, а також на склад іпотечного покриття та грошові доходи від нього до повного виконання емітентом зобов'язань за відповідним випуском звичайних іпотечних облігацій.
Право податкової застави не застосовується, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує ста вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з пунктами 1-2 Розділу ІІ Порядку, опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення про опис майна у податкову заставу (додаток 1), яке приймається керівником податкового органу (його заступником або уповноваженою особою). Рішення про опис майна у податкову заставу надається платнику податків, що має податковий борг.
Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису майна (додаток 2). Акти опису майна реєструються у журналі реєстрації актів опису майна у податкову заставу (додаток 3).
Отже, у разі наявності у платника податку податкового боргу, здійснюється опис майна такого платника у податкову заставу шляхом прийняття керівником контролюючого органу відповідного рішення, на підставі якого, в свою чергу, призначеним податковим керуючим здійснюється опис майна у податкову заставу з оформленням акту.
Згідно з пунктом?59.3 ПК України податкова вимога разом із детальним розрахунком суми податкового боргу надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати зобов'язання та повинна містити відомості про факт виникнення податкового боргу, права податкової застави, розмір боргу, обов'язок погасити його і наслідки непогашення . Пункт 59.4 передбачає, що така вимога надсилається також платникам, які самостійно подали декларації, але не сплатили суми зобов'язань у встановлені строки .
Пункт 55.1 ПК України встановлює, що податкове повідомлення рішення про визначення суми грошового зобов'язання або будь яке інше рішення контролюючого органу (у тому числі податкова вимога) може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час адміністративного оскарження або в інших випадках при виявленні невідповідності такого рішення актам законодавства .
Стаття 56 ПК України передбачає право платника оскаржити рішення контролюючого органу в адміністративному або судовому порядку. Пункт 56.1 закріплює можливість оскарження, а пункт 56.2 уточнює, що платник, який вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму зобов'язання або прийняв інше рішення, що суперечить законодавству, може звернутися зі скаргою до органу вищого рівня .
Стаття 60 ПК України конкретизує випадки, коли податкове повідомлення рішення або податкова вимога вважаються відкликаними (скасованими). Податкова вимога вважається відкликаною, якщо: сума податкового боргу сплачена повністю платником або органом стягнення; контролюючий орган скасовує раніше прийняту вимогу; контролюючий орган зменшує суму боргу; судовим рішенням, що набрало законної сили, скасовано повідомлення рішення або суму боргу, зазначену в вимозі; судовим рішенням зменшено суму грошового зобов'язання або податкового боргу .
Податкова вимога вважається відкликаною з дня, коли відбулося погашення боргу (п.?60.2) або з дня прийняття рішення про скасування (п.?60.3) чи зменшення (п.?60.4) .
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з того, що предметом даного спору є саме правомірність формування податкової вимоги від 09.01.2025 №0000005-1310-1036 та прийняття рішення про опис майна у податкову заставу від 13.01.2025 №1674/6/10-36-13-10.
Судом встановлено, що підставою для формування оскаржуваної податкової вимоги стало існування у позивача грошового зобов'язання з податку на додану вартість, самостійно визначеного ним у податкових деклараціях за відповідні звітні періоди, яке у встановлений Податковим кодексом України строк сплачено не було, у зв'язку з чим таке грошове зобов'язання набуло статусу податкового боргу.
Як було встановлено судом, відповідно до пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання та зазначає її у податковій декларації, і така сума вважається узгодженою.
Згідно з пунктом 56.11 статті 56 Податкового кодексу України, грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків, не підлягає оскарженню.
Несплата узгодженого грошового зобов'язання у встановлений строк, відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, утворює податковий борг.
Таким чином, сам по собі факт подання позивачем податкових декларацій з визначенням податкових зобов'язань та їх несплати у встановлений строк є достатньою та самостійною правовою підставою для виникнення податкового боргу, незалежно від інших обставин, на які посилається позивач.
Суд критично оцінює доводи позивача про те, що податковий борг у нього відсутній у зв'язку з невиконанням контролюючим органом судового рішення у справі №320/30420/23 щодо відновлення реєстрації платника податку на додану вартість та показників у системі електронного адміністрування ПДВ.
Дійсно, як встановлено судом, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 у справі №320/30420/23, яке набрало законної сили, контролюючі органи були зобов'язані відновити реєстрацію позивача платником ПДВ та відповідні показники в системі електронного адміністрування ПДВ. Обставини, встановлені зазначеним рішенням суду, є преюдиційними та не підлягають доказуванню у даній справі.
Водночас суд зазначає, що невиконання або неналежне виконання контролюючим органом зазначеного судового рішення саме по собі не впливає на факт існування у позивача узгодженого грошового зобов'язання та не звільняє його від обов'язку сплатити відповідні суми податку.
Посилання позивача на те, що у разі належного виконання судового рішення він мав би можливість використати реєстраційний ліміт у системі електронного адміністрування ПДВ як джерело погашення податкових зобов'язань, суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до положень статті 200-1 Податкового кодексу України та Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстраційний ліміт у системі електронного адміністрування ПДВ є показником, що визначає можливість реєстрації податкових накладних та розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, і не є тотожним грошовим коштам, які можуть бути безпосередньо використані для сплати податкових зобов'язань.
Сплата узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість здійснюється у порядку, визначеному Податковим кодексом України, зокрема, шляхом перерахування коштів з рахунків платника або з електронного рахунку у системі електронного адміністрування ПДВ, тоді як сам по собі реєстраційний ліміт не є самостійним джерелом погашення податкового боргу.
Отже, навіть за умови своєчасного відновлення реєстраційного ліміту у системі електронного адміністрування ПДВ, це не звільняло позивача від обов'язку вчинити необхідні дії щодо фактичної сплати узгоджених податкових зобов'язань у встановлені законом строки.
Суд також зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності прямого причинно-наслідкового зв'язку між невиконанням контролюючим органом судового рішення у справі №320/30420/23 та неможливістю сплати ним податкових зобов'язань, задекларованих у податкових деклараціях за відповідні звітні періоди.
Таким чином, доводи позивача про відсутність у нього податкового боргу спростовуються матеріалами справи і нормами чинного законодавства.
Щодо правомірності формування податкової вимоги, суд вважає за необхідне додати наступне.
Так, відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України, у разі несплати узгодженої суми грошового зобов'язання у встановлений строк контролюючий орган надсилає платнику податків податкову вимогу. Така вимога формується автоматично на підставі даних інформаційно-комунікаційних систем контролюючого органу.
Оскільки у позивача станом на момент формування податкової вимоги обліковувався податковий борг, який не був сплачений, скасований або відкликаний у встановленому законом порядку, контролюючий орган був зобов'язаний сформувати та направити відповідну податкову вимогу.
Щодо рішення про опис майна у податкову заставу, суд виходить з того, що відповідно до статей 88, 89 Податкового кодексу України, у разі наявності податкового боргу майно платника податків передається у податкову заставу як спосіб забезпечення виконання податкового обов'язку, при цьому право податкової застави виникає автоматично з дня, що настає за останнім днем строку сплати узгодженого грошового зобов'язання.
Таким чином, прийняття рішення про опис майна у податкову заставу є похідним від факту існування податкового боргу та не потребує додаткового встановлення вини платника податків.
Суд акцентує увагу, що обставини, пов'язані з невиконанням контролюючим органом судового рішення у справі №320/30420/23, можуть бути предметом окремого судового захисту, зокрема, шляхом звернення позивача з вимогами про зобов'язання виконати судове рішення або про відшкодування шкоди, завданої протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Однак такі обставини не є підставою для визнання протиправними та скасування податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу, які ґрунтуються на факті існування у позивача узгодженого та несплаченого грошового зобов'язання.
У зв'язку з наведеним, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позову.
Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За наведених обставин у сукупності, зважаючи на наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову.
У відповідності до положень ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи не здійснюється.
Керуючись статтями 2-10, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНТІС Т» до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, третя особа: Державна податкова служба України про визнання протиправними та скасування податкової вимоги та рішення,- відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.