Україна
Донецький окружний адміністративний суд
20 квітня 2026 року Справа№200/6885/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Духневич О.С., розглянувши заяву представника позивача - адвоката Матвійчук Наталії Євгеніївни про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 витрат на професійну правничу допомогу у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
У провадженні Донецького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17.11.2025 адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації-різниці відповідно до абз. 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, за період з 01.03.2018 по 28.08.2020 включно.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у фіксованій величині 4346,12 грн. в місяць у загальній сумі 129 963,00 гривень (сто двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот шістдесят три гривні 00 копійок) за період з 01.03.2018 по 28.08.2020 включно, відповідно до приписів абз. 4, 6 п. 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
31.03.2026 до суду надійшла заява представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 17.11.2025 у цій адміністративній справі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02.04.2026 вказану заяву прийнято до розгляду та вирішено здійснити її розгляд в порядку письмового провадження. Встановлено Військовій частині НОМЕР_1 5-денний строк з дня отримання цієї ухвали для надання суду письмових пояснень по суті поданої заяви, а також докази фактичного виконання рішення суду від 17.11.2025 у справі № 200/6885/25, зокрема: копії заявок-розрахунків на фінансування виконання даного рішення, платіжні відомості, виписки з банку, тощо.
08.04.2026 на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про встановлення судового контролю та накладення на керівника Військової частини НОМЕР_1 штрафу у розмірі сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
08.04.2026 до суду надійшла заява представника позивача про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн. за подання заяви про встановлення судового контролю та клопотання про накладення штрафу.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10.04.2026 заяву представника позивача про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 витрат на професійну правничу допомогу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Встановлено Військовій частині НОМЕР_1 5-денний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання до суду заперечень про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги (у разі наявності заперечень щодо заявленого розміру відповідних витрат).
10.04.2026 на адресу суду надійшло клопотання Військової частини НОМЕР_1 про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги.
Обгрунтовуючи клопотання відповідач зазначив, що заявлені витрати на правничу допомогу є необґрунтованими та не співмірними із складністю справи та наданими адвокатом послугами, часом, витраченим на виконання цих послуг, обсягом цих послуг та значенням справи для сторони. У заяві про встановлення судового контролю та клопотання про накладення штрафу правова позиція та думка адвокатом не сформульовано, була зроблена лише механічна робота по шаблонному позову, яка не потребує спеціальних професійних навиків. Також відповідач просить врахувати те, що ухвалою суду від 09.04.2026 заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, задоволено частково.
13.04.2026 на адресу суду від представника позивача надійшли заперечення на клопотання Військової частини НОМЕР_1 про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги.
Обгрунтовуючи заперечення представник позивача вказав, що згідно рішення Ради адвокатів Харківської області № 13/1/7 від 21.07.2021 рекомендовано ставки гонорару адвоката, відповідно до якого зокрема консультація усна з вивченням документів клієнта складає від 0,5 мінімальної заробітної плати (від 4323,50 грн.), складання адвокатського запиту - від 0,25 мінімальної зарплати (від 2161,75 грн.), складання позовної заяви у справах по КАСУ рекомендовано від 1 мінімальної заробітної плати (від 8647,00 грн.), заперечення, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив - від 0,5 мінімальної заробітної плати (від 4323,50 грн.), в суді апеляційної інстанції - від 2 мінімальних заробітних плат (від 17 294,00 грн.) + 1 мінімальна зарплата за один судодень.
Представник позивача зазначила, що в даній справі гонорар адвоката в суді першої інстанції складає 10 000,00 грн., а саме: підготовка та направлення до суду заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі № 200/6885/25- 3000,00 грн., підготовка та направлення до суду заяви про накладення штрафу на керівника Військової частини НОМЕР_1 у справі № 200/6885/25 - 3000,00 грн.
Розглянувши заяву представника позивача про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 витрат на професійну правничу допомогу та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Суд зазначає, що заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу стосується розподілу судових витрат, понесених позивачем під час звернення до суду із заявою про встановлення судового контролю, тобто після закінчення розгляду справи по суті позовних вимог.
Верховний Суд у постанові від 20.10.2020 у справі № 520/928/19 зазначив, що адміністративний процесуальний закон не обмежує можливість вирішення питання розподілу процесуальних витрат, зокрема витрат на правову допомогу, виключно при ухваленні судового рішення по суті спору, а й може бути вирішено при здійсненні судового контролю. При цьому, позивач повинен дотримуватися процесуальних вимог доведення суду понесених судових витрат, а суд повинен переконатися в їх обґрунтованості.
Отже, з урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу може бути вирішено й після ухвалення рішення по суті спору - зокрема, у межах здійснення судового контролю за виконанням судового рішення.
Перелік правових підстав, за наявності яких суд може постановити додаткове рішення, передбачений ст. 252 КАС України, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Відповідно до ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 - 3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім зазначеного вище, суд звертає увагу на положення ч. 6 та ч. 7 ст. 134 КАС України відповідно до яких, визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 1 Закону України 05.07.2012 № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі Закон № 5076-VI) договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності як, зокрема: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Зокрема зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", відповідно до яких заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, від 18.01.2024 у справі № 9901/459/21, вказувала, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані відповідні договори про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У пунктах 134-135 постанови від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Також усталеною є практика Верховного Суду стосовно того, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час (зокрема, але не виключно постанови Верховного Суду від 07.01.2025 у справі № 120/19027/23, від 24.12.2024 у справі № 380/25725/21, від 07.11.2024 у справі № 500/51/24, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18).
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.03.2026 у справі № 160/6124/21.
Як видно з поданих документів, 04.08.2025 між позивачем - ОСОБА_1 (Клієнт) та адвокатом Матвійчук Н.Є. (Адвокат) укладено Договір про надання правничої допомоги № 1/25 (далі - Договір № 1/25).
Відповідно до п.п. 1.1 Договору № 1/25 в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту, в тому числі у справі щодо стягнення в судовому порядку заборгованості з виплати грошового забезпечення, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, моральної шкоди та ін., а клієнт зобов'язується оплатити надані юридичні послуги.
Згідно п.п. 2.1 Договору № 1/25 на виконання доручення клієнта адвокат надає правову допомогу: усне та письмове консультування; складання та направлення адвокатських запитів з метою отримання відомостей про факти, що можуть бути використані як докази; складання та направлення до суду процесуальних документів, в тому числі: позовних заяв; заяв про збільшення (зменшення) позовних вимог; відзивів та заперечень; апеляційних та касаційних скарг; відзивів на апеляційні та касаційні скарги; заяв про видачу виконавчих документів та ін.; представництво інтересів клієнта в судах, перед підприємствами, установами, організаціями, органами державної влади та управління, органами місцевого самоврядування, фізичними особами; супроводження виконавчого провадження.
Підпунктом 4.2 Договору № 1/25 визначено, що при визначенні розміру гонорару враховується, зокрема:
- обсяг і час роботи, що потрібний для належного виконання доручення;
- ступінь складності правових питань, що стосуються доручення.
Згідно додаткової угоди від 31.03.2026 до Договору № 1/25 адвокат приймає на себе зобов'язання з надання клієнту юридичних послуг щодо сприяння виконанню рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17.11.2025 у справі № 200/6885/25. Гонорар адвоката за надані юридичні послуги складає 6 000,00 грн. Клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 6 000,00 грн. не пізніше 3 днів після ухвалення судового рішення.
Відповідно до акту наданих послуг від 08.04.2026 до Договору № 1/25 адвокатом надано такі послуги, а саме:
- підготовка та направлення до суду заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі № 200/6885/25- 3000,00 грн.
- підготовка та направлення до суду заяви про накладення штрафу на керівника Військової частини НОМЕР_1 у справі №200/6885/25 - 3000,00 грн.
Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру № 1/1 від 08.04.2026 ОСОБА_1 здійснено оплату за надання правничої допомоги відповідно до Договору № 1/25 та додаткової угоди від 31.03.2026 до Договору № 1/25 в сумі 6000,00 грн. щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі № 200/6885/25.
Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов'язані саме із поданням заяви щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі № 200/6885/25 та підтверджені документально.
Водночас обов'язок доведення не співмірності таких витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на відповідача.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов'язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.
Обгрунтовуючи клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги відповідач зазначив, що заявлені витрати на правничу допомогу є необґрунтованими та не співмірними із складністю справи та наданими адвокатом послугами, часом, витраченим на виконання цих послуг, обсягом цих послуг та значенням справи для сторони. У заяві про встановлення судового контролю та клопотання про накладення штрафу правова позиція та думка адвокатом не сформульовано, була зроблена лише механічна робота по шаблонному позову, яка не потребує спеціальних професійних навиків.
Також відповідач просить врахувати те, що ухвалою суду від 09.04.2026 заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, задоволена частково.
Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 04.02.2026 у справі № 280/1101/24, від 09.09.2025 у справі № 640/16760/22, від 28.05.2025 у справі № 240/12058/24, та інші.
Враховуючи матеріали справи, суд вважає, що не має очевидних підстав стверджувати, що необхідна підготовка заяви про встановлення судового контролю вимагала значного обсягу юридичної роботи та потребувала значних витрат часу представника позивача, адвоката Матвійчук Н.Є.
Суд зауважує, що заява про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення за своїм змістом та структурою не відзначається підвищеною складністю, а її підготовка не потребує значного обсягу самостійного правового аналізу.
Зокрема, зміст поданої заяви свідчить про те, що вона оформлена на 3 (трьох) сторінках, складається з відтворення (цитування) загальних положень КАС України (статті 14, 370, 371, 372, 382), які регулюють питання обов'язковості судових рішень та здійснення судового контролю за їх виконанням, без належної індивідуалізації правової позиції заявника з урахуванням конкретних обставин цієї справи.
Наведене дає підстави вважати, що підготовка відповідної заяви носила, переважно, технічний (шаблонний) характер та не вимагала значних інтелектуальних і часових затрат адвоката, пов'язаних із формуванням нової або складної правової позиції.
Крім того, суд зазначає, що заява про встановлення судового контролю була задоволена судом частково.
Щодо посилання представника позивача адвоката Матвійчук Н.Є. на рішення Ради адвокатів Харківської області № 13/1/7 від 21.07.2021, то суд зазначає, що таке рішення не є нормативно - правовим актом та має рекомендаційний характер, що прямо зазначено у вказаному рішенні.
При цьому відповідно до ч. 1, 2 ст. 57 Закону № 5076-VI рішення з'їзду адвокатів України та Ради адвокатів України є обов'язковими до виконання всіма адвокатами.
Рішення конференцій та рад адвокатів регіонів є обов'язковими до виконання адвокатами, адреса робочого місця яких знаходиться у відповідному регіоні та відомості про яких включено до Єдиного реєстру адвокатів України.
Отже, рішення Ради адвокатів Харківської області № 13/1/7 від 21.07.2021 є рекомендаційним актом регіонального рівня та може бути застосовано виключно адвокатами, адреса робочого місця яких знаходиться у межах Харківській області, а рішення з'їзду адвокатів України чи Ради адвокатів України мають загальнообов'язковий характер для всіх адвокатів.
Водночас, як вбачається з відомостей Єдиного реєстру адвокатів України, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Матвійчук Н.Є. видано Радою адвокатів Донецької області, а адреса її робочого місця зареєстрована в місті Одеса, що виключає обов'язковість для неї рішення Ради адвокатів Харківської області № 13/1/7 від 21.07.2021.
Таким чином, посилання представника позивача на вказане рішення є необґрунтованим та не може бути підставою для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу у даній справі.
Крім того, суд зазначає, що навіть якщо врахувати рекомендації, визначеного рішення Ради адвокатів Харківської області № 13/1/7 від 21.07.2021, заявлений розмір витрат не повною мірою узгоджується з наведеними у ньому орієнтирами.
Так, відповідно до зазначеного рішення, за складання процесуальних документів (заяв, звернень, скарг тощо) рекомендована ставка гонорару становить від 0,1 мінімальної заробітної плати за одну сторінку документа.
Згідно ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 № 4695-IX, з 01.01.2026 мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 8647 гривень.
Враховуючи, що подана заява про встановлення судового контролю викладена на 3 (трьох) сторінках, орієнтовний розмір гонорару за її підготовку, виходячи із наведених рекомендацій, становить 2594,10 грн. (8647,00 грн. х 0,1 мінімальної заробітної плати за одну сторінку документа х на 3 сторінки), що є меншим за заявлену до стягнення суму у розмірі 3000,00 грн.
Це додатково свідчить про завищеність заявлених витрат та їх невідповідність критерію розумності і співмірності.
З огляду на викладене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, враховуючи обставини конкретно цієї заяви, обсяг заяви, яка оформлена на 3 (трьох) сторінках з відтворенням (цитуванням) загальних положень КАС України (статті 14, 370, 371, 372, 382), суд дійшов висновку, що сума витрат на професійну правничу допомогу за підготовку та подання заяви про встановлення судового контролю у розмірі 3000,00 грн. є завищеною, не відповідає критеріям розумності і співмірності, складності виконаної роботи та витраченому часу, а також з урахуванням заперечень Військової частини НОМЕР_1 та часткового задоволення відповідної заяви, підлягає зменшенню до розумного та обґрунтованого розміру - 2000,00 грн., що є співмірним відповідно до критеріїв, визначених у ч. 5 ст. 134 КАС України.
Щодо витрат на підготовку та направлення до суду заяви про накладення штрафу на керівника Військової частини НОМЕР_1 у справі № 200/6885/25 - 3000,00 грн., то суд зазначає, що у задоволенні вказаного клопотання ухвалою суду від 09.04.2026 було відмовлено, оскільки станом на момент розгляду даного клопотання, обов'язок щодо подання звіту про виконання судового рішення у відповідача ще не виник, так як відповідне зобов'язання встановлювалося судом лише на підставі ухвали суду від 09.04.2026.
Тобто, вказане клопотання було подано представником позивача адвокатом Матвійчук Н.Є. необгрунтовано та передчасно.
Оскільки у задоволенні клопотання представника позивача адвоката Матвійчук Н.Є. про накладення штрафу на керівника Військової частини НОМЕР_1 було відмовлено, відсутні підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних із його підготовкою та поданням.
З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви представника позивача - адвоката Матвійчук Н.Є. про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. 132, 134, 139, 248, 252, КАС України, суд
Заяву представника позивача - адвоката Матвійчук Наталії Євгеніївни про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 витрат на професійну правничу допомогу у справі № 200/6885/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 гривень (дві тисячі гривень 00 копійок).
В іншій частині заяви відмовити.
Додаткове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги на додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини додаткового рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту додаткового.
Суддя О.С. Духневич