Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про відкриття провадження у справі
20 квітня 2026 року Справа №200/2626/26
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Молочна І. С., перевіривши матеріали позовної заяви адвоката Дубка Сергія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
адвокат Дубок Сергій Миколайович в інтересах ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ), позивача, звернувся з позовом до Донецького окружного адміністративного суду з вимогами до ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ):
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, чинній з 29 січня 2020 року, при обчисленні ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 15 січня 2026 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 вказаної постанови;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 провести перерахунок та доплатити за рахунок коштів за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 15 січня 2026 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, грошової допомоги при звільненні, обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», в редакції, чинній з 29 січня 2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14 листопада 2019 року №294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01 січня 2020 року, Законом України від 15 грудня 2020 року №1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01 січня 2021 року, Законом України від 02 грудня 2021 року №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01 січня 2022 року, Законом України від 03 листопада 2022 року №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01 січня 2023 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року №3460-ІХ на 01 січня 2024 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік від 19 листопада 2024 року №4059-ІХ на 01 січня 2025 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03 грудня 2025 року №4695-ІХ на 01 січня 2026 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, без зміни при проведенні такого перерахунку попередньо встановлених відсоткових розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026 року позовну заяву залишено без руху, позивачу встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.
16 квітня 2026 року представник позивача, з метою виконання вимог ухвали суду від 13 квітня 2026 року, надав до суду заяви про усунення недоліків позовної заяви, в якій серед іншого просив поновити строк на звернення до суду із позовом та витребувати у відповідача докази по справі.
Щодо дотримання строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Одночасно із заявою про усунення недоліків позовної заяви представник позивача заявив клопотання про поновлення строку звернення до суду, обґрунтоване серед іншого тим, що інформацію про виплачені суми позивачу та його представнику надали лише у березні 2026 року, шляхом надання відповіді на адвокатський запит, оскільки грошовий атестат такої інформації не містить. Відтак, про порушення свого права позивачу і його представнику стало відомо лише з листа відповідача 27 березня 2026 року № 09/02/515. Крім того, позивача звільнено в січні 2026 року, при цьому, позов був поданий до суду в березні - з дотриманням тримісячного строку на звернення до суду.
Частиною першою статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частин першої, шостої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Частиною першою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
У постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов'язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-IX, далі - Закон №2352-IX) «працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні,- у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Відповідно до пункту 1 глави ХІХ Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Дослідивши матеріали справи, судом вбачається, що позивача з 15 січня 2026 року позивача звільнено з військової служби. Тобто, станом на день звернення до суду із цим позовом позивач не був дійсним військовослужбовцем.
Отже, у даному випадку, на спірні правовідносини розповсюджує дію норма частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 у справі №1-7/2024(337/24) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Так, рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 стосується частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України, яка регулює трудові правовідносини, що тривають (про що неодноразово зазначено в тексті цього рішення), та є не релевантним до спірних правовідносин.
При цьому, із цим позовом представник позивача звернувся до суду засобами поштового зв'язку 30 березня 2026 року. Водночас, як вбачається з матеріалів позовної заяви, письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні позивач отримав листом відповідача вих.№09/02/515 від 27 березня 2026 року.
З огляду на встановлені судом обставини, у суду відсутні законні підстави вважати, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Відтак, клопотання представника позивача про поновлення строку на звернення до суду із позовом не підлягає задоволенню.
Позивачем (його представником) не усунуто недоліки позовної заяви у повному обсязі, проте, такі недоліки не перешкоджають відкриттю провадження у справі.
Позовна заява відповідає вимогам, встановленим статтями 160, 161, 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та підсудна Донецькому окружному адміністративному суду.
Щодо звільнення від сплати судового збору.
Частиною третьою статті 161 КАС України визначено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Частиною другою статті 132 КАС України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року №3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон №3674-VI).
Статтею 5 вказаного Закону встановлено перелік пільг щодо сплати судового збору.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону №3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що спірним питанням в даній справі є нарахування належного грошового забезпечення.
Таким чином, позивач в даному випадку звільнений від сплати судового збору в силу вказаної норми.
В порядку статей 12, 257 КАС України, на підставі статті 260 КАС України та частини п'ятої статті 262 КАС України справа розглядатиметься без повідомлення сторін за наявними матеріалами. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.
Щодо клопотання представника позивача про витребування доказів.
Одночасно з поданням заяви про усунення недоліків позовної заяви представник позивача заявив клопотання про витребування доказів, в якому просив суд витребувати у відповідача інформацію: чи перебуває (перебувало) НОМЕР_3 Головне військове представництво Міністерства оборони України на фінансовому забезпеченні в ІНФОРМАЦІЯ_3 ; про дату зняття ОСОБА_1 з фінансового забезпечення у ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до статті 80 КАС України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійно отримання цього доказу. Про витребування доказів за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу.
З огляду на те, що заявником не були вжиті заходи, для отримання доказів самостійно та не зазначено причини неможливості самостійного отримання цих доказів, суддя дійшов висновку, що клопотання представника позивача про витребування доказів не відповідає вимогам статті 80 КАС України, та не підлягає задоволенню.
Крім того, враховуючи вимоги частин четвертої статті 9 КАС України, що зобов'язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається, суд вважає необхідним витребувати у відповідача визначені судом докази.
Керуючись статтями 9, 12, 160, 161, 171, 257, 258, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
1. В задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду - відмовити.
2. Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження по справі за позовною заявою адвоката Дубка Сергія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
3. Справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження одноособово суддею Молочною І. С., без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
4. В задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів - відмовити.
5. Витребувати у відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні докази:
- належним чином засвідчені копії наказів про прийняття позивача на службу та її проходження;
- письмові пояснення щодо перебування НОМЕР_3 Головного військового представництва Міністерства оборони України на фінансовому забезпеченні в ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- довідку/відомості про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 15 січня 2026 року включно в розрізі місяців із зазначенням всіх складових;
- відомості про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення) за період з 29 січня 2020 року по 15 січня 2026 року включно з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня відповідного календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року (якщо таке мало місце);
- всі інші докази, які стали підставою для вчинення спірних дій та прийняття рішень.
Зобов'язати відповідача надати (надіслати) суду витребувані докази засобами електронного зв'язку через підсистему «Електронний суд» в п'ятнадцятиденний строк з дня отримання цієї ухвали.
У разі не можливості подати витребувані докази у встановлений строк, повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня отримання даної ухвали.
6. Встановити відповідачу п'ятнадцятиденний строк для подання до суду відзиву на позовну заяву з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.
До відзиву додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
7. Роз'яснити позивачу право на подання відповіді на відзив протягом трьох днів з дня отримання відзиву на позовну заяву, а відповідачу - право на подання заперечень протягом трьох днів з дня отримання відповіді на відзив.
Відповідь на відзив та заперечення одночасно з поданням до суду мають бути надіслані іншим учасникам справи.
8. Копію ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі надіслати учасникам справи.
9. Звернути увагу учасників справи, що відповідно частини сьомої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
10. Здійснювати розгляд (формування та зберігання) справи у змішаній (паперова та електронна) формі.
11. Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.
Суддя І.С. Молочна