20 квітня 2026 рокуСправа №160/32671/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
14.11.2025 року представник ОСОБА_1 - Хорошилов Іван Сергійович звернувся через підсистему "Електронний суд" до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправними дії та бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови в реєстрації, прийнятті до розгляду та розгляді по суті рапорту ОСОБА_1 від 11.04.2025 року на звільнення з військової служби;
- скасувати рішення, викладене в листі військової частини НОМЕР_1 від 21.06.2025 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 зареєструвати рапорт ОСОБА_1 від 11.04.2025 року; розглянути його по суті; звільнити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з військової служби ЗСУ на підставі підпункту “г» п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-XII (зникнення безвісти рідного брата під час служби).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до листа Військової частини НОМЕР_1 від 21.06.2025 року, оформленого у відповідь на звернення на гарячу лінію Міністерства оборони України № ГЕ-18935798 від 11.06.2025 року, солдату ОСОБА_1 було відмовлено в реєстрації, прийнятті до розгляду та розгляді по суті рапорту на звільнення з військової служби на підставі підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII, а саме: зникненням безвісти рідного брата під час проходження військової служби. Позивач вважає, що надав усі необхідні документи разом із рапортом про звільнення з військової служби, тому на його думку, така бездіяльність відповідача є протиправною, з огляду на що просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.11.2025 року відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з 19.12.2025 року.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.
04.12.2025 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від Військової частини НОМЕР_1 надійшов письмовий відзив на позов, в якому відповідач з позовом не згоден, вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними з огляду на наступне. Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року № 170 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Інструкція № 170). Пунктом 1.3 Інструкції №170 визначено, що громадяни України, які виконують військовий обов'язок під час проходження військової служби, є військовослужбовцями Збройних Сил України. Пунктом 12.11. Інструкції №170, перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції. Механізм подачі рапортів регулюється Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 06 серпня 2024 року № 531 (далі - Порядок 531). Зазначає, що військовослужбовець при поданні відповідного письмового рапорту про звільнення за зазначених підстав повинен фактично перебувати на місці несення служби, виконувати свої службові обов'язки або інші обов'язки передбачені Статутом внутрішньої служби ЗСУ, Положенням про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ, Законом № 2232-XII та подати його у законний спосіб, оформленим належним чином у відповідності до Порядку №531, а також бути присутнім особисто у відповідності до п.п. 12.7., 12.11, 13 Інструкції № 170. Як вбачається з матеріалів справи та поданих позивачем доказів, позивач 11.04.2025 року направив на адресу командира Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) рапорт про звільнення його військової служби на підставі підпункту “г» п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-XII, з якого видно, що позивач звертається безпосередньо до командира Військової частини НОМЕР_1 . 08.04.2025 року наказом командира Військової частини НОМЕР_1 вих. № 99 позивача передано в оперативне підпорядкування командира 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 . Отже, командир Військової частини НОМЕР_1 не є та не міг бути безпосереднім командиром позивача станом на 11.04.2025 року - дату направлення відповідного рапорту. Також в долученому до матеріалів справи рапорті про звільнення позивачем не зазначено найменування займаної ним посади та його військове звання; в рапорті також не зазначено перелік доданих до рапорту документів або їх копій. Тобто, рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту “г» п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-XII направлений позивачем 11.04.2025 року не відповідає вимогам п. 1 розділу ІІІ Порядку № 531. З огляду на вищевикладене, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 року продовжено строк розгляду адміністративної справи до 20.04.2026 року.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що згідно витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.11.2024 року вих. №42 солдата ОСОБА_1 , призваного під час загальної мобілізації на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022, з 04 листопада 2024 року зараховано до списків особового складу та призначено на посаду електрика-моториста відділення енергозабезпечення взводу штабних машин роти зв'язку тилового командного пункту польового вузла зв'язку, і вважається таким що з 04 листопада 2024 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
В подальшому у позивача зник безвісти рідний брат під час проходження військової служби, що підтверджується копією сповіщення сім'ї № 5/1/1820 від 12.03.2025 року, виданим ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтвом про смерть батька - ОСОБА_2 серія НОМЕР_2 від 14.01.2012 року, що додатково підтверджує спільне походження від одного батька, копією пенсійного посвідчення матері - ОСОБА_3 (№ НОМЕР_3 ), яка є отримувачем сповіщення як мати зниклого, витягом з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин № 20250418-3302 від 18.04.2025 року, сформованим Міністерством внутрішніх справ України на запит № 1148АЗ від 17.04.2025 року.
У зв'язку із цим, 11.04.2025 року позивач направив на адресу командира Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII, а саме: зникненням безвісти рідного брата під час проходження військової служби.
Однак, вказаний рапорт відповідачем розглянуто по суті не було.
Відповідно до листа Військової частини НОМЕР_1 від 21.06.2025 року, оформленого у відповідь на звернення на гарячу лінію Міністерства оборони України № ГЕ-18935798 від 11.06.2025 року, солдату ОСОБА_1 було відмовлено в реєстрації, прийнятті до розгляду та розгляді по суті рапорту на звільнення з військової служби на підставі підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII, а саме: зникненням безвісти рідного брата під час проходження військової служби.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо реєстрації, прийняття до розгляду та розгляду по суті рапорту ОСОБА_1 від 11.04.2025 року на звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
За приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу від 25 березня 1992 року» № 2232-XII (тут і далі Закон № 2232-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
При цьому Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч.1 ст. 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», охорона здоров'я військовослужбовців забезпечується створенням сприятливих санітарно-гігієнічних умов проходження військової служби, побуту та системою заходів з обмеження дії небезпечних факторів військової служби, з урахуванням її специфіки та екологічної обстановки, які здійснюються командирами (начальниками) у взаємодії з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Турбота про збереження та зміцнення здоров'я військовослужбовців - обов'язок командирів (начальників). На них покладається забезпечення вимог безпеки при проведенні навчань, інших заходів бойової підготовки, під час експлуатації озброєння і військової техніки, проведення робіт та виконання інших обов'язків військової служби.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, введений в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб.
Воєнний стан в Україні неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України та на сьогоднішній день не скасований.
Згідно з пунктом б частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час або обмежену придатність у воєнний час, за винятком випадків, визначених положеннями про проходження громадянами України військової служби.
Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, (тут і далі Положення № 1153, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Згідно з пунктом 12 Положення № 1153 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Умови і підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану, регулюються виключно статтею 26 Закону № 2232-XII.
Відповідно до пункт 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану на підставах:
а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
б) за станом здоров'я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі;
г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
д) у зв'язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
е) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі (для осіб вищого офіцерського складу);
з) у зв'язку із призначенням (обранням) на посаду або перебуванням на посаді судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.
Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року № 170 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Інструкція № 170).
Пунктом 1.3 Інструкції №170 визначено, що громадяни України, які виконують військовий обов'язок під час проходження військової служби, є військовослужбовцями Збройних Сил України.
Пунктом 12.11. Інструкції №170, перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Згідно п. 30) ч. 5 Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (пункт 12.11 розділу XII) перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби 30) якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану:
документи, що підтверджують родинні зв'язки (свідоцтво про шлюб, свідоцтва про народження тощо), або копія посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці, або копія посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, в якому проставляється відмітка про норму Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на підставі якої особі надано
статус, або витяг із Єдиного державного реєстру ветеранів війни;
копія свідоцтва про смерть особи;
документи, які підтверджують факт загибелі (смерті) під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану, або копія рішення суду про оголошення особи померлою у порядку, визначеному Цивільним кодексом України, або витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин або рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення померлою у порядку, визначеному Цивільним кодексом України.
Відповідно до п. 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджено Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 31.01.2024 року №40 затверджено Інструкцію з діловодства у Збройних Силах України (далі Інструкція №40).
Згідно з п.2.1.6 Інструкції №40), рапорт (заява) письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
У силу положень ст.110 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (затверджений Законом України від 24.03.1999 року №551-ХIV (далі - Дисциплінарний статут, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) усі військовослужбовці мають право надсилати заяви чи скарги або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів, які проводять досудове слідство, та інших державних органів у разі: прийняття незаконних рішень, дій (бездіяльності) стосовно них командирами (начальниками) або іншими військовослужбовцями, порушення їх прав, законних інтересів та свобод; незаконного покладення на них обов'язків або незаконного притягнення до відповідальності.
Згідно з ст.111 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України заява чи скарга з інших питань службової діяльності подається безпосередньому командирові (начальникові) тієї особи, дії якої він оскаржує, а в разі, якщо особи, які подають скаргу, не знають, з чиєї вини порушені їх права, заява чи скарга подається в порядку підпорядкованості. У такому самому порядку подаються пропозиції.
За правилами ст.117 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Відповідно до п. 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 року №124, (далі - Інструкція з діловодства у Збройних Силах України), рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення,-звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Згідно з п. 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів а моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.
Наведені вище положення передбачають право подання рапортів з питань, що виникають під час проходження військової служби.
Командир військової частини за результатами розгляду рапорту (заяви) військовослужбовця, зобов'язаний протягом місяця розглянути рапорт (заяву) військовослужбовця та надати відповідь по суті порушених питань.
При цьому командир має приймати рішення та діяти на власний розсуд одноосібно приймаючи відповідні рішення за рапортом військовослужбовця.
Відносини з приводу розгляду звернень військовослужбовців додатково деталізовані нормами Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України (затверджена наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 року №735, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 23.01.2017 року за №94/29962; далі за текстом - Інструкція №735).
Згідно з п.1 розділу ІІІ Інструкції №735 посадові особи органів військового управління, військових частин під час розгляду звернень громадян зобов'язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, застосовувати інші заходи для об'єктивного вирішення поставлених автором звернення питань, з'ясовувати та приймати рішення про усунення причин і умов, які спонукають авторів скаржитись.
Відповідно до п.2 розділу ІІІ Інструкції №735 рішення, які приймаються за зверненнями, мають бути мотивованими та ґрунтуватися на нормах законодавства. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов'язана забезпечити своєчасне й правильне рішення, а в разі визнання скарги обґрунтованою - негайно вжити заходів щодо поновлення порушених прав громадян.
За правилами п.5 розділу ІІІ Інструкції №735 звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання.
Якщо в місячний термін розв'язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов'язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.
Як то згадано у п.7 розділу ІІІ Інструкції №735, відповідь за результатами розгляду звернення обов'язково дається тим органом військового управління, військовою частиною, які його отримали і до компетенції яких входить розв'язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, яким право ставити підпис надано відповідним керівником органу військового управління, командиром військової частини.
Пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції №735 визначено, що рішення про відмову в задоволенні вимог або прохань, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на чинне законодавство і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому вказуються заходи, які вживались органом військового управління, військовою частиною для перевірки цього звернення. Якщо давалася усна відповідь, то складається відповідна довідка, яка додається до матеріалів перевірки звернення.
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020 року у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022 року у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
Отже, аналіз наведених вище норм чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що направлення на медичний огляд військовослужбовців проводиться, в тому числі й командирами військової частини, у якій військовослужбовець проходить військову службу.
При цьому, військовослужбовець, що подав рапорт має право отримати відповідь та/або інформацію за результатом розгляду поданого ним рапорту.
Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 04.11.2024 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та 11.04.2025 року направив на адресу командира Військової частини НОМЕР_1 рапорт разом із необхідними документами про звільнення із військової служби на підставі підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII, а саме: зникненням безвісти рідного брата під час проходження військової служби.
Факт отримання вказаного рапорту відповідачем не заперечується.
В матеріалах даної справи містяться відповіді на запити щодо розгляду вищевказаного рапорту, які надходили до гарячої лінії Міністерства оборони України, в яких повідомлено про необхідність надати належним чином оформлений рапорт.
При цьому, відповідачем не надано та в матеріалах даної справи відсутні докази розгляду по суті рапорта ОСОБА_1 від 11.04.2025 року про звільнення з військової служби.
Дослідивши рапорт позивача від 11.04.2025 року суд зазначає, що він містить всі необхідні відомості про особу заявника (прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання, номер телефону, зазначено, що заявник військовослужбовець Військової частини НОМЕР_1 ) та про суть порушеного питання.
Суд вважає, що посилання відповідача на відсутність у рапорті позивача його посади як на підставу його не розгляду є надмірним формалізмом та не звільняє від обов'язку командира військової частини розглянути його по суті та надати обгрунтовану відповідь.
Ухвалою суду від 19.11.2025 року суд зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 в п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання цієї ухвали надати до суду належним чином завірену копію листа/відповіді за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 11.04.2025 року на звільнення з військової служби.
Однак, вищевказаним доказів до суду відповідачем надано не було.
Зважаючи на те, що рапорт позивача відповідачем не розглянуто, суд дійшов висновку, що командуванням Військової частини НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорта ОСОБА_1 від 11.04.2025 року на звільнення з військової служби на підставі підпункту “г» п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-XII (зникнення безвісти рідного брата під час служби).
При цьому порушені права позивача слід відновити шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 11.04.2025 року на звільнення з військової служби на підставі підпункту “г» п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-XII (зникнення безвісти рідного брата під час служби) та прийняти відповідне рішення по суті порушеного у рапорті питання, про що повідомити ОСОБА_1 .
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Щодо судового збору, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, такий відповідно до ст.139 КАС України, поверненню позивачу не підлягає.
Згідно ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорта ОСОБА_1 від 11.04.2025 року на звільнення з військової служби на підставі підпункту “г» п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-XII (зникнення безвісти рідного брата під час служби).
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) розглянути рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) від 11.04.2025 року на звільнення з військової служби на підставі підпункту “г» п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-XII (зникнення безвісти рідного брата під час служби) та прийняти відповідне рішення по суті порушеного у рапорті питання, про що повідомити ОСОБА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя О.В. Серьогіна