20 квітня 2026 рокуСправа №160/27200/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу № 160/27200/25 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
22.09.2025 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 05.06.2025 року № 0314960708.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що Головним управлінням ДПС в Одеській області проведено фактичну перевірку складських приміщень, розташованих: АДРЕСА_1 , за результатом якої складено акт від 01.05.2025 року №21376/Ж5/15-32-07-06/ НОМЕР_1 , яким встановлено порушення пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». 05.06.2025 року відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу). Стверджує, що висновки податкового органу про порушення позивачем вищевказаних норм законодавства є неправомірними та необґрунтованими, оскільки наказ про проведення фактичної перевірки (на підставі якого проводилась перевірка) не відповідає вимогам податкового законодавства та є таким, що оформлений з істотними процесуальними порушеннями, а саме: не зазначено найменування суб'єкта, який перевіряється. Таким чином висновки фактичної перевірки про порушення позивачем вимог пункту 1 статті 33 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» є помилковими та такими, що не відповідають вимогам законодавства.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.09.2025 року адміністративний позов було залишено без руху, оскільки позовна заява була подана без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.10.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/27200/25. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
24.10.2025 року до суду Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було подано відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач зазначає, що на підставі наказу від 21.04.2025 року №4308-п та направлень на проведення на проведення перевірки від 22.04.2025 року проведено фактичну перевірку складських приміщень розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , де проводить свою господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 . Перед початком перевірки було проведено розрахункову операцію з купівлі (надання послуг) 2 шт. «Крем сир Rassa» на загальну суму 2 000 грн. Перевіркою встановлено порушення п. 1.2 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», п. 63.3 ст. 63 Податкового кодексу України, за результатами якої складено акт від 02.05.2025 року, в якому зафіксовано зазначене порушення та відповідачем винесено податкове повідомлення рішення від 05.06.2025 року № 0314960708. Стверджує, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим, складеним на підставі та у відповідності до норм чинного законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 року продовжено розгляд справи № 160/27200/25.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив та зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є фізичною особою підприємцем та перебуває на обліку у Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області.
21.04.2025 року Головним управлінням ДПС в Одеській області, з метою здійснення контролю щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та відповідно підпункту 80.2.3, пункту 80.2 статті 80, підпункту 69.2 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України прийнято наказ № 4308-п «Про проведення фактичної перевірки складських приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , з 22.04.2025 року.
Для перевірки було оформлено направлення на перевірку від 22.04.2025 року.
25.04.2025 року 13 год. 38 хв. розпочато фактичну перевірку господарської одиниці Склад-магазин, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , в якому здійснює господарську діяльність платник податків ОСОБА_1 .
За результатами фактичної перевірки 02.05.2025 року перевіряючими складено акт №21376/Ж5/15-32-07-06/ НОМЕР_1 , яким встановлено порушення пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», пункту 63.3 статті 63 Податкового кодексу України, а саме: встановлено не обліковані грошові кошти на загальну суму 30178,00 грн., платником податків не надано повідомлення про об?єкт оподаткування або через яке проводиться господарська діяльність (форма 20-ОПП), а саме складське приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Строганова (Максима Чайки), 6, у кількості 1 одиниця, не забезпечено можливість розрахунку у безготівковій формі за проданий товар, а саме банківський термінал відсутній.
На підставі акту перевірки було винесено податкове повідомлення-рішення від 05.06.2025 року № 0314960708 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 сттатті 54 Податкового кодексу України, абзаців 1,2,3 пункту 15 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» на суму 78 674,25 грн.
Не погодившись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та встановлює Податковий кодекс України.
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків.
Як передбачено підпунктом 20.1.10 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України 20.1.10. контролюючі органи мають право здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб'єктами господарювання установлених законодавством обов'язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів.
Відповідно до пункту 61.1 статті 61 Податкового кодексу України, податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Згідно до підпункту 62.1.3 пункту 62.1. статті 62 Податкового кодексу України податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Відповідно до пункту 80.1 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
За приписами підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, з підстави письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування.
Отже, єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктом 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, є письмове звернення покупця (споживача), оформлене відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій. Жодних інших підстав ця норма не встановлює.
Відповідно, саме письмове звернення покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.
Тобто, для проведення фактичної перевірки мають існувати вказані вище фактичні обставини та передумови, які і визначають підстави для такої перевірки. Тому оцінка правомірності проведеної перевірки повинна надаватися з урахуванням достатності змісту наказу для висновків про фактичну підставу проведення відповідної перевірки.
В той же час, перевіряючи доводи контролюючого органу про наявність підстав для призначення фактичної перевірки відповідно до підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України у зв'язку з надходженням звернення споживача, суд дійшов висновку про те, що фактична перевірка позивача була призначена за відсутності фактичних підстав.
У відзиві на позовну заяву відповідач не вказує про наявність письмового звернення покупця (споживача), при цьому, в наказі від 25.10.2024 за № 7110-п зазначається, що обґрунтуванням є: отримання листа від 11.04.2025 року №А/122/T3, що свідчить про можливі порушення при здійсненні розрахунків без застосування реєстратора розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій, без видачі споживачу відповідного розрахункового документу, проте, всупереч обов'язку, встановленого частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, контролюючий орган не надав до суду жодного письмового звернення покупця (споживача) та саму доповідну записку, у зв'язку з чим неможливо встановити їх зміст.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що на момент призначення фактичної перевірки та винесення наказу від 21.04.2025 року за № 4308-п, у контролюючого органу була відсутнє письмове звернення покупця (споживача) про порушення саме фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування.
Крім того, суд зазначає, що Верховний Суд у постановах від 11.07.2022 у справі № 120/5728/20-а та від 21.12.2022 у справі № 500/1331/21, звернув увагу на те, що формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу, однак, з обов'язковим дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України щодо змісту наказу про проведення перевірки.
При цьому, положення підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України не передбачає призначення та проведення фактичної перевірки на предмет обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), дотримання вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін, граничних цін та граничних рівнів торгівельної надбавки (націнки).
В силу пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки;
службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.
При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.
У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.
Отже, однією з обов'язкових вимог до змісту наказу про проведення перевірки, встановлених абзацом третім пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України, є зазначення найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється).
Проте, як вбачається із наказу Головного управління ДПС в Одеській області від 21.04.2025 року за № 4308-п в останньому не зазначено найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку), який перевіряється.
Верховний Суд у своїй постанові від 04.03.2021 у справі № 803/1171/17 дійшов висновку, згідно з яким відсутність можливості ідентифікувати суб'єкта підприємницької діяльності, який повинен бути інспектований, має наслідком скасування наказу про призначення такої перевірки.
Суд констатує, що неможливість ідентифікації такого суб'єкта господарювання має наслідком незаконність наказу про проведення такої перевірки через допущення істотних недоліків при його оформленні, а, відповідно, і податкового повідомлення-рішення, прийнятого за наслідками такої перевірки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 01.06.2022 у справі № 520/7331/21.
За висновками Верховного Суду, висловленими у постанові від 22.09.2020 у справі №520/8836/18, контролюючі органи та їх посадові особи при виконанні владних повноважень, у тому числі при прийнятті наказів та проведенні перевірок, зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Податковим кодексом України, та не допускати згідно зі статтею 21 ПК України порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій. Перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акта перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню».
Зміст правозастосування Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 у справі №460/2663/22 вказує на те, що протиправність наказу про призначення перевірки є підставою для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень навіть без визнання протиправним та скасування самого наказу про призначення перевірки.
Отже зазначені порушення процедури проведення перевірки є самостійними підставами для визнання висновків такої перевірки необґрунтованими, не перевіряючи їх по суті виявлених порушень, що тягне за собою скасування прийнятих актів індивідуальної дії.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 01.06.2022 року у справі №520/7331/21.
Таким чином суд вважає, що сукупність наведених вище процедурних порушень, допущених відповідачем при проведенні фактичної перевірки є самостійною підставою для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «С» Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 05.06.2025 року № 0314960708.
Окрім зазначеного суд вважає за необхідне звернути уваги, що податковим органом при проведенні перевірки та складанні акту фактичної перевірки від 02.05.2025 року у відношенні саме Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не було встановлено та підтверджено відповідними доказами, що на об'єкті перевірки здійснює свою господарську діяльність саме позивач.
У відповідності до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з вимогами статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваного рішення суд враховує, чи прийняте воно з використанням повноважень та спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискредитації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь яким несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи докази надані сторонами, суд відзначає, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження заявлених позовних вимог, у той час як відповідачем не надано належних доказів на підтвердження законності спірного рішення.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Позивачем заявлено до відшкодування такі витрати у розмірі 22 710,00 грн.
Відповідачем надані заперечення про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в яких серед іншого зазначено, що відсутні належні та допустимі докази дійсності угоди між позивачем та адвокатом щодо певних правничих послуг у зазначеній справі.
Відповідно до частин 2, 3, 4, 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду надано: ордер на надання правничої допомоги від 07.11.2025 року, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22.10.2021 у справі №160/7922/20 та додаткових постановах від 05.09.2019 у справі №826/841/17, від 18.08.2021 у справі №300/3178/20 та від 08.02.2022 у справі №160/6762/21, від 03.12.2023 у справі № 420/329/21.
Враховуючи вищевикладене, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі.
На підтвердження цих обставин, сторона, яка заявляє клопотання про розподіл таких витрат, подає до суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання правових послуг та інші), акт приймання-передачі виконаних робіт, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).
Водночас матеріали справи не містять доказів понесення позивачем витрат на правничу допомогу, зокрема не було надано договір про надання правової допомоги; акт прийому-передачі наданих юридичних послуг; розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу; квитанцію про оплату гонорару, тощо.
Відтак, витрати на правничу допомогу понесені позивачем не підлягають відшкодуванню, оскільки не підтверджені жодними доказами.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 969,00 грн., що документально підтверджується квитанцією від 06.10.2025 року.
Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 969,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.
Керуючись статтями 243, 245-247, 250, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А, ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 05.06.2025 року № 0314960708.
Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 969,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська