Провадження № 2/641/1819/2026 Справа № 641/1070/26
06 квітня 2026 року м. Харків
Слобідський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді - Богдан М.В.,
секретаря судових засідань - Ананко І.Ю.,
представника позивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту самостійного утримання та виховання малолітньої дитини,-
встановив:
Позивач ОСОБА_2 , через свого представника адвоката - Сафіної О.Т. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просить встановити факт самостійного виховання та утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що з 27 серпня 2016 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2024 року розірваний. Від шлюбу мають доньку - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 . В зв'язку з відсутністю постійного місця проживання, роботи, стабільного доходу в м. Харкові, відповідачка виявила бажання змінити місце проживання на інше місто на території України - м. Київ, але остаточно там не проживає, за таких обставин неспроможна та не має можливості належним чином забезпечити утримання, виховання та забезпечення дитини, не може гарантувати нормальні умови для проживання навіть для себе, вже не кажучи нічого про дитину. Оскільки, і сама не має постійного місця проживання та стабільного заробітку, перебуває то в м. Харкові, то в місті Києві. Донька - ОСОБА_4 проживає разом з батьком, знаходиться на повному його забезпеченні та вихованні. Відповідачка фінансово не допомагає, у вихованні дитини участі не приймає. З моменту розлучення і станом на сьогодні дитина проживає разом з позивачем. Згідно рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 19.06.2025 р. по справі № 641/830/25 - визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком, ОСОБА_2 . Також, дитина знаходитиметься і знаходиться на повному утриманні позивача, батько повністю забезпечує дитину всім необхідним: продуктами харчування, одягом, взуттям, засобами розвитку та дозвілля. Крім того, за судовим наказом, виданого Слобідським районним судом м. Харкові № 641/7909/25, з відповідача ОСОБА_3 стягуються аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі однієї четвертої частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 16.10.2025 р. та до досягнення дитиною повноліття.» Окрім цього, відповідач неналежно та недобросовісно ставиться до своїх батьківських обов'язків, а саме згідно розрахунку заборгованості від 13.01.2026 р. № 4511 Основ'янсько - Слобідського ВДВС у м. Харкові Харківського міжрегіонального Міністерства юстиції України, борг по сплаті аліментів становить 14.175, 89 грн., та відповідач продовжує далі не сплачувати аліменти на дитину, що свідчить про безвідповідальне відношення до своїх батьківських обов'язків. Позивач має самостійний дохід, оскільки, з 01.10.2025 р. згідно наказу № 456 К Т ТР працює на основній роботі по теперішній час на посаді слюсар з МСР. Позивач має бронювання згідно довідки резерв плюс, військово-облікового документу. Позивач разом з донькою ОСОБА_4 проживає у власній квартирі, де і прописані у двох з донькою. Дитина ОСОБА_6 перебуває на повному забезпеченні батька, як під час шлюбу з відповідачкою так і зараз, дитина відвідує та навчається у дитячому центрі «HOPKIDS», позивач активно приймає участь у вихованні і житті дитини, що підтверджує і сам навчальний заклад. Встановлення факту перебування дитини на самостійному вихованні та утриманні позивача необхідно для захисту прав та інтересів дитини, представництва інтересів дитини у різних установах, отримання додаткової відпустки на десять календарних днів (для збільшення часу, необхідного для проведення з дитиною), отримання додаткової грошової допомоги від держави на дитину у розмірі 3.500 грн. та використання цих грошей для розвитку та утримання дитини.
У поданому відзиві відповідач ОСОБА_3 просила в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що дійсно на сьогоднішній день частково перебуває в м. Києві по роботі, не заперечувала факту того, що донька ОСОБА_6 більше часу проводить з батьком, але це не доводить факту, що вона не приймає участь у вихованні дитини.
Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Сафіна О.Т. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила задовольнити.
Відповідач до судового засідання не з'явилася, подала до суду заяву, в якій просила розглядати справу за її відсутності.
Суд дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.
Встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками малолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується даними копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 06.08.2020 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2024 року.
Згідно судового наказу, виданого 20 жовтня 2025 року Слобідським районним судом м. Харкова, з відповідача ОСОБА_3 стягуються аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі однієї четвертої частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 16.10.2025 р. та до досягнення дитиною повноліття.
З розрахунку заборгованості по аліментам від 13.01.2026 р. № 4511, наданого Основ'янсько - Слобідським ВДВС у м. Харкові Харківського міжрегіонального Міністерства юстиції України, відповідач ОСОБА_3 має борг по сплаті аліментів у розмірі 14.175, 89 грн.
Згідно Договору надання послуг з догляду за дитиною від 01 вересня 2025 року, укладений батьком ОСОБА_2 з дитячий центр «HOPKIDS» - малолітня дитина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відвідує дитячий центр «HOPKIDS».
Згідно довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, дитина ОСОБА_6 разом з батьком ОСОБА_2 зареєстровані та мешкають за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Слобідського районного суду м. Харкова від 19 червня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини та самостійне утримання та виховання малолітньої дитини, задоволені частково.
Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком - ОСОБА_2 .
В частині позовних вимог про встановлення факту самостійного утримання та виховання малолітньої дитини відмовлено. Рішення суду набрало законної сили.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із ч.6 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
У відповідності до вимог ст.18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Конвенція про права дитини в п.3 ст.9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов'язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Позивач та його представник не надали суду доказів, що в питанні виховання чи утримання малолітньої доньки ОСОБА_4 , матір ухиляється від виконання цих обов'язків чи реалізації прав з даного приводу.
Спір щодо участі у вихованні дитини тим з батьків, який проживає окремо від неї, відповідно до ст.158 СК України вирішується органом опіки та піклування за заявою матері, батька дитини. Тоді орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Це рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання.
І лише у тому випадку, коли той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Тоді суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, що встановлено у ст.159 СК України.
Відповідно до ч.1 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті, в якій зазначено, що той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
У справі, яка переглядається, позивач просить установити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року по справі № 201/5972/22.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
Суд, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов висновку про те, що надані позивачем докази свідчать лише про проживання дитини разом з батьком, однак жодним чином не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні дитини.
Посилання позивача на той факт, що відповідачка проживає окремо, відсутність у неї постійного місця проживання, роботи, стабільного доходу в м. Харкові, її перебуття то в м. Харкові, то в місті Києві, не заслуговують на увагу, оскільки вказаний факт не звільняє відповідача, як матір, від обов'язку виховання та утримання її доньки, а тому дані докази не можуть бути підставою для задоволення позову.
З огляду на вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на те, що позивач та його представник належними та допустимими доказами не довели, що ОСОБА_2 самостійно виховує та утримує малолітню доньку, а ОСОБА_3 ухиляється від участі у вихованні дитини, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про самостійне утримання та виховання малолітньої доньки ОСОБА_4 батьком ОСОБА_2 .
На підставі зазначеного та керуючись ст.ст.13, 81, 141, 263-265, ч.6 ст.268, ст.ст.273, 352, 354, 355 ЦПК України суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту самостійного утримання та виховання малолітньої дитини - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Суддя М.В.Богдан