Справа № 183/6295/15
№ 2/183/1403/26
17 квітня 2026 року Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючої судді Сороки О.В.,
секретаря судових засідань Григорьєвої В.С.,
розглянувши, у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, треті особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Калінович Сергій Петрович, Піщанська сільська рада Самарівського району Дніпропетровської області, про:
- визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 , виданого 17.09.2014 року реєстраційною службою Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області на земельну ділянку площею 0,22 га, кадастровий номер 1223285000:002:003:0440, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , виданого на ім'я ОСОБА_4 , зареєстрованого 17.09.2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер запису про право власності 7026912, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 455590512232;
- визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.05.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Каліновичем С.П., за реєстровим № 526, виданого на ім'я ОСОБА_5 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого 27.05.2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про реєстрацію права власності: номер запис про право власності 9815111, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 455590512232;
- визнання недійсним та скасування договору купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,22 га, кадастровий номер 1223285000:002:003:0440, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , посвідченого 29.09.2015 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Каліновичем С.П., за реєстровим № 862, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про реєстрацію права власності: номер запис про право власності 113765579, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 455590512232, з одночасним припиненням усіх прав та обтяжень та земельну ділянку та закриттям розділу в реєстрі;
- визнання незаконними дій кадастрового реєстратора Управління Держземагенства у Новомосковському районі Дніпропетровської області щодо державної реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером1223285000:002:003:0440, загальною площею 0,22 га;
- скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 1223285000:002:003:0440, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області скасувати запис в Державному земельному кадастрі та закрити розділ в Поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 1223285000:002:003:0440, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області скасувати кадастровий номер 1223285000:002:003:0440,
за участю:
представника відповідача Бардаченка Д.В.,
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, треті особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Калінович Сергій Петрович, Піщанська сільська рада Самарівського району Дніпропетровської області, в якому з урахуванням змін та уточнень від 20.12.2021 року (т.4 а.с. 15-24) просила суд:
- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 , видане 17.09.2014 року реєстраційною службою Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області на земельну ділянку площею 0,22 га, кадастровий номер 1223285000:002:003:0440, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , видане на ім'я ОСОБА_4 , зареєстрованого 17.09.2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер запису про право власності 7026912, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 455590512232;
- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом від 27.05.2015 року, посвідчене приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Каліновичем С.П., за реєстровим № 526, видане на ім'я ОСОБА_5 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване 27.05.2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про реєстрацію права власності: номер запис про право власності 9815111, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 455590512232;
- визнати недійсним та скасувати договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,22 га, кадастровий номер 1223285000:002:003:0440, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений 29.09.2015 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Каліновичем С.П., за реєстровим № 862, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про реєстрацію права власності: номер запис про право власності 113765579, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 455590512232, з одночасним припиненням усіх прав та обтяжень та земельну ділянку та закриттям розділу в реєстрі;
- визнати незаконними дії кадастрового реєстратора Управління Держземагенства у Новомосковському районі Дніпропетровської області щодо державної реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером1223285000:002:003:0440, загальною площею 0,22 га;
- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1223285000:002:003:0440, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області скасувати запис в Державному земельному кадастрі та закрити розділ в Поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 1223285000:002:003:0440, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області скасувати кадастровий номер 1223285000:002:003:0440.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що вона являється власником домоволодіння за АДРЕСА_1 , на підставі Свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок (домоволодіння), виданого 10.10.1988 року, згідно рішення виконкому Новомосковської районної ради народних депутатів № 96 від 17.03.1987 року, зареєстрованого в БТІ 10.10.1988 року за реєстровим номером 1108-4.
Зазначений житловий будинок розташований на земельній ділянці загальною площею 0,25 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка на підставі рішення 17 сесії 21 скликання Орлівщинської сільської ради від 23.12.1993 року, була передана їй у приватну власність, однак Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку отриманий нею не був.
У зв'язку зі змінами в земельному законодавстві, а саме порядку передачі земель комунальної власності у приватну, за заявою ОСОБА_1 було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку.
Рішенням 6 сесії 6 скликання Орлівщинської сільської ради від 20.04.2011 року № 10-6/VI, вказана технічна документація була затверджена і передана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка, загальною площею 0,25 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, за адресою: АДРЕСА_1 .
З метою завершення процедури приватизації земельної ділянки, а саме з метою отримання Державного акту на право власності на земельну ділянку, ОСОБА_1 звернулася до відділу Держкомзему у Новомосковському районі Дніпропетровської області із заявою про присвоєння кадастрового номеру вищезазначеній земельній ділянці, внаслідок чого отримала Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
Однак, в присвоєнні кадастрового номеру їй було відмовлено через те, що виявлено перетин із земельною ділянкою кадастровий номер 1223285000:002:003:0440 (площа перетину 0,05295329 га), що підтверджується протоколом проведення перевірки документації із землеустрою та обмінного файла від 26 вересня 2011 року.
В подальшому, під час з'ясування вказаних обставин, позивачем було встановлено, що власником земельної ділянки, з якою мається перетин, являється ОСОБА_4 .
Остання набула право власності на домоволодіння на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 , видане 17.09.2014 року реєстраційною службою Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області.
Підставою для видачі свідоцтва про право власності на земельну ділянку стало рішення 22-ї сесії 5 скликання Орлівщинської сільської ради Новомосковського району від 06.02.2009 року про визнання права власності на земельну ділянку площею 0,22 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач звертає увагу на те, що вказане рішення було скасоване рішенням 25-ї сесії 5 скликання Орлівщинської сільської ради від 20.11.2009 року № 124-25/У, та прийняте рішення про винесення повторно на розгляд земельної комісії питання про виділення ОСОБА_4 земельної ділянки.
Позивачка наполягає на тому, що ОСОБА_4 вже використала своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення 16-ї сесії Орлівщинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області від 30.08.1993 року.
Однак, не зважаючи на це, ОСОБА_4 звернулася до Орлівщинської сільської ради про передачу їй в межах норм безоплатної приватизації земельної ділянки 0,22 га за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за тією ж адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням 19-ї сесії 5 скликання Орлівщинської сільської ради Новомосковського району від 17.11.2008 року земельна ділянка площею 0,2213 га була надана ОСОБА_4 на підставі її заяви, а рішенням 22 сесії 5 скликання Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 06.02.2009 року їй було передано у власність вищевказану земельну ділянку площею 0,22 га, однак це рішення було скасоване рішенням 25-ї сесії 5 скликання Орлівщинської сільської ради від 20.11.2009 року № 124-25/У, та прийняте рішення про винесення повторно на розгляд земельної комісії питання про виділення ОСОБА_4 земельної ділянки.
Однією з підстав скасування рішення стало те, що ОСОБА_4 не погодила Акт встановлення зовнішніх меж земельної ділянки в натурі із суміжними власниками та землекористувачами. ОСОБА_1 ніколи такого акту не підписувала, замість неї цей акт підписав випадково голова сільської ради.
Одразу після скасування вказаних рішень, Орлівщинська сільська рада повідомила і ОСОБА_4 , і ОСОБА_1 про прийняте рішення, ОСОБА_4 відмовлено у видачі Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, повідомлено про можливість отримання такого акту лише після того, як буде виконано вимоги Земельного Кодексу та погоджено межі земельної ділянки із суміжними землекористувачами.
Однак, в зв'язку з тим, що станом на 2014 рік документом, що підтверджує право власності на земельну ділянку, стало свідоцтво про право власності на нерухоме майно, яке видається Реєстраційною службою Новомосковського міськорайонного управління юстиції Дніпропетровської області, а не відділом Держкомзему, відповідачка, на підставі скасованого рішення 22 сесії 5 скликання Орлівщинської сільської ради від 06.02.2009 року отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно на ім'я ОСОБА_4 , а саме на земельну ділянку з кадастровим номером 1223285000:002:003:0440, загальною площею 0,22 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому державна реєстрація прав власності на земельну ділянку державним реєстратором проводилася 17.09.2014 року, тобто після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12017040350003376, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України, за заявою ОСОБА_1 , було проведено ряд слідчих дій, в тому числі проведено судову почеркознавчу експертизу та встановлено, що підпис ОСОБА_4 у заяві про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.09.2014 року та в інших документах реєстраційної справи виконані не ОСОБА_4 , а іншою особою.
Позивачка, посилаючись на п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», наполягає на тому, що належним способом захисту порушених прав буде саме визнання недійсним документу, виданого на підставі переглянутого рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування, за яким земельна ділянка була неправомірно одержана у власність чи користування.
Крім того, позивачка звертає увагу на те, що технічна документація, яка стала підставою для державної реєстрації спірної земельної ділянки була виготовлена 26.06.2008 року, а дозвіл на її виготовлення був наданий відповідним рішенням від 17.10.2008 року, тому ОСОБА_1 наполягає на тому, що передача у власність ОСОБА_4 земельної ділянки та подальша її реєстрація з відкриттям Поземельної книги та присвоєння кадастрового номеру в 2014 році відбулася з порушенням чинного на той час земельного законодавства, тому підлягає скасуванню та визнанню недійсним в судовому порядку.
В свою чергу, ОСОБА_5 , не маючи на те правової підстави отримала на ім'я матері свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,22 га, на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке скасоване, а потім отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 27.05.2015 року, яке позивачка також просить визнати недійсним та скасувати, оскільки спадкодавець у встановленому порядку не набула право власності в законному порядку на земельну ділянку, цей об'єкт не міг входити до спадкової маси.
З тих же підстав позивачка просить визнати недійсним та скасувати договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .
При цьому позивачка наполягає на тому, що належним способом захисту її порушених прав буде саме визнання недійсними зазначених вище правовстановлюючих документів, а допустимим захистом права позивача є вимога про припинення всіх речових прав на спірний об'єкт нерухомості з закриттям відповідного розділу в Державному реєстрі прав та скасування кадастрового номеру.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою судді Самарівського (Новомосковського) міськрайонного суду Дніпропетровської області Юр'євої Т.І. від 29 вересня 2015 року відкрите провадження по справі (т.1, а.с. 25).
Ухвалою суду від 31 жовтня 2015 року вжито заходи забезпечення доказів (т.1, а.с. 85-86).
Ухвалою суду від 19 січня 2016 року витребувано спадкову справі після смерті ОСОБА_4 (т.1, а.с. 117-118).
Ухвалою суду від 08 червня 2016 року до участі і розгляді справи було залучено в якості третьої особи ОСОБА_3 (т.2, а.с. 82-83).
Ухвалою суду від 08 червня 2016 рок визнано обов'язкову явку представника Орлівщинської сільської ради (т.2, а.с. 84-85).
В зв'язку закінченням повноважень судді Юр'євої Т.І., справа 04.10.2016 року була передана в провадження судді Городецького Д.І. (т.2, а.с. 106).
Ухвалою суду від 16 березня 2017 року витребувано докази (т.2, а.с. 151-152).
07.11.2017 року справа була передана в провадження судді Парфьонова Д.І. (т.2, а.с. 177-178).
В зв'язку з закінченням повноважень судді Парфьонова Д.І., справа передана в провадження судді Майної Г.Є. (т.2, а.с. 233-234).
В зв'язку з закінченням повноважень судді Майної Г.Є., справа була передана в провадження судді Сороки О.В. (т.3, а.с. 21).
Ухвалою суду від 29 липня 2019 року позов ОСОБА_1 був залишений без розгляду (т.3, а.с. 47-48)ю
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року ОСОБА_1 було відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду від 29 липня 2019 року (т.3, а.с. 68).
Постановою Верховного Суду у складі колегії Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року скасовано, справу передано на розгляд до апеляційної інстанції (т.3, а.с. 130-134).
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 липня 2019 року скасовано, справу передано для продовження розгляду справи (т.3, а.с. 143-144).
Ухвалою суду від 14 лютого 2022 року до участі у розгляді справи в якості співвідповідача було залучено Головне управління Держгеокккадастрпу у Дніпропетровській області, та прийнято до розгляду заяву про уточнення позовних вимог (т.4, а.с. 35-36).
Ухвалою суду від 05 жовтня 2023 року витребувано докази по справі (т.4, а.с. 52-53).
Ухвалою суду від 12 червня 2024 року закінчене підготовче судове засідання, призначено розгляд справи по суті (т.4, а.с. 99).
Ухвалою суду від 06 жовтня 2025 року суд повернувся до з'ясування обставин по справі (т.4, а.с.135-136).
Ухвалою суду від 06 жовтня 2025 року позов був залишений без руху (т.4, а.с. 137-140).
Позиція сторін в судовому засіданні.
Позивач у судове засідання не з'явилась, її представник - адвокат Пташинський О.А. звернувся до суду із заявою про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав, наполягав на їх повному задоволенні (т.4, а.с. 110).
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Бардаченко Д.В. у судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог, мотивуючи свою позицію тим, що позивачем обрано не належний спосіб захисту порушеного права, звернув увагу на те, що державна реєстрація права власності на земельну ділянку відбулася на підставі відповідного рішення Орлівщинської сільської ради від 2008 року, яке не було скасовано.
Інші учасники в судове засідання не з'явилися, повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомляли.
Суд, дослідивши подані докази, з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, дійшов до наступного висновку.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з вимогами ч.1, 2 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи слід задовольнити позов або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації таких прав.
ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок, , виданого 10.10.1988 року Новомосковською районною радою, являється власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 8).
Рішенням Орлівщинської сільської ради від 23 грудня 1993 року за ОСОБА_1 визнано право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,25 га, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 9).
Рішенням Орлівщинської сільської ради № 10-6/VI від 20 квітня 2011 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,25 га, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 10).
У відповідності до Протоколу проведення перевірки документації із землеустрою та обмінного файлу технічна документація із землеустрою, що була виготовлена на замовлення ОСОБА_1 , не пройшла перевірки через перетин із земельною ділянкою 1223285000020030440 (площа перетину 0,05295329 га) (т.1, а.с. 12-14).
В свою чергу, рішенням Орлівщинської сільської ради від 17 жовтня 2008 року ОСОБА_4 виділено земельну ділянку біля успадкованого будинку по АДРЕСА_1 , у розмірі 0,2213 га (т.1, а.с. 16).
Рішенням Орлівщинської сільської ради від 06.02.2009 року за ОСОБА_4 визнано право власності на земельну ділянку площею 0,22 га, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та спору, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 17).
Варто звернути увагу на те, що листом Орлівщинської сільської ради № 440 від 2009 року на ім'я ОСОБА_1 , сільський голова повідомляв позивачку про те, що в зв'язку з відсутністю зареєстрованого права на земельну ділянку по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , не визначення меж зазначеної території, а також необхідності надання проходу та проїзду до земельної ділянки по АДРЕСА_1 , комісія вирішила узгодити межу між домоволодінням АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , згідно технічного звіту, договір № 1194 від 26.06.2008 року, розробленого РКПБТІ «Інвентаризатор» по фактичному користуванню (т.1, а.с. 63,64,67-68, 70-72).
Аналіз поданих доказів свідчить про те, що між домоволодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 станом на 2008 рік була відсутня спільна межа, яка підлягала погодженню між спільними користувачами, така земельна ділянка погоджувалася зі сторони позивача представником сільської ради задля забезпечення проходу та проїзду до домоволодіння за АДРЕСА_1 .
При цьому схема земельної ділянки ОСОБА_1 із зазначенням її меж Орлівщинській сільській раді при прийнятті рішення від 23.12.1993 року, не надавалась (т.1, а.с. 69).
Рішенням Орлівщинської сільської ради № 124-25/У від 20 листопада 2009 року скасовані рішення 22 сесії 5 скликання Орлівщинської сільської ради від 06.02.2009 року «Про визначення прав приватної власності на землю, яким ОСОБА_4 надавалася у власність земельна ділянка площею 0,22 га по АДРЕСА_1 , а також скасовано рішення 19 сесії 5 скликання Орлівщинської сільської ради від 17.10.2008 року «Про надання земельної ділянки» ОСОБА_4 . Цим же рішенням прийнято винести повторно на розгляд земельної комісії питання про виділення ОСОБА_4 земельної ділянки (т.1, а.с. 18).
Оцінюючи рішення Орлівщинської сільської ради від 20 листопада 2009 року, суд звертає увагу на наступне.
В силу положень ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Згідно зі статтею 151-2 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
У рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 19, ст. 144 Конституції України, ст. 25, ч. 14 ст. 46, частин 1, 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.
В абзаці 3 пункту 3 цього Рішення зазначено, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу й самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Згідно з абзацом 1 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України органи місцевого самоврядування приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють дію норм права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
У вказаному рішенні також зазначено, що зі змісту частини другої ст. 144 Конституції України та частини десятої ст. 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).
Конституційний Суд України зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Враховуючи наведене рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009, суди дійшли висновку, що оскільки орган місцевого самоврядування в цілому наділений правом скасовувати свої раніше прийняті акти індивідуального характеру в односторонньому порядку, окрім випадку коли такі рішення були виконані.
У постановах від 20.09.2018 у справі №521/17710/15-а, від 22.01.2019 у справі №371/957/16-а, від 13.03.2019 у справі №542/1197/15-а Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування та громадянами, що породжує у громадян упевненість у тому, що їхнє становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Отже, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
Аналогічна правова позиція узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі № 296/9690/15-а, від 06.03.2019 р. у справі №2340/2921/18, від 24.07.2019р. у справі №182/2428/16-а(2-а/0182/102/2016), від 21.08.2019 р. у справі №461/560/14-а, від 22 січня 2020 року, справа №208/5023/17, від 02.04.2020р. у справі №335/8641/16-а (2-а/335/283/2016), від 09.04.2020р. у справі №810/899/17, від 24.07.2020 року у справі № 819/1154/18.
У дані спірній ситуації Орлівщинська сільська рада, скасовуючи рішення від 17.10.2008 року про надання земельної ділянки по АДРЕСА_1 , в той час коли рішення вже вичерпало свою дію фактом свого виконання саме зі сторони Орлівщинської сільської ради, узгодивши межу по технічному звіту, і в силу зазначеним норм закону, не підлягало скасуванню органом місцевого самоврядування самостійно.
ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про смерть (т.1, а.с. 109).
ОСОБА_5 , на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 17.04.2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каліновичем С.П., зареєстрованого в реєстрі за № 427, набула право власності на домоволодіння за АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 112).
27.05.2015 року ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право на спадщину за земельну ділянку площею 0,22 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та спору (присадибна ділянка), кадастровий номер 1223285000:02:003:0440 (т.1, а.с. 158). Земельна ділянка належала померлій на підставі свідоцтва про право власності, індексний номер 26919789, видане 17.09.2014 року Реєстраційною службою Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області, зареєстрованого службою 17.09.2014 року, номер запису про право власності 7026912, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 455590512232.
Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку підставою для державної реєстрації земельної ділянки стала Технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок від 26.06.2008 року, виготовлена НРКП БТІ «Інвентаризатор» (т.1, а.с. 154-157).
29.09.2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (т.2, а.с. 1-4).
Суд бере до увагу ту обставину, що державна реєстрація права власності на земельну ділянку за ОСОБА_4 була проведена реєстраційною службою Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області 15.09.2014 року, тобто після смерті ОСОБА_4 (т.1, а.с.159-162), як і бере до уваги висновок почеркознавчої експертизи про те, що рукописні тексти від імені ОСОБА_4 в заяві про державну реєстрацію прав ті їх обтяжень від 15.09.2014 року виконані не ОСОБА_4 , і не ОСОБА_5 (т.3, а.с. 230-236), однак звертає увагу на наступне.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У статті 1 Першого протоколу до Конвенції (далі - Перший протокол), ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до частини першої статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Положеннями статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. mutatis mutandis постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).
Статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
За змістом частини першої статті 2 ЦПК України метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача.
Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86) та інших).
Згідно із частинами другою та третьою статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно із статтею 79-1 ЗК України земельна ділянка формується як об'єкт цивільних прав. За змістом частин першої - п'ятої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Згідно із статтею 1 Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VІ "Про державний земельний кадастр" (далі - Закон про земельний кадастр) державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
Відповідно до статті 15 Закону про земельний кадастр до Державного земельного кадастру включаються відомості про земельні ділянки, зокрема, кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі. Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно із статтею 16 Закону про земельний кадастр земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Кадастрові номери земельних ділянок зазначаються у рішеннях органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування про передачу цих ділянок у власність чи користування, зміну їх цільового призначення, визначення їх грошової оцінки, про затвердження документації із землеустрою та оцінки земель щодо конкретних земельних ділянок.
Отже, порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами, визначений статтями 116, 118, 122 ЗК України, передбачає вчинення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування відповідних дій та прийняття рішень, а саме: формування земельної ділянки, присвоєння їй кадастрового номера,надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, тощо.
Вказані дії та рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування можуть бути прийняті з порушенням процедури їх прийняття, а тому визнання незаконними цих рішень і дій, відповідно, може бути способом захисту цивільного права або інтересу, з огляду на таке.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, у тому числі визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (частини перша - третя статті 152 ЗК України).
Згідно із статтею 154 ЗК України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою.
Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
За положеннями частин десятої, тринадцятої статті 79-1 ЗК України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Згідно із частинами шостою - восьмою статті 16 Закону про земельний кадастр кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера. Скасований кадастровий номер земельної ділянки не може бути присвоєний іншій земельній ділянці. Інформація про скасовані кадастрові номери земельних ділянок зберігається у Державному земельному кадастрі постійно.
Відповідно до ст.103 ЗК України власники та землекористувачі сусідніх земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей.
Стаття 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до ч.1 ст.317, ч.1 ст.319 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з ч.ч. 3-5 ст. 319 ЦК України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян.
Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним прав права користування та розпорядження своїм майном.
Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).
Підставою для подання позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є створення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою цього позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Умовами для задоволення позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обґрунтовуючи свої вимоги, саме позивач, відповідно до вимог процесуального закону, зобов'язаний надати суду належні та допустимі докази, які б підтверджували існування права користування земельною ділянкою та існування перешкод в користуванні земельною ділянкою.
Однак, наявні матеріали справи жодним чином не підтверджують факт вчинення перешкод позивачу в користуванні належною їй земельною ділянкою.
На підтвердження факту вчинення перешкод у користуванні земельною ділянкою повинні бути надані суду первинні (прямі або непрямі) докази, які відтворюють ланцюжок неправомірних дій відповідача (триваючого порушення, що є підставою подачі негаторного позову), і як наслідок порушення права власника земельної ділянки на користування земельною ділянкою.
А потім, як наслідок в порядку захисту свого порушеного права на користування - звернення до правоохоронних органів, органів місцевого самоврядування, органів державної влади, фіксування протиправних дій за допомогою фото або відеозйомки (речові докази).
Усі ці дії в сукупності є необхідними для встановлення об'єктивної істини у справі, і як наслідок підтвердження обставин, викладених у позовній заяві.
Отже, в зазначеній категорії справ суттєвим питанням, що підлягає встановленню та дослідженню в судовому порядку є те, чи позивач довів належними та допустимими доказами порушення його прав як власника земельної ділянки.
Жодних зауважень до відповідача щодо чинення перешкод у користуванні належною позивачу земельною ділянкою не надходило.
У відповідності до статті 41 Конституції України, статті 310 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи бути обмеженим у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Враховуючи вищевикладене, встановивши обставини у справі у їх сукупності та дослідивши докази на їх підтвердження, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , з огляду на те, що позивачем не надано доказів, які б підтвердили беззаперечне належне виключно їй право користування спірною земельною ділянкою.
Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).
Виходячи з положень статей 8, 124 Конституції України, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 540/861/16-ц вказала, що захист прав позивача, порушеного внаслідок накладення земельних ділянок, шляхом визнання недійсними рішення сільської ради, державного акта на право власності на земельну ділянку і скасування його державної реєстрації є ефективним способом захисту порушеного права чи інтересу.
Вважаючи, що її цивільне право на володіння земельною ділянкою порушене, ОСОБА_1 обрала правильний спосіб захисту цивільного права. Однак, розглядаючи заявлені позовні вимоги, суди насамперед повинні з'ясувати на підставі належних та допустимих доказів у справі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц зазначила, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право позивачки порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які беззаперечно вказували б, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.
Отже, ОСОБА_1 ставить на вирішення питання можливості доказування факту накладання земельних ділянок на підставі інших доказів, відмінних від висновку експерта чи спеціаліста шляхом відступу від зазначеного правового висновку Верховного Суду.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою (землевпорядна документація) - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель тощо; технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.
Землеустрій забезпечує, зокрема, отримання інформації щодо кількості та якості земель, їхнього стану та інших даних, необхідних для ведення державного земельного кадастру, моніторингу земель, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель (стаття 2 Закону України «Про землеустрій»).
За змістом приписів статті 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, матеріалів Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалів топографо-геодезичних робіт. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача. У разі передачі у власність та користування земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування технічна документація розробляється на підставі дозволу, виданого відповідним органом (крім випадків, якщо відповідно до закону розроблення технічної документації здійснюється без надання такого дозволу).
Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає:
а) завдання на складання технічної документації із землеустрою;
б) пояснювальну записку;
в) матеріали топографо-геодезичних робіт;
г) кадастровий план земельної ділянки;
ґ) перелік обмежень у використанні земельної ділянки;
д) відомості про встановлені межові знаки.
Пунктом 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок), передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49, 54 цього Порядку.
Після прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про затвердження документації із землеустрою, яка є підставою для державної реєстрації земельної ділянки, та надання Держгеокадастру або його територіальному органові відповідно до компетенції засвідченої копії такого рішення Державний кадастровий реєстратор протягом двох робочих днів з моменту її отримання вносить відповідні відомості до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі (пункт 112 Порядку).
Отже, встановлення, зокрема, межових знаків земельної ділянки відбувається під час виготовлення технічної документації з землеустрою безпосередньо на місцевості, де знаходиться земельна ділянка.
За змістом пункту 6 Розділу ІІ Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 основними завданнями земельно-технічної експертизи є, зокрема, визначення відповідності фактичного землекористування в частині порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлювальних документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки. Одним з орієнтованих вирішуваних питань, які ставляться на вирішення зазначеної експертизи, є встановлення факту порушення меж (або накладання) земельних ділянок відповідно до правовстановлювальних документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки.
Зазначені питання земельно-технічної експертизи вирішуються за наявності відповідної правовстановлювальної та технічної документації, зокрема результатів виконання топографо-геодезичних робіт, які проводяться відповідними фахівцями з використанням відповідного обладнання та бази даних. Для вирішення питань земельно-технічної експертизи експерту необхідно надати оригінали або завірені якісні копії відповідної правовстановлювальної та технічної документації із землеустрою на земельну ділянку. У разі неможливості експертом самостійно виконати топографо-геодезичні роботи результати таких робіт повинні бути надані на дослідження органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта).
Отже, питання, пов'язані з перевіркою обставин на предмет перетину земельних ділянок згідно з відомостями земельного кадастру віднесено законодавцем до компетенції відповідальних осіб, уповноважених на проведення судової земельно-технічної експертизи.
Частинами першою - третьою статті 158 ЗК України передбачено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом (частина четверта, п'ята статті 158 ЗК України).
До компетенції суду відносяться питання щодо встановлення наявності чи відсутності порушення відповідачем права позивача в межах вимог позовної заяви. Водночас, до компетенції суду не входять функції з встановлення на підставі правовстановлюючої документації, зокрема, перетину спірних земельних ділянок.
Виходячи з принципу змагальності, визначеного у ст. 13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, а учасники справи розпоряджаються правами щодо предмету доказування на власний розсуд.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Подібними міркуваннями керувався Верховний Суд, зокрема, у постановах від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 27 червня 2024 року у справі № 752/2284/17 тощо.
Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (аналогічні роз'яснення викладені в постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц).
Частиною п'ятою статті 116 ЗК України передбачено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 911/2701/17 вказано, що частиною п'ятою статті 116 ЗК України унормовано, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Земельні ділянки формуються як об'єкти цивільних прав: власності, постійного користування, оренди відповідно до закону, і припинення прав щодо цих об'єктів також має відбуватись виключно у відповідності до закону".
Зазначені правові висновки слід застосовувати разом з приписами частини другої статті 78 ЦПК України, за змістом якої обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, факт порушення цивільного права позивача як особи, частину земельної ділянки якої передано у власність третій особі на підставі розпорядження органу місцевого самоврядування шляхом передання у власність іншій особі разом з суміжною земельною ділянкою, може бути доведений, зокрема, на підставі відповідних висновків експерта чи спеціаліста.
Скориставшись своїм правом на розгляд справи без участі позивача та її представника, суд позбавлений був можливості призначити відповідну експертизу без клопотання позивача.
Отже, позивач в повній мірі та на власний розсуд скористалася процесуальними правами для захисту порушеного права, усвідомлювала наслідки не вчинення відповідної процесуальної дії, оскільки під час розгляду справи була представлена адвокатом.
За таких обставин, суд приходить до переконання про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 76-82, 89, 141, 263, 265 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, треті особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Калінович Сергій Петрович, Піщанська сільська рада Самарівського району Дніпропетровської області, про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання недійсним та скасування договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання незаконними дій кадастрового реєстратора, скасування державної реєстрації земельної ділянки, зобов'язання скасувати запис в Державному земельному кадастрі та закрити розділ в Поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки, зобов'язання скасувати кадастровий номер, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін:
позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ;
відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ;
відповідач - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 ;
відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 39835428, місцезнаходження: вул. Філософська, 39-А, м.Дніпро, 49000;
третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Калінович Сергій Петрович, місцезнаходження: вул..Комсомольська 22/7, м.Дніпро, 49000;
третя особа - Піщанська сільська рада Самарівського району Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 04338836, місцезнаходження: вул. Центральна, 4, с.Піщанка, Самарівський район, Дніпропетровська область, 51283.
Суддя Сорока О.В.