20 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 760/9353/22
провадження № 61-4694ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сердюка В. В.,
розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Боднар Альони Миколаївни, на додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору, стягнення коштів,
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
розірвати договір на виконання робіт від 22 жовтня 2021 року № 22102021;
стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) сплачений за договором аванс у розмірі 2 660 000 грн, штраф - 378 000 грн, пеню - 1 277 640 грн, три проценти річних - 36 948, 49 грн, інфляційні втрати - 330 372 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 липня 2025 року позов задоволено частково.
Розірвано договір на виконання робіт від 22 жовтня 2021 року № 22102021, укладений між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Стягнено з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений аванс за договором у розмірі 2 660 000 грн, пеню за невиконання зобов'язання за договором - 898 280 грн, штраф - 266 000 грн, інфляційні втрати - 330 372 грн, що разом складає 4 154 652 грн.
Стягнено з ФОП ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за позовну вимогу немайнового характеру в розмірі 992, 40 грн, за позовну вимогу майнового характеру - 12 405 грн , що разом складає 13 397,40 грн.
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій зазначає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі сплаченої передоплати 43 980 грн, які підлягають стягненню з відповідача.
Також заявник, посилаючись на те, що здійснена позивачем передоплата витрат на правничу допомогу у розмірі 43 980 грн є неспівмірною з обсягом наданих адвокатських послуг протягом трьохрічного розгляду справи, просив стягнути з відповідача гонорар успіху адвоката у розмірі 5 % від задоволених позовних вимог, що становить 207 732,60 грн.
Додатковим рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року, заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 43 980 грн.
В іншій частині заяви про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для сплати адвокату «гонорару успіху», оскільки не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи означене питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Київський апеляційний суд, залишаючи без змін додаткове рішення в оскаржуваній стороною позивача частині, виснував, що ключовим критерієм під час вирішення питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху» у цій справі є розумність заявлених витрат, їх обґрунтованість та співмірність із фактично виконаною адвокатом роботою під час представництва інтересів у суді першої інстанції.
Проте, заявлене до стягнення додаткове відшкодування у розмірі 207 732,60 грн не відповідає критеріям розумності та співмірності із фактично виконаною адвокатом роботою, а його покладення на відповідача за обставин цієї справи мало б надмірний характер, відповідно суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, належно дослідив надані заявником докази на підтвердження їх понесення, перевірив обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, співвідніс заявлений до відшкодування розмір витрат із характером та складністю справи, в зв'язку з чим обґрунтовано відмовив в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення в частині відшкодування «гонорару успіху».
У квітні 2026 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Боднар А. М., на додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року.
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування «гонорару успіху» в розмірі 207 732,60 грн, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відшкодувати судові витрат повністю.
Касаційна скарга, мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 березня 2018 року в справі 907/357/16, від 18 грудня 2018 року в справі № 910/4881/18, від 09 квітня 2019 року в справі № 826/2689/15, від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21, від 13 березня 2025 року в справі № 275/150/22, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2026 року в справі № 372/6826/24.
Вважає, що судами порушено норми процесуального права, зменшивши розмір витрат на правничу допомогу з власної ініціативи за відсутності клопотання чи заперечень сторони відповідача.
Судами попередніх інстанцій не враховано, що заявлена до відшкодування загальна сума витрат на правову допомогу в розмірі 251 712,60 грн є співмірною з результатом розгляду справи, а саме становить лише 6,06 % присудженої до стягнення за судовим рішенням суми коштів в розмірі 4 154 652 грн.
При цьому Голосіївський районний суд міста Києва, з яким безпідставно погодився Київський апеляційний суд, дійшов помилкового висновку, що «гонорар успіху» не є складовою витрат на правничу допомогу, тому такі витрати не підлягають відшкодуванню.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Таким чином, у випадку, якщо суд при ухваленні судового рішення по суті спору з певних причин не вирішив питання про судові витрати, або відкладення вирішення цього питання було ініційовано стороною у справі, таке питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення судом додаткового судового рішення в порядку статті 270 ЦПК України.
Відповідно до положень частини восьмої статті 141 ЦПК України докази витрат на правничу допомогу подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов'язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15).
Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).
У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 591/550/20 (провадження № 61-6344св23) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У частинах четвертій-шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за результатами аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. При вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що при розподілі судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судами встановлено, що на підтвердження розміру витрат на правову допомогу, понесених ОСОБА_1 у зв'язку з розглядом цієї справи в суді першої інстанції, його представник - адвокат Боднар А. М. надала: договір про надання правничої допомоги від 21 червня 2022 року № 848/3/21-06-2022; додаткову угоду № 1 від 21 червня 2022 року до договору про надання правничої допомоги від 21 червня 202 року; додаткову угоду № 3 від 12 травня 2025 року; акт надання послуг № 284 від 21 червня 2022 року; акт прийняття-передачі наданих послуг № 315 від 27 липня 2022 року; акт надання послуг № 143 від 18 липня 2025 року; рахунок на оплату № 287 від 21 червня 2022 року; рахунок на оплату № 353 від 19 липня 2022 року; платіжну інструкцію № 2PL457618 від 21 червня 2022 року; платіжну інструкцію № 2PL191114 від 27 липня 2022 року; платіжну інструкцію № 2PL686136 від 26 липня 2022 року; рахунок на оплату № 197 від 25 серпня 2025 року; рахунок на оплату № 212 від 19 вересня 2025 року; акт надання послуг № 173 від 25 серпня 2025 року; акт надання послуг № 192 від 22 вересня 2025 року; платіжну інструкцію № 8007765403.1 від 26 серпня 2025 року, платіжну інструкцію № 815402256.1 від 24 вересня 2025 року.
Предметом Договору є надання АО правничої (правової) допомоги клієнту, деталізований перелік якої зазначався у відповідній Додатковій угоді до цього Договору. Згідно з пункту 1 Додаткової угоди 1 до Договору сторони погодили, що клієнт сплачує на користь Адвокатського об'єднання передоплату 600 дол. США, що відповідає 21 540,00 грн, вказана оплата передбачає наступний перелік правничої допомоги (дій): ознайомлення з матеріалами справи, аналіз матеріалів та загалом справи, розробка стратегії (орієнтовний план дій) по справі, підготовка та подача позовної заяви.
Сторони погодили, що у випадку необхідності надання клієнтові інших послуг та/або здійснення процесуальних дій в межах справи, у тому числі подачі заяви про забезпечення позову, клієнт сплачує окрему винагороду на користь Адвокатського об'єднання у розмірі 600 дол. США по курсу продажу готівкового долара США в АТ «Райффайзен Банк», встановленого на день виставлення рахунку (пункт 3 угоди).
З врахуванням доведення вартості наданих відповідачу послуг на правову допомогу у визначеному судом обсязі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правничу допомогу, а саме в розмірі 43 980 грн, що відповідає співмірності складності справи та виконаному адвокатом обсягу роботи та часу.
При цьому суди попередніх інстанцій підставно відмовили у відшкодуванні витрат на правничу допомогу в частині стягнення «гонорару успіху» в розмірі 207 732,60 грн, як таких, що не відповідають критеріям розумності та співмірності із фактично виконаною адвокатом роботою, керуючись тим, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд в справі № 925/887/20 вказав, що доводи касаційної скарги про те, що суд самостійно зменшив розмір витрат на правову допомогу, без клопотання особи, яка не згодна з їх розміром, на увагу не заслуговують, оскілки здійснюючи такий розподіл, суд першої інстанції надав оцінку обґрунтованості та пропорційності заявлених стороною позивача вимогам та фактично наданим послугам у суді першої інстанції, що узгоджується з пунктом 2 частини третьої статті 141 ЦПК України, яким визначено порядок розподілу судових витрат між сторонами, та дає право суду як за клопотанням сторони, так і з власної ініціатив зменшити розмір витрат, визначений стороною, надавши оцінку їх обґрунтованості та пропорційності до предмета позову (постанова від 28 січня 2026 року).
В зв'язку з наведеним, Верховний Суд відхиляє довід касаційної скарги ОСОБА_1 , що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зменшив розмір витрат на правничу допомогу з власної ініціативи за відсутності клопотання чи заперечень сторони відповідача, оскільки суди надали належну оцінку обґрунтованості та пропорційності суми «гонорару успіху» в розмірі 207 732,60 грн до обсягу виконаної адвокатом роботи, характеру та складністю справи № 760/9353/22.
Також, Верховний Суд відхиляє аргумент касаційної скарги, що Голосіївський районний суд міста Києва, з яким безпідставно погодився Київський апеляційний суд, дійшов помилкового висновку, що «гонорар успіху» не є складовою витрат на правничу допомогу, тому такі витрати не підлягають відшкодуванню, оскільки під час розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення суди керувалися спеціальною нормою, зокрема статтями 137, 141 ЦПК України, якими регулюється розподіл судових витрат, в тому числі відшкодування витрат на правничу допомогу, та дійшли висновку про відмову у відшкодуванні «гонорару успіху» за не співмірністю таких витрат відповідно до сталої практики Верховного Суду.
Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 29 березня 2018 року в справі 907/357/16, від 18 грудня 2018 року в справі № 910/4881/18, від 09 квітня 2019 року в справі № 826/2689/15, від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21, від 13 березня 2025 року в справі № 275/150/22, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2026 року в справі № 372/6826/24, на які заявник посилається в касаційній скарзі. При цьому, у кожній справі суди виходять з її конкретних обставин та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Таким чином, не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Тому відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України є підстави для визнання касаційної скарги ОСОБА_1 необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Боднар Альони Миколаївни, на додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору, стягнення коштів.
Копію ухвали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді Н. Ю. Сакара
О. М. Осіян
В. В. Сердюк