20 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 334/6938/25
провадження № 61-4863ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Синельникова Є. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 03 листопада 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 03 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Вельтум-Запоріжжя» про захист прав споживача,
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Вельтум-Запоріжжя» про захист прав споживача, у якому просив суд: визнати незаконними дії ТОВ «Вельтум-Запоріжжя» щодо ненадання відповіді на звернення, а також дії з неврахування його пільг, як ветерана військової служби і особи з інвалідністю II групи, який отримав захворювання в період проходження військової служби; зобов'язати ТОВ «Вельтум-Запоріжжя» зробити відповідний перерахунок платежів з урахуванням періоду з 09 травня 2022 року до 15 грудня 2024 року - часу, коли у квартирі ніхто не проживав, а також з урахуванням пільг, як ветерана військової служби і особи з інвалідністю II групи, та надати письмову відповідь на звернення.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 03 листопада 2025 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 03 лютого 2026 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1
11 квітня 2026 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 03 листопада 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 03 лютого 2026 року, ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити або передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу подано з пропуском строку на касаційне оскарження.
ОСОБА_1 порушив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень з посиланням на те, що строк пропущено з поважних причин, оскільки він є особою з інвалідністю ІІ групи та має хронічне захворювання. Стверджує, що після отримання судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій його самопочуття різко погіршилось, він потребував невідкладного лікування, що обмежили його можливість своєчасно підготувати касаційну скаргу. Крім того вказує, що у цей період був вимушений готувати та подавати скарги до органів суддівського врядування з метою захисту його прав. Враховуючи зазначені обставини, заявник просить поновити пропущений процесуальний строк на касаційне оскарження вказаного судових рішень.
Відповідно до частини першої статті 390 Цивільного процесуального кодексу України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Тобто відлік строку на касаційне оскарження процесуальний закон визначає таким чином: протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення або протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
За відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень повний текст постанови Запорізького апеляційного суду від 03 лютого 2026 року складено 11 лютого 2026 року, а загальний доступ забезпечено - 16 лютого 2026 року. Таким чином, останнім днем подання касаційної скарги є 13 березня 2026 року.
Зі змісту оскаржуваної постанови та заяви про поновлення строку на касаційне оскарження вбачається, що ОСОБА_1 був присутній у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи за його апеляційною скаргою та отримав оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції.
Статтею 44 ЦПК України закріплено обов'язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Поважними причинами пропуску строку є ті обставини, які є об'єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 911/3513/16 зазначено, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони, і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яке він використовує залежно від поважності причин пропуску строку.
Разом тим, саме на заявника покладено обов'язок доведення наявності в нього об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення.
Повідомлені заявником відомості не дають достатніх підстав для визнання причин значного пропуску процесуального строку на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції поважними. Заявник на підтвердження обставин погіршення стану здоров'я після ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови надав суду копію виписки з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 10 квітня 2026 року, згідно з якою ОСОБА_1 знаходиться під наглядом у ТОВ «Вітацентр» з 2020 року та отримує постійне медикаментозне лікування за планом. Згідно з відомостями, що містяться у вказаній виписці, ОСОБА_1 не звертався до сімейного лікаря у період строку на касаційне оскарження судових рішень. Так, його звернення 09 червня 2025 року, 07 листопада 2025 року та 28 січня 2026 року відбулись до розгляду справи у суді апеляційної інстанції та постановлення оскаржуваної постанови, а звернення 17 березня 2026 року та 10 квітня 2026 року відбулись після закінчення строку на касаційне оскарження судових рішень у цій справі. Достовірних та достатніх доказів на підтвердження обставин неможливості скористатися своїм правом на оскарження судових рішень у касаційному порядку у визначений процесуальним законом строк внаслідок погіршення стану здоров'я заявником не надано.
Отже клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження не містить належних і достатніх обґрунтувань на підтвердження об'єктивної неможливості подати касаційну скаргу протягом визначеного законом періоду часу.
Частиною третьою статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, встановлених процесуальним законом, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. Протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу.
ОСОБА_1 необхідно навести інші об'єктивні причини, які можуть свідчити про наявність підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та надати достовірні докази на їх підтвердження.
Крім того, подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та не може бути вирішено питання про відкриття касаційного провадження, з огляду на таке.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених)статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
При поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник має заначити відомості про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування конкретної норми права у подібних правовідносинах.
Процесуальний закон покладає на заявника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування конкретних норм матеріального та/або порушення норм процесуального права, яке допустили суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені) статтею 389 ЦПК України, з вказівкою на відповідні висновки суду, рішення якого оскаржується, з одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані при розгляді справи.
Касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону.
Заявник узагальнено посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права Вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування відповідної норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
ОСОБА_1 не наводить конкретної норми права, щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, що свідчить про недотримання приписів пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України.
Визначення підстав касаційного оскарження, встановлених процесуальним законом, має важливе значення, оскільки суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження (приписи частини першої статті 400 ЦПК України).
Отже, з метою усунення недоліків касаційної скарги заявнику необхідно надати уточнену касаційну скаргу, в якій зазначити обґрунтовані підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені статтею 389 ЦПК України.
Відповідно до вимог частин другої, третьої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Неусунення недоліків касаційної скарги є підставою для її повернення.
Враховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення її недоліків.
Керуючись статтями, 390, 392, 393 ЦПК України,
Визнати неповажними наведені ОСОБА_1 підстави поновлення строку на касаційне оскарженнярішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 03 листопада 2025 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 03 лютого 2026 року.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 03 листопада 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 03 лютого 2026 року залишити без руху.
Надати для усунення зазначених вище недоліків касаційної скарги строк
до 04 травня 2026року, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настають наслідки, передбачені процесуальним законом.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Синельников