16 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 752/23396/19
провадження № 61-9430св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство «Альфа-Банк», яке змінило назву на акціонерне товариство «Сенс Банк»;
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ;
третя особа -Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації;
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 серпня 2023 року у складі судді Плахотнюк К. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 18 червня 2025 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Слюсар Т. А., Таргоній Д. О.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), яке змінило назву на акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк») звернулося до суду з позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про усунення перешкод у користуванні власністю.
Позовна заява обґрунтована тим, що 16 жовтня 2007 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБСР «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк»), та ОСОБА_3 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/4425 (далі - Кредитний договір), за умовами якого позичальник отримала у тимчасове користування грошові кошти в сумі 850 000 доларів США зі сплатою 13 % річних та кінцевим терміном повернення до 15 жовтня 2022 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором 16 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 02-10/3519, предметом якого є шестикімнатна квартира АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 не виконувала належним чином взятих на себе зобов'язань, внаслідок чого у неї утворилася заборгованість за Кредитним договором, тому АТ «Укрсоцбанк» на підставі застереження в іпотечному договорі шляхом позасудового врегулювання набуло право власності на вказану квартиру, зареєструвавши право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
В серпні 2019 року АТ «Укрсоцбанк» зверталося до відповідачів з вимогою про звільнення вказаного жилого приміщення та зняття з реєстрації. Зазначені вимоги відповідачі отримали 07 серпня 2019 року, однак не виконали.
АТ «Альфа-Банк» з 15 жовтня 2019 року є правонаступником АТ «Укрсоцбанк».
Позивач вказував, що відповідачка ОСОБА_1 з 18 липня 2019 року не є власником спірної квартири, а реєстрація відповідачів в цій квартирі порушує його інтереси як власника, який з вересня 2019 року не може потрапити у приміщення, що підтверджується відповідними актами. Крім того, реєстрація відповідачів у квартирі створює перешкоди у розпорядженні нерухомим майном. Право членів сім'ї власника квартири користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на квартиру в особи, членами сім'ї якого вони є. Із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням як у неї, так і у членів її сім'ї. У зв'язку з цим, відповідачі втратили право користування вказаною квартирою.
Враховуючи викладене, АТ «Альфа-Банк» просило усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_2 , шляхом позбавлення відповідачів права користування вказаним житловим приміщенням.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 серпня 2023 року позовні вимоги АТ «Альфа-Банк» задоволено. Усунуто АТ «Альфа-Банк» перешкоди у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_2 , шляхом позбавлення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 права користування вказаним житловим приміщенням. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачка ОСОБА_1 з 18 липня 2019 року не є власником спірної квартири, на яку банк звернув стягнення на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі, а наявність у відповідачів реєстрації в цій квартирі порушує інтереси позивача як нового власника і створює йому перешкоди у розпорядженні нерухомим майном. Оскільки право членів сім'ї власника квартири користуватись цим жилим приміщенням є похідним від прав колишнього власника, яка передала в іпотеку квартиру і була відчужена на користь іпотекодержателя, відповідачі вважаються такими, що втратили право користування спірною квартирою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 18 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 задоволено. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 серпня 2023 року в частині задоволених позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог АТ «Сенс Банк» відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що20 травня 2025 року представник АТ «Сенс Банк» - адвокат Атаманенко О. П. надіслав до суду апеляційної інстанції заяву, в якій просив рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 серпня 2023 року скасувати та закрити провадження у справі за відсутності предмета спору, оскільки відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва № 130710629 станом на 12 травня 2025 року у спірній квартирі відсутні зареєстровані особи.
Оскільки вказана заява обґрунтована обставинами, які виникли після ухвалення оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення зазначеної заяви.
Водночас, апеляційний суд зазначив, що позивач не був обмежений у своєму процесуальному праві на стадії апеляційного провадження у справі відмовитись від позовних вимог, подавши про це до апеляційного суду відповідну заяву, проте таку заяву АТ «Сенс Банк» не подало, тому суд апеляційної інстанції переглянув рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги відповідачів.
Спірна квартира АДРЕСА_2 , належала ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору дарування від 18 квітня 2007 року (придбана нею не за кредитні кошти) та з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за Кредитним договором була передана в іпотеку АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк».
Суд першої інстанції при задоволенні позову іпотекодержателя виходив з того, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), згідно з якою власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. У зв'язку із реєстрацією права власності на спірну квартиру за банківською установою право власності ОСОБА_1 на цю квартиру припинилося.
Водночас суд залишив поза увагою, що при зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя банк був обізнаний про наявність обтяжень спірної квартири, яка належала на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_1 , зокрема про наявність відповідних речових прав осіб, які зареєстровані і проживають у житловому приміщенні, тобто мав можливість виявити ризики, пов'язані з набуттям права власності на спірну нерухомість у зв'язку із невиконанням кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою.
Посилаючись на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) та від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19), апеляційний суд виходив з того, що наявність права осіб, місце проживання яких зареєстровано у набутій позивачем на підставі іпотечного договору квартирі, обмежує право останнього на користування майном. Частина друга статті 109 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) на час реалізації прав іпотекодержателя містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадку, якщо квартира придбана не за рахунок коштів, отриманих у позику.
Тобто, іпотекодержатель, як потенційний (у разі невиконання боргових зобов'язань, забезпечених іпотекою) новий власник спірного житлового приміщення, мав об'єктивну можливість знати про наявність прав відповідачів на користування спірною квартирою і при набутті права власності мав усвідомлювати, що відповідачі мають зареєстроване місце проживання у квартирі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2025 року представник АТ «Сенс Банк» - адвокат Атаманенко О. П. подав до Верховного Суду через підсистему Електронний суд касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 серпня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 червня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та закрити провадження у справі.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 916/542/18, від 01 серпня 2019 року у справі № 916/1743/18, від 14 вересня 2021 року у справі № 909/243/18, від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20, від 20 лютого 2024 року у справі № 916/1042/22, від 10 квітня 2024 року у справі № 754/11753/21, від 22 травня 2024 року у справі № 204/1150/23, від 02 квітня 2025 року у справі № 369/7441/24, від 04 червня 2025 року у справі № 755/14534/21.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Голосіївського районного суду міста Києва.
15 жовтня 2025 року справа № 752/23396/19 надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника АТ «Сенс Банк» - адвоката Атаманенка О. П. мотивована тим, що в цій справі спір виник внаслідок наявності у відповідачів реєстрації у квартирі АДРЕСА_2 , що належить на праві власності банку. Вказаною реєстрацією порушувалися інтереси банку, як власника квартири, та створювалися перешкоди у розпорядженні власністю, однак такі перешкоди припинили існувати, оскільки згідно з витягом з Реєстру територіальної громади міста Києва від 12 травня 2025 року № 130710629 в спірному жилому приміщенні відсутні зареєстровані особи.
Таким чином, суд апеляційної інстанції мав правові підстави для закриття провадження у справі відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.
Відзиви на касаційну скаргу не надійшли.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Квартира АДРЕСА_2 , належала ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору дарування від 18 квітня 2007 року (придбана нею не за кредитні кошти) та за договором іпотеки від 16 жовтня 2007 року № 02-10/3519 була передана в іпотеку АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за Кредитним договором (т.1 а.с.8-9).
У зазначеній квартирі станом на 13 серпня 2018 року проживали та зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , неповнолітня ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчить витяг з Реєстру територіальної громади міста Києва від 13 серпня 2018 року № 32486850 (т.1 а.с.21).
18 липня 2019 року АТ «Укрсоцбанк» шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження в іпотечному договорі набуло право власності на вказану квартиру, зареєструвавши право власності на неї як предмет іпотеки у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18 липня 2019 року № 174378041 (т.1 а.с.14).
01 серпня 2019 року банк направив на адресу відповідачів листи про усунення перешкод у користуванні майном з вимогою про виселення та зняття з реєстрації, які залишилися не виконаними (т.1 а.с.15-20).
Рішенням єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року № 5/2019 затверджено передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов'язків АТ «Укрсоцбанк», які зазначені у передавальному акті, виникає у АТ «Альфа-Банк» з дати, визначеної у передавальному акті, а саме з 15 жовтня 2019 року (т.1 а.с.10-13).
Тобто, АТ «Альфа-Банк» з 15 жовтня 2019 року є правонаступником АТ «Укрсоцбанк».
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л., третя особа - ОСОБА_3 , про припинення державної реєстрації іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, в якому просила:
- припинити державну реєстрацію заборони на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 , яка належить їй на праві власності, зареєстровану 16 жовтня 2007 року приватним нотаріусом КМНО Кравченко І. В., реєстраційний номер обтяження 5849001;
- припинити державну реєстрацію іпотеки квартири АДРЕСА_2 , підставі іпотечного договору, зареєстрованого в реєстрі за № 4065 від 16 жовтня 2007 року реєстраційний номер обтяження 5969047, зареєстровану 05 листопада 2007 року приватним нотаріусом КМНО Кравченко І. В.;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) приватного нотаріуса КМНО Шевченко І. Л., індексний номер 47849359 від 18 липня 2019 року, про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 , за АТ «Укрсоцбанк».
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 03 грудня 2019 року у справі № 752/10991/19, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що:
- зобов'язання, що виникли на підставі Кредитного договору станом на час судового розгляду не виконані, заборгованість не погашена, її розмір станом на 19 лютого 2019 року становить 1 865 675,69 доларів США, з яких: 775 467,76 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 1 090 207,93 доларів США - заборгованість за відсотками, а тому відсутні підстави для припинення державної реєстрації іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна;
- сплив позовної давності не є автоматичним припиненням зобов'язання, оскільки такої підстави для припинення зобов'язання норми глави 50 «Припинення зобов'язання» ЦК України не передбачають;
- банк дотримався вимог щодо повідомлення іпотекодавця та боржника про порушення зобов'язання - 21 лютого 2019 року він направив ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вимогу про усунення порушення основного зобов'язання, яку позичальник отримала 28 лютого 2019 року, іпотекодавець - 05 березня 2019 року, банком проведена належна оцінка вартості майна;
- оскільки іпотекодавець згідно з договором іпотеки погодилася на передачу майна у власність банку, у зв'язку з невиконанням зобов'язань за Кредитним договором звернення стягнення на предмет іпотеки було здійснене у позасудовому порядку, додаткова згода на передачу майна у власність банку не потрібна;
- можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Постановою Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 752/10991/19 рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса КМНО Шевченко І. Л., третя особа - ОСОБА_3 , про припинення державної реєстрації іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно змінено в мотивувальній частині та викладено їх у редакції цієї постанови. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк», третя особа - ОСОБА_3 , про припинення державної реєстрації іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно залишено без змін
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що оскаржені судові рішення у частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про припинення державної реєстрації іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, а тому в указаній частині підлягають залишенню без змін. Разом з цим, даний спір виник між ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк» щодо права власності на предмет іпотеки, а тому приватний нотаріус КМНО Шевченко І. Л. є неналежним відповідачем, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса КМНО Шевченко І. Л. необхідно відмовити саме із зазначеної підстави (т.1 а.с.125-127).
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 31 травня 2023 року у справі № 752/19286/21, яку залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року, закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Альфа-Банк», треті особи: приватний нотаріус КМНО Шевченко І. Л., ОСОБА_3 , про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та припинення права власності на квартиру АДРЕСА_2
Закриваючи провадження у справі № 752/19286/21, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд виходив з того, що заявлені у вказаній справі позовні вимоги були розглянуті в межах цивільної справи № 752/10991/19, тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України (т.1 а.с.212, 213).
Під час розгляду справи апеляційним судом, 20 травня 2025 року представник АТ «Сенс Банк» - адвокат Атаманенко О. П. надіслав до суду апеляційної інстанції заяву, в якій просив рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 серпня 2023 року скасувати та закрити провадження у справі за відсутності предмета спору, оскільки відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва № 130710629 станом на 12 травня 2025 року у спірній квартирі відсутні зареєстровані особи. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача - адвокат Атаманенко О. П. підтримав подану заяву про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутності предмета спору, просив її задовольнити.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга АТ «Сенс Банк» не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
У справі, що розглядається, позивач АТ «Альфа-Банк», яке змінило назву на АТ «Сенс Банк», як новий власник, який зареєстрував право власності на підставі виконавчого напису нотаріуса та застереження в іпотечному договорі, не може користуватися своєю власністю та реєстрація відповідачів в спірній квартирі порушує його інтереси як власника.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Належним правилом, яке встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є положення статті 109 ЖК України, в частині першій якої передбачені підстави виселення.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в рішенні суду.
Отже, частиною другою статті 109 ЖК України встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.
Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.
Отже, у разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке придбане не за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини другої статті 39 та/або частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і частини другої статті 109 ЖК України.
Зазначені висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22), вирішуючи питання щодо виселення з іпотечного майна при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, зазначила таке.
Аналізуючи статтю 109 ЖК України, можна зробити висновок, що частина третя цієї статті деталізує порядок виселення осіб, які проживають у переданому в іпотеку житловому приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін (у договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житло всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.
Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
У цьому випадку частина третя статті 109 ЖК України відсилає до частини другої цієї статті, у якій зазначається про необхідність надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду.
Тобто порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно, - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК України, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у його задоволенні, апеляційний суд виходив з того, що спірна квартира набута відповідачем ОСОБА_1 у власність не за рахунок кредитних коштів та позивач був обізнаний про наявність відповідних речових прав осіб, які зареєстровані і проживають у житловому приміщенні, тобто мав можливість виявити ризики, пов'язані з набуттям права власності на спірну нерухомість у зв'язку із невиконанням кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою. Оскільки відповідачі не були наймачами спірної квартири, а проживали та були зареєстровані в ній за згодою попереднього власника ОСОБА_1 , та на час реалізації прав іпотекодержателя частина друга статті 109 ЖК України містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадку, якщо квартира придбана не за рахунок коштів, отриманих у позику, то апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
В касаційній скарзі представник АТ «Сенс Банк» - адвокат Атаманенко О. П. не навів доводів на спростування вищенаведених висновків апеляційного суду по суті вирішення спору, а посилався лише на те, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд апеляційної інстанції мав закрити провадження у справі, оскільки станом на 12 травня 2025 року у спірній квартирі відсутні зареєстровані особи.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, далі - Конвенція). Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року в справі № 638/3792/20, на яку посилається заявниця в касаційній скарзі, зроблено висновок, що суд закриває провадження в справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України дає підстави для висновку, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред'явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема, у зв'язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).
Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.
Такі ж висновки містять постанови Верховного Суду від 05 листопада 2025 року у справі № 462/8477/24, від 13 листопада 2025 року в справі № 278/330/14-ц та інші.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, на яку посилається в касаційній скарзі заявниці, зазначила, що пунктом 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України (аналогічний пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України) встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Господарський суд закриває провадження в справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду підлягає застосуванню у випадку, коли предмет спору припинив своє існування до ухвалення судом першої інстанції рішення у справі, і суд першої інстанції це не врахував, приймаючи судове рішення (див. постанову Верховного Суду в складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 30 серпня 2024 року в cправі № 916/3006/23).
На переконання Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 30 серпня 2024 року у cправі № 916/3006/23, коли порушення норм процесуального права судом першої інстанції не допущено та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, встановлення апеляційним судом обставин припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, саме собою не може бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 ГПК України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України (стаття 377 ЦПК України та пункт 2 частини першої статті 231 ЦПК України).
У справі, яка переглядається, обставини, з якими позивач пов'язує закриття провадження, настали після подання позову та відкриття провадження у справі, що виключає закриття провадження у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Такі висновки не суперечать постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року в справі № 638/3792/20 (на яку, зокрема посилається заявник в касаційній сказі), про те, що суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені апеляційним судом обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 916/542/18, від 01 серпня 2019 року у справі № 916/1743/18, від 14 вересня 2021 року у справі № 909/243/18, від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20, від 20 лютого 2024 року у справі № 916/1042/22, від 10 квітня 2024 року у справі № 754/11753/21, від 22 травня 2024 року у справі № 204/1150/23, від 02 квітня 2025 року у справі № 369/7441/24, від 04 червня 2025 року у справі № 755/14534/21, є безпідставним, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні апеляційного суду, питання обґрунтованості висновків цього суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 18 червня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. М. Осіян
Судді: Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович