16 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 619/10103/24 (4-с/619/9/25)
провадження № 61-14667св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд): Гудими Д. А., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач),
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Харківського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Пилипчук Н. П., Яцини В. Б.
у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання у виконавчому провадженні № НОМЕР_1,
заінтересовані особи: старший державний виконавець Дергачівського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мєрємєря В. П., ОСОБА_2 ,
ухвалив постанову про таке:
I. Короткий зміст скарги
1. У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою, у якій просив поновити пропущений строк та зобов'язати старшого державного виконавця Дергачівського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Дергачівський ВДВС) Мєрємєрю В. П. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з виконання ухвали, постановленої 22 січня 2025 року Дергачівським районним судом Харківської області у справі № 619/10103/24, у постанові про накладення штрафу від 11 березня 2025 року у реченні «Ураховуючи викладене, керуючись статтями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» виправити статтю 63 на частини 2-3 статті 64-1, яка відповідає виконанню рішення про встановлення побачення з дитиною.
2. Скарга обґрунтована таким:
- 08 квітня 2025 року ОСОБА_1 через електронний суд ознайомився з поданням державного виконавця від 07 квітня 2025 року про розшук боржника ОСОБА_2 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з виконання ухвали, постановленої 22 січня 2025 року Дергачівським районним судом Харківської області у справі № 619/10103/24;
- до подання була долучена постанова про накладення штрафу від 13 березня 2025 року, в якій помилково зазначено статтю, на підставі якої було накладено штраф, а саме статтю 63 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон України «Про виконавче провадження») замість частини третьої статті 64-1 цього Закону, яка регулює порядок винесення постанови про накладення штрафу у разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною. Стаття 63 Закону України «Про виконавче провадження»застосовується виключно при виконанні рішень про усунення перешкод у побаченні з дитиною та виконання інших загальних дій немайнового характеру, які не стосуються встановлення побачень з дитиною.
ІI. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
3. Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 15 травня 2025 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на оскарження постанови державного виконавця Дергачівського ВДВС Мєрємєрі В. П. про накладення штрафу від 13 березня 2025 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 задоволено. Строк на оскарження такої постанови поновлено. У задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
4. Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив із такого:
- суд позбавлений можливості встановити дотримання або недотримання державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження», оскільки ОСОБА_1 не зазначено, які саме дії, передбачені статтею 63 або 64-1 цього Закону, вчинив або не вчинив державний виконавець при виконанні виконавчих дій у виконавчому провадженні;
- лише зазначення державним виконавцем у постанові про накладення штрафу статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» не свідчить про порушення ним вимог законодавства;
- ані в скарзі, ані в судовому засіданні ОСОБА_1 не вказав, чим саме порушено його права як сторони виконавчого провадження;
- скарга ОСОБА_1 є передчасною.
ІІI. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
5. Постановою Харківського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 15 травня 2025 року скасовано. Провадження у справі закрито. Повідомлено ОСОБА_1 про те, що розгляд скарги віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
6. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив з наступного:
- суд першої інстанції не врахував, що скарга ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та має розглядатися в порядку адміністративного судочинства;
- рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), зокрема, постанови державного виконавця про накладення штрафу в межах виконавчого провадження можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
ІV.Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
7. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову апеляційного суду в частині закриття провадження скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження апеляційного розгляду.
8. Касаційна скарга обґрунтована таким:
- апеляційний суд застосував правила юрисдикції без урахування висновків щодо застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21, від 11 вересня 2024 року у справі № 310/2210/21, Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 759/17986/15-ц;
- фактичний предмет спору - це перевірка законності дій/рішень державного виконавця під час виконання ухвали суду про забезпечення позову у справі № 619/10103/24 та правильності застосування спеціальної норми Закону України «Про виконавче провадження» щодо виконання рішень про встановлення побачення з дитиною/усунення перешкод у побаченні, у тому числі шляхом регулярних контактів (відеозв'язку у визначені дні);
- з огляду на характер ухвали про забезпечення позову (виконання залежить від поведінки боржника та не може бути забезпечене без його участі) застосування статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» у цій ситуації означало б, що після повторної перевірки та встановлення невиконання боржником ухвали суду державний виконавець мав винести постанову про закінчення виконавчого провадження. Водночас для рішень щодо побачення/контактів з дитиною застосовується спеціальна стаття 64-1 цього Закону, яка передбачає не лише перевірку у часі і місці побачення, а й комплекс обов'язкових заходів (частини перша-шоста цієї статті), які фактично не вчиняються державним виконавцем протягом року. Це є фактичною бездіяльністю державного виконавця;
- майже рік суди не виконують покладені на них обов'язки щодо забезпечення ефективного судового контролю і фактичного виконання ухвали суду, а незаконне закриття провадження апеляційним судом за пунктом 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) перешкоджає судовому розгляду цієї скарги (по суті дій або бездіяльності державного виконавця, що передбачені цивільним судочинством);
- суди попередніх інстанцій, розглядаючи спір, не роз'яснили, якою нормою повинен керуватися державний виконавець при перевірці виконання ухвали суду у справі № 619/10103/24 (зокрема, з урахуванням спеціального регулювання статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження»), унаслідок чого державний виконавець фактично позбавлений чіткого судового рішення, яке б визначало правильний правовий підхід до перевірки виконання ухвали та застосування належної норми права;
- в апеляційній інстанції ОСОБА_1 детально пояснив і підтвердив, що оскаржує саме дії/бездіяльність державного виконавця під час перевірки виконання ухвали; постанова про накладення штрафу згадувалась як доказ того, яку норму виконавець застосував. Отже, предметом оскарження є дії/бездіяльність, а не постанова як документ.
V. Рух справи у суді касаційної інстанції
9. 21 листопада 2025 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову апеляційного суду.
10. Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху.
11. Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження.
12. Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 09 березня2026 року.
13. Інші учасники справи не скористалися своїм право на подання відзиву на касаційну скаргу.
VІ. Встановлені судами обставини
14. Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 22 січня 2025 року у справі № 619/10103/24 вжито заходи забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання дитини.
15. Постановою старшого державного виконавця Дергачівського ВДВС Мєрємєрі В. П. від 05 березня 2025 року відкрито виконавче провадження з виконання ухвали про забезпечення позову.
16. Постановою старшого державного виконавця Дергачівського ВДВС Мєрємєрі В. П. від 13 березня 2025 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 на ОСОБА_2 за невиконання ухвали суду накладено штраф у розмірі 3 400,00 грн.
VІІ. Позиція Верховного Суду
17. Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК), Верховний Суд зазначає таке.
18. У цій справі підлягає перевірці обґрунтованість закриття апеляційним судом провадження у справі та застосування положень пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК.
19. Верховний Суд наголошує, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя стаття 124 Конституції України).
20. Відповідно до частини першої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
21. Частиною першою статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
22. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
23. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (див., наприклад, постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/41966/21).
24. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 712/9272/17).
25. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити за відповідними судовими процедурами. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
26. У частині першій статті 19 ЦПК визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
27. Пунктом 9 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців є однією з засад виконавчого провадження.
28. Постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).
29. Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
30. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).
31. Згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
32. Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 906/515/17, від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 910/22695/13, від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15, від 18 грудня 2019 року у справі № 759/15553/14-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 382/389/17, від 19 травня 2020 року у справі № 754/2223/15-ц, від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21).
33. Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 оскаржує правомірність дій державного виконавця при винесенні ним постанови про накладення на боржника штрафу за невиконання ухвали суду, що полягала у неправильному застосуванні виконавцем норм Закону України «Про виконавче провадження».
34. Таким чином, предметом оскарження у цій справі є саме постанова державного виконавця про накладення штрафу.
35. Виходячи з того, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), зокрема, постанов державного виконавця про накладення штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані, можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що скарга ОСОБА_1 не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, у зв'язку з чим правильно закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК.
36. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 березня 2026 року у справі 619/10103/24).
37. У касаційній скарзі ОСОБА_1 не наводить таких аргументів і доводів, які спростовують висновок апеляційного суду про те, що справа має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
38. Наведена у касаційній скарзі практика Верховного Суду (див. пункт 8) не свідчить про застосування апеляційним судом норм права у цій справі без урахування висновків, що містяться у зазначених ОСОБА_1 постановах.
VІІІ. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
39. Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права.
40. Незгода ОСОБА_1 із судовим рішенням, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування постанови апеляційного суду. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК).
41. Суд апеляційної інстанції належним чином, з дотриманням норм статті 89 ЦПК щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК щодо законності та обґрунтованості судового рішення, повно і всебічно встановив обставини справи та правильно закрив провадження у справі.
42. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд вважає, що немає підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, що відповідатиме статтям 401, 410 ЦПК.
Із цих підстав,
керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Харківського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: П. І. Пархоменко Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков