16 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 2-3168/06
провадження № 61-15076св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя - доповідач), Сакари Н. Ю., Сердюк В. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - Рівненська міська рада;
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Рівненського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Хилевич С. В., Ковальчук Н. М., Шимків С. С.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У провадженні Рівненського міського суду Рівненської області знаходилася цивільна справа № 2-3168/06 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу у розмірі 10 000, 00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня 2006 року визнано мирову угоду між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на таких умовах:
1. ОСОБА_2 визнає факт наявності боргу перед ОСОБА_1 у сумі 10 000, 00 (десять тисяч) грн.
2. В рахунок погашення боргу у сумі 10 000, 00 (десять тисяч) грн ОСОБА_2 передає ОСОБА_1 у власність наступне нерухоме майно:
нежитлове приміщення «А», загальною площею 5,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .
3. Визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення «А», загальною площею 5,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .
4. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не мають ніяких взаємних претензій, які можуть виникнути у зв'язку з укладенням даної мирової угоди.
Провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу закрито у зв'язку з укладенням мирової угоди та визнання її судом.
Ухвала Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня 2006 року мотивована тим, що мирова угода - це письмова домовленість, яка укладається сторонами спору з метою його врегулювання на основі взаємних поступок. Вона стосується предмету спору, регламентує права і обов'язки сторін та не має порушувати прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Тому судом визнано мирову угоду між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а в рахунок погашення боргу ОСОБА_2 у розмірі 10 000,00 грн передано позивачу нежитлове приміщення «А» загальною площею 5, 2 м. кв. за адресою: АДРЕСА_1 , одночасно визнавши за ОСОБА_1 право власності на це нерухоме майно.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
У липні 2025 року особа, яка не брала участі у розгляді справи, - Рівненська міська рада подала апеляційну скаргу на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня 2006 року.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 21 липня 2025 року справу повернуто Рівненському міському суду Рівненської області для належного оформлення та вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження матеріалів, зазначених як цивільна справа № 2-3168/06 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та встановлено строк для усунення недоліків тривалістю у 10 днів з дня надходження матеріалів справи до суду першої інстанції.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 05 серпня 2025 року відкрито провадження у справі про відновлення втраченого судового провадження.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 12 серпня 2025 року відновлено втрачене судове провадження у цивільній справі № 2-3168/06 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 26 серпня 2025 року поновлено строк на апеляційне оскарження ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня 2006 року, апеляційну скаргу залишено без руху. Надано строк на усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Рівненської міської ради на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня 2006 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року апеляційну скаргу Рівненської міської ради задоволено частково. Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня 2006 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова Рівненського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року мотивована тим, що Рівненську міську раду як законного власника земельної ділянки, на якій розташовано об'єкт самочинного будівництва - нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу залучено не було. Ця обставина призводила до неможливості визнання судом мирової угоди між сторонами на умовах, які викладено в оскаржуваній ухвалі, адже очевидно порушувала земельні правовідносини із власником - органом міського самоврядування.
Апеляційним судом зроблено висновок, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником чи орендарем земельної ділянки, є фактом порушення прав законного власника земельної ділянки - Рівненської міської ради. Здійснення самочинного будівництва порушує право власності на земельну ділянку, в тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва на земельній ділянці комунальної власності обмежує права її власника щодо користування та розпорядження земельною ділянкою.
Апеляційним судом встановлено, що на момент визнання мирової угоди судом між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 права власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 за будь-якою особою зареєстровано не було. При цьому земельна ділянка, на якій це приміщення розміщене, належала і належить до комунальної власності Рівненської територіальної громади. Ця ділянка не передавалася у власність чи користування (у т. ч. для будівництва та обслуговування нежитлового приміщення) іншим особам, а рішення щодо присвоєння адреси об'єкту за адресою: АДРЕСА_1 Управлінням містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради не приймалося.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
26 листопада 2025 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року, в якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просила скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Заявник вважає, що апеляційним судом неправильно застосовані норми матеріального права та порушено норми процесуального права при скасуванні ухвали суду першої інстанції, а саме застосовано норми права без врахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18, у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц, від 21 серпня 2024 року у справі № 464/4240/15-ц.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2026 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу з Рівненського міського суду Рівненської області.
19 лютого 2026 року справа № 2-3168/06 надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що постанова апеляційного суду не містить жодного висновку суду, щодо того, на які саме права та інтереси Рівненської міської ради впливає ухвала Рівненського міського суду від 27 березня 2006 року, та не зазначено об'єктивних підстав для поновлення пропущеного строку на звернення суду з апеляційною скаргою.
Також виконавчий комітет міської ради взаємодіяв із власником спірного об'єкту, оскільки видавав дозвіл на виконання будівельних робіт. Вважає, що Рівненська міська рада, не зверталась до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою і такі перешкоди не є підтвердженими у встановленому законом порядку. Крім того, власником спірного об'єкту із 2019 року є ОСОБА_3 .
Звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою Рівненська міська рада, обрала неналежний спосіб захисту своїх прав, адже в такий спосіб, права, які вона вважає порушеними - відновлені не будуть.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що у провадженні Рівненського міського суду знаходилася цивільна справа №2-3168/06 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 10 000,00 грн боргу.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня 2006 року визнано мирову угоду між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на таких умовах:
ОСОБА_2 визнано факт наявності боргу перед ОСОБА_1 у сумі 10 000,00 грн., в рахунок погашення якого ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 у власність нежитлове приміщення «А» загальною площею 5, 2 кв. м. по АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на вказане нежитлове приміщення.
Сторони не мають жодних взаємних претензій, які можуть виникнути у зв'язку із укладенням мирової угоди.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу закрито.
09 липня2018 року державним реєстратором Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Ящук І. В. вперше зареєстровано право приватної власності на об'єкт нерухомості - нежитлове приміщення площею 5 м2 по АДРЕСА_1 - за ОСОБА_1 . Як підставу для державної реєстрації права вказано ухвалу Рівненського міського суду від
27 березня 2006 року у справі № 2-3168/06.
На час звернення Рівненської міської ради з апеляційною скаргою зареєстрованим власником спірного нежитлового приміщення є ОСОБА_3 , який звернувся до органу місцевого самоврядування з заявою про надання в оренду земельної ділянки площею 1440 кв. м. за цією адресою на десять років для будівництва і обслуговування будівель торгівлі (для реконструкції нежитлового приміщення під кафе та розміщення тимчасових споруд для роздрібної торгівлі).
Разом з тим із зареєстрованої Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Рівненської міської ради 21 грудня 20018 року декларації № РВ 131183551924 про готовність до експлуатації об'єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об'єктів із незначними наслідками (ССІ) встановлено, що даний об'єкт має загальну площу 5, 0 м2 та складається із несучих конструкцій: фундамент існуючий - бетон, стіни існуючі - цегла, перекриття існуюче - зб плити; огороджувальні конструкції: стіни існуючі - цегла, покрівля існуюча - руберойд, вікна - металопластикові, двері - металеві. При цьому відсутні будь-які дозвільні документи та виконання підготовчих та/або будівельних робіт прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів по АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_2 до постановлення оскаржуваної ухвали.
На момент визнання мирової угоди судом між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 права власності на спірне нежитлове приміщення за будь-якою особою зареєстровано не було. Земельна ділянка, на якій це приміщення розміщене, належала і належить до комунальної власності Рівненської територіальної громади. Ця ділянка не передавалася у власність чи користування (у тому числі для будівництва та обслуговування нежитлового приміщення) іншим особам, а рішення щодо присвоєння адреси об'єкту по АДРЕСА_1 управлінням містобудування та архітектури виконкому Рівненської міської ради не приймалося.
2. Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).
Згідно зі статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист.
Забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і ґрунтуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
«Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Накладення обмеження дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року).
Держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, однак такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (рішення ЄСПЛ у справі «Ashingdane v. The United Kingdom» від 28 травня 1985 року, рішення ЄСПЛ у справі «Krombach v. France» від 13 лютого 2001 року).
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Частиною третьою статті 13 ЦПК України визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно зі статтями 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
Згідно з частиною першою статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Вказана правова норма кореспондується зі змістом статті 352 ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 354 ЦПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Виходячи зі змісту статті 354 ЦПК України, клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку. Водночас поважними визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ЦПК України не пов'язує право суду відносити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Частиною третьою статті 354 ЦПК України передбачено, що строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Отже, вказаною нормою процесуального права передбачено, що питання поважності пропуску строку на апеляційне оскарження досліджується у всіх наведених випадках, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків:
1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки;
2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Установивши, що апеляційна скарга подана після закінчення строку, установленого статтею 354 ЦПК України, суд апеляційної інстанції ухвалою від 21 липня 2025 року справу повернув Рівненському міському суду Рівненської області для належного оформлення та вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження матеріалів та встановив строк для усунення недоліків тривалістю у 10 днів з дня надходження матеріалів справи до суду першої інстанції.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 26 серпня 2025 року поновлено строк на апеляційне оскарження ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня 2006 року, апеляційну скаргу залишено без руху. Надано строк на усунення недоліків апеляційної скарги.
Судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що права Рівненської міської ради порушено, так як в апеляційній скарзі містяться докази того, що зазначена земельна ділянка не передавалась у власність/користування будь-якій особі, та поновлено строк на апеляційне оскарження.
Підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду, зазначено про те, що 16 червня 2025 року Рівненській міській раді з листа Рівненської окружної прокуратури стало відомо про оскаржуване судове рішення. Ці твердження матеріалами справи не спростовані, оскільки вони не містять доказів отримання Рівненською міською радою оскаржуваного судового рішення раніше вказаної дати.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Рівненської міської ради на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня 2006 року
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір
не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного
або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до статті 175 ЦПК України 2004 року мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи. До ухвалення судового рішення
у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу
про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд. Суд не визнає мирової угоди у справі, в якій одну із сторін представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо сторони уклали мирову угоду і вона визнана судом.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав
не допускається (частини третя статті 206 ЦПК України 2004 року).
В апеляційній скарзі скаржник, посилався на те, що Рівненська міська рада є власником спірної земельної ділянки. Мирова угода, затверджена ухвалою районного суду від 27 березня 2006 року, порушує права Рівненської міської ради як власника земельної ділянки. На момент визнання мирової угоди судом між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 права власності на нежитлове приміщення за будь-якою особою зареєстровано не було. Земельна ділянка, на якій це приміщення розміщене, належала і належить до комунальної власності Рівненської територіальної громади. Ця ділянка не передавалася у власність чи користування (у тому числі для будівництва та обслуговування нежитлового приміщення) іншим особам, а рішення щодо присвоєння адреси об'єкту за адресою: АДРЕСА_1 управлінням містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради не приймалося.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про визнання мирової угоди, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що право власності та майнові інтереси законного власника земельної ділянки порушено та позбавлено можливості користуватися та розпоряджатися цією земельною ділянкою. Тому затвердження мирової угоди між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 призвело до порушень інтересів Рівненської міської ради.
Таке судове рішення є обгрунтованим, оскільки міська рада не була учасником справи, і питання про її залучення до участі у справі при вирішенні спору щодо права власності відносно спірного об'єкту сторонами і судом першої інстанції не розглядалось.
Не можуть бути підставою для скасування постанови апеляційного суду доводи касаційної скарги про те, що Рівненська міська рада, не зверталась до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою і такі перешкоди не є підтвердженими у встановленому законом порядку зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Крім того, на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі
№ 233/2021/19).
Посилаючись на постанови Верховного Суду у справах № 523/6532/14-ц від 17 лютого 2021 року, № 520/3561/18 від 21 липня 2021 року, відповідачка не врахувала того, що ці висновки були зроблені у спорах про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію права власності, визнання протиправним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, зобов'язання знесення самочинно будівництва, що не є релевантним для цієї справи про стягнення суми боргу та затвердження мирової угоди між сторонами із приводу боргу.
Також питання реалізації права сторін на укладення мирової угоди щодо майна, право власності на яке відповідачем не підтверджено, не може здійснюватися на шкоду інтересам інших осіб, які не приймали участі у справі. Мирова угода, за умовами якої сторони домовляються про передачу розташованого на землях комунальної власності самочинно побудованого нерухомого майна у власність, стосується прав і обов'язків осіб, які не були учасниками справи.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність
та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Постанову Рівненського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Сердюк