08 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 907/1122/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І.,
за участю секретаря судового засідання Сулім А. В.,
за участю:
ліквідатора ТОВ "Новомосковський механічний завод" арбітражного керуючого Приходька Д. В.,
представників: ОСОБА_1 - Крутовських С.В., ГУ ДПС у Закарпатській області - Бурі О.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2026
у справі № 907/1122/23
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський механічний завод" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Приходька Дмитра Володимировича (вх. №02.3.1-02/3027/25)
до ОСОБА_2 ,
до ОСОБА_3 ,
до ОСОБА_1
про застосування субсидіарної відповідальності та стягнення солідарно з відповідачів грошових коштів у сумі 10 213 986,16 грн
у межах справи № 907/1122/23
за заявою Головного управління ДПС у Закарпатській області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський механічний завод"
про банкрутство.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 30.01.2024 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Новомосковський механічний завод".
Постановою від 14.08.2024 ТОВ "Новомосковський механічний завод" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Приходько Дмитра Володимировича.
ТОВ "Новомосковський механічний завод" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Приходька Д.В. звернулося до суду з заявою про застосування субсидіарної відповідальності.
У заяві ліквідатор зазначав, що підставами настання неплатоспроможності ТОВ "Новомосковський механічний завод" та подальшого відкриття провадження про банкрутство є протиправні дії осіб, які мали вирішальний вплив на діяльність товариства, а саме, колишніх засновників та кінцевих бенефеціарних власників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за дорученням яких за наявності податкового боргу з власності підприємства безоплатно виведено торговельну марку SOLTEC та передано на підконтрольне цим же особам підприємство ТОВ "Альфа-Естейт", а також дії колишнього керівника боржника ОСОБА_1 , який в порушення посадових обов'язків направлених на недопущення нанесення збитків очолюваній організації, визначених положеннями законодавства, допустив безоплатне виведення активів з власності товариства, що вказує про наявність правових підстав для притягнення до субсидіарної відповідальності винних осіб у доведенні боржника до банкрутства.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 27.05.2025 відмовлено у задоволенні заяви ТОВ "Новомосковський механічний завод" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Приходька Дмитра Володимировича до ОСОБА_2 до ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про застосування субсидіарної відповідальності та стягнення солідарно з відповідачів грошових коштів у сумі 10 213 986,16 грн.
Ухвала мотивована тим, що подана заява про застосування субсидіарної відповідальності та стягнення солідарно з відповідачів грошових коштів у сумі 10213986,16 грн не містить доказів в обґрунтування підстав для її задоволення, порушення прав кредитора та не підтверджуються матеріалами справи.
За доводами суду, суб'єктом субсидіарної відповідальності може бути особа, яка отримала істотну (відносно масштабу діяльності боржника) вигоду у вигляді збільшення активів, яка не могла б утворитися у випадку відповідності дій засновників та керівника боржника закону, в т.ч. принципу добросовісності, в свою чергу, ліквідатором боржника не надано будь-яких доказів отримання істотної вигоди колишніми власниками боржника.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Не погодившись з вказаним судовим рішенням, ТОВ "Новомосковський механічний завод" в особі ліквідатора оскаржило його в апеляційному порядку.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2026 ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 27.05.2025 скасовано.
Прийнято нове рішення, яким заяву арбітражного керуючого Приходька Дмитра Володимировича до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про покладання субсидіарної відповідальності та стягнення солідарно з відповідачів грошових коштів у сумі 10 213 986,16 грн задоволено.
Покладено субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями ТОВ "Новомосковський механічний завод" в розмірі 10 213 986,16 грн на ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_1 .
Стягнуто солідарно на користь ТОВ "Новомосковський механічний завод" грошові кошти в розмірі 10 213 986,16 грн у якості субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями ТОВ "Новомосковський механічний завод" з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 .
Постанову мотивовано встановленням обставин щодо наявності сукупності передбачених частиною другою статті 61 КУзПБ умов, необхідних для вирішення питання про покладення субсидіарної відповідальності на засновників та керівника боржника.
Апеляційний суд виходив з того, що учасники Товариства ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та директор ОСОБА_1 , які виходячи з положень закону та статуту боржника наділені повноваженнями щодо визначення основних напрямів діяльності Товариства, контролю за його фінансово-господарським станом, розпорядження майном і коштами, у період наявності податкового боргу та фактичної неплатоспроможності боржника не вжили належних заходів для його погашення чи запобігання подальшому зростанню заборгованості, а здійснили безоплатне вибуття з власності Товариства майнових активів, зокрема прав інтелектуальної власності на торговельну марку та транспортного засобу, що об'єктивно зменшило ліквідаційну масу і позбавило єдиного кредитора можливості задоволення його вимог. Зазначені дії не отримали належного економічного обґрунтування та не спростовані доказами добросовісності з боку осіб, які притягуються до відповідальності.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
До Верховного Суду з касаційними скаргами звернулись ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які просять постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2026 скасувати, ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 27.05.2025 залишити в силі.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження зазначають обставини, визначені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Скаржники вважають, що суд апеляційної інстанції:
- не вірно застосував норми матеріального права, а саме: статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), статті 215 Господарського кодексу України (далі - ГК України), виходячи не з об'єктивної сторони правопорушення та причинно-наслідкового зв'язку, що були визначені ліквідатором у заяві від 21.03.2025 про покладання субсидіарної відповідальності;
- порушив норми процесуального права, а саме статей 74 - 79, 86, частини п'ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), не дослідивши обставини справи, а саме: об'єктивну, суб'єктивну сторони правопорушення, визначених ліквідатором у заяві від 21.03.2025 про покладання субсидіарної відповідальності та причинно-наслідкового зв'язку між винними діями відповідачів та настанням негативних наслідків у боржника, які є підставою субсидіарної відповідальності;
- не врахував правові висновки про те, що відсутність (ненадання) належних доказів на підтвердження елементів/ складових об'єктивної сторони порушення, тобто дій/бездіяльності конкретної особи (суб'єкта) відповідальності, що вказують на доведення до банкрутства або банкрутства, спростовує існування об'єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства (банкрутства), а відповідно позбавляє суд підстав визначити суб'єктів відповідальності, встановити вину у діях/бездіяльності цих осіб та покласти субсидіарну відповідальність на її суб'єктів, викладених Верховним Судом у постановах від 16.06.2020 у справі №910/21232/16, від 15.02.2022 у справі № 927/219/20, від 15.02.2023 № 902/1078/16, від 07.03.2023 №911/101/21 (911/3174/21);
- не вірно застосував статті 22, 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), та не врахував правові висновки про те, що необхідною підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є наявність складу правопорушення, що складається з протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; настання шкідливого результату такої поведінки (шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду, а відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності, викладених у постанові Верховного Суду від 25.10.2022 у №911/3513/16;
- не врахував правові висновки щодо тлумачення частини 2 статті 61 КУзПБ щодо часу, який минув з дати припинення повноважень суб'єкту відповідальності до дати порушення справи про банкрутство боржника, який має враховуватися судами поряд з іншими обставинами справи при встановленні причинно-наслідкового зв'язку між винними діями суб'єкта відповідальності та настанням негативних наслідків у боржника, які є підставою субсидіарної відповідальності, викладених Верховним Судом у постановах від 02.03.2021 у справі № 906/904/16, від 01.10.2020 у справі № 914/3120/15, від 03.12.2025 у справі № 910/2911/18;
- порушив норми статей 76-79, статті 236 ГПК України в частині встановлення складу правопорушення, зокрема доведення до банкрутства колишнім керівником, який повинен бути підтверджений належними, допустимими доказами, в тому числі звітом за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, висновком про наявність або відсутність ознак доведення до банкрутства, оскільки саме детальний аналіз фінансового становища банкрута у поєднанні з дослідженням підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство, дозволить ліквідатору банкрута виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника щодо доведення до банкрутства юридичної особи, а також не врахування правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 03.12.2025 у справі №910/2911/18, від 13.08.2025 у справі №910/8137/19, від 22.04.2021 у справі №915/1624/16.
Крім того, скаржники зазначають, що апеляційний суд самостійно змінив (розширив) обставини, визначені ліквідатором у заяві про застосування субсидіарної відповідальності в частині об'єктивної сторони правопорушення та причинно-наслідкових зав'язків, що призвели до погіршення майнового стану підприємства та банкрутства, без жодного правового обґрунтування й належних та допустимих доказів, наслідком чого стали необґрунтовані висновки апеляційного суду у мотивувальній частині постанови.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
Ліквідатор подав відзив на касаційні скарги, в яких просить залишити їх без задоволення, а оскаржувану постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2026 - без змін.
Вважає, що постанова ухвалена з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, відповідає завданню господарського судочинства, а викладені в касаційних скаргах доводи є помилковими, безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства України.
Позиція Верховного Суду
Керуючись вимогами статей 14, 300 ГПК України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги.
Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанцій, ухвалені за наслідками розгляду заяви ліквідатора боржника про покладення субсидіарної відповідальності за його зобов'язаннями в сумі10 213 986,16 грн на його колишніх засновників та кінцевих бенефеціарних власників, а також колишнього керівника боржника.
Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною першою статті 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
Відповідно до преамбули КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Одним з основних завдань провадження у справі про банкрутство є задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.
Тому створення для кредиторів в межах справи про банкрутство додаткових гарантій захисту їх прав та законних інтересів забезпечує недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок.
Одним із юридичних механізмів досягнення таких гарантій захисту прав кредиторів та унеможливлення застосовування процедури банкрутства як інструменту виключно списання боргів є, зокрема, застосування доктрини "пронизування корпоративної вуалі" (piercing the veil of incorporation), згідно якої суд може покласти відповідальність за зобов'язаннями юридичної особи на органи управління юридичної особи.
Загальні умови та підстави для притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у справі про банкрутство визначені Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Кодексом України з процедур банкрутства.
Згідно з частиною першою статті 215 ГК України (втратив чинність 28.08.2025 та був чинний на момент розгляду даного позову у суді першої інстанції) у випадках, передбачених законом, суб'єкт підприємництва-боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.
Водночас, умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб'єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб'єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом (частина третя статті 215 ГК України).
Частиною першою статті 619 ЦК України визначено, що договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.
У чинному КУзПБ доктрина "пронизування корпоративної вуалі" знайшла своє втілення в інститутах солідарної відповідальності керівника боржника (частина шоста статті 34 КУзПБ) та субсидіарної відповідальності керівників, засновників (учасників, акціонерів) боржника, інших осіб (частина друга статті 61 КУзПБ), які можливо реалізувати в межах справ про банкрутство юридичних осіб.
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор (а згідно зі змінами, внесеними Законом від 20.03.2023 №2971-ІХ, також і кредитор) має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника (бувшого) боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом (абзаци другий, третій частини другої статті 61 КУзПБ).
Отже, субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора (кредитора) покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності.
Метою інституту субсидіарної відповідальності є створення для кредиторів в межах справи про банкрутство додаткових гарантій захисту їх прав та законних інтересів та недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок, відтак забезпечення стабільності функціонування ринку та фінансової дисципліни.
Юридичним механізмом досягнення такої мети та недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок є притягнення винних осіб у доведенні боржника до банкрутства, які використовували таку особу як прикриття ("вуаль") для досягнення своїх цілей (отримання доходів, матеріальної вигоди, зокрема через зловживання правом тощо), до додаткової (субсидіарної) відповідальності і стягнення на користь кредиторів непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог.
Визначене частиною другою статті 61 КУзПБ господарське правопорушення, за вчинення якого засновники (учасники, акціонери), керівник боржника та інші особи, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності поряд з боржником у процедурі банкрутства у разі відсутності майна боржника, має обґрунтовуватися судами шляхом встановлення складу такого правопорушення (об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивної сторони).
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у певній сфері, у даному випадку - права кредитора (-ів) на задоволення його (їх) вимог до боржника у справі про банкрутство за рахунок активів боржника, що не можуть бути задоволені внаслідок відсутності майна у боржника; об'єктивну сторону такого правопорушення складають дії або бездіяльність певних фізичних осіб та/або юридичних осіб, пов'язаних з боржником, що призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів; суб'єктами правопорушення є особи визначені частиною другою статті 61 КУзПБ; суб'єктивною стороною правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності є ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (мотиву, мети, умислу чи необережності суб'єкта правопорушення).
Тлумачення положень частини другої статті 61 КУзПБ із застосуванням філологічного, системного та телеологічного (цільового) способів її інтерпретації свідчить, що у ній закріплено припис згідно з яким суб'єктами субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства є: 1) засновники (учасники, акціонери); 2) керівники боржника; 3) інші особи, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії.
До третіх осіб, які несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника, у зв'язку з доведенням його до банкрутства частини другої статті 61 КУзПБ відносяться будь-які особи, наслідком дій або бездіяльності яких стало банкрутство юридичної особи (див. висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №915/1624/16).
Законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об'єктивну сторону такого правопорушення. Тому при вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб'єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають прийматися до уваги також положення частини першої статті 215 ГК України та підстави для порушення справи про банкрутство, з огляду на які такими діями можуть бути, зокрема:
1) вчинення суб'єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення;
2) прийняття суб'єктами відповідальності рішення при виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов'язаннях;
3) прийняття суб'єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника тощо.
Аналогічні за змістом висновки щодо кола обставин (перелік яких не є вичерпним), які мають братися до уваги під час розгляду питання застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство сформовано у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №910/21232/16, від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 05.02.2019 у справі №923/1432/15 та від 10.03.2020 у справі № 902/318/16, від 01.10.2020 у справі №914/3120/15, від 12.11.2020 у справі № 916/1105/16.
Означена позиція повністю узгоджується з висновками Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у справі № 906/1155/20(906/1113/21) (постанова від 19.06.2024).
Для визначення статусу особи як відповідача по субсидіарній відповідальності за зобов'язаннями боржника ліквідатор має проаналізувати, а суд під час розгляду заяви про притягнення до субсидіарної відповідальності та з'ясуванні наявності підстав для покладення на цих осіб субсидіарної відповідальності дослідити сукупність правочинів та інших юридичних дій, здійснених під впливом осіб, а також їх бездіяльність, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника.
Визначальним для застосування субсидіарної відповідальності є доведення відповідно до частини другої статті 61 КУзПБ (від 21.10.2019) та з урахуванням положень статті 74, 76, 77 ГПК України причинно-наслідкового зв'язку між винними діями/бездіяльністю суб'єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів) обов'язок чого покладається на ліквідатора.
Встановлення такого причинно-наслідкового зв'язку також належить до об'єктивної сторони цього правопорушення (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від 14.07.2020 у справі № 904/6379/16, від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17).
Однією з обов'язкових передумов субсидіарної відповідальності є її розмір, що визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
Суд наголошує, що саме наявність цієї негативної різниці (перевищення суми кредиторських вимог над вартістю ліквідаційної маси) і обумовлює підстави для покладення субсидіарної відповідальності.
Статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.
Однак зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість цих осіб довести відсутність своєї вини у банкрутстві боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності має право довести свою добросовісність, підтвердивши, зокрема, оплатне придбання активу боржника на умовах, на яких за порівняних обставин зазвичай укладаються аналогічні правочини та довівши, що вчинені за її участі (впливу) операції приносять дохід, відображені у відповідності з їх дійсним економічним змістом, а отримана боржником вигода обумовлена розумними економічними чинниками.
У цьому разі відсутність в осіб, які притягуються до субсидіарної відповідальності зацікавленості в наданні документів, що відображають реальний стан справ і дійсний господарський оборот, не повинна знижувати правову захищеність кредиторів під час необґрунтованого порушення їх прав.
Тому, якщо ліквідатор із посиланням на ті чи інші докази належно обґрунтував наявність підстав для притягнення особи до субсидіарної відповідальності та неможливість погашення вимог кредиторів внаслідок її дій (бездіяльності), на неї переходить тягар спростування цих тверджень ліквідатора, з урахуванням чого вона має довести, чому письмові документи та інші докази ліквідатора не можуть бути прийняті на підтвердження його доводів, надавши свої докази і пояснення щодо того, як насправді здійснювалася господарська діяльність.
Отже, якщо дії особи, які мали вплив на економічну (юридичну) долю боржника викликають об'єктивні сумніви в тому, що вона керувалася інтересами боржника, на неї переходить тягар доведення того, що результати зазначених дій стали наслідком звичайного господарського обороту, а не викликані використанням нею своїх можливостей, що стосуються визначення дій боржника, як таких, що вчиненні на шкоду інтересам боржника та його кредиторів. У такому разі небажання особи, яка притягується до субсидіарної відповідальності, надати суду докази має кваліфікуватися згідно із частиною другою статті 74 ГПК України виключно як відмова від спростування фактів, на наявність яких аргументовано з посиланням на конкретні документи вказує процесуальний опонент. В силу статті 13 ГПК України особа, що бере участь у справі, яка не вчинила відповідних процесуальних дій, несе ризик настання наслідків такої поведінки (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суд у складі Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №915/1624/16).
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання ухвали Господарського суду Закарпатської області від 29.11.2024, Виконавчий комітет Ужгородської міської Ради надіслав на адресу господарського суду копію реєстраційної справи ТОВ "Новомосковський механічний завод".
Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є первісними засновниками Товариства до 21.12.2017, ОСОБА_1 - директор Товариства призначений на цю посаду 01.11.2012 та звільнений 21.12.2017.
Згідно з протоколом 21/12 загальних зборів учасників ТОВ "Новомосковський механічний завод" від 21.12.2017 задоволено заяву ОСОБА_4 про вступ до складу учасників Товариства та задоволено заяву ОСОБА_2 та заяву ОСОБА_3 про вихід із складу учасників Товариства і передачу своєї частки Статутного капіталу на користь ОСОБА_4 , затверджено на користь ОСОБА_4 100% статутного капіталу Товариства., звільнено з посади Директора Товариства ОСОБА_1 , призначено новим директором Товариства ОСОБА_4 з 22.12.2017.
Здійснивши аналіз Статуту Товариства в редакції до 21.12.2017, апеляційний суд встановив, що відповідачі - учасники Товариства ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і директор ОСОБА_1 є особами, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки та визначати всю його господарську діяльність, а тому є суб'єктами субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника.
У заяві про покладення субсидіарної відповідальності ліквідатор посилався на те, що аналіз відомостей з реєстраційної справи банкрута, виписок по рахункам товариства, які були надані АТ КБ " Приватбанк" листом від 19.09.2024, листа ГУ Державної податкової служби у Закарпатській області від 11.03.2024 свідчить, що остання господарська операція була здійснена 22.12.2017, а рахунок був закритий 23.12.2017, після закриття останнього відомого розрахункового рахунку будь-яких господарських операцій ТОВ "Новомосковський механічний завод" не здійснювалось.
Підставою звернення ініціюючого кредитора з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства, визначено наявність у останнього податкового боргу у розмірі 7 241 308,37 грн, який присуджено до стягнення, що підтверджується рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.04.2019 у справі №260/207/19.
При ухваленні зазначеного рішення судом встановлено, що за результатами проведеної перевірки контролюючим органом складено акт перевірки №9388/04-36-14-02/35595273 від 18.08.2017 та винесено податкові повідомлення-рішення:
- №0015431402 від 28.09.2017, яким нараховано суму грошового зобов'язання по платежу 85 11021000 "Податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 3097182,50 грн. (2663561,00 грн за податковим зобов'язанням та 433621,50 за штрафними санкціями). Вказана сума сплачена відповідачем частково у розмірі 10284,00 та залишок несплаченого боргу за даним рішенням становить 3086898,50 грн.
- №0015441402 від 28.09.2017, яким нараховано суму грошового зобов'язання по платежу 30 14010100 "Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)" у розмірі 2 366 610,00 грн (1893288,00 грн за податковим зобов'язанням, 473 322,00 грн за штрафними санкціями).
Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржувались відповідачем в адміністративному порядку, однак рішенням ДФС України про результати розгляду скарги від 11.12.2017 були залишені без змін, а скарга без задоволення. Судом встановлено, що у судовому порядку дані податкові повідомлення-рішення не оскаржувалися, зокрема, доказів такого оскарження відповідачем суду не надано. Відтак, податковий борг є узгодженим.
Зважаючи на вказане, апеляційний суд виснував, що акт перевірки контролюючого органу та податкові повідомлення рішення, що є підставою грошових вимог єдиного ініціюючого кредитора у справі про банкрутство Товариства у розмірі 7241308,37 грн, були винесені в період, коли відповідачі мали статус засновників та кінцевих бенефіціарних власників та директора, керівник боржника, які були обізнані про наявність у Товариства податкового боргу, підтвердженого податковими повідомленнями-рішеннями.
Однак, усвідомлюючи реальний фінансовий стан боржника та наслідки невиконання податкових зобов'язань, що виникли у боржника в період їх діяльності, вказані особи, не зважаючи на закріплені в Статуті Товариства повноваження, не вжили належних і своєчасних заходів, спрямованих на погашення такої заборгованості або запобігання наростанню податкового боргу.
При цьому, як вбачається з Протоколу № 21/12 загальних зборів учасників Товариства, 27.12.2028 було змінено склад учасників товариства та керівника товариства, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вийшли зі складу учасників Товариства, та було звільнено керівника ОСОБА_1 , чим допустили подальше погіршення платоспроможності боржника та порушення прав кредитора, що свідчить також про фактичне доведення підприємства боржника до банкрутства з боку зазначених осіб.
Окрім цього, апеляційним судом встановлено, що Товариство було власником майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку № 188327 (SOLTEC) та транспортного засобу ГАЗ 3302-414 2008р.в., які вибули з власності підприємства за договорами про передачу права власності на знак для товарів і послуг від 08.11.2017 та купівлі-продажу транспортного засобу від 15.11.2017 № 1246/2017/709384, укладеними з підконтрольним цим же особам підприємством ТОВ "Альфа-Естейт", керівником та одним із кінцевих бенефіціарних власників якого був ОСОБА_2 .
При цьому, у виписках по рахункам які були надані АТ "КБ "Приватбанк" листом від 19.09.2024 № 20.1.0.0.0/7-240913/45417, будь-яких записів про оплату за знак для товарів і послуг "SOLTEC" та Договором про передачу права власності на знак для товарів і послуг від 08.11.2017, укладеним між ТОВ "Новомосковський механічний завод" та ТОВ "Альфа-Естейт", не виявлено.
Тобто, у період наявності значного податкового боргу та фактичної неплатоспроможності боржника відбулося вибуття з власності Товариства майнових активів, зокрема прав інтелектуальної власності на торговельну марку та транспортного засобу, що спричинило подальше погіршення майнового стану Товариства та як наслідок настання неплатоспроможності й нанесення збитків кредиторам. Зазначені дії не отримали належного економічного обґрунтування та не спростовані доказами добросовісності з боку осіб, які притягуються до відповідальності.
Ліквідатором за результатами дій, що передбачені статтею 61 КУзПБ, з'ясовано, що активів, які б можна було включити до складу ліквідаційної маси з метою подальшої її реалізації та проведення розрахунків з кредиторами, не виявлено, розмір пасиву, тобто кредиторської заборгованості також підтверджений ухвалою за результатами попереднього засідання.
Дослідивши та надавши оцінку наявним у справі доказам, суд апеляційної інстанції встановив, що матеріалами справи підтверджується відсутність майна ліквідаційної маси для задоволення визнаних вимог кредитора, а також наявність ознак доведення боржника до банкрутства внаслідок дій та бездіяльності осіб, які мали реальний вплив на господарську діяльність Товариства. Водночас відповідачами (особами, до яких заявлено вимогу) не спростовано обставини, наведені ліквідатором боржника у поданій заяві про субсидіарну відповідальність.
Відтак, апеляційним судом у даній справі встановлена наявна сукупність передбачених частиною другою статті 61 КУзПБ умов, необхідних для вирішення питання про покладення субсидіарної відповідальності на засновників та керівника боржника. Матеріалами справи підтверджується відсутність майна ліквідаційної маси для задоволення визнаних вимог кредитора, а також наявність ознак доведення боржника до банкрутства внаслідок дій та бездіяльності осіб, які мали реальний вплив на господарську діяльність Товариства.
Аргументи касаційних скарг щодо відсутності складу правопорушення, необхідного для покладення на відповідача субсидіарної відповідальності, та про порушення апеляційним судом норм процесуального права через надання невірної оцінки доказів та не забезпечення повного та всебічного дослідження обставин справи й аргументів учасників справи фактично зводяться до переоцінки наявних у справі доказів всупереч тому, що відповідну оцінку їм вже було надано судом апеляційної інстанції.
Верховний Суд в силу приписів статті 300 ГПК України не вдається до переоцінки доказів та встановлених на підставі їх обставин, оскільки дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86 ГПК України.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржників про розгляд апеляційним судом змінених ліквідатором в апеляційній скарзі обставин, визначених ним в поданій заяві про субсидіарну відповідальність в частині об'єктивної сторони правопорушення та причинно-наслідкових зав'язків, що призвели до погіршення майнового стану підприємства та банкрутства.
З матеріалів справи вбачається, що наведене в апеляційній скарзі не є зміною ні предмету, ні правових підстав позову, а є більш розширеним обґрунтуванням в апеляційній скарзі позиції ліквідатора боржника щодо фактичних обставин об'єктивної сторони правопорушення та причинно-наслідкових зав'язків між діями відповідачів та настанням негативних наслідків у боржника.
Питання визначення складу правопорушення проаналізовано апеляційним судом з урахуванням доказів, наявних у матеріалах провадження, доводів апеляційної скарги та заперечень відповідачів, надано оцінку діям та бездіяльності осіб, які притягуються до відповідальності, та на підставі проведеного аналізу й оцінки зроблено висновок про наявний склад правопорушення у зазначеному провадженні.
Питання причинно-наслідкового зв'язку між погіршенням майнового стану та діями осіб, які мали прямий вплив на діяльність підприємства, також було предметом дослідження та аналізу для визначення зв'язку щодо дій та наслідків таких дій для підприємства та кредитора у справі про банкрутство, які були спричинені діями, направленими на зменшення вартості ліквідаційної маси.
Відтак, судом апеляційної інстанції було проаналізовано обставини на предмет дати виникнення боргу у кредитора, осіб, які мали вирішальний вплив на діяльність підприємства в той час, та вчинення ними дій направленими на усунення негативних наслідків чи вчинення дій направлених на погіршення майнового стану підприємства, та зроблено відповідні висновки на підставі доводів апеляційної скарги в межах перегляду справи в суді апеляційної інстанції, визначених статтею 269 ГПК України.
Твердження про порушення апеляційним судом порядку апеляційного провадження щодо покладання субсидіарної відповідальності на осіб винних у доведенні підприємства до банкрутства спростовується наведеним.
Посилання скаржників про сплив часу, який минув від дати припинення повноважень відповідачів до дати порушення справи про банкрутство, колегія суддів відхиляє, оскільки час, що минув з дати припинення повноважень суб'єктів відповідальності до дати порушення справи про банкрутство боржника, не є вирішальним чинником, що впливає на встановлення складу об'єктивної сторони правопорушення. Він враховується судами поряд з іншими обставинами справи при встановленні причинно-наслідкового зв'язку між винними діями суб'єкта відповідальності та настанням негативних наслідків у боржника, які є підставою субсидіарної відповідальності.
Аргументи скаржників щодо неврахування апеляційним господарським судом правових висновків Верховного Суду, викладених у наведених у касаційній скарзі низці постанов, не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, оскільки відмінність правозастосування у вказаних постановах та у цій справі зумовлена різним обґрунтуванням підстав для покладення субсидіарної відповідальності, іншими встановленими судами фактичними обставинами справ та оціненими доказами, в залежності від яких й були прийняті відповідні судові рішення.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи скаржників про невірне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, тому касаційні скарги не підлягають задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки за результатами касаційного перегляду даної справи доводи касаційних скарг не знайшли свого підтвердження, а також не встановлено порушення або неправильного застосування апеляційним господарським судом норм процесуального та/або матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції - без змін.
У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційних скарг, витрати по сплаті судового збору за їх подання покладаються на скаржників.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2026 у справі №907/1122/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя К. М. Огороднік
Судді С.В. Жуков
В.І. Картере