14 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/22/24
суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Бенедисюка I. М., Малашенкової Т. М.,
на ухвалу об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.04.2026 про прийняття до розгляду справи № 910/22/24
Мотиви незгоди з ухвалою об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - об'єднана палата)
1. Більшістю голосів суддів об'єднаної палати ухвалою від 16.04.2026 справу № 910/22/24 прийняла до розгляду.
2. Не погоджуємося з ухвалою об'єднаної палати щодо можливості прийняття цієї справи до розгляду з огляду на таке.
3. Об'єднана палата неодноразово зазначала, що умовами (підставами) для передачі справи на розгляд об'єднаної палати, як і підставами для здійснення розгляду справи об'єднаною палатою, є:
1) наявність висновку щодо застосування конкретної норми (норм) права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати;
2) такий висновок має бути зроблено в подібних правовідносинах.
4. Відступаючи від висновку щодо застосування норми права, об'єднана палата може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.
5. Отже, визначальними і ключовими аспектами, які має з'ясувати об'єднана палата під час вирішення питання щодо прийняття / повернення справи відповідно до положень статей 302, 303 ГПК України, є наявність висновку щодо застосування норми права, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду в подібних правовідносинах у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
6. Тобто можна виснувати, що в усіх випадках на стадії прийняття / повернення справи об'єднана палата має перевіряти наявність / відсутність у постанові, від якої колегія суддів пропонує відступити, висновків щодо застосування норми прав, чи формулювалися вони у рішенні Верховного Суду саме у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати та чи подібні правовідносини .
7.Стосовно визначення, що саме вважати (1) висновком щодо застосування норми прав, (2) висновком за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, висновком щодо застосування норм права, викладеного у постановах Верховного Суду, та (3) висновками Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеними у постановах, якими суд направив справу на новий розгляд, та у постановах, якими завершений розгляд справи, виходимо з такого.
7.1.1.Велика Палата Верховного Суду зазначала, що чинний ГПК України оперує поняттям "висновок" у різних значеннях, зокрема таких, як: умовивід суду; висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а також викладений у постанові Верховного Суду висновок по суті позовних вимог, вимог апеляційної або касаційної скарги; складова резолютивної частини судового рішення.
7.2. За змістом статей 314, 315 ГПК України постанова, прийняттям якої завершується перегляд судових рішень у касаційному порядку, складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин; у мотивувальній частині рішення, зокрема, зазначаються висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, а в резолютивній частині відповідний висновок суду касаційної інстанції по суті вимог касаційної скарги і позовних вимог.
7.2.1. З огляду на викладене висновком щодо застосування норми права в подібних правовідносинах якраз і є висновок за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, а також висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, та який має міститися в мотивувальній частині постанови суду касаційної інстанції.
7.3. Саме такі висновки викладено в пункті 198 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №911/952/22, пунктах 48-51 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 911/1095/22, ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №910/66607/21.
8. Велика Палата зазначила: "Відповідно до статті 315 ГПК України постанова суду касаційної інстанції складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин. У мотивувальній частині зазначаються: а) мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу; б) доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та (або) апеляційної інстанції; в) висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд; г) дії, що їх повинні виконати суд першої та (або) апеляційної інстанції у разі скасування судового рішення і передачі справи на новий розгляд.
Згідно з частиною четвертою статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, наведені норми права розрізняють висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, та висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду." (пункти 69 - 71 постанови Великої Палати від 07.09.2022 у справі № 910/22858/17) .
8.1. Отже, Велика Палата однозначно шляхом тлумачення норм права виснувала, що норми ГПК розрізняють "висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд" та "висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду."
8.2. Велика Палата відмовилася відступати від висновку об'єднаної палати та колегій Касаційного господарського суд, покликаючись на те що в них «зазначено не про те, що якщо висновок Верховного Суду про застосування норми права викладено у постанові, якою справу направлено на новий розгляд, то він є неостаточним та необов'язковим для врахування іншими судами, а про те, що направлення справи на новий розгляд не означає остаточного формування судом касаційної інстанції правового висновку у цій справі, тобто остаточного вирішення спору» (пункт 72 постанови Великої Палати від 07.09.2022 у справі № 910/22858/17 ).
9. Разом з тим правовий висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або низки норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору (пункт 18.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2024 у справі № 191/4364/21).
10. Отже, з урахуванням доктринального тлумачення поняття "висновок щодо застосування норми права" Верховний Суд має повноваження щодо перевірки того, чи наявний взагалі в постанові (постановах), на які посилається скаржник, висновок щодо застосування норми права, тоді як аналіз того, чи є висновок саме висновком щодо застосування норми права, можна визначити за такими критеріями: 1) висновок щодо застосування норми права повинен містити посилання на конкретну норму (норми) матеріального або процесуального права; 2) такий висновок не повинен буквально повторювати норму права, а має розширювати або тлумачити її зміст; 3) висновок може бути таким, який застосовується до інших випадків у подібних правовідносинах; 4) висновок щодо застосування норми права необхідно відрізняти від правової оцінки суду; 5) розрізнять висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, та висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду .
11. Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності (судді: Краснов Є. В., Мачульський Г. М., Рогач Л. І.), передаючи справу № 910/22/24 на розгляд об'єднаної палати, ставить питання про необхідність відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов'язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством (судді: Власов Ю. Л., Булгакова І. В., Малашенкова Т. М.), викладеного у постанові від 29.01.2026 у справі № 910/6337/23 щодо застосування частини шостої статті 232 ГК України з у рахуванням пункту 7 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК України.
11.1. Мотивуючи таку необхідність, колегія суддів у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності (судді: Краснов Є. В., Мачульський Г. М., Рогач Л. І.) виходила з того, що не погоджується із вказаним висновком суду касаційної інстанції щодо можливості нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання більше ніж за шість місяців, передбачених частиною шостою статті 232 ГК України з урахуванням пункту 7 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК України.
11.2. Колегія суддів у складі Краснов Є. В., Мачульський Г. М., Рогач Л. І. зазначила, що у пояснювальній записці до Закону України від 02.04.2020 № 3297 "Про внесення змін до Господарського кодексу України (щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19)" вказано, що запровадження змін, передбачених проєктом, дозволить уповільнити економічний спад, зберегти підприємства від банкрутства, зберегти робочі місця, сприяти наповненню державного та місцевих бюджетів, пришвидшити відновлення економіки після закінчення карантину, сприяти зростанню доходів роботодавців і працівників, сприяти забезпеченню своєчасної виплати заробітних плат тощо.
11.3. Колегія суддів у складі: Краснов Є. В., Мачульський Г. М., Рогач Л. І. вважає, що у цьому випадку законодавцець не скасовавав обмежень щодо періоду нарахування пені, а вказані законодавчі зміни спрямовані на забезпечення права сторони на звернення з позовом про захист свого права шляхом продовження строку на звернення до суду з відповідними вимогами, що відповідає меті Закону, спрямованого на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Водночас висновки суду касаційної інстанції про можливість збільшення строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання понад строк, установлений частиною шостою статті 232 ГК України, згідно з приписами пункту 7 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК України є суто формальним тлумаченням Закону без урахування його загальної спрямованості.
11.4. Стосовно справи, що розглядається, з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 29.01.2026 у справі № 910/6337/23, колегія суддів зазанчаила, що скасування обмежень періоду нарахування пені створює для відповідача додатковий необґрунтований та несправедливий тягар щодо оплати штрафних санкцій, які були обмежені шестимісячним строком.
11.5. Отже, на думку колегії суддів, судове рішення об'єднаної палати є необхідним для подальшого розвитку права та забезпечення єдності судової практики для уникнення різних підходів у тлумаченні та застосуванні положень частини шостої статті 232 ГК України у взаємозв'язку з приписами пункту 7 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК України.
11.6. Крім цього, колегія суддів в ухвалі про передачу цієї справи на розгляд об'єднаної палати зазначила, що у своїх висновках у справі № 910/6337/23 (від яких пропонує відступити) колегія суддів у цій справі № 910/6337/23 також посилається на постанови Верховного Суду від 27.02.2024 у справі № 911/858/22, від 30.10.2024 у справі № 911/1297/21, від 20.11.2024 у справі № 911/3331/23, від 12.03.2025 у справі № 911/956/24 з аналогічною правовою позицією та зазначає про відсутність підстав для відступу від неї. Серед вказаних справ також є постанови, висновки у яких, на думку заявника касаційної скарги, не врахував суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення.
12. Ключовими аргументами, якими об'єднана палата мотивувала прийняття справи, стало те, що висновок щодо застосування частини шостої статті 232 ГК України з урахуванням пункту 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" ГК України, від якого має намір відступити колегія суддів, викладено у постановах Верховного Суду від 27.02.2024 у справі № 911/858/22, від 30.10.2024 у справі № 911/1297/21, від 20.11.2024 у справі № 911/3331/23, від 12.03.2025 у справі № 911/956/24, від 29.01.2026 у справі № 910/6337/23, тобто у судових рішеннях, ухвалених різними судовими палатами Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду.
13. Щодо висновків про застосування норм права, викладених Верховним Судом у постанові від 29.01.2026 у справі № 910/6337/23, зазначаємо таке.
14. У постанові Верховного Суду від 29.01.2026 у справі № 910/6337/23 (від якої пропонує відступити колегія суддів), зазначено:
"49. Позивач у цій справі заявив до стягнення пеню у сумі 3 935 099,93 грн, нараховану за період з 17 березня 2021 року до 29 грудня 2021 року.
50. Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, згідно з пунктом 4.4. договору сторони погодили, що у випадку порушення строків розрахунків відповідно до Правил ринку та/ або цього договору ППБ має право нарахувати пеню у розмірі 0,1 % від суми прострочення платежу (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на день прострочення) за кожен день такого прострочення у порядку, передбаченому Господарським кодексом України.
51. 22 грудня 2020 року вступила в силу нова редакція типового договору про участь у балансуючому ринку, затверджена наказом НЕК "Укренерго" від 22 грудня 2020 року № 720, відповідно до якої пунктом 7.1. визначено, що у разі несвоєчасного виконання грошових зобов'язань, винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,01 % за кожний день прострочення від суми простроченого платежу, але не більше розміру облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
52. Місцевий господарський суд, у свою чергу, встановив, що зазначений розрахунок є неправильним, оскільки позивач при здійсненні розрахунку не врахував положення частини шостої статті 232 ГК України щодо нарахування пені в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Тому суд першої інстанції, здійснивши власний розрахунок періоду пені у рішенні від 30 серпня 2023 року виснував, що кінцевою датою нарахування пені є 10 вересня 2021 року.
53. Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави.
54. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 02 квітня 2020 року, розділ ІХ "Прикінцеві положення" ГК України доповнено пунктом 7 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
55. Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2024 у справі № 911/858/22 (на неврахування якої зазначає позивач) дійшов таких висновків:
"5.55. Верховний Суд, проаналізувавши приписи статті 232 Господарського кодексу України з урахуванням положень пункту 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України констатує, що приписи пункту 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України продовжували на строк дії карантину можливість нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання більше ніж за шість місяців.
5.56. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" встановлено карантин з 12.03.2020 на всій території України.
5.57. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
5.58. Верховний Суд погоджується з обґрунтованим висновком апеляційного господарського суду про те, що збільшення строку нарахування штрафних санкцій не зовсім узгоджується з метою Закону, який спрямований на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
5.59. Водночас колегія суддів не може погодитися з висновком апеляційного господарського суду про те, що пункт 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачає не збільшення строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання понад строк, установлений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, а продовження строку на звернення до суду з відповідними вимогами про стягнення штрафних санкцій, оскільки приписи статті 232 Господарського кодексу України не містять інших строків, аніж ті, які визначені частиною 6 цієї статті.
5.60. Наведений припис пункту 7 "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України є абсолютно визначеним та не передбачає розширеного чи звуженого тлумачення".
56. Верховний Суду не вбачає підстав для відступу від цих висновків та погоджується з доводами скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2024 року у справі № 911/858/22, від 12 березня 2025 року у справі № 911/935/24 щодо продовження на строк дії карантину можливості нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання більше ніж за шість місяців, передбачених частиною шостою статті 232 ГК України, та не правильного визначення місцевим судом періоду нарахування, а відповідно і розміру належної до стягнення пені, помилка якого не була виправлена судом апеляційної інстанції після направлення справи на новий апеляційний розгляд.
57. Позиція Верховного Суду стосовно стягнення неустойки, нарахованої за період, що перевищує шість місяців від дати порушення та застосування у зазначеному контексті частини шостої статті 232 ГК України в її взаємозв'язку з пунктом 7 Прикінцевих положень ГК України є сталою та послідовною і викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2024 року у справі № 911/1297/21; від 20 листопада 2024 року у справі № 911/3331/23; від 12 березня 2025 року у справі № 911/956/24.
58. Верховний Суд погоджується з доводами скаржника, що розмір пені, розрахованої за визначений позивачем період в сумі 3 935 099,93 грн, є правильним, відповідно вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими".
15. Отже, зі змісту мотивувальної частини постанови Верховного Суду від 29.01.2026 у справі № 910/6337/23 однозначно та очевидно убачається, що Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності та антимонопольного законодавства (судді: Власов Ю. Л., Булгакова І. В., Малашенкова Т. М.) не формулював власних правових висновків щодо застосування частини шостої статті 232 ГК України у взаємозв'язку з пунктом 7 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК України. Зазначена колегія суддів процитувала правові висновки Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності (судді: Багай Н. О., Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я), сформульовані раніше у постанові від 27.02.2024 у справі № 911/858/22, які просив застосувати скаржник з огляду на підстави касаційного оскарження, зокрема пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України (якщо суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування відповідного висновку Верховного Суду)та застосувала його.
16. Отже, у постанові Верховного Суду від 29.01.2026 у справі № 910/6337/23 дійсно є висновок (дивись пункт 55 постанови), який сформувала та висловила колегія суддів судової палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності (судді: Багай Н. О., Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я) раніше у постанові від 27.02.2024 у справі № 911/858/22, а для постанови Верховного Суду від 29.01.2026 у справі № 910/6337/23 є висновком щодо застосування норм права, який викладений у постанові Верховного Суду.
17. Виходимо також з того, що, як беззаперечно свідчить зміст постанови Верховного Суду від 29.01.2026 у справі № 910/6337/23/, колегія суддів зазначила, що такі ж висновки є у постановах Верховного Суду :
- у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності (судді: Зуєв В. А., Берднік І. С., Міщенко І. С.) від 30.10.2024 у справі № 911/1297/21;
- у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності (судді: Зуєв В. А., Берднік І. С., Міщенко І. С.) від 20.11.2024 у справі № 911/3331/23;
- у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності (судді: Краснов Є. В., Мачульський Г. М., Рогач Л. І.) від 12.03.2025 у справі № 911/956/24,
вказавши, що це свідчить про їх сталість та послідовність.
18. Отже, з урахуванням наведених критеріїв визначення поняття "висновок щодо застосування норми права" та виходячи зі змісту ухвали колегії суддів від 16.03.2026 у справі № 910/22/24 вважаємо, що мотиви колегії суддів фактично зводяться до необхідності відступу від висновків щодо застосування норм права, які Верховний Суд у постанові від 29.01.2026 у справі № 910/6337/23 не формулював, що свідчить про порушення частини другої статті 302 ГПк України, і в цьому випадку об'єднано палата не може вважатися "судом, встановленим законом", оскільки відповідні висновки були сформульовані іншою (тією ж за спеціалізацією) судовою палатою.
19. Повністю погоджуємося, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві. Водночас зауважуємо, що єдність сприяє правовій визначеності та передбачуваності у вирішенні спірних ситуацій для учасників справи як складових принципу верховенства права. Отже, єдність судової практики є механізмом / інструментом саме для забезпечення дотримання принципу верховенства права та права на справедливий суд, встановлений законом.
20. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, потрібно пам'ятати також і про обов'язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47).
21.Судді повинні послідовно застосовувати закон. Проте якщо суд вирішує відійти від попередньої практики, на це потрібно чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
22. Правова визначеність (legal certainty) вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017, абзац шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року № 6-р/2019).
23. Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи [рішення ЄСПЛ у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії» (Lupeni Greek Catholic Parish and others v. Romania) від 29 листопада 2016 року заява № 76943/11, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення ЄСПЛ у справі «С. Р. проти Сполученого Королівства» (C.R. v. the United Kingdom) від 22 листопада 1995 року заява № 20166/92, § 36].
24.З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17).
25. Щоб гарантувати юридичну визначеність і передбачуваність, об'єднана палата може відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належних підстав.
26. Такі підстави необхідності відступу мають бути мотивовані не лише в постанові Верховного Суду за наслідками вирішення спору по суті, а й в ухвалі відповідного касаційного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд об'єднаної палати.
Отже, має існувати необхідність відступу, така необхідність виникає з певних об'єктивних причин, які повинні бути чітко визначені та аргументовані.
27. До того ж відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не може відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
28. Як вже зазначалося, ухвала про передачу цієї справи на розгляд об'єднаної палати мотивована, зокрема тим, що, на думку колегії суддів, рішення об'єднаної палати є необхідним для подальшого розвитку права та забезпечення єдності судової практики з метою уникнення різних підходів до тлумачення і застосування положень частини шостої статті 232 ГК України у взаємозв'язку з пунктом 7 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК України.
29. Водночас такі посилання на необхідність подальшого розвитку права є формальними та декларативними. Норми (частина шоста статті 232 ГК України у взаємозв'язку з приписами пункту 7 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК України), тлумачення яких стало підставою для передачі справи, регулюють правовідносини, пов'язані з дією карантинного законодавства, що має тимчасовий характер, тоді як сам ГК України втратив чинність, що виключає об'єктивну потребу у формуванні нових правових підходів до його застосування.
30. Посилання на необхідність забезпечення єдності судової практики є безпідставним, оскільки з даних ЄДРСР убачається, що висновки, від яких пропонується відступити, сформульовані у постанові від 27.02.2024 у справі № 911/858/22 та послідовно підтримані у низці постанов Верховного Суду, зокрема: від 02.04.2024 у справі № 911/918/24 (судді: Рогач Л. І., Краснов Є. В., Мачульський Г. М.), від 30.10.2024 у справі № 911/1297/21, від 20.11.2024 у справі № 911/3331/23, від 12.03.2025 у справі № 911/956/24, а також від 29.01.2026 у справі № 910/6337/23.
30.1. Отже, у період з 27.02.2024 до 29.01.2026 зазначені висновки були сформованими, що свідчить про сталість і послідовність, та такими, що сторони могли розраховувати на їх застосування і покликатися на підставі касаційного оскарження, передбаченій пунктом першим частини другої статті 287 ГПК України.
30.2. Вважаємо, що за наведеного у стороннього розумного та обізнаного спостерігача може скластитися думка, що в межах найвищого судового органу країни розвивається конфліктна практика, в якій сам цей суд стає джерелом правової невизначеності з відповідними наслідками.
30.3. За таких обставин, на наше переконання, вагомими і визначальними мають бути мотиви та обгрунтування, з яких виходить колегія суддів для передачі справи на розгляд об'єднаної палати.
31. На нашу думку, доводи, наведені в ухвалі про передачу справи на розгляд об'єднаної палати, зводяться не до наявності різних підходів у судовій практиці, яку до того ж декілька разів саме вона й формувала ще у 2024 році, про що свідчить, зокрема, постанова від 02.04.2024 у справі № 911/918/24 (судді: Рогач Л. І., Краснов Є. В., Мачульський Г. М.) і потім ще у постанові від 12.03.2025 у справі № 911/956/24 (судді: Краснов Є. В., Мачульський Г. М., Рогач Л. І.). Власне доводи, наведені в ухвалі про передачу справи на розгляд об'єднаної палати доводи, не свідчать і про неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість (в тому числі власну), зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.
32. Отже, у цій справі відсутні передбачені процесуальним законом умови для передачі справи на розгляд об'єднаної палати, а саме:
- відсутній власний висновок щодо застосування норми прав колегії суддів, від якого пропонується відступити;
- висновки наведені в постанові Верховного Суду від 29.01.2026 у справі № 910/6337/23 та ухвалі колегії суддів про передачу справи на розгляд об'єднаної палати свідчать, що ці висновки сформульовані судовими колегіями, в які входить колегія, яка передає справу;
- не доведено наявності обґрунтованих мотивів необхідності передачі справи у зв'язку з розвитком права чи забезпеченням єдності судової практики, урахованням мотивів, викладени у цій окремій думці.
33. Що ж до визначення подібних правовідносин, то ми звертаємося до пунктів 25, 26, 32 правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 (але наразі окрема думка не охоплює аспект щодо подібності правовідносин), адже це питання не є ключовим у цій площині.
34.За таких обставин прийняття справи до розгляду об'єднаною палатою суперечить принципу юридичної визначеності і передбачуваності, а відповідна ухвала є необґрунтованою і такою, що не відповідає вимогам процесуального закону.
35. Отже,, наведене виключає наявність підстав, передбачених частиною другою статті 302 ГПК України для прийняття справи № 910/22/24 до розгляду об'єднаною палатою, адже об'єднана палата не діє за наведеного як "суд, встановлений законом", а тому зазначена справа підлягала поверненню відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Окрему думку викладено у порядку статті 34 ГПК України.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Т. Малашенкова