8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"02" квітня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/302/26
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ
до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків, м. Харків
про стягнення 5 729 394,43 грн
за участю представників:
позивача - Єгорова В.С. (в режимі відеоконференції)
відповідача - не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (надалі - Позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області 30 січня 2026 року із позовною заявою про стягнення з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків (надалі - Відповідач) загальної суми коштів у розмірі 5 729 394,43 грн (де: основний борг у розмірі 4 653 085,21 грн, пеня у розмірі 866 287,21 грн, три проценти річних у розмірі 87 593,35 грн, інфляційні втрати у розмірі 122 428,66 грн), а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 68 752,73 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов'язань за договором постачання природного газу № 19-7133/24-БО-Т від 10.10.2024, в частині своєчасної та повної оплати за спожитий природний газ.
02 лютого 2026 року представником ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" адвокатом Єгоровим В.С. подано до суду заяву (вх. № 2587) про долучення судового збору, якою надано докази сплати судового збору за подання позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.02.2026 прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі №922/302/26, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначено підготовче засідання на 19 лютого 2026 року о 12:40.
Судом встановлено, що сторони мають зареєстровані електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.
Відтак, суд здійснював направлення ухвал сторонам до їх зареєстрованих електронних кабінетів ЄСІТС.
16 лютого 2026 року, в межах строку встановленого судом, представником Відповідача Шевченко А.В. подано до суду відзив на позовну заяву (вх. №3804), у якому Відповідач проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харків є неприбутковою та бюджетною установою, яка в своїй діяльності фінансується із державного бюджету, та є розпорядником бюджетних коштів виключно в рамках взятих на себе зобов'язань бюджетного періоду. Всі витрати такої установи узгоджуються з органом, який уповноважений здійснювати фінансування такої установи, для чого складається кошторис, в який вносяться всі статті витрат. Фактично проведення бюджетних платежів здійснюється органами Казначейства України в рамках бюджетного періоду та затвердженого бюджету розпорядника бюджетних коштів. Невиконання Відповідачем зобов'язання по оплаті за надані послуги сталося внаслідок недостатку бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. КЕВ м. Харків виконує своїх зобов'язання за Договором №19-7133/24-БО-Т від 10.10.2024 постачання природного газу, при надходженні відповідних бюджетних асигнувань, що свідчить про бажання Відповідача добровільно і за можливості виконувати умови Договору. Вважає, що в діях Відповідача, щодо виниклої тимчасової заборгованості за Договором №19-7133/24-БО-Т від 10.10.2024 не було вини (умислу або необережності) а лише обставини - затримка бюджетного фінансування, через повномасштабну військову агресію рф проти України. Зазначає, що у даному випадку ані предмет, ані підстави позову не містять жодного обґрунтування та документального підтвердження наміру умисного невиконання Відповідачем своїх зобов'язань.
Крім того, оскільки, як вважає Відповідач, доведеним факт відсутності вини Відповідача у затримці оплати за постачання газу, складного економічного становища КЕВ м. Харків та покладення непомірного тягаря на Відповідача, останній заявив клопотання про зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат на 90% та в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
17 лютого 2026 року, в межах строку встановленого судом, представником Позивача - адвокатом Єгоровим В.С. подано до суду відповідь на відзив (вх. №3997), в якій Позивач посилається на те, що відзив на позовну заяву не містить належних заперечень щодо наведених Позивачем обставин та правових підстав позову, з якими Відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, а також мотивів їх визнання або відхилення. Аргументи Відповідача викладені за змістом відзиву, є безпідставними, необґрунтованими та таким, що не відповідають обставинам справи та доказам, наявним в матеріалах справи. Щодо неможливості оплати за спожитий природний газ, Позивач зазначає, що не пізніше 31 грудня поточного бюджетного періоду або останнього дня іншого бюджетного періоду Казначейство України закриває всі рахунки, відкриті у поточному бюджетному періоді для виконання бюджету. Порядок закриття рахунків поточного бюджетного періоду та відкриття рахунків наступного бюджетного періоду визначається Міністерством фінансів України. Згідно з п. 14 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228 проекти кошторисів складаються усіма установами на наступний бюджетний рік, якщо ці установи функціонували до початку року, на який плануються видатки бюджету та/або надання кредитів з бюджету.
На думку Позивача, клопотання про зменшення розміру пені, суперечить принципам розумності, справедливості, добросовісності, що призводить до зловживання з боку боржника. Відповідач не обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов'язань, зокрема, шляхом перенесення оплати, взаємозаліку, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат тощо.
Щодо зменшення розміру інфляційних втрат і 3% річних, Позивач зазначає, що це є правом на мінімальні гарантії, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг). Таким чином, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідач заперечень на відповідь позивача на відзив суду не надав.
В судовому засіданні 19.02.2026, судом прийняті до розгляду заяви сторін по суті справи. Представник Позивача підтримав позов, представник Відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог.
Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.
Ухвалою суду від 19.02.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 19 березня 2026 року о 10:15.
Ухвалою суду від 19.03.2026 повідомлено сторін, що судове засідання 19.03.2026 не відбулося, оскільки при розгляді справи № 922/302/26 було виявлено неможливість налагодження коректної роботи системи відеоконференцзв'язку через проблеми з обладнанням на стороні адміністратора підсистеми ВКЗ - ДП "Інформаційні судові системи". Таким чином, надаючи можливість всім учасникам скористатися своїм правом на доступ до правосуддя, судове засідання у справі відбудеться 02 квітня 2026 року о 10:45.
02 квітня 2026 року у судове засідання з'явився представник Позивача. Відповідач явку свого повноваженого представника в судове засідання не забезпечив, будь-яких письмових заяв не надав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
У судовому засіданні 02.04.2026 суд розпочав розгляд справи по суті. Представник Позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.
Суд закінчив розгляд справи по суті та перейшов до стадії ухвалення судового рішення, та в цьому судовому засіданні проголосив скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини).
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача та заперечення відповідача щодо заявлених до нього позовних вимог, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», EIC-код 56X93000010610X (далі - Позивач, Постачальник) та Квартирно-експлуатаційним відділом міста Харків, EIC-код 56XS00007PN7S005 (далі - Відповідач, Споживач) 10.10.2024 було укладено договір № 19-7133/24-БО-Т постачання природного газу (далі - Договір) з додатковими угодами № 1, № 2, № 3.
За умовами п. 1.1. Договору, Постачальник зобов'язався поставити Споживачу природний газ, а Споживач зобов'язався прийняти його та оплатити на умовах цього Договору.
Згідно з пунктом 3.5. Договору, приймання-передача газу, переданого постачальником споживачу у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
На виконання умов зазначеного Договору, Позивач, у період жовтень 2024 року - березень 2025 року передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 12 256 215,81 грн, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу, а саме:
- Акт приймання-передачі природного газу за жовтень 2024 року від 12.11.2024, обсяг споживання газу: 3,47890 тис. куб. м., на суму 57589,31 грн;
- Акт приймання-передачі природного газу за листопад 2024 року від 30.11.2024, обсяг споживання газу: 18,92597 тис. куб. м., на суму 143532,42 грн;
- Акт приймання-передачі природного газу за листопад 2024 року від 12.12.2024, обсяг споживання газу: 117,68645 тис. куб. м., на суму 1948168,21 грн;
- Акт приймання-передачі природного газу за грудень 2024 року від 13.01.2025, обсяг споживання газу: 18,03791 тис. куб. м., на суму 136797,48 грн;
- Акт приймання-передачі природного газу за грудень 2024 року від 13.01.2025, обсяг споживання газу: 158,09415 тис. куб. м., на суму 2617072,73 грн;
- Акт приймання-передачі природного газу за січень 2025 року від 31.01.2025, обсяг споживання газу: 17,45821 тис. куб. м., на суму 141107,66 грн;
- Акт приймання-передачі природного газу за січень 2025 року від 12.02.2025, обсяг споживання газу: 145,48947 тис. куб. м., на суму 2480973,20 грн;
- Акт приймання-передачі природного газу за лютий 2025 року від 28.02.2025, обсяг споживання газу: 19,31696 тис. куб. м., на суму 156131,20 грн;
- Акт приймання-передачі природного газу за лютий 2025 року від 11.03.2025, обсяг споживання газу: 174,33518 тис. куб. м., на суму 2972867,46 грн;
- Акт приймання-передачі природного газу за березень 2025 року від 31.03.2025, обсяг споживання газу: 15,51731 тис. куб. м., на суму 125420,16 грн;
- Акт приймання-передачі природного газу за березень 2025 року від 11.04.2025, обсяг споживання газу: 85,99774 тис. куб. м., на суму 1466484,74 грн;
- Акт приймання-передачі природного газу за березень 2025 року від 11.04.2025, обсяг споживання газу: 9,94397 тис. куб. м., на суму 169570,50 грн;
- Акт приймання-передачі природного газу за квітень 2025 року від 30.04.2025, обсяг споживання газу: 1,24604 тис. куб. м., на суму 10071,24 грн.
Разом з цим, Споживач ухилився від документального оформлення обсягу спожитого природного газу шляхом підписання Актів приймання-передачі природного газу:
- Акт приймання-передачі природного газу за грудень 2024 року від 13.01.2025, обсяг споживання газу: 158,09415 тис. куб. м., на суму 2617072,73 грн;
- Акт приймання-передачі природного газу за лютий 2025 року від 28.02.2025, обсяг споживання газу: 19,31696 тис. куб. м., на суму 156131,20 грн;
- Акт приймання-передачі природного газу за березень 2025 року від 31.03.2025, обсяг споживання газу: 15,51731 тис. куб. м., на суму 125420,16 грн;
- Акт приймання-передачі природного газу за березень 2025 року від 11.04.2025, обсяг споживання газу: 85,99774 тис. куб. м., на суму 1466484,74 грн.
Порядок та умови передачі природного газу передбачені пунктами 3.1 - 3.6 Договору.
Підпунктами 3.5.1. - 3.5.4. Договору визначено, що Споживач зобов'язується надати Постачальнику не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом. Звірену копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором ГРМ та споживачем. На підставі даних отриманих від Споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС Постачальник готує та надає Споживачу два примірник акту приймання-передачі за відповідний період. У випадку не повернення підписаного оригіналу акту до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від Споживача відповідно до підпункту 3.5.1, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Споживачу.
09 жовтня 2025 року ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» Позивачу надана Відповідь №ТОВВИХ-25-15772 на адвокатський запит представника ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" адвоката Коломійця Євгена від 08.10.2025 № 125/3/2-26737, зокрема щодо споживача з EIC-кодом 56XS00007PN7S005, в якому зазначений, що обсяг природного газу, використаного споживачем з EIC-кодом 56XS00007PN7S005 за період з 11.10.2024 по 30.04.2025 внесено в алокацію постачальника ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" (EIC-код 56X93000010610X) та наданий витяг з інформаційної платформи інформації щодо остаточної алокації відборів споживача з EIC-кодом 56XS00007PN7S005.
Пунктом 5.1. Договору, встановлено, що оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору.
Як зазначалось вище, у період жовтень 2024 року - березень 2025 року, Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 12 256 215,81 грн.
Оплату за переданий газ Відповідач здійснив частково у сумі 7 603 130,60 грн, що підтверджується реєстром платежів в матеріалах справи, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема вимоги пункту 5.1. Договору.
Відтак, сума простроченого та несплаченого основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором складає 4 653 085,21 грн.
Пунктом 7.2 Договору визначено, що у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього Договору, Споживач зобов'язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Через неналежне виконання Відповідачем своїх зобов'язань за Договором, Позивачем нараховані Відповідачу та заявлені до стягнення пеня у розмірі 866 287,21 грн, три річних від основного боргу складає 87 593,35 грн та інфляційні втрати у розмірі 122 428,66 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України, чинний на момент спірних правовідносин), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до вимог частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно вимог статті 509 ЦК України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
У відповідності до ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Пунктами 1, 2 ст. 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.
Пунктом 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
У п.26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтями 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ураховуючи викладене та те, що Відповідачем не заперечувалась сума основного боргу, не спростовано у встановленому законом порядку позовні вимоги Позивача, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо клопотання Відповідача про зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат на 90%, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Згідно статей 546, 549 ЦК України, статті 230 ГК України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, а не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
У відповідності до ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Доводи відповідача щодо значного навантаження на бюджет через санкції є необґрунтованими та вони не підтверджені відповідними доказами, у зв'язку з чим такі доводи не є виключними обставинами, які можуть стати підставою для зменшення пені.
У свою чергу, у системному аналізі фактичних обставин функціонування ринку природного газу та його нормативного регулювання, єдиним джерелом компенсації понесених постачальником втрат є стягнення з контрагентів усіх можливих штрафних санкцій, а також 3% річних та інфляційних втрат, що передбачено законодавством України і умовами укладеного договору.
Верховний Суд у постанові від 21.06.2021 у справі № 904/3177/20 вказав, що зміст положень статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України не зобов'язує кредитора доводити наявність у нього збитків для того, щоб притягнути боржника до відповідальності у вигляді штрафних санкцій, а посилання відповідача, в обґрунтування заяви про зменшення штрафних санкцій, на понесені ним збитки у вигляді виконавчого збору та збитковість його підприємства не може вважатися такими винятковими підставами для їх зменшення.
Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).
Таким чином, господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника і не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
У цих висновках суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).
У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки суд виходить з такого.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
ри вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
Поряд з викладеним суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки.
Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
Відповідач зазначає, що порушення зобов'язання сталось внаслідок недостатку бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, що вважає апелянт, свідчить про відсутність вини (умислу або необережності) Відповідача.
Суд зазначає, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Частиною першою статті 96 ЦК України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Частина 2 статті 218 ГК України та стаття 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання. Отже, відсутність бюджетного фінансування не може вважатись тією обставиною непереборної сили в розумінні ч. 1 ст. 617 ЦК України та не може вважатись підставою для звільнення боржника від обов'язку виконання зобов'язання за Договором, в даному випадку, сплатити неустойки.
Крім того, Сторони уклали Договір під час вже існуючого воєнного стану і здійснення господарської діяльності Позивачем також відбувається в умовах воєнного стану і стягнення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат з контрагентів є джерелом компенсації понесених постачальником втрат, право на отримання яких Позивач має в силу укладеного сторонами Договору.
Суд зазначає, що у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 Об'єднана палата Касаційного господарського суду, зазначила, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30).
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).
Водночас, зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі №910/18718/21 тощо).
Приймаючи до уваги доводи Відповідача щодо важливості та специфіки статутної діяльності Відповідача в умовах воєнного стану, суд враховує, що із загальної вартості поставленого за Договором природного газу на суму 12256215,81 грн, оплату за поставлений природний газ Відповідачем здійснено на суму 7603130,60 грн. Тобто Відповідачем сплачено 62,04% вартості поставки за Договором. Разом з цим, суд також враховує, що сума неустойки (пені) у співвідношенні до суми несвоєчасно сплаченого основного боргу становить 18,62%. Тобто, стягнення пені у заявленому позивачем розмірі у співвідношенні до розміру заборгованості, не може свідчити про надмірне фінансове навантаження для відповідача, про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції. Суд вважає, що нарахування Позивачем пені не може свідчити про набуття в даному випадку пенею ознак каральної санкції та не свідчить про збагачення кредитора за рахунок боржника, а свідчить лише про її справедливий компенсаційний характер у зв'язку із порушенням Відповідачем умов договору .
Щодо доводів Відповідача про ненадання Позивачем доказів отримання збитків чи погіршення становища, то з посиланням на постанову Верховного Суду від 21.06.2021 у справі № 904/3177/20, зміст положень статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України не зобов'язує кредитора доводити наявність у нього збитків для того, щоб притягнути боржника до відповідальності у вигляді штрафних санкцій
При вирішенні питання щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, котрі водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22 тощо).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат, та відхилення клопотання Відповідача про зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат на 90%.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати з оплати судового збору покладаються на Відповідача.
У зв'язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні перебої зі світлом та у роботі програмного забезпечення щодо виходу в інтернет, сайтів Судової влади України, Єдиного державного реєстру судових рішень, навантаження та великий обсяг роботи покладений на суди, дослідження та обробки надвеликого обсягу інформації щодо застосування законодавства, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 238 ГПК України, а тому повний текст рішення Господарського суду Харківської області від 02 квітня 2026 року у справі № 922/302/26 складено за межами ст. 238 цього Кодексу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76-80, 86, 91, 120, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків (61024, м. Харків, вул. Сковороди Григорія, буд. 61, код ЄДРПОУ: 07923280) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ: 42399676) загальну суму коштів у розмірі 5 729 394,43 грн (де: основний борг у розмірі 4 653 085,21 грн, пеня у розмірі 866 287,21 грн, три проценти річних у розмірі 87 593,35 грн, інфляційні втрати у розмірі 122 428,66 грн), а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 68 752,73 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено "16" квітня 2026 р.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення його повного тексту. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
СуддяІ.П. Жигалкін