15.04.2026м. СумиСправа № 920/1655/25
Господарський суд Сумської області у складі
судді Резніченко О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання - Бублик Т.Д.,
розглянув у порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом: Фермерського господарства “Віконт» (вул. Зелена, буд. 14, смт. Липова Долина, Роменський район, Сумська область, 42500, код ЄДРПОУ 23820349)
до відповідача: Держави України в особі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (вул. Революція Гідності, 32, м. Суми, 40003, код ЄДРПОУ 39765885)
про стягнення 5225290,60 грн
за участю представників сторін:
від позивача: Менько Д.Д. (в режимі відеоконференції)
від відповідача: Мазуров А.В.
Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача за рахунок коштів Державного бюджету України 5225290,60 грн на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, а також стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Сумській області на користь Фермерського господарства “Віконт» судові витрати.
Позов обґрунтовано тим, що внаслідок неправомірних дій відповідача у 2019 році була поділена та надана у власність приватним особам земельна ділянка, яка була відведена у 1992 році для ведення селянського (фермерського) господарства засновнику ФГ “Віконт». Позивач протягом 2020-2023 оскаржував відповідні накази відповідача в суді, у зв'язку із чим не мав можливості використовувати земельну ділянку для ведення господарства з метою отримання доходу. Тому, позивачу були спричинені збитки у формі упущеної вигоди, розмір яких складає 5225290,60 грн.
Відповідач позов не визнає з огляду на наступне:
- відповідач не погоджується з постановою Сумського апеляційного суду від 04.05.2023 та постановою Верховного суду у складі Касаційного цивільного суду від 31.01.2024 у справі № 581/95/21, згідно яких було задоволено вимоги ФГ “Віконт» до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання незаконними та скасування наказів відповідача, згідно яких були передані у власність приватних осіб земельна ділянка, яка знаходилась у користування ФГ “Віконт».
- Головне управління не володіло та не могло володіти інформацією про наявність у позивача права тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) земельною ділянкою 32 га на території Липоводолинської селищної ради Липоводолинського (наразі Роменського) району Сумської області, частину якої в 2019 році надало 13 громадянам у власність згідно спірних наказів скасованих у справі № 581/95/21.
- позивач жодним чином не довів, що доходи, які він міг отримати від користування орендованою земельною ділянкою, не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки дії Головного управління стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання. Також, позивач не довів факти вжиття ним заходів щодо одержання таких доходів.
- Частиною 1 статті 157 Земельного кодексу України передбачено, що відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.
Згідно з частиною 3 вказаної вище статті, порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.
Позивач не надав акту визначення розміру збитків, затвердженого відповідним органом державної влади чи місцевого самоврядування, як це передбачено чинним Порядком.
Рух справи.
Ухвалою суду від 10.12.2025 відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначене на 12.01.2026.
23.12.2025 від відповідача до суду надійшов письмовий відзив на позов (вх №6139), у якому проти позову відповідач заперечує в повному обсязі.
09.01.2026 від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів та долучення доказів до матеріалів справи (вх. №129, №103).
У судовому засіданні 12.01.2026 задоволено клопотання про долучення доказів до справи, оголошено перерву в розгляді справи до 26.01.2026.
22.01.2026 відповідачем подано клопотання про витребування доказів (вх. №278).
Ухвалою суду від 26.01.2026 задоволено клопотання відповідача про витребування доказів (вх. №129 від 09.01.2026, №278 від 22.01.2026); витребувано у Головного управління статистики у Сумській області інформацію за 2016 - 2024 роки в розрізі по роках: - про основні показники господарської діяльності ФГ “Віконт» (ЄДРПОУ 23820349) (форма № 2-фем); - про основні економічні показники роботи діяльності ФГ “Віконт» (ЄДРПОУ 23820349) (форма № 50-сг); - про посівні площі сільськогосподарських культур ФГ “Віконт» (ЄДРПОУ 23820349) (форма № 4-сг); - про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду ФГ “Віконт» (ЄДРПОУ 23820349) (форма № 29-сг); оголошено перерву в підготовчому засіданні на 18.02.2026, 11:45. Також ухвалою продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі на 30 днів.
04.02.2026 від Головного управління статистики у Сумській області надійшла до суду інформація на виконання ухвали суду (вх.№415/26 від 04.02.2026).
16.02.2026 відповідачем подано клопотання (вх. №685) у якому просить долучити до матеріалів справи листи: від 21.01.2026 № 392/5/18-28-04-01-10, від 21.01.2026 № 6-18-0.612-232/2-26, від16.02.2026 № 0-496/0/1-26, від 27.01.2026 № 38, від 28.01.2026 № 19-18-0.612-349/2-26. Також просить продовжити строк підготовчого провадження та оголосити перерву у даній справі для надання додаткових пояснень.
У судовому засіданні 18.02.2026 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 18.03.2026; задоволено клопотання представника відповідача про долучення до матеріалів справи додаткових документів, зазначені документи долучити до матеріалів справи; встановлено відповідачу строк до 10.03.2026 для надання додаткових пояснень з урахуванням отриманої інформації; встановлено позивачу строк до 17.03.2026 для подання пояснень та заперечень з урахуванням позиції відповідача.
09.03.2026 відповідачем подано до суду клопотання про призначення колегіального розгляду справи (вх.№1030 від 09.03.2026) та додаткові пояснення у справі (вх.№1190 від 09.03.2026).
16.03.2026 позивачем подано до суду додаткові пояснення у справі (вх.№1291 від 16.03.2026).
16.03.2026 відповідачем подано до суду додаткові пояснення у справі (вх.№1310 від 16.03.2026).
У судовому засіданні 18.03.2026 суд постановив: у задоволенні клопотання представника відповідача про призначення колегіального розгляду справи (вх.№1030 від 09.03.2026); закрити підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті у судове засідання на 15.04.2026, 12:00.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Представник відповідача заперечив проти позову.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Рішенням 20 сесії 21 скликання Липоводолинської селищної Ради народних депутатів Сумської області від 04 вересня 1992 року ОСОБА_1 виділено землю для ведення селянського (фермерського) господарства із земель запасу в районі села Шатравино площею 35 га. В подальшому було виготовлено технічний звіт по встановленню на місцевості зовнішніх меж та виготовленню державного акту на право приватної власності на землю селянського (фермерського) господарства громадянина ОСОБА_1 .
На підставі вищевказаного рішення ОСОБА_1 було видано державний акт на право приватної власності на землю розміром 2 га в межах згідно з планом землеволодіння.
22 жовтня 1992 року між Липоводолинською селищною радою народних депутатів Липоводолинського району Сумської області та ОСОБА_1 укладено договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди). Згідно вказаного договору ОСОБА_1 передано в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 32 га, в тому числі: ріллі 25 га; сіножатей 7 га. Земельна ділянка надана на умовах тимчасового довгострокового користування (на умовах оренди) строком на 49 років для вирощування сільськогосподарських культур. В договорі зазначено про його реєстрацію в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 22 жовтня 1992 року за № 1, який засвідчений гербовою печаткою даної селищної ради.
Рішенням 5 сесії 22 скликання Липоводолинської районної Ради народних депутатів від 09 червня 1995 року дозволено перевести із тимчасового довгострокового користування (на умовах оренди) в постійне користування земельну ділянку площею 32 га, якою користується фермер ОСОБА_1 з 1992 року.
06 березня 1998 року зареєстровано ФГ «Віконт», головою якого був ОСОБА_1 26 січня 2004 року зареєстровані зміни до установчих документів ФГ «Віконт», згідно яких його членами є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Розпорядженням голови Липоводолинської районної державної адміністрації від 14 квітня 2004 року № 131 надано голові та членам ФГ «Віконт» ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 дозвіл на складання технічної документації по виділенню земельних ділянок в розмірі земельних часток (паїв) у приватну власність за рахунок земель постійного користування зазначеного фермерського господарства по Липоводолинській селищній раді для ведення селянських (фермерських) господарств.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер. Рішенням власника № 1 від 13 травня 2010 року виведено ОСОБА_3 зі складу засновників ФГ «Віконт».
Рішенням загальних зборів членів ФГ «Віконт» № 1 від 29 грудня 2017 року затверджено нову редакцію Статуту, згідно якої його членами є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , головою - ОСОБА_2 .
У серпні 2020 року ФГ «Віконт», звернулося до ГУ Держгеокадастру у Сумській області із заявою про надання згоди на відновлення меж земельної ділянки площею 32 га із цільовим призначенням для ведення селянського (фермерського) господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Липоводолинської селищної ради, яка перебувала у користуванні господарства на підставі договору на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди), укладеного 22 жовтня 1992 року між Липоводолинською селищною радою та ОСОБА_1 , але отримало відмову, оскільки земельна ділянка знаходиться в приватній власності.
Із наданих ГУ Держгеокадастру у Сумській області наказів ФГ «Віконт» стало відомо, що на земельну ділянку, що була передана в оренду ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства та яка перебуває у користуванні створеного ним ФГ «Віконт», ГУ Держгеокадастру у Сумській області видано накази про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність, згідно яких затверджені проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності (рілля) на території Липоводолинської селищної ради, та надано у власність 13 особам земельні ділянки площею 2 га кожна за межами населених пунктів на території Липоводолинської селищної ради.
Згідно записів в державному реєстрі прав всі передані у власність відповідачів земельні ділянки перебувають в оренді ТОВ «Агрофірма Прайм».
ФГ «Віконт» звернулось до Липоводолинського районного суду Сумської області із позовом, в якому просило визнати недійсними 13 наказів ГУ Держгеокадастру у Сумській області, виданих у 2019 році, про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідачам - фізичним особам у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності (рілля) на території Липоводолинської селищної ради та надання відповідачам у власність земельних ділянок площею по 2 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованих за межами населених пунктів на території Липоводолинської селищної ради.
Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 02 лютого 2023 року у задоволенні позову ФГ «Віконт» відмовлено.
Постановою Сумського апеляційного суду від 04 травня 2023 року апеляційну скаргу ФГ «Віконт» задоволено частково. Рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 02 лютого 2023 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, згідно якого визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 30.10.2019 № 18-14751/16-19-СГ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок з кадастровими номерами: 5923255100:02:003:0424; 5923255100:02:003:0425, 5923255100:02:003:0426, 5923255100:02:003:0427, 5923255100:02:003:0428, 5923255100:02:003:0429, 5923255100:02:003:0430, 5923255100:02:003:0431, 5923255100:02:003:0432, 5923255100:02:003:0433, 5923255100:02:003:0434, 5923255100:02:003:0435, 5923255100:02:003:0440, у власність приватним особам для ведення особистого селянського господарства.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що з оригіналу договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах договору оренди) від 22 жовтня 1992 року укладеного між Липоводолинською селищною радою та ОСОБА_1 , вбачається, що цей договір було зареєстровано Липоводолинською селищною радою в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 22 жовтня 1992 року за № 1. В подальшому він виконувався як селищною радою так і ОСОБА_1 , зокрема ОСОБА_1 використовував надану йому земельну ділянку у своєму господарстві та сплачував за її використання орендну плату у встановленому розмірі, натомість селищною радою було надано в користування ОСОБА_1 спірну земельну ділянку та здійснювалося отримання від нього орендної плати. Жодних заперечень відносно дійсності укладеного договору між сторонами договору Липоводолинською селищною радою як стороною договору висловлено не було. Більше того, про правомірність використання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки свідчить рішення Липоводолинської районної ради від 09 червня 1995 року, яким було дозволено перевести із тимчасового довгострокового користування (на умовах оренди) в постійне користування зазначену спірну земельну ділянку площею 32 га, якою фермер ОСОБА_1 користувався з 1992 року, проте не використав свого права та не отримав відповідного правовстановлюючого документа - державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.
Оспорювані накази ГУ Держгеокадастру у Сумській області є незаконними та підлягають скасуванню, оскільки ними передані у власність фізичним особам - відповідачам земельні ділянки накладаються на земельну ділянку площею 32 га, яка рішенням 20 сесії 21 скликання Липоводолинської селищної Ради народних депутатів Сумської області від 04 вересня 1992 року була виділена ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства та перебуває в користуванні ФГ «Віконт» на підставі договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 22 жовтня 1992 року, укладеного між Липоводолинською селищною радою народних депутатів Липоводолинського району Сумської області та ОСОБА_1 , який 06 березня 1998 року зареєстрував ФГ «Віконт».
Державна реєстрація зазначеного договору проведена відповідно до вимог чинного на той час законодавства, вказаний договір ніким не оспорений та в судовому порядку недійсним не визнавався, з часу його укладення виконувався як селищною радою так і ОСОБА_1 .
Відтак, права й обов'язки орендаря за договором на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди) площею 32 га на умовах тимчасового дострокового користування (на умовах оренди) строком на 49 років для вирощування с/г культур, укладеним 22 жовтня 1992 року між Л.Долинською селищною радою народних депутатів Л.Долинського району Сумської області і ОСОБА_1 , перейшли від ОСОБА_1 до зареєстрованого ним 06.03.1998 фермерського господарства «Віконт», власниками та членами якого на даний час є ОСОБА_2 і Ізюменко А.В., а головою - ОСОБА_2 .
Зазначені обставини встановлені постановою Сумського апеляційного суду від 04 травня 2023 року у справі № 581/95/21 та постановою Верховного Суду від 31 січня 2024 року, а тому, відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року у справі № 480/264/25 адміністративний позов Фермерського господарства "Віконт" до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, 3-тя особа Липоводолинська селищна рада про зобов'язання вчинити дії задоволено. Скасовано у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами: а саме 5923255100:02:003:0424, 5923255100:02:003:0425, 5923255100:02:003:0426, 5923255100:02:003:0427, 5923255100:02:003:0428, 5923255100:02:003:0429, 5923255100:02:003:0430, 5923255100:02:003:0431, 5923255100:02:003:0432, 5923255100:02:003:0433, 5923255100:02:003:0434, 5923255100:02:003:0435, 5923255100:02:003:0440, що розташовані за межами населених пунктів на території Липоводолинської селищної ради Липоводолинського району Сумської області.
За рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року у справі № 480/264/25 27.08.2025 року перенесено 13 земельних ділянок із вищезазначеними номерами в архів.
Після вступу в законну силу постанови Сумського апеляційного суду від 04 травня 2023 року у справі № 581/95/21 ФГ «Віконт» не змогло приступити до використання за цільовим призначенням земельними ділянками із вищевказаними кадастровими номерами, оскільки право власності на вказані земельні ділянки до 29.05.2023 та 30.05.2023 було зареєстровано за 13 громадянами, яким вони були передані у власність та які передала належні їм земельні ділянки в оренду ТОВ «Агрофірма Прайм».
ТОВ «Агрофірма Прайм» на час вступу в законну силу постанови Сумського апеляційного суду від 04 травня 2023 року у справі 581/95/21 вже обробило та засіяло орендовані земельні ділянки, тому у посівному сезоні 2023 року ФГ «Віконт» не змогло скористатись правом на обробіток орендованої ним земельної ділянки площею 26 га.
14 березня 2024 року, під час підготовки до посівного сезону, ФГ «Віконт» з метою самозахисту свого цивільного права та підготовки землі до наступного весняного обробітку, було вимушене зібрати залишки врожаю кукурудзи на земельній ділянці, яка була засіяна у посівному сезоні 2023 року ФГ «Віконт».
За результатом таких дій представника ФГ «Віконт» ОСОБА_5 сектором дізнання ВП №1 (с. Недригайлів) Роменського ВП ГУНП у Сумській області було відкрито кримінальне провадження за №12024205510000048 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України, яке внесене 14.03.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом самовільного збирання Ізюменком С.В. врожаю кукурудзи на земельній ділянці, якою на праві оренди користується ТОВ «Агрофірма Прайм», яка належна ОСОБА_6 .
Ухвалою слідчого судді Недригайлівського районного суду Сумської області від 19.03.2024 у справі № № 582/344/24 накладено арешт на зерно кукурудзи, загальною вагою 65730 кг, та залишено його на зберіганні у ОСОБА_7 .
Ухвала суду мотивована тим, що під час досудового розслідування було допитано представника потерпілого ТОВ «Агрофірма Прайм» ОСОБА_6 , який повідомив, що в 2020 році ТОВ «Агрофірмою Прайм» було укладено договори оренди земельних ділянок по 2 га з 13 орендодавцями, фізичними особами. Вказані договори оренди землі були зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. З того часу орендар ТОВ «Агрофірма Прайм» користувалася вказаними земельними ділянками. Зокрема в 2023 році ТОВ «Агрофірма Прайм» на вказаних земельних ділянках загальною площею 26 га посіяло кукурудзу. Половина врожаю була зібрана восени того ж року, решту планувалося зібрати весною 2024 року коли б дозволяли погоді умови. 14.03.2024 року представник потерпілого Приходько О.М. прибув на земельні ділянки, де залишалася кукурудза, щоб виміряти вологу зерна та виявив, що Ізюменко С.В. здійснює збір урожаю кукурудзи, який належить ТОВ «Агрофірма Прайм». Постановою про визнання речовими доказами від 15.03.2024 вказане майно визнано речовим доказом та місцем його зберігання визначено територію за адресою с. Липова Долина, вул. Полтавська, 196.
Слідчий суддя дійшов висновку, що майно, на яке просить накласти арешт прокурор, є предметом злочину та речовим доказом у цьому кримінальному провадженні, а тому накладення на нього арешту в рамках цього кримінального провадження є необхідним для з'ясування всіх обставин справи і запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
В подальшому до Недригайлівського районного суду звернувся представник ФГ «Віконт» адвокат Менько Д.Д. із клопотанням про скасування арешту майна, у якому просив скасувати накладений ухвалою слідчого судді Недригайлівського районного суду Сумської області від 19 березня 2024 року у кримінальному провадженні №12024205510000048 арешт на зерно кукурудзи, вага якого становить 65 730 кг, яке залишено на зберіганні у ОСОБА_7 .
Ухвалою слідчого судді Недригайлівського районного суду Сумської області від 11 липня 2024 року у справі № № 582/344/24 у задоволенні клопотання представника заявника ФГ «Віконт», адвоката Менька Д.Д. про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Недригайлівського районного суду Сумської області від 19 березня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному 14 березня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024205510000048, відмовлено.
Ухвала слідчого судді мотивована тим, що під час розгляду клопотання ТОВ «Агрофірма «Прайм» про часткове скасування арешту у судовому засіданні 04.07.2024 із пояснень прокурора та досліджених матеріалів кримінального провадження №12024205510000048, вбачається, що під час досудового розслідування було встановлено, що зерно кукурудзи, на яке накладено арешт у цьому кримінальному провадженні, належить ТОВ «Агрофірма «Прайм», директором якого є ОСОБА_6 .
У зв'язку із встановленими обставинами ухвалою слідчого судді від 05.07.2024 клопотання представника ТОВ «Агрофірма «Прайм» було задоволено частково, ухвалено передати зерно кукурудзи, вага якого становить 65 730 кг, що перебуває на зберіганні у ОСОБА_7 , власнику Товариству з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Прайм».
Зі змісту клопотання представника ФГ «Віконт» вбачається, що ФГ вважає, що зерно кукурудзи належить заявнику, оскільки воно вирощено на самовільно зайнятій ТОВ «Агрофірма «Прайм» земельній ділянці заявника.
Таким чином, між сторонами вбачається цивільний спір щодо належності арештованого майна, який має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Крім того, ухвалою слідчого судді Недригайлівського районного суду Сумської області від 09 січня 2025 року у справі № 582/344/24 відмовлено у задоволенні клопотання представника заявника ТОВ «Агрофірма Прайм», адвоката Моісеєнка В.В. про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Недригайлівського районного суду Сумської області від 19 березня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному 14 березня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024205510000048.
Ухвала слідчого судді мотивована тим, що ухвалою слідчого судді Недригайлівського районного суду від 05.07.2024 частково задоволено клопотання представника власника арештованого майна, ТОВ «Агрофірма Прайм» адвоката Моісеєнка В.В., зерно кукурудзи, вага якого становить 65 730 кг, що перебувало на зберіганні у ОСОБА_7 , передано власнику Товариству з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Прайм». Стороною обвинувачення надано докази щодо того, що засівання та вирощування врожаю кукурудзи здійснювалося силами ТОВ «Агрофірма «Прайм» на підставі договорів оренди землі, укладених з фізичними особами, які на час здійснення засівання були належним чином зареєстровані. Зазначені обставини були встановлені під час розгляду клопотання ТОВ «Агрофірма «Прайм» про скасування арешту, під час якого досліджувалися матеріали кримінального провадження №12024205510000048.
Таким чином, з 30 жовтня 2019 року по 09 січня 2020 року на земельну ділянку, що була передана в оренду ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства та яка перебуває у користуванні створеного ним ФГ «Віконт», ГУ Держгеокадастру у Сумській області видано 13 наказів про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність, згідно яких затверджені проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності (рілля) на території Липоводолинської селищної ради, та надано у власність 13 особам земельні ділянки площею 2 га кожна за межами населених пунктів на території Липоводолинської селищної ради.
Починаючи із зазначеного часу та протягом судового процесу у справі №581/95/21, а в подальшому до початку посівного сезону 2024 року, ФГ «Віконт» було позбавлено можливості реалізувати свої права на земельну ділянку площею 26 га, що була передана в оренду ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства та яка перебуває у користуванні створеного ним ФГ «Віконт» на підставі договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 22 жовтня 1992 року, укладеного між Липоводолинською селищною радою народних депутатів Липоводолинського району Сумської області та ОСОБА_1 , який 06 березня 1998 року зареєстрував ФГ «Віконт».
На думку позивача, саме протиправні дії Головного управління Держгеокадастру у Сумській області призвели до неможливості використання Фермерським господарством «Віконт» орендованої земельної ділянки, що мало наслідком завдання господарству збитків у формі упущеної вигоди.
Внаслідок створених Головним управлінням Держгеокадастру у Сумській області реальних перешкод у користуванні земельною ділянкою, Фермерське господарство «Віконт» не отримало таких доходів, які могло би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено.
При цьому, фермерське господарство «Віконт» мало б реальну можливість обробляти земельну ділянку, засівати її та збирати врожай, маючи відповідну техніку та засоби, що підтверджується належними та достовірними доказами.
Через протиправні дії Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, що підтверджено постановою Сумського апеляційного суду від 04 травня 2023 року у справі № 581/95/21, а також причинно-наслідковий зв'язок між такими діями Головного управління та спричиненими збитками фермерське господарство «Віконт» у формі упущеної вигоди, господарство не одержало доходів з використання земельної ділянки площею 26 га, розташованої на території на території Липоводолинської селищної ради Роменського району Сумської області з 2020 по 2023 роки включно.
Також позивач на підставі експертного висновку експерта Сумської торгово-промислової палати № ЦД-78 від 31.07.2025 року щодо середньої урожайності кукурудзи, соняшника та гречки у 2020-2023р.р. здійснив розрахунок збитків у вигляді упущеної вигоди за 2020-2023.
Позивач вважає, що у цій справі наявні підстави для відшкодування завданої йому шкоди у вигляді упущеної вигоди у розмірі 5225290,60 грн та наявні усі елементи складу цивільного правопорушення:
- протиправна поведінка відповідача, яка виражена у неправомірному поділі земельної ділянки, що була користуванні позивача.
- шкода у формі упущеної вигоди, яка заподіяна внаслідок неможливості позивача користуватися земельною ділянкою. Позивач вживав заходів щодо одержання доходів, а саме ініціював провадження у судових справах №№581/95/25 та 480/264/26.
- причинний зв'язок між неправомірними діями відповідача по прийняттю наказів про поділ земельної ділянки та неможливістю отримати дохід з цієї земельної ділянки внаслідок таких дій відповідача.
- вина відповідача доведена судовим рішенням у справі № 581/95/25.
Законодавство, що підлягає застосуванню. Висновки суду.
У статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша цієї статті).
Відшкодування збитків є однією із форм або мір цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил наведеної вище статті. Загальне поняття "збитки" складається із двох складових: по-перше, "реальна шкода" (1) витрати, які особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі; 2) витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права); по-друге, "збитки" (упущена вигода, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене).
З огляду на зазначені положення законодавства, такий спосіб захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів як відшкодування збитків, спрямований на відновлення порушеного майнового стану потерпілої особи та на усунення негативних майнових наслідків, що настали. Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
З урахуванням положень статті 74 ГПК України, обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками покладається саме на позивача. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Необхідно довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, що завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Позивач, звертаючись до суду із позовом, як на підставу своїх вимог посилається на положення ст.ст. 22, 1173, 1774 ЦК України.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачено статтею 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.
Разом з тим спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.
Згідно із частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Частиною першою статті 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними нормами і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України (аналогічний правовий висновок викладено в пунктах 5.9, 5.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).
Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії. Незаконними діями органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування є дії, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції зазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності заподіювача шкоди повинна бути доведена.
Неправомірність поведінки відповідача підтверджена постановою Сумського апеляційного суду від 04.05.2023 та постановою Верховного суду у складі Касаційного цивільного суду від 31.01.2024 у справі № 581/95/21, відповідно до яких визнані незаконними та скасовані накази відповідача про поділ земельної ділянки, яка перебувала у користуванні позивача на підставі договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди).
Досліджуючи питання наявності шкоди та доведення її розміру суд керується наступним.
Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Стаття 156 ЗК України передбачає, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Відповідно до частини першої статті 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.
При цьому частиною третьою статті 157 ЗК України передбачено, що порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Слід зазначити, що норми статей 1173, 1174 ЦК України та статей 156, 157 ЗК України регулюють різні відносини та призначені для різних випадків відшкодування шкоди (упущеної вигоди), яка завдана незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) органів державної влади, органів місцевого самоврядування або їх посадової/службової особи (статті 1173, 1174 ЦК України), та яка завдана внаслідок неможливості одержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки з підстав, наведених у статті 156 ЗК України.
Наведене унеможливлює одночасне застосування норм статей 1173, 1174 ЦК України та статей 156, 157 ЗК України при вирішенні питання про відшкодування збитків та визначення їх розміру, зокрема, у разі неправомірного поділу та передачі орендодавцем земельної ділянки державної або комунальної власності у власність або оренду іншим фізичним та/або юридичним особам за відсутності згоди на це землекористувача.
Суд також звертає увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284 "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" встановлено порядок відшкодування збитків, зокрема, при тимчасовому зайнятті земельних ділянок з дозволу або за згодою землекористувача та за відсутності ознак протиправності дій органу державної влади або органу місцевого самоврядування, що призвели до тимчасової неможливості або обмеження використання земельної ділянки. У такому разі збитки визначаються комісіями, створеними районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад або за угодою між власниками землі або землекористувачами та підприємствами, установами й організаціями.
Проте у справі, що розглядається, позивач просить стягнути збитки, завдані поділом спірної земельної ділянки Головним управлінням Держгеокадастру у Сумській області, який здійснено з порушенням (тобто завдання збитків внаслідок неправомірних дій органу державної влади), а не тимчасовим обмеженням позивача у використанні земельної ділянки.
Отже, оскільки неможливість використання позивачем земельної ділянки не пов'язане з передбаченими статтею 156 ЗК України обставинами, а наслідком неправомірного поділу спірної земельної ділянки (враховуючи обставини надання новоутворених земельних ділянок у власність іншим фізичним особам) є повне, а не тимчасове обмеження позивача у її використанні, підстави для застосування у даному випадку положень статті 157 ЗК України та постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284 щодо порядку відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам - відсутні.
В свою чергу, зважаючи на те, що збитки завдані саме внаслідок неправомірних дій відповідача як суб'єкта владних повноважень, це є підставою для відповідальності останнього в порядку статті 1173 ЦК України.
Як зазначено вище, збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду, яка відрізняється від реальних збитків тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 910/7511/20.
Відповідно до ст. 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов'язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.
Крім того, позивачу (кредитору) слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц, постановах Верховного Суду від 10.06.2020 у справі №910/12204/17, від 16.06.2021 у справі №910/14341/18).
Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №127/16524/16-ц).
Також позивач (кредитор) повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №908/2486/18, від 15.10.2020 у справі №922/3669/19, від 16.06.2021 у справі №910/14341/18).
Обгрунтовуючи наявність збитків у формі упущеної вигоди, позивач стверджує, що згідно листа Головного управління статистики у Сумській області від 26.06.2020 № 04.1-82/1391-20, на підставі даних державного статистичного спостереження за формою № 4-сг (річна) «Звіт про посівні площі сільськогосподарських культур» ФГ «Віконт» мало посівні площі: 2016 р. - кукурудза та зерно (16 га), соняшник (10 га); 2017 р. - кукурудза та зерно (20 га), гречка (6 га); 2018 р. - кукурудза та зерно (20 га), соя (6 га); 2019 р. - кукурудза та зерно (20 га), соняшник (6 га).
Позивач отримав експертний висновок експерта Сумської торгово-промислової палати Романа Дворника № ЦД-78 від 31.07.2025 року, складений на підставі Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», відповідно до вимог Положення про загальний порядок надання послуг з цінової інформації торгово-промисловими палатами в Україні, затвердженого рішенням Президії ТПП України від 30.01.2020 р. №52, Методики проведення товарознавчої експертизи експертами торгово-промислових палат в Україні СОУ 94.1-00016934-001:2005, затвердженої рішенням Президії ТПП України від 26.09.2005, N946.
При дослідженні експертного висновку, судом установлено, що перед експертом було поставлено завдання надати інформацію стосовно середньоринкової ціни та можливих грошових коштів які могло б отримати підприємство при зборі урожаю з земельної ділянки у 26 га на території Липоводолинського району Сумської області, в період з 2020 по 2023рр.
Позивач надавав для проведення експертизи лист ГУС у Сумській області №05.1-39/696-25 від 26.06.2025р., розрахунки «Про понесені витрати на обробіток грунту 2020-2023 роки», заявка від 30.06.2025р.
Під час проведення дослідження експертом було проаналізовано інформацію стосовно середньої урожайності кукурудзи, соняшника, гречки та сої з 1 га у підприємствах Липоводолинського району Сумської області за 2020р. Згідно з постановою Верховної ради України від 17.07.2020 р. №807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів» територія Липоводолинського району включена до складу Роменського району, тому експертом було проаналізовано інформацію, стосовно середньої урожайності кукурудзи, соняшника, гречки та сої з 1 га у підприємствах Роменського району Сумської області у 2021-2023 рр.
Експертом було встановлено, що середня урожайність є наступною:
2020р.: кукурудза - 85,50 ц/га; соняшник - 31,80 ц/га; гречка - 24,10 ц/га; соя - 23,70 ц/га.
2021р.: кукурудза - 77,10 ц/га; соняшник - 30,90 ц/га; гречка - 10,80 ц/га; соя - 21,90 ц/га.
2022р.: кукурудза - 76,10 ц/га; соняшник - 26,80 ц/га; гречка - 20,40 ц/га; соя - 29,00 ц/га.
2023р.: кукурудза - 96,30 ц/га; соняшник - 26,60 ц/га; гречка - 21,40 ц/га; соя - 29,30 ц/га.
Суд звертає увагу на те, що така ж урожайність визначена у листі Головного управління статистики у Сумській області від 17.12.2025, який за клопотанням відповідача долучено до матеріалів справи (а.с. 118-119).
Експертом у висновку було здійснено розрахунок доходів, які б міг отримати позивач з 2020 по 2023 рр., виходячи з інформації про наявні посівні площі ФГ “Віконт» та розміру витрат на обробіток грунту.
Позивач на підставі експертного висновку, враховуючи послідовність сівозмін, яка практикувалась ФГ «Віконт» та яка наведена у листі Головного управління статистики у Сумській області від 26.06.2020 № 04.1-82/1391-20 (2016 р. - кукурудза та зерно (16 га), соняшник (10 га); 2017 р. - кукурудза та зерно (20 га), гречка (6 га); 2018 р. - кукурудза та зерно (20 га), соя (6 га); 2019 р. - кукурудза та зерно (20 га), соняшник (6 га)), зробив розрахунок збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 5225290,60 грн за 2020-2023рр. (розрахунок міститься у позові - а.с.12).
При цьому, позивач зазначив, що збитки (упущена вигода) за 2020-2023рр. обчислені з урахуванням сівозмін та є меншими від збитків, які обчислені із середньорічного розміру грошових коштів, які міг би отримати позивач при зборі урожаю всіх культур.
Відповідач, заперечує проти розміру визначеної позивачем упущеної вигоди та зазначає, що розмір доходів є абстрактним, Експертний висновок не є належним і допустимим доказом, за 2017-2019 роки позивач отримав дохід у розмірі 205 900,00 грн. Позивач також не довів вжиття ним заходів щодо одержання доходів (упущеної вигоди).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідач, заперечуючи проти розміру збитків, які просить стягнути позивач, та ставлячи під сумнів висновки Сумської регіональної торгово-промислової палати, іншого розміру збитків не доводить.
Реалізуючи принцип змагальності сторін відповідач також не ініціював проведення у справі судової експертизи.
Відповідно до ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів. При цьому, суд за клопотанням відповідача витребовує докази, які долучені до матеріалів справи.
Проаналізувавши викладені вище обставини та докази, суд вважає, що позивач довів, що доходи, які він міг отримати від користування орендованою земельною ділянкою, не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.
Також позивач довів факти вжиття ним заходів щодо одержання таких доходів, а саме позивач ініціював судові провадження задля можливості користування орендованою земельною ділянкою (№ 582/344/24, № 480/264/25).
Також, згідно з ч.1 ст. 11 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислові палати мають право проводити на замовлення українських та іноземних підприємців експертизу, контроль якості, кількості, комплектності товарів (у тому числі експортних та імпортних) і визначати їх вартість.
Методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень, є обов'язковими для застосування на всій території України. (ч.2 ст. 11 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні»).
Щодо наявності причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, суд звертається до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду 08.05.2018 у справі № 920/316/17, від 21.12.2018 у справі № 920/31/18, згідно з якою причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки. Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, заподіяною потерпілому, є обов'язковою умовою настання відповідальності, і він полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана якимись іншими обставинами.
У даній справі протиправна дія відповідача, виражена у неправомірному поділі земельної ділянки позивача та передачі землі у приватну власність, що підтверджено судовими рішеннями. Такі дії відповідача позбавили позивача можливості користуватися земельною ділянкою та отримати від цього дохід. Отже, існує причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд звертає увагу, що відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди як форма цивільно-правової відповідальності застосовується з метою захисту порушених (невизнаних) цивільних прав й інтересів, та полягає у відшкодуванні правопорушником вартості майнових вигод, які потерпіла особа могла б мати, якби її суб'єктивне право не було порушеним (невизнаним).
Відтак, справедливе відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди за наявності доведеності протиправної поведінки заподіювача збитків та причинного зв'язку між збитками та протиправною поведінкою є одним із ефективних засобів захисту порушених прав кредитора.
Застосування принципу справедливості передбачено і нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, пунктом 1 статті 6 якої гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу, що одним із елементів передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення від 23.10.1985 у справі "Бентем проти Нідерландів").
Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 9 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
З огляду на наведене, при визначенні конкретного розміру упущеної вигоди, суду належить враховувати наведені принципи і засади цивільного законодавства та у разі неможливості точно встановити розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, який заявлено до стягнення з боржника (не факт наявності, а саме розмір) керуючись принципом справедливості визначити розмір таких збитків з урахуванням усіх обставин конкретної справи.
Такий висновок викладений у постанові від 08.12.2021 у справі № 923/1435/20, на яку посилається скаржник, та у постанові Верховного Суду від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20.
Близький за своєю суттю підхід щодо визначення справедливого розміру збитків застосований у рішеннях Європейського суду з прав людини від 11.06.2020 у справі "UGRINOVA AND SAKAZOVA v. BULGARIA", від 15.04.2021 у справі "PORБZIK v. HUNGARY", в яких суд, зважаючи на неможливість (ускладненість) точного розрахунку розміру заявлених матеріальних збитків визначив з урахуванням обставин справи справедливий розмір таких збитків керуючись критерієм справедливості.
Таким чином, відмова у стягненні упущеної вигоди з підстав не доведення позивачем чіткого розміру заподіяних йому збитків не узгоджується із наведеним вище принципом справедливості, засадами цивільного законодавства та призводить до втрати захисної і відновлювальної функції відшкодування збитків.
Також Верховний Суд у справі №913/1377/23 (п.72) наголошував на тому, що відмова у стягненні упущеної вигоди з формальних підстав не доведення позивачем чіткого розміру заподіяних йому збитків, за наявності доведеності протиправної поведінки заподіювача збитків та причинного зв'язку між збитками та протиправною поведінкою, не узгоджується принципом справедливості та фактично призводить до втрати захисної і відновлювальної функції відшкодування збитків.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено всі елементи складу цивільного правопорушення.
За змістом приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до наведених вище положень Цивільного кодексу України, та відповідачем у справі є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Таким чином, суд вважає необхідним здійснити стягнення в розмірі 5225290,60 грн на відшкодування збитків у формі упущеної вигоди за рахунок бюджетних коштів Державного бюджету України.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України" суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.94 року серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див.рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
З огляду на встановлені обставини, всі інші доводи та міркування сторін не мають вирішального впливу на результат вирішення спору, тому з урахуванням принципу процесуальної економії не потребують детальної відповіді суду.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, Заява 28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).
Отже, на підставі повного, всебічного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, встановивши усі обставини справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Фермерського господарства “Віконт» підлягають задоволенню.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. Позов Фермерського господарства “Віконт» до відповідача: Держави України в особі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про стягнення 5225290,60 грн - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Фермерського господарства “Віконт» (вул. Зелена, буд. 14, смт. Липова Долина, Роменський район, Сумська область, 42500, код ЄДРПОУ 23820349) 5 225 290,60 грн на відшкодування збитків у формі упущеної вигоди.
3. Видати позивачу наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повні реквізити сторін зазначені у п. 2 резолютивної частини даного рішення.
Повне судове рішення складено 20.04.2026.
СуддяО.Ю. Резніченко