вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"20" квітня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/506/26
Господарський суд Рівненської області у складі судді Пашкевич І.О., розглянувши заяву Фізичної особи-підприємця Ніколаєва Давида Борисовича про забезпечення позову у справі
за позовом Фізичної особи-підприємця Ніколаєва Давида Борисовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт Мануфактура" (вул. Михайла Старицького, 21, м. Рівне, Рівненський р-н, Рівненська обл., 33020, код ЄДРПОУ 46101562)
до відповідача-2 Фізичної особи-підприємця Данильчука Миколи Сергійовича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 )
до відповідача-3 Департамента цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради (майдан Просвіти, 2, м. Рівне, Рівненська обл., Рівненський р-н, 33013, код ЄДРПОУ 44722581)
про витребування майна із чужого незаконного володіння, зобов'язання скасувати реєстраційні записи про право власності та про зобов'язання зареєструвати право власності
без виклику учасників справи
16 квітня 2026 року до Господарського суду Рівненської області надійшов позов Фізичної особи-підприємця Ніколаєва Давида Борисовича до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт Мануфактура" до відповідача-2 Фізичної особи-підприємця Данильчука Миколи Сергійовича до відповідача-3 Департамента цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, в якому позивач просить суд:
1. Витребувати із незаконного володіння відповідача-1 майно: Контора літ. "А-2", загальна площа 393,0 кв.м; Матеріальний склад літ. "Б-1", загальна площа 498,1 кв.м; Навіс для с/г машин літ. "В-1", загальна площа 166,7 кв.м; Матеріальний склад № 3 літ. "Г-1", загальна площа 269,3 кв.м; Матеріальний склад № 1 літ. "Д-1", загальна площа 367,5 кв.м; Прохідна літ. "3", загальна площа 21,6 кв.м; Огорожа 30 секцій з металевої сітки, 27 секцій з бетону; Навіс опори металеві, покриття шифер; Стелаж залізний;
2. Витребувати із незаконного володіння відповідача-2 майно: Будівля майстерні літ. «Б-1», загальною площею 205,9 кв. м, реєстраційний номер об'єкта 3236621456060.
3. Зобов'язати відповідача-3 скасувати реєстраційні записи № 62173521 та № 62173244 від 01.11.2025 про реєстрацію права власності нерухомого майна з реєстраційними номерами 3230035756060 та 3230022956060 за ТОВ «Крафт Мануфактура».
4. Зобов'язати відповідача-3 скасувати реєстраційний запис № 62336579 від 10.11.2025 року про реєстрацію права власності нерухомого майна з реєстраційним номером 3236621456060 за Данильчуком Миколою Сергійовичем.
5. Зобов'язати відповідача-3 зареєструвати права власності Ніколаєва Давида Борисовича на об'єкти нерухомого майна, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 згідно з переліком.
Разом із позовною заявою Фізичною особою-підприємцем Ніколаєвим Давидом Борисовичем подано заяву про забезпечення позову.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні із огляду на наступне.
Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Положення ст. 136 ГПК України пов'язують вирішення питання про забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення у контексті положень ст. 73 ГПК України, яке (забезпечення) застосовується як гарантія задоволення вимог позивача.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
З урахуванням загальних вимог, передбачених положеннями статей 73, 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову та їх оцінка судами з належним відображенням у судових рішеннях висновків здійсненої оцінки.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Відповідно до ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 зазначено, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову (п. 46 постанови).
Ключовим є встановлення судом:
1) наявності спору між сторонами;
2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду;
3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами;
4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами (п. 47 постанови).
Звертаючись до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою, та надати суду докази існування фактичних обставин, що пов'язані з необхідністю вжиття таких заходів саме на забезпечення позовних вимог в межах порушеного права, яке позивач намагається захистити поданням відповідного позову, а не будь-яких інших порушених прав позивача.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
З матеріалів справи вбачається, що заявлена вимога про забезпечення полягає у накладенні арешту на нерухоме майно згідно з переліком, котре знаходиться за адресою: вул. Старицького М., 21, 21-А м. Рівне, а саме: Контора літ. "А-2", загальна площа 393,0 кв.м; Матеріальний склад літ. "Б-1", загальна площа 498,1 кв.м; Навіс для с/г машин літ. "В-1", загальна площа 166,7 кв.м; Матеріальний склад № 3 літ. "Г-1", загальна площа 269,3 кв.м; Матеріальний склад № 1 літ. "Д-1", загальна площа 367,5 кв.м; Прохідна літ. "3", загальна площа 21,6 кв.м; Огорожа 30 секцій з металевої сітки, 27 секцій з бетону; Навіс опори металеві, покриття шифер; Стелаж залізний.
Суд зазначає, що обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти: збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
У постанові Верховного Суду від 09.09.2022 у справі №904/7630/21 висловлено позицію про те, що під час вирішення питання щодо вжиття заходів із забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Оскільки Фізична особа-підприємець Ніколаєв Давид Борисович звернувся до суду з позовними вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, зобов'язання скасувати реєстраційні записи про право власності та про зобов'язання зареєструвати право власності, - то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. При цьому в таких спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Така правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, а також постановах Верховного Суду від 18.12.2018 у справі №912/1616/18, від 26.09.2019 у справі №917/751/19, від 15.01.2020 у справі №915/1912/19 та від 11.02.2021 у справі №915/1185/20.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані на обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №914/2072/20.
При цьому законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет належності та допустимості.
Суд зазначає, що у подібних випадках за умови відчуження нерухомого майна, суд зазвичай накладає арешт на таке майно, що забезпечує статус-кво до моменту розгляду справи, заморожуючи можливість подальших відчужень нерухомого майна або його обтяжень. Ці заходи вживають з метою попередження того, що будь-які подальші відчуження або обтяження ускладнять відновлення порушеного права позивача.
З матеріалів справи вбачається, що заява про забезпечення позову містить відповідне обґрунтування, на підтвердження якого надано відповідні докази, водночас наявність чи відсутність фактів, якими обґрунтовуватимуться позовні вимоги, суд буде установлювати під час ухвалення рішення по суті спору.
Судом встановлено, що в обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що згідно з постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 29.07.2024 у справі № 5019/592/12(918/717/23) визнано за ФОП Ніколаєвим Давидом Борисовичем право власності на 62,23 % цілісного майнового комплексу, що складається з: 1. Контора літ. "А-2", загальна площа 393,0 кв.м; 2. Матеріальний склад літ."Б-1", загальна площа 498,1 кв.м; 3. Навіс для с/г машин літ. "В-1", загальна площа 166,7 кв.м; 4. Матеріальний склад № 3 літ. "Г-1", загальна площа 269,3 кв.м; 5. Матеріальний склад № 1 літ. "Д-1", загальна площа 367,5 кв.м; 6. Прохідна літ. "З", загальна площа 21,6 кв.м; 7. Огорожа 30 секцій з металевої сітки, 27 секцій з бетону; 8. Навіс опори металеві, покриття шифер; 9. Стелаж залізний; та знаходиться за адресою: 33016, Рівненська область, м. Рівне, вул. М. Старицького, 21.
Однак коли у березні 2026 року ФОП Ніколаєв Давид Борисович звернувся до державного реєстратора з метою реєстрації за особою права власності на означене майно, - отримав відмову, позаяк згідно з деталізованою інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вказаний цілісний майновий комплекс поділений на окремі об'єкти нерухомого майна. Позивач з'ясував, що із 01.11.2025 право власності на будівлю майстерні загальною площею 205,9 кв. м (площа не відповідає фактичним даним, об'єкту присвоєно окрему поштову адресу: вул. Старицького, 21-А) зареєстроване на відповідачем-2, а решта нерухомого майна за відповідачем-1.
При цьому до 01.11.2025 єдиним власником вказаного нерухомого майна (цілісного майнового комплексу), що знаходиться за адресою: вул. Старицького, 21 в м. Рівне, в тому числі будівлі, якій присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_3 , був Ніколаєв Давид Борисович, який будь-яких правочинів з належним йому майном не вчиняв. Факт державної реєстрації права власності на майно Ніколаєва Д. Б. за іншими особами створює обставини, за яких законний власник не може в повному обсязі володіти та розпоряджатись належним йому майном, що створює перешкоди у здійсненні права власності. Із урахуванням викладеного позивачем пред'явлено віндикаційний позов про витребування із незаконного володіння відповідачів-1 та -2 нерухомого майна та зобов'язання орган реєстрації скасувати записи про право власності внесені щодо відповідачів-1 та -2, натомість вчинити запис про реєстрацію за позивачем право власності на об'єкти нерухомого майна згідно з переліком (9 шт).
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач вказує, що відповідачі-1 та -2 зареєстровані як власники спірних об'єктів та вправі вільно ними розпоряджатися, у тому числі, здійснювати їх поділ, виділ, а також відчужувати у приватну власність, або передавати в тимчасове користування третім особам. Вчинення відповідних дій щодо спірного майна може значно утруднити розгляд справи, стати підставою для необхідності залучення нових учасників або подання нового позову.
Судом встановлено, що із Довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 15.04.2026 вбачається, що із 01.11.2025 власником об'єкта нерухомого майна "Прохідна автопарку. Загальна площа (кв.м): 22.8, Опис: К-1 -Прохідна автопарку, к - Навіс. Адреса Рівненська обл., Рівненський р., м. Рівне, вулиця Старицького Михайла, будинок 21" є ТОВ «КРАФТ МАНУФАКТУРА» (код ЄДРПОУ: 46101562) (реєстраційний номер об'єкт нерухомого майна 3230035756060). Також ТОВ «КРАФТ МАНУФАКТУРА» є власником об'єкту "Гараж. Загальна площа (кв.м): 1000.2, Опис: М-2 - Гараж, Г - зварювальний цех, Л-1 - майстерня по ремонту машин, А- Навіс, Б - Навіс, Д - Навіс, л склад. Адреса: Рівненська обл., Рівненський р., м. Рівне, вулиця Старицького Михайла, будинок 21) (реєстраційний номер об'єкт нерухомого майна 3230022956060.
Із Довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 15.04.2026 вбачається, що із 10.11.2025 власником об'єкта нерухомого майна "будівля, майстерня літ. "Б-1". Загальна площа 205.9 кв.м. Адреса: Рівненська обл., Рівненський р., м. Рівне, вулиця Старицького Михайла, будинок 21-A) є Данильчук Микола Сергійович.
Дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову судом установлено, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову не відповідають вимогам визначеності та співмірності. Так, у заяві про забезпечення позову позивач просить накласти арешт на нерухоме майно згідно з переліком, такий же перелік міститься у пункті першому прохальної частини позовної заяви.
Водночас із поданих матеріалів убачається, що заявник не навів чітких ідентифікаційних ознак майна на яке просить накласти арешт (реєстраційних номерів об'єктів, точних площ або інших характеристик), які б дозволяли однозначно встановити, що це майно належить саме відповідачам-1 та -2 на праві власності. Тобто накладення арешту на майно, визначене позивачем, не поширюватиметься на об'єкти, зареєстровані за відповідачами-1 та -2 у державному реєстрі. Площі, опис та функціональне призначення об'єктів, зазначених позивачем, не відповідають характеристикам об'єктів, право власності на які зареєстровано за відповідачами. При цьому позивач не зазначає реєстраційних номерів об'єктів нерухомого майна, тоді як у Державному реєстрі кожен об'єкт має окремий реєстраційний номер, що унеможливлює співвіднесення заявленого до арешту майна з конкретними об'єктами, які перебувають у власності відповідачів.
Так, шляхом зіставлення переліку майна, наведеного позивачем у заяві про забезпечення позову, із відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно суд встановив, що такі об'єкти не є тотожними, зокрема не співпадають за своїми індивідуальними ознаками, а саме: складом об'єктів нерухомості, їх технічними характеристиками (площею, призначенням), описом, а також відсутні відповідні реєстраційні номери, які б дозволяли ідентифікувати заявлене майно як таке, що зареєстроване за відповідачами-1 та -2. Фактично позивач просить накласти арешт на майно як на цілісний майновий комплекс або його складові у вигляді узагальненого переліку (контора, склади, навіси тощо), тоді як у Державному реєстрі речових прав за відповідачами зареєстровані окремі самостійні об'єкти нерухомого майна з іншим описом та характеристиками.
Суд встановив, що майно, право власності на яке зареєстроване за відповідачами-1 та -2 відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, має інші ідентифікаційні характеристики та склад об'єктів, ніж майно, на яке позивач просить накласти арешт. Таким чином, перелік майна, зазначений у заяві про забезпечення позову, не співпадає з майном, що перебуває у власності відповідачів.
Заявлені позивачем вимоги про накладення арешту стосуються майна, яке не відповідає об'єктам нерухомості, зареєстрованим за відповідачами-1 та -2 у Державному реєстрі речових прав. У разі накладення арешту на майно, визначене у переліку, наведеному позивачем, - такий арешт не забезпечить досягнення мети забезпечення позову, оскільки не стосуватиметься об'єктів нерухомого майна, право власності на які зареєстровано за відповідачами-1 та -2. За таких обставин відповідачі не будуть обмежені у праві розпорядження належним їм майном, зокрема щодо його відчуження, що свідчить про неефективність обраного позивачем способу забезпечення позову.
За наведених обставин заявлені вимоги про накладення арешту фактично спрямовані на майно як на єдиний об'єкт (цілісний майновий комплекс або його узагальнений перелік), тоді як, за доводами позивача, такий об'єкт у первісному вигляді вже трансформований у сукупність окремих об'єктів нерухомості, що виключає можливість накладення арешту у запропонований спосіб.
За таких обставин з огляду на відсутність належного зв'язку між заявленим заходом забезпечення позову та конкретними об'єктами нерухомості, що перебувають у власності відповідачів, суд виснує, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову є таким, що не здатний забезпечити ефективний захист прав позивача.
Крім цього, суд зауважує, що арешт полягає в забороні на відчуження, а також забороні на розпорядження та користування нерухомим майном. В той же час суд уважає, що обраний заявником вид забезпечення позову - накладення арешту на нерухоме майно в повній тріаді (заборона розпорядження, володіння та користування) є надмірним та спрямований не просто на збереження існуючого стану речей до вирішення спору по суті, а на заборону титульним власникам користуватися майном.
Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголошує, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Крім того, у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
В пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 Конституційний Суд України також наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Втручання у право власності повинно не лише переслідувати за фактами та у принципі "законну ціль" у "загальному інтересі", але також має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між вжитими заходами та метою, яку прагнули досягти будь-якими заходами, застосованими державою, у тому числі заходами, спрямованими на здійснення контролю за користуванням майном фізичною особою. Ця вимога виражена у понятті "справедливий баланс", який має бути встановлений між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Завдання досягти цього балансу відображено у структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції в цілому. У кожній справі, що стосується стверджуваного порушення цієї статті необхідно встановити, чи було покладено на відповідну особу непропорційний та надмірний тягар внаслідок втручання держави (рішення у справі "Хуттен-Чапська проти Польщі").
Отже, суд відмовляє у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Суд зауважує, що заявник не позбавлений права повторно звернутися із відповідною заявою після актуалізації відомостей про спірне майно та їх приведення у відповідність до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також за умови належного обґрунтування та доведення обставин, які свідчать про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача.
За ч.ч. 1, 6, 8 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено.
Керуючись ст. ст. 136, 139, 140, 222, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Ніколаєва Давида Борисовича про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду у порядку та строки визначені ст.ст. 254-257 ГПК України.
Ухвала складена та підписана суддею - 20.04.2026.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Суддя І.О.Пашкевич