65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"17" квітня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/2758/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Рога Н.В., секретар с/з Граненко М.М. розглянув заяву Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» Одеської обласної ради (вх.№2-374/26 від 25.03.2026р.) про розстрочення виконання судового рішення у справі №916/2758/25
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Смачно та корисно» (65091, м. Одеса, вул. Комітетська, буд. 4/6, код ЄДРПОУ 45210803)
До відповідача: Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» Одеської обласної ради (65006, м. Одеса, вул. Воробйова Академіка, буд. 9, код ЄДРПОУ 38644773)
про стягнення
Представники сторін:
Від позивача: не з'явився.
Від відповідача: Івлєва Ю. - на підставі довіреності №05-02/26 від 05.02.2026р.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.11.2025р. у справі №916/2758/25 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Смачно та корисно» до Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» Одеської обласної ради про стягнення 3% річних у розмірі 198 452 грн 67 коп. та інфляційних втрат у розмірі 814 581 грн 08 коп. задоволено повністю, стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» Одеської обласної ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Смачно та корисно» 3% річних у розмірі 198 452 грн 67 коп., інфляційні втрати у розмірі 814 581 грн 08 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 12 156 грн 41 коп.
Вищезазначене рішення залишене без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.03.2026р.
25 березня 2026р. до суду надійшла заява Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» Одеської обласної ради (вх.№2-374/26 від 25.03.2026р.) про розстрочення виконання судового рішення у справі №916/2758/25.
В обгрунтування заяви, відповідач зазначає, що відповідно до Статуту є неприбутковим закладом охорони здоров'я, унітарним комунальним підприємством, що діє на основі комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області.
Станом на сьогодні Комунальне некомерційне підприємство «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» Одеської обласної ради має значну фінансову заборгованість, що підтверджується: листом за вих. 1270 від 27.02.2026 р. на ім'я директора Департаменту охорони здоров'я Одеської державної (військової) адміністрації, листом за вих. 1269 від 27.02.2026 р. на ім'я генерального директора КНП «Одеський обласний клінічний медичний центр ООР», листом за вих. 9419 від 16.12.2025 р. на ім'я директора Департаменту охорони здоровя Одеської державної (військової) адміністрації, Договором про надання поворотної фінансової допомоги №2807/25 від 28.07.2025 р. про отримання позики в розмірі 15 000 000,00 грн. зі строком повернення 31.07.2026 р.
На підставі вищенаведеного, внаслідок скрутного фінансового стану, Комунальне некомерційне підприємство «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» Одеської обласної ради» просить суд розстрочити виконання рішення Господарського суду Одеської області від 27 листопада 2025 р. у справі № 916/2758/25 та затвердити такий графік виконання судового рішення: до 31.08.2026 року - 198 452,67 грн. 3% річних; до 31.12.2026 року - 814 581,08 грн. інфляційних втрат, до 31.12.2026 року - 12 156,00 грн. судовий збір.
Листом від 26.03.2026р. господарський суд повідомив відповідача, що матеріали справи №916/2758/25 направлені за запитом до Південно-західного апеляційного господарського та заяву про розстрочення виконання судового рішення буде розглянуто після повернення матеріалів справи до Господарського суду Одеської області.
07 квітня 2026р. матеріали справи повернулись до Господарського суду Одеської області.
09 квітня 2026р. видано накази про примусове виконання рішення по справі №916/2758/25.
Ухвалою суду від 09.04.2026р. повідомлено сторін про призначення судового засідання для розгляду заяви про розстрочення виконання судового рішення у справі №916/2758/25 на 17.04.2026р.
В судовому засіданні представник відповідача заяву про розстрочення судового рішення підтримує та наполягає на її задоволенні.
Розглянув матеріали справи, заяву Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» Одеської обласної ради (вх.№2-374/26 від 25.03.2026р.) про розстрочення виконання судового рішення у справі №916/2758/25, суд дійшов наступного висновку:
Згідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Приписами ч.1 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо) сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення.
Відповідно до ч.ч.3, 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також, серед іншого, враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору та наявність стихійного лиха, інших надзвичайних подій тощо.
Отже, надання відстрочення (розстрочення) виконання судового рішення є процесуальною дією суду, яка вчиняється останнім за встановлення обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим.
При цьому судом враховується, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, вказана норма процесуального закону не вимагає.
При цьому, під відстроченням виконання рішення розуміється перерва у вчиненні виконавчих дій на певний, точно визначений строк, протягом якого виконавчі дії не проводяться, у зв'язку з існуванням обставин, за наявності яких вчасне виконання завдає шкоди правам або інтересам боржника або інших осіб.
Розстрочення - це спосіб виконання зобов'язання, при якому виконання проводиться не одночасно і в повному обсязі, а частинами і в строки, встановленні наперед.
Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України законодавство не передбачає одночасного застосування розстрочення та відстрочення судового рішення.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд також повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, наявність інфляційних процесів в економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.
Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення або розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Положення ГПК України не містять конкретного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Господарський суд зазначає, що відповідач у своїй заяві фактично просить і відстрочити, і розстрочити виконання рішення, адже просить призначити перший платіж у розмірі 198 452,67 грн на 31.08.2026 року, тоді як судовий наказ на примусове виконання рішення суду виданий 09.04.2026р.
Щодо наявності підстав для задоволення своєї заяви Комунальне некомерційне підприємство «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» Одеської обласної ради вказує на наявність значної фінансової заборгованості.
Але, як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013р., розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника. Відсутність грошових коштів не є виключною обставиною та має негативний вплив на фінансовий стан не лише заявника, а й стягувача у справі.
Крім того, слід зауважити, що відсутність у відповідача грошових коштів для виконання рішення суду не може бути єдиною підставою для задоволення заяви про надання розстрочення та відстрочення виконання рішення суду, адже, суд має враховувати інтереси обох сторін у справі.
Суд також звертає увагу на те, що заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження отримання доходів чи прибутку зараз чи в майбутньому та можливості погасити заборгованість у періоди, які він навів у заяві, адже посилання представника відповідача у судовому засіданні на те, що така можливість може зявитися ще не свідчить про реальність настання подій, що нададуть змогу погасити заборгованість.
На підставі наведеного вище, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» Одеської обласної ради (вх.№2-374/26 від 25.03.2026р.) про розстрочення виконання судового рішення у справі №916/2758/25.
Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст.129-1 Конституції України, ч.ч.1, 2 ст.18 ГПК України рішення суду, які набрали законної сили є обов'язковими до виконання.
Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду.
У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.
Несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру, а у системному розумінні цієї норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання. Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначені судом. Присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже, сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини на державу покладено позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява № 6962/02).
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Керуючись ст. 234, ст. 331 ГПК України, суд
1. У задоволенні заяви Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» Одеської обласної ради (вх.№2-374/26 від 25.03.2026р.) про розстрочення виконання судового рішення у справі №916/2758/25- відмовити.
Ухвала набирає законної сили 20.04.2026р. в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення (підписання).
Повний текст ухвали складено 20 квітня 2026 року.
Суддя Н.В. Рога