12 лютого 2026 року м. Миколаїв Справа № 915/1133/25
Господарський суд Миколаївської області у складі:
судді Л.М. Ільєвої
при секретарі судового засідання І.С. Степановій
за участю представників:
від позивача - Курбанова А.В.,
від відповідача - Кошевенко-Писарєва В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “Друг и Ко» про стягнення 390689,42 грн.,-
Миколаївська міська рада звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Друг и Ко» про стягнення коштів в загальній сумі 487119,42 грн. за безоплатне користування земельною ділянкою площею 6659 кв.м з кадастровим номером 4810136900:01:017:0042, розташованою по пр. Богоявленському, 21-Г, в м. Миколаєві, посилаючись на наступне.
Миколаївською міською радою на підставі рішення від 19.11.2014 № 44/45 надано в оренду Миколаївській обласній організації Всеукраїнської спілки автомобілістів земельну ділянку площею 6659 кв.м (кадастровий номер 4810136900:01:017:0042) для обслуговування тимчасово розміщеної відкритої автостоянки по пр. Богоявленському, 21-г. В подальшому, на підставі вказаного рішення, між сторонами було укладено договір оренди землі від 18.06.2015 № 10897, зареєстрований у Миколаївській міській раді, про що в книзі реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 18.06.2015 за №10897.
Позивач вказує, що договір оренди землі № 10897, відповідно до п. 3.1 Договору, діяв протягом 3 років (тобто до 24.06.2018 року) та у подальшому продовжений не був.
Разом з цим, позивач, з посиланням на інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.05.2025 №4270313386, зазначає, що право власності на нерухоме майно, а саме: автостоянку, за адресою м. Миколаїв, просп. Богоявленський, будинок 21-г, на підставі договору купівлі-продажу від 22.03.2018 (серія та номер: 246, виданий нотаріусом Ліпатніковою Р.Г.), було набуто ТОВ «Друг и Ко» 22.03.2018.
Таким чином, позивач вказує, що ТОВ «Друг и Ко» з 22.03.2018 набуло речове право власності на нерухоме майно (автостоянку), яке розташоване на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 4810136900:01:017:0042 загальною площею 6659 кв.м.
Так, за ствердженнями позивача, у період з 26.08.2014 по теперішній час фактичним користувачем земельної ділянки площею 6659 кв.м (кадастровий номер 4810136900:01:017:0042), на якій розташований нежитловий об'єкт нерухомого майна є відповідач, який не сплачував кошти до міського бюджету за користування нею, чим були порушені права Миколаївської міської ради як органу місцевого самоврядування та власника земельної ділянки щодо неодержання коштів за час безоплатного використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.
Позивач з посиланням на приписи п.п. 14.1.72, 14.1.73, 14.1.147 п. 14.1 ст.14, п.п. 269.1.1, 269.1.2 п. 269.1 ст. 269, п.п. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270, п. 287.7 ст. 287 Податкового кодексу України зазначає, що відповідач не є власником земельної ділянки і постійним землекористувачем земельної ділянки, у зв'язку із чим не є платником плати за землю у формі земельного податку, тому єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього є орендна плата.
Позивачем здійснено розрахунок недоодержаного доходу у розмірі орендної плати за період безоплатного використання земельної ділянки відповідачем у зв'язку з безоплатним використанням земельної ділянки площею 6659 кв.м з кадастровим номером 4810136900:01:017:0042 для обслуговування нерухомого майна за адресою: м. Миколаїв, просп. Богоявленський, будинок 21-г, у період з 24.06.2018 по 01.03.2025, згідно сума неотриманих міською радою коштів у вигляді орендної плати складає 487119,42 грн.
На підставі вище викладеного позивач вважає, що кошти в загальній сумі 487119,42 грн. підлягають стягненню з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України за час безоплатного використання відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів у період з 24.06.2018 по 01.03.2025.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.08.2025 р. вказану позовну заяву Миколаївської міської ради прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1133/25, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 12.09.2025 р. о 12:00.
05.09.2025 р. від представника відповідача - адвоката Кошевенко-Писарєвої В.А. до господарського суду поштою надійшла заява (вх. № 12710/25), згідно з якою заявник просив суд відкласти слухання справи на іншу дату, оскільки представник відповідача приймає участь в іншій судовій справі в Печерському суді м. Києва.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.09.2025 у справі №915/1133/25 підготовче засідання відкладено на 08 жовтня 2025 року о 11:30.
В підготовчому засіданні 08.10.2025 судом встановлено необхідність надання позивачем обґрунтованого деталізованого розрахунку заборгованості за існуючий період з наданням відповідних платіжних документів про часткову сплату відповідачем коштів за користування спірною земельною ділянкою.
09.10.2025 від представника відповідача - Вердиша В.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання (вх. № 14281/25), згідно якого заявник просить суд відкласти слухання справи на іншу дату, у зв'язку з неможливістю бути присутнім у засіданні по справі № 915/1133/25 призначеному до розгляду на 10.10.2025 р.
23.10.2025 від представника відповідача - Вердиша В.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшов відзив (вх. №14964/25), згідно якого, відповідачем частково визнаються вимоги позивача, що викладені у позовній заяві, а саме визнає богр за 2023 рік - 198 060.72 гнрн., за 2024 рік - 208 161.82 грн. Не визнає борг за 2022 рік - 172 226.71 грн. згідно до рішення КМУ України «Про правовий режим воєнного стану. Так, відповідач зазначає, що у зв'язку з повномасштабним вторгненням , що стало продовженням збройною агресією росії, з 24.02.2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан, місто Миколаїв та Миколаївська область набіло статусу прифронтових. Відповідач, як і іншу підприємства, був вимушений згорнути діяльність, яку почав знову у листопаді 2024 року.
28.10.2025 р. від відповідача через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду надійшла зустрічна позовна заява до Миколаївської міської ради про визнання договору оренди між Миколаївською Міською радою та ТОВ “Друг и Ко» відносно земельної ділянки з кадастровим номером 4810136900:01:017:0042, загальною площею 6659 кв.м для обслуговування нерухомого майна (автостоянки) за адресою: місто Миколаїв, проспект Богоявленський, 21-Г, таким, що відбувся строком на 25 років із зобов'язанням нотаріального оформлення згідно до вимог чинного законодавства України (вх. №15125/25).
30.10.2025 р. від представника відповідача - Вердиш В.В. через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду надійшло клопотання (вх. №15264/25), в якому відповідач просить суд долучити до матеріалів справи докази часткової сплати боргу в сумі - 59930 грн. - платіжну інструкцію від 29.10.2025 р. № 1.377051541.1
03.11.2025 від представника позивача - Курбанової А.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшли додаткові пояснення у справі (вх. №15399/25), в яких позивач зазначає, що з урахуванням сплачених відповідачем коштів у 2021 році - 501582, 00 грн. та у 2022 році - 28900,00 грн., загальний розмір неодержаного доходу у вигляді орендної плати за безоплатне використання земельної ділянки площею 6659 кв.м. з кадастровим номером 4810136900:01:017:0042 для обслуговування автостоянки по проспекту Богоявленському, будинок 21-г у місті Миколаєві, у період з 24.06.2018 по 01.03.2025, становить 487119,42 грн.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.11.2025 р. у справі № 915/1133/25 повернуто зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Друг и Ко» до Миколаївської міської ради про визнання договору оренди таким, що відбувся (вх. № 15125/25 від 28.10.2025).
У підготовчому засіданні суду 03.11.2025 року по справі № 915/1133/25 за участю представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 13 листопада 2025 року о 13 год. 40 хв. в порядку ч. 5 ст. 183 ГПК України.
07.11.2025 р. від відповідача через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду надійшла зустрічна позовна заява до Миколаївської міської ради про визнання договору оренди між Миколаївською міською радою та ТОВ “Друг и Ко» відносно земельної ділянки за кадастровим номером - 4810136900:01:017:0042, загальною площею 6659 кв.м для обслуговування нерухомого майна (автостоянки) за адресою місто Миколаїв, проспект Богоявленський, 21-Г, таким, що відбувся, строком на 25 років із зобов'язанням нотаріального оформлення згідно до вимог чинного законодавства України (вх. №15690/25). Разом з цим у вказаній зустрічній позовній заяві відповідачем заявлено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого законом для подання зустрічного позову, визнавши його поважним.
07.11.2025 р. від відповідача через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду надійшла заява (вх. №15673/25), в якій заявник просив суд поновити пропущений процесуальний строк на подання відзиву та врахувати при прийнятті рішення у справі відзив ТОВ “Друг и Ко», поданий до суду 23.10.2025.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.11.2025 р. у справі № 915/1133/25 відмовлено ТОВ “Друг и Ко» у поновленні процесуального строку на подачу зустрічної позовної заяви, повернуто зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Друг и Ко» до Миколаївської міської ради про визнання договору оренди таким, що відбувся (вх. № 15690/25 від 07.11.2025).
В підготовчому засіданні 13.11.2025 судом розглянуто заяву відповідача від 07.11.2025 про поновлення строку на подачу відзиву, поданого до суду 23.10.2025 року, за результатами чого судом постановлено протокольну ухвалу про його задоволення та поновлення строку на подачу відзиву, поданого до суду 23.10.2025.
У підготовчому засіданні суду 13.11.2025 року по справі № 915/1133/25 за участю представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 03 грудня 2025 року о 15 год. 00 хв. в порядку ч. 5 ст. 183 ГПК України.
28.11.2025 від позивача до господарського суду надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (вх. №16698/25), в якій заявник зазначає, що оскільки відповідачем сплачено грошові кошти в розмірі 59930,00 грн., загальний розмір неодержаної орендної у період з 24.06.2018 по 01.03.2025 становить 427189,42 грн. Відтак, позивач остаточно просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Друг и Ко» на користь Миколаївської міської ради заборгованість в сумі 427189,42 грн. за безоплатне користування з 24.06.2018 по 01.03.2025 земельною ділянкою площею 6659 кв.м з кадастровим номером 4810136900:01:017:0042 за адресою: місто Миколаїв, проспект Богоявленський, будинок 21-г (отримувач УК у м. Миколаїв/ Центральний р-н/24062200; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); код в ЄДРПОУ отримувача 37992030: рахунок № UA588999980314000611000014483).
03.12.2025 від представника позивача - Курбанової А.В. через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду надійшла заява (вх. №17171/25), в якій заявник просив суд провести судове засідання по справі №915/1133/25 за відсутності представника позивача за наявними в матеріалах справи документами.
Так, підготовче засідання у даній справі 03.12.2025 р. об 15:00 год. не відбулось, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення даного засідання у Господарському суді Миколаївській області, відбувалася перевірка будівлі суду у зв'язку із отриманням повідомлення про замінування будівлі, та роботу суду було тимчасово призупинено, про що господарським судом складено відповідну довідку.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04.12.2025 у справі № 915/1133/25 призначено підготовче засідання на 26 грудня 2025 року о 11:00.
17.12.2025 від представника відповідача - Вердиша В.В. через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду надійшло клопотання (вх. №18089/25), в якому відповідач зазначає про часткове визнання вимог позивача, викладених у позовній заяві. Також, відповідач просить суд винести рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги Миколаївської міської ради, з урахуванням часткової оплати, в сумі 50000,00 та розстрочити сплату заборгованості в сумі 428119,42 грн. на один рік (12 місяців) шляхом здійснення щомісячних платежів рівними частинами у розмірі 35676,62 грн.
23.12.2025 від представника відповідача - Вердиша В.В. через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду надійшло клопотання (вх. №18690/25), в якому заявник просить суд відкласти розгляд справи №915/1133/25 на іншу дату, оскільки представник відповідача адвокат - Кошевенко-Писарєва В.А. 26.12.2025 року буде брати участь в судовому засіданні в Печерському суді міста Києва та не зможе забезпечити участь в справі №915/1133/25.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2025 у справі №915/1133/25 прийнято заяву Миколаївської міської ради про зменшення позовних вимог (вх. №16698/25 від 28.11.2025); закрито підготовче провадження, та справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні суду на 30 січня 2026 року о 14:00.
26.01.2026 від представника позивача - Курбанової А.В. через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду надійшла заява (вх. №1093/26), в якій позивач зазначає, що не заперечує проти задоволення клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду про стягнення з ТОВ «Друг и Ко» на користь Миколаївської міської ради заборгованості в сумі 427189,42 грн., відповідно до графіку, заявленого відповідачем у відповідному клопотанні.
29.01.2026 від представника відповідача - адвоката Кошевенко-Писарєвої В.А. через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду надійшла заява (вх. №1338/26), згідно з якою відповідач надав для долучення до матеріалів справи платіжну інструкцію №1.502058915.1 від 23.01.2025 на суму 36500,00 грн.
Так, з огляду на необхідність підтвердження позивачем часткової сплати відповідачем заборгованості у судовому засіданні господарського суду 30 січня 2026 року по справі №915/1133/25 за участю представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 12 лютого 2026 року о 11 год. 40 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України.
Під час розгляду справи в судовому засіданні 12.02.2026 судом встановлено, що на стадії розгляду справи по суті відповідачем сплачено на користь позивача грошові кошти у розмірі 36500,00 грн. з призначенням платежу “ 101 41365583 24062200 Кошти за шкоду, що заподіяна на земельних ділянках державної та комунальної власності за період 11.25-12.25 від ТОВ "Друг и Ко», що підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжної інструкції №1.502058915.1 від 23.01.2026.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.02.2026 закрито провадження у справі № 915/1133/25 в частині позовних вимог Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “Друг и Ко» про стягнення 36500,00 грн. у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Щодо решти частини позовних вимог в розмірі 390689,42 грн. позивач в судовому засіданні наполягав на їх задоволенні, а відповідач не заперечував проти позову з урахуванням заяви про розстрочення сплати заборгованості.
В судовому засіданні 12.02.2026 судом відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
18.06.2015 між Миколаївською міською радою та Миколаївською обласною організацією Всеукраїнської спілки автомобілістів укладено договір оренди землі №10897 (надалі - договір), відповідно до умов п. 1.1 якого Миколаївська міська рада на підставі рішення від 19.11.2014 №44/45 передає, а Миколаївська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів приймає в оренду земельну ділянку для обслуговування тимчасово розміщеної відкритої автостоянки по пр. Жовтневому, 21-г, бет права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно Ленінський район/.
Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 6659 кв.м, у тому числі 32 кв.м під проїздами, проходами та площадками, 390 кв.м під спорудами, 5439 кв.м (за функціональним призначенням землі транспорту та зв'язку), без права передачі їй в суборенду. (кадастровий №4810136900:01:017:0042). На земельній ділянці знаходиться відкрита автостоянка.
У відповідності до п. договору 3.1. договору, останній діє протягом 3 років з дати державної реєстрації права оренди. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний письмово повідомити про це орендодавця за шість місяців до спливу строку цього договору. Підставою для укладення договору на новий строк буде відповідне рішення орендодавця.
Цей договір набирає чинності з моменту державної реєстрації права оренди (п. 13.1 договору).
Дія договору припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено (п.11.3 договору).
Договір підписано сторонами та скріплено печатками сторін. Договір зареєстровано управлінням земельних ресурсів Миколаївської міської ради, про що у книзі реєстрації договорів оренди землі вчинено напис від 18.06.2015 за № 108987.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав №427031386 від 15.05.2025 об'єкт нерухомого майна автостоянка загальною площею 15 кв.м, опис: прохідна літ. А-1, навіс літ. В; споруди літ «І, огорожа літ №2,3,4 (реєстраційний номером 1474432448101), що розташований за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, просп. Богоявленський, будинок 21-г на праві власності належить ТОВ “Друг и Ко», про що в реєстрі вчинено запис від 22.03.2018 (номер відомостей про речове право 25369304). Підстава набуття права власності договір купівлі-продажу №246 від 22.03.2018.
Також, відповідно до вказаної довідки з Державного реєстру речових прав договір оренди землі №10897 від 18.06.2015 було зареєстровано в реєстрі 24.06.2018, про що в реєстрі вчинено запис про інше речове право №10224343.
Відповідно до інформацій з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 15.07.2025, земельна ділянка з кадастровим номером 4810136900:01:017:0042 з цільовим призначенням 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, категорії земель землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, площею 0,6659, яка розташована за адресою Миколаївська область, м. Миколаїв, пр. Жовтневий, 21-Г, на праві власності належить Миколаївській міській раді.
За положеннями ст. 377 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент набуття відповідачем права власності на вищевказаний об'єкт нерухомості) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).
Згідно ч. 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент набуття відповідачем права власності на вищевказаний об'єкт нерухомості) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Також в ч. 3 ст. 7 Закону України “Про оренду землі» визначено, що до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
У розумінні наведених положень законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення договору оренди земельної ділянки. Відповідно, новий власник об'єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов'язанні. При цьому суд зазначає, що у разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, незалежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено в законі.
З огляду на набуття відповідачем права власності на об'єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, просп. Богоявленський, будинок 21-г, у вищевказаному договорі оренди земельної ділянки від 18.06.2015 року, управлінням земельних ресурсів Миколаївської міської ради 18.06.2015 року, відбулася заміна сторони в зобов'язанні, а саме орендаря - Миколаївської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів на ТОВ “ Друг и Ко».
Аналогічна позиція наведена у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 10.04.2018 року по справі № 915/672/17, від 03.03.2018 року по справі № 904/6296/17, від 29.11.2018 року по справі № 915/1416/17, де вказано, що з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розміщене це майно у зв'язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно з частиною 2 статті 120 ЗК України, тобто особа, яка набула права власності на це майно фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно, отже договір не підлягає розірванню. Відчуження об'єкта нерухомості, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, не є підставою для розірвання договору оренди з попереднім власником, оскільки такий договір припиняється щодо останнього, однак діє на тих самих умовах щодо особи, яка, набувши право власності на нерухоме майно, розміщене на орендованій земельній ділянці, з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов'язки, зокрема із сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.
Як вбачається з умов договору, строк його дії закінчився 24.06.2018, і згідно з умовами останнього та відповідно до положень законодавства України продовжений (пролонгований) не був. Рішення щодо продовження строку дії останнього міською радою не приймались. Також відповідач як власник нерухомого майна по просп. Богоявленський, будинок 21-г у м. Миколаєві відповідний договір оренди землі з позивачем не уклав.
Як вбачається з матеріалів справи, з метою отримання безпідставно збережених коштів (неодержаної орендної плати), а саме грошових коштів у розмірі 452652,37 грн., позивач звернувся до відповідача листом № 22314/02.02.01-22/12/3/24 від 26.11.2024. Факт направлення листа підтверджується списком поштових відправлень №6.02.2025 позивача, який наявний в матеріалах справи.
22.01.2025 позивачу від відповідача надійшов лист вх. № 1557/020201-18/2/25 з проханням перерахувати нараховану суму за користування земельною ділянкою та реструктуризувати її на два роки.
25.02.2025 за вих. № 4683/02.02.01-40/12/3/25 позивачем було направлено відповідачу лист про добровільну сплату коштів за використання земельної ділянки у формі орендної плати в розмірі 526202,88 грн. (розмір недоодержаної орендної плати за безоплатне використання земельної ділянки у період з 22.03.2018 по 01.03.2025).
Також в матеріалах справи наявні докази звернення відповідача до позивача з заявами: про внесення змін до договору оренди від 18.06.2015 №10897 від 23.04.2018, про надання у постійне користування або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності від 01.06.2023 р., про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з подальшим наданням в оренду за адресою: м. Миколаїв, пр. Богоявленський, 21-Г - опис №19.04-06/47008/2024 від 26.11.2024.
Відтак, позивачем за користування відповідачем земельною ділянкою комунальної власності без правовстановлюючих документів за період з 24.06.2018 по 01.03.2025 нараховано відповідачу до сплати безпідставно утримані кошти в сумі 487119,42 грн. відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України, про стягнення яких було заявлено даний позов.
Однак, у зв'язку із зменшенням позивачем позовних вимог згідно із заявою від 28.11.2025 (вх. №16698/25) до 427189,42 грн., а також частковою оплатою відповідачем суми в розмірі 36500,00 грн. остаточно заявлена позивачем до стягнення сума коштів становить 390689,42 грн.
Відповідно ч. 1, п. 1, 4 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно - правовими актами.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України).
Земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ч. 1 ст. 1 Закону України Про оцінку земель від 11.12.2003 № 1378-IV).
Частиною 1 ст. 79-1 Земельного кодексу України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 79-1 Земельного кодексу України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Згідно із частинами першою, другою статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.
Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ч. 1 статті 93 Земельного кодексу України).
Статями 125, 126 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Зі змісту ст.ст. 120, 125 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України вбачається, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.
Таким чином, за змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені, і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
В положеннях ст. 120 Земельного кодексу України закріплено загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що наявність нерухомого майна, що належить відповідачу на праві власності, та яке розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136900:01:017:0042, свідчить про використання вказаної земельної ділянки відповідачем.
За умовами частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.
Частиною 1 статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).
Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
За правилами пункту 287.7 статті 287 Податкового кодексу України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття “земельний податок» і “орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».
Як було зазначено вище, оскільки ТОВ «Друг и Ко» не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, він не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, а єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.
Аналогічну позицію викладено у пункті 22 постанови Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19.
Згідно зі статтями 122-124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов'язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі".
Водночас, оскільки право власності на нежитлову будівлю, розташовану на земельній ділянці площею 6659 кв.м за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, просп. Богоявленський, будинок 21-г, було зареєстровано за відповідачем, Миколаївська міська рада була позбавлена можливості передати її в оренду іншим особам та отримувати від цього прибуток.
Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах також неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.
Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі № 922/2060/20 вказав, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований, необхідно насамперед з'ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.
Наразі слід зазначити, що з матеріалів справи вбачається та відповідачем не оспорюється факт того, що у спірний період мало місце фактичне користування відповідачем земельною ділянкою комунальної власності без здійснення оплати за таке користування.
Таким чином, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що у спірний період (24.06.2018 по 01.03.2025) без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, а тому зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі №922/207/15, Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 №922/3412/17.
Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що у нормах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, а також і в інших положеннях законодавства фактично закріплений принцип "superficies solo cedit" - збудоване на поверхні слідує за нею, який є одним із основоположних принципів земельного, а також цивільного законодавства (узгоджується із постановами від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).
Отже, у зв'язку із наявністю у спірний період права власності на нерухоме майно на відповідача було покладено обов'язок укласти та зареєструвати договір оренди щодо земельної ділянки, на якій воно розташоване, а також обов'язок щодо сплати коштів за користування земельною ділянкою. Цих обов'язків відповідач не виконав, тому без законних підстав зберігав у себе майно - кошти за оренду землі, які підлягають стягненню.
Щодо наданого позивачем розрахунку коштів за час безоплатного використання відповідачем земельної ділянки за період з 24.06.2018 по 01.03.2025 суд зазначає наступне.
Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17.
Для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. При цьому законодавцем визначено нижню (а в деяких випадках і верхню) граничну межу ставки орендної плати за земельні ділянки, незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі. Так, незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення ставки або розміру орендної плати, ПК України вимагає, щоб річна сума платежу була не меншою розміру земельного податку, встановленого для земель сільськогосподарського призначення, й трикратного розміру земельного податку - для інших категорій земель (до 01 квітня 2014 року), та 3 % нормативної грошової оцінки (з 01 квітня 2014 року). Нарахування сум земельного податку проводиться контролюючим органом на підставі даних ДЗК та з використанням нормативної грошової оцінки земельних ділянок, визначеної у встановленому порядку (п. 45 постанови КАС ВС від 19.12.2024 у справі № 560/853/20).
Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20).
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
Отже, технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України "Про оцінку земель", є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.
При цьому власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Так, технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об'єкта цивільних прав (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20).
Зважаючи на викладене, як положення ПК України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг із Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об'єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.
З огляду на те, що земельне законодавство і ПК України не обмежують можливості подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом із Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка із Державного земельного кадастру, витяг із Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98- 103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20).
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.
Хоча природа як індексації нормативної грошової оцінки, так і індексації орендної плати базується на індексі споживчих цін, обрахованих Державною службою статистики України, проте механізми їх застосування є різними як за правовим змістом, так і за суб'єктами застосування. Зокрема, індексація нормативної грошової оцінки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, із застосуванням певної методики (стаття 289 ПК України).
Отже, за загальним правилом, індексувати необхідно лише орендну плату, якщо інше не передбачено у договорі оренди. Індексація ж нормативної грошової оцінки має використовуватися, як правило, для визначення розміру земельного податку за відсутності договору оренди земельної ділянки. Якщо обов'язкова індексація нормативної грошової оцінки не визначена у договорі, то обчислення орендної плати відбувається відповідно до частини третьої статті 21 Закону № 161-XIV (індексується лише орендна плата) (п. 134-135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 925/457/23).
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель. Отже, за змістом вказаних норм, для визначення суми податкових зобов'язань з земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка земель. Відповідно до законодавства, вона проводиться раз у 5-7 років, а для визначення поточних зобов'язань необхідно проіндексувати її на коефіцієнт індексації, який щороку розраховує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік. При цьому, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно (тобто накопичувально) залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, а не від дати набрання чинності рішенням ради про затвердження нормативної грошової оцінки (постанова палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду ВС від 18.12.2019 № 804/937/16 (К/9901/38469/18).
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки завжди застосовується ретроспективно. Тобто, кожного року, після 01 січня, для розрахунку бази оподаткування земельним податком враховується чинна нормативна грошова оцінка (яка проводиться раз на 5-7 років) з урахуванням кумулятивного (накопичувального) застосування коефіцієнтів індексації (які визначаються щорічно). Визначальним є те, що саме закон встановлює, що кумулятивне застосування коефіцієнту індексації починається з дати проведення нормативної грошової оцінки. А враховуючи, що нормативна грошова оцінка проводиться раз на 5-7 років, то щорічно, після її проведення, при визначенні бази оподаткування, будуть враховуватись всі коефіцієнти індексації за попередні роки, починаючи від дати проведення нормативної грошової оцінки (постанова палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду ВС від 18.12.2019 № 804/937/16 (К/9901/38469/18)).
Здійснення позивачем розрахунку плати зроблено відповідно до рішення Миколаївської міської ради від 18.06.2015 № 48/9 зі змінами від 16.03.2017 №17/3 та від 13.07.2017 №22/3, якими внесені зміни до рішення від 07.07.2011 за № 7/3 "Про встановлення місцевих податків та зборів на території м. Миколаєва", якими встановлено розмір земельного податку для обслуговування об'єктів нерухомості, в яких здійснюється виробнича діяльність, а також на підставі даних нормативної грошової оцінки вищевказаної земельної ділянки по роках відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з урахуванням коефіцієнтів щорічної індексації нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Рішенням Миколаївської міської ради №52/18 від 10.07.2019 “Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Миколаєва» було затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Миколаєва. Дане рішення набирає чинності 01.01.2020 (п. 1,2 вказаного рішення).
Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №34-14/03-03-3270/2-15 від 02.06.2015 р. нормативно-грошова оцінка земельної ділянки, яка розташована за адресою м. Миколаїв, Ленінський район, просп. Жовтневий, 21-г становить 3331564,29 грн.
Як вбачається з витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №6290 від 11.06.2020, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 4810136900:01:017:0042 становить 5218991,25 грн.
Відтак, згідно із здійсненим позивачем розрахунком безпідставно збережених коштів (неодержаної орендної плати) за безоплатне використання земельної ділянки ТОВ «Друг и Ко» в період з 24.06.2018 по 01.03.2025, загальна сума нарахованих коштів складає 1017601,42 грн. При цьому позивачем було враховано часткову сплату відповідачем кошти (у 2021 році - 501582,00 грн., у 2022 році - 28900,00 грн.), загальний розмір недоодержаного доходу становить 487119,42 грн., а саме по періодах:
- за період з 24.06.2018 до 01.01.2019: на суму 78860,70 грн.;
- за період з 01.01.2019 до 01.01.2020: на суму 151817,39 грн.;
- за період з 01.01.2020 до 01.01.2021: на суму 156569,74 грн.;
- за період з 01.01.2021 до 01.01.2022: на суму 156 569,74 грн.;
- за період з 01.01.2022 до 01.03.2022: на суму 28704,45 грн. (з 01.03.2022 по 01.01.2023 плата не нараховувалась згідно з ПКУ);
- за період з 01.01.2023 до 01.01.2024: на суму 198060,72 грн.;
- за період з 01.01.2024 до 01.01.2025: на суму 208161,81 грн.;
- за період з 01.01.2025 до 01.03.2025: на суму 38856,87 грн.
Судом перевірено вказаний розрахунок та встановлено, що він виконаний позивачем вірно, з урахуванням вартості 3% від вартості нормативної грошової оцінки земельної ділянки (яка підтверджується витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №6290 від 11.06.2020 та витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №34-14/03-03-3270/2-15 від 02.06.2015 р.), з урахуванням її індексації, що за період з 24.06.2018 по 01.03.2025 та становить загальну суму 487119,42 грн.
Разом з тим суд зазначає, під час розгляду справи відповідачем було частково сплачено заборгованість перед позивачем в сумі 96430,00 грн. згідно з платіжними інструкціями №1.377051541.1 від 29.10.2025 р. на суму 59930,00 грн. та №1.502058915.1 від 23.01.2026 на суму 36500,00 грн.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно зберіг за рахунок Миколаївської міської ради кошти у розмірі 390689,42 грн. (487119,42 грн. - 59930,00 грн. - 36500,00 грн.), які підлягали сплаті відповідачем як орендна плата за безоплатне користування земельною ділянкою площею 6659 кв.м з кадастровим номером 4810136900:01:017:0042, розташованою по просп. Богоявленський, будинок 21-г, в м. Миколаєві.
За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Отже цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, що знаходить своє вираження в добросовісному виконанні своїх зобов'язань сторонами та униканні будь-яких форм зловживання своїми правами та/або становищем, а також запобіганні вчиненню дій, які порушують права іншої сторони та можуть мати негативні наслідки для третіх осіб.
Згідно ст. 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов'язку в натурі.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги .Миколаївської міської ради про стягнення з відповідача коштів в заявленому розмірі від 390689,42 грн. обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, тому підлягають задоволенню.
Щодо заяви відповідача про розстрочення виконання судового рішення господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Частиною 1 статті 18 ГПК України, визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
За приписами ч. 1 ст.331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 4 ст. 331 ГПК України).
Як вбачається з вищезазначеної норми ГПК, підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк.
Так, питання задоволення заяви сторони у справі про розстрочку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.
Розстрочка - це можливість виконати рішення частинами (по визначених сумах або діях) протягом встановлених судом строків.
Таким чином, в основу судового акту про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання.
Разом з тим необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення ЄСПЛ у справі Горнсбі проти Греції від 19.03.97); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права (рішення ЄСПЛ у справі Іммобільяре Саффі проти Італії від 28.07.99).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 р. у справі “Шмалько проти України» (заява 60750/00) зазначено, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43). У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення. Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Отже, питання щодо надання розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.
Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, легітимні сподівання на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить майно цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін у національному законодавстві компенсація потерпілій стороні за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як потерпілої сторони; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За змістом ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Так, встановлення та підтвердження факту наявності обставин, на які посилається заявник, можливо лише внаслідок сукупного аналізу відповідних доказів щодо наявності зазначених обставин, що безпосередньо ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у момент звернення рішення до виконання.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Судом також враховано, що позивач у заяві (вх. №1093/26 від 26.01.2026 р.) не заперечує проти задоволення клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду, відповідно до графіку, вказаному відповідачем у поданому клопотанні.
Так, в заявленому клопотанні (вх. №18089/25 від 17.12.2025 р.) відповідач просив розстрочити сплату заборгованості в сумі 428119,42 грн. на один рік (12 місяців) шляхом здійснення щомісячних платежів рівними частинами у розмірі 35676,62 грн. за період 26.01.2026 року по 26.12.2026 року.
Разом з тим, слід зауважити, що положеннями ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
При цьому необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 331 ГПК України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо обмежений річним терміном розстрочки виконання рішення з дня ухвалення такого рішення.
Під час вирішення питання щодо наявності підстав для задоволення клопотання про розстрочення виконання рішення судом враховано доводи сторін та наступні обставини:
- відповідачем було частково сплачено заборгованість у розмірі 96430,00 грн.;
- відповідач визнає наявність обов'язку сплати позивачу заборгованість перед Миколаївською міською радою згідно судового рішення в сумі в сумі 428119,42 грн., не відмовляється та не ухиляється від такого виконання;
Разом з цим суд зазначає, що позивачем не надано, а наявні матеріли справи не містять, доказів на підтвердження того, у зв'язку із розстроченням виконання рішення суду позивачу буде завдано збитки або він змушений буде понести додаткові витрати.
Враховуючи викладене вище, суд зазначає, що негайне звернення стягнення грошових коштів з відповідача, можливо й зможе забезпечити виконання рішення, однак з великою вірогідністю негативно вплине на господарську діяльність відповідача, а також на можливість виконання ним своїх функцій, що може призвести до блокування роботи відповідача, та відповідно виконання в подальшому грошових зобов'язань, зокрема і перед позивачем.
На переконанням суду, нездійснення розстрочення виконання рішення у даній справі може призвести до настання негативних наслідків для відповідача в умовах воєнного стану.
Згідно практики Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (Корнілов та інші проти України, заява 36575/02, ухвала від 07.10.2003 р.). І навіть два роки та сім місяців не визнавались надмірними і не розглядалися як такі, що суперечать вимогам розумного строку, передбаченого статтею 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 р. у справі Крапівницький та інші проти України, заява 60858/00).
При розгляді даної заяви суд враховує висновки Верховного суду викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, що відстрочення або розстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення. Водночас розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення.
Таким чином, розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не змінює цивільне або господарське зобов'язання. Розстрочення виконання судового рішення не припиняє договірного зобов'язання відповідача, а тому не звільняє останнього від наслідків порушення відповідного зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні. Відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення (позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/190/18 від 04.06.2019).
З урахуванням викладеного, дослідивши подані суду докази, проаналізувавши правові позиції сторін, суд дійшов висновку про можливість розстрочення виконання судового рішення з підстав, зазначених заявником, та часткового задоволення відповідного клопотання, шляхом розстрочення виконання даного рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.02.2026 у справі №915/1133/25 строком на 11 місяців шляхом сплати заборгованості в розмірі 390689,42 грн. рівними частинами по 35517,22 грн. в наступному порядку: з лютого 2026 року по грудень 2026 року щомісячно до 26 числа.
У зв'язку з тим, що рішення відбулось на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача, що складає 6407,84 грн.
Щодо решти суми сплаченого позивачем судового збору в розмірі 898,95 грн. (7306,79-6407,84 грн.) суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідною заявою саме про повернення вказаної частини сплаченого судового збору відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" (із змін. і доповн.), за якою сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “Друг и Ко» про стягнення 390689,42 грн. задовольнити.
2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю “Друг и Ко» (54000, м. Миколаїв, пр. Богоявленський, 21-Г; код ЄДРПОУ 41365583) на користь Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20; e-mail: kancel@mkrada.gov.ua; код ЄДРПОУ 26565573; отримувач УК у м. Миколаїв/ Центральний р-н/24062200; банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код в ЄДРПОУ отримувача 37992030; рахунок UA588999980314000611000014483) кошти в загальній сумі 390689/триста дев'яносто тисяч шістсот вісімдесят дев'ять/грн. 42 коп. за безоплатне користування земельною ділянкою площею 6659 кв.м з кадастровим номером 4810136900:01:017:0042, розташованою по пр. Богоявленському, 21-Г, в м. Миколаєві.
3. Розстрочити виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.02.2026 у справі №915/1133/25 щодо стягнення заборгованості в розмірі 390689,42 грн. строком на 11 місяців шляхом сплати заборгованості рівними частинами по 35517,22 грн. в наступному порядку: з лютого 2026 року по грудень 2026 року щомісячно до 26 числа.
4. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю “Друг и Ко» (54000, м. Миколаїв, пр. Богоявленський, 21-Г; код ЄДРПОУ 41365583) на користь Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20; e-mail: kancel@mkrada.gov.ua; код ЄДРПОУ 26565573) через виконавчий комітет Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20; банк отримувача ДКСУ м. Київ, код в ЄДРПОУ отримувача 04056612, рахунок №UA448201720344230028000027733) витрати по сплаті судового збору у розмірі 6407/шість тисяч чотириста сім/грн. 84 коп.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 17.04.2026 року, з урахуванням умов воєнного стану та завантаженості судді Ільєвої Л.М.
Суддя Л.М. Ільєва