ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.04.2026Справа № 910/1211/26
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Фізичної особи - підприємця Мамчура Максима Васильовича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )
до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (Україна, 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код: 14360570)
про стягнення 150 000,00 грн
Фізична особа - підприємець Мамчур Максим Васильович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (далі - відповідач) про стягнення 150 000,00 грн безпідставно списаних грошових коштів з поточного рахунку позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
05.03.2026 відповідачем сформовано в системі "Електронний суд" відзив на позовну заяву, який 05.03.2026 зареєстрований в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
10.03.2026 позивачем сформовано в системі "Електронний суд" відповідь на відзив, яка 11.03.2026 зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
Будь-яких заперечень від відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходило.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
23.06.2017 Мамчуром М.В. було підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Акціонерному товаристві Комерційному банку "Приватбанк" (далі - банк).
Надалі Фізична особа - підприємець Мамчур М.В. (далі - клієнт) неодноразово звертався до АТ КБ "Приватбанк" та додатково підписав Анкети-заяви та Заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг 14.09.2020, 09.03.2021, 06.04.2021, 30.04.2021, 07.11.2021, 30.11.2021, 23.11.2022, 03.11.2023, 13.11.2023.
Підписанням Анкети-заяви позивач приєднався до Умов і Правил надання банківських послуг АТ КБ "ПриватБанк", розміщених в мережі Інтернет за адресою: https://privatbank.ua/terms, в редакції, чинній на дату її підписання, та погодився, що ця анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг складають договір про надання банківських послуг, а також зобов'язувався знайомитись самостійно зі змінами Умов і Правил надання банківських послуг на офіційному сайті банку за посиланням https://privatbank.ua/terms.
Умови і Правила надання банківських послуг (далі - Договір) - це договір приєднання, який укладається в порядку, встановленому статтею 634 Цивільного кодексу України, а саме: публічна його частина встановлена банком та розміщена в мережі Інтернет на сайті https://privatbank.ua/terms.
Позивач зазначає, що 03.10.2024 близько 22:30 ним було помічено, що в мобільному застосунку "Приват24 для бізнесу" почалися підозрілі операції з його банківським рахунком НОМЕР_2 , позивачу почали надходити повідомлення-сповіщення про те, що відбуваються перекази коштів, які банківська система безпеки не пропускає і відхиляє.
Перші підозрілі операції було здійснено о 22:13 - переказ коштів у розмірі 400 000 грн із бізнес картки позивача на особисту картку позивача, однак грошові кошти фактично не вибули з володіння позивача та не були перераховані на рахунки третіх осіб, оскільки переказ здійснювався між рахунками, що належать одній особі.
О 23:21 з бізнес рахунку позивача було здійснено грошовий переказ у розмірі 150 000 грн на картку третьої особи - ОСОБА_1 . Факт перерахування коштів підтверджується платіжною інструкцією №946 від 03.10.2024.
27.10.2024 позивач звернувся до банку з заявою про повернення коштів, які було перераховано з рахунку 03.10.2024.
За результатами розгляду звернення (заявка № 15906944) було встановлено, що 03.10.2024 з рахунку НОМЕР_3 здійснено платіж на суму 150 000,00 грн. Вину банку не встановлено, клієнту рекомендовано звернутись до правоохоронних органів.
За фактом незаконного заволодіння належними позивачу грошовими коштами останній звернувся 24.10.2024 до Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві із заявою про вчинення кримінального правопорушення, про що внесено відомості до ЄРДР за номером кримінального провадження 12024100080003471 (ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України).
З огляду на те, що відповідач своїми діями та бездіяльністю допустив перерахування належних позивачеві грошових коштів іншій особі, поза волею останнього, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в сумі 150 000,00 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.
Згідно з частиною 1 статті 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Статтею 1071 Цивільного кодексу України передбачено, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
У разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом (стаття 1073 Цивільного кодексу України).
Закон України "Про платіжні послуги" визначає поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлює виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, установлює права, обов'язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, визначає загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури.
Користувач платіжних послуг (далі - користувач) - це фізична особа або юридична особа, яка отримує чи має намір отримати платіжну послугу як платник або отримувач (або обидва одночасно) та/або є власником електронних грошей (цифрових грошей Національного банку України), а в разі надання послуг банком - клієнт банку (пункт 28 частини 1 статті 1 Закону України "Про платіжні послуги").
Неакцептована платіжна операція - це платіжна операція, виконана надавачем платіжних послуг платника на підставі наданої ініціатором платіжної інструкції без отримання згоди платника (крім примусового списання (стягнення) або після відкликання такої згоди (пункт 39 частини 1 статті 1 Закону України "Про платіжні послуги").
Неналежна платіжна операція - це платіжна операція, внаслідок якої з вини особи, яка не є ініціатором або надавачем платіжних послуг, здійснюється списання коштів з рахунку неналежного платника та/або зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача чи видача йому коштів у готівковій формі (пункт 42 частини 1 статті 1 Закону України "Про платіжні послуги").
Неналежний отримувач - це особа, на рахунок якої без законних підстав зарахована сума платіжної операції або яка отримала суму платіжної операції в готівковій формі (пункт 43 частини 1 статті 1 Закону України "Про платіжні послуги").
Неналежний платник - це особа, з рахунку якої списано кошти без законних підстав (помилково або неправомірно) (пункт 44 частини 1 статті 1 Закону України "Про платіжні послуги").
Платіжний інструмент - це персоналізований засіб, пристрій та/або набір процедур, що відповідають вимогам законодавства та погоджені користувачем і надавачем платіжних послуг для надання платіжної інструкції (пункт 63 частини 1 статті 1 Закону України "Про платіжні послуги").
Електронний платіжний засіб - це платіжний інструмент, реалізований на будь-якому носії, що містить в електронній формі дані, необхідні для ініціювання платіжної операції та/або здійснення інших операцій, визначених договором з емітентом (пункт 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про платіжні послуги").
Пунктами 2 - 5 частини 20 статті 38 Закону України "Про платіжні послуги" встановлено, що користувач, якому наданий електронний платіжний засіб, зобов'язаний:
- зберігати та використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства та умов договору, укладеного з емітентом;
- не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права;
- не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції;
- негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити емітента у спосіб та каналами зв'язку, передбаченими договором між емітентом та платником, про факт втрати електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації.
Частинами 1 - 5 статті 68 Закону України "Про платіжні послуги" визначено, що електронна взаємодія надавача платіжних послуг із користувачем здійснюється лише після автентифікації користувача, який є фізичною особою, або уповноваженого представника користувача, який є юридичною особою. Під час виконання автентифікації надавачі платіжних послуг зобов'язані виконувати вимоги Національного банку України щодо захисту конфіденційності та цілісності індивідуальної облікової інформації користувачів. Надавачі платіжних послуг зобов'язані застосовувати посилену автентифікацію користувача під час: 1) отримання користувачем доступу до рахунку за допомогою засобів дистанційної комунікації; 2) ініціювання дистанційної платіжної операції; 3) будь-яких інших дій у разі підозри вчинення шахрайства (або існування ризику шахрайства) чи інших неправомірних дій (або існування ризику вчинення інших неправомірних дій). Надавачі платіжних послуг зобов'язані розробити та застосовувати елементи посиленої автентифікації, які мають бути незалежними, щоб виявлення факту несанкціонованого доступу до одного захищеного елемента або його розголошення не загрожувало надійності інших елементів, а також запровадити заходи із забезпечення захисту конфіденційності даних автентифікації.
Для проведення дистанційних платіжних операцій надавачі платіжних послуг зобов'язані застосовувати посилену автентифікацію платника, що включає використання унікальних для кожної окремої операції даних, які дають змогу пов'язувати (в результаті виконання алгоритму співставляти контрольний показник з даними операції) операцію на певну суму і конкретного отримувача.
Автентифікація - це процедура, що дає змогу надавачу платіжних послуг установити та підтвердити особу користувача платіжних послуг та/або належність користувачу платіжних послуг певного платіжного інструменту, наявність у нього підстав для використання конкретного платіжного інструменту, у тому числі шляхом перевірки індивідуальної облікової інформації користувача платіжних послуг (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про платіжні послуги").
Посилена автентифікація - це процедура автентифікації, яка передбачає використання двох чи більше сукупностей даних, що належать до таких різних категорій: а) знань (володіння інформацією (даними), що відома лише користувачу); б) володінь (застосування матеріального предмета, яким володіє лише користувач); в) притаманність (перевірка біометричних даних або інших властивостей (рис, характеристик), притаманних лише користувачу, що відрізняють його від інших користувачів) (п. 70 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про платіжні послуги").
Пунктом 3.1.3.5 Умов та правил надання банківських послуг закріплено обов'язки Клієнта, зокрема, під час використання Системи "Приват24 для бізнесу" Клієнт зобов'язаний дотримуватися всіх вимог безпеки оброблення платіжних інструкцій, встановлених Банком та законодавством.
Разом з тим, відповідно до частин 1 та 2 статті 86 Закону України "Про платіжні послуги" надавач платіжних послуг несе відповідальність перед користувачами за невиконання або неналежне виконання платіжних операцій відповідно до закону та умов укладених між ними договорів, якщо не доведе, що платіжні операції виконані цим надавачем платіжних послуг належним чином. Надавачі платіжних послуг несуть відповідальність, визначену цим Законом, за виконання помилкової, неакцептованої платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених цим Законом строків. Надавачі платіжних послуг несуть відповідальність перед користувачами за помилкові платіжні операції, у тому числі за виконання платіжної операції з рахунку платника без законних підстав або внаслідок інших помилок надавача платіжних послуг згідно пункту 3 частини 8 статті 86 Закону України "Про платіжні послуги".
Частиною 12 статті 86 Закону України "Про платіжні послуги" передбачено, що надавачі платіжних послуг, що обслуговують платників, несуть перед ними відповідальність за неакцептованими платіжними операціями. У разі виконання неакцептованої платіжної операції надавач платіжних послуг зобов'язаний негайно після виявлення факту виконання неакцептованої платіжної операції або після отримання повідомлення платника (залежно від того, що відбувалося раніше) повернути за рахунок власних коштів суму неакцептованої платіжної операції на рахунок платника, а також сплатити йому пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день від дня списання з рахунку платника коштів за неакцептованою платіжною операцією до дня повернення коштів на рахунок платника.
Згідно з ч. 4 ст. 87 Закону України "Про платіжні послуги" на платника покладено обов'язок негайного повідомлення (після того, як така інформація стала йому відома) надавача платіжних послуг у визначеному договором порядку про факт виконання з його рахунку неналежної або неакцептованої платіжної операції для отримання відшкодування за такою операцією. Платник має право вимагати відшкодування коштів за неналежною платіжною операцією, за умови повідомлення про це надавача платіжних послуг протягом 90 календарних днів з дати списання коштів за такою операцією з його рахунку.
Постановою Національного банку України № 164 від 29.07.2022 затверджено Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів (далі - Положення №164), яким, зокрема, встановлено:
- надавач платіжних послуг у разі виконання помилкової платіжної операції з рахунку неналежного платника, якщо власник рахунку/держатель невідкладно повідомив про платіжні операції з використанням платіжного інструменту, які ним не виконувалися, зобов'язаний негайно після виявлення помилки або після отримання повідомлення (залежно від того, що відбулося раніше) переказати за рахунок власних коштів суму платіжної операції на рахунок неналежного платника. Надавач платіжних послуг зобов'язаний також відшкодувати неналежному платнику суму утриманої/сплаченої неналежним платником комісійної винагороди за виконану помилкову платіжну операцію (за наявності такої комісійної винагороди) (пункт 143);
- надавач платіжних послуг повинен сприяти власнику рахунку/держателю в поверненні коштів за неналежною платіжною операцією з використанням платіжного інструменту шляхом негайного надання доступної йому інформації про таку операцію (без стягнення плати), включаючи інформацію, отриману на його запит від надавача платіжних послуг, що обслуговує неналежного отримувача (пункт 144);
- власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції (пункт 146);
- власник рахунку має право на відшкодування в судовому порядку шкоди, заподіяної надавачем платіжних послуг унаслідок помилкової, неналежної платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених законодавством України строків (пункт 147).
Суд враховує, що позивач та АТ КБ "Приватбанк", який є одним із найбільших банків України, мають, вочевидь, різні технічні та фінансові можливості у сфері забезпечення кібербезпеки та захисту від кіберзлочинів. Крім того, саме банк є фінансовою установою, професійним учасником ринку фінансових послуг, на яку покладається організація та забезпечення безпеки платежів.
Клієнт банку є споживачем банківських послуг, а тому не має тих рівня знань і засобів, які можуть забезпечити безпеку (схоронність) грошових коштів на своєму рахунку, що обслуговує банк.
Банк зі свого боку, надаючи такі фінансові послуги, зобов'язаний забезпечити такий рівень безпеки фінансових активів клієнта, довірених банку, аби убезпечити їх від безпідставного зменшення, зокрема за допомогою систем дистанційного банківського обслуговування (Інтернет-банкінгу), відповідальним за які є банк. З цією метою банк має постійно впроваджувати у своїй діяльності технологічні процеси (алгоритми), що відповідають актуальним викликам безпеки та спрямовані на запобігання помилковому переказу грошових коштів клієнтів, а також здійснювати контроль за їх дотриманням і виконанням.
Відтак саме банк має довести, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. У разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. За відсутності належних і допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитись переважно на користь споживача, який зазвичай є "слабкою" стороною в таких цивільних відносинах, оскільки правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.
Такі висновки відповідають усталеній судовій практиці, зокрема постановам Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №214/2867/18, від 27.01.2021 у справі №210/1242/18, від 17.06.2021 у справі №759/4025/19 та від 16.08.2023 у справі №176/1445/22.
За доводами відповідача саме позивач порушив Умови та правила надання банківських послуг, а саме використання системи дистанційного обслуговування "Приват24 для бізнесу" та правил дистанційного управління рахунком, що сприяло використанню коштів третіми особами.
Проте відповідачем не надано належних та допустимих доказів існування обставин, про які він зазначає.
Надані відповідачем аудіозаписи жодним чином не доводять факту порушення позивачем умов Договору, а також не містять інформації, що дала б змогу ідентифікувати записану розмову як таку, що безпосередньо пов'язана зі спірним списанням коштів.
Відтак заперечення відповідача є бездоказовими та зводяться до припущень, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості встановити факт наявності умисних дій або бездіяльності позивача, що призвели до зменшення його власного капіталу.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають грошові кошти в сумі 150 000,00 грн.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (Україна, 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код: 14360570) на користь Фізичної особи - підприємця Мамчура Максима Васильовича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) грошові кошти в сумі 150 000 (сто п'ятдесят тисяч) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 20.04.2026.
Суддя О.В. Нечай