вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
про забезпечення позову
20.04.2026м. ДніпроСправа № 904/2090/26
за заявою Громадської організації "Інститут незалежного впливу" про забезпечення позову до пред'явлення позовної заяви
позивач: Громадська організація "Інститут незалежного впливу", м. Київ
відповідач: Фізична особа-підприємець Тупало Роман Володимирович, м. Дніпро
про стягнення 414 818,29 грн.
Суддя Колісник І.І.
Громадська організація "Інститут незалежного впливу" 16.04.2026 звернулася через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про забезпечення позову до його пред'явлення та просить:
- накласти арешт на грошові кошти, що належать Фізичній особі-підприємцю Тупалу Роману Володимировичу (РНОКПП НОМЕР_1 ), що знаходяться на всіх відкритих банківських рахунках та на тих, що будуть відкриті після винесення ухвали, в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах у межах суми 414 818 (Чотириста чотирнадцять тисяч вісімсот вісімнадцять) грн 29 коп. до набрання рішенням у справі законної сили;
- накласти арешт на все нерухоме, рухоме майно, що належить на праві власності Фізичній особі-підприємцю Тупалу Роману Володимировичу (РНОКПП НОМЕР_1 ) у межах суми 414 818 (Чотириста чотирнадцять тисяч вісімсот вісімнадцять) грн 29 коп. до набрання рішенням у справі законної сили.
Обгрунтовуючи подану заяву, заявник (далі - замовник) посилається на те, що за договором № 1/08-12-25 від 08.12.2025 (далі - договір) ним було перераховано 09.12.2025 Фізичній особі-підприємцю Тупалу Роману Володимировичу (далі - ФОП Тупало Р.В., виконавець) 378720,00 грн передоплати за надання у строк до 12.01.2026 послуг з виконання певного виду робіт за запитом Військової частини.
У вказаний строк своє договірне зобов'язання ФОП Тупало Р.В. не виконав.
Додатковою угодою № 1 від 10.03.2026 сторони дійшли згоди розірвати договір.
За цією додатковою угодою виконавець зобов'язався повернути замовнику повну суму передоплати - 378720,00 грн у строк до 12.03.2026 шляхом перерахування на банківський рахунок замовника, однак станом на дату подання заяви про забезпечення позову грошові кошти ФОП Тупало Р.В. не повернув. Його загальна заборгованість з 12.03.2026 по 07.04.2026 (дата здійснення розрахунку) становить 414818,29 грн, з яких: 378720,00 грн - основний борг, 6464,75 грн - інфляційні втрати, 26956,56 грн - пеня, 2676,98 грн - проценти за користування грошовими коштами.
Заявник акцентує увагу на невиконанні ФОП Тупалом Р.В. предмета договору, критично важливого для Військової частини з метою забезпечення обороноздатності та захисту населення країни за кошти неприбуткової організації, якою є заявник/замовник.
За твердженням заявника за вказаних обставин бездіяльність ФОП Тупала Р.В. має підвищений ступінь негативних наслідків, оскільки продемонстрована ним поведінка свідчить про ухилення від виконання своїх зобов'язань за договором, внаслідок чого наявні підстави вважати, що ним можуть бути вчинені дії щодо зняття грошових коштів з банківських рахунків та відчуження належного йому на праві власності майна з метою уникнення повернення за рішенням суду коштів заявника.
Запропоновані заявником заходи забезпечення позову, на його думку, є співмірними, відповідають балансу інтересів сторін, забезпечують ефективний судовий захист прав заявника й запобігають ускладненню чи то неможливості виконання рішення суду в майбутньому.
В обгрунтування зазначених обставин позивачем надані відповідні докази.
Правовою підставою заяви про забезпечення позову заявник зазначає, серед іншого, практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2026 для розгляду заяви про забезпечення позову визначений склад суду - суддя Колісник І.І.
За загальним правилом, унормованим частиною першою статті 140 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін (ч. 4 ст. 140 ГПК України).
Наданих заявником доказів в обгрунтування викладених ним обставин достатньо для розгляду судом цієї заяви без призначення судового засідання й виклику сторін.
ВИСНОВКИ СУДУ, НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД ТА МОТИВИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).
Співмірність передбачає врахування господарським судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, аналізуючи викладене, можна дійти висновку, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Правова позиція Верховного Суду в питаннях забезпечення позову зводиться до того, що господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості й адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.10.2018 у справі № 913/257/18).
У постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову (п. 46).
Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами (п. 47).
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (п. 48).
У постановах Верховного Суду від 15.09.2023 у справі № 910/6804/23, від 18.10.2023 у справі № 922/1864/23 викладено висновок про те, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Використана Верховним Судом конструкція речення із словами "може" та "тощо" означає можливість, а не обов'язковість чи то певну винятковість перелічених ним дій відповідача. Тобто вчинення відповідачем дій, що свідчать про ухилення від виконання зобов'язання, може проявлятися в різних формах, яким суд має надати оцінку з урахуванням обставин справи, відповідно до вимог чинного законодавства та в межах своєї дискреції.
Отже, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Водночас об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, розглядаючи питання забезпечення позову у справах про стягнення заборгованості, сформулювала такі висновки.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (пункт 21).
У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (п. 23).
Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. У разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду. Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 (п. 24).
За умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення коштів доцільно було накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка була би достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів (п. 31).
Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, Верховний Суд у постанові від 07.11.2024 у справі № 915/538/24 зазначив, що у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності (п. 32).
Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо діяльності та фінансового стану товариства (в тому числі відомості стосовно комерційної діяльності товариства, фінансово-економічного стану, а також відомості про банківські рахунки товариства та проведені за ними операції) у розумінні статті 21 Закону України "Про інформацію" та статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, тобто інформацією з обмеженим доступом, а тому саме відповідач має можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує його права; зазначити про наявність у нього на відкритих ним рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитимуть про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у справі про задоволення позову в разі невжиття заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах спірної суми (п. 33).
У кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (п. 34).
За змістом статей 2, 13 ГПК України судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суть якої зводиться до того, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною першою статті 170 ГПК України встановлено, що будь-яка письмова заява з процесуальних питань повинна містити, окрім іншого, перелік доказів (за наявності), що додаються до заяви.
За змістом частин першої, другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Оцінюючи наведені заявником обставини в обгрунтування заяви про забезпечення позову та надані докази, суд доходить висновку про наявність правових підстав для її часткового задоволення з огляду на таке.
Частиною третьою статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Отже, учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов'язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
З огляду на викладені позивачем обставини наслідком господарських правовідносин сторін стало невиконання ФОП Тупалом Р.В. критично важливого в умовах воєнного стану предмета договору; тривале (з 09.12.2025) користування ним коштами заявника, які за додатковою угодою до договору мали бути повернені останньому до 12.03.2026.
Добросовісність поведінки сторони договору передбачає належне виконання зобов'язань як на етапі його укладення, так і на етапі подальших змін до нього чи припинення.
За вказаних обставин, враховуючи загальний обсяг право- та дієздатності фізичної особи-підприємця, а відтак і можливість вільного розпорядження ним майном чи майновими правами, що не потребує доведенню, застосовуючи принципи розумного сумніву та розсуду, суд доходить висновку, що неприйняття заходів забезпечення позову може у подальшому ускладнити/унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист права в межах майбутнього заявленого предмета позову.
Тому обраний позивачем захід забезпечення позову до вирішення судом спору по суті суд вважає прийнятним й таким, що відповідає критеріям співмірності, розумності, обґрунтованості та адекватності, крім накладення арешту на банківські рахунки, які будуть відкриті в майбутньому після вжиття заходів забезпечення позову, оскільки викладене не узгоджується з пунктом 1 частини першої статті 137 ГПК України, за змістом якого накладення арешту допускається на майно та (або) грошові кошти, що належать відповідачу і знаходяться у нього (без використання майбутнього часу).
Гарантією виявлення усіх рахунків, активів відповідача в процедурі накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках, а також на рухоме/нерухоме майно є нормативні механізми, передбачені Законом України "Про виконавче провадження" та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (зареєстровано в МЮ України 2 квітня 2012 р. за № 489/20802).
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).
Також варто враховувати й те, що запропонований заявником захід забезпечення позову - накладення арешту як на кошти, так і на майно, причому окремо на те, і на інше у повній сумі спору (по 414818,29 грн), матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що суперечить вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із позовними вимогами.
Викладене узгоджується з позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.
Тому можливим є накладення арешту на грошові кошти та майно у межах однієї суми - 414818,29 грн.
Суд зауважує, що на випадок зміни обставин, які впливають на прийняте судом рішення про забезпечення позову, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи (ч. 1 ст. 145 ГПК України).
При цьому можлива відмова у скасуванні забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню з таким самим клопотанням при появі нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування забезпечення позову (ч. 6 ст. 145 ГПК України).
Отже, передбачені законом як забезпечення позову, так і його скасування дозволяють врахувати інтереси обох сторін під час судового вирішення спору.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 233 - 235 ГПК України, господарський суд
Заяву Громадської організації "Інститут незалежного впливу" про вжиття заходів забезпечення позову до пред'явлення позовної заяви про стягнення коштів - задовольнити частково.
Накласти арешт на грошові кошти, що знаходяться на всіх рахунках Фізичної особи-підприємця Тупала Романа Володимировича (РНОКПП НОМЕР_1 ) у всіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, а також на все нерухоме, рухоме майно, власником яких є Фізична особа-підприємець Тупало Роман Володимирович (РНОКПП НОМЕР_1 ), у межах суми позову - 414818,29 грн (Чотириста чотирнадцять тисяч вісімсот вісімнадцять грн 29 коп.) до набрання рішенням у справі законної сили.
У решті заяви про забезпечення позову - відмовити.
Стягувач: Громадська організація "Інститут незалежного впливу" (ідентифікаційний код № 46034182; місцезнаходження: 03131, м. Київ, вул. Лютнева (Голосіївський р-н), буд. 15).
Боржник: Фізична особа-підприємець Тупало Роман Володимирович (РНОКПП № НОМЕР_1 ; місцезнаходження: АДРЕСА_1 ).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання - 20.04.2026.
Ухвала, як виконавчий документ, може бути пред'явлена до примусового виконання до 21.04.2029 включно.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала може бути оскаржена до Центрального апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.
Суддя І.І. Колісник