вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"09" квітня 2026 р. Cправа № 902/7/25
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А.,
за участю секретаря судового засідання Соболєва В.А.,
прокурора - Суходолі М.В.,
у відсутності решти учасників справи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом: Керівника Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області (вул. Чорновола В'ячеслава, буд. 34, м. Хмільник, Хмільницький район, Вінницька область, 22000) в інтересах держави в особі Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області (вул. Столярчука, буд. 3, м. Хмільник, Вінницька область, 22000) та Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, буд. 7, м. Вінниця, 21100)
до: Відділу освіти Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області (вул. Столярчука, буд. 17, м. Хмільник, Хмільницький район, Вінницька область, 22000)
до: Фізичної особи-підприємця Іваненка Сергія Володимировича ( АДРЕСА_1 )
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів - Південно-західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (вул. Героїв Майдану, 54, м. Хмельницький, 29001)
про визнання договору недійсним та стягнення 399 976 грн,
Керівником Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області подано позов в інтересах держави в особі Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області та Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області до Відділу освіти Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області та Фізичної особи-підприємця Іваненка Сергія Володимировича про визнання договору недійсним та стягнення 399 976 грн.
Ухвалою суду від 08.01.2025 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/7/25 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. Цією ж ухвалою залучено до участі у справі Південно-західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів, а також встановлено учасникам справи строки для вчинення процесуальних дій, зокрема на подання заяв по суті спору.
Під час підготовчого провадження вчинено ряд процесуальних дій:
- учасники справи скористалися правом на подання заяв по суті спору: Південно-західним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України та Управлінням Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області подано пояснення по суті спору (а.с. 96-103, 112-121, т.1), ФОП Іваненком Сергієм Володимировичем подано відзив на позовну заяву (а.с. 124-172, т.1), Хмільницькою окружною прокуратурою Вінницької області - відповідь на відзив (а.с. 178-195, т.1);
- протокольною ухвалою від 13.02.2025 прийнято заяву прокурора про уточнення п. 4 прохальної частини позову в частині зазначення статусу Іваненка Сергія Володимировича як фізичної особи-підприємця;
- ухвалою суду від 13.02.2025 провадження у справі було зупинено до закінчення перегляду у касаційному порядку об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у подібних правовідносинах у справі № 922/3456/23.
З урахуванням зупинення провадження у справі, після його поновлення ухвалою суду від 12.01.2026, представники Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області та Фізичної особи-підприємця Іваненка Сергія Володимировича актуалізували свої позиції по суті спору шляхом подання додаткових пояснень.
Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито таку стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 24.02.2026 о 14:00 год., про що 03.02.2026 постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі. Поряд з цим за результатами слухання справи 03.02.2026 суд у протокольній формі ухвалив відкласти розгляд справи по суті на 09.04.2026 о 14:00 год.
На визначений час у судове засідання 09.04.2026 з'явилася прокурор, решта учасників справи, яких було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи (шляхом направлення ухвали від 30.03.2026 Відділу освіти Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області рекомендованою кореспонденцією та до Електронних кабінетів ЄСІТС іншим сторонам, третій особі, зокрема, і представнику відповідача 1), правом участі у судовому засіданні не скористалися. Поряд з цим у матеріалах справи наявні ряд клопотань представників Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області, Фізичної особи-підприємця Іваненка Сергія Володимировича та Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про судовий розгляд справи без їх участі.
Прокурор заявлений позов підтримала у повному обсязі. Поряд з цим суд відхилив клопотання Хмільницької окружної прокуратури про перехід до стадії підготовчого провадження та зупинення провадження у справі (вх. № 01-30/2515/26 від 12.03.2026), про що постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі.
В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор вказує на вчинення Фізичною особою-підприємцем Іваненком Сергієм Володимировичем антикоконкурентних узгоджених дій у вигляді спотворення результатів торгів, внаслідок чого між відповідачами укладено Договір № ВО-18-140 від 13.08.2018, який підлягає визнанню недійсним (Договір). При цьому прокурором заявлено про повернення отриманих 399976 грн за Договором в порядку реституції.
Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області висловило незмінну позицію, що Управління не здійснювало заходів державного фінансового контролю щодо закупівлі UA-2018-07-09-000537-b.
Так, процедура моніторингу закупівлі регламентована Законом України від 25.12.2015 №922-VIII "Про публічні закупівлі" (Закон №922).
Пунктом 23 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів від 12.10.2022 №1178 передбачено, що моніторинг процедур закупівель, спрощених закупівель, а також закупівель, за якими в електронній системі закупівель оприлюднюється звіт про договір про закупівлю, укладений без застосування електронної системи закупівель, у порядку, встановленому статтею 8 Закону №922.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №922, моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії.
Згідно з інформацією, розміщеною в інформаційно-телекомунікаційній системі публічних закупівель Prozorro, за результатами проведеної закупівлі Відповідачем 2 укладено договір від 13.08.2018 №ВО-18-140 з ФОП Іваненком Сергієм Володимировичем на суму 399 976,0 грн, фінансові зобов'язання за яким виконано в повному обсязі, про що 31.12.2018 оприлюднено в електронній системі закупівель звіт про виконання договору.
З огляду на викладене, в Управління відсутні правові підстави для прийняття рішення про проведення моніторингу вищезазначеної закупівлі.
Крім того, Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області вважає безпідставним звернення прокурора із позовом в інтересах держави в особі зазначеного Управління з посиланням на позицію Держаудитслужби щодо представництва інтересів держави за участю або без такої представників Держаудитслужби висвітлено в листі від 27.06.2019 №25-17/395-2019, яка підтримана листом Генеральної прокуратури України від 05.08.2019 №05/1-11616-19.
Суть заперечень відповідача 2 (ФОП Іваненка Сергія Володимировича) у даному спорі зводиться до того, що у торгах UA-2018-07-09-000537-b брали участь лише два суб'єкта господарювання: ФОП Іваненко Сергій Володимирович та ФОП Столяр Олександр Миколайович з ціновими пропозиціями 399 976,00 гривень та 468 200,00 гривень відповідно. При цьому тендерна пропозиція ФОП Іваненка Сергія Володимировича (399 976 грн) була нижчою за очікувану замовником вартість предмета закупівлі (482 000 грн), тобто аж на 17,02%.
Поряд з цим прокурором не надано відомостей про наявність інших потенційних учасників спірної закупівлі, які не змогли взяти участь у відкритих торгах внаслідок нібито антиконкурентних узгоджених дій ФОП Іваненка С.В. та ФОП Столяра О.М. під час участі у спірній закупівлі, або які б могли задовольнити потреби замовника за менші кошти. Також не надано доказів наявності на ринку на час проведення спірної закупівлі більш вигідних для замовника цінових пропозицій.
Метою ж укладення договору було отримання Замовником приладдя для навчальних закладів (навчально-дидактичний матеріал для початкових класів). Ані Прокурором, ані позивачами, ані Відділом освіти Хмільницької районної державної адміністрації (відповідачем-1) не заперечувалось, що послуги поставки навчально-дидактичного матеріалу для початкових класів, на підставі договору № ВО-18-140 від 13.08.2018 надані замовнику вчасно, товар відповідає заявленій якості, умови договору виконані. Отже кінцева мета договору досягнута, що відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Поряд з цим відповідач 2 стверджує, що спірне рішення Адміністративної колегії Південно-західного міжобласного територіального відділення антимонопольного комітет України від 14.01.2022 № 72/04-р/к у справі № 03-06/14-19 в судовому порядку не оскаржувалось не з підстав визнання ФОП Іваненком С.В. встановлених цим рішенням обставин, а у зв'язку з необізнаністю про його існування.
З урахуванням висловленої позиції об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, відповідач 2 акцентує увагу, що Договір № ВО-18-140 від 13.08.2018 виконаний, товар поставлено, прийнято замовником, претензій до якості чи кількості немає. Прокурор не надав жодного доказу того, що держава зазнала матеріальних збитків. У даній справі відсутні докази того, що сам правочин з придбання шкільного приладдя комунальним підприємством за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства.
У поданому поясненні по суті спору Південно-західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України вказує, що за результатами розгляду справи №03-06/14-19 Відділенням прийнято рішення від 14 січня 2022 року №72/04-р/к про порушення ФОП Іваненком С.В. та ФОП Столярем О.М. законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Поряд з цим третя особа заявлений прокурором позов вважає обґрунтованим, однак вважає безпідставним її залучення до участі у справі, оскільки законність ухвалення рішення Відділення від 14 січня 2022 року №72/04-р/к не є предметом позову у справі.
Відзиву Відділу освіти Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області на позовну заяву до суду не надійшло, внаслідок чого справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Відділом освіти Хмільницької районної державної адміністрації 09.07.2018 в електронній системі закупівель "Prozorro" опубліковано оголошення про проведення процедури закупівлі (відкриті торги) за ID: UA-2018-07-09-000537-b. Предмет закупівлі - товар, а саме: Приладдя для навчальних закладів. Очікувана вартість предмета закупівлі - 482 000 грн.
Тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано двома суб'єктами господарювання: ФОП Іваненко Сергій Володимирович (з ціновою пропозицією 399 976 грн) та ФОП Столяр Олександр Миколайович (з ціновою пропозицією 468 200 грн).
Відповідно до Протоколу тендерного комітету відділу освіти Хмільницької районної державної адміністрації від 31.07.2018 за результатами торгів визнано переможцем ФОП Іваненка Сергія Володимировича.
В подальшому 13.08.2018 між відділом освіти Хмільницької районної державної адміністрації (Покупець) та ФОП Іваненком С.В. (Постачальник) укладено договір № ВО-18-140 (далі - Договір), відповідно до якого Постачальник зобов'язується передати (поставити) Покупцю товар - основний словник національного класифікатора України ДК 021:2015 "Єдиний закупівельний словник"- 39162000-5 - Приладдя для навчальних закладів, (навчально-дидактичний матеріал для початкових класів), визначений за цінами, зазначеними у специфікації, що додається до Договору про закупівлю і є його невід'ємною частиною, а Покупець - прийняти і оплатити такий товар.
Згідно із п. 3.1 Договору ціна договору становить: 399 976,00 грн.
Пунктом 4.1. Договору сторони погодили, що розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 3-х банківських днів з дати отримання Покупцем бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок.
Договір про закупівлю набирає чинності з дня його підписання та діє до 31 грудня 2018 року включно, а в частині взятих зобов'язань - до повного їх виконання (п. 10.1 Договору).
Згідно з інформацією, розміщеною в інформаційно-телекомунікаційній системі публічних закупівель Prozorro, за результатами проведеної закупівлі UA-2018-07-09-000537-b укладено договір № ВО-18-140 від 13.08.2018, фінансові зобов'язання за яким виконано в повному обсязі 399 976 грн, про що 31.12.2018 оприлюднений в електронній системі закупівель звіт про виконання договору про закупівлю.
Поряд з цим рішенням Адміністративної колегії Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 14.01.2022 № 72/04-р/к у справі № 03-06/14-19 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладання штрафу" встановлено, що під час проведення вищевказаної закупівлі ФОП Іваненко С.В. та ФОП Столяр О.М. вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів.
Вказане рішення у судовому порядку не скасовано, що ФОП Іваненко С.В. не заперечує, однак вказує, що в судовому порядку таке не оскаржувалось не з підстав визнання відповідачем 2 встановлених цим рішенням обставин, а у зв'язку з необізнаністю про його існування.
Прокурор з посиланням на порушення Іваненком С.В. законодавства про захист економічної конкуренції звернувся із відповідним позовом до суду в інтересах держави про визнання Договору № ВО-18-140 від 13.08.2018 недійсним та стягнення 399 976 грн, отриманих за таким Договором.
З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.
Спірним у цій справі є питання наявності правових підстав для визнання недійсним Договору № ВО-18-140 від 13.08.2018, укладеного між Покупцем - Відділом освіти Хмільницької районної державної адміністрації та Постачальником - ФОП Іваненком С.В., стягнення з відповідача-2 на користь відповідача-1 отриманих за Договором 399 976 грн, а з відповідача 1 отриманих за рішенням суду коштів в дохід держави, з підстав вчинення учасниками публічної закупівлі антиконкурентних узгоджених дій, що призвели до спотворення результатів тендеру. Правовою підставою позову прокурором визначено порушення статей 203, 215 та ч. 3 ст. 228 ЦК України.
Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України, а правові наслідки недійсності правочину - статтею 216 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою, третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
За змістом ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Чітке законодавче визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства" відсутнє, як і відсутні законодавчо закріплені єдині критерії, принципи, засади їх визначення. Втім поняття "інтерес" є ширшим, адже охоплює, наприклад, "охоронюваний законом інтерес", "публічний інтерес", "суспільний інтерес" тощо.
У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 дано визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес": у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Державні інтереси - це інтереси, пов'язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (див. рішення Конституційного Суду України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999).
Поняття "інтереси держави" має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.
Таким чином, здійснивши правовий аналіз ч. 3 ст. 228 ЦК України, можна дійти висновку, що, зокрема, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Отже, для правильного вирішення спору у цій справі необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечлива інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.
Водночас, суд зазначає, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.
Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Схожий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №922/1391/18.
В процесі вирішення даного спору судом були встановлені підстави для зупинення провадження по даній справі до перегляду у касаційному порядку об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у подібних правовідносинах у справі №922/3456/23.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч. ч. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02.06.2016 (зі змінами).
Згідно із ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі № 902/7/25 постало питання, чи підлягає застосуванню до спірних відносин положення частини 3 статті 228 ЦК України, тобто чи є укладений правочин (Договір № ВО-18-140 від 13.08.2018), таким що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та вчиненим з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за умови вчинення стороною правочину антиконкурентних узгоджених дій, за які чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (пункт 1 статті 50, стаття 52 Закону "Про захист економічної конкуренції"
У постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК України як норми внутрішнього законодавства, що за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави в право власності приватних осіб, що суперечить приписам Першого протоколу до Конвенції. Такий висновок є загальним, базується на недоліках самої законодавчої норми (тобто він має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи).
Враховуючи викладене, об'єднана палата уточнила висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК, наступним чином:
- при визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо);
- ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання); ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
Втім, об'єднана палата дійшла висновку, що за умови застосування відповідних приписів ч.3 ст.228 ЦК, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника, оскільки:
- по-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було;
- по-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom").
Відтак, об'єднана палата у справі № 922/3456/23 дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю товарів на підставі ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України та про стягнення з ПП "ЛСВ Моноліт" на користь СКП "Харківзеленбуд" 2 370 000 грн, а з СКП "Харківзеленбуд" одержаних ним за рішенням суду 2 370 000 грн в дохід держави.
Таким чином наразі є висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з поставлених прокурором питань про застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, який підлягає врахуванню відповідно до положень ч. 4 ст. 236 ГПК України під час вирішення цієї справи № 902/7/25.
Підсумовуючи вищевикладене, господарський суд акцентує увагу, що згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, норма ч. 3 ст. 228 ЦК України не може бути застосована лише у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист економічної конкуренції. Верховний Суд також дійшов висновку, що для застосування приписів ч.3 ст.228 ЦК прокурор має довести, що сам правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства.
Поряд з цим у межах даної справи підстави для визнання договору недійсним зводяться лише до порушення законодавства про захист економічної конкуренції, на будь-які інші підстави для визнання спірного правочину недійсним прокурор не посилається.
Проте, лише сам факт вчинення ФОП Іваненком С.В. порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений рішенням АМК, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК України).
Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 910/10055/20 та підтриманий у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.
Так, прокурором не доведено у чому саме полягає завідомо суперечлива інтересам держави і суспільства мета вчинення спірного договору про закупівлю, як і не доведено, що укладення Договору не відповідало інтересам держави, внаслідок укладення оспорюваного правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар неналежної якості.
Отже, відсутній причинно-наслідковий зв'язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Як уже зазначалося вище, відповідно до висновку Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 антиконкурентна поведінка учасника закупівлі не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підірвати її інтереси і сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у розумінні частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України. Ця норма права не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання законодавства про захист конкуренції.
З огляду на викладене, обставини допущення, зокрема відповідачем 2, при проведенні закупівлі порушення законодавства про захист економічної конкуренції, принципу добросовісної конкуренції, вчинення антиконкурентних узгоджених дій, на які послався прокурор в обґрунтування позову, не є підставами для визнання недійсним спірного договору з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства.
Також суд зазначає, що пунктом 4 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про публічні закупівлі" встановлено, що замовник приймає рішення про відмову учаснику в участі у процедурі закупівлі та зобов'язаний відхилити тендерну пропозицію учасника або відмовити в участі у переговорній процедурі закупівлі (крім випадків, зазначених у пунктах 2, 4, 5 частини другої статті 40 цього Закону) в разі, якщо суб'єкт господарювання (учасник) протягом останніх трьох років притягувався до відповідальності за порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів тендерів.
Саме у вказаний спосіб держава гарантує розвиток добросовісної конкуренції, забезпечує ефективність правового регулювання сфери публічних закупівель, прозорість процедур. При цьому позбавлення суб'єкта господарювання права протягом трьох років брати участь у процедурах закупівель є тим запобіжчиком, за допомогою якого держава усуває недобросовісність суб'єктів господарювання від можливості мати доступ до публічних коштів.
Отже, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині визнання недійсним Договору № ВО-18-140 від 13.08.2018 з підстав необґрунтованості такої вимоги.
Відмова суду у задоволенні заявленої прокурором позовної вимоги про визнання недійсним Договору має наслідком відсутність необхідності надавати юридичну оцінку вимогам прокурора в частині стягнення з ФОП Іваненка С.В. на користь Відділу освіти Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області 399 976 грн та стягнення з Відділу освіти Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області одержаних за рішенням суду коштів в дохід держави, які мають статус похідних вимог.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.
За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно із положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи вищезазначене, господарський суд доходить висновку щодо відмови у задоволенні позову повністю з вищенаведених підстав.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи відмову у задоволенні позову повністю, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 9027,64 грн покладаються на прокурора.
Суд також враховує, що прокурором дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" при зверненні із позовом в інтересах держави, а обставини бездіяльності компетентного органу є предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин, про що зазначено у пункті 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
Верховний Суд зазначає, що у спорах, які пов'язані з проведенням публічних закупівель, позивачами можуть бути декілька уповноважених органів, які здійснюють контроль і моніторинг у сфері публічних закупівель, залежно від повноважень, в межах яких ці органи діють, та характеру спірних правовідносин.
При цьому закон не зобов'язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатись з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок Верховного Суду міститься у постановах від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, а також у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.
У даному випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі визначених позивачів відповідає приписам ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. 53 ГПК України та підтверджено належними доказами у справі.
Керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 9027,64 грн залишити за прокурором.
3. Згідно із приписами ч.1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
4. Відповідно до положень ч.1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Оскільки в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
5. Примірник повного судового рішення надіслати Відділу освіти Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області рекомендованим листом, решті учасникам справи та Вінницькій обласній прокуратурі - до Електронних кабінетів ЄСІТС.
Повне рішення складено 20 квітня 2026 р.
Суддя А.А. Тварковський
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2 - Відділу освіти Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області - вул. Столярчука, буд. 17, м. Хмільник, Хмільницький район, Вінницька область, 22000.