вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"09" квітня 2026 р. Cправа № 902/90/21(902/1350/24)
Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: арбітражного керуючого (розпорядника майна) Багінського А.О. (вул. Зарічанська, 5/3, офіс 312, м. Хмельницький, 29017)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкорд" (вул. Заводська, 1, с. Северинівка, Жмеринський район, Вінницька область, 23126)
до: громадянина ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу №0541/2019/1735439 від 24.10.2019 року та стягнення 1 380 278,27 грн
в межах справи № 902/90/21
за заявою: громадянки ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 )
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкорд" (код ЄДРПОУ 30870553)
про банкрутство
за участю секретаря судового засідання Ткача Д.В.,
представників сторін:
арбітражний керуючий Багінський А.О. (в режимі відеоконференцзв'язку);
від гр. ОСОБА_1 : Кравчук М.О. згідно ордеру.
У провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа № 902/90/21 за заявою громадянки ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкорд" про банкрутство.
У грудні 2024 року арбітражний керуючий (розпорядник майна) Багінський А.О. звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до громадянина ОСОБА_1 та до ТОВ "Конкорд" про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу № 0541/2019/1735439 від 24.10.2019 та стягнення 1 380 278,27 грн (в порядку ст. 42 КУзПБ), в межах справи № 902/90/21 про банкрутство ТОВ "Конкорд".
За наслідками розгляду справи № 902/90/21(902/1350/24) Господарський суд Вінницької області (суддя Тісецький С.С.) рішенням від 17.04.2025 відмовив арбітражному керуючому Багінському А.О. у задоволенні позову.
Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Вінницької області від 17.04.2025, арбітражний керуючий Багінський А.О. звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просив скасувати зазначене рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
25.06.2025 постановою Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу арбітражного керуючого Багінського Артема Олександровича на рішення Господарського суду Вінницької області від 17.04.2025 у справі № 902/90/21(902/1350/24) залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Вінницької області від 17.04.2025 та постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2025 у справі № 902/90/21(902/1350/24), арбітражний керуючий Багінський Артем Олександрович звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою.
08.10.2025 постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу арбітражного керуючого Багінського Артема Олександровича задоволено частково.
Рішення Господарського суду Вінницької області від 17.04.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2025 у справі № 902/90/21(902/1350/24) скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції - Господарського суду Вінницької області.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 06.11.2025 справу № 902/90/21(902/1350/24) розподілено судді Матвійчуку В.В.
Суд прийняв справу № 902/90/21(902/1350/24) до свого провадження за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 09.12.2025, про що 11.11.2025 постановив відповідну ухвалу.
Виконавши завдання підготовчого провадження, суд закрив підготовче провадження у справі та призначив її до судового розгляду по суті на 22.01.2026, про що 09.12.2025 постановив відповідну ухвалу у протокольній формі.
17.12.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла заява № б/н від 17.12.2025 (вх. номер канц. суду 01-48/52/25 від 17.12.2025) арбітражного керуючого Багінського А.О. про вжиття заходів забезпечення позову.
Розглянувши заяву арбітражного керуючого Багінського А.О. № б/н від 17.12.2025 (вх. номер канц. суду 01-48/52/25 від 17.12.2025) про вжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку про її задоволення в повному обсязі.
Судом накладено арешт на грошові кошти, що належать громадянину ОСОБА_3 та знаходяться на його банківських рахунках, а також на рухоме і нерухоме майно, що належить вказаній особі, у межах суми позову 1 380 278,27 грн, про що 19.12.2025 постановлено відповідну ухвалу.
17.02.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від представника громадянина ОСОБА_1 - адвоката Кравчука М.О. надійшла промова в судових дебатах № б/н від 17.02.2026 (вх. № 01-34/1642/26 від 17.02.2026).
Суд відклав судове засідання з розгляду справи по суті на 19.02.2026, про що 22.01.2026 постановив відповідну ухвалу.
19.02.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від арбітражного керуючого Багінського А.О. надійшли заперечення № б/н від 19.02.2026 (вх. № 01-30/1736/26 від 19.02.2026) щодо доводів представника громадянина ОСОБА_1 - адвоката Кравчука М.О., викладених у промові в судових дебатах № б/н від 17.02.2026 (вх. № 01-34/1642/26 від 17.02.2026).
У подальшому, 19.02.2026, судове засідання у справі не відбулося у зв'язку з нестабільною роботою підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС (ВКЗ), у зв'язку з цим суд повідомив учасників справи про судове засідання з розгляду справи № 902/90/21(902/1350/24) по суті, призначене на 10.03.2026, про що 23.02.2026 постановив відповідну ухвалу.
За результатами судового засідання, що відбулося 10.03.2026, судом відкладено розгляд справи по суті на 31.03.2026, про що постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі.
На визначену дату у судове засідання, проведене в режимі відеоконференції, з'явилися арбітражний керуючий Багінський А.О. та представник відповідача-2.
31.03.2026 у судовому засіданні суд продовжив стадію дослідження доказів, після завершення якої перейшов до стадії судових дебатів, у межах яких представники сторін виступили з відповідними промовами.
За результатами судових дебатів 31.03.2026 суд, відповідно до вимог частини першої статті 219 Господарського процесуального кодексу України, оголосив про перехід до ухвалення судового рішення та повідомив учасників справи, що проголошення скороченого рішення (вступної та резолютивної частин) відбудеться 09.04.2026 о 12 год 00 хв.
У судовому засіданні 09.04.2026 суд згідно із частиною 6 статті 233 та частиною 1 статті 240 ГПК України проголосив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що 24.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Конкорд" (Продавець) в особі Ратушняка Василя Володимировича та громадянином ОСОБА_1 (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу 0541/2019/1735439 транспортного засобу, відповідно до пункту 1.1 якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцеві транспортний засіб: марка VOLKSWAGEN, модель AMAROK 2015 року випуску, колір чорний, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 зареєстрований за продавцем 23.09.2015.
Передача транспортного засобу Продавцем і прийняття його Покупцем здійснюється після повної оплати вартості майна (п. 2.1 Договору).
Пунктом 2.2 Договору визначено, що право власності на транспортний засіб переходить до Покупця з моменту підписання даного договору.
Відповідно до п. 3.1 Договору, за домовленістю Сторін ціна транспортного засобу складає 264 000,00 грн (двісті шістдесят чотири тисячі гривень 00 копійок).
Покупець зобов'язаний в порядку на умовах, визначених цим договором, сплатити Продавцеві ціну транспортного засобу, зазначену у п. 3.1 договору (п. 5.1 Договору).
Наказом Генерального директора ТОВ "Конкорд" В.М. Лабунського № 431 від 10.10.2019 встановлено, що станом на 10.10.2019 ТОВ "Конкорд" опинилося у скрутному фінансовому становищі. Обсяг реалізації продукції порівняно з аналогічним періодом попереднього року скоротився. Виникла реальна загроза неможливості виплати заробітної плати працівникам, що може призвести до зупинення виробництва та відповідної реакції трудового колективу. Вжиті заходи щодо поліпшення фінансового стану товариства на той момент результату не дали.
З огляду на викладене, товариство було змушене вдатися до ліквідації частини активів для поповнення обігових коштів. Станом на зазначену дату на балансі ТОВ "Конкорд" перебуває транспортний засіб - автомобіль марки VOLKSWAGEN AMAROK 2НВВ44, номер кузова НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_4 , 2015 року випуску, чорного кольору, у використанні якого за наявних обставин необхідності не вбачається. Витрати на його утримання є недоцільними.
Цим же наказом утворено комісію, якій доручено:
- організувати оцінку вартості автомобілю марки VOLKSWAGEN AMAROK 2НВВ44 № кузова НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_4 , рік випуску 2015 року, колір чорний;
- на підставі експертного висновку щодо вартості автомобілю марки VOLKSWAGEN AMAROK 2НВВ44, оголосити про його продаж;
- підготувати проєкт договору купівлі-продажу автомобілю марки VOLKSWAGEN AMAROK 2НВВ44.
Рішенням комісії від 11.10.2019 вирішено продати автомобіль марки VOLKSWAGEN AMAROK 2НВВ44, номер кузова НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_4 , 2015 року випуску, чорного кольору, за ціною, визначеною згідно із висновком експерта, зняти його з обліку та оформити належним чином у Сервісному центрі.
До Вінницького НДЕКЦ МВС України 24.02.2020 надійшла постанова слідчого у кримінальному провадженні № 12020020000000013 про призначення судової автотоварознавчої експертизи.
Згідно із висновком експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 23.03.2020 № 56 надати відповідь на питання щодо ринкової вартості автомобіля VOLKSWAGEN AMAROK (пікап-В, 2015 року випуску, VIN НОМЕР_2 ) на момент проведення експертизи не вбачається можливим у зв'язку з відсутністю можливості безпосереднього огляду транспортного засобу.
Водночас експертом визначено, що ринкова вартість аналогічного технічно справного автомобіля VOLKSWAGEN AMAROK 2015 року випуску станом на 24.10.2019 становить 708 940,00 грн.
У клопотанні про накладення арешту від 29.01.2020 зазначено, що досудовим розслідуванням встановлено обставини, які свідчать про вчинення службовими особами ТОВ "Конкорд" розтрати майна підприємства шляхом незаконного відчуження транспортного засобу.
Зокрема, 24.10.2019 ТОВ "Конкорд" в особі виконавчого директора ОСОБА_4 уклало з одним із співзасновників товариства - ОСОБА_1 договір купівлі-продажу транспортного засобу № 0541/2019/1735439, відповідно до якого передало у власність останнього автомобіль VOLKSWAGEN AMAROK (пікап-В, 2015 року випуску, чорного кольору) за ціною 264 000 грн.
Постановою від 12.03.2020 вказаний транспортний засіб оголошено в розшук.
28.04.2020 гр. ОСОБА_1 подав заяву про добровільну згоду на надання зазначеного автомобіля правоохоронним органам та експерту для проведення огляду.
04.05.2020 до Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України із супровідним листом слідчого управління Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 04.05.2020 № 317/24-20 надійшла постанова про призначення судової автотоварознавчої експертизи.
Висновком експерта Вінницького НДЕКЦ МВС України від 07.05.2020 № 116 визначено ринкову вартість автомобіля VOLKSWAGEN AMAROK 2015 року випуску (VIN НОМЕР_2 ) станом на 07.05.2020 у розмірі 759 359,70 грн.
Згідно із змістом висновку, дослідження проведено шляхом огляду транспортного засобу "Volkswagen Amarok" з державним реєстраційним номером НОМЕР_5 . Базова ринкова вартість аналогічного технічно справного автомобіля визначена у розмірі 767 030,00 грн, з подальшим коригуванням на - 1,0 % у зв'язку з виявленими пошкодженнями лакофарбового покриття.
Інші фактори, що впливають на зміну вартості, не встановлені, додаткові коригування не застосовувалися.
Крім того, до висновку експерта від 07.05.2020 № 116 долучено фотокопії зазначеного транспортного засобу, а також копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 від 24.10.2019, виданого на ім'я громадянина ОСОБА_1 .
Водночас адвокатом гр. ОСОБА_1 було подано слідчому СУ ГУНП у Вінницькій області клопотання про передачу автомобіля VOLKSWAGEN AMAROK (пікап-В, 2015 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_2 ) на відповідальне зберігання гр. ОСОБА_3 .
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25.05.2020 клопотання адвоката Кравчука Михайла Олександровича, який діє в інтересах гр. ОСОБА_1 , задоволено. Вказаним судовим рішенням передано гр. ОСОБА_3 на відповідальне зберігання зазначений транспортний засіб, який було арештовано на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 03.02.2020 у справі № 127/2346/20.
Крім того, у позовній заяві позивач звертає увагу на те, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців засновниками товариства є ОСОБА_5 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ).
Поряд із цим, рішенням Господарського суду Вінницької області від 28.02.2023 у справі № 902/90/21(902/72/22), що розглядалася в межах справи № 902/90/21 про банкрутство ТОВ "Конкорд", визнано недійсними: рішення позачергових загальних зборів учасників; рішення позачергових загальних зборів учасників ТОВ "Конкорд", оформлені протоколом № 45 від 04.08.2021.
Судом у зазначеній справі встановлено, що в її матеріалах наявна завірена копія статуту ТОВ "Конкорд" у редакції 2013 року, затвердженого зборами учасників від 24.10.2013 (протокол № 34).
Водночас матеріали справи не містять доказів внесення змін до статуту товариства станом на момент проведення оспорюваних позачергових загальних зборів 04.08.2021 у зв'язку з набранням чинності Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", у зв'язку з чим положення зазначеного статуту підлягають застосуванню в частині, що не суперечить вимогам цього Закону.
З огляду на викладене, позивач вважає, що актив боржника у вигляді автомобіля VOLKSWAGEN AMAROK (пікап-В, 2015 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_2 ) було вибуто з власності боржника на підставі фіктивного правочину, укладеного всупереч інтересам боржника з метою завдання шкоди кредиторам (фраудаторного правочину), у зв'язку з чим договір купівлі-продажу транспортного засобу № 0541/2019/1735439 від 24.10.2019 підлягає визнанню недійсним.
Оспорюваний договір купівлі-продажу транспортного засобу № 0541/2019/1735439 укладено 24.10.2019. Водночас ухвалою Господарського суду Вінницької області від 03.03.2021 відкрито провадження у справі № 902/90/21 про банкрутство ТОВ "Конкорд".
Позивач зазначає, що гр. ОСОБА_1 , будучи співзасновником боржника та заінтересованою особою щодо нього, одноосібно прийняв рішення про відчуження транспортного засобу без згоди іншого співзасновника, при цьому таке рішення було прийнято на власну користь, оскільки в подальшому він набув у власність зазначений автомобіль.
Крім того, за твердженням позивача, вказаний правочин було вчинено у період наявності у боржника значної заборгованості. Зокрема, відповідно до відповіді Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 12.01.2024 № 1904/4.2-24/вх.936/4, згідно із даними Автоматизованої системи виконавчого провадження, на примусовому виконанні перебували виконавчі провадження, боржником у яких є ТОВ "Конкорд", а саме:
- виконавче провадження № 63046197 з виконання наказу Господарського суду Вінницької області у справі № 902/163/20 від 07.08.2020 про стягнення на користь ПП "Інвест Альянс" 2 182 714,25 грн;
- виконавче провадження № 64080811 з виконання наказу Господарського суду Вінницької області у справі № 902/827/20 від 04.09.2020 про стягнення на користь ТОВ "БАРТМОЛ" 82 518,94 грн;
- виконавче провадження № 64472264 з виконання наказу Господарського суду Вінницької області у справі № 902/703/20 від 30.11.2020 про стягнення на користь ФОП Ковальчука Є.В. 86 766 грн.
Також позивач зазначає, що пов'язаність осіб ТОВ "Конкорд" полягає у тому, що гр. ОСОБА_1 , як співзасновник товариства, відповідно до свого правового статусу та установчих документів мав можливість безпосередньо впливати на розпорядження майном товариства. За його ініціативою 24.10.2019 ТОВ "Конкорд" в особі виконавчого директора ОСОБА_4 уклало з ним як співзасновником договір купівлі-продажу транспортного засобу № 0541/2019/1735439, відповідно до якого у власність гр. ОСОБА_1 було передано автомобіль VOLKSWAGEN AMAROK (пікап-В, 2015 року випуску, чорного кольору) за ціною 264 000,00 грн.
Поряд із цим, за твердженням позивача, гр. ОСОБА_1 , будучи співзасновником ТОВ "Конкорд", одноосібно прийняв рішення про відчуження вказаного транспортного засобу, чим вчинив розтрату майна підприємства.
Крім того, відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 12020000000000013 зазначено, що посадові особи ТОВ "Конкорд" всупереч інтересам товариства та його засновника ОСОБА_5 здійснили розтрату майна товариства на користь іншого засновника - ОСОБА_1 , а саме у жовтні 2019 року відчужили належний товариству автомобіль VOLKSWAGEN AMAROK (номер кузова НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_5 ) за заниженою вартістю, без проведення оцінки та дослідження вартості майна, а також вчиняли інші дії, пов'язані з можливим приховуванням прибутку товариства.
Водночас, згідно із відповіддю Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях від 12.04.2024 № 31/31-1740, встановлено, що 11.03.2021 гр. ОСОБА_1 здійснив перереєстрацію зазначеного транспортного засобу в ТСЦ № 0541 (м. Вінниця) на громадянина ОСОБА_6 на підставі договору комісії від 04.02.2021 № 6450/21/014259, укладеного з ПП "КАРОЛІННІ", договору купівлі-продажу від 04.02.2021 № 6450/21/014259 та акта огляду реалізованого транспортного засобу від 04.02.2021 № 6450/21/014259.
У подальшому, 27.03.2021 транспортний засіб було перереєстровано в ТСЦ № 0541 (м. Вінниця) на громадянку ОСОБА_7 на підставі договору комісії від 27.03.2021 № 6450/21/014642. Станом на момент розгляду справи, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру транспортних засобів, вказаний автомобіль зареєстрований за громадянкою ОСОБА_7 , у зв'язку з чим гр. ОСОБА_1 не є його власником.
Також позивач у позовній заяві зазначає, що договір купівлі-продажу транспортного засобу № 0541/2019/1735439 від 24.10.2019 укладено з порушенням вимог чинного законодавства України.
При цьому, за твердженням позивача, директор ТОВ "Конкорд" ОСОБА_8 та співзасновник ОСОБА_1 протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, здійснили відчуження транспортного засобу за вказаним договором, чим завдали шкоди кредиторам товариства. У подальшому гр. ОСОБА_1 , будучи обізнаним про наявність значної кількості відкритих виконавчих проваджень щодо ТОВ "Конкорд", відчужив зазначений автомобіль третій особі.
З огляду на викладене, позивач вважає, що вказаний правочин підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.
Крім того, позивач зазначає, що гр. ОСОБА_1 вчинив оспорюваний правочин з метою виведення майна з власності боржника з метою уникнення звернення на нього стягнення. На підтвердження цього, на думку позивача, свідчить обізнаність останнього про критичний фінансовий стан боржника, наявність значної заборгованості перед кредиторами, а також внутрішні розпорядчі документи, на підставі яких здійснювався перехід права власності на транспортний засіб.
Також позивач вказує на відсутність факту оплати за спірний автомобіль, у зв'язку з чим вважає, що оспорюваний правочин є удаваним, а фактичні правовідносини між сторонами мають ознаки договору дарування. На переконання позивача, гр. ОСОБА_1 не мав наміру сплачувати грошові кошти за транспортний засіб, а діяв з метою виведення цінного активу з власності боржника.
Крім того, позивач зазначає, що гр. ОСОБА_1 , як заінтересована особа, мав можливість надавати обов'язкові до виконання вказівки боржнику, усвідомлював, що відчуження майна призведе до неможливості задоволення вимог кредиторів, та діяв з метою недопущення виконання таких вимог.
У зв'язку з цим позивач вважає, що обов'язок гр. ОСОБА_1 щодо повернення майна боржнику виник з моменту набуття ним права власності на спірний транспортний засіб, а отже нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних підлягає здійсненню з моменту набуття ним такого права.
Таким чином, за твердженням позивача, базовим періодом для нарахування відповідних сум є період з 24.10.2019 (дати укладення спірного договору) по 10.12.2024.
На підставі викладеного, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог № 01-20/902/90/21/3098 від 21.02.2025 у справі № 902/90/21(902/1350/24), позивач просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу № 0541/2019/1735439 від 24.10.2019, укладений між ТОВ "Конкорд" в особі ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_1 , а також стягнути з останнього на користь позивача грошові кошти у загальному розмірі 1 380 278,27 грн, що складаються з вартості транспортного засобу, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
Відповідач 2 - громадянин ОСОБА_1 заперечив проти заявлених позовних вимог. Суть його заперечень, зокрема, зводиться до того, договір купівлі-продажу транспортного засобу № 0541/2019/1735439 від 24.10.2019 не може вважатися фіктивним, оскільки його виконання підтверджується реальними діями сторін, спрямованими на досягнення правового результату, передбаченого договором, а саме: передачею майна покупцеві, здійсненням реєстраційних дій у Територіальному сервісному центрі МВС № 0541 РСЦ МВС у Вінницькій області, а також оплатою вартості транспортного засобу.
Крім того, відповідач-2 зазначає, що позивач посилається на матеріали кримінального провадження № 12020020000000013, однак не повідомляє суд про постанову від 30.09.2020 про закриття вказаного кримінального провадження у зв'язку з відсутністю в діях посадових осіб ТОВ "Конкорд" складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України.
На думку відповідача-2, доводи позивача щодо незаконності відчуження транспортного засобу є необґрунтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження. Зокрема, за результатами досудового розслідування встановлено, що:
"Досудовим розслідуванням встановлено, що службові особи ТОВ "Конкорд" (ЄДРПОУ 30870553, що в с. Северинівка, Жмеринського р-ну. Вінницької області) вчинили розтрату майна підприємства, незаконно відчуживши автомобіль VOLKSWAGEN AMAROK.
Так, 24 жовтня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "КОНКОРД" в особі виконавчого директора ОСОБА_4 уклало з співзасновником товариства ОСОБА_1 договір купівлі-продажу транспортного засобу № 0541/2019/1735439 згідно якого передало у власність ОСОБА_3 транспортний засіб VOLKSWAGEN AMAROK (ПІКАП-В, 2015 року випуску, чорний) за ціною 264 000 грн.
Вказаними діями було заподіяно шкоду інтересам Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНКОРД" та співзасновнику ОСОБА_9 , оскільки, реалізація автомобіля відбулась без переоцінки вартості та проведення експертиз для встановлення його реальної ціни.
В рамках досудового розслідування було допита в якості свідків директор ТОВ "Конкорд" ОСОБА_8 та головний бухгалтер ТОВ "Конкорд" ОСОБА_10 , які повідомили, що у зв'язку з скрутним фінансовим становищем товариства, комісійно було прийнято рішення про продаж даного автомобіля. Комісія складалась з головного інженера, головного бухгалтера, юриста, та представника трудового колективу ТОВ "Конкорд".
Підставою зборів комісії став наказ директора ОСОБА_8 . Після чого було відчужено автомобіль VOLKSWAGEN AMAROK на підставі наданої виконавчим директором ТОВ "Конкорд" ОСОБА_4 оціночної експертизи автомобіля яка складала 220 000 грн., однак у зв'язку з тим що ТОВ "КОНКОРД" є платником ПДВ (20 %) то вартість автомобіля з урахуванням ПДВ склала 264 000 грн. Тобто автомобіль було продано з урахуванням звіту про оцінку ринкову вартість колісного транспортного засобу.
21.05.2020 представником ТОВ "Конкорд" адвокатом Кравчуком М.О. було заявлено клопотання про долучення до матеріалів досудового розслідування звіту № 1916-ЮЛ/1.3 про оцінку ринкової вартості колісного транспортного засобу VOLKSWAGEN AMAROK (ПІКАП-В, 2015 року випуску, чорний, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_2 ), виконаний ТОВ "Експертне бюро АЙСТРА" оцінювачем ОСОБА_11 . Згідно даного звіту вартість автомобіля VOLKSWAGEN AMAROK станом на 15.10.2019 становила 220 000,00 грн.
Будучи допитаною в якості свідка оцінювач ОСОБА_11 повідомила, що дійсно проводила оцінку транспортного засобу VOLKSWAGEN AMAROK (ПІКАП-В, 2015 року випуску, чорний, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_2 ) та підтвердила підписання вище зазначеного звіту про оцінку за № 1916-ЮЛ/1.3 від 15.10.2019 року.
З огляду на вищевикладені факти, інформація про реалізація автомобіля VOLKSWAGEN AMAROK (ПІКАП-В, 2015 року випуску, чорний, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_2 ) без оцінки вартості та проведення експертиз для встановлення його реальної ціни, посадовими особами ТОВ "Конкорд" на користь гр. ОСОБА_1 не знайшла свого об'єктивного підтвердження."
Враховуючи наведене, представник відповідача-2 у відзиві зазначає, що посилання позивача на факт відкриття кримінального провадження не може свідчити про наявність кримінального правопорушення чи про заниження вартості реалізованого транспортного засобу, а лише підтверджує факт звернення директора ТОВ "БУД-ВЕСТ-В" ОСОБА_12 із відповідною заявою про кримінальне правопорушення.
Крім того, 15.10.2019 між ТОВ "Експертне бюро "Айстра" та ТОВ "Конкорд" укладено договір № 1916-ЮЛ/1.3 про надання послуг з незалежної оцінки автомобіля.
Того ж дня, 15.10.2019, за результатами виконання зазначеного договору складено звіт про оцінку ринкової вартості колісного транспортного засобу VOLKSWAGEN AMAROK, реєстраційний номер НОМЕР_7 , 2015 року випуску, VIN НОМЕР_2 .
Згідно із висновком про вартість майна від 15.10.2019, за офіційним курсом НБУ 24,2095 грн за 1 долар США, ринкова вартість автомобіля без ПДВ становила 220 000 грн (що еквівалентно 9 087,34 дол. США).
Оцінка здійснювалася оцінювачем Шинко Ганною Олександрівною, яка має кваліфікаційне свідоцтво оцінювача МФ № 7454 від 27.03.2010, видане Фондом державного майна України та ОНАЗ ім. О.С. Попова, посвідчення про підвищення кваліфікації МФ № 2984-ПК від 20.12.2017, а також зареєстрована у Державному реєстрі оцінювачів ФДМУ (свідоцтво № 920 від 15.12.2014).
Визначення вартості транспортного засобу здійснювалося з урахуванням його технічного стану, встановленого органолептичним методом шляхом зовнішнього візуального огляду у світлий час доби, із застосуванням порівняльного методичного підходу.
На відміну від цього, висновок експерта № 116 від 07.05.2020, на який посилається позивач, містить відповідь на питання щодо ринкової вартості аналогічного технічно справного транспортного засобу станом на 07.05.2020, із застосуванням витратного, дохідного та порівняльного методичних підходів.
Зазначений висновок експерта № 116, як і інші подані позивачем експертні матеріали, на думку відповідача-2, не є належним та допустимим доказом у справі, оскільки визначає ринкову вартість не конкретного відчуженого транспортного засобу на момент укладення правочину, а аналогічного автомобіля станом на іншу дату, що не охоплюється предметом спору.
Крім того, експертні дослідження здійснювалися із застосуванням різних методичних підходів, що, на думку відповідача-2, не спростовує достовірності звіту про оцінку ринкової вартості від 15.10.2019 та не свідчить про заниження вартості автомобіля.
Отже, станом на момент укладення договору купівлі-продажу, з урахуванням фактичного технічного стану транспортного засобу, його ринкова вартість відповідала 264 000,00 грн (з урахуванням ПДВ), що підтверджується звітом про оцінку від 15.10.2019.
Також позивач повідомляє суд, що рішення про продаж автомобіля приймалося без участі засновника (учасника) ОСОБА_5 , однак при цьому не зазначає, що гр. ОСОБА_5 перебуває у розшуку з 22.01.2015, у зв'язку з чим забезпечити його участь у загальних зборах ТОВ "Конкорд" є неможливим, оскільки його місцезнаходження не відоме ані правоохоронним органам, ані виконавчому органу товариства.
На думку відповідача-2, саме вказані обставини унеможливили дотримання положень статуту товариства в частині реалізації виключної компетенції загальних зборів учасників.
Крім того, пунктом 19.5 статуту ТОВ "Конкорд" передбачено, що президент товариства очолює адміністрацію, здійснює керівництво поточною діяльністю товариства, без доручення діє від його імені, укладає договори та інші правочини, розпоряджається майном товариства, включаючи грошові кошти, видає довіреності, а також виконує інші функції, необхідні для забезпечення діяльності товариства.
Таким чином, статутом ТОВ "Конкорд" не встановлено обмежень щодо суми правочинів, які директор вправі укладати без додаткового погодження із загальними зборами, у зв'язку з чим керівник товариства мав право самостійно приймати рішення про відчуження майна, у тому числі транспортного засобу.
Відповідач-2 зазначає, що продаж автомобіля не може вважатися фраудаторним правочином, оскільки він був обумовлений необхідністю мінімізації фінансових втрат підприємства та здійснений в інтересах господарської діяльності товариства.
Також спірний правочин не є значним у розумінні вимог законодавства та статуту товариства, оскільки його вартість у розмірі 264 000,00 грн не перевищує 50% вартості чистих активів ТОВ "Конкорд" згідно із фінансовою звітністю за попередній звітний період.
Отже, на переконання представника відповідача-2, договір купівлі-продажу транспортного засобу № 0541/2019/1735439 від 24.10.2019 є правомірним, укладеним в інтересах господарської діяльності товариства та таким, що не порушує прав і законних інтересів кредиторів.
Щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних, представник відповідача-2 зазначає, що позивачем не враховано дійсну вартість автомобіля станом на момент його відчуження (264 000,00 грн), натомість використано вартість аналогічного транспортного засобу станом на дату проведення експертизи, що, на думку відповідача-2, не відповідає положенням ст. 625 ЦК України.
Крім того, у разі якщо позивач вважає, що автомобіль VOLKSWAGEN AMAROK (реєстраційний номер НОМЕР_7 , 2015 року випуску, VIN НОМЕР_2 ) було відчужено за заниженою ціною, незрозумілим є, чому продаж іншого транспортного засобу VOLKSWAGEN AMAROK (реєстраційний номер НОМЕР_8 , 2012 року випуску, VIN НОМЕР_9 ) за договором комісії № 00507 від 24.07.2018 за ціною 20 000 грн не став предметом оскарження.
За таких обставин, представник відповідача-2 вважає, що у діях арбітражного керуючого (розпорядника майна) Багінського А.О. наявні ознаки упередженого підходу до оцінки спірних правовідносин.
Посилання позивача на судову практику щодо недійсності правочинів, на думку відповідача-2, не є релевантними до обставин даної справи.
Позивач вважає доводи відповідача-2, викладені у відзиві, такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та матеріалах справи. На думку позивача, удаваність спірного правочину підтверджується, зокрема, тим, що вартість відчуженого активу є істотно заниженою, а також тим, що навіть визначена договором ціна не була фактично оплачена гр. ОСОБА_1 . Вказані обставини відповідачем-2 у відзиві належним чином не спростовані.
Крім того, позивач зазначає, що предметом розгляду у даній справі про банкрутство є не встановлення факту вчинення гр. ОСОБА_1 кримінального правопорушення, а перевірка законності відчуження на його користь цінного активу боржника, який перебував під його контролем, внаслідок чого було зменшено здатність боржника виконати свої грошові зобов'язання. Висновки слідчого, викладені у постанові про закриття кримінального провадження, не є обов'язковими для господарського суду при вирішенні спору по суті, оскільки відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України такі процесуальні рішення не є підставою для звільнення від доказування.
Крім цього, у межах кримінального провадження № 12020000000000013 було призначено судову автотоварознавчу експертизу, під час проведення якої експерт був попереджений про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку. На дослідження експерту було надано спірний транспортний засіб, за результатами чого ним надано висновок із відповідями на поставлені слідчим питання. Як вбачається з мотивувальної частини зазначеного висновку, експерт, зокрема, застосовував порівняльний підхід до визначення вартості автомобіля.
Таким чином, висновок судового експерта, складений у межах кримінального провадження, є належним і допустимим доказом у даній справі, оскільки містить відомості щодо обставин, які підлягають встановленню судом.
Натомість висновок суб'єкта оціночної діяльності ТОВ "Експертне бюро "Айстра", згідно із яким вартість автомобіля визначена у розмірі 220 000 грн, не може бути прийнятий судом як належний доказ, оскільки він був складений на замовлення боржника - ТОВ "Конкорд", а оцінювач не несе кримінальної відповідальності за надання завідомо неправдивого висновку.
Окрім цього, позивач вважає малоймовірним визначення вартості автомобіля Volkswagen Amarok, якому на момент оцінки було менше чотирьох років, та який перебував у технічно справному стані, на рівні 220 000,00 грн. Обставини, які б свідчили про суттєве знецінення транспортного засобу, у висновку ТОВ "Експертне бюро "Айстра" не наведені. Водночас експерт, який проводив дослідження в межах кримінального провадження, не встановив наявності пошкоджень або інших факторів, які б істотно впливали на ринкову вартість автомобіля як у бік її зменшення, так і збільшення. Таким чином, транспортний засіб перебував у придатному для експлуатації та ринково привабливому стані
Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог суд виходить з такого.
Згідно із ч. 6 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано Кодексом України з процедур банкрутства, який введено в дію з 21.10.2019, а до введення в дію цього Кодексу - Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними у застосуванні при розгляді цих справ.
Законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами Цивільного кодексу України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.
У контексті зазначеного можна зробити висновок, що застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам спеціального закону про банкрутство.
21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Відповідно до частини 1 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства Господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Згідно із ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.
У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, сторона за таким правочином зобов'язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд постановляє ухвалу (частини 3, 4 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства).
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство. Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Тлумачення пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ свідчить, що законодавцем за темпоральним принципом (принцип дії закону в часі) визначено пряму дію норм КУзПБ та їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в дію цього Кодексу (21.10.2019) перебувають на стадії санації (висновок сформований у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 01.10.2020 у справі № 913/849/14).
У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 викладено висновок щодо застосування ст. 42 КУзПБ, за яким норми цієї статті з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений ст. 42 КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.
Разом з тим, з метою формування єдиної правозастосовчої практики, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13 дійшла висновку про уточнення правової позиції судової палати щодо застосування ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" під час вирішення спорів про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником до введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, викладеної у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16.
Так, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13 не вбачає підстав для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 про те, що темпоральним критерієм застосування норми ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства є дата відкриття провадження у справі про банкрутство, що повністю узгоджується з наведеним вище правовим висновком, що критерієм для застосування норм ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у тому числі і до заяв, поданих після набрання чинності Кодексу України з процедур банкрутства, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.
Водночас, палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13 уточнила викладений у постанові палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 правовий висновок про те, що при застосуванні ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства слід керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Так, дійсно, за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, згідно з якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).
Проте, на відміну від загальних норм, як зазначено вище, застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину.
Крім цього, уточнено і висновок Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, стосовно того, що передбачений ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.
Аналіз норм ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства дає підстави для висновку, що приписами цієї норми чітко визначено, що ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак норма ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає.
Отже, оскільки провадження у даній справі № 902/90/21 про банкрутство ТОВ "Конкорд" відкрито за ухвалою Господарського суду Вінницької області від 03.03.2021, то, керуючись темпоральним принципом, в даному випадку підлягають застосуванню положення Кодексу України з процедур банкрутства.
Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок:
"Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України)" (постанова Великої Палати Верховного Суду 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).
Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено.
Суд вважає за необхідне врахувати правову позицію, викладену в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19(905/2445/19).
Судова Палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/2030/19(905/2445/19) дійшла таких висновків.
Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.
Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
У контексті цього спору, слід звернути увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16: "Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов'язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".
Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19(905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19(902/1243/20)).
Таким чином, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ на підставі пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 Цивільного кодексу України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
Судом установлено, що наказом Генерального директора ТОВ "Конкорд" № 431 від 10.10.2019 зафіксовано незадовільний фінансовий стан товариства, зокрема зменшення обсягів реалізації продукції та наявність ризику невиплати заробітної плати працівникам. Вжиті заходи щодо стабілізації фінансового стану позитивного результату не дали.
З огляду на викладене, з метою поповнення обігових коштів товариство прийняло рішення про реалізацію частини активів, у тому числі транспортного засобу - автомобіля VOLKSWAGEN AMAROK 2НВВ44, 2015 року випуску, який перебував на балансі товариства та використання якого визнано недоцільним.
Наказом також утворено комісію, якій доручено забезпечити оцінку вартості автомобіля, організацію його продажу на підставі експертного висновку та підготовку проєкту договору купівлі-продажу. Рішенням комісії від 11.10.2019 вирішено реалізувати транспортний засіб за визначеною експертом ціною, здійснити його зняття з обліку та оформлення у встановленому порядку.
Відповідно до звіту про оцінку № 1916-ЮЛ/1.3 ринкова вартість транспортного засобу визначена у розмірі 220 000,00 грн без урахування ПДВ. Оцінка проведена на підставі візуального огляду транспортного засобу, аналізу його технічного стану.
Разом із тим суд зазначає, що звіт про оцінку № 1916-ЮЛ/1.3 не може бути покладений в основу визначення ринкової вартості спірного транспортного засобу з огляду на його зміст, а також інші наявні у матеріалах справи докази.
Як убачається зі змісту звіту про оцінку № 1916-ЮЛ/1.3, ринкову вартість транспортного засобу визначено у розмірі 220 000,00 грн (без ПДВ). При цьому для проведення оцінки використовувався порівняльний підхід із добором об'єктів-аналогів, інформація про які була отримана, зокрема, з інтернет-ресурсу AutoRia, що містить оголошення про продаж транспортних засобів на ринку вживаних автомобілів.
Водночас зазначені у звіті аналоги не містять належного підтвердження їх технічного стану, комплектації та наявності чи відсутності пошкоджень, що унеможливлює їх коректне використання як повноцінної бази для визначення ринкової вартості спірного транспортного засобу.
Крім того, відповідно до висновку експерта Вінницького НДЕКЦ МВС України від 23.03.2020 № 56, визначено неможливість встановлення ринкової вартості без безпосереднього огляду, однак орієнтовна вартість аналогічного технічно справного транспортного засобу станом на 24.10.2019 становила 708 940,00 грн.
Додатково висновком експерта Вінницького НДЕКЦ МВС України від 07.05.2020 № 116, складеним за результатами безпосереднього огляду транспортного засобу, його ринкову вартість визначено у розмірі 759 359,70 грн з урахуванням незначних пошкоджень лакофарбового покриття.
Таким чином, визначена у звіті № 1916-ЮЛ/1.3 вартість у 220 000,00 грн істотно відрізняється від вартості, визначеної у висновках експертів № 56 (708 940,00 грн) та № 116 (759 359,70 грн), що свідчить про значну диспропорцію в результатах оцінювання.
Також, суд бере до уваги, що звіт про оцінку № 1916-ЮЛ/1.3 був підготовлений на замовлення самого ТОВ "Конкорд", яке є одночасно продавцем майна та боржником, що об'єктивно може викликати сумніви щодо його неупередженості.
Посилання відповідача-2 на відповідність звіту вимогам законодавства у сфері оціночної діяльності не спростовує встановлених судом недоліків, оскільки формальна відповідність не виключає обов'язку перевірки його змісту на предмет повноти, об'єктивності та обґрунтованості вихідних даних.
За таких обставин звіт про оцінку № 1916-ЮЛ/1.3 не може розглядатися як достатній та належний доказ ринкової вартості транспортного засобу без підтвердження іншими доказами.
Отже, доводи відповідача-2 є недоведеними та не ґрунтуються на належних і допустимих доказах, які у своїй сукупності дозволяли б дійти однозначного висновку про відповідність ціни договору купівлі-продажу ринковій вартості транспортного засобу та відсутність її заниження.
Щодо доводів громадянина ОСОБА_1 про те, що відповідно до пунктів 19.1 та 19.5 Статуту ТОВ "Конкорд" Президент товариства здійснює керівництво поточною діяльністю, без доручення діє від імені товариства, укладає договори та розпоряджається його майном, а також що статутом не передбачено обмежень щодо суми правочинів і погодження їх із загальними зборами, суд зазначає, що статутом ТОВ "Конкорд" дійсно не передбачено обмежень щодо суми правочинів, які можуть укладатися керівником без погодження із загальними зборами, а відтак продаж майна товариства формально входить до повноважень Президента.
Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, договір купівлі-продажу транспортного засобу № 0541/2019/1735439 від 24.10.2019 укладено між ТОВ "Конкорд" та громадянином ОСОБА_1 , який є одним із співзасновників товариства-продавця.
Суд звертає увагу, що відчуження ліквідного активу на користь заінтересованої особи (співзасновника) за ціною, яка, як встановлено судом вище, істотно відрізняється від ринкової, в умовах незадовільного фінансового стану товариства та наявності заборгованості перед кредиторами, не може розцінюватися як таке, що вчинене в інтересах товариства.
Наявність у керівника формальних повноважень на укладення правочину не звільняє його від обов'язку діяти добросовісно, розумно та в інтересах товариства, а також не виключає перевірки судом спрямованості відповідного правочину та його економічної обґрунтованості.
За таких обставин відчуження майна за значно заниженою вартістю на користь пов'язаної особи свідчить про можливе використання наданих повноважень не з метою належного управління діяльністю товариства, а всупереч його інтересам та на шкоду кредиторам.
Суд також відхиляє доводи громадянина ОСОБА_1 щодо неможливості забезпечення участі іншого учасника товариства у загальних зборах у зв'язку з його перебуванням у розшуку та невідомістю місцезнаходження, оскільки такі обставини не звільняють товариство та його учасників від обов'язку дотримання вимог статуту і норм корпоративного законодавства щодо порядку прийняття рішень.
Не заслуговують на увагу і доводи відповідача-2 щодо закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020020000000013 від 10.01.2020, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 191 КК України, оскільки відсутність у діях посадових осіб складу кримінального правопорушення не спростовує встановлених у цій справі обставин щодо порушення принципів добросовісності при вчиненні спірного правочину та не впливає на його правову оцінку в межах господарського судочинства.
Крім того, суд враховує, що продаж ліквідного активу здійснено боржником на користь заінтересованої особи у період існування значної заборгованості, що підтверджується відомостями виконавчих проваджень № 63046197, № 64080811 та № 64472264 згідно з відповіддю Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 12.01.2024 № 1904/4.2-24/вх.936/4.
Таким чином, встановлені судом обставини свідчать про наявність ознак фраудаторності спірного договору купівлі-продажу транспортного засобу № 0541/2019/1735439 від 24.10.2019, оскільки він укладений у період, що підпадає під дію статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (провадження у справі про банкрутство ТОВ "Конкорд" відкрито ухвалою Господарського суду від 03.03.2021 у справі № 902/90/21), за участю заінтересованої особи - співзасновника боржника.
Сукупність наведених обставин свідчить про те, що сторони правочину діяли всупереч принципу добросовісності, зловживаючи своїми правами, на шкоду інтересам кредиторів, унаслідок чого боржник без наявності розумної ділової мети та за істотно заниженою ціною відчужив належний йому транспортний засіб, фактично вивівши його зі складу своїх активів.
Виходячи з наведеного, позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу № 0541/2019/1735439 від 24.10.2019, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Конкорд" в особі ОСОБА_4 та громадянином ОСОБА_1 , предметом якого є транспортний засіб марки VOLKSWAGEN AMAROK 2015 року випуску, колір чорний, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_2 , є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Частиною третьою статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства та статтею 216 Цивільного кодексу України передбачено наслідки недійсності правочину, до яких, окрім повернення другою стороною одержаного на виконання недійсного правочину в натурі, також належить відшкодування вартості одержаного в разі неможливості його повернення, відшкодування збитків винною стороною.
Отже, визнання недійсним фраудаторного правочину є необхідною передумовою для покладення на відповідних осіб негативних майнових наслідків його укладення, адже це спростовує презумпцію правомірності такого правочину внаслідок встановлення факту правопорушення незалежно від того, що витребування майна від останнього у ланцюгу договорів добросовісного власника буде неможливим за приписами статті 388 Цивільного кодексу України.
Частиною третьою статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що у разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, сторона за таким правочином зобов'язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
Судом установлено, що громадянин ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу № 0541/2019/1735439 від 24.10.2019 набув у власність транспортний засіб марки VOLKSWAGEN AMAROK 2015 року випуску, чорного кольору, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_2 , за ціною 264 000,00 грн.
Відповідно до відповіді Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях № 31/31-1740 від 12.04.2024, зазначений транспортний засіб у подальшому було перереєстровано на третіх осіб.
Таким чином, у громадянина ОСОБА_1 відсутня можливість повернути спірне майно в натурі, а відтак, з урахуванням вимог частини третьої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, він зобов'язаний відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення спірного правочину.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відчуження транспортного засобу здійснено за заниженою ціною.
Відповідно до звіту про оцінку № 1916-ЮЛ/1.3 від 10.10.2019 ринкова вартість спірного транспортного засобу визначена у розмірі 220 000,00 грн. Водночас суд враховує, що вказаний звіт, як встановлено судом раніше, не може бути покладений в основу визначення ринкової вартості через недостатню обґрунтованість вихідних даних та обмеженість інформаційної бази оцінювання.
Разом з тим, у матеріалах справи також наявні інші докази визначення вартості спірного транспортного засобу. Так, відповідно до висновку експерта Вінницького НДЕКЦ МВС України від 23.03.2020 № 56 встановлено, що визначити ринкову вартість без безпосереднього огляду транспортного засобу неможливо, однак орієнтовна вартість аналогічного технічно справного автомобіля станом на 24.10.2019 становила 708 940,00 грн.
Крім того, висновком експерта Вінницького НДЕКЦ МВС України від 07.05.2020 № 116, складеним за результатами безпосереднього огляду транспортного засобу, його ринкову вартість визначено у розмірі 759 359,70 грн.
Водночас суд враховує, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про істотну зміну технічного стану транспортного засобу або обсяг поліпшень, здійснених громадянином ОСОБА_1 у період між 24.10.2019 та 07.05.2020, які могли б вплинути на істотне збільшення його вартості.
Таким чином, оцінюючи наявні у справі докази у сукупності, суд бере до уваги висновок експерта № 116 від 07.05.2020 як найбільш обґрунтований та наближений до реальної ринкової вартості транспортного засобу, визначеної з урахуванням його фактичного технічного стану, а саме 759 359,70 грн.
Щодо доводів громадянина ОСОБА_1 про неналежність висновку експерта № 116 від 07.05.2020, суд зазначає, що із його змісту вбачається проведення дослідження саме транспортного засобу марки VOLKSWAGEN AMAROK з ідентифікаційним номером (VIN) НОМЕР_2 , який є тотожним транспортному засобу, відчуженому за договором купівлі-продажу від 24.10.2019.
Посилання відповідача на те, що вартість визначена станом на дату проведення експертизи, а не на момент укладення договору, відхиляються судом, оскільки відсутні докази істотних змін технічного стану транспортного засобу за відповідний період, що дає підстави враховувати зазначений висновок при визначенні його вартості.
Разом з тим, судом установлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів фактичного виконання громадянином ОСОБА_1 грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу транспортного засобу.
Згідно із довідкою від 05.12.2024, наданою розпоряднику майна арбітражному керуючому, грошові кошти за договором купівлі-продажу № 0541/2019/1735439 від 24.10.2019 на рахунки ТОВ "Конкорд" не надходили.
Під час розгляду справи представник відповідача зазначав про здійснення оплати за договором, однак належних доказів, які б підтверджували перерахування коштів на рахунок товариства або їх внесення до каси, до матеріалів справи не подано.
Суд зазначає, що не може ґрунтувати свої висновки на припущеннях щодо виконання грошових зобов'язань за відсутності належних доказів такого виконання.
Отже, відсутні підстави вважати, що громадянином ОСОБА_1 було сплачено вартість транспортного засобу у розмірі 264 000,00 грн.
З огляду на викладене, а також враховуючи визначену у висновку експерта Вінницького НДЕКЦ МВС України № 116 від 07.05.2020 ринкову вартість транспортного засобу у розмірі 759 359,70 грн, яка встановлена станом на дату проведення експертизи, тобто на 07.05.2020, саме зазначений розмір підлягає стягненню.
За таких обставин позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Розглядаючи заявлені позивачем вимоги про стягнення 116 903,26 грн 3% річних та 504 016,01 грн інфляційних втрат, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Обґрунтовуючи вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, арбітражний керуючий Багінський А.О. посилається на те, що громадянин ОСОБА_1 , будучи заінтересованою особою, усвідомлював наслідки відчуження майна боржника та повинен був повернути відповідний актив або його вартість з моменту набуття права власності на нього. У зв'язку з цим позивач вважає, що нарахування інфляційних втрат та 3 % річних має здійснюватися з 24.10.2019.
Суд не погоджується з наведеними доводами з огляду на таке.
Правова природа заявлених до стягнення грошових коштів полягає у застосуванні наслідків недійсності правочину, а не у виконанні грошового зобов'язання, що виникло з договору чи іншої підстави, передбаченої законом.
Обов'язок відповідача зі сплати грошових коштів у розмірі, визначеному судом, виникає виключно внаслідок ухвалення судового рішення про визнання правочину недійсним та застосування відповідних наслідків, передбачених статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства.
До цього моменту відсутнє грошове зобов'язання у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, а отже відсутній і факт його прострочення.
Посилання позивача на те, що відповідач знав або повинен був знати про неправомірність відчуження майна, не змінює правової природи спірних правовідносин та не створює самостійного грошового зобов'язання, яке підлягало б виконанню до встановлення його судом.
Відтак відсутні правові підстави для нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за період до ухвалення судового рішення у справі.
З огляду на викладене, вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є передчасними та задоволенню не підлягають.
Щодо заяви громадянина ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності за позовом, суд зазначає таке.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
Господарський суд зазначає, що відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон), відповідно до якого розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Так Закон набрав чинності 02.04.2020, тому початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме із моментом набрання чинності 02.04.2020 цим Законом (пункт 79 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 167/1058/20).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та був відмінений з 24:00 год. 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Разом з тим Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05:30 год. 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 № 2120- IX, який набрав чинності 17.03.2022, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".
Аналогічна позиція щодо обчислення строку позовної давності викладена, зокрема у постанові ВС КГС від 17.04.2024 у справі № 903/877/20(903/933/23).
Узагальнюючи наведене, суд враховує, що з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким у зв'язку із запровадженням на території України загальнодержавного карантину з 12.03.2020, який тривав до 30.06.2023, а також у зв'язку з введенням з 24.02.2022 воєнного стану, перебіг строків позовної давності було зупинено.
Відтак станом на 23.12.2024 (дату звернення позивача до суду) позов подано в межах установлених строків позовної давності.
За таких обставин підстави для висновку про пропуск позивачем строку позовної давності відсутні, у зв'язку з чим суд відмовляє громадянину ОСОБА_3 в задоволенні заяви про застосування строків позовної давності.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно підставними, а відтак суд вважає за можливе частково їх задовольнити з наведених вище мотивів.
Вирішуючи питання судових витрат суд враховує таке.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
У постанові від 18.05.2020 у справі № 530/1731/16-ц Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (постанови від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, ухвала від 21.09.2023 у справі № 910/18489/20).
Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем, окрім сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 20 734,17 грн (квитанція № YBZE-AMTЗ-UKYE від 22.12.2024, т. 1, а.с. 13), також сплачено судовий збір у загальному розмірі 68 889,81 грн, а саме за подання:
- апеляційної скарги на рішення Господарського суду Вінницької області від 17.04.2025 у справі № 902/90/21 (902/1350/24) у сумі 28 478,61 грн (квитанція № F2EL-FS39-M53E від 01.05.2025; т. 2, а.с. 13);
- касаційної скарги на рішення Господарського суду Вінницької області від 17.04.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2025 у справі № 902/90/21 (902/1350/24) у сумі 39 200,00 грн (квитанція № 2506624516 від 16.07.2025; т. 3, а.с. 23);
- заяви про забезпечення позову у сумі 1 211,20 грн (квитанція № 8RE5-Z6M9-MK9E від 17.12.2025; т. 3, а.с. 144).
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на часткове задоволення позову, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням положень частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір", якою передбачено застосування коефіцієнта 0,8 для зменшення ставки судового збору, з громадянина ОСОБА_1 на користь ТОВ "Конкорд" підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору у розмірі 53 106,28 грн, тоді як інша частина судового збору залишається за платником.
Поряд із цим, враховуючи заходи забезпечення позову, вжиті судом відповідно до ухвали від 19.12.2025 у даній справі, такі заходи продовжують діяти протягом 90 днів з дня набрання цим рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи відповідно до приписів частини сьомої статті 145 ГПК України.
Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Позов задовольнити частково.
Визнати недійсним Договір купівлі-продажу транспортного засобу № 0541/2019/1735439 від 24.10.2019, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Конкорд" в особі Ратушняка Василя Володимировича та громадянином ОСОБА_1 , предметом якого є транспортний засіб марки VOLKSWAGEN AMAROK 2015 року випуску, колір чорний, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_2 .
Стягнути з громадянина ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_10 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкорд" (вул. Заводська, 1, с. Северинівка, Жмеринський р-н, Вінницька обл., 23126; код ЄДРПОУ 30870553) 759 359 грн 70 коп - вартості автомобіля та 53 106 грн 28 коп - витрат зі сплати судового збору.
В решті позову відмовити.
Примірник повного судового рішення надіслати рекомендованим листом згідно переліку; до електронних кабінетів ЄСІТС та на відомі суду електронні адреси: ТОВ "Конкорд" - konkordzavod@gmail.com; арбітражному керуючому Багінському А.О. - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; представнику ОСОБА_1 адвокату Кравчуку М.О. - ІНФОРМАЦІЯ_2
Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне рішення складено 20 квітня 2026 р.
Суддя Василь МАТВІЙЧУК
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - гр. ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 )