20 квітня 2026 року м. Харків Справа № 922/4294/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І. , суддя Хачатрян В.С.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Приватного підприємства медична лабораторія «Аналітика» (вх. №319Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 05.02.2026 у справі № 922/4294/25
за позовом Приватного підприємства медична лабораторія «Аналітика» (61118, м. Харків, проспект Тракторобудівників, буд. 100, ідентифікаційний код 30292293)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІАСТ МЕД» (61001, м. Харків, проспект Героїв Харкова, буд. 40/42, ідентифікаційний код 43596569)
про стягнення 319 334,00 грн,-
Приватне підприємство медична лабораторія "Аналітика" (позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІАСТ МЕД" (відповідач) про стягнення основної заборгованості за договором № 16/11-2020 від 16.11.2020 у розмірі 319 334,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 16/11-2020 про надання медичних послуг від 16.11.2020 щодо оплати наданих послуг.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.02.2026 у справі №922/4294/25 відмовлено в задоволенні позову повністю.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту, оскільки жодна норма цивільного законодавства не вимагає додаткового звернення кредитора до суду з позовом про стягнення заборгованості до звернення з заявою про включення кредиторських вимог, у зв'язку з чим вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором № 16/11-2020 від 16.11.2020 у розмірі 319 334,00 грн не підлягають задоволенню.
Суд першої інстанції вказав на те, що відповідач з 13.06.2022 перебуває у процедурі припинення, а тому кредиторські вимоги позивачем мають заявлятися до ліквідаційної комісії для включення їх до проміжного ліквідаційного балансу, у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову, звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії (юридичної особи в особі ліквідаційної комісії), як зазначено у ч. 3 ст. 112 ЦК України, про включення кредиторських вимог до проміжного ліквідаційного балансу. Примусове стягнення спірної заборгованості з відповідача призведе до порушення порядку черговості задоволення вимог кредиторів, встановленої ст. 112 ЦК України, та порушення законодавчо встановленої процедури заявлення та задоволення таких кредиторських вимог у процедурі ліквідації.
Приватне підприємство медична лабораторія «Аналітика» з рішенням суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 05.02.2026 у справі № 922/4294/25 та постановити нове рішення, яким задовольнити позовну заяву Приватного підприємства медична лабораторія «Аналітика» у повному обсязі, судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказує, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим з огляду на те, що суд при вирішенні спору спирався на позицію Верховного Суду, яка викладена в постанові від 20.01.2020 у справі № 922/416/22, від якої Верховний Суд відступив у постанові від 30.08.2024 у справі № 905/451/22.
Так, у постанові від 30.08.2024 у справі № 905/451/22 зазначено, що коли юридична особа перебуває у стані припинення, то належному способу захисту прав кредитора відповідає позовна вимога про зобов'язання юридичної особи включити до проміжного ліквідаційного балансу боржника вимог кредитора, а не про стягнення з такої юридичної особи боргу, на який помилково посилався суд першої інстанції.
Також, апелянт посилається п. 41 постанови Верховного Суду від 02.12.2025 у справі № 911/3597/23, де вказано, що несвоєчасне заявлення кредитором (позивачем) грошових вимог у процедурі добровільної ліквідації боржника (відповідача) не має наслідком їх погашення, а впливає лише на порядок задоволення таких вимог
Разом з тим, апелянт вважає, що сам факт внесення 13.06.2022 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації не свідчить про дійсний намір ліквідувати юридичну особу та задовольнити вимоги кредиторів.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.02.2026, зокрема, відкрито апеляційне провадження за скаргою Приватного підприємства медична лабораторія «Аналітика» на рішення Господарського суду Харківської області від 05.02.2026 у справі № 922/4294/25; розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства медична лабораторія «Аналітика» вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без виклику учасників справи; відповідачу встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу. Витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/4294/25.
25.02.2026 до Східного апеляційного господарського суд надійшли матеріали справи №922/4294/25.
У встановлений судом апеляційної інстанції відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів встановила такі обставини спору.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.11.2020 між відповідачем (Замовник) та позивачем (Виконавець) укладено договір № 16/11-2020 про надання медичних послуг із додатками та додатковими угодами (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору в порядку та на умовах, визначних цим Договором, Виконавець зобов'язується за завданням Замовника протягом визначеного в Договорі строку надавати за плату наступні послуги (надалі іменуються "послуги"): проведення лабораторних досліджень, а Замовник зобов'язується оплачувати надані послуги.
Згідно з п. 2.3. Замовник зобов'язаний: забезпечувати забiр крові i взяття мазкiв у дослiджуваних, пiдготовку їx до дослiдження Виконавця; приймати вiд Виконавця результати надання послуг у вiдповiдностi до положень п.3 Договору, якщо надані послуги вiдповiдають умовам Договору; забезпечувати Виконавця iнформацiєю, необхiдною для надання послуг; оплачувати за наданi послуги оплату в розмiрах i строки, що передбаченi цим Договором.
Відповідно до п. 3.3 Договору здавання послуг Виконавцем та приймання їх результатів Замовником оформлюється Актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується повноважними представниками Сторін 1 раз на місяць, і оплачується протягом 3 (трьох) робочих днів після підписання Акту.
За умовами п. 3.4. Договору пiдписання Акту приймання-передачi наданих послуг представником Замовника є пiдтвердженням вiдсутностi претензiй з його боку.
Згідно з п. 6.1. Договору цей Договір вважається укладеним i набирає чинностi з моменту його пiдписання Сторонами та скрiплення печатками сторін.
Згідно з п.6.2. Договору строк цього Договору починає свiй перебiг у момент, визначений у п. 6.1 цього Договору та закiнчується 15.11.2021 року.
Відповідно до п. 6.3. Договору передбачено, що Договiр вважається пролонгованим терміном на 1 piк на тих самих умовах, якщо жодна iз сторін не заявила в письмовiй формi про його розiрвання не пiзнiше, нiж за мiсяць до його закiнчення.
За умовами п. 6.4. Договору закiнчення строку цього Договору не звiльняє Сторони вiд вiдповiдальностi за його порушення, яке мало мiсце пiд час дії цього Договору.
Позивач стверджує, що на виконання Договору надав відповідачу медичні послуги на загальну суму 349 334,00 грн, що підтверджується підписаними сторонами без заперечень та зауважень актами здачі-приймання робіт (надання послуг) за № 563 від 31.10.2021 на суму 103 640,00 грн, № 614 від 30.11.2021 на суму 86 300,00 грн, № 681 від 31.12.2021 на суму 44 615,00 грн, № 22 від 31.01.2022 на суму 63 224,00 грн, а також підписаним лише з боку позивача актом здачі-приймання робіт (надання послуг) за № 98 від 28.02.2022 на суму 51 555,00 грн.
За твердженням позивача, відповідач в порушення умов Договору оплатив лише частково у сумі 30 000,00 грн послуги, надані за актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №563 від 31.10.2021 на суму 103 640,00 грн, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 361 за 01.01.2021 - 24.10.2025, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість за договором у розмірі 319 334,00 грн.
Підписаний позивачем акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 98 від 28.02.2022 на суму 51 555,00 грн неодноразово направлявся на адресу відповідача засобами поштового зв'язку АТ "УКРПОШТА" цінним листом з описом вкладення, що підтверджується вимогою вих. № 10/10-В від 10.10.2023 (номер поштового відправлення 6105249364418), претензією вих. № 01/12-П від 01.12.2023 (номер поштового відправлення 3600701913041) та вимогою вих. № 23/06-В від 23.06.2025 (номер поштового відправлення 6105250386174), в яких позивач просив відповідача: сплатити заборгованість за договором № 16/11-2020 від 16.11.2020 у розмірі 319 334,00 грн; протягом 3-х (трьох) календарних днів з моменту отримання цієї вимоги підписати акт звірки взаємних розрахунків за період: 01.10.2020 - 09.10.2023 за договором № 16/11-2020 від 16.11.2020 та повернути підписані екземпляри ПП МЛ "Аналітика"; протягом 3-х (трьох) календарних днів з моменту отримання цієї вимоги підписати акт приймання-передачі наданих послуг № 98 від 28.02.2022 за договором № 16/11-2020 від 16.11.2020 та повернути підписаний екземпляр ПП МЛ "Аналітика".
Також, у вимозі вих. № 10/10-В від 10.10.2023 було зазначено, що у разі відсутності письмової аргументованої відмови від підписання вищевказаних акту приймання-передачі наданих послуг та акту звірки протягом 3-х (трьох) календарних днів з моменту отримання, такі акти вважаються підписаними ТОВ "ЛІАСТ МЕД", є дійсними та такими, що мають чинність.
За твердженням позивача, відповідач відповіді на вказані вимоги та претензію не надав, заборгованість не сплатив, письмову аргументовану відмову від підписання акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 98 від 28.02.2022 на суму 51 555,00 грн не надав, тому вказаний акт є дійсним та таким, що має чинність.
На підтвердження надання позивачем відповідачу послуг за вказаним актом позивачем надано додаток до листа ТОВ "ТЕРРАЛАБ СУПРОВІД" вих. №15/10-01 від 15.10.2025, згідно якого загальна сума досліджень за замовленням ТОВ "ЛІАСТ МЕД" у період з 01.02.2022 по 28.02.2022 становить 51 555,00 грн.
Крім того, на підтвердження виконання послуг за Договором у період з 01.02.2022 по 28.02.2022 позивачем надано результати досліджень (з метою захисту медичної таємниці пацієнтів показники результатів видалені).
Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 319 334,00 грн.
Відповідач відзив на позовну заяву до суду не надав, позовні вимоги позивача не спростував.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, що стало підставою для звернення позивача зі скаргою до апеляційного суду.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає про таке.
Предметом судового розгляду даної справи є вимога Приватного підприємства медична лабораторія «Аналітика» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІАСТ МЕД» заборгованості за договором № 16/11-2020 від 16.11.2020 у розмірі 319 334,00 грн.
Підставою позовних вимог є порушення відповідачем умов договору№ 16/11-2020 про надання медичних послуг від 16.11.2020, а саме: неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати наданих послуг.
Разом з тим, апелянтом оскаржується відмова у задоволенні позовних вимог, що мотивована неправильним способом захисту.
У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ГПК України).
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З огляду на положення процесуального закону (зокрема статті 236, 237, 267, 270, 282, 301, 315 ГПК України) суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (п. 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (п. 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (п. 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (п. 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (п. 58), від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (п. 98), від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 (п. 9.1), від 22.06.2021 у справах №334/3161/17 (п. 55) і №200/606/18 (п. 73), від 29.06.2021 у справі №916/964/19 (п. 7.3), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (п. 68), від 26.10.2021 у справі №766/20797/18 (п. 19), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (п.143), від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 (п. 61), від 25.01.2022 у справі №143/591/20 (п. 8.31), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (п.21), від 09.02.2022 у справі №910/6939/20 (п. 11.87), від 22.02.2022 у справі №761/36873/18 (п.9.21), від 06.07.2022 у справі №914/2618/16 (п. 27).
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (п.6.21), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (п. 54), від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 (п. 99), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (п. 76), від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 (п. 6.56), від 25.01.2022 у справі №143/591/20 (п. 8.46), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (п. 155), від 06.07.2022 у справі №914/2618/16 (п. 28).
Не підлягає сумніву те, що оцінка обраного позивачем способу захисту порушених прав за критерієм ефективності здійснюється у кожній окремій судовій справі з урахуванням конкретного предмета, підстави позову і мети звернення до суду, а також встановлених судами обставин.
Отже, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (п. 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).
Як встановлено судами, згідно відомостей, що містяться у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ТОВ "ЛІАСТ МЕД" (ідентиф. код 43596569 знаходиться в стані припинення з 13.06.2022, номер запису 1004801100003084497, Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про звернення позивача до відповідача із заявою про включення його грошових вимог до реєстру вимог кредиторів з дотриманням строків, встановлених чинним цивільним законодавством.
Ураховуючи, що відповідач з 13.06.2022 перебуває у процедурі припинення, кредиторські вимоги позивачем мають заявлятися до ліквідаційної комісії для включення їх до проміжного ліквідаційного балансу, у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову, звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії (юридичної особи в особі ліквідаційної комісії), як зазначено у частині третій ст. 112 ЦК України, про включення кредиторських вимог до проміжного ліквідаційного балансу.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем у даному конкретному випадку неправильно обрано спосіб захисту, оскільки жодна норма цивільного законодавства не вимагає додаткового звернення кредитора до суду з позовом про стягнення заборгованості до звернення з заявою про включення кредиторських вимог, у зв'язку з чим вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором № 16/11-2020 від 16.11.2020 у розмірі 319 334,00 грн не підлягають задоволенню.
Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду з рішенням суду першої інстанції погоджується з огляду на наступне.
Державна реєстрація припинення юридичної особи в результаті ліквідації та реорганізації здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» що включає поетапність проведення державної реєстрації.
Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч. 4 ст. 104 ЦК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.
Згідно з ч. 6 ст. 105 ЦК України кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.
Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 110 ЦК України встановлено, що юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.
Так, статтею 112 ЦК України встановлено, що у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості:
1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;
2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;
3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);
4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.
Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.
У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи (ч. 3 ст. 112 ЦК України).
Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно (ч. 4 ст. 112 ЦК України).
Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними (ч. 5 ст. 112 ЦК України).
Отже, з часу початку процедури ліквідації юридичної особи порядок задоволення кредиторами своїх вимог (погашення заборгованості) має певні особливості, встановлені вищенаведеними нормами законодавства, які є спеціальними для регулювання цих правовідносин.
Таким чином, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував фактичні обставини справи, надав належну правову оцінку доказам, правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального і процесуального права, зокрема, вказав позивачу про неналежний спосіб захисту.
Щодо посилання апелянта на висновки, викладені у постанові ВС КГС від 30.08.2024 у справі № 905/451/22.
Як вказує апелянт, Верховний Суд у зазначеній постанові відступив від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20.01.2020 у справі № 922/416/19 про те, що коли юридична особа перебуває у стані припинення, то належному способу захисту прав кредитора відповідає позовна вимога про зобов'язання юридичної особи включити до проміжного ліквідаційного балансу боржника вимог кредитора, а не про стягнення з такої юридичної особи боргу, на який помилково посилався суд першої інстанції.
Проаналізувавши постанову Верховного Суду від 30.08.2024 у справі № 905/451/22, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно п. 31 постанови ВП ВС від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (п. 36).
Обставини справи, що розглядається та справи № 905/451/22 є відмінними.
Так, у справі № 905/451/22 вимоги позивача до відповідача щодо стягнення заборгованості підтверджувались рішенням Господарського суду Донецької області від 24.06.2021, яке набрало законної сили, проте у матеріалах справи не було доказів виконання зазначеного рішення суду.
29.10.2021 до ЄДРПОУ внесено запис про рішення Соледарської міської ради як засновника КП "Яковлівське" (відповідача) щодо припинення вказаної юридичної особи. Строк для заявлення кредиторами своїх вимог встановлено до 29.12.2021.
Позивач 22.12.2021 направив до комісії з припинення КП "Яковлівське" вимогу №39/2-7615-21, в якій просило визнати грошові вимоги в розмірі 997 501,88 грн і включити їх до проміжного ліквідаційного балансу КП "Яковлівське", що підтверджується наявними в матеріалах справи описом вкладення у цінний лист, накладною № 0103279051215 та фіскальним чеком від 22.12.2021, однак, на порушення положень ст. 105 ЦК України КП "Яковлівське" не надало відповіді на вказану вище вимогу, не розглянуло кредиторські вимоги позивача та впродовж встановленого законом строку не повідомило його про рішення щодо включення таких вимог до проміжного ліквідаційного балансу.
Отже, позивачем було вчасно надіслано вимогу до ліквідаційної комісії, проте її не було розглянуто.
Особливість даної справи також полягає в тому, що вимоги щодо стягнення заборгованості були задоволені судовим рішенням, яке набрало законної сили, але не було виконано з огляду на те, що розпочалась процедура ліквідації боржника. Стосовно цього Верховний суд виснував, що статтю 112 ЦК України не можна тлумачити так, що вона забороняє примусове виконання судового рішення, ухваленого щодо боржника - юридичної особи, яка перебуває у стані припинення. Такого регулювання ст. 112 ЦК України не містить (п. 69 постанови ВС від 30.08.2024 у справі № 905/451/22.).
Також, судом у згаданій справі було проаналізовано застосування положень ЗУ «Про виконавче провадження» у співвідношенні з нормами ЦК України присвяченим ліквідації юридичної особи.
Разом з тим, у п. 96 постанови по справі № 905/451/22 вказано, що об'єднана палата зауважує, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки про повний перелік постанов, в яких сформульований висновок, від якого відступила об'єднана палата, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (див. близькі за змістом висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20, пункт 42))».
У справі, що розглядається, 13.06.2022 до ЄДРПОУ внесено запис про рішення засновників від 10.06.2022 щодо припинення ТОВ «ЛІАСТ МЕД». Строк для заявлення кредиторами своїх вимог встановлено до 13.08.2022 (75 а.с.).
Проте, позивач зверну до суду з позовом 03.12.2025 , тобто через 3 роки, 5 місяців, 21 день з дати внесення запису про припинення ТОВ «ЛІАСТ МЕД».
Як було встановлено судом першої інстанції, в матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про звернення позивача до відповідача із заявою про включення його грошових вимог до реєстру вимог кредиторів з дотриманням строків, встановлених чинним цивільним законодавством.
Отже, з огляду на відмінність правовідносин у справах, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, щодо застосування висновків, викладених у постанові ВС КГС від 30.08.2024 у справі № 905/451/22, до даної справи.
Разом з тим, суд першої інстанції правомірно послався на п. 42 Верховного Суду від 20.01.2020 у справі № 922/416/19, де йдеться про те, що у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у подібній справі № 924/478/16 Суд погодився з висновками місцевого та апеляційного господарського судів щодо того, що позивачем відповідно до вимог статті 112 ЦК та з урахуванням приписів частини другої статті 16 ЦК України обраний не вірний спосіб захисту, оскільки жодна норма цивільного законодавства не вимагає додаткового звернення кредитора до суду з позовом про стягнення заборгованості до зверення з позовом про включення кредиторських вимог до проміжного ліквідаційного балансу боржника. Належним способом захисту прав кредитора у даному випадку є вимога про зобов'язання включення до проміжного ліквідаційного балансу боржника визнаних ним вимог, а не про стягнення з боржника грошових коштів. Звернення кредитора з позовом про стягенння заборгованості з боржника не вирішить спору щодо наявності чи відсутності підстав для включення цих вимог до ліквідаційного балансу особи, що припиняється.
Відтак, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин і послався на відповідну практику Верховного Суду, що має бути застосована у правовідносинах в цій справі.
Щодо посилання апелянта на п. 41 постанови ВС від 02.12.2025 у справі № 911/3597/23.
Як зазначає апелянт, несвоєчасне заявлення кредитором (позивачем) грошових вимог у процедурі добровільної ліквідації боржника (відповідача) не має наслідком їх погашення, а впливає лише на порядок задоволення таких вимог (п. 41 постанова Верховного Суду від 02.12.2025 у справі № 911/3597/23). Так, згідно до ч. 4 ст. 112 ЦК України, вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.
Колегія суддів погоджується з цим твердженням, але також пропонує більш детально розглянути згадану апелянтом постанову.
Пункт 41 постанови ВС від 02.12.2025 у справі № 911/3597/23: «У справі №910/9052/18 розглядалася вимога банку про зобов'язання ліквідаційної комісії визнати та включити до проміжного ліквідаційного балансу товариства кредиторські вимоги банку за договором банківського обслуговування. Судами двох інстанцій у задоволенні позову було відмовлено, оскільки звернення позивача із грошовими вимогами до відповідача у ліквідаційній процедурі відбулося після спливу встановленого ліквідаційною комісією строку для пред'явлення вимог кредиторів. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд вказав, що несвоєчасне заявлення кредитором (позивачем) грошових вимог у процедурі добровільної ліквідації боржника (відповідача) не має наслідком їх погашення, а впливає лише на порядок задоволення таких вимог; норми цивільного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, зокрема статті 105, 112 Цивільного кодексу України, не надають ліквідаційній комісії права залишати вимоги кредиторів без розгляду; за таких обставин Верховний Суд вважав неправомірною і передчасною відмову судів у визнанні кредиторських вимог позивача виключно із мотивів їх несвоєчасного заявлення до відповідача».
Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що у справі № 911/3597/23 позивач звертався безпосередньо до ліквідаційної комісії відповідача (з пропущенням строку для заявлення вимог), отримав відмову, звернувся до суду з вимогою про зобов'язання ліквідаційної комісії визнати та включити до проміжного ліквідаційного балансу товариства кредиторські вимоги.
Відповідні дії кредитора узгоджуються з положеннями частин 3, 4 ст. 112 ЦК України, а саме: у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи (ч. 3 ст. 112 ЦК України). Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно (ч. 4 ст. 112 ЦК України).
Разом з тим, у даній справі відсутні докази, які б підтверджували звернення позивача до ліквідаційної комісії ТОВ «ЛІАСТ МЕД» та отримання відмови у задоволенні кредиторських вимог.
За таких обставин, посилання апелянтом на п. 41 постанови ВС від 02.12.2025 у справі № 911/3597/23 не має визначального правового значення для вирішення справи, оскільки доводи апелянта не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції та не впливають на законність і обґрунтованість прийнятого рішення.
Щодо доводів апелянта стосовно дій відповідача, що свідчать про ухилення від задоволення кредиторських вимог.
На думку апелянта, сам факт внесення 13.06.2022 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації не свідчить про дійсний намір ліквідувати юридичну особу та задовольнити вимоги кредиторів.
Так, з моменту прийняття такого рішення не вчинено жодних дій щодо ліквідації юридичної особи, окрім запису в ЄДР.
Відповідач не надав господарському суду:
- рішення про припинення Відповідача шляхом ліквідації;
- проміжний ліквідаційний баланс (ч. 8 ст. 111 ЦК України);
- доказів відмови від ліцензії на медичну практику (ч. 6 ст. 111 ЦК України);
- вжиття заходів щодо інвентаризації майна юридичної особи, що припиняється (ч. 4 ст. 111 ЦК України);
- не задовольнив вимоги кредиторів, зокрема, Позивача (ст. 112 ЦК України);
- не надав відповіді на вимоги та претензії Позивача, зокрема, вимогу Вих. № 10/10-В від 10.10.2023, претензію Вих. № 01/12-П від 01.12.2023 та вимогу Вих. 23/06-В від 23.06.2025
Верховний Суд у постановах від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 зазначив, що спосіб захисту базується на двох основних взаємопов'язаних принципах: спосіб захисту має бути належним та ефективним, та має дотримуватися принципу процесуальної економії.
Через це позивач вважає, що у даному випадку відповідач формально прийняв рішення про ліквідацію без жодних подальших дій, виключно з метою уникнути відповідальності за боргами (кредиторською заборгованістю), та протягом 3 років не завершив ліквідаційну процедуру. Тому ефективним способом захисту є стягнення з такої юридичної особи суми боргу.
З приводу цього, апеляційний суд зазначає про таке.
Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зробила висновок, що якщо ліквідація юридичної особи за рішенням власника відбулася із порушенням вимог ч. 3 ст. 110 ЦК України, ч. 1 ст. 95 Закону про банкрутство, що призвело до порушення прав та інтересів кредитора, майнові вимоги якого внаслідок таких дій залишились незадоволеними, то належним способом захисту прав та інтересів цього кредитора буде звернення до господарського суду із позовом про скасування запису в ЄДР (рішення реєстратора) про припинення цієї юридичної особи з підстав порушення порядку та процедури її ліквідації (постанова від 06.07.2022 у справі №906/308/20).
У постанові від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20 (провадження №12-10гс22) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що наявність запису про припинення юридичної особи не виключає, що будь-який з її кредиторів може звернутися з позовною вимогою про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи. Тому належному способу захисту прав та інтересів відповідає позовна вимога про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи, а не скасування реєстраційної дії.
При цьому згідно з пунктом 2 частини 1 статті 25 Закону про державну реєстрацію судове рішення, що набрало законної сили, про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи є підставою для внесення запису про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи будь-яким державним реєстратором (п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18).
До прикладу, у постанові Верховного суду від 09.05.2023 у справі 910/158/22 позивач звернувся з позовом для захисту законного інтересу (належний розгляд його кредиторських вимог). Позов мотивований порушенням процедури припинення Товариства внаслідок ухилення ліквідатора від розгляду кредиторських вимог позивача, невчинення всіх необхідних дій, що встановлені Кодексом України з процедур банкрутства, а також здійснення державним реєстратором реєстрації змін місцезнаходження Товариства за відсутності правових підстав (створення нібито технічної помилки), чим створено "штучні" перешкоди для відкриття провадження в іншій справі щодо кредиторських вимог позивача.
Як виснував Верховний Суд у вказаній справі, належним та ефективним способом захисту в цих правовідносинах є відміна державної реєстрації припинення юридичної особи, про що правильно вказав суд апеляційної інстанції, який обґрунтовано врахував висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №911/3135/20 (провадження №12-10гс22).
Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що тягар доказування щодо ухилення ліквідатора від розгляду кредиторських вимог покладено саме на кредитора, який має довести факт порушення проведення ліквідаційної процедури. На противагу, боржник має спростувати, що ліквідаційна комісія порушувала положення чинного законодавства під час процедури ліквідації боржника.
В матеріалах справи не містяться докази, що підтверджують позицію апелянта стосовно зазначених доводів апеляційної скарги, а тому колегія суддів відхиляє ці доводи, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях.
За таких обставин, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у апеляційній скарзі доводів, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування судового рішення.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної звертається до висновків, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у цій справі.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про те, доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Приватного підприємства медична лабораторія «Аналітика» не підлягає задоволенню з підстав викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 05.02.2026 у справі № 922/4294/25 має бути залишене без змін.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1 ч. 1 ст. 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Приватного підприємства медична лабораторія «Аналітика» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Господарського суду Харківської області від 05.02.2026 у справі № 922/4294/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Повна постанова складена 20.04.2026.
Головуючий суддя В.В. Россолов
Суддя О.І. Склярук
Суддя В.С. Хачатрян