20 квітня 2026 року м. Харків Справа № 922/4134/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Жельне С.Ч., суддя Тихий П.В.,
без виклику представників сторін,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал", Харківська область, Харківський район, с.Веселе, (вх.№ 293 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 30.01.2026 у справі №922/4134/25 (суддя Байбак О.І., ухвалене в м. Харків, дата складення повного тексту - 30.01.2026)
за позовом: Фермерського господарства "Каракуця", Харківська область, Сахновщинський район, с. Новодмитрівка,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал", Харківська область, Харківський район, с.Веселе,
про стягнення 466689,58грн.
Фермерське господарство "Каракуця" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал" про стягнення 466689,58грн., з яких: 274120,00грн. - заборгованості, 83357,97грн - інфляційні, 24218,60грн. - 3% річних, 84993,01грн. - пеня.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем умов договору оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 0210/23 від 02.10.2023 щодо своєчасного та повного проведення розрахунків за орендними платежами за актами надання послуг від 15.10.2023 №75 на суму 287040,00грн., від 31.10.2023 №76 на суму 324120,00грн. (з урахуванням ПДВ).
У відзиві на позовну заяву поданому до господарського суду Харківської області 05.12.2025 відповідач частково заперечував проти задоволення позовних вимог, та просив відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 168969,57грн., з яких 44000,00грн. основного боргу, 74339,48грн. пені, 12564,39грн. 3% річних, 38065,70грн. інфляційних.
Відповідач звертав увагу суду на те, що позивачем при зверненні до суду з відповідним позовом було невірно зазначено суму основної заборгованості за договором, оскільки з урахуванням здійснених відповідачем часткових сплат сума заборгованості складає 230120,00грн. На підтвердження викладених обставин до відзиву було долучено відповідні платіжні доручення, в тому числі платіжна інструкція від 04.06.2025 №49282726 на суму 44000,00грн.
Зважаючи ж на невірне визначення позивачем розміру заборгованості, останнім, на думку відповідача, було невірно розраховано розмір штрафних санкцій, відсотків річних та інфляційних.
Крім того, відповідач зазначав, що пунктом 4.4. договору сторони погодили, що оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківській рахунок орендодавця протягом 5 (п'яти) банківських днів з дня підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачi наданих послуг за формою, яка надається орендодавцем орендарю за умови отримання орендарем рахунку-фактури.
Відповідачем було отримано рахунок на оплату наданих послуг за актом № 75 від 15.10.2023 на суму 287040,00грн. - 16.02.2024, за актом № 76 від 31.10.2023 на суму 324120,00грн. - 04.09.2024.
З огляду на те, що за умовами пункту 4.4 договору, строк оплати настає за умови отримання орендарем рахунку-фактури, строк оплати за актами наданих послуг настав в день їх отримання.
Отже, розрахунок штрафних санкцій, відсотків річних та інфляційних є невірним і з огляду на невірно визначений період нарахування.
Окрім викладеного, відповідач звертав увагу суду на те, що пунктом 7.8 договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної орендної плати орендар сплачує орендодавцю на вимогу останнього пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховувалась, від загальної вартості несплаченої орендної плати за кожен день прострочення до моменту фактичного виконання орендарем свого зобов'язання за договором. Проте, позивачем при зверненні до суду з відповідним позовом було нараховано пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
Також, відповідачем було заявлено про необхідність застосування наслідків спливу строку позовної давності за вимогами про стягнення пені за порушення виконання зобов'язання з оплати за договором за період до 21.11.2024, з посиланням на те, що частиною 6 статті 232 ГК України (чинному на момент виникнення правовідносин) було передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Нарахування пені за порушення строку оплати за актом № 75 від 15.10.2023 на суму 287040,00грн. припинилося 16.08.2024, за актом № 76 від 31.10.2023 на суму 324120,00грн. - 04.03.2025.
28.08.2025 Господарський кодекс України втратив чинність, тобто на момент втрати чинності відповідним законом нарахування пені вже було припинено і поновленню не підлягає, у зв'язку із чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення пункту 1 частини 1 статті 258 ЦК України, якою встановлено скорочену позовну давність в один рік.
Зважаючи на подання позову 21.11.2025, на думку відповідача строк позовної давності за вимогами про сплату пені за період до 21.11.2024 сплив.
Рішенням господарського суду Харківської області від 30.01.2026 у справі №922/4134/25 позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал" на користь Фермерського господарства "Каракуця": 230120,00грн. - заборгованості; 70709,85грн. - інфляційні; 22161,70грн. - 3% річних; 42726,03грн. - пені; 7575,88грн. - витрат на професійну правничу допомогу; 4466,52грн. - витрат по сплаті судового збору; в задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Відповідні висновки місцевого господарського суду з посиланням на положення статей 509, 626, 628, 759, 762, 805 Цивільного кодексу України мотивовані тим, що наявними в матеріалах справи доказами, а саме: актом про надання послуг від 15.10.2023 №75 на суму 287040,00грн. (з урахуванням ПДВ) та актом надання послуг від 31.10.2023 №76 на суму 324120,00грн. (з урахуванням ПДВ) підтверджується факт належного виконання позивачем, як орендодавцем умов укладеного між сторонами договору на загальну суму 611160,00грн.
Натомість, відповідач свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати орендної плати належним чином не виконав, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов'язання.
В позовній заяві позивачем фактично було визнано сплату боргу за платіжними інструкціями від 16.02.2024 №49281504, від 19.07.2024 №49281946, від 31.07.2024 №49281963 на суму 87040,00грн., від 04.09.2024 №49282029 на суму 50000,00грн. на загальну суму 337040,00грн., однак не враховано сплату боргу за платіжною інструкцією від 04.06.2025 №49282726 на суму 44000,00грн. доданою відповідачем до відзиву на позовну заяву.
З огляду на те, що відповідач не надав суду доказів сплати решти боргу, а позивач не надав суду доказів того, що за платіжною інструкцією № 49282726 від 04.06.2025 на суму 44000,00грн. борг сплачувався за іншими правовідносинами, господарський суд першої інстанцій дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог у відповідній частині та стягнення з відповідача на користь позивача 230120,00грн. основного боргу.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних в сумі 83357,97грн. та 3% річних в розмірі 24218,60грн. місцевий господарський суд вказав, що при його здійсненні останнім не було враховано факт оплати відповідачем боргу за платіжною інструкцією від 04.06.2025 № 49282726 на суму 44000,00грн., у зв'язку із чим, позовні вимоги у відповідній частині задовольнив частково та стягнув з відповідача інфляційні в сумі 70709,85грн. за прострочення оплати за кожним з актів надання послуг (з урахуванням проведених часткових сплат) за загальний період прострочення оплати з 06.11.2023 по 31.10.2025 та 3% річних у розмірі 22161,70грн. за прострочення оплати за кожним з актів надання послуг (з урахуванням проведених часткових сплат) за загальний період прострочення оплати з 06.11.2023 по 31.11.2025.
Судом також було відхилено, як безпідставні доводи відповідача щодо невірного розрахунку 3% річних та інфляційних, з підстав неврахування дати передання рахунків на оплату що, на думку останнього, на підставі п. 4.4. договору безпосередньо впливає на строки оплати наданих послуг, з тих підстав, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер.
Отже, ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст.212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні ст.613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку здійснити оплату за договором після підписання актів наданих послуг.
Крім того, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 84993,01грн., судом було встановлено, що при його здійсненні позивачем безпідставно нараховано пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, оскільки умовами пункту 7.8 договору передбачено можливість нарахування пені в розмірі облікової ставки НБУ що діяла в період, за який вона нараховувалась.
За наведених обставин, господарський судом першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову у відповідній частині, та стягнення з відповідача на користь позивача 42726,03грн. пені за прострочення оплати за кожним з актів про надання послуг (з урахуванням проведених часткових сплат) за загальний період прострочення оплати з 06.11.2023 по 05.05.2024.
Місцевий господарський суд також зазначив про те, що позовна давність за вимогами про стягнення пені за порушення виконання зобов'язання з оплати за договором за період до 21.11.2024 не може вважатись такою, що сплинула станом на дату звернення позивача до суду з позовом у даній справі, а тому застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо цих вимог, за поданою відповідачем заявою, є неможливим.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 30.01.2026 у справі №922/4134/25 в частині стягнення пені в розмірі 32072,47грн., інфляційних у розмірі 25417,58грн. та 3% річних у розмірі 10507,49грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову; в решті рішення господарського суду Харківської області від 30.01.2026 у справі №922/4134/25 залишити без змін.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом не було надано належної правової оцінки умовам укладеного між сторонами договору, а саме пункту 4.4, яким сторони погодили, що оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківській рахунок орендодавця протягом 5 (п'яти) банківських днів з дня підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі наданих послуг за формою, яка надається орендодавцем орендарю за умови отримання Орендарем рахунку-фактури.
На думку скаржника, умови пункту 4.4 договору є визначальними для встановлення моменту настання строку виконання грошового зобов'язання. Проте, суд першої інстанції, ігноруючи погоджену сторонами умову щодо обов'язковості отримання рахунку-фактури як передумови для здійснення оплати, фактично змінив умови договору, що суперечить принципу свободи договору та положенням цивільного законодавства.
З огляду на те, що відповідно до умов договору строк оплати настає виключно за умови отримання орендарем рахунку-фактури, строк виконання грошового зобов'язання за актами наданих послуг настав саме з моменту їх отримання орендарем.
Керуючись умовами пункту 4.4 договору, відповідач, як орендар сплатив вартість наданих послуг одразу після отримання рахунку на оплату акту № 75 від 15.10.2023 на суму 287040,00грн., що сталося лише 16.02.2024. Так само, отримавши рахунок на оплату акту № 76 від 31.10.2023 на суму 324120,00грн., який надійшов від позивача тільки 04.09.2024, відповідач виконав свій обов'язок у порядку встановленому договором.
Отже, розрахунок пені, 3% річних та інфляційних є невірним, оскільки суд першої інстанції здійснив відповідне нарахування з наступного дня після спливу п'ятиденного строку на оплату акту наданих послуг, хоча позивачем не надано жодного доказу направлення рахунку на оплату акту, як того вимагають умови договору.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал" на рішення господарського суду Харківської області від 30.01.2026 у справі №922/4134/25; встановлено позивачу у справі строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 15 днів (з урахуванням вимог ст.263 Господарського процесуального кодексу України) з дня вручення даної ухвали; встановлено сторонам у справі строк для подання заяв і клопотань - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал" на рішення господарського суду Харківської області від 30.01.2026 у справі №922/4134/25 ухвалено розпочати з 19.02.2026 без повідомлення учасників справи.
04.03.2026 позивачем подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал", рішення господарського суду Харківської області від 30.01.2026 у справі №922/4134/25 залишити без змін.
Згідно з частиною 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За приписами частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з частиною 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Ухвала суду про відкриття апеляційного провадження була направлена учасникам справи через підсистему "Електронний суд" до кабінету користувача і доставлена їм 18.02.2026.
Клопотань від учасників справи про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням не надійшло.
За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.
В ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає наступне.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 02.10.2023 між Фермерським господарством "Каракуця" (надалі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал" (надалі - орендар) було укладено договір оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 0210/23 (надалі - договір т.1 а.с.12-14), відповідно до умов якого орендодавець зобов'язується передати орендарю в тимчасове платне володіння та користування сільськогосподарську техніку, визначену у цьому договорі, а також зобов'язується забезпечити своїми силами керування та технічну експлуатацію сільськогосподарської техніки (надалі - техніка), а орендар зобов'язується прийняти в тимчасове володіння та користування сільськогосподарську техніку під керуванням екіпажу (тракториста, механізатора) орендодавця та зобов'язується сплачувати орендодавцю орендну плату (пункт 1.1. договору).
В оренду надається наступна сільськогосподарська техніка (надалі також - техніка): комбайн зернозбиральний John Deere 9680 WTS, рік випуску 2003, реєстраційний номер НОМЕР_1 , П.І.Б. екіпажу Гнатенко Андрiй Вiкторович, примітка зареєстрований в ГУ Держпродспоживслуби в Харківський області 2З.06.2017р. ЕЕ № 073391 (пункт 1.2 договору).
Згідно з пунктом 2.1 договору, передача техніки в оренду здійснюється за актом приймання-передачі.
Термін оренди починається в день підписання сторонами акту приймання-передачі техніки. Останнім днем нарахування орендної плати є день повернення (передачі) техніки, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі (пункт 2.2 договору).
Відповідно до пункту 2.3 договору, в акті приймання-передачі зазначаються основні відомості про техніку та екіпаж (тракториста, механізатора), а також технічний стан техніки на момент передачі в оренду.
Згідно з пунктом 3.1 договору, термін договору складає з 02.10.2023 року по 30.11.2023 року, але в будь-якому випадку до дати закінчення екіпажом обробітку всієї площі земельних ділянок.
Пунктом 3.2 договору сторони погодили, що строк оренди техніки може бути подовженим або скороченим за письмовою згодою cтopiн та оформлюються письмово шляхом укладання додаткових угод до договору.
Розділом 4 договору визначено розмір орендної плати та порядок розрахунків.
Так, згідно з пунктом 4.1 договору, розмір орендної плати складає 1200,00 грн з ПДВ 20% - 200 грн. за 1 гектар зібраної (обмолоченої) площі земельних ділянок екіпажом орендодавця.
Загальний розмір орендної плати, згідно даного договору, визначається сумарною площею земельних ділянок належним чином оброблених (обмолочених) силами екіпажу орендодавця на підставі актів приймання-передачі наданих послуг, підписаних уповноваженими представниками сторін за формою, яка надається орендодавцем орендарю (пункт 4.2 договору).
Екіпаж орендодавця за допомогою техніки зобов'язується виконати обробіток (збирання урожаю соняшника) на земельних ділянках, визначених орендарем, загальною площею 1000 гектар. Загальна площа земельних ділянок, визначених орендарем для обробітку, може бути зменшена лише за письмовою згодою сторін (пункт 4.3. договору).
Відповідно до пункту 4.4 договору оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківській рахунок орендодавця протягом 5 (п'яти) банківських днів з дня підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачi наданих послуг за формою, яка надається орендодавцем орендарю за умови отримання орендарем рахунку-фактури. Оплата може бути здійснена як у безготівковій формі так i в інший не заборонений законом спосіб.
Пунктом 4.4.1 договору сторони погодили, що акти приймання-передачі наданих послуг складаються та підписуються уповноваженими представниками сторін за наступні періоди:
- з 1 по 15 число поточного місяця, в якому техніка знаходилась у користування орендаря:
- з 16 по 30/31 (по останнє) число поточного місяця, в якому техніка знаходилась у користування орендаря.
Згідно з пунктом 5.1.1 договору орендодавець за цим договором зобов'язується надати в оренду техніку у технічно справному стані та забезпечити її доставку до орендаря та в зворотному напрямку за власний рахунок. Місце доставки техніки: с. Копанки, Красноградський район, Xapківська область.
Відповідно до пункту 5.1.11 договору орендодавець за цим договором зобов'язується вчасно надавати орендарю акти приймання-передачi наданих послуг за формою орендодавця та рахунки-фактури.
Згідно пункту 5.2.2 договору орендар за цим договором зобов'язується своєчасно сплачувати орендну плату.
Пунктом 6.1 договору сторони погодили, що цей договір вважається укладеним i набирає чинності з моменту його підписання сторонами i скрiплення їхніми печатками та дiє по З1 грудня 2023 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором
Відповідно до пунктів 7.1-7.2 договору у випадку порушення договору сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.
Згідно з пунктом 7.8 договору у випадку несвоєчасної орендної плати орендар сплачує орендодавцю на вимогу останнього пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховувалась, від загальної вартості несплаченої орендної плати за кожен день прострочення до моменту фактичного виконання орендарем свого зобов'язання за договором.
Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач зазначав, що виконав належним чином прийняті на себе зобов'язання щодо обробітку (збирання урожаю соняшника) на земельних ділянках, визначених орендарем, що підтверджується відповідними актами надання послуг від 15.10.2023 №75 на суму 287040,00грн. (з урахуванням ПДВ), від 31.10.2023 №76 на суму 324120,00грн. (з урахуванням ПДВ) (т.1 а.с.17).
Таким чином, загальна вартість наданих послуг відповідно до актів складає 611160,00грн.
Проте, відповідачем свої зобов'язання з оплати орендних платежів було виконано лише частково на суму 337040,00грн., що підтверджується доданими до позовної заяви копіями платіжних доручень:
- від 16.02.2024 №49281504 на суму 100000,00грн. "призначення платежу - Сплата за оренду сільськогосподарської техніки згідно рах.№19 від 15/10/2023 у т.ч. ПДВ 20% 16666,67грн." (т.1 а.с.15 на звороті);
- від 19.07.2024 №49281946 на суму 100000,00грн. "призначення платежу - Сплата за оренду сільськогосподарської техніки згідно рах.№19 від 15/10/2023 у т.ч. ПДВ 20% 16666,67грн." (т.1 а.с.16);
- від 31.07.2024 №49281963 на суму 87040,00грн. "призначення платежу - Сплата за оренду сільськогосподарської техніки згідно рах.№19 від 15/10/2023 у т.ч. ПДВ 20% 14506,67грн." (т.1 а.с.16 на звороті);
-від 04.09.2024 №49282029 на суму 50000,00грн. "призначення платежу - Сплата за оренду сільськогосподарської техніки згідно рах.№20 від 31/10/2023 у т.ч. ПДВ 20% 8333,33грн." (т.1 а.с.15).
З метою досудового врегулювання спору, 10.05.2025 позивачем, як орендодавцем було направлено на адресу орендаря вимогу про сплату заборгованості в сумі 274120,00грн. (т.1 а.с.24-26).
Проте, відповідачем відповіді на вказану претензію надано не було, як і не було в добровільному порядку сплачено суму заборгованості за договором, що і стало підставою для звернення 21.01.2025 Фермерського господарства "Каракуця" до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал" про стягнення 466689,58грн., з яких: 274120,00грн. - сума основної заборгованості, інфляційні в сумі 83357,97грн. за період прострочення оплати з 06.11.2023 по 31.10.2025, 3% річних в розмірі 24218,60грн. за період прострочення оплати з 06.11.2023 по 31.11.2025, пеню в сумі 84993,01грн. за період прострочення оплати з 06.11.2023 по 05.05.2024 (т.1 а.с.1-37).
Рішенням господарського суду Харківської області від 30.01.2026 у даній справі позов задоволено частково, з підстав викладених вище (т.1 а.с.73-81).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судова колегія зазначає, що згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до приписів статей 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В частині 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 0210/23 від 02.10.2023 підписаний сторонами, докази визнання договору недійсним у суду відсутні.
Зі змісту договору вбачається, що на його підставі між сторонами виникли правовідносини найму (оренди) транспортного засобу, що регулюються главою 58 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Частинами першою, третьою статті 760 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (частина 3 статті 760 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 798 Цивільного кодексу України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.
За приписами частин 2, 3 цієї статті Кодексу договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує. Сторони можуть домовитися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу.
Відповідно до частини 1 статті 805 Цивільного кодексу України , управління та технічна експлуатація транспортного засобу, переданого у найм з екіпажом, провадяться його екіпажом. Екіпаж не припиняє трудових відносин з наймодавцем. Витрати на утримання екіпажу несе наймодавець.
Частинами 1 та 5 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України ).
Як було зазначено вище, 02.10.2023 між Фермерським господарством "Каракуця" (надалі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал" (надалі - орендар) було укладено договір оренди сільськогосподарської техніки з екіпажом № 0210/23 (надалі - договір т.1 а.с.12-14), відповідно до умов якого орендодавець зобов'язується передати орендарю в тимчасове платне володіння та користування сільськогосподарську техніку, визначену у цьому договорі, а також зобов'язується забезпечити своїми силами керування та технічну експлуатацію сільськогосподарської техніки (надалі - техніка), а орендар зобов'язується прийняти в тимчасове володіння та користування сільськогосподарську техніку під керуванням екіпажу (тракториста, механізатора) орендодавця та зобов'язується сплачувати орендодавцю орендну плату (пункт 1.1. договору).
Згідно з пунктом 3.1 договору, термін договору складає з 02.10.2023 року по 30.11.2023 року, але в будь-якому випадку до дати закінчення екіпажом обробітку всієї площі земельних ділянок.
Розділом 4 договору визначено розмір орендної плати та порядок розрахунків.
Так, згідно з пунктом 4.1 договору, розмір орендної плати складає 1200,00грн. з ПДВ 20% - 200 грн. за 1 гектар зібраної (обмолоченої) площі земельних ділянок екіпажом орендодавця.
Відповідно до пункту 4.4 договору оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківській рахунок орендодавця протягом 5 (п'яти) банківських днів з дня підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачi наданих послуг за формою, яка надається орендодавцем орендарю за умови отримання орендарем рахунку-фактури. Оплата може бути здійснена як у безготівковій формі так i в інший не заборонений законом спосіб.
Пунктом 4.4.1 договору сторони погодили, що акти приймання-передачі наданих послуг складаються та підписуються уповноваженими представниками сторін за наступні періоди:
- з 1 по 15 число поточного місяця, в якому техніка знаходилась у користування орендаря:
- з 16 по 30/31 (по останнє) число поточного місяця, в якому техніка знаходилась у користування орендаря.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач, як орендодавець виконав належним чином прийняті на себе зобов'язання щодо обробітку (збирання урожаю соняшника) на земельних ділянках, визначених відповідачем, як орендарем, що підтверджується відповідними актами надання послуг від 15.10.2023 №75 на суму 287040,00грн. (з урахуванням ПДВ), від 31.10.2023 №76 на суму 324120,00грн. (з урахуванням ПДВ) (т.1 а.с.17) на загальну суму 611160,00грн.
Натомість відповідач свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати орендної плати належним чином не виконав, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов'язання.
В позовній заяві позивачем фактично було визнано сплату боргу за платіжними інструкціями від 16.02.2024 №49281504, від 19.07.2024 №49281946, від 31.07.2024 №49281963 на суму 87040,00грн., від 04.09.2024 №49282029 на суму 50000,00грн. на загальну суму 337040,00грн., однак не враховано сплату боргу за платіжною інструкцією від 04.06.2025 №49282726 на суму 44000,00грн. доданою відповідачем до відзиву на позовну заяву (т.1 а.с.61).
З огляду на те, що відповідач не надав суду доказів сплати решти боргу, а позивач не надав суду доказів того, що за платіжною інструкцією № 49282726 від 04.06.2025 на суму 44000,00грн. борг сплачувався за іншими правовідносинами, господарський суд першої інстанцій дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог у відповідній частині та стягнення з відповідача на користь позивача 230120,00 грн. основного боргу.
Судова колегія зазначає, що рішення господарського суду у відповідній частині не оскаржено учасниками справи, а отже, не є предметом розгляду в даному апеляційному провадженні.
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи вимоги процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд рішення господарського суду Харківської області від 30.01.2026 у справі №922/4134/25 виключно в межах доводів та вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал", а саме: в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 32072,47грн., інфляційних у розмірі 25417,58грн. та 3% річних у розмірі 10507,49грн.
Як було зазначено вище, в обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом не було надано належної правової оцінки умовам укладеного між сторонами договору, а саме пункту 4.4, яким сторони погодили, що оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківській рахунок орендодавця протягом 5 (п'яти) банківських днів з дня підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачi наданих послуг за формою, яка надається орендодавцем орендарю за умови отримання Орендарем рахунку-фактури.
На думку скаржника, умови пункту 4.4 договору є визначальними для встановлення моменту настання строку виконання грошового зобов'язання. Проте, суд першої інстанції, ігноруючи погоджену сторонами умову щодо обов'язковості отримання рахунку-фактури як передумови для здійснення оплати, фактично змінив умови договору, що суперечить принципу свободи договору та положенням цивільного законодавства.
З огляду на те, що відповідно до умов договору строк оплати настає виключно за умови отримання орендарем рахунку-фактури, строк виконання грошового зобов'язання за актами наданих послуг настав саме з моменту їх отримання орендарем.
Оцінюючи вказані доводи апелянта, судова колегія зауважує, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом у розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" (адже не опосередковує здійснення господарської операції з надання послуги), а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти як оплату за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер.
Таким чином, хоча в договорі й зазначено, що оплата здійснюється "за умови отримання орендарем рахунку-фактури", така умова договору не змінює строк виконання грошового зобов'язання, який обраховується "з дня отримання товару", а не рахунку.
Отже, не надання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку здійснити оплату за договором після підписання актів наданих послуг, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги.
Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18, від 29.04.2020 у справі №915/641/19.
Колегія суддів також звертає увагу, що платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за договором, викладені в розділі 10 договору "Адреси, банківські реквізити та підписи сторін", який підписаний орендарем і скріплений його печаткою, що в свою чергу свідчить про можливість відповідача здійснити оплату навіть не отримавши від позивача відповідного рахунку.
Оцінюючи правомірність висновку місцевого господарського суду щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних у розмірі 70709,85грн. та 3% річних у розмірі 22161,70грн., колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює окремі види зобов'язань. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.
З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції було перевірено розрахунок інфляційних та 3% річних, долучений позивачем до матеріалів справи, та встановлено, що він є арифметично невірними, оскільки позивачем не було враховано факт оплати відповідачем боргу за платіжною інструкцією від 04.06.2025 № 49282726 на суму 44000,00грн.
Отже, за наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо часткового задоволення позовних вимог у відповідній частині та стягнення відповідача на користь позивача інфляційних в сумі 70709,85грн. за прострочення оплати за кожним з актів надання послуг (з урахуванням проведених часткових оплат) за загальний період прострочення оплати з 06.11.2023 по 31.10.2025 та 3% річних у розмірі 22161,70грн. за прострочення оплати за кожним з актів надання послуг (з урахуванням проведених часткових оплат) за загальний період прострочення оплати з 06.11.2023 по 31.11.2025.
Щодо висновку господарського суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 42726,03грн., судова колегія зазначає, що відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
За змістом частини 2 статті 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
За змістом статей 1 та 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України (діючого станом на період нарахування позивачем пені), нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як було зазначено вище, пунктом 7.8 договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної орендної плати орендар сплачує орендодавцю на вимогу останнього пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховувалась, від загальної вартості несплаченої орендної плати за кожен день прострочення до моменту фактичного виконання орендарем свого зобов'язання за договором.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, оскільки не виконав його в строк, встановлений умовами укладеного між сторонами договору, що надає позивачу право на нарахування пені за допущені прострочення, однак з урахуванням обмежень щодо можливого строку нарахування, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України (діючого станом на час існування спірних правовідносин).
З доданого позивачем до позовної заяви розрахунку пені вбачається, що у зв'язку з простроченням виконання зобов'язань за договором останній нарахував до стягнення з відповідача 84993,01грн. - пені за загальний період прострочення оплати з 06.11.2023 по 05.05.2024 (тобто, з урахуванням обмежень щодо можливого строку нарахування, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України).
Разом з тим, як вірно встановлено господарським судом першої інстанції, при здійсненні відповідного розрахунку позивачем безпідставно було нараховано пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, оскільки умовами пункту 7.8 договору передбачено можливість нарахування пені в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховувалась.
За наведених обставин, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про часткове задоволення позову у відповідній частині, та стягнення з відповідача на користь позивача 42726,03грн. пені за прострочення оплати за кожним з актів про надання послуг (з урахуванням проведених часткових оплат) за загальний період прострочення оплати з 06.11.2023 по 05.05.2024.
Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності за вимогами про стягнення пені за порушення виконання зобов'язання з оплати за договором за період до 21.11.2024 (т.1 а.с.51-55), судова колегія зазначає, що строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) Цивільним кодексом України визначено як позовну давність (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, в тому числі, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Стаття 263 Цивільного кодексу України унормовує, що перебіг позовної давності зупиняється: 1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93 та № 22095/93 у справі “Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 57 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі “ВАТ “Нафтова компанія “Юкос» проти Росії»).
Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі “Фінікарідов проти Кіпру»).
Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS CoV-2» від 11.03.2020 № 211 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 на всій території України з 12.03.2020 було встановлено карантин, який неодноразово продовжувався.
В свою чергу, 17.03.2020 був прийнятий Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)" № 530-ІХ (Закон № 530). Даним законом були внесені зміни, у тому числі, і до ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні". Відповідно до наведених змін карантин було визнано форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили). Розділом II Прикінцеві положення Закону №530 було визначено, що цей закон набирає чинності з дня його опублікування. З вищенаведеного слідує, що з 17.03.2020 карантин на законодавчому рівні було визнано обставиною непереборної сили та, відповідно, з даного моменту має застосовуватися правило п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України щодо зупинення строків позовної давності.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктами 12-14 такого змісту: "12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.".
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантин відмінений на всій території України з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.
Крім того, 24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022, який діє до тепер.
Законом України від 15.03.2022 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 такого змісту: "19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії."
Законом України "Про внесення зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності", пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, яким продовжувались строки позовної давності в тому числі і за статтями 257-259 ЦК України, виключений. Вказаний закон набрав чинності 04.09.2025.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з відповідним позовом 21.11.2025.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовна давність за вимогами про стягнення пені за порушення виконання зобов'язання з оплати за договором за період до 21.11.2024 не може вважатись такою, що сплинула станом на дату звернення позивача до суду з позовом у даній справі, а тому застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо цих вимог, за поданою відповідачем заявою, є неможливим.
Судова колегія зазначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
За наведених обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал" не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 30.01.2026 у справі №922/4134/25 з урахуванням меж його перегляду, визначених частиною 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 254, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 30.01.2026 у справі №922/4134/25 залишити без змін.
Повна постанова складена 20.04.2026.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення. Порядок і строки оскарження постанови передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.В. Плахов
Суддя С.Ч. Жельне
Суддя П.В. Тихий