вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"06" квітня 2026 р. Справа№ 910/10461/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Корсака В.А.
Алданової С.О.
за участю:
секретаря судового засідання: Лукінчук І.А.,
представників сторін:
від позивача: Носик Б.М. (поза межами приміщення суду);
від відповідача: Касьянов М.Г. (поза межами приміщення суду);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 (повний текст складено 04.02.2026)
у справі №910/10461/25 (суддя Бойко Р.В.)
за позовом Корпорації "ТСМ Груп"
до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення заборгованості у розмірі 715 766,84 грн,
Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.
У серпні 2025 року Корпорація "ТСМ Груп" (далі - Корпорація) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просила стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - Товариство) 715 766,84 грн заборгованості, з яких 26 144,55 грн 3% річних, нарахованих за період з 30.06.2024 до 15.09.2024, та 689 622,29 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з червня 2024 року по червень 2025 року.
На обґрунтування заявлених вимог Корпорація зазначає, що Товариство сплатило присуджену рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2024 у справі №910/8368/24 суму заборгованості, зокрема, основний борг у розмірі 4 089 275,58 грн, лише 09.07.2025.
У позовній заяві Корпорація повідомила, що згідно з попереднім (орієнтовним) розрахунком судових витрат, очікує понести судові витрати на оплату судового збору у розмірі 8 589,20 грн та на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 25 000,00 грн.
Позиції учасників справи.
У відзиві Товариство зазначило, що у межах справи №910/8368/24 Корпорація стягувала з нього (Товариства) за невиконання умов договору №05/21 від 01.09.2021 суму інфляційних втрат у розмірі 1 325 628,91 грн та 3% річних у розмірі 289 198,24 грн. При цьому на підставі ч. 10 ст. 238 ГПК сума 3% річних, нарахованих на суму заборгованості відповідно до визначеної в наказі формули за період з 16.09.2024 по 08.07.2025, становить 99 388,78 грн.
Також відповідач зазначає, що за невиконання передбаченого договором №05/21 від 01.09.2021 грошового зобов'язання, сума основного боргу за яким становить 4 089 275,58 грн, позивач у порядку ст. 625 ЦК України нарахував інфляційні втрати та 3% річних у сукупному розмірі 2 429 982,77 грн, що становить 59% від суми заявленого основного боргу. Товариство вказує на те, що з огляду на обставини здійснення ним господарської діяльності у теперішніх умовах такий розмір нарахувань є неспівмірним тягарем та не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності, визначеним ст. 3 ЦК України, що, у свою чергу, є винятковими підставами для зменшення 3% річних та інфляційних втрат.
Крім того, Товариство зазначає, що у зв'язку із значним зростанням простроченої заборгованості ДП "Гарантований покупець" перед Товариством та суттєвим зменшенням обсягу відпущеної електроенергії виникла фінансова криза неплатежів. Оскільки проблема неплатежів за відпущену електроенергію стала загальносуспільним явищем, Президент України видав Указ від 22.09.2020 №406/2020 "Про невідкладні заходи щодо стабілізації ситуації в енергетичній сфері та подальшого розвитку ядерної енергетики" з метою забезпечення сталого функціонування ядерної енергетики, подолання кризового стану з розрахунками за відпущену електричну енергію.
Наведене, на думку відповідача, свідчить про відсутність вини Товариства у несвоєчасній оплаті робіт, а отже і про відсутність підстав для покладання на відповідача відповідальності за таке прострочення. Крім того, відповідач повідомляє, що на теперішній час втратив виробничі потужності, що забезпечували майже половину його доходу від реалізації електроенергії. Поряд з тим, Товариство продовжує нести витрати з утримання об'єктів і персоналу Запорізької АЕС, не одержуючи від діяльності цього відокремленого підрозділу жодного доходу. Зазначені втрати виробничих потужностей вкрай негативно вплинули на фінансовий стан Товариства.
Товариство стверджує, що наявні ресурси, в т.ч. грошові кошти воно спрямовує в першу чергу на задоволення потреб безпеки експлуатації АЕС. До того ж, продаж ним встановленого обсягу електричної енергії ДП "Гарантований покупець" за фіксованими цінами, що нижчі за ринкові, зумовив виникнення довгострокового дефіциту платіжного балансу, який негативно вплинув на можливість виконувати зобов'язання зі сплати платежів, у тому числі зі сплаті таких першочергових як податки, збори та інші платежі до державного бюджету, постачання ядерного палива тощо.
Відповідач вважає, що втрата ним значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС; покладання на нього в умовах воєнного стану додаткового фінансового тягаря у вигляді спеціальних обов'язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу і необхідність в таких умовах підтримувати безпеку АЕС (Рівненської, Хмельницької, Південноукраїнської) є надзвичайними обставинами, які перешкодили Товариству своєчасно виконати свої зобов'язання. На переконання Товариства, наявні об'єктивні обставини, які мають істотне значення та свідчать про наявність обґрунтованих підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення з нього відсотків річних та інфляційних втрат на 99%.
Товариство також подало клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу до 1 000,00 грн.
На обґрунтування цього клопотання Товариство зазначає, що Корпорація не надала належних доказів на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, а саме доказів на підтвердження виконаних послуг, акт приймання-передачі наданих послуг, перелік складових наданих послуг, розрахунок вартості складових наданих відповідних послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Товариство зауважує, що участь представника Корпорації у розгляді цієї справи в Господарському суді міста Києва не потребувала значного часу виконання як юридичної, так і технічної роботи (що підтверджується Корпорацією в позовній заяві від 22.08.2025, у якій, серед іншого, зазначено про здійснення розгляду заяви без участі представника Корпорації), не вимагала додаткового вивчення й аналізу законодавства України і судової практики. Докази адвокатом не збиралися, не потребували додаткового вивчення, а отже, не є складною і підготовка до розгляду цієї заяви у справі, оскільки така підготовка не потребує аналізу великої кількості доказів, законодавства, значних затрат часу та зусиль. Час, витрачений адвокатом на надання послуг у справі, з поданих документів взагалі не вбачається за можливе визначити. Товариство вважає, що заявлена вартість послуг з професійної правничої допомоги не відповідає критеріям реальності та розумності. Відповідач стверджує, що позивач відповідно до ст. 74 ГПК України не довів надання зазначених послуг у заявленій сумі, не надав доказів, які довели би, що його (позивача) витрати є співмірними з виконаними адвокатом роботами та часом, витраченим адвокатом на їх виконання, обсягом наданих послуг, ціною позову або значенням справи для сторін, не надав належних доказів на підтвердження сплати послуг адвоката, а отже такі витрати не підлягають стягненню з Товариства.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 позов Корпорації задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь Корпорації 689 622,29 грн інфляційних втрат, 25 809,36 грн 3% річних, 8 585,18 грн судового збору та 10 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Провадження в частині вимоги Корпорації про стягнення з Товариства 3% річних у розмірі 335,19 грн, нарахованих за 30.06.2024, закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування Товариству за період з червня 2024 року по червень 2025 року інфляційних втрат у розмірі 689 622,29 грн та за період з 01.07.2024 по 15.09.2024 - 3% річних у розмірі 25 809,36 грн.
Оскільки спір між сторонами щодо нарахування 3% річних на суму боргу у розмірі 4 089 275,58 грн за 30.06.2024 вирішений рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2024, яке набрало законної сили 04.03.2025, суд закрив провадження в частині цієї вимоги.
Щодо клопотання Товариства про зменшення на 99% нарахованих йому 3% річних та інфляційних втрат суд зазначив таке. З положень ст. 230, 233 ГК України та ст. 549, 551 ЦК України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних та інфляційних втрат не є штрафними санкціями, зокрема, неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Також суд вказав на наявність чистого прибутку Товариства, що підтверджується публікаціями самих посадовців відповідача в Інтернеті та соцмережах, зокрема на офіційному сайті відповідача - energoatom.com.ua, а також на відсутність пояснення Товариства про те, чому за таких обставин заборгованість протягом 2023-2025 року не була погашена.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 04.02.2026, Товариство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати частково та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Корпорації до Товариства в частині стягнення 25 809,36 грн 3% річних, залишити без задоволення; скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу та ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір витрат на оплату правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами, до 1 000,00 грн.
Скаржник вважає, що суд не у повному обсязі оцінив докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд неповно з'ясував всі фактичні обставини справи та не дослідив докази, що мають значення для справи.
Зокрема, суд не взяв до уваги факт знаходження Товариства у скрутному фінансовому становищі. Крім того, на думку Товариства, наявні обставини очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних та інфляційних втрат, що є винятковими підставами для зменшення 3 % річних та інфляційних втрат.
Товариство також зазначає про відсутність його вини у несвоєчасній оплаті комплексу робіт, а отже і про відсутність підстав для покладання на нього відповідальності за таке прострочення.
Апелянт зазначає, що згідно з висновком Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Щодо стягнення з нього на користь Корпорації 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу Товариство зазначає, що Корпорація не обґрунтувала реальність, дійсність та необхідність витрат за послуги, які були надані адвокатом під час розгляду позовної заяви у справі №910/10461/25 в Господарському суді міста Києва (відповідність витраченого часу наданим послугам), зазначивши лише про фіксований розмір. Участь представника Корпорації у розгляді позовної заяви у справі №910/10461/25 в Господарському суді міста Києва не потребувала значного часу виконання як юридичної, так і технічної роботи (що підтверджується Корпорацією у позовній заяві від 22.08.2025, в якій серед іншого зазначено про здійснення розгляду заяви без участі представника Корпорації), не вимагала додаткового вивчення й аналізу законодавства України і судової практики. Докази адвокатом не збиралися та не потребували додаткового вивчення, а тому не є складною і підготовка до розгляду цієї заяви у справі, оскільки така підготовка не потребує аналізу великої кількості доказів, законодавства, значних затрат часу та зусиль.
Час, витрачений адвокатом на надання послуг у справі, з поданих документів взагалі не вбачається за можливе визначити.
Отже, з огляду на те, які вимоги ставляться до адвоката (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», зокрема, наявність у такої особи повної юридичної освіти, стажу роботи в галузі права), дії представника позивача не вимагали значного обсягу юридичної роботи.
Товариство вважає, що заявлена сума послуг на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям реальності та розумності. Позивач відповідно до ст. 74 ГПК України не довів надання послуг на заявлену суму. Позивач також не надав доказів, які довели би, що його витрати є співмірними з виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом на їх виконання, обсягом наданих послуг, ціною позову або значенням справи для сторін, не надано належних доказів на підтвердження сплати послуг адвоката, а отже вони не підлягають стягненню з Товариства.
За наведених вище підстав Товариство вважає, що суд виніс передчасне та необ'єктивне рішення.
Позиції учасників справи.
Корпорація надала відзив на апеляційну скаргу, у якій проти доводів та вимог Товариства заперечує, наводить власні доводи на їх спростування, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін як законне та обгрунтоване.
У відзиві Корпорація заявила, що у зв'язку з поданням Товариством апеляційної скарги уклала з АО «Вінннерлекс» Специфікацію №163 від 25.02.2026, якою передбачено надання професійної правничої допомоги Корпорації під час розгляду Північним апеляційним господарським судом справи №910/10461/25, в т.ч. допомоги зі складання, оформлення і подання відзиву на апеляційну скаргу та всіх інших необхідних процесуальних документів, вчинення інших необхідних процесуальних дій в інтересах клієнта. Вартість надання професійної правничої допомоги визначена в Специфікації №163 від 25.02.2026 у сумі 6 000,00 грн і платіжною інструкцією №1965 від 26.02.2026 Корпорація сплатила 6 000,00 грн за надання правової допомоги, передбаченою Специфікацією №163.
Корпорація просить понесені нею витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом Північним апеляційним господарським судом апеляційної скарги Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 у справі №910/10461/25 у розмірі 6 000,00 грн стягнути з Товариства.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2026 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10461/25 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 до надходження матеріалів справи №910/10461/25.
02.03.2026 матеріали справи №910/10461/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 у справі №910/10461/25. Розгляд справи призначено на 06.04.2026.
Розгляд клопотань.
11.03.2026 до апеляційної інстанції від представника Корпорації Носика Б.М. надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2026 задоволено заяву представника Корпорації Носика Б.М. про участь у судовому засіданні, призначеному на 06.04.2026, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
30.03.2026 до апеляційної інстанції від представника Товариства Касьянова М.Г. надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2026 задоволено заяву представника Товариства Касьянова М.Г. про участь у судовому засіданні, призначеному на 06.04.2026, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).
Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
01.09.2021 Корпорація (підрядник) та Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (правонаступником якого є Товариство) (замовник) уклали договір №05/21 (далі - договір) на виконання комплексу робіт, який був зареєстрований відповідачем за №05/21-123-08-21-07260 від 11.11.2021.
За умовами п. 1.1 договору генеральний підрядник зобов'язався виконати на користь замовника комплекс робіт з теми: "ВП Южно-Українська АЕС. Реконструкція комплексу інженерно-технічних засобів фізичного захисту ділянок 22, 23 периметру з улаштуванням КПП. Постачання обладнання, будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи".
Корпорація виконала роботи та поставила обладнання, що підтверджується довідкою від 22.12.2021 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати №1 за грудень 2021 (форма КБ-3) на суму 3 015 642,78 грн, складеною на підставі актів №1 від 22.12.2021 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2021 року (форма №КБ-2В) на 1 160 723,76 грн, №2 від 22.12.2021 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2021 року (форма №КБ-2В) на 1 854 919,02 грн.
Крім того, згідно з видатковими накладними на поставку обладнання: ВН №72 від 23.11.2021 на суму 946 756,80 грн; ВН №73 від 25.11.2021 на суму 115 052,40 грн; ВН №84 від 13.12.2021 на суму 368,40 грн; ВН №88 від 22.12.2021 на суму 11 455,20 грн позивач поставив, а відповідач прийняв обладнання для виконання робіт за вказаним договором.
У липні 2024 року Корпорація звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ДП "НАЕК "Енергоатом" про стягнення заборгованості у розмірі 5 704 102,73 грн (4 089 275,58 грн основного боргу, 289 198,24 грн 3% річних, 1 325 628,91 грн втрат від інфляції). При цьому за неналежне виконання грошового зобов'язання з оплати робіт та товару на загальну суму 4 089 275,58 грн Корпорація нарахувала 3% річних до 30.06.2024, а інфляційні втрати були нараховані до 31.05.2025.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2024, залишеним без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 та Верховного Суду від 27.05.2025 у справі №910/8368/24, стягнуто з Товариства на користь Корпорації 4 089 275,58 грн основного боргу, 289 198,24 грн 3% річних, 1 325 628,91 грн інфляційних втрат, 68 449,23 грн судового збору, 20 000,00 грн витрат на правничу допомогу. В порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України вирішено нарахувати до стягнення з Товариства на користь Корпорації 3% річних від суми боргу, починаючи з моменту прийняття даного рішення та до моменту виконання цього рішення, за формулою С х 0,03 х (Д / ДР), де С - сума основного боргу, Д - кількість днів прострочення, ДР - кількість днів у році.
Корпорація стверджує, а Товариство не заперечує, що присуджена до стягнення рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2024 у справі №910/8368/24 заборгованість була примусово стягнута з Товариства виконавчою службою 09.07.2025.
Спір у справі №910/10461/25 виник у зв'язку з твердженнями Корпорації "ТСМ Груп" про наявність правових підстав для стягнення з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 3% річних, нарахованих за період з 30.06.2024 до 15.09.2024 у розмірі 26 144,55 грн, а також нарахованих за період з червня 2024 року по червень 2025 року інфляційних втрат у розмірі 689 622,29 грн.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3% річних від простроченої суми.
У кредитора згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 виснувала, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Нарахування на суму боргу 3% річних та інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
Суд встановив, що рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2024, залишеним без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 та Верховного Суду від 27.05.2025 у справі №910/8368/24, встановлено факт наявності у Товариства обов'язку сплатити на користь Корпорації борг у розмірі 4 089 275,58 грн за виконані згідно з договором роботи та поставлені товари, а також факт прострочення Товариством виконання такого обов'язку та, як наслідок, стягнуто з Товариства 289 198,24 грн 3% річних та 1 325 628,91 грн інфляційних втрат.
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (висновки Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі №910/9823/17).
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в т.ч. в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Отже, встановлені Господарським судом міста Києва у рішенні від 16.09.2024 у справі №910/8368/24 обставини є преюдицією та повторного доведення не потребують.
Враховуючи заявлений позивачем період для нарахування інфляційних втрат (з червня 2024 року по червень 2025 року) та 3% річних (з 30.06.2024 по 15.09.2024), для вирішення справи, що розглядається, відсутня необхідність для визначення настання строку виконання обов'язку з оплати боргу у розмірі 4 089 275,58 грн, а достатнім є встановлення у межах справи №910/8368/24 факту того, що Товариство прострочило виконання своїх грошових зобов'язань за договором.
Так, у межах справи №910/8368/24 розглядались вимоги Корпорації про стягнення з Товариства інфляційних втрат, нарахованих по 31.05.2024, та 3% річних, нарахованих по 30.06.2024, а з 16.09.2024 рішенням суду зобов'язано орган (особу), що здійснюватиме примусове виконання рішення, нарахувати та стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних, починаючи з моменту прийняття даного рішення та до моменту виконання цього рішення.
Тобто в частині нарахованих на 30.06.2024 3% річних спір був вирішений у межах справи №910/8368/24.
Оскільки спір між сторонами щодо нарахування 3% річних на суму боргу у розмірі 4 089 275,58 грн за 30.06.2024 вирішений рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2024, яке набрало законної сили 04.03.2025, суд першої інстанції закрив провадження у справі в частині цієї вимоги, що сторони в апеляційному порядку не оскаржують.
Суд встановив, що матеріали справи не містять, а Товариство не надало доказів сплати ним на користь Корпорації боргу у розмірі 4 089 275,58 грн раніше визначеної Корпорацією дати - 09.07.2025.
Отже, обґрунтованими є вимоги Корпорації про стягнення з Товариства 3% річних, нарахованих за період з 01.07.2024 по 15.09.2024 (період, що не охоплюється рішенням суду у справі №910/8368/24), та інфляційних втрат, нарахованих за період з червня 2024 року по червень 2025 року.
Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням визначеного судом періоду їх нарахування, суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування Товариству за період з червня 2024 року по червень 2025 року інфляційних втрат у розмірі 689 622,29 грн та за період з 01.07.2024 по 15.09.2024 3% річних у розмірі 25 809,36 грн.
В апеляційній скарзі Товариство оскаржує рішення суду першої інстанції в частині, що стосується присуджених до стягнення з нього на користь Корпорації 3% річних (25 809,36 грн).
Апеляційний суд здійснив перевірку розрахунку 3% річних за період з 01.07.2024 по 15.09.2024 та погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги Корпорації про стягнення з Товариства 3% річних підлягають задоволенню частково, до стягнення з Товариства на користь Корпорації підлягають 25 809,36 грн.
Перевірка розрахунку здійснена за допомогою інструменту «Калькулятори» системи інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН», що є усталеною практикою, зокрема, викладеною у постановах Верховного Суду від 25.11.2025 у справі №910/11325/23, від 01.07.2025 у справі №910/18308/21, від 26.03.2026 у справі №910/13499/24).
Розглядаючи клопотання Товариства про зменшення 3% річних та інфляційних втрат на 99%, суд бере до уваги таке.
Як уже зазначалося, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Оскільки сторони не встановлювали в договорі іншого розміру процентів річних, то у цій справі до спірних правовідносин щодо нарахування процентів річних на заборгованість слід застосовувати положення ч. 2 ст. 625 ЦК України.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 (провадження № 12-45гс23).
Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання і входять до складу такого зобов'язання (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Законодавець в главі 24 ГК України врегулював загальні засади відповідальності учасників господарських відносин таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (на яку також посилається скаржник) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 зазначила, що у справі №902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.
Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
Також у вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.
До того ж у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
З огляду на наведені правові висновки Верховного Суду та висновки Великої Палати Верховного Суду, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.
При цьому суд у визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
А тому розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
З урахуванням наведеного клопотання Товариства про зменшення 3% річних на 99% задоволенню не підлягає.
Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14.11.2006 №519).
Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об'єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.
Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.
Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2023 у справі №904/4334/22, від 24.01.2024 у справі №917/991/22, від 01.10.2024 у справі №910/18091/23, від 05.11.2024 у справі № 902/43/24, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 712/4975/22 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24.
З огляду на наведене підстави для зменшення інфляційних нарахувань на 99% відсутні, відповідне клопотання Товариства задоволенню не підлягає.
Колегія суддів відзначає, що за текстом апеляційної скарги Товариство ствреджує про наявність обставин очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних та інфляційних втрат, що є винятковими підставами для зменшення 3 % річних та інфляційних втрат. Вважає, що стягнення з нього відсотків річних та інфляційних втрат у значних розмірах може підірвати можливості виконання стратегічним підприємством своїх пріоритетних для безпеки держави завдань - підтримання безпечної експлуатації атомних енергоблоків та виконання соціально важливої державної місії, а саме забезпечення доступності електричної енергії для споживачів.
Товариство робить висновок про наявність об'єктивних обставини, які мають істотне значення та свідчать про наявність обґрунтованих підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення з нього (Товариства) відсотків річних та у прохальній частині апеляційної скарги просить скасувати оскаржуване рішення частково та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Корпорації до Товариства в частині стягнення 3% річних в розмірі 25 809,36 грн. залишити без задоволення.
Водночас за текстом апеляційної скарги відсутні доводи щодо того, з яких підстав суд повинен залишити вимоги Корпорації про стягнення 3% річних без задоволення повністю, оскільки зменшення таких нарахувань не є тотожним відмові у задоволенні вимог про їх стягнення.
Щодо витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції.
Корпорація просила суд стягнути з Товариства відшкодування витрат на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 25 000,00 грн.
У позовній заяві Корпорація навела попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, згідно з яким вона очікує понести судові витрати на оплату судового збору у розмірі 8 589,20 грн та на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 25 000,00 грн.
Представництво інтересів Корпорація "ТСМ Груп" в межах справи №910/10461/25 здійснював адвокат Носик Богдан Миколайович (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №2271 від 14.02.2011) на підставі ордеру серії АЕ №1174276 від 17.01.2023 та договору про надання правової допомоги від 05.08.2021.
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу Корпорація надала договір про надання правової допомоги, укладений нею 05.08.2021 з АО "Віннерлекс" (адвокатське об'єднання), за умовами п. 1.1 якого адвокатське об'єднання зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а Корпорація (клієнт) зобов'язується оплатити відповідно до умов договору надану адвокатським об'єднанням правову допомогу та виграти, пов'язані з виконанням договору, що здійснюються адвокатським об'єднанням.
Конкретний вид та обсяг правової допомоги за Договором сторонами зазначається в специфікації, що є невід'ємним додатком до Договору, яка відображає доручення клієнта адвокатському об'єднанню на падання певної правової допомоги, та її вартість відповідно до такого обсягу (п. 1.2 договору).
Згідно з п. 4.2 договору обчислення та сплата гонорару (вартості послуг) за договором буде здійснюватися відповідно до специфікації та складених на підставі неї рахунків. При цьому клієнт зобов'язується здійснити попередню виплату гонорару (вартості послуг) адвокатського об'єднання за договором у розмірі оплати 100% вартості правової допомоги, обчисленої у специфікації. За домовленістю сторін допускається інший порядок оплати.
25.07.2025 АО "Віннерлекс" та Корпорація підписали Специфікацію №152, якою узгодили надання професійної правової допомоги Корпорації під час розгляду Господарським судом міста Києва справи про стягнення з Товариства 3% річних та інфляційних втрат за договором №05/21 від 01.09.2021, в т.ч. допомоги зі складання, оформлення і подання позовної заяви, всіх інших необхідних процесуальних документів. У Специфікації №152 АО "Віннерлекс" та Корпорація погодили фіксований розмір гонорару за вказану правову допомогу - 25 000,00 грн.
25.07.2025 платіжною інструкцією №1780 Корпорація оплатила визначену Специфікацією №152 правову допомогу.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц).
Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 за змістом ч. 3 ст. 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону №5076-VI).
Закон №5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.
Частинами 1 та 2 ст. 30 Закону №5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, згідно із зазначеною нормою гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону №5076-VI як «форма винагороди адвоката», але у розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Окрім цього, у визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до положень ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України).
У розумінні положень ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Товариство подало клопотання, у якому просить зменшити витрати на оплату правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами до 1 000,00 грн.
Обгрунтування клопотання наведено вище за текстом цієї постанови.
Суд першої інстанції частково погодився з доводами Товариства про неспівмірність заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу з огляду на таке.
Предметом спору у даній справі є стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на вже присуджену в межах справи №910/8368/24 до стягнення суму коштів. Тобто факт порушення відповідачем свого зобов'язання з оплати виконаних за договором підрядних робіт та наявність у відповідача боргу у розмірі 4 089 275,58 грн вже були встановлені судом у межах справи №910/8368/24. При цьому, в межах справи №910/8368/24 на користь Корпорації було стягнуто відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн. Всі необхідні для розгляду справи №910/10461/25 докази по суті спору складаються із рішення суду у справі №910/8368/24 та розрахунку інфляційних втрат (оскільки саме на відповідача покладено обов'язок довести факт оплати присудженої рішення суду заборгованості).
Фактично надані адвокатом правничі послуги в межах даної справи зводились до підготовки та подання через систему «Електронний суд» позовної заяви і здійснення нескладного розрахунку інфляційних втрат та 3% річних (одна сума, два періоди нарахування).
Поза увагою місцевого суду також не залишилась та обставина, що представництво інтересів Корпорації здійснює адвокат Носик Б.М. вже впродовж кількох років. Зокрема, адвокат Носик Б.М. здійснював представництво інтересів Корпорації в межах справи №910/8368/24, а також у серпні 2025 року адвокат Носик Б.М. подав кілька однотипних позовів в інтересах Корпорації до Товариства, предметом яких було стягнення 3% річних та інфляційних витрат, нарахованих за періоди після ухвалення рішень суду про стягнення боргу (№910/10465/25, №910/10463/25, №910/10462/25, №910/10466/25).
Суд, порівнявши тексти позовних заяв, поданих в межах справ №910/10465/25, №910/10463/25, №910/10462/25, №910/10466/25, виявив, що вони є фактично тотожними, а відмінність між ними полягає лише у викладенні розрахунків (періодів, сум), проте в кожній із цих справ було заявлено до відшкодування витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірах від 17 000,00 грн до 30 000,00 грн.
Тобто під час підготовки позову в межах справи №910/10461/24 адвокат Носик Б.М. не витратив (не міг витрати) значного обсягу часу.
При цьому оскільки адвокат Носик Б.М. здійснював представництво інтересів Корпорації в межах справи №910/8368/24, то необхідність витрати значного часу для ознайомлення / вивчення / аналізу наданих клієнтом первинних бухгалтерських документів, господарських договорів, іншої документації у справі відсутня.
Ця справа не є складною, у зв'язку з чим суд розглядав її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
З огляду на наведене, суд не знайшов підстав для висновку, що адвокат Носик Б.М. витратив значний час на дослідження доказів, що мають відношення до даного спору; здійснення розрахунку 3% річних та інфляційних втрат (які також не являються складними); складення позовної заяви та подання її шляхом формування в системі "Електронний суд".
За наведених підстав місцевий суд дійшов висновку, що розмір витрат позивача на оплату професійної допомоги у даному спору у розмірі 25 000,00 грн не є розумним та виправданим, а тому вважав за можливе частково задовольнити клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката та дійшов висновку про необхідність покладення на Товариство витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 10 000,00 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та, з огляду на доводи апеляційної скарги, зазначає таке.
Товариство зауважує на тому, що з поданих Корпорацією документів взагалі не вбачається можливим визначити час, витрачений адвокатом на надання послуг у справі. Однак, як зазначено вище, у визначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, а тому необхідність встановлення кількості витраченого адвокатом часу відсутня.
Водночас суд врахував доводи Товариства про те, що участь представника Корпорації у розгляді позовної заяви у справі №910/10461/25 в Господарському суді міста Києва не потребувала значного часу виконання як юридичної, так і технічної роботи, не вимагала додаткового вивчення й аналізу законодавства України і судової практики тощо, про що зазначено вище за текстом цієї постанови.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
Судові витрати.
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 у справі №910/10461/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 у справі №910/10461/25 залишити без змін.
3. Судові витрати, пов'язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.
4. Справу повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 20.04.2026.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді В.А. Корсак
С.О. Алданова