вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" квітня 2026 р. Справа№ 911/573/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коробенка Г.П.
суддів: Кравчука Г.А.
Михальської Ю.Б.
за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.
за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 08.04.2026
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ташанської сільської ради
на рішення Господарського суду Київської області
від 30.07.2025 (повний текст складено та підписано 22.10.2025)
у справі №911/573/25 (суддя Карпечкін Т.П.)
за позовом Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації
до Ташанської сільської ради
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
прo витребування із незаконного володіння земельних ділянок
Короткий зміст позовних вимог
Київська обласна прокуратура в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до Ташанської сільської ради про витребування із незаконного володіння земельних ділянок з кадастровими номерами: 3223386000:02:003:0425 (3,4839 га), 3223386000:02:002:0489 (48,4023 га), 3223386000:02:002:0493 (28,3238 га), 3223386001:01:054:0035 (17,3305 га).
Обгрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилається на те, що вказані земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення державної форми власності, які перебувають у постійному користуванні ДП "Ліси України", що вказує на неправомірність реєстрації Ташанською сільською радою права комунальної власності на них.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Київської області від 30.07.2025 позовні вимоги задоволено повністю.
Витребувано на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації із незаконного володіння Ташанської сільської ради Бориспільського району Київської області земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223386000:02:003:0425 (3,4839 га), 3223386000:02:002:0489 (48,4023 га), 3223386000:02:002:0493 (28,3238 га), 3223386001:01:054:0035 (17,3305 га).
Стягнуто з Ташанської сільської ради Бориспільського району Київської області на користь Київської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору у сумі 11 626,00 грн.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд виходив з того, що спірні земельні ділянки: є лісовими земельними ділянками, вкритими лісовою рослинністю і належними до категорії земель лісогосподарського призначення; знаходяться на території Помоклівського старостинського округу Ташанської територіальної громади поза межами населених пунктів; в силу положень пунктів 21, 24 Перехідних положень Земельного кодексу України та статей 5-9 Лісового кодексу України не можуть перебувати у комунальній власності; належать до лісових земель державної власності, право розпорядження якими належить Київській обласній державній адміністрації; накладаються на землі лісогосподарського призначення, постійним користувачем яких на підставі матеріалів лісовпорядкування є ДП "Ліси України".
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із вказаним рішенням, Ташанська сільська рада звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 30.07.2025 у справі №911/573/25 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте місцевим судом з неповним з'ясуванням та з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. При цьому скаржник стверджує, що спірні земельні ділянки, які розташовані за межами села Помоклі на території Ташанської сільської територіальної громади, не були у постійному користуванні у ДП "Ліси України" та їх попередників, а тому на відповідні земельні ділянки лісогосподарського призначення не розповсюджуються вимоги підпункту а частини 1 пункту 24 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України.
Апелянт також наголошує, що він своїми діями не допускав жодного незаконного, без правових підстав, заволодіння чужим майном, не допускав жодного привласнення чужого майна у порушення вимог земельного законодавства, у зв'язку з чим, відповідач є добросовісним набувачем права комунальної власності на відповідні земельні ділянки лісогосподарського призначення.
Крім того, скаржник стверджує, що пред'явлення позивачем позову про витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації із незаконного володіння Ташанської сільської ради Бориспільського району Київської області відповідних земельних ділянок не є ефективним способом захисту інтересів держави. Належним та ефективним способом захисту у відповідних спірних правовідносинах могло бути пред?явлення позивачем позову про визнання недійсним відповідного рішення Ташанської сільської ради та скасування державної реєстрації земельних ділянок в Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2025 апеляційну скаргу у справі №911/573/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Кравчук Г.А., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2025 апеляційну скаргу Ташанської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 30.07.2025 у справі №911/573/25 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги. Витребувано матеріали справи №911/573/25 з Господарського суду Київської області.
01.12.2025 до суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.202 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Ташанської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 30.07.2025 у справі №911/573/25. Судове засідання призначено на 22.01.2026.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2026, у зв'язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/573/25.
Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 23.01.2026, справу №911/573/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробено Г.П. (головуючий), судді: Кравчук Г.А., Михальська Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2026 колегія суддів постановила здійснювати розгляд апеляційної скарги Ташанської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 30.07.2025 у справі №911/573/25 колегією суддів у складі: Коробенка Г.П. (головуючий, доповідач) судді Кравчук Г.А., Михальська Ю.Б., яка визначена протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.01.2026. Розгляд апеляційної скарги призначено на 25.02.2026.
04.02.2026 матеріали справи №911/573/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.
У зв'язку з перебуванням судді Кравчука Г.А. у відпустці з 23.02.2026 по 27.02.2026 судове засідання призначене на 25.02.2026, не відбулося.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2026 розгляд апеляційної скарги Ташанської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 30.07.2025 у справі №911/573/25, призначено на 08.04.2026.
У судовому засіданні 08.04.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.
Явка представників учасників судового процесу
У судове засідання 08.04.2026 з'явились прокурор та представник відповідача, які надали свої пояснення. Представники позивача та третьої особи в судове засідання не з'явивились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені шляхом доставки процесуальних документів до Електронного кабінету, що підтверджується довідками від 11.03.2026.
Відповідно до частини п'ятої статті 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС) у порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Оскільки явка представників учасників судового процесу в судове засідання не була визнана обов'язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення позивача та третьої особи про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги Ташанської сільської ради за відсутності представників позивача та третьої особи.
Щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в даній справі.
Згідно з п. 3 ч.1 ст. 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч. 4, 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18).
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
У постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
В обґрунтування необхідності здійснення представництва інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації прокурор у позовній заяві зазначив, що незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення порушує інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки унеможливить реалізацію державної політки по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних і лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.
Київська обласна прокуратура листом від 06.12.2024 №15/1-1218вих-24 звернулася до Київської обласної державної адміністрації щодо надання інформації про вжиті заходи, спрямовані на захист інтересів держав из метою повернення їй спірних земельних ділянок лісового фонду та про надання інформації стосовно вжиття таких заходів, або повідомлення про неможливість звернення до суду з вказаних питань із належним обгрунтуванням відповідних причин.
Однак, листом від 10.12.2024 №11258/08/09.02-N/2024 Київська обласна державна адміністрація проінформувала про те, що із позовними вимогами до суду за захистом права власності на спірні земельні ділянки не зверталася. Намірів щодо вжиття заходів представницького характеру щодо витребування спірних ділянок на свою користь Київською обласною державною адміністрацією не висловлено.
Враховуючи, що інтереси держави до цього часу залишаються не захищеними, а Київською обласною державною адміністра допущено бездіяльність, апеляційний суд приходить до висновку, що вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
Рішеннями Ташанської сільської ради від 22.03.2023 № 1405 та № 1406 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель лісогосподарського призначення з кадастровими номерами 3223386000:02:003:0425 (3,4839 га), 3223386000:02:002:0489 (48,4023 га), 3223386000:02:002:0493 (28,3238 га), 3223386001:01:054:0035 (17,3305 га) на території Помоклівського старостинського округу Ташанської сільської ради Бориспільського району та зареєстровано право комунальної власності на них.
На підставі вказаних рішень, 28.03.2023 та 31.03.2023 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223386000:02:002:0489, 3223386000:02:002:0493, 3223386001:01:054:0035, 3223386000:02:003:0425 та право комунальної власності Ташанської сільської ради на них зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Водночас встановлено, що вказані земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення державної форми власності, які перебувають у постійному користуванні ДП "Ліси України", що вказує на неправомірність реєстрації Ташанською сільською радою права комунальної власності на них.
За інформацією філії "Бориспільське лісове господарство" ДП "Ліси України" від 27.01.2025 № 1604/20.23-2025, згідно матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років повністю накладаються на землі Помоклівського лісництва філії "Бориспільське лісове господарство" ДП "Ліси України" земельні ділянки з кадастровими номерами:
- 3223386000:02:002:0489 (на виділи 1-10 кварталу 104);
- 3223386000:02:002:0493 (на виділи 1-4 кварталу 102);
- 3223386001:01:054:0035 (на виділи 6, 9, 10, 13 кварталу 75 та виділи 14,15 кварталу 103);
- 3223386000:02:003:0425 (на виділи 5,6 кварталу 107).
Відповідно до листа ВО "Укрдержліспроект" від 30.08.2024 № 03/941-24 із доданим до нього викопіюванням із картографічної бази даних, за матеріалами лісовпорядкування 2014 року перелічені вище земельні ділянки повністю розташовані в межах земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП "Переяслав-Хмельницький лісгосп, правонаступником якого є філія "Бориспільське лісове господарство" ДП "Ліси України".
Аналогічні відомості щодо розташування спірних ділянок в межах земель лісогосподарського призначення підтверджуються даними геопорталу "Ліси України" (https://forestry.org.ua/) та Публічної кадастрової карти України (із застосуванням інформаційно-аналітичного шару "Ліси").
У зв'язку з викладеним вище прокурор вважає, що державну реєстрацію спірних земельних ділянок за Ташанською сільською радою здійснено всупереч положень земельного та лісового законодавства, з урахуванням чого, прокурор звернувся з даним позовом до суду з вимогою про витребування з незаконного володіння Ташанської сільської ради Бориспільського району Київської області земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223386000:02:003:0425 (3,4839 га), 3223386000:02:002:0489 (48,4023 га), 3223386000:02:002:0493 (28,3238 га), 3223386001:01:054:0035 (17,3305 га).
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилається на те, що факт перебування спірних ділянок у постійному користуванні філії "Бориспільське лісове господарство" не свідчить про віднесення таких земель до державної форми власності, адже відповідно до вимог ст. 9 Лісового кодексу України ліси можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Відповідач звертає увагу, що спірні земельні ділянки була надана в постійне користування Колективному сільськогосподарському підприємству "Помоклі", проте у матеріалах справи відсутні докази припинення права користування земельною ділянкою, які прямо передбачені Земельним кодексом України.
Відповідач також зазначає, що спірні земельні ділянки є земельними ділянками комунальної власності. Згідно Державного акту на право постійного користування землею від 1996 року відповідні несформовані земельні ділянки були у постійному користуванні Колективного сільськогосподарського підприємства "Помоклі". Згідно Плану зовнішніх меж землекористування зазначено, які саме земельні ділянки були наданні СКП "Помоклі" в постійне користування. Відносно цих ділянок Ташанська сільська рада і робила інвентаризацію, відносно цих ділянок і робилась технічна документація, відносно цих ділянок і здійснювалась реєстрація права комунальної власності Ташанської сільської територіальної громади.
Також відповідач наголошує, що у зв'язку з тим, що Колективне сільськогосподарське підприємство "Помоклі" вже давно припинило здійснювати свою діяльність, з 01 січня 2019 року землі колишнього КСП "Помоклі" перейшли у власність територіальної громади, на території якої вони розташовані, а саме у власність Ташанської територіальної громади.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані прокурором і відповідачем пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з такого.
За статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтею 14 Конституції України унормовано, що Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно абзацу 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Згідно з ч. 2 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
У відповідності до ст. 1 Лісового Кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.
Статтями 5, 7, 8, 9 Лісового кодексу України унормовано, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.
Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу.
Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності.
У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.
У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об'єктів комунальної власності в установленому законом порядку.
Отже, чинне законодавство допускає перебування у комунальній власності лісових земель, які знаходяться у межах населених пунктів, або таких, які набуті або віднесені до об'єктів комунальної власності в установленому законом порядку.
Із залученої до матеріалів справи Технічної документації із землеустрою вбачається, що спірні земельні ділянки сформовані за рахунок земель, які перебували у постійному користуванні Колективного сільськогосподарського підприємства "Помоклі" згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 1996 року.
Відповідно до ст. 10 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (в редакції, чинній на дату видачі Державного акту) земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, а право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором.
Статтею 7 Земельного кодексу України від 1990 року (в редакції, чинній на дату видачі Державного акту) було передбачено можливість передання Радами народних депутатів у постійне користування земельних ділянок із земель, що перебувають у державній власності зокрема сільськогосподарським підприємствам і організаціям; а ст.27 вказаного Кодексу передбачала припинення права користування земельною ділянкою у випадку припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства.
Земельний кодекс України від 2001 року у статті 92 встановлював обмежене коло осіб, які можуть набувати у постійне користування земельні ділянки із земель державної та комунальної власності.
Було встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.
Стаття 141 Земельного кодексу України 2001 року передбачала припинення права користування землею у випадку припинення діяльності суб'єктів права постійного користування, визначених ст. 92 ЗК України, а саме припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.
З урахуванням того, що Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 були визнані неконституційними положення пункту 6 Розділу X Земельного кодексу України від 2001 року щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди, законодавство України не передбачає припинення права постійного користування у зв'язку із реорганізацією правокористувача або відсутністю правокористувача, який набув таке право раніше, у переліку осіб, які можуть набувати землю на праві постійного користування.
Разом із тим, згідно із наведеними нормами, як ЗК України 1990 року, так і ЗК України 2001 року передбачають припинення права постійного користування у зв'язку із припиненням діяльності правокористувача без правонаступництва.
З цього приводу суд звертає увагу на позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 15.11.2021 у справі №906/620/19 та від 30.04.2024 у справі № 917/291/21.
Разом з цим, Указом Президента України від 3 грудня 1999 року № 1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки" передбачалося реформування протягом грудня 1999 року - квітня 2000 року колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно шляхом забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності.
Доказів наявності правонаступників КСП "Помоклі", які б в установленому порядку набули право постійного користування землею від правопопередника, матеріали справи не містять.
Статтею 30 Земельного кодексу України визначено, що при ліквідації сільськогосподарських підприємств несільськогосподарські угіддя, що перебували у їх власності, розподіляються відповідно до установчих документів цих підприємств або за згодою власників земельних часток (паїв). У разі недосягнення згоди це питання вирішується в судовому порядку.
Земельні ділянки державної і комунальної власності, які перебували у користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що ліквідуються, включаються до земель запасу або передаються у власність чи користування відповідно до цього Кодексу.
За наведеного вище, є вірним висновок суду першої інстанції, що право постійного користування землями Колективного сільськогосподарського підприємства "Помоклі" припинено і несільськогосподарські землі, які перебували у постійному користуванні останнього, були розподілені у відповідності до ст. 30 Земельного кодексу України, а саме, лісогосподарські землі передані у постійне користування лісогосподарського підприємства за розпорядженням від 15.07.2003 Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області № 443 "Про передачу земель лісового фонду у постійне користування Переяслав-Хмельницького держлісгоспу для ведення лісового господарства". Надалі, рішенням Помоклівської сільської ради від 30.04.2003 № 57 до Переяслав-Хмельницького держлісгоспу передано лісовий фонд сільської ради площею 506,8 га.
Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні", яким розділ Х Перехідні положення Земельного кодексу України було доповнено пунктом 21, стосувався саме земель, які перебували у колективній власності членів колишніх КСП, позаяк припинення діяльності суб'єкта права постійного користування та відповідно припинення права постійного користування на землю не припиняє права власника вказаних земель.
Відповідно до положень пункту 24 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом, тобто з 27.05.2021, землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель зокрема природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення (підпункт в) пункту 24).
Отже, є обгрунтованим висновок суду першої інстанції, що спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення за межами населених пунктів, в силу підпункту в) пункту 24 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України залишилися у державній власності.
До того ж, спірні земельні ділянки належать до лісовкритих земель лісогосподарського призначення за межами населених пунктів, про що відповідачу було достеменно відомо.
На підставі вказаного рішення, КСП "Помоклі" отримано державні акти від 28.06.1995 серії ІІ-КВ № 001562 на землі лісового фонду площею 579,2 га (у плані зовнішніх меж позначено червоним кольором) та серії КВ на землі сільськогосподарського призначення (у плані зовнішніх меж позначено жовтим кольором).
Таким чином, згідно вказаних правовстановлюючих документів, у постійному користуванні КСП "Помоклі" усього налічувалось 474,2 га земель лісового фонду.
Саме вказані землі, з незначним коригуванням їх площі, надалі було передано у зв'язку із припиненням діяльності колишніх колективних сільськогосподарських підприємств-лісокористувачів, в постійне користування Переяслав-Хмельницькому держлісгоспу на підставі розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 15.01.2003 № 443 та рішення Помоклівської сільської ради від 30.04.2003 № 57.
Відповідно до статті 45 Лісового кодексу України лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.
Згідно з пунктом 5 розділу V Прикінцеві положення Лісового кодексу України (у редакції, чинній з 31.07.2006 по 16.01.2020) до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
За змістом пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (у редакції до 20.06.2022) до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, які до набрання чинності Земельним кодексом України передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
Законом України № 2321-IX від 20.06.2022 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів" до пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України внесені зміни, відповідно до яких вказаний пункт викладено у такій редакції: "До здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування".
Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення Лісового кодексу України.
В постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №361/6826/16 наведено висновок про те, що ВО "Укрдержліспроект" створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства. ВО "Укрдержліспроект" здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування.
Відповідно до сталої позиції Верховного Суду, викладеної зокрема у постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №361/6826/16, від 06.07.2022 у справі №372/1688/17, від 30.09.2020 у справі №363/669/17, від 18.01.2023 у справі №488/2807/17, від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 31.05.2023 у справі №681/804/20, від 01.11.2023 у справі №676/5079/21, інформація, надана ВО "Укрдержліспроект", а також доданий до неї графічний матеріал є належними, допустимими та достовірними доказами, з яких суд встановлює приналежність земель до земель лісогосподарського призначення ДСГП "Ліси України".
Відповідно до чинної редакції ст. 47 Лісового кодексу України лісовпорядкування в лісах усіх форм власності сумарною площею 100 гектарів і більше для кожного з постійних лісокористувачів і власників лісів є обов'язковим на всій території України та здійснюється один раз на 10 років державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Лісовпорядкування в лісах усіх форм власності сумарною площею до 100 гектарів для кожного з постійних лісокористувачів і власників лісів є обов'язковим на всій території України та здійснюється один раз на 20 років підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності за єдиною системою в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За інформацією філії "Бориспільське лісове господарство" ДП "Ліси України" від 27.01.2025 № 1604/20.23-2025, згідно матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років повністю накладаються на землі Помоклівського лісництва філії "Бориспільське лісове господарство" ДП "Ліси України" земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223386000:02:002:0489 (на виділи 1-10 кварталу 104); 3223386000:02:002:0493 (на виділи 1-4 кварталу 102); 3223386001:01:054:0035 (на виділи 6, 9, 10, 13 кварталу 75 та виділи 14,15 кварталу 103); 3223386000:02:003:0425 (на виділи 5,6 кварталу 107).
Відповідно до листа ВО "Укрдержліспроект" від 30.08.2024 № 03/941-24 із доданим до нього викопіюванням із картографічної бази даних, за матеріалами лісовпорядкування 2014 року перелічені вище земельні ділянки повністю розташовані в межах земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП "Переяслав-Хмельницький лісгосп, правонаступником якого є філія "Бориспільське лісове господарство" ДП "Ліси України".
Аналогічні відомості щодо розташування спірних ділянок в межах земель лісогосподарського призначення підтверджуються даними геопорталу "Ліси України" (https://forestry.org.ua/) та Публічної кадастрової карти України (із застосуванням інформаційно-аналітичного шару "Ліси").
Таким чином, наведені дані свідчать про належність спірних ділянок до земель лісогосподарського призначення державної форми власності, які перебувають у постійному користуванні філії "Бориспільське лісове господарство" ДП "Ліси України", про що обгрунтовано виснував суд першої інстанції.
Протилежні доводи апелянта, не спростовують висновків суду, наведених вище та є лише власним тлумаченням скаржником норм чинного законодатвсва у сфері спірних правовідносин.
Відповідно до Наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 21.10.2021 №679 "Про припинення Державного підприємства "Переяслав-Хмельницьке лісове господарство" та затвердження складу Комісії з припинення" припинено ДП "Переяслав-Хмельницьке лісове господарство" шляхом реорганізації, а саме приєднання до ДП "Бориспільське лісове господарство", визначено, що ДП "Бориспільське лісове господарство" є правонаступником прав та обов'язків ДП "Переяслав-Хмельницьке лісове господарство".
Відповідно до Наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 №942 "Про припинення Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство" та затвердження складу Комісії з припинення" припинено ДП "Бориспільське лісове господарство" шляхом реорганізації, а саме приєднання до ДСГП "Ліси України", визначено, що ДСГП "Ліси України" є правонаступником прав та обов'язків ДП "Бориспільське лісове господарство".
З огляду на вищенаведене суд апеляційної істануції встановив, що спірні земельні ділянки є лісовими земельними ділянками, вкритими лісовою рослинністю і належними до категорії земель лісогосподарського призначення; знаходяться на території Помоклівського старостинського округу Ташанської територіальної громади поза межами населених пунктів; в силу положень пунктів 21, 24 Перехідних положень Земельного кодексу України та ст.ст. 5-9 Лісового кодексу України не можуть перебувати у комунальній власності; належать до лісових земель державної власності, право розпорядження якими належить Київській обласній державній адміністрації; накладаються на землі лісогосподарського призначення, постійним користувачем яких на підставі матеріалів лісоупорядкування є ДСГП "Ліси України".
Разом із тим, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено державну реєстрацію права власності Ташанської сільської ради на спірні земельні ділянки.
Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовну презумпцію права власності такої особи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17).
З визнанням того, що державною реєстрацією права власності на нерухоме майно підтверджується володіння цим майном, у судову практику увійшла концепція "книжкового володіння".
Акт володіння нерухомим майном, як правило, може підтверджувати державна реєстрація права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Цей висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала у названій постанові від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц (пункти 43, 89). Його надалі послідовно застосовує Верховний Суд.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, Верховний Суд зазначив, що предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння (11.4).
Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна (11.5).
Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред'явити позов про витребування відповідного майна (11.6).
З урахуванням того, що суд вище встановив незаконне без правових підстав заволодіння відповідачем спірними земельними ділянками лісового фонду та здійснення державної реєстрації права власності за відповідачем на такі земельні ділянки, обраний прокурором спосіб захисту у формі заявлення віндикаційного позову про витребування спірних земельних ділянок на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації є обґрунтованим, законним, належним та ефективним.
Протилежні доводи апелянта стосовно неефективно обраного прокурором способом захисту інтересів держави наведеного не спростовують.
За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про доведеність на підставі належних та допустимих доказів, у розумінні статей 76, 77 ГПК України, порушення речового права Київської обласної державної адміністрації на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223386000:02:003:0425 (3,4839 га), 3223386000:02:002:0489 (48,4023 га), 3223386000:02:002:0493 (28,3238 га), 3223386001:01:054:0035 (17,3305 га), що протиправно вибули з її власності за фактом їх реєстрації за Ташанською сільською радою (відповідачем у справі).
Таким чином, оцінивши подані докази, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позовні вимоги Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації підлягають задоволенню.
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та ухвалив законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони грунтуються на власному тлумаченні скаржником норм чинного законодаства у сфері спірних правовідносин, зводяться виключно до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, та не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Ташанської сільської ради.
Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення від 30.07.2025 відсутні.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів також погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат, а витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянта, оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Ташанської сільської ради залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Київської області від 30.07.2025 у справі №911/573/25 залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Ташанську сільську раду.
Матеріали справи №911/573/25 повернути Господарському суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 20.04.2026
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді Г.А. Кравчук
Ю.Б. Михальська