вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"13" квітня 2026 р. Справа№ 910/16014/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Ткаченка Б.О.
Суліма В.В.
за участю секретаря судового засідання : Гончаренка О.С.
за участю представників сторін
від позивача: Магомедова З.Н.
від відповідача: Дубчак С.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконфкеренції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВО ЮНІОН»
на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2025, повний текст рішення складено 12.08.2025,
у справі №910/16014/24 (суддя Демидов В.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВО ЮНІОН»
до Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА»
про стягнення 1 615 845,60 грн
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНВО ЮНІОН» (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА» про стягнення заборгованості за договором про закупівлю №13/2290-МТР від 13.06.2024 у розмірі 1 615 845,60 грн, а саме: основного боргу у розмірі 1 477 800,00 грн, пені у розмірі 127 587,60 грн, 3% річних у розмірі 10 458,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 55 184,01 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором про закупівлю №13/2290-МТР від 13.06.2024, зокрема, у визначені договором строки не здійснив оплату вартості поставленого позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.08.2025 у справі №910/16014/24 у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що ТОВ "Інво Юніон" не доведено наявності у відповідача обов'язку сплатити кошти за товар у розмірі 1 477 800,00 грн.
Оскільки підстав для стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 1 477 800,00 грн не встановлено, суд першої інстанції зазначив, що вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних збитків, які є похідними, та не підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНВО ЮНІОН» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2025 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції не дослідив обставини можливої істотності недоліків товару, як підстави для виникнення у відповідача права не сплачувати за товар, та суд не врахував, що відповідачем не доведено факту наявності істотних недоліків поставленого товару.
Натомість скаржник зауважує, що твердження відповідача про те, що товар є не новим, спростовується поданими ним 17.07.2025 доказами, які суд безпідставно не прийняв до увагу та відмовив у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку для подання доказів від 30.07.2025 та залишив без розгляду клопотання позивача про долучення доказів до справи.
Скаржник також зауважує, що суд першої інстанції зробив формальний висновок щодо не виконання позивачем пусконалагоджувальних робіт, без дослідження порядку їх проведення, а саме - пусконалагоджувальні роботи не були проведені з причин не виконання відповідачем монтажу отриманого товару, що є передумовою для подальшої можливості для позивача провести пусконалагоджувальні роботи товару.
Апелянт звертає увагу, що ним протягом 2024 року в Єдиному реєстрі податкових накладних виписано та зареєстровано податкові накладні на адресу ПАТ «Укрнафта» . Згідно із поданими ПАТ «Укрнафта» деклараціями з ПДВ по операціях з ТОВ «ІНВО ЮНІОН», суми ПДВ було включено до складу податкового кредиту податкової звітності за 2024 рік. Тобто, на думку апелянта, факт реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та прийняття їх контролюючим органом, свідчить про те, що продавець (позивач) подав її на реєстрацію та погодження, а покупець (відповідач) здійснив погодження такої реєстрації та підтвердив свої зобов'язання за договором, та включив відповідну суму до власного податкового кредиту.
Крім того, апелянт вказує, що судом не врахованого висновків щодо застосовування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного суду від 20.07.2023 у справі № 910/14003/21 та у постанові Північного апеляційного господарсього суду від 30.09.2025 у справі №910/154/25.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
В свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач у своєму відзиві зазначає, що рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення. Тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.
Крім того, відповідач вказує, що твердження позивача, що він не повинен проводити пусконалагоджувальні роботи спростовуються його ж внутрішнім наказом, який він цитував як у відповіді на відзив на позовну заяву так і в апеляційній скарзі. Згідно із наказом позивача від 01.01.2024 №0110-04 пуско-налагоджувальні роботи є останнім етапом введення в експлуатацію товару. Відтак, перевірити, чи дійсно промисловий генератор працює у заявлених документах скаржника - виробника цього товару, можливо лише після здійснення ним всіх необхідних заходів для запуску генератора.
Відповідач зазначає, що під час вхідного контролю якості чотирьох поставлених генераторів були виявлені зауваження (акти приймання-передачі продукції (товарів) за кількістю та якістю (на відповідальне зберігання) від 06.09.2024 №10789, від 09.09.2024 №10873, від 12.09.2024 №10757), а саме, невідповідність п.4 додатку №1 до договору двох генераторів INVO DGS20R, і генераторів INVO DGS35R, INVO DGS225. Тобто поставлений товар є не новим або був в експлуатації. Співробітники АТ «Укрнафта» виявили змінене маркування двигунів, нерівномірне фарбування без попередньої підготовки, наявність значних слідів корозії, підтікання охолоджуючої рідини. Про недоліки товару та необхідність його заміни постачальника було повідомлено листами від 18.09.2024 №01/01/13/10/28/02-02/01/8368, від 20.09.2024 №01/01/13/10/28/02-02/01/8483. У відповідь, листами від 04.10.2024 №0410-2, №0410-1, постачальник заявив, що недоліки, виявлені ПАТ «Укрнафта» не заважають експлуатувати товар, а рік виробництва товару відповідає умовам договору та становить 2023 рік. Перевірка справності має бути опробована сторонами при запуску двигунів генераторів. Таким чином, причини неприйняття товару у вигляді корозії, підтікання охолоджуючої рідини та інших вад, про які достеменно відомо позивачу, є вагомими, оскільки інші чотири генератори за даним договором були прийняті АТ «Укрнафта» без зауважень та оплачені.
Стосовно посилання позивача, що ним було зареєстровано податкові накладні, що підтверджує перехід права власності, відповідач зауважує, що згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України дата отримання платником податку товарів не ставиться у залежність від дати оформлення права власності на такий товар. Відповідно, наявність податкового кредиту по операціях за спірним договором жодним чином не співвідноситься з регулюванням правочинів, що здійснюються Цивільного кодексом України, а саме виконання умов договору, які були узгоджені сторонами при його укладенні. Зокрема, як зазначає відповідач, податкове законодавство не регулює момент переходу права власності, а відтак і момент виникнення зобов'язання АТ «Укрнафта» сплатити за товар. Частина якого, до того ж, виявилася неякісною, та не може бути прийнятим АТ «Укрнафта». АТ «Укрнафта» не відображала в обліку податкові зобов'язання по даному договору, оскільки товар, як зазначалося вище, не був прийнятий та оприбуткований. Тому, будь-які наполягання позивача щодо порушення судом першої інстанції процесуальних норм чи доведеність прав/обов'язків у цивільних правовідносинах через виконання позивачем податкових обов'язків, на думку відповідача, не відповідають обставинам, а посилання позивача про перехід права власності не знайшли свого підтвердження.
Крім того, позивач наголошує, що посилання позивача на практику Верховного Суду у справі №910/14003/23 та у справі №910/154/25 є безпідставне, оскільки вона не є релевантною до даних правовідносин.
13.11.2025 відповідачем були надані додаткові пояснення щодо письмових доказів, доданих позивачем до апеляційної скарги, в яких відповідач зазначає, що до апеляційної скарги доданий лист АТ «Укрнафта» від 12.08.2025 №01/01/12/16/03/04/02-02/01/1603 та відповідь позивача від 25.08.2025 №25-08-01, які свідчать про те, що право власності на спірний товар не перейшло, товар не використовується АТ «Укрнафта», покупець не розпоряджається товаром, що йому не належить. Поставка в розумінні договору та вимог цивільного законодавства не відбулася. АТ «Укрнафта» заявляло відповідне клопотання про проведення судової експертизи, яка була призначена судом. Однак, позивач оскаржив ухвалу про призначення судової експертизи, яка була скасована судом апеляційної інстанції.
У зв'язку із наведеним АТ «Укрнафта» вказує, що воно, як добросовісний господарюючий суб'єкт, не має права пошкодити чи здійснити руйнівний контроль товару, що належить позивачу, тому і звернулось за дозволом провести дослідження.
Відповідач звертає увагу, що з листа позивача від 25.08.2025 №25-08-01 вбачається, що він не заперечує проти проведення спільного дослідження і навіть готовий виконати останній етап поставки - проведення пусконалагоджувальних робіт, які входять у вартість договору відповідно до п.3.50 додатку 1 до договору.
Таким чином, АТ «Укрнафта» вказує, що будучи виробником генераторів та впевненим у їх якості, як заявляє позивач, він повинен бути зацікавленим у підтвердженні відповідності товару умовам договору та підтриманні своєї репутації як підприємства, що виготовляє якісну та конкурентну продукцію. Тому, причини неприйняття товару у вигляді корозії, підтікання охолоджуючої рідини та інших вад, про які достеменно відомо скаржнику, є вагомими, оскільки інші чотири генератори за даним договором були прийняті АТ «Укрнафта» без зауважень та оплачені.
Також відповідач наголошує, що законодавство України і договір не містять строки, відповідно до яких має бути підписана видаткова накладна. Так, відповідно до п.5.3, 5.4, 5.7 договору датою поставки товару, моментом отримання і приймання покупцем товару, а також моментом переходу права власності є дата підписання покупцем без зауважень видаткової накладної та/або акту приймання-передачі товару. У зв'язку із наявністю зауважень та поставкою неякісного товару, відповідач вважає, що підстави для підписання АТ «Укрнафта» видаткової накладної відсутні. Перехід права власності на неякісний товар не відбувся. Відтак, на думку відповідача, у зв'язку із частковим невиконанням умов договору скаржником, зобов'язання з оплати у АТ «Укрнафта» не виникло, тому і підстави для стягнення вартості не прийнятого АТ «Укрнафта» у розуміння цивільного законодавства товару, відсутні.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2025, для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВО ЮНІОН» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2025 у справі №910/16014/24 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Кропивна Л.В., суддів Руденко М.А., Барсук М.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВО ЮНІОН» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2025 у справі №910/16014/24 та призначено розгляд справи на 22.10.2025.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 03.10.2025 суддю Північного апеляційного господарського суду Кропивну Л.В. тимчасово відсторонено.
У зв'язку з цим розпорядженням в.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-07/676/25 від 29.10.2025 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2025 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів - Гаврилюк О.М., Ткаченко Б.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВО ЮНІОН» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2025 у справі №910/16014/24 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів - Гаврилюк О.М., Ткаченко Б.О. на призначено її розгляд на 08.12.2025.
У судовому засіданні 08.12.2025 продовжено строк розгляду справи № 910/16014/24 та оголошено перерву у судовому засіданні до 19.01.2026.
Судове засідання 19.01.2026 не відбулось у зв'язку перебуванням судді Майданевича А.Г. у період з 13.01.2026 по 23.01.2026 на лікарняному.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2026 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВО ЮНІОН» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2025 у справі №910/16014/24 призначено на 16.02.2026.
Судове засідання 16.02.2026 не відбулось у зв'язку перебуванням судді Майданевича А.Г. 16.02.2026 у відпустці.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2026 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВО ЮНІОН» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2025 у справі №910/16014/24 призначено на 09.03.2026.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.03.2026 у зв'язку з перебування судді Гаврилюка О.М. у відпустці, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів - Сулім В.В., Ткаченко Б.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВО ЮНІОН» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2025 у справі №910/16014/24 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів - Сулім В.В., Ткаченко Б.О.
У судовому засіданні 09.03.2026 оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги до 13.04.2026.
Розгляд клопотань
Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНВО ЮНІОН» разом з апеляційною скаргою подано доказі, а саме: лист ТОВ «ІНВО ЮНІОН» №21-08-01 від 21.08.2025 з доказами направлення відповідачеві; лист ПАТ «УКРНАФТА» №01/01/12/16/03/04/02-02/01/1603 від 12.08.2025.
Розглянувши клопотання позивача про долучення до справи додаткових доказів, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Отже, виходячи із правового аналізу чинних норм процесуального законодавства, за загальним правилом апеляційний господарський суд переглядає справу за наявними у справі доказами, тобто тими доказами, що були зібрані місцевим господарським судом, піддані оцінці і за результатами оцінки покладені в основу рішення цього суду або відхилені судом. Водночас, суд переглядає справу також і за додатково поданими апеляційному суду доказами. Однак подання сторонами додаткових доказів апеляційному суду обмежено. Додаткові докази приймаються судом, якщо особа, яка подає докази, обґрунтує неможливість подання цих доказів місцевому господарському суду під час розгляду справи у першій інстанції. Обґрунтовуючи неможливість подання доказів суду першої інстанції, особа, яка бажає подати нові докази, має довести обставини, що об'єктивно перешкоджали їй подати ці докази місцевому господарському суду. Обмеження права на подання доказів в суд апеляційної інстанції покликано активізувати змагальний процес в суді першої інстанції. Його можливо розглядати як своєрідну процесуальну санкцію за невиконання особою, що бере участь у справі, своїх обов'язків по доказуванню в суді першої інстанції.
Так, позивач залучення до матеріалів справи листів вих.№21-08-01 від 21.08.2025 з доказами направлення відповідачеві та вих.№01/01/12/16/03/04/02-02/01/1603 від 12.08.2025 обґрунтовує тим, що дані докази не були надані до суду першої інстанції, оскільки на момент подачі позову дані докази не існували.
Згідно з частиною 2 статті 164 Господарського процесуального кодексу України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Згідно з частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, враховуючи вищенаведені норми процесуального закону, а також з огляду на те, що позивач у встановлені чинним процесуальним законодавством порядку та строки не скористався наданим йому законом правом на подання в суді першої інстанції доказів, судова колегія не приймає нові докази, які не були предметом дослідження під час вирішення спору місцевим господарським судом, оскільки прийняття нових доказів на стадії апеляційного перегляду справи суперечить основоположним принципам змагальності та рівності сторін господарського судочинства. Обставин об'єктивної неможливості подання зазначених доказів в суді першої інстанції та, відповідно, наявності виняткового випадку для прийняття судом апеляційної інстанції нових доказів, заявником не доведено.
У зв'язку чим, колегія суддів відмовляє позивачу у долученні нових доказів на стадї апеляційного провадження.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Обов'язок суду, це дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод (ст. 6 Конвенції).
Належне мотивування судового рішення: демонструє сторонам, що суд почув їхні позиції, а не проігнорував їх; надає сторонам можливість вирішити питання про доцільність його оскарження; забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи; забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям (п.22 Висновку № 3 КРЄС, рішення ЄСПЛ у справі «Мала проти України» від 03.07.2014).
Ефективність справедливого розгляду - сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. Такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. (рішення ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії»).
Вмотивованість судового рішення захищає особу від сваволі суду (рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»).
Вмотивованість - це вимога до суду наводити письмово в рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою для висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи ( постанова ВПВС від 10.06.2021 у справі № 11-104сам21).
Процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, §47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі "ТОВ "Фріда" проти України" від 08.12.2016).
Враховуючи викладене, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на ст.ст.2,7,13 ГПК України, на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа №910/16014/24 розглядалась протягом розумного строку, з наданням часу учасникам апеляційного провадження для ознайомлення з позицією один одного та заслухавши їх у відкритому судовому засіданні.
Позиції учасників справи
Представник позивача у судовому засіданні в режимі відео конференції 13.04.2026 підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати, позов задовольнити повністю.
Представник відповідача у судовому засіданні 13.04.2026 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив у її задоволенні відмовити, оскаржене рішення суду залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
13.06.2024 між ТОВ «ІНВО ЮНІОН» (постачальник) та ПАТ «Укрнафта» (покупець) укладено договір про закупівлю №13/2290-МТР (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого на умовах цього договору постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця у погоджені сторонами строки дизельні електростанції 15 кВт; 18 кВт; 26 кВт; 160 кВт відповідно до коду ДК 021:2015:31120000-3 Генератори (Електростанції бензинові та дизельні в асортименті) лот 4 31120000-3 Генератори (Дизельні електростанції 15 кВт; 18 кВт; 26 кВт; 160 кВт, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар на умовах цього договору.
Номенклатура, кількість, ціна, строк та умови поставки товару, інформація про технічні, якісні та кількісні характеристики, умови гарантії, місце поставки товару визначені у специфікації до даного договору, що є додатком №1 до цього договору, та є його невід'ємною частиною (п. 2.1 договору).
Відповідно до п. 2.2 договору якість товару, що поставляється, повинна відповідати вимогам, зазначеним у технічній документації, згідно Держстандартів та технічних умов, встановлених для кожного виду товару, і повинна бути підтверджена сертифікатом якості виробника або сертифікатом відповідності (чи іншими документами, що підтверджують якість товару).
Ціна товару у договорі визначається в національній валюті України та вказується у Специфікації до цього договору (п. 3.1 договору).
Загальна сума договору становить 2 404 200,00 грн, у тому числі ПДВ - 400 700,00 грн (п. 3.2 договору, п. 1 Специфікації).
За умовами п. 4.2 договору розрахунок за товар здійснюється протягом 30 календарних днів з дати підписання уповноваженими представниками сторін відповідних видаткових накладних та акту приймання-передачі товару за кількістю та якістю (після зняття всіх зауважень) по товару.
Умови поставки, які встановлюються відповідно до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «ІНКОТЕРМС-2020», місце, умови та строки поставки визначаються в Специфікації до даного договору (п. 5.1договору).
Відповідно до п. 5.2 договору постачальник зобов'язаний щоразу за 3 календарних дні до дати поставки товару (в тому числі кожної частини/ партії товару), письмово сповістити покупця про дату та час надходження товару в погоджений пункт призначення, а також надати інформацію про вантажоперевізника, та іншу інформацію, що необхідна покупцю для прийняття товару.
Приймання товару покупцем (в тому числі кожної частин/партії товару) підтверджується шляхом підписання уповноваженими представниками сторін відповідних видаткових накладних та акту приймання-передачі товару за кількістю та якістю (після зняття всіх зауважень) (п. 5.3 договору).
Згідно з п. 5.4 договору датою поставки товару та моментом отримання покупцем товару від постачальника вважається дата підписання сторонами відповідної видаткової накладної та акту приймання-передачі товару за кількістю та якістю (після зняття всіх зауважень).
Пунктом 5.5 договору сторони погодили, що прийом товару покупцем за кількістю здійснюється у відповідності до товарно-супровідних документів згідно специфікації, за якістю - у відповідності до технічної документації та інших документів, що підтверджують якість товару.
Відповідно до п. 5.6 договору у разі виявлення при прийомі товару відхилень від вимог щодо кількості та/ або якості та/ або комплектності покупець негайно, але не пізніше 3-х робочих днів повідомляє про це постачальника. У цьому випадку складається акт виявлених недоліків товару, в якому, крім виявлених недоліків, зазначаються строки їх усунення постачальником. Постачальник зобов'язаний усунути недоліки за власний рахунок у строки, зазначені в акті виявлених недоліків товару.
Право власності та ризики на товар переходять від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами відповідних видаткових накладних та актів приймання-передачі товару за кількістю та якістю (після зняття всіх зауважень) згідно з умовами даного договору. При цьому товарно-транспортні накладні про приймання товару не є документами, що свідчать про прийом товару (п. 5.7 договору).
Відповідно до пункту 5.8 договору постачальник разом з товаром (в тому числі на кожну частину/партію товару) зобов'язується передати покупцю наступні документи:
5.8.1. Документи, які підтверджують якість кожного виду товару - оригінали або копії, що завірені підписом керівника та печаткою (у разі її застосування) постачальника - в день отримання товару за місцем поставки;
5.8.2. Товарно-транспортну накладну або інший рівнозначний транспортний документ - оригінал, що передається в день отримання товару;
5.8.3. Документ, що підтверджує гарантійні зобов'язання постачальника - оригінал, що передається в день отримання товару;
5.8.4. Видаткова накладна та акт приймання-передачі товару - оригінал, що передається в день отримання товару;
5.8.5. Підготовлену виробником товару фактичну калькуляцію собівартості товару або сертифікат погодження товару.
За умовами п. 5.13 договору у разі передачі постачальником товару в асортименті, що не відповідає умовам цього договору, покупець має право відмовитися від його прийняття та оплати, а якщо він вже оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Згідно з п. 5.14 договору у випадку передачі постачальником товару неналежної якості, або у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знов після їх усунення) покупець має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від постачальника за своїм вибором: безоплатного усунення недоліків товару; відшкодування витрат на усунення недоліків товару; розірвати цей договір в односторонньому порядку, передбаченому цим договором, а у разі сплачених покупцем коштів - вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; вимагати заміни товару на товар належної якості.
Відповідно до п. 7.2 договору у випадку, якщо покупець відповідно до п. 5.14 цього договору приймає рішення про заміну товару на товар належної якості, постачальник зобов'язаний у термін не пізніше 20 робочих днів з дати відмови покупця від товару або в інший, обумовлений сторонами строк, замінити товар на ідентичний належної якості та/ або комплектації. При цьому постачальник несе витрати з заміни та доставки товару самостійно.
У разі несвоєчасного виконання грошових зобов'язань покупцем, останній сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% за кожний день прострочення від суми простроченого платежу, але не більше розміру облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня (п. 7.4 договору).
Цей договір набирає чинності з моменту його укладення та діє до 31.12.2024 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання (п. 11.1 договору).
Згідно із таблицею «Графік поставки товару» строк поставки товару визначений як «до 90 календарних днів з дати підписання договору», тобто до 11.09.2024.
Відповідно до Специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, сторонами погоджено перелік товарів, що поставляються, та їх кількість, а саме:
1) Генератор Дизельний INVO DGS20R з ABR 5 шт: 3 шт. - УТ: Івано-Франківська область, м. Долина, вул. Промислова, 16. Склад (виробничих запасів) м. Долина, вул. Промислова, 16; 1 шт.- УТ: Івано-Франківська область, Надвірнянський район, с. Пнів (промзона) УТ склад №2 ГСЛ (Надвірна); 1 шт. - УТ: Сумська область, м. Охтирка, вул. Транспортна, 1А. УТ центральний склад ГСЛ (Охтирка);
2) Генератор Дизельний INVO DGS20R з ABR 1 шт - УТ: Полтавська область, Миргородський район, с. Гоголеве, вул. Горєва, 38. Склад ГСЛ (Полтава) с. Гоголеве, вул. Горєва, 38;
3) Генератор Дизельний INVO DGS35R з ABR - 1 шт - ПНГВУ: Полтавська область, м. Полтава, вул. Буровиків, 14. Склад №1/1 ГСЛ (Полтава) НГВУ Полтаванафтогаз (Полтавська дільниця);
4) Генератор Дизельний INVO DGS225 - 1 шт. - УТ: Сумська область, м. Охтирка, вул. Транспортна, 1А. УТ центральний склад ГСЛ (Охтирка).
Відповідно до п. 4 Специфікації (додаток №1 до договору) сторони погодили, що рік виготовлення товару: 2023-2024, але не більше 12 місяців на дату поставки. Товар є новим (не відновленим) та таким, що не був у використанні.
Також за умовами додатку №1 до договору визначено, що постачальник зобов'язаний провести пуско-налагоджувальні роботи з навчанням обслуговуючого персоналу ПАТ «Укрнафта».
29.08.2024 та 05.09.2024 позивачем було здійснено поставку вказаних генераторів на загальну суму 2 404 200,00 грн, що підтверджується товарно-транспортними накладними №Р376-1 від 29.08.2024, №Р376-4 від 05.09.2024, №Р376-5 від 05.09.2024, №Р376-6 від 05.09.2024, бухгалтерськими довідками та податковими накладними, що виписані на покупця з боку ТОВ «Інво Юніон».
Позивачем надані видаткові накладні, які не підписані відповідачем, а саме: №376 від 29.08.2024 на суму 694 800,00 грн, №376-2 від 29.08.2024 на суму 231 600,00 грн, №376-4 від 29.08.2024 на суму 231 600,00 грн, №376-5 від 05.09.2024 на суму 258 600,00 грн, №376-6 від 05.09.2024 на суму 987 600,00 грн.
Позивач стверджує, що у відповідача з урахуванням пункту 4.2 договору обов'язок з оплати за поставлений товар є таким, що настав 28.09.2024 та 05.10.2024 відповідно.
Однак, відповідач здійснив лише частковий розрахунок за поставлений товар в сумі 926 400,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №64652УГ24 від 01.10.2024 на суму 694 800,00 грн, №65396УГ24 від 03.10.2024 на суму 231 600,00 грн.
З огляду на вказане, заборгованість відповідача становить 1 477 800,00 грн, що стало підставою для нарахування позивачем пені, інфляційних витрат та 3 % річних згідно наданого розрахунку.
Матеріали справи містять лист позивача №1209-1 від 12.09.2024 щодо строків повернення видаткових накладних, у якому він, зокрема, звертав увагу, що не проведення пусконалагоджувальних робіт не є умовою, одним з етапів поставки товару, та не є підставою для відмови замовника у розвантаженні/ прийнятті товару, підписання видаткових накладних, їх повернення постачальнику за результатами поставки. Просив надати інформацію щодо строків та порядку повернення підписаних зі сторони покупця видаткових накладних щодо постановленого товару.
Водночас, відповідач стверджує, що поставлений позивачем товар не є новим та був у використанні, про що свідчать виявлені співробітниками ПАТ «Укрнафта» характеристики, які ставлять під сумнів відповідність товару п. 4 додатку №1 до договору, що підтверджується актами приймання-передачі продукції від 06.09.12024 № 10789, від 09.09.2024 № 10873, від 12.09.2024 № 10757. Зокрема, змінене маркування двигунів (на місці маркування дизельного двигуна встановлена інформаційна табличка поверх іншої), нерівномірне фарбування двигуна без попередньої підготовки, наявність значних слідів корозії, покажчик рівня мастила в картері двигуна має значні механічні пошкодження, відсутня заглушка на блоці двигуна, підтікання охолоджуючої рідини, не виконані пусконалагоджувальні роботи та навчання персоналу відповідно до договору. З огляду на вказане вважає, що у відповідача відсутні підстави для оплати вказаного товару.
Про недоліки товару та необхідність його заміни постачальника було повідомлено листами від 18.09.2024 №01/01/13/10/28/02-02/01/8368, від 20.09.2024 №01/01/13/10/28/02-02/01/8483.
У відповідь листами від 04.10.2024 №0410-2, №0410-1 позивач зазначив, що нерівномірне встановлення інформаційної таблички та фарбування двигуна не впливає на можливість використання товару за його цільовим та експлуатаційним призначенням. Рік виробництва товару - 2023 рік. Наявність слідів корозії є нормальним технічним процесом, враховуючи дату виробництва товару та не впливає на можливість використання товару за його цільовим та експлуатаційним призначенням. Наявність механічних пошкоджень покажчика рівня мастила в картері двигуна є оціночним та не може бути підтвердженим виключно за допомогою фотофіксації. Перевірка справності покажчика має бути апробована сторонами при запуску товару.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.08.2025 відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції з огляду на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Так, договір, укладений між сторонами, №13/2290-МТР від 13.06.2024 за своєю правовою природою є змішаним, оскільки він містить в собі елементи договору поставки - поставка товару (дизельні генератори) та договору підряду (пусконалагоджувальні роботи та навчання обслуговуючого персоналу).
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.
Зобов'язання вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар (ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Згідно з ч. 2 наведеної статті договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Виходячи з умов договору, обов'язком постачальника є не лише постачання дизельного генератора, а й проведення пусконалагоджувальних робіт та навчання обслуговуючого персоналу замовника.
Статтею 857 Цивільного кодексу України визначено, що робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру.
Відповідно до ст. 858 Цивільного кодексу України, якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника: 1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; 2) пропорційного зменшення ціни роботи; 3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором. Підрядник, який надав матеріал для виконання роботи, відповідає за його якість відповідно до положень про відповідальність продавця за товари неналежної якості.
За змістом ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (такий правовий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц).
У зв'язку з чим, колегія суддів зауважує, що, з урахуванням положень ст.ст. 525, 526, 629, 712, 837 Цивільного кодексу України, обов'язку покупця оплатити товар передує обов'язок продавця виконати поставку товару, а в даному випадку також на продавця покладено додатковий обов'язок проведення пусконалагоджувальних робіт та навчання обслуговуючого персоналу замовника. Отже, у даному випадку, тільки після виконання продавцем усього обсягу своїх обов'язків, обумовлених сторонами у договорі та специфікації, у покупця виникає обов'язок оплатити виконане продавцем за договором.
Аналогічна позиція, викладена у постанові від 11.12.2025 у справі № 910/13168/24.
Так, за умовами договору та специфікації, ТОВ «Інво Юніон» зобов'язувалося провести пусконалагоджувальні роботи дизельних генераторів та здійснити навчання обслуговуючого персоналу замовника, а відповідач в свою чергу зобов'язався підписати видаткову накладну та акт приймання-передачі товару за кількістю та якістю (в тому числі кожної частини/партії товару) (після зняття усіх зауважень).
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що в порушення умов договору та специфікації пусконалагоджувальні роботи дизельних генераторів та навчання обслуговуючого персоналу замовника не проведено, відповідні акти №376-4 від 29.08.2024 на суму 231 600,00 грн, №376-5 від 05.09.2024 на суму 258 600,00 грн, №376-6 від 05.09.2024 на суму 987 600,00 грн, відповідачем підписано не було, зворотного судом не встановлено.
Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що надані на підтвердження факту поставки товару податкові накладні можуть оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте, не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.
Верховний Суд у постанові від 01.06.2020 у справі № 906/355/19 виснував, що оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі суд повинен враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця, щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що подані позивачем до суду податкові накладні можуть лише свідчити про виконання ТОВ "Інво Юніон" своїх податкових зобов'язань відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, яким на продавця товарів/послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, однак не може достеменно підтверджувати факт поставки товару за договором №13/2290-МТР від 13.06.2024.
Стаття 610 Цивільного кодексу України регламентує, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору (пункт 1 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України).
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Водночас, за частиною третьою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зазначені засади є загальними та втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції розглядаючи спір у справі, з урахуванням положень ст.ст. 13, 73, 74, 75, 86 ГПК України, проаналізувавши докази надані позивачем в обґрунтування позову, зробив обґрунтований висновок, про те, що позивачем не доведено факту виникнення у відповідача обов'язку оплатити товар у розмірі 1 477 800,00 грн.
Оскільки підстав для стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 1 477 800,00 грн судом не встановлено, тому і вимоги про стягнення пені у розмірі 127 587,60 грн, 3% річних у розмірі 10 458,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 55 184,01 грн, які є похідними, також не підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Стосовно доводів відповідача, що суд безпідставно не прийняв до уваги та відмовив у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку для подання доказів від 30.07.2025 та залишив без розгляду клопотання позивача про долучення доказів, колегія суддів зазначає наступне.
Звертаючись з клопотанням про поновлення пропущеного процесуального строку на подання доказів, позивач обґрунтовує причини пропуску такого строку тим, що несвоєчасне, тобто після закриття підготовчого провадження у справі, надходження та реєстрація документу «Додаткові пояснення по суті спору» з додатками (додатковими доказами) відбулося з причин технічних збоїв в підсистемі «Електронний суд», що не залежить від позивача; крім того, технічні проблеми в підсистемі «Електронний суд» стали причиною помилкового направлення додаткових пояснень по суті спору, замість Господарського суду міста Києва до Господарського суду Дніпропетровської області. Крім того вказує, що необхідність подання додаткових доказів у справі виникла значно пізніше, ніж було подано позовну заяву, оскільки відповідач у своїх письмових заявах по суті спору зазначив, що основною підставою для відмови в прийнятті та оплати товару є поставка позивачем не нового товару.
Вирішення питання про надання доказів у справі відбувається на підготовчій стадії розгляду справи. Саме на стадії підготовчого провадження сторони мають можливість подати заяви з процесуальних питань та заяви по суті справи.
Подання доказів на стадії підготовчого провадження є обґрунтованим, враховуючи необхідність надання права іншій стороні надати пояснення щодо таких доказів, тому подання доказів на стадії розгляду справи по суті позбавляє права іншу сторону на відповідні дії, що є порушенням принципу змагальності сторін.
Після закриття підготовчого провадження сторони та з призначенням розгляду справи по суті в учасників судового процесу відсутні підстави для подання будь-яких нових доказів.
У випадку прийняття судом додатково поданих доказів (у даному випадку при розгляді справи по суті, після закриття стадії судового розгляду справи «дослідження доказів») без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття таких доказів, матиме наслідком порушення приписів ст.80 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
Згідно зі ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до з ч. 2, 3 ст. 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку для подання доказів та залишення без розгляду клопотання позивача про долучення доказів до справи, оскільки строк для подання позивачем доказів у справі сплив і виняткові обставин відсутні, а також суд враховує те, що ініціатором даного позову є саме позивач можливість поновлення такого строку на стадії розгляду справи по суті ГПК України не передбачена.
Крім того, колегія суддів відхиляє посилання позивача на неврахування правових висновків, викладених у постанові Верховного суду від 20.07.2023 у справі № 910/14003/23 та рішенні Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 у справі №910/154/25.
Так, у справі № 910/14003/21 предметом спору є вимоги за первісним позовом про стягнення заборгованості по оплаті товару за договором поставки, за зустрічним позовом вимоги про стягнення вартості термічного знезараження піддонів. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, первісний позов задоволено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що в матеріалах справи наявні докази про те, що заборгованість є обґрунтованою та підлягає задоволенню, оскільки відповідач за первісним позовом взятих на себе зобов'язань не виконав та не сплатив кошти за поставлений товар, у встановлений договором термін. Матеріалами справи підтверджується факт отримання ТОВ поставленого позивачем за первісним позовом товару на загальну суму 3 004 668,00 грн. Видаткові накладні та товарно-транспортні накладні підписані зі сторони відповідача за первісним позовом без зауважень. У матеріалах справи відсутні докази того, що ТОВ, як покупець зверталось до ТОВ, як постачальника з вимогою надати визначені договором документи, встановивши, при цьому, розумний строк для їх передання. Також у матеріалах справи відсутні докази відмови покупця від договору та повернення отриманого товару чи вчинення інших дій, які б могли свідчити про невиконання позивачем за первісним позовом своїх зобов'язань за укладеним договором у повному обсязі. Щодо зустрічного позову судами встановлено, що позивачем за зустрічним позовом не було дотримано порядку пред'явлення претензії постачальнику щодо поставки неякісного товару та не надано належних та допустимих доказів на підтвердження поставленого йому товару неналежної якості. Касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій.
Водночас, у справі, що розглядається судом апеляційної інстанції, встановлено, що позивач звернувся до суду з вимогами до відповідача, у зв'язку з неналежним виконанням останнім зобов'язань з оплати поставленого за договором товару.
Крім того, відповідно до ч.4 ст. 236 ГПК України, колегія суддів вважає безпідставним посилання позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 у справі №910/154/25, оскільки при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин обов'язковими для врахування є лише висновки, викладені в постановах Верховного Суду. Рішення суду першої інстанції не є джерелом правозастосовної практики у розумінні цієї норми.
Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВО ЮНІОН» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2025 у справі №910/16014/24 не підлягає задоволенню.
На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).
Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВО ЮНІОН» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2025 у справі №910/16014/24 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2025 у справі №910/16014/24 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВО ЮНІОН» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2025 у справі №910/16014/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2025 у справі №910/16014/24 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №910/16014/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 20.04.2025.
Головуючий суддя А.Г. Майданевич
Судді Б.О. Ткаченко
В.В. Сулім