вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" березня 2026 р. Справа№ 927/640/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Корсака В.А.
Алданової С.О.
за участю:
секретаря судового засідання: Лукінчук І.А.,
представників сторін:
від позивача: Руденко Н.В. (поза межами приміщення суду);
від відповідача: Підгорний К.Є., Прохоренко О.Є. (поза межами приміщення суду);
розглянувши апеляційну скаргу
Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.10.2025 (повний текст складено 23.10.2025)
та на додаткове рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.11.2025 (повний текст складено 03.11.2025)
у справі № 927/640/25 (суддя Сидоренко А.С.)
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях
до Товариства з обмеженою відповідальності «Сіверавіа»
про стягнення 754 128 грн 49 коп,
Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.
20.06.2025 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі - Фонд) сформувало у системі «Електронний суд» позовну заяву, у якій просило Господарський суд Чернігівської області стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіверавіа» (далі - Товариство) 754 128,49 грн штрафних санкцій, з яких 607 224,72 грн нарахованого на суму боргу індексу інфляції та 146 903,77 грн 3% річних від простроченої суми.
На обґрунтування заявлених позовних вимог Фонд посилається на неналежне виконання Товариством зобов'язання з проведення своєчасного погашення заборгованості за розрахунками з бюджетом за договором купівлі-продажу об'єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу Державного підприємства « 171 Чернігівський ремонтний завод» (код за ЄДРПОУ 07978157, м. Чернігів, вул. Рятувальників (О. Кошового), буд. 1) за результатами електронного аукціону №SPE001-UA-20230712-50589 від 01.08.2023.
У поданому поясненні Фонд зазначив, що у позовній заяві допущено помилку в механізмі нарахування штрафних санкцій. Так, замість штрафу на підставі п. 8.2 договору помилково вказано нарахування інфляційного збільшення на суму боргу перед бюджетом, а предмет та підстава позову стосуються саме несвоєчасного виконання п. 6.4.1 договору та відповідного нарахування штрафу у сумі 10% згідно з п. 8.2 договору.
Позиції учасників справи.
Товариство надало відзив на позовну заяву, у якому проти заявлених до нього вимог заперечило та заначило, що вважає їх безпідставними та необґрунтованими.
Фонд надав відповідь на відзив, у якій навів власні заперечення на доводи відзиву Товариства.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 13.10.2025 позов Фонду до Товариства про стягнення 754 128,49 грн залишено без задоволення.
Суд встановив, що у п. 8.2 договору не визначена умова щодо нарахування штрафу за порушення строків погашення боргів із заробітної плати та перед бюджетом, натомість сторони передбачили іншу умову нарахування штрафу - у разі невиконання покупцем умов цього договору щодо недопущення виникнення податкового боргу. Оскільки податковий борг існував на момент укладання договору купівлі-продажу від 29.08.2023, у відповідача за договором виник обов'язок з його погашення. За таких обставин суд дійшов висновку про безпідставність нарахування позивачем штрафу у розмірі 10% від суми податкового боргу згідно з п. 8.2 договору за порушення визначених п. 6.4.1 договору строків погашення боргів перед бюджетом.
Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення 3% річних, суд зазначив, що за договором грошовим зобов'язанням Товариства перед Фондом є сплата ціни продажу об'єкта приватизації, і Товариство виконало це зобов'язання своєчасно і в повному обсязі, а тому у цьому випадку відсутнє неправомірне користування боржником грошовими коштами кредитора і нарахування 3% річних на суми податкового боргу є безпідставним.
Суд також відзначив, що порядок погашення заборгованості з ПДВ та земельного податку на користь бюджету регулюється Податковим кодексом України (далі - ПК України). Саме ПК України передбачає порядок і застосування пені та штрафних санкцій за несвоєчасну сплату боргу з указаних категорій податків. Згідно з нормами чинного законодавства України та умовами укладеного сторонами договору кредитором за зобов'язаннями ДП «171 ЧРЗ» зі сплати до відповідних бюджетів ПДВ та податку на землю є не Фонд, а відповідні податкові органи України, які і мали право у встановленому порядку стягувати з платника податків податковий борг з ПДВ та податку на землю у разі його наявності. Крім того, норми ПК України не передбачають можливості нарахування на суми визначених відповідно до цього Кодексу грошових зобов'язань зі сплати ПДВ та податку на землю інфляційних втрат та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України. Спеціальним видом відповідальності за несвоєчасну сплату визначених відповідно до цього Кодексу грошових зобов'язань є нарахування пені, передбаченої ст. 129 ПК України.
Короткий зміст додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Додатковим рішенням Господарського суду Чернігівської області від 03.11.2025 заяву від 20.10.2025 Товариства про ухвалення додаткового рішення задоволено повністю. Стягнуто з Фонду на користь Товариства 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Суд дійшов висновку, що Товариство обґрунтувало та довело належними доказами понесення ним витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн. Суд відхилив заперечення Фонду проти заяви про ухвалення додаткового рішення як необґрунтовані та безпідставні, оскільки право користуватися правничою допомогою передбачено законом і представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), а витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено. Відсутність же у кошторисі установи витрат на компенсацію правової допомоги не є підставою для відмови у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись із прийнятими судовими рішеннями, Фонд звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.10.2025 та додаткове рішення від 03.11.2025 у справі №927/640/25 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги Фонду - стягнути з Товариства на користь Фонду штрафні санкції в сумі 754 128,49 грн та судові витрати за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій в сумі 22 623,85 грн.
Скаржник вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, що призвело до прийняття необґрунтованого судового рішення.
На думку апелянта, суд не надав належної правової оцінки додатку № 3 до договору «Інформація про заборгованість із заробітної плати та перед бюджетом станом на 01.07.2023 за даними фінансової звітності ДП « 171 Чернігівський ремонтний завод», де детально розписані суми, які покупець був зобов'язаний в 6-місячний термін погасити.
За доводами Фонду, суд також не надав належної правової оцінки Розділу 3 Інформаційного повідомлення про продаж об'єкта малої приватизації ЄМК ДП «171 Чернігівський ремонтний завод», де передбачена умова продажу (в подальшому деталізована в п. 6.4.1 договору): покупець зобов'язаний від дати переходу права власності на об'єкт приватизації забезпечити погашення протягом 6 місяців боргу із заробітної плати, перед бюджетом у розмірі, що складеться на дату переходу до покупця права власності на об'єкт приватизації.
Фонд зазначає, що з моменту реєстрації права власності 29.08.2023 до 01.03.2024 покупець був зобов'язаний забезпечити погашення протягом 6 місяців боргів із заробітної плати, перед бюджетом у розмірі, що складається на дату переходу до покупця права власності на об'єкт приватизації, наведених у додатку №3. Проте такий обов'язок у встановлений у договорі строк Товариство у повному обсязі не виконало.
Апелянт зазначає, що, приймаючи рішення про відмову в задоволені позовних вимог, суд посилається на норми ПК України, згідно з яким кредитором у зобов'язанні з погашення податкового боргу (п. 6.4.1) та, відповідно, нарахування 3% річних та інфляційних витрат є податкові органи. На думку Фонду, таке твердження суперечить вимогам Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна».
Скаржник зауважує на тому, що відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» контроль за виконанням умов договору купівлі-продажу, укладеного з переможцем аукціону, та викупу об'єктів приватизації здійснює орган приватизації.
Відповідно до ч. 11 ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» орган приватизації зобов'язаний вимагати від нового власника виконання зобов'язань, визначених договором купівлі-продажу об'єкта приватизації, а в разі їх невиконання застосовувати до нього санкції згідно із законом і захищати права держави або територіальної громади іншим чином, у тому числі звертатися до суду з позовом про розірвання договору купівлі-продажу об'єкта приватизації або визнання його недійсним.
Згідно з ч. 5 ст. 29 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» у разі невиконання покупцем умов договору купівлі-продажу майна (акцій, часток) підприємства щодо виникнення податкового боргу покупець сплачує штраф у розмірі 10% суми податкового боргу. Вказані санкції деталізовані в п. 8.2 договору.
Суд, відмовляючи у задоволенні вимоги щодо стягнення штрафу, посилається на формулювання «виникнення» як на накопичення нового податкового боргу, але це не відповідає обставинам справи та умовам договору. Адже всі умови договору купівлі продажу треба брати в комплексі. Обов'язок з погашення податкового боргу, визначеного умовами продажу, чітко зазначений в п. 6.4.1, а відповідальність за його порушення встановлена у п. 8.2 договору.
Резюмуючи наведене, Фонд робить висновок, що оскаржуване ним рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, оскільки суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та застосував норми закону, який не підлягає застосуванню (норми податкового законодавства), натомість не застосував Закон України «Про приватизацію державного і комунального майна», який регулює спірні правовідносини.
Оскаржуючи додаткове рішення від 03.11.2025, Фонд зауважує на тому, що Товариство не надало доказів безпосереднього перерахування сум витрат на правову допомогу, які воно вже понесло (сплатило) і які мають бути компенсовані позивачем; до заяви додано тільки копію договору, копію рахунку та копію акта здачі-прийняття наданих послуг. Разом з тим, відповідач не надав доказів безпосередньої оплати вказаної суми витрат на професійну правничу допомогу. Фактично відповідач просить стягнути такі витрати з позивача, а не компенсувати вже понесені Товариством.
Апелянт також зазначає, що Товариство є юридичною особою, яка незалежно від порядку її створення може брати участь у справі через свого керівника в порядку самопредставництва або ж через представника; в судових засіданнях представництво відповідача було належно забезпечено як уповноваженим керівником, так і додатково адвокатом, з оплати послуг якого було прийняте додаткове рішення, що призвело до необґрунтованих витрат бюджетних коштів.
Позиції учасників справи.
Товариство надало відзив на апеляційну скаргу, у якому проти доводів та вимог Фонду заперечує, наводить власні доводи на їх спростування, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін як законне та обґрунтоване.
Фонд надав відповідь на відзив, у якій навів доводи, що, на якого думку, спростовують доводи відзиву Товариства.
Товариство, у свою чергу, надало заперечення на відповідь на відзив.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.11.2025 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2025 витребувано у Господарського суду Чернігівської області матеріали справи №927/640/25 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Фонду на рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.10.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.11.2025 до надходження матеріалів справи №927/640/25.
30.12.2025 матеріали справи №927/640/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фонду на рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.10.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.11.2025 у справі №927/640/25. Розгляд справи призначено на 23.02.2026.
Колегія суддів у судовому засіданні 23.02.2026 протокольно оголосила перерву у розгляді справи до 23.03.2026 на підставі ст. 216 ГПК України.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).
Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
29.08.2023 Фонд (продавець) та Товариство (покупець) уклали договір купівлі-продажу об'єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу Державного підприємства « 171 Чернігівський ремонтний завод» (код ЄДРПОУ 07978157, м. Чернігів, вул. Рятувальників (Кошового), 1) за результатами електронного аукціону SPE001-UA-20230712-50589 від 01.08.2023.
За умовами п. 1.1 договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю об'єкт малої приватизації - єдиний майновий комплекс Державного підприємства « 171 Чернігівський ремонтний завод», код ЄДРПОУ 07978157, розташований за адресою: м. Чернігів, вул. Рятувальників (Кошового), 1, а покупець зобов'язується прийняти об'єкт приватизації, виконати визначені в договорі умови. Покупець сплатив у повному обсязі ціну продажу об'єкта приватизації, визначену за результатами електронного аукціону, яка становить 1 320 600,00 грн.
Згідно з п. 2.1 договору право власності на об'єкт приватизації переходить до покупця після укладання договору та підписання акта приймання-передачі об'єкта приватизації, але не раніше дати отримання дозволу Антимонопольного комітету України на концентрацію, якщо отримання такого дозволу вимагається законом.
Покупець, який придбав об'єкт приватизації як єдиний майновий комплекс, є правонаступником його майнових прав і обов'язків відповідно до умов договору та законодавства України (п. 3.1 договору).
Відповідно до п. 6.4.1 договору з моменту переходу права власності покупець зобов'язаний виконати умови продажу об'єкта приватизації (передбачені умовами аукціону), а саме забезпечити погашення протягом 6 місяців боргів із заробітної плати, перед бюджетом у розмірі, що складається на дату переходу до покупця права власності на об'єкт приватизації, наведених у додатку № 3, що є невід'ємною частиною цього договору.
У разі невиконання або неналежного виконання умов цього договору покупець несе відповідальність, встановлену цим договором та законодавством України (п. 8.1 договору).
Згідно з абз. 2 п. 8.2 договору у разі невиконання покупцем умов цього договору щодо недопущення виникнення податкового боргу покупець сплачує штраф у розмірі 10% від суми податкового боргу.
Зазначений договір нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловол С.М. та зареєстрований в реєстрі за №343.
Додатком 3 до договору визначена заборгованість із заробітної плати та перед бюджетом станом на 01.07.2023 за даними фінансової звітності ДП « 171 ЧРЗ», а саме:
із заробітної плати - 1 720 436,17 грн;
аліментів - 6 522,35 грн;
ПДВ - 3 167 592,09 грн;
ПДФО - 460 602,56 грн;
військового збору - 35 435,22 грн;
ЄСВ - 591 677,29 грн;
податку на землю - 3 160 288,30 грн;
податку на прибуток - 384 749,58 грн.
23.08.2023 Фонд та Товариство склали та підписали акт приймання-передачі єдиного майнового комплексу Державного підприємства «171 Чернігівський ремонтний завод» (код ЄДРПОУ 07978157, м. Чернігів, вул. Рятувальників, 1).
29.08.2023 відповідно до витягу № 344548106 з Державного реєстру речових прав за ТОВ «Сіверавіа» зареєстровано право власності на об'єкт малої приватизації « 171 Чернігівський ремонтний завод» (код ЄДРПОУ 07978157, м. Чернігів, вул. Рятувальників, 1).
18.11.2024 платіжною інструкцією №56 Товариство сплатило заборгованість з ПДВ у сумі 300 000,00 грн.
18.11.2024 платіжною інструкцією №112 Товариство сплатило заборгованість з ПДВ в сумі 200 000,00 грн.
11.12.2024 платіжною інструкцією №810 Товариство сплатило заборгованість з податку на землю в сумі 3 160 288,30 грн.
11.12.2024 платіжною інструкцією №809 Товариство сплатило заборгованість з ПДВ у сумі 2 622 331,19 грн.
Фонд зазначає, що з моменту реєстрації права власності 29.08.2023 до 01.03.2024 Товариство було зобов'язане забезпечити погашення протягом 6 місяців боргів із заробітної плати, перед бюджетом у розмірі, що складається на дату переходу до покупця права власності на об'єкт приватизації, наведених у додатку № 3.
Оплату Товариство здійснило лише протягом листопада-грудня 2024 року і станом на 01.03.2024 за Державним підприємством « 171 Чернігівський ремонтний завод» код за ЄДРПОУ 07978157 обліковувалась заборгованість перед бюджетом на загальну суму 6 282 619,49 грн, у т. ч.:
3 160 288,30 грн із земельному податку;
3 122 331,19 грн з ПДВ.
Фонд вважає, що Товариство перераховувало платежі, визначені у додатку №3 до договору, з порушенням встановленого п. 6.4.1 строку сплати, а тому звернувся з позовом у цій справі.
У позові Фонд заявив до стягнення з Товариства штрафні санкції у сумі 754 128,49 грн, у т. ч. 607 224,72 грн інфляційних та 146 903,77 грн 3% річних.
У поданому поясненні від 07.10.2025 позивач уточнив позовні вимоги, зазначивши про допущену у позовній заяві помилку в механізмі нарахування штрафних санкцій. Так, замість штрафу на підставі п. 8.2 договору помилково вказано нарахування інфляційного збільшення на суму боргу. Фонд заявив до стягнення штрафні санкції в сумі 754 128,49 грн (628 261,94 грн штрафу + 129 094,92 грн 3% річних - 3 228,37 грн часткової оплати відповідачем в досудовому порядку).
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Правовідносини у справі, що розглядається, виникли у зв'язку з укладанням сторонами договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації.
Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим регулює Закон України «Про приватизацію державного і комунального майна» (далі - Закон).
Відповідно до ст. 26 цього Закону «Оформлення угод приватизації» договір купівлі-продажу об'єкта приватизації укладається між органом приватизації та переможцем електронного аукціону після сплати в повному обсязі ціни продажу об'єкта приватизації та протягом 25 робочих днів - для об'єктів малої приватизації, 35 робочих днів - для об'єктів великої приватизації з дня формування протоколу про результати електронного аукціону (абзац перший частини першої цієї статті).
За ч. 2 ст. 26 Закону до договору купівлі-продажу включаються передбачені умовами аукціону, викупу зобов'язання сторін щодо: збереження основних видів діяльності підприємства; технічного переозброєння, модернізації виробництва (сума інвестицій) та енергомодернізації об'єкта; виконання встановлених мобілізаційних завдань; погашення боргів із заробітної плати та перед бюджетом, простроченої кредиторської заборгованості підприємства; забезпечення соціальних гарантій працівникам згідно з вимогами трудового законодавства; вимог та додаткових обмежень природоохоронного законодавства щодо користування об'єктом; оплати послуг юридичних та фізичних осіб (у разі їх залучення), пов'язаних із виконанням заходів з приватизації об'єктів державної власності, зокрема: проведення обов'язкового екологічного аудиту у випадках, передбачених законодавством; підготовки об'єктів малої приватизації до приватизації, зокрема проведення інвентаризації, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та виготовлення технічної документації; проведення оцінки майна в процесі приватизації у випадках, передбачених цим Законом.
У разі укладення договорів купівлі-продажу під інвестиційні зобов'язання такі договори можуть містити умови щодо забезпечення виконання таких зобов'язань у вигляді банківської гарантії, а також щодо недопущення виникнення податкового боргу до виконання зобов'язань у визначені договором строки. Умови щодо недопущення податкового боргу обов'язково включаються до договорів купівлі-продажу під інвестиційні зобов'язання у випадках наявності у покупця чи отримання ним у результаті приватизації вирішального впливу на управління чи діяльність юридичної особи (абз. 15 ч. 2 ст. 26).
Тобто законодавець визначив умови щодо (1) погашення боргів із заробітної плати та перед бюджетом та (2) щодо недопущення виникнення податкового боргу до виконання зобов'язань у визначені договором строки як окремі умови, що можуть бути включені до договору купівлі-продажу об'єкта приватизації незалежно одна від одної.
Контроль за виконанням умов договору купівлі-продажу, укладеного з переможцем аукціону, та викупу об'єктів приватизації здійснює орган приватизації. Порядок здійснення контролю за виконанням зобов'язань, визначених у договорі купівлі-продажу, затверджує Фонд державного майна України (ч. 1, 2 ст. 27 Закону).
Частинами 1 та 2 193 ГК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - ГК України) встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Особливості господарсько-правової відповідальності визначені ГК України. Так, за ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 1, 2 ст. 217 ГК України).
За ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що за наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Нормативно-правове забезпечення сфери господарювання є однією з форм здійснення державою регулювання господарської діяльності. Водночас за змістом ст. 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності є спрямованою на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Так, за п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
А отже, тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов'язання має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.
Стаття 231 ГК України регулює розмір штрафних санкцій так. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
У розділі 8 договору «Відповідальність покупця» сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання умов цього договору покупець несе відповідальність, встановлену цим договором та законодавством України (п. 8.1).
Сторони в п. 8.2 Договору встановили, що у разі невиконання покупцем умов цього договору щодо недопущення виникнення податкового боргу покупець сплачує штраф у розмірі 10% суми податкового боргу.
Заявлений до стягнення штраф Фонд обґрунтовує умовами п. 8.2 договору та зазначає про порушення Товариством строків погашення боргів із заробітної плати та перед бюджетом, передбачених п. 6.4.1.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що п. 8.2 договору не містить умов щодо нарахування штрафу за порушення строків погашення боргів із заробітної плати та перед бюджетом, які вже існували і зафіксовані на момент укладення договору, натоміть сторони передбачили іншу умову нарахування штрафу - у разі невиконання покупцем умов цього договору щодо недопущення виникнення (тобто появи нового) податкового боргу.
Суд встановив, що податковий борг існував на момент укладання договору купівлі-продажу від 29.08.2023 (зазначений, зокрема у додатку №3 до договору) і за умовами договору у Товариства виник обов'язок щодо його погашення протягом 6 місяців.
Колегія суддів також ураховує, що укладений сторонами договір купівлі-продажу об'єкта малої приватизації не містить умови уникнення (недопущення) покупцем виникнення податкового боргу.
Натомість ст. 26 Закону дійсно містить положення про те, що у разі укладення договорів купівлі-продажу під інвестиційні зобов'язання такі договори можуть містити умови щодо забезпечення виконання таких зобов'язань у вигляді банківської гарантії, а також щодо недопущення виникнення податкового боргу.
Водночас аналіз наведеної норми свідчить про те, що вона застосовна до договорів купівлі-продажу, укладених саме під інвестиційні зобов'язання, яких укладений у цій справі договір не містить.
Отже, законодавець передбачив можливість існування такої умови договору як недопущення виникнення податкового боргу, проте у випадках, визначених окремо в абз. 15 ч. 2 ст. 26 Закону.
Отже, підстави для задоволення вимог Фонду про стягнення з Товариства штрафу на підставі п. 8.2 договору відсутні.
Під час вирішення спору у цій частині колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у постанові від 17.12.2025 у cправі № 911/3178/24.
Щодо вимоги Фонду про стягнення з Товариства 3% річних суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ч. 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суми, які кредитор може стягнути з боржника відповідно до ст. 625 ЦК України, носять компенсаторний характер, а право на їх стягнення з'являється у кредитора після прострочення боржника, тобто у разі неправомірного користування боржником грошовими коштами кредитора.
Так, заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Так само господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.
За змістом ст. 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 року у справі №758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19.06.2019 року у справі №646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказувала про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди (постанова Верховного Суду від 07.04.2020 року у справі №910/4590/19).
Згідно з договором грошовим зобов'язанням Товариства перед Фондом є сплата ціни продажу об'єкту приватизації. Це зобов'язання Товариство виконало своєчасно і в повному обсязі, про що свідчить, зокрема, зміст п. 1.1 договору, у якому зазначено, що покупець сплатив у повному обсязі ціну продажу об'єкта приватизації, визначену за результатами електронного аукціону, яка становить 1 320 600,00 грн. Отже, в даному випадку відсутнє неправомірне користування боржником грошовими коштами кредитора і нарахування 3% річних на суми податкового боргу є безпідставним.
Суд відзначає, що згідно з ч. 1 ст. 28 Закону особи, які придбали державні або комунальні підприємства як єдині майнові комплекси, є правонаступниками їх майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою) і обов'язків відповідно до умов договору між продавцем і покупцем та законодавства України.
Отже, Товариство стало правонаступником майнових прав, обов'язків й боргів Державного підприємства « 171 Чернігівський ремонтний завод» у силу ст. 26 і ч. 1 ст. 28, положень договору і умов акта приймання-передачі. Так, за умовами п. 3.1 договору до складу об'єкта приватизації увійшли усі види майна, борги та інші права, в т. ч. активи і пасиви згідно із фінансовою звітністю цього підприємства. Відповідно, Товариство набуло зобов'язання, які мало Державне підприємство « 171 Чернігівський ремонтний завод» перед бюджетом, зокрема, перед податковими органами.
Відповідно, зазначені зобов'язання не підпадають під регулювання ст. 625 ЦК України, а регулюються нормами ПК України, про що правомірно зазначив суд першої інстанції, адже такі зобов'язання існують у Товариства перед державою в особі податкових органів, а не перед Фондом.
Колегія суддів також зауважує, що згідно з ч. 11 ст. 27 Закону орган приватизації зобов'язаний вимагати від нового власника виконання зобов'язань, визначених договором купівлі-продажу об'єкта приватизації, а в разі їх невиконання застосовувати до нього санкції згідно із законом і захищати права держави або територіальної громади іншим чином, у т. ч. звертатися до суду з позовом про розірвання договору купівлі-продажу об'єкта приватизації або визнання його недійсним.
Отже, у разі якщо Фонд вважає, що Товариство не виконує зобов'язання за договором, він зобов'язаний вимагати від нового власника виконання відповідних зобов'язань, а у разі невиконання - звертатися до суду з відповідним позовом, в т. ч. з вимогою про розірвання договору купівлі-продажу об'єкта приватизації на підставі п. 10.2 договору.
Наведеним спростовуються доводи скаржника у відповідній частині.
За таких обставин апеляційна скарга Фонду в частині вимог, що стосується оскаржуваного рішення, задоволенню не підлягає.
Щодо апеляційної скарги в частині, що стосується додаткового рішення, суд зазначає таке.
28.07.2025 Товариство сформувало у системі «Електронний суд» клопотання про стягнення судових витрат, у якому навело попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які воно очікує понести у зв'язку з розглядом цієї справи, на загальну суму 42 000,00 грн. Товариство повідомило, що докази на підтвердження понесених ним витрат будуть надані у строк, встановлений ч. 8 ст. 129 ГПК України.
20.10.2025 Товариство сформувало у системі «Електронний суд» заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій просило стягнути з Фонду 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
До заяви Товариство долучило (в копіях) договір про надання правничої допомоги від 07.07.2025, укладений Товариством з адвокатом Підгорним К.Є., додаткову угоду від 07.07.2025 до договору, акт здачі-прийняття наданих послуг від 14.10.2025, рахунок №1 від 14.10.2025, платіжну інструкцію №967 від 20.10.2025 на суму 20 000,00 грн.
Фонд надав заперечення на подану Товариством заяву, у якому просив відмовити у її задоволенні. Позивач вважає, що задоволення заяви Товариства призведе до стягнення додаткових витрат з державної установи, а також зазначає, що Товариство не надало доказів безпосередньої оплати заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу, а отже фактично просить стягнути такі витрати з позивача, а не компенсувати вже понесені Товариством. Також Фонд відзначає, що Товариство є юридичною особою, яка незалежно від порядку її створення може брати участь у справі через свого керівника в порядку самопредставництва або ж через представника, що в судових засіданнях представництво відповідача було належно забезпечено як керівником, так і додатково адвокатом, на оплату послуг якого подана відповідна заява, що може призвести до необґрунтованих витрат бюджетних коштів.
З наданих Товариством до матеріалів справи доказів суд встановив таке.
07.07.2025 Товариство (замовник) уклало з адвокатом Підгорним К.Є. договір про надання правничої допомоги, за умовами якого замовник доручає адвокату, а адвокат зобов'язується представляти замовника, захищати його права та законні інтереси в судах України усіх інстанцій по справах, в яких замовник виступає в якості позивача, відповідача, третьої особи.
Вартість правничої допомоги (гонорар), яку замовник зобов'язується сплатити адвокату, а також конкретні справи, у яких адвокат має представляти замовника, захищати його права та законні інтереси, визначаються сторонами шляхом взаємного погодження (п. 1.3 договору).
07.07.2025 Товариство та адвокат Підгорний К.Є. підписали додаткову угоду до договору, за умовами п. 1.1 якої замовник доручає адвокату, а адвокат зобов'язується надати замовнику наступну правничу (правову) допомогу: представляти замовника, захищати його права та законні інтереси в Господарському суді Чернігівської області у справі №927/640/25 за позовом Фонду до Товариства про відшкодування збитків, пов'язаних з невиконанням умов договору купівлі-продажу об'єкта приватизації, у т. ч. скласти відзив на позовну заяву та інші процесуальні документи у справі, представляти замовника у судових засіданнях, збирати необхідні для розгляду справи докази, консультувати замовника з питань, що виникають під час розгляду справи.
Відповідно до п.1.2 додаткової угоди вартість правничої допомоги (гонорар), яку замовник зобов'язується сплатити адвокату за надання правничої допомоги, вказаної в п. 1.1 додаткової угоди, становить 20 000,00 грн.
14.10.2025 сторони склали акт здачі-прийняття наданих послуг для підтвердження розміру вартості правничої допомоги (гонорару) згідно з договором про надання правничої допомоги від 07.07.2025 про таке: на підставі укладеного між сторонами договору про надання правничої допомоги від 07.07.2025 та додаткової угоди від 07.07.2025 адвокат з метою захисту прав і законних інтересів замовника в Господарському суді Чернігівської області у справі №927/640/25 за позовом Фонду до Товариства про відшкодування збитків, пов'язаних з невиконанням умов договору купівлі-продажу об'єкта приватизації, надав замовнику наступну правничу (правову) допомогу: склав відзив на позовну заяву та заперечення у справі, представляв замовника у судових засіданнях, збирав необхідні для розгляду справи докази, консультував замовника з питань, що виникають під час розгляду справи. Вартість вказаних послуг з надання правничої допомоги становить 20 000,00 грн. Претензій з приводу надання правничої допомоги замовник до адвоката не має.
20.10.2025 на підставі рахунку №1 від 14.10.2025 Товариство платіжною інструкцією №967 сплатило адвокату Підгорному К.Є. 20 000,00 грн за послуги з надання правової допомоги.
Відповідно до ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, за змістом ч. 3 ст. 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону №5076-VI).
Закон №5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.
Частинами 1 та 2 ст. 30 Закону №5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
А отже, згідно із зазначеною нормою гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - у разі фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом у наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість (однієї) години роботи того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону №5076-VI як «форма винагороди адвоката», але у розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору і привели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
А тому, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Окрім цього у визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до положень ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України).
У розумінні положень ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Дослідивши надані Товариством докази понесених витрат на правничу допомогу, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що розмір заявлених ним витрат у сумі 20 000,00 грн відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності, такі витрати мають характер необхідних і співмірні з виконаною роботою у суді першої інстанції, отже їх розмір є необґрунтованими у зазначеному вище розмірі.
Колегія суддів погоджується з наданою місцевим судом оцінкою доводів Фонду в частині оплати наданих послуг, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Апеляційний суд зазначає, що наявні у справі матеріали свідчать про оплату Товариством наданих йому послуг з правничої допомоги (платіжною інструкцією №967 від 20.10.2025 на суму 20 000,00 грн), що також спростовує відповідні доводи апеляційної скарги. Крім того, право Товариства користуватися правничою допомогою передбачено законом і представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога). Відсутність же у кошторисі установи витрат на компенсацію правової допомоги не є підставою для відмови у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.
За таких обставин апеляційна скарга Фонду в частині вимог, що стосується додаткового рішення, задоволенню не підлягає.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
Судові витрати.
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях на рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.10.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.11.2025 у справі №927/640/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.10.2025 та додаткове рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.11.2025 у справі №927/640/25 залишити без змін.
3. Судові витрати, пов'язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.
4. Справу повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 16.04.2026.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді В.А. Корсак
С.О. Алданова