ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/5843/25
провадження № 2/753/1187/26
07 квітня 2026 року Дарницький районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Лужецької О.Р., при секретарі Григораш Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Державного підприємства «Управління житловими будинками» Апарату Верховної Ради України» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги
Державне підприємство «Управління житловими будинками» Апарату Верховної Ради України» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Позовні вимоги мотивовані тим, що житловий будинок АДРЕСА_1 передано на баланс та обслуговування Державному підприємству «Управління житловими будинками» Апарату Верховної Ради України». Відповідач є наймачем квартири АДРЕСА_2 на підставі ордеру на жиле приміщення № 40 від 22.02.2000. Позивач належним чином виконав перед відповідачем, своє зобов'язання щодо надання житлово-комунальних послуг за вказаною адресою. Проте відповідач, будучи споживачем цих послуг неналежним чином здійснює їх оплату, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 33 825,72 грн. та судовий збір.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 14.04.2025 р. відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
13.05.2025 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача, адвоката Матківського Т.О. надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності. Зазначив, що співвласниками квартири АДРЕСА_2 є троє осіб, що в свою чергу свідчить про пред'явлення позову до неналежного відповідача. Крім того, зазначив, що договір про обслуговування між сторонами не укладався. Позивач не є управителем будинку. Договір управління будинком ані з ОСББ «Вишняківська 6А, ані з мешканцями в індивідуальному порядку не укладався.
15.05.2025 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача, адвоката Матківського Т.О. надійшла зустрічна позовна заява.
Ухвалою суду від 20.05.2025 призначив справу до розгляду в підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження.
Протокольною ухвалою суду від 09.09.2025 зустрічну позовну заяву повернуто заявнику ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 09.09.2025 закрито підготовче провадження у справі.
В судовому засіданні, призначеному на 02.12.2025 представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позові та просила суд позов задовольнити.
В судовому засіданні, призначеному на 02.12.2025 представник відповідача проти задоволення позову заперечував, просив відмовити, посилаючись на обставини, викладені у відзиві.
В судове засідання, призначене на 07.04.2026 представники сторін не з'явилися, про день час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. Разом з тим, враховуючи строки та відповідну стадію судового розгляду, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Державне підприємство «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради України» засноване на державній власності та належить до сфери управління Апарату Верховної Ради України, що входить до складу майнового комплексу, який забезпечує діяльність Верховної Ради України.
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що власниками квартир та житлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та інші особи, територіальні громади, держава.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» суб'єктами управління об'єктами державної власності є, у тому числі, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, відповідно до покладених на них завдань виконують функції з управління державним майном, передбачені частиною першою цієї статті, за винятком повноважень щодо господарських структур (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»).
Відповідно частини 1 статті 3 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» об'єктами управління державної власності є: майно, яке передане державним комерційним підприємствам, установам та організаціям.
У відповідності до Статуту позивача основним предметом його діяльності є надання житлово-комунальних послуг фізичним та юридичним особам.
Відповідно до Розпорядження по Управлінню справами Апарату Верховної Ради України №100 від 31.12.2015 року з балансу Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України на баланс Державного підприємства «Управління житловими будинками» Апарату Верховної Ради України» передано, зокрема, будинок АДРЕСА_1 .
Отже, з матеріалів справи вбачається, що Державне підприємство «Управління житловими будинками» Апарату Верховної Ради України» забезпечує надання житлово-комунальних послуг за адресою: будинок АДРЕСА_1 .
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 , зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 .
Відповідач проживає у квартирі АДРЕСА_2 на підставі ордеру на житлове приміщення №40.
Розпорядженням № 117 по управлінню житловими будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України від 01.07.2010 для належного утримання квартири АДРЕСА_2 та у зв'язку зі смертю попереднього уповноваженого власника квартири визначено уповноваженого власника його дружину ОСОБА_1 .
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач є споживачем житлово-комунальних послуг, які надаються позивачем за вказаною адресою.
Згідно з ч. 1 ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Крім того, ст. 10 ЖК України встановлено, що громадяни зобов'язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію, а ст. 66 ЖК України передбачено, що плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи із загальної площі квартири.
Статтею 151 Житлового кодексу України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію.
Так, ст. 67 ЖК України визначено, що плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами, а ст. 68 ЖК України на власників квартир покладається обов'язок своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Згідно з п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, власник та наймач квартири зобов'язаний оплачувати надані житлово - комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 30 жовтня 2013 року у справі за № 6-59цс13; висновки Верховного Суду/Касаційного цивільного суду у постанові від 10 грудня 2018 року у справі за № 638/11034/15)
Крім того, відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» відповідач є споживачем комунальних послуг.
Даним Законом передбачено, що під договором слід розуміти усну чи письмову угоду між споживачем та виконавцем послуг. Цей Закон також передбачає оформлення письмової угоди через посередництво квитанцій та інших розрахункових документів.
Відповідно до ст.5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України 2189-VIII «Про житлово-комунальні житлово-комунальні послуги», учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 8 Закону України 2189-VIII «Про житлово-комунальні житлово-комунальні послуги» управитель багатоквартирного будинку зобов'язаний забезпечувати належне утримання спільного майна багатоквартирного будинку та прибудинкової території відповідно до нормативних вимог і договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, від власного імені укладати з підрядниками необхідні договори про виконання окремих робіт та послуг.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні житлово-комунальні послуги» №2189-VIII споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Згідно із п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні житлово-комунальні послуги» №2189-VIII індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні житлово-комунальні послуги» №2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач своєчасно та в повному обсязі не сплачувала вартість наданих житлово-комунальних послуг, у зв'язку з чим, згідно з розрахунком наданим позивачем, правильність якого перевірена судом, за нею утворилась заборгованість, що складає 33 825 грн. 72 коп., з яких: заборгованість за житлові послуги (основна сума боргу) за період з 01.12.2019 по 01.03.2025 - 23 643,44 грн.; інфляційна складову боргу за період з 01.12.2019 по 23.02.2022 - 4 408 грн. та за період з 01.01.2024 по 01.02.2025 - 3 364,59 грн., 3 % річних за період з 01.12.2019 по 01.03.2025 - 2 409,69 грн.
Матеріали справи містять розрахунок заборгованості, з якого вбачається, що позивачем здійснювались нарахування послуг, вартість яких підтверджується доказами наявними у матеріалах справи.
Відповідачем не було надано суду доказів сплати коштів за надані послуги позивачу, або ж іншій особі, якою надаються вказані у позові послуги, не надано доказів відсутності заборгованості, або існування її в меншому розмірі, ніж зазначено у позовній заяві.
Вбачається, що відповідач наполягав на застосуванні строку позовної давності.
За статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року установлено на всій території Україну карантин.
Загальновідомим є той факт, що карантин неодноразово продовжувався та скасований 30 червня 2023 року.
З урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року.(Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 06 грудня 2023 року у справі № 212/10834/21).
Оскільки з 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, у т.ч. статтями 257, 258 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину, суд дійшов висновку, що трирічний строк позовної давності щодо вимог позивача про стягненнязаборгованості за надані послуги за період з 01.12.2019 по 01.03.2025 не пропущений, оскільки на час подання позовної заяви у березні 2025 року такий строк був продовжений вищевказаним Законом.
Крім того, відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (розділ доповнено пунктом 19 згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022 року), у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
В подальшому, воєнний стан в Україні було неодноразово продовжено та діє станом на день ухвалення рішення.
Таким чином, судом встановлено, що заявлені позивачем суми заборгованості розраховано в межах строку позовної давності.
Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Розрахунок заборгованості за послуги з управління будинком був перевірений судом та покладається в обґрунтування рішення як об'єктивний і належний доказ, що містить відомості щодо розміру нарахованих відповідачу сум, і здійснений на основі затверджених в установленому порядку норм та пропорційно до загальної площі належної відповідачу квартири.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок інфляційного збільшення та 3% річних, наданий позивачем, судом встановлено вірність здійсненого нарахування. Вказаний розрахунок суд покладає в обґрунтування рішення, оскільки він виконаний за вірними формулами, з урахуванням статистичних даних про індекси інфляції за період прострочення і не спростований відповідачем.
Враховуючи те, що правовідносини, які передбачають обов'язок споживача оплатити фактично надані житлово-комунальні послуги та право замовника послуг вимагати відповідної плати, є за своєю правовою природою грошовим зобов'язанням, тому за прострочення його виконання підлягають застосуванню наслідки, передбачені ч.2 ст.625 ЦК України щодо стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних від простроченої суми (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 30 жовтня 2013 року у справі за № 6-59цс13).
Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідачем, всупереч положенню ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів своєчасної та у повному обсязі сплати наданих житлово-комунальних послуг та відсутності заборгованості перед позивачем по оплаті цих послуг.
Разом з тим, відповідачем суду не надано належних та допустимих доказів в заперечення позовних вимог.
Судом перевірено розрахунок позовних вимог, наданий позивачем, встановлено його арифметичну вірність.
Посилання представника відповідача на відсутність договірних відносин між позивачем та відповідачем як на підставу відмови у задоволенні позову суд вважає хибними, оскільки відсутність між сторонами договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від оплати отриманих послуг.
Зазначена практика правозастосування правових норм у сфері оплати житлово-комунальних послуг є сталою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі 712/8916/17, постанови Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 369/3682/16-ц, від 07 лютого 2024 року у справі № 372/2236/21).
Твердження відповідача про те, що співвласниками квартири є троє осіб, що в свою чергу свідчить про пред'явлення позову в повному обсязі до неналежного відповідача, оскільки кожен співвласник зобов'язаний утримувати майно суд оцінює критично, виходячи з наступного.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові.
Вирішуючи спір, суд залежно від характеру правовідносин зобов'язаний визначити суб'єктний склад спору і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, та, встановивши факт пред'явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав.
Разом з тим, позовні вимоги заявлені до ОСОБА_1 , яка є користувачем наданих послуг, а тому не має правових підстав стверджувати, що позов пред'явлено до неналежного відповідача. Крім того, ОСОБА_1 в разі їх оплати має право вимогати від інших користувачів повернення сплачених коштів - зворотньої вимоги (регресу).
На основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які посилався представник позивача, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить доходить висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі у загальному розмірі 33 825 грн. 72 коп., з яких: заборгованість за житлові послуги (основна сума боргу) - 23 643,44 грн.; інфляційна складову боргу 7 772,59 грн., 3 % річних - 2 409,69 грн.
Розподіл судових витрат здійснити відповідно до ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 12, 81, 141, 265, 268, 279 ЦПК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 526, 530 ЦК України, суд -
Позов Державного підприємства «Управління житловими будинками» Апарату Верховної Ради України» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , відомості про РНОКПП відсутні, АДРЕСА_3 ) на користь Державного підприємства «Управління житловими будинками» Апарату Верховної Ради України»(код ЄДРПОУ 40159706, місцезнаходження: м. Київ, пров. Несторівський, 4) заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 33 825 грн. 72 коп. та судовий збір в розмірі 3 028 грн.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СУДДЯ О.Р. ЛУЖЕЦЬКА