Справа № 740/7463/25 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/329/26
Категорія - ч. 1 ст. 125 КК України Доповідач ОСОБА_2
16 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
з участю учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові матеріали кримінального провадження, внесеного 03 грудня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025275490000290 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 31 грудня 2025 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Атюша Коропського району Чернігівської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не працюючого, одруженого, маючого на утриманні двох дітей, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України,
Вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 31 грудня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначено йому покарання у виді у виді громадських робіт на строк 160 (сто шістдесят) годин.
Не погоджуючись із рішенням суду в частині призначеного покарання, обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок змінити, призначити йому покарання у виді штрафу. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що він повністю визнав свою вину, щиро розкаявся, активно сприяв у розкритті кримінального правопорушення, шкодує за скоєне. Звертає увагу, що він має постійне місце проживання, де характеризується з позитивної сторони, раніше не притягувався не до кримінальної, не до адміністративної відповідальності, проживає наразі з сином, здійснює допомогу ЗСУ, допомагаючи будувати захисні споруди, станом на сьогодні проходить стажування по роботі на екскаваторі та майже весь час перебуває на сході України, у зв'язку з чим не перебуває за місцем свого проживання, що значною мірою утруднює можливість відбуття призначеного йому покарання у виді громадських робіт, зробив для себе правильні висновки та став на шлях виправлення. Звертає, що ініціатором конфлікту були самі потерпілі, а він прийшов до них щоб побачитися з дочкою.
В свою чергу потерпіла ОСОБА_8 подала заперечення на апеляційну скаргу обвинуваченого, в яких просить скаргу останнього залишити без задоволення, а вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 31.12.2025 року без змін.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_9 29.11.2025 близько 20 годин 00 хвилин, знаходячись у приміщенні будинку за адресою: АДРЕСА_2 , в ході раптово виниклого конфлікту з батьком дружини (тестем) ОСОБА_10 з особистих мотивів, маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та доводячи свої наміри до кінця, усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки своїх дій та бажаючи їх настання, умисно наніс не менше двох ударів кулаком в область обличчя та один удар головою в область лобу ОСОБА_10 , чим спричинив останньому тілесні ушкодження у виді садна лоба справа та гематом обох очних ділянок обличчя, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, які не спричинили короткочасний розлад здоров'я чи незначну втрату працездатності.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» № 2229-VIII під домашнім насильством розуміється діяння (дії або бездіяльність) фізичного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (CETS №210) Стамбул, 11.05.2011 (далі Стамбульська конвенція), п. b ст. 3 встановлює, що «домашнє насильство» означає всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім'ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні.
Отже, своїми умисними діями ОСОБА_7 відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» спричинив фізичне насильство відносно батька дружини (тестя) ОСОБА_10 , чим вчинив кримінальне правопорушення, пов'язане з домашнім насильством.
Ці дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 1 ст. 125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження.
Крім того, продовжуючи свою протиправну діяльність, 29.11.2025 близько 20 годин 05 хвилин ОСОБА_7 , знаходячись у приміщенні будинку за адресою: АДРЕСА_2 , в ході раптово виниклого конфлікту з своєю дружиною ОСОБА_8 , з якою мають двох спільних дітей ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з особистих мотивів, маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та доводячи свої наміри до кінця, усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки своїх дій та бажаючи їх настання, умисно наніс один удар кулаком правої руки в область обличчя ОСОБА_8 , чим спричинив останній тілесні ушкодження у виді підшкірної гематоми лівої навколоочної ділянки обличчя, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, які не спричинили короткочасний розлад здоров'я чи незначну втрату працездатності.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» № 2229-VIII під домашнім насильством розуміється діяння (дії або бездіяльність) фізичного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (CETS №210) Стамбул, 11.05.2011 (далі Стамбульська конвенція), п. b ст. 3 встановлює, що «домашнє насильство» означає всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім'ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні.
Отже, своїми умисними діями ОСОБА_7 відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» спричинив фізичне насильство відносно дружини ОСОБА_8 , чим вчинив кримінальне правопорушення, пов'язане з домашнім насильством.
Ці дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 1 ст. 125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження.
Заслухавши доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 , який підтримав подану апеляційну скаргу з викладених в них підстав, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив вирок суду залишити без змін, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступного.
У відповідності з вимогами ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається з вироку суду, судовий розгляд було проведено за процедурою, передбаченою ч.2 ст. 382 КПК України, з врахуванням цього суд встановив фактичні обставини кримінального провадження та відповідно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч.1 ст.125 КК України, а тому висновки суду щодо фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, доведення винуватості та кваліфікації його дій, які в апеляційній скарзі не оскаржуються, у відповідності з нормамич.2 ст.394, ст.404 КПК України в апеляційному порядку не перевіряються.
Що стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченого про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через його суворість, колегія суддів вважає, що вони заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до норм ст. 65 КК України та роз'яснень, наведених в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, відомості про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Колегія суддів звертає увагу, що визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Разом із тим, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість (постанова Верховного Суду від 12.07.2018 року у справі № 745/398/16-к).
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК означає з'ясування судом насамперед питання про те, до якої категорії тяжкості відносить кримінальне правопорушення (ст. 12 КК). Суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Так,обвинуваченого ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення,передбаченого ч.1ст.125КК України, який, відповідно дост.12КК України,є кримінальним проступком,санкція якого,передбачає покарання у виді штрафу до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.
При призначенні ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції врахував ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також відомості про особу обвинуваченого, який щиро розкаявся, раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, має постійне місце проживання, де характеризується позитивно.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст.125 КК України у виді громадських робіт.
Разом з цим, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, оскільки дотримання загальних засад призначення покарання повинно бути гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Колегія суддів також бере до уваги правові висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 298/95/16-к, про те, що у частині 2 ст. 65 КК України встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання.
При цьому, як вбачається з мотивувальній частині вироку, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді громадських робіт, будь-яким чином не обґрунтував в оскаржуваному судовому рішенні свої висновки про неможливість виправлення обвинуваченого при призначенні йому менш суворого покарання, передбаченого санкцією ч.1 ст.125 КК України, ніж громадські роботи.
Апеляційний суд бере до уваги, що ОСОБА_7 вперше вчинив кримінальний проступок, раніше до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягувався, щиро розкаявся, зробив для себе правильні висновки та став на шлях виправлення, має постійне місце проживання, де проживає разом з сином, позитивно характеризується за місцем проживання, В апеляційному суді обвинувачений пояснив, що хоча офіційно і не працює, проте має дохід від здачі в оренду земельних ділянок, і має змогу сплатити штраф, та надав суду документи, згідно яких має намір вступити на військову службу за контрактом, проте наразі вступ відтерміновано за станом здоров'я, про що також мається довідка.
Слід також звернути увагу, що судовий розгляд кримінального провадження було здійснено в порядку спрощеного провадження без проведення судового розгляду в судовому засіданні, оскільки обвинувачений беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорював встановлені в результаті досудового розслідування обставини.
Згідно зі ст.414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Отже, вищенаведені обставини свідчать про можливість призначення покарання обвинуваченому більш м'якого покарання, ніж громадські роботи, а тому, на переконання колегії суддів, призначене судом покарання ОСОБА_7 за ч.1 ст.125 КК України у виді 160 годин громадських робіт не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни оскаржуваного вироку, на підставі п.2 ч.1 ст.407, п.1 ч.1 ст.408, ст.414 КПК України, та пом'якшення призначеного ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст.125 КК України.
Таким чином, доводи апеляційної скарги обвинуваченого щодо зайвої суворості призначеного покарання, на думку колегії суддів, є слушними та обґрунтованими, оскільки судом першої інстанції недостатньо враховані усі обставинам цього кримінального провадження, відомості про особу обвинуваченого та ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, внаслідок чого призначене покарання за ч.1 ст.125 КК України у виді громадських робіт є явно несправедливим за своєю суворістю.
При цьому, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини відповідно до якої, складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (справа «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року). Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 року).
За таких обставин, колегія суддів, з урахуванням вимог статей 50, 65 КК України, фактичних обставин вчинення кримінального провадження, ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відомостей про особу ОСОБА_7 , наявності обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, дійшла висновку, що обвинуваченому необхідно призначити покарання за ч. 1 ст.125 КК України у виді штрафу, але в максимальному розмірі, що передбачений санкцією цього Закону.
На переконання колегії суддів, саме таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання, є пропорційним характеру вчинених дій, їх небезпечності, необхідним та достатнім для досягнення мети покарання - виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування ухваленого обвинувального вироку, не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408, 414, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - задовольнити.
Вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 31 грудня 2025 року щодо ОСОБА_7 - змінити в частині призначеного покарання.
Призначити ОСОБА_7 за ч.1 ст.125 КК України покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
В решті вирок залишити без змін.
Згідно ч. 4 ст. 532 КПК України дана ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.426 КПК України протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4