Справа № 751/3519/25 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/199/26
Категорія - ч.2 ст.307 КК України Доповідач ОСОБА_2
17 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
з участю: прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченої - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12025270340000479 за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_8 на вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07 листопада 2025 року,
Цим вироком:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, уродженка та мешканка АДРЕСА_1 , не заміжня, освіта професійно-технічна, не працює, раніше не судима,
засуджена за ч.2 ст.307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років із конфіскацією всього належного їй майна.
Початок строку відбуття покарання ОСОБА_8 ухвалено рахувати з дня приведення вироку до виконання.
Зараховано ОСОБА_8 у строк покарання час утримання її під вартою з 05.03.2025 по 17.06.2025, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі; а також строк утримання її під цілодобовим домашнім арештом з 17.06.2025 до 07.11.2025, у співвідношенні три дні домашнього арешту за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_8 , до набрання вироком законної сили, залишено без змін - у виді цілодобового домашнього арешту.
Скасовано арешт, накладений згідно з ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 10.03.2025, на банківську картку № НОМЕР_1 , повернувши її власнику - ОСОБА_10 .
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави 9948,75 грн процесуальних витрат. Долю речових доказів вирішено в порядку ст.100 КПК України.
Вироком місцевого суду встановлено, що ОСОБА_8 , діючи умисно, усвідомлюючи, що вчиняє дії з придбання та зберігання психотропних речовин, з метою їх подальшого збуту, з корисливих мотивів, 25.02.2025 у невстановлений у ході судового розгляду час, але не пізніше 13:30, перебуваючи в невстановленому місці житлового будинку, розташованого за адресою: м. Чернігів, вул. Івана Мазепи, 68-а, або безпосередньо поблизу нього, купила у невстановленої особи, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, психотропну речовину - PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он), тим самим, незаконно з метою збуту придбавши речовину, яка заздалегідь відомо для неї містила у своєму складі психотропні речовини, незаконно з метою збуту зберігала вказану речовину, утримуючи її при собі, та в подальшому 25.02.2025 о 13:31, перебуваючи в салоні автомобіля залученої для проведення оперативної закупки ОСОБА_11 , поблизу будинку №68-б, по вул. Івана Мазепи у м. Чернігів, діючи умисно, з корисливих мотивів, реалізувала ОСОБА_11 за грошові кошти в сумі 1000 грн вказану речовину, тим самим, незаконно збула речовину, яка містить у своєму складі PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он), що згідно Постанови КМУ №770 від 06.05.2000 «Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» (таблиця І, список №2 «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів») є особливо небезпечною психотропною речовиною, обіг якої заборонено, масою 0,6024 г.
Крім того, ОСОБА_8 , діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, 28.02.2025 у невстановлений в ході судового розгляду час, але не пізніше 16:48, перебуваючи в невстановленому місці житлового будинку №68-а по вул. Івана Мазепи у м. Чернігів, придбала у невстановленої особи, матеріали досудового розслідування щодо якої виділено в окреме провадження, психотропну речовину - PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он), тим самим, повторно незаконно з метою збуту придбавши речовину, яка заздалегідь відомо для неї містила у своєму складі психотропні речовини, повторно незаконно з метою збуту зберігала вказану речовину, утримуючи її при собі, та в подальшому 28.02.2025 о 16:50, перебуваючи в салоні автомобіля залученої для проведення оперативної закупки ОСОБА_11 , поблизу будинку №68-б по вул. Івана Мазепи у м. Чернігові, діючи умисно, з корисливих мотивів, реалізувала ОСОБА_11 за грошові кошти в сумі 1000 грн вказану речовину, тим самим, повторно незаконно збула речовину, яка містить у своєму складі PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он), що згідно з Постановою КМУ №770 від 06.05.2000 «Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» (таблиця І, список №2 «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів») є особливо небезпечною психотропною речовиною, обіг якої заборонено, масою 0,4750 г.
Продовжуючи злочинну діяльність, ОСОБА_8 , діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, 05.03.2025 у невстановлений у ході судового розгляду час, але не пізніше 11:41, перебуваючи в невстановленому місці житлового будинку №68-а по вул. Івана Мазепи, у м. Чернігові, придбала у невстановленої особи, матеріали досудового розслідування щодо якої виділено в окреме провадження, психотропну речовину - PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он), тим самим, повторно незаконно з метою збуту придбавши речовину, яка заздалегідь відомо для неї містила у своєму складі психотропні речовини, повторно незаконно з метою збуту зберігала вказану речовину, утримуючи її при собі, та в подальшому 05.03.2025 о 16:30, перебуваючи в салоні автомобіля залученої для проведення оперативної закупки ОСОБА_11 поблизу будинку №7 по вул. Княжа у м. Чернігів, діючи умисно, з корисливих мотивів, реалізувала ОСОБА_11 за грошові кошти в сумі 960,40 грн вказану речовину, тим самим, повторно незаконно збула речовину, яка містить у своєму складі PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он), що згідно з Постановою КМУ №770 від 06.05.2000 «Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» (таблиця І, список №2 «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів») є особливо небезпечною психотропною речовиною, обіг якої заборонено, масою 0,3639 г.
Не погодившись із рішенням суду, обвинувачена ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, доведеність своєї вини та кваліфікацію своїх дій, просила змінити вирок місцевого суду та пом'якшити призначене їй покарання, із застосуванням ст.69 КК України, а також зі звільненням від його відбування на підставі ст.75 КК України. Послалася на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та її особі, внаслідок суворості. Вказала на те, що суд не в повній мірі врахував обставини, що пом'якшують її покарання.
Заслухавши доповідь судді; обвинувачену ОСОБА_8 та її захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити; думку прокурора, котрий просив залишити вирок місцевого суду без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке її засуджено, та кваліфікація її дій в апеляційній скарзі обвинуваченою не оспорюються.
Положеннями ст.ст.50, 65 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення покарання нижчого, ніж передбачене санкцією статті (частини статті), завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При цьому повноваження суду (його права та обов'язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Статтею 17 Закону України від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК за цей злочин.
Частина 1 статті 69 КК надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити із системного тлумачення статей 66 та 69 КК України і тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеня тяжкості вчиненого злочину.
Ці обставини у своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
При цьому, призначаючи засудженому більш м'який вид покарання, аніж встановлений санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК, суд має належно обґрунтувати, що саме цей захід примусу дозволить досягти ключової мети покарання, а саме виправлення винної особи та запобігання вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Проте, ОСОБА_8 не було належно обґрунтовано, які саме обставини істотно зменшують суспільну небезпеку вчиненого нею кримінального правопорушення та слугують підставами для застосування статті 69 КК України.
Крім того, спростовуючи позицію обвинуваченої про наявність обставин, які пом'якшують її покарання, колегія суддів ураховує позицію Верховного Суду, який неодноразово звертав увагу на зміст поняття «щире каяття».
Зокрема, щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню заданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
Отже, той факт, що обвинувачений визнав свою вину, не може безумовно свідчити про щире каяття з приводу вчиненого. Адже щире каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінальних протиправних діянь, ще й щирий жаль із цього приводу та осуд своєї поведінки (постанова Верховного Суду від 07.03.2023, справа № 514/1581/20 (провадження № 51-236км23).
У даній ситуації ОСОБА_8 повністю свою вину не визнала, а обмежилась визнанням факту вчинення кримінального правопорушення, що обумовлене наявністю беззаперечних доказів її винуватості. Її поведінка не свідчить, що вона прагне усунути заподіяну шкоду, остання не продемонструвала щирого каяття з приводу вчиненого.
Тобто, незаперечення обвинуваченою об'єктивного розвитку подій автоматично не свідчить про щире каяття, оскільки останнє завжди пов'язане з відвертим осудом своєї поведінки, отже і відповідним суб'єктивним ставленням до вчиненого кримінального правопорушення.
Активне сприяння розкриттю злочину означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, наданні допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Тому, беззаперечно, воно має бути активним, тобто певним чином ініціативним (постанова Верховного Суду від 11.04.2023, справа № 754/4830/19 (провадження № 51-6370км19).
В даній ситуації матеріали справи свідчать, що поведінку обвинуваченої під час досудового розслідування не можна вважати активною та ініціативною, а визнання факту збуту психотропної речовини та надання показань не підтверджує активного сприяння розкриттю злочину як обставини, що пом'якшує покарання.
Отже, в аспекті досягнення мети покарання, виправлення є таким впливом покарання на свідомість особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, за допомогою якого усуваються ті її негативні риси, які призвели до вчинення кримінального правопорушення, що виявляється, зокрема, у внесенні коректив у її соціально-психологічні характеристики, нейтралізації негативних криміногенних настанов, вихованні законослухняності та поваги до положень закону, в тому числі і кримінального.
Досягнення мети виправлення означає, що в особистості обвинуваченого в результаті застосування до нього покарання відбулися такі зміни, які фактично унеможливлюють вчинення ним нового кримінального правопорушення з огляду на зміни його ціннісних орієнтирів, що неможливо без усвідомлення і засудження вчиненої суспільно небезпечної дії та своєї винуватості.
Саме по собі перше притягнення до кримінальної відповідальності та визнання вини, за відсутності належного обґрунтування в контексті застосування положень статті 69 КК України, не є тими обставинами, які істотно зменшують суспільну небезпеку вчиненого обвинуваченою кримінального правопорушення.
Призначаючи ОСОБА_8 міру покарання, суд першої інстанції з достатньою повнотою врахував ступінь суспільної небезпеки та тяжкість скоєного кримінального правопорушення, дані про її особу, яка раніше не притягувалася до кримінальної та адміністративної відповідальності; не працює, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання; та дійшов правильного висновку про необхідність призначити обвинуваченій покарання саме у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч.2 ст.307 КК України, що буде необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, оскільки її перевиховання неможливе без ізоляції від суспільства, з чим погоджується і колегія суддів.
Тому покарання саме у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі санкції частини статті інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, визначене судом першої інстанції, з урахуванням обставин, які бралися ним до уваги при його призначенні, не становить «особистого надмірного тягаря для особи», адже воно відповідає справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи.
Отже, всі обставини, на які посилається апелянт, судом першої інстанції при призначенні їй покарання враховані, тому доводи про суворість покарання не заслуговують на увагу і спростовуються вищенаведеним, у зв'язку з чим колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченої.
Разом з тим, судом першої інстанції було зараховано у строк покарання ОСОБА_8 , у тому числі, строк перебування її під цілодобовим домашнім арештом, за правилами ч.7 ст.72 КК України, за період з 17.06.2025 - дня постановлення ухвали про зміну запобіжного заходу до 07.11.2025 - дати ухвалення вироку.
Враховуючи, що до набрання вироком законної сили, запобіжний захід обвинуваченій ОСОБА_8 залишено без змін - у виді цілодобового домашнього арешту, тому їх слід зарахувати цей строк у строк покарання за правилами ч.7 ст.72 КК України.
Порушень місцевим судом під час розгляду справи вимог кримінального або кримінального процесуального закону, які б давали підставу для зміни або скасування судового рішення, колегією суддів не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07 листопада 2025 року щодо ОСОБА_8 - без змін.
На підставі ч.7 ст.72 КК України, зарахувати ОСОБА_8 у строк відбування покарання строк її перебування під цілодобовим домашнім арештом з 07 листопада 2025 року по 17 квітня 2026 року, з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4