іменем України
15 квітня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 750/7113/23
Головуючий у першій інстанції - Карапута Л. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/4/26
Чернігівський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді: Скрипки А.А.
суддів: Онищенко О.І., Шарапової О.Л.
секретар: Мальцева І.В.
сторони:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в
Чернігівській області
розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова у складі судді Карапути Л.В. від 30 жовтня 2023 року, місце ухвалення рішення м.Чернігів, дата складання повного тексту рішення - 30 жовтня 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, в якому просила: визнати незаконним та скасувати наказ №103-к від 14.04.2023 року про її звільнення; поновити її на роботі в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Чернігівській області на посаді головного спеціаліста відділу аналізу та контролю за використанням роботодавцями коштів Фонду з 19.04.2023 року; стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, як правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Чернігівській області, на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення - 19.04.2023 року, до дня винесення судового рішення; стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Чернігівській області судові витрати за надання правничої допомоги. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 зазначала, що вона з 01.08.2017 року перебувала в трудових відносинах з Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Чернігівській області, з 01.04.2019 року працювала на посаді головного спеціаліста відділу аналізу та контролю за використанням роботодавцями коштів Фонду. З 01.01.2023 року набув чинності Закон України »Про внесення змін до Закону України »Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України »Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 21.09.2022 року №2620, яким викладено в новій редакції Закон України »Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», де у п.2 розділу VII »Прикінцеві та перехідні положення» вказано: »Припинити Фонд соціального страхування України та Управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01.01.2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень». ОСОБА_1 зазначала, що 17.01.2023 року їй було вручено попередження за підписом голови комісії з реорганізації Управління про наступне звільнення з 18.04.2023 року, з яким вона не погодилась, із посиланням на ті обставини, що дане попередження суперечить вимогам п.2 Розділу VII Закону України »Про внесення змін до Закону України »Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України »Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 21.09.2022 року №2620 та п.1 постанови КМУ №1442 від 27.12.2022 року. 01.02.2023 року первинна організація профспілки Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Чернігівській області у відповідь на подання голови комісії з реорганізації Управління заперечила, та не дала згоду на розірвання трудових договорів з працівниками Управління за скороченням. 14.04.2023 року наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Чернігівській області №103-к позивача було звільнено 18.04.2023 року з посади головного спеціаліста відділу аналізу та контролю за використанням роботодавцями коштів Фонду у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників відповідно до п.1 ч.1 статті 40 КЗпП України. Позивач ОСОБА_1 вважала, що оскільки відбулася реорганізація юридичної особи (приєднання) з переходом всіх прав та обов'язків до нової, іншої юридичної особи - правонаступника, в даному випадку Пенсійного фонду України, то в силу вимог статті 36 КЗпП України були наявні підстави для її переведення на роботу до відповідача. Однак, як стверджує позивач, відповідач не вчинив дій щодо продовження дії трудового договору з нею, не запропонував їй вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, тобто порушив її трудові права, у зв'язку з чим вона змушена була звернутися до суду.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 30.10.2023 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 30.10.2023 року, як незаконне і постановити нове рішення, яким її позов задовольнити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 вказують, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд неналежним чином оцінив надані докази та ix взаємний зв'язок, що призвело до однобічного трактування матеріалів справи, невідповідності висновків суду обставинам справи та прийняття необґрунтованого, незаконного рішення. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 звертає увагу на те, що її звільнення є незаконним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Апелянт зазначає, що встановлена законодавством можливість припинення юридичної особи шляхом її приєднання до іншої юридичної особи, тобто по суті одночасне створення іншої більш великої установи, яка буде виконувати повноваження особи, що припиняється, не виключає, а навпаки, покладає на роботодавця зобов'язання по працевлаштуванню працівників юридичної особи, яка припиняє свою діяльність. За доводами апелянта, при реорганізації юридична особа припиняється, але її права та обов'язки, в порядку правонаступництва, переходять до нової (іншої) юридичної особи. При цьому, як вказує апелянт, до правонаступника переходять обов'язки не тільки в частині майнових прав, а і трудових відносин, в тому числі, обов'язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу). Доводи апеляційної скарги вказують, що підставою звільнення позивача стала реорганізація Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Чернігівській області шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області. Згідно положень ч.6 статті 36 КЗпП України, у разі зміни роботодавця, а також у разі ix реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи роботодавця можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40). Відповідно до ч.2 статті 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у п.1 (змін в організації виробництва i праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності a6o штату працівників) цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. За доводами апелянта, у відповідача не відбулось скорочення чисельності або штату працівників, навпаки, збільшено граничну чисельність працівників територіальних органів Пенсійного фонду України, тому відповідач зазначав про виникнення необхідності у відповідному кадровому ресурсі. Апелянт стверджує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що з моменту вручення 17.01.2023 року позивачу попередження про скорочення штату та до моменту її звільнення, позивачу не було запропоновано наявні вакансії. Доводи апеляційної скарги вказують, що позивач не була працевлаштована, та їй не було запропоновано іншої рівнозначної посади або іншого місця роботи. За доводами апелянта, відповідачем в порушення вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування ОСОБА_1 , не запропоновано їй наявні у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області вакантні посади, які вона могла б обіймати, відповідно до своєї кваліфікації. Апелянт зазначає, що вищевказаним спростовується думка суду першої інстанції щодо непотрібності пропонування позивачу вакантних та рівнозначних посад в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області, у зв'язку із припиненням Управління ВДФССУ в Чернігівській області та скороченням всіх посад. Натомість, на думку апелянта, вбачається, що звільнення позивача відбулося із порушенням вимог трудового законодавства, i її вимоги про поновлення на роботі є обґрунтованими. Апелянт не погоджується із твердженням суду першої інстанції відносно того, що прийнявши рішення про припинення ФСС України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників ФСС України, на яких поширюється законодавство України про працю, на посади державної служби в ПФУ чи його територіальних управліннях. 15.03.2022 року було прийнято Закон України »Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності з 24.03.2022 року. Згідно з ч.5 статті 10 вказаного Закону, у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб'єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад, що передбачає спрощену процедуру вступу на державну службу. Факт прийняття на роботу в Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області 38 колишніх працівників управління ВДФССУ в Чернігівській області, після їх звільнення відповідачем не заперечувався, проте, в матеріалах справи відсутні докази того, що до позивача доводилася інформація щодо добору на зайняття вакантних та тимчасово вакантних посад в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області. Оскільки ані Законом України »Про державну службу», ані жодним іншим правовим актом не заборонено переведення працівника без проведення конкурсу у випадку реорганізації юридичної особи (працівники якої не є державними службовцями), основним завданням якої є реалізація від імені держави владних управлінських функцій, на посаду державної служби до органу, приєднання якого здійснюється внаслідок реорганізації, то на роботодавця покладається обов'язок дотримання прав та гарантій працівника при звільненні, передбачених КЗпП України. Отже, як стверджує апелянт, роботодавець мав запропонувати позивачу рівнозначну посаду або іншу роботу в установі, яка є правонаступником, але цього зроблено не було.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, у зв'язку із її безпідставністю, та залишити без змін обґрунтоване рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 30.10.2023 року.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 19.02.2024 року було зупинено апеляційне провадження у справі №750/7113/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 30.10.2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду справи №750/7085/23 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 26.11.2025 року було поновлено апеляційне провадження у справі №750/7113/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 30.10.2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, та призначено справу до розгляду Чернігівським апеляційним судом у відкритому судовому засіданні.
В судове засідання апеляційного суду учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не з'явилися. Від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Чікової Т.А. та представника відповідача надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності.
Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що ОСОБА_1 із 01.08.2017 року перебувала в трудових відносинах із Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Чернігівській області, з 01.04.2019 року працювала на посаді головного спеціаліста відділу аналізу та контролю за використанням роботодавцями коштів Фонду.
З 01.01.2023 року набрав чинності Закон України від 21.09.2022 року №2620-ІХ »Про внесення змін до Закону України »Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України »Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №2620), яким Закон України від 23.09.1999 року №1105-XIV »Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №1105) викладено у новій редакції.
Пунктом 2 розділу VII »Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105 (в редакції Закону №2620, що діє з 01.01.2023 року) передбачено припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону.
Таким чином, законодавцем, в особі Верховної Ради України, прийнято рішення про припинення ФСС України, а тому, як наслідок, виникли законні підстави для проведення заходів з реорганізації ФСС України.
У справі встановлено, що законодавцем в особі Верховної Ради України з 01 січня 2023 року припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України. При цьому, відбулось скорочення усього штату та усієї чисельності працівників, визначених штатними розписами ВД ФССУ та управлінь ВД ФССУ в областях та м. Києві з 18.04.2023 року, у тому числі і посади, яку обіймала позивач. Про наступне вивільнення позивача було попереджено більше, ніж за 2 місяці, тобто, у визначений законом строк.
16 січня 2023 року, на виконання п.2 Розділу VII Закону України »Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 року №1442 »Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» головою комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України Бахматським О.О. було видано наказ №9-ОД »Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, пунктом 1 якого передбачено скоротити увесь штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві, з 18.04.2023 року.
17.01.2023 року листом №11-07/108/13 ОСОБА_1 було повідомлено про припинення з 01.01.2023 року Фонду соціального страхування України та управління ВДФССУ в Чернігівській області, попереджено про наступне звільнення з 18.04.2023 року на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України. Наказом управління ВД ФССУ в Чернігівській області №103-к від 14.04.2023 року ОСОБА_1 звільнено 18.04.2023 року з посади головного спеціаліста відділу аналізу та контролю за використанням роботодавцями коштів Фонду управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Чернігівській області у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників відповідно до п.1 ч.1 статті 40 КЗпП України.
Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 30.10.2023 року, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з тих обставин, що ухваливши рішення про припинення ФСС України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників ФСС України, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби в Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях. За таких умов, переведення працівників ФСС України на посаді державної служби в Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях суперечить Закону №889. Зазначене підтверджується листом Міністерства економіки України від 13.01.2023 року №4706-05/1622-03. Таким чином, законодавством не передбачено переведення працівника, посада якого скорочується та на якого поширюється дія законодавства про працю, на посаду державної служби в державному органі.
З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно приписів ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 22.10.2025 року у справі №750/7085/23, провадження №61-15121св23 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Як зазначено у вказаній постанові Верховного Суду від 22.10.2025 року у справі №750/7085/23, провадження №61-15121св23: »…Європейський Суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський Суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162цс19) зазначено, що:
»Поняття »суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини.
У справі »Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що фраза »встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але і на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі »Занд проти Австрії» (»Zand v. Austria», заява № 7360/76), Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін »судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає »усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» (»Sokurenko and Strygun v. Ukraine», заяви № 29458/04 та № 29465/04,§ 24).
Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися »судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції».
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
До справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір (постанова Велика Палата Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі №368/561/19 (провадження№14-118цс20)).
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні керуватися сутністю права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №520/13190/17 (провадження №11 1066апп18), від 27 листопада 2018 року у справі№820/3534/17 (провадження №11-870апп18).
Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див. постанови від 12 жовтня 2022 року у справі №183/4196/21 (провадження№14-36цс22), від 08 червня 2022 року у справі №362/643/21 (провадження№14-32цс22), від 23 листопада 2021 року у справі №641/5523/19 (провадження №14-178цс20) та інші).
Будь-які трудові правовідносини мають приватноправову природу, оскільки виникають на добровільній основі між двома рівноправними суб'єктами на підставі трудового договору. Підпорядкування працівника роботодавцеві в межах цих відносин має договірний, а не адміністративний характер.
Єдиний виняток - це правовідносини щодо проходження публічної служби, зокрема державної служби. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №623/1656/16-ц (провадження №14-405цс19) зазначила: » публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов'язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства».
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №426/160/14, від 31 жовтня 2018 року у справі №761/33941/16 зазначено, що відносини, пов'язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням регламентуються нормами адміністративного законодавства, а спори, які виникають із таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №814/2514/17 (провадження №11-1472апп18) вказано: »для набуття спором ознак публічно-правового в контексті статті 19 КАС України спірні правовідносини мають безпосередньо випливати з перебування особи на посаді, яка віднесена до публічної служби, та здійснення нею службової діяльності. […] Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що спір у правовідносинах, які виникають із трудових відносин, не пов'язаних з проходженням публічної служби, є приватноправовим незалежно від участі у ньому суб'єкта публічного права. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №520/6612/17 (провадження №11 1196апп18)».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі №635/551/17, провадження №14-79цс20, зазначила, що спір між фізичною особою, яка претендує на зайняття посади державної служби, та органом державної влади, до компетенції якого належить прийняття рішення про таке призначення, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року у справі №712/4776/23, провадження №61-13644сво23) зазначив, що:
» внаслідок реорганізації Фонду та Управління шляхом приєднання до Пенсійного фонду України відбулося специфічне правонаступництво, за якого згідно з ухваленим Верховною Радою України Законом №2620-ІХ Фонд як юридична особа приватного права припинилася, однак його повноваження, що стосувалися чутливої для держави сфери загальнообов'язкового державного соціального страхування, набув Пенсійний фонд України як юридична особа публічного права та центральний орган виконавчої влади, що також був наділений функціями у сфері загальнообов'язкового державного страхування (пенсійне страхування);
спори, які пов'язані із поновленням працівників, звільнених внаслідок реорганізації Фонду та його виконавчої дирекції шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, на посадах, вакантний перелік яких віднесено до посад державної служби в органах Пенсійного фонду України, стосуються прийняття на публічну службу та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства».
Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України.»
У даній справі №750/7113/23 ОСОБА_1 звернулась з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, як правонаступника прав та обовязків Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Чернігівській області, щодо недотримання Фондом процедури її вивільнення у звязку зі скороченням всього штату працівників у процесі приєднання Фонду соціального страхування України до Пенсійного фонду України. Позивач просила визнати протиправним та скасувати наказ про її звільнення, поновити на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Апеляційний суд зауважує, що внаслідок реорганізації Фонду соціального страхування України шляхом приєднання до Пенсійного фонду України відбулося специфічне правонаступництво, за якого Фонд соціального страхування України, як юридична особа приватного права припинився, однак його повноваження, що стосувалися чутливої для держави сфери загальнообов'язкового державного соціального страхування, набув Пенсійний фонд України, як юридична особа публічного права та центральний орган виконавчої влади, що також був наділений функціями у сфері загальнообов'язкового державного страхування (пенсійне страхування).
Суд першої інстанцій розглянув справу по суті, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 через необґрунтованість позовних вимог, не врахувавши при цьому, що спори, які пов'язані із поновленням працівників, звільнених внаслідок реорганізації Фонду, його виконавчої дирекції та територіальних управлінь шляхом приєднання до Пенсійного фонду України чи його територіальних управлінь, на посадах, вакантний перелік яких віднесено до посад державної служби в органах Пенсійного фонду України чи його територіальних управлінь, стосуються прийняття на публічну службу та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Вирішуючи позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, як правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Чернігівській області, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції не визначився із правовою природою спірних правовідносин, не звернув увагу на суб'єктний склад учасників справи, у зв'язку із чим дійшов помилкового висновку про підсудність зазначеної справи суду цивільної юрисдикції та розглянув її по суті.
Враховуючи суб'єктний склад сторін спору та характер спірних правовідносин, спір належить до юрисдикції адміністративних судів.
За даних обставин, оскаржуване рішення суду першої інстанції від 30.10.2023 року підлягає скасуванню, із закриттям провадження у справі.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
Частиною 1 статті 377 ЦПК України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду, у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Відповідно до приписів частини 4 статті 377 ЦПК України, у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача, у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
Зважаючи на допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права щодо правил юрисдикції, що є підставою для скасування ухваленого судового рішення, незалежно від доводів апеляційної скарги, та закриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції не перевіряє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо правильності вирішення спору по суті судом першої інстанції.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 - підлягає залишенню без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 30.10.2023 року - підлягає скасуванню, із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, із роз'ясненням позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду. Також апеляційний суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу ОСОБА_1 її право, протягом десяти днів з дня отримання копії даної постанови апеляційного суду, звернутися до Чернігівського апеляційного суду із заявою про направлення справи №750/7113/23 за встановленою юрисдикцією.
Керуючись: п.1 ч.1 статті 255, статтями: 367, 368, 374; ч.1 статті 377, статями: 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 жовтня 2023 року - скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - закрити.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що розгляд даної справи віднесено до адміністративної юрисдикції.
Роз'яснити ОСОБА_1 її право, протягом десяти днів з дня отримання даної постанови, звернутись до Чернігівського апеляційного суду із заявою про направлення даної цивільної справи №750/7113/23 за встановленою юрисдикцією.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий: Судді: